Братську могилу небайдужим львів’янам показав мешканець Могилів-Подільського району Микола Драбатий, який пам’ятає розповіді місцевих старожилів. За їхніми словами, у полі поховали бійців 2-ї Волинської дивізії армії УНР, мобілізованих у Кукавській волості Могилів-Подільського повіту Подільської губернії.

Навіть не встигнувши пороху понюхати, новобранці потрапили у полон до більшовиків. У листопаді 1920 року їх відвели за село і стратили. Свідками звірства стали молоді пастухи, які розповіли про це дорослим.

Місцеві жителі поховали вбитих у спільній могилі. Пізніше селянин з Кукавки Ісак Драбатий встановив на могилі кам’яний хрест і надгробок.

Страта була нелюдськи страшною: полонених червоні рубали шаблями. Черепа, знайдені в могилі, розсічені надвоє і натроє, на багатьох кістках є рубані поранення.

За словами керівника “Долі” Святослава Шеремета, таке масове поховання воїнів УНР пошуковці його підприємства знаходять уперше.

Всі останки вилучено для зберігання, незабаром їх урочисто перепоховають.

Ідентифікувати загиблих воїнів поки неможливо. Поруч із кістками знайдено гудзики від мундирів трьох армій різних держав.

Сообщение На Вінниччині знайшли величезну братську могилу страчених більшовиками воїнів УНР появились сначала на Український репортер.

Михайла Коцюбинського  поховано на Болдиній горі в Чернігові у 1913 році. Перший пам’ятник – із сірого граніту у вигляді піраміди встановили у вересні 1930 року з ініціативи місцевої профспілки письменників.

Бронзовий бюст на високому гранітному постаменті з’явився в 1955 році. Тоді ж майданчик навколо могили виклали гранітними плитами і встановили дві пам’ятні таблички – Коцюбинському і його дружині Вірі.

Болдіна гора має статус парку-пам’ятки. Тут розташований і Пагорб Слави.

Вага пам’ятника Коцюбинському точно невідома, але більше ста кілограмів. Кілограм бронзи купують за 80 гривень. Зараз у Чернігові правоохоронці взяли під контроль усі пункти зі скупки металів.

Нагадаємо, у травні цього року в Ніжині вкрали пам’ятник Марку Бернесу. Його вдалося знайти, але у пошкодженому стані.

Сообщение Тіні забутих предків. У Чернігові вкрали бюст із могили Михайла Коцюбинського появились сначала на Український репортер.

Кілька днів оперативники ретельно перевіряли громадян, які вже потрапляли в поле зору правоохоронців за подібні правопорушення, а також людей, котрі не мали постійного місця проживання і перебували на обліках в органах поліції. Також опитали охоронців цвинтаря та людей, які могли б надати будь-яку інформацію для розкриття крадіжки з надгробку.

Зрештою підозрюваного затримали біля одного із пунктів прийому металобрухту, куди він ніс чергову здобич. Могилу відомої поетеси обікрав 38-річний раніше засуджений чоловік, який останнім часом вів бродяжницький спосіб життя. Він не став відмовлятися і одразу у всьому зізнався.

У день злочину він прийшов на Байкове кладовище близько п’ятої години ранку. Там за допомогою викрутки та плоскогубців зняв дві бронзові “гірлянди” з передньої та лівої частини пам’ятника. Він їх розбив на шматки і за 300 гривень здав на металобрухт. Гроші витратив на спиртне та наркотики.

Під час обшуку в приватному будинку його родичів поліцейські знайшли інші речі з цвинтаря: таблички з цінних металів, оздоблення могил із латуні, фрагменти плит і навіть… барельєф.

Сообщение Затримали злодія, який обікрав могилу Лесі Українки (+відео) появились сначала на Український репортер.

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович: «Поета Олександра Олеся поховають на Лук’янівському кладовищі».

Під час розмови з «Українським репортером» Володимир В’ятрович розповів, що сьогодні завершуються дипломатичні процедури, пов’язані з передачею останків поета Олександра Олеся і його дружини до України. І як тільки їх буде повністю виконано, відбудеться перепоховання на Лук’янівському кладовищі – на спеціально відведеній алеї для перепоховань останків відомих українців з усього світу. Чеська влада надала дозвіл на передачу до України ексгумованих останків поета. Родичі Олександра Олеся, які мешкають у Канаді, погодилися з цим.

