До такого невтішного висновку дійшли фахівці Рахункової палати України, які провели аудит відомства. З матеріалів перевірки бачимо, що одним із найбільших провалів є кадровий. Наприклад, при проведенні конкурсів на зайняття посад фахівців з питань реформ спеціальні вимоги до їх компетенції й досвіду не визначались. Зокрема, на посаду генерального директора Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції було призначено спеціаліста з обліку та аудиту з досвідом роботи доцентом кафедри бухгалтерського обліку, оподаткування та аудиту Чернігівського національного технологічного університету. Генеральним директором Директорату культурної спадщини та музеїв став спеціаліст з економіки підприємств обліку і аудиту з досвідом роботи на посаді гендиректора Директорату захисту прав осіб з інвалідністю Міністерства соціальної політики України.

Керівником експертної групи з повернення та переміщення культурних цінностей було призначено особу з досвідом роботи в Міністерстві соціальної політики України та у НАК «Нафтогаз України».

Між тим, видатки на оплату праці працівникам з питань реформ та нарахування на неї в 2020– 2023 роках становили 75,9 млн грн, або 15,3 відсотка загальних видатків на оплату праці Мінкультури (в тому  числі надбавка за виконання особливо важливої роботи фахівцям з питань реформ та нарахування на неї — 58,4 млн гривень).

Аудитори зазначають про нерезультативне використання коштів на виплату надбавки за виконання особливо важливої роботи фахівцям з питань реформ та нарахувань на неї — 58,4 млн гривень.

Однак навіть після ліквідації директоратів у 2023 році дієвої системи моніторингу та оцінювання реалізації державної політики у сфері культури Міністерством також не створено.

Сообщение Надбавки до зарплат реформаторам у сфері культури склали більше 75 мільйонів гривень появились сначала на Український репортер.

В березні 2017 року СБУ заборонила Варнаві в’їзд до України терміном п’ять років. Ця шанувальниця крвиавого диктатора Путіна разом з Comedy Woman виступала у 2016 році в окупованому Криму.

21 березня 2019-го Міністерство культури України доповнило Катериною Варнавою чорний список осіб, які загрожують національній безпеці.

І ось сьогодні це ж  Міністерство культур виключило цю україноненависницю з «чорного списку». Рішення оприлюднили на сайті відомства. За наказом виконувачки обов’язків міністра Світлани Фоменко, прізвища Варнави більше немає у «чорному списку». Тому… очікуйте на появу московитки в українських телевізійних проектах.

Певно, в Міністерстві культури забули, як Варнава у 2016 році співала в окупованій російськими військами Ялті про свого кумира Путіна: “Я согрею президента, я согрею, обогреть и растереть его сумею, положу под одеяло рядом с водкой, я патриотка, друзья, я патриотка!”

Малюнок Андрія Петренка

Читайте також:

• Лектори від Путіна приїхали вчити українських журналістів

Сообщение В’їзд до України дозволили московській акторці, яка мріє зігріти Путіна під ковдрою появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє пресслужба Нацгвардії у Фейсбуку.

За попередньою інформацією, причиною пожежі стала несправність проводки, що і спричинило задимлення будівлі.

До приїзду рятувальників нацгвардійці змогли евакуювати 220 осіб персоналу, який знаходився в будівлі. Наразі співробітники ДСНС ліквідували пожежу. Жертв та постраждалих немає”.

Нагадаємо, що вранці