За словами В’ятровича, ця тема зачепила набагато масштабнішу проблему щодо українських могил у різних куточках світу. Мова не йде про перепоховання на батьківщині усіх відомих співвітчизників, але є нагальна потреба в організації догляду за цими могилами. Український інститут національної пам’яті сьогодні розробляє відповідну концепцію. Її суть: частина цих могил залишиться на території країн, де і закінчили свій життєввий шлях знані українці. Однак ці поховання мусять взяти під опіку українські дипломатичні представництва, очевидно, не залишаться осторонь цієї справи і громадські організації. Щодо інших могил, особливо тих, яким загрожує ліквідація, то останки відомих українців мають бути перевезені до України, а потім перепоховані або в Києві на Лук’янівському кладовищі, або там, звідки вони родом.

– Найвизначніших діячів української історії, а їх не так уже й багато, можливо, два-три десятки осіб, ми хотіли б перепоховати в Національному пантеоні, який має бути в Києві, – вважає Володимир В’ятрович. – Наш інститут провів низку громадських обговорень концепції такого пантеону, думаю, що найближчим часом ми вийдемо на певні законодавчі рішення, бо, на нашу думку, Національний пантеон має бути під охороною спеціального закону.

– А питання щодо ділянки уже вирішено?

– Ще потребує обговорень, пропозиція інституту – пагорб над Дніпром, біля арки Дружби народів.

– Можливо, в рідній землі знайдуть спочинок Симон Петлюра, Євген Коновалець, інші славні українці?

– Коли говоримо про пантеон, то йдеться про імена саме такого масштабу.

Так, пропозицій щодо створення сакрального місця пам’яті не бракує. Але як же довго запрягає наша влада! Ще у січні 2015 р. Верховна Рада ухвалила постанову «Про увіковічення пам’яті Героїв України, які віддали своє життя за свободу і незалежність України». Передбачено «створення у центральній частині столиці України місті-герої Києві Українського національного пантеону (Меморіального комплексу)». У серпні того ж року Президент підписав Указ «Про заходи щодо створення меморіалу українських героїв». Уряду доручено розробити і затвердити конкретні заходи зі створення в столиці меморіалу українських героїв.

Минуло вже чимало часу. Де ж ці «конкретні заходи»? Чи, може, про меморіал вкотре згадають, коли в якійсь країні викинуть із могили останки відомого українця, як це трапилося з похованням Олександра Олеся в Чехії?

Про цю подію “Український репортер” писав ТУТ

Леонід ФРОСЕВИЧ

Сообщение В’ятрович: «Національний пантеон може бути біля арки Дружби народів» появились сначала на Український репортер.

Могила знадобилася для поховання іншої людини. І хто скаже, що це не є наругою, не дикунством?

Постноворічна сумна новина про те, як ставляться до українців — комусь знадобилася могила Олександра Олеся. Тепер тут поховано такого собі Володимира Михайлишина.

Українське зовнішньополітичне відомство вводить нас у курс справи. Отож читаємо:

“Згідно з вказівкою Президента України Міністерство закордонних справ України через Посольство України в Празі вживає заходів з метою збереження та подальшого перепоховання останків Олександра Олеся та його дружини, які були ексгумовані.

За інформацією МЗС України, на місці, де була могила Олександра Олеся, було поховано Володимира Михайлишина, виходеця з України, який донедавна доглядав поховання Олександра Олеся та сплачував необхідну ренту.

Після смерті В.Михайлишина його син, як законний спадкоємець, прийняв рішення про поховання батька у згаданому місці.

За втручання Посольства України останки Олександра Олеся та дружини були переміщені до депозитарію кладовища до моменту рішення  родичів Олександра Олеся, які проживають в Канаді, щодо місця остаточного захоронення останків.

Після відповідного рішення Посольство України в Празі вживатиме всіх заходів для належного перепоховання останків Олександра Олеся та його дружини.

МЗС України тримає питання перепоховання Олександра Олеся на особливому контролі”.

Відгукнувся на неординарну подію й голова уряду Володимир Гройсман:

“Уряд виділить необхідні кошти для перевезення останків українського поета Олександра Олеся до Києва. Водночас при Міністерстві культури України буде створена спеціальна міжвідомча комісія, яка займатиметься питанням перепоховань видатних українців”,-

пише пан Гройсман на сторінці у Фейсбуку.

“Прах Олександра Олеся, так само, як і сотень інших видатних українців, має бути похованим на рідній землі за згоди його родичів. Ситуація, яка склалася з Олександром Олесем, знову підняла на поверхню питання створення українського пантеону у столиці України”, – стверджує прем’єр.

Деякі додаткові подробиці цієї справи стали відомі з повідомлення Укрінформу:

“Олександр Олесь помер у 1944 році. За чеськими законами, після поховання родичі або друзі померлих мають сплачувати ренту за місце на кладовищі, розміром у 20 тисяч чеських крон на 10 років (приблизно 20 тисяч гривень). За словами представників місцевої української громади, донедавна ренту за могилу Олеся сплачував, за власною ініціативою, громадянин Чехії та виходець з України Володимир Михайлишин. Однак нещодавно Михайлишин помер, і тепер його син хоче поховати батька на могилі Олеся”.

В соцмережах ­ спалах гніву щодо цієї ситуації.

Журналіст Вадим Лубчак:

“Просто немає слів… Наша дипломатія “на висоті”. Невже це нормальна практика – просто взяти і викопати тіло Поета?! Просто взяти і поховати в його могилі іншу людину… Україна не могла сама заплатити ренту за місце на кладовищі? Це все схоже на страшний сон”.

Журналістка Оксана Денисова:

“У Празі розкопано могилу Олександра Олеся. Якийсь громадянин Швейцарії хоче поховати у тій могилі свого батька, бо цей батько, на прізвище Михайлишин, платив за місце Олеся на Ольшанському кладовищі (рента, 20 тис.крон раз на 10 років). Чому цю ренту не платило посольство – загадка природи. Михайлишин нещодавно помер, син хоче якнайшвидше закопати батька, бо, мабуть, спізнюється на зворотній літак до Швейцарії, і сину все одно, чиї кістки в тій могилі лежать. Посольство “морозиться”, в прес-службі МЗС у відповідь на репліку “ там зараз могилу розкопують” ввічливо просять “надіслати інформаційний запит”. В зв’язку з цим, є чотири питання:

1. До посольства України в Чехії. Як можна було 25 років так “спати”, щоб ні разу не сплатити тої ренти?

2. До діаспори. А куди поділися гроші, які чеська влада виділила організації “Українська ініціатива” на ті могили?

3. До громадянина Швейцарії. Як можна витрусити з могили кістки, щоб покласти туди інші? І якщо, дядьку, вам все одно, хто такий Олександр Олесь, то навіщо вам, взагалі-то, ваш батько і прізвище “Михайлишин”?

4. До МЗС. Як там життя у відпустках триває? Нормально все?”

От вам ще один штрих до теми про те, як ми шануємо своє коріння, як бережемо пам’ять про славних українців, як закриваємо очі на варварські справи манкуртів та усілякої погані. Ми не вміємо (й не хочемо) ставати у відчайдушну оборону пам’яті наших знаменитих земляків. Прикро, що розвіялися вітром пустопорожньої балаканини обіцянки відстоювати інтереси українців за кордоном. Це ми так захищаємо інтереси Майстра слова Олександра Олеся? Хіба не про таких Кобзар писав: “Славних прадідів великих правнуки погані”?!

Чуємо: “При Міністерстві культури України буде створена спеціальна міжвідомча комісія, яка займатиметься питанням перепоховань видатних українців”. А чому до цих пір не створено? Куди дивилися чиновники?

А ви згадайте, скільки разів протягом року побували в Чехії чиновники різного гатунку, причому їздили за державні кошти. Хто з них поцікавився питанням українських поховань? Упевнений, ніхто. А тепер, бачте, вони “докладають зусиль…”.

Зрештою, чому допустили таку наругу над останками Поета? Звичайно, діаспора — це громадські організації, який вони можуть тримати “отвіт”? А ось з дипломатичної місії варто спитати… Утім, не смішімо людей. Ген в парламенті розглядають законопроект про підтримку російської мови, а масових протестів, пікетів біля ВР і не видно. Проковтнемо новий закон новоявлених “КК”? Не чути й заяв можновладців щодо цієї “язикової” атаки. А ви кажете, якась могила Олеся десь у Празі…

Запитайте у тих, що правлять на різних щаблях української влади, хто такий Олександр Олесь і що вони читали про нього… Коли востаннє видавали в Україні твори поета і яким накладом? Не смішіть мої капці, як той казав.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Сообщение Могила великого українця потрібна іншому появились сначала на Український репортер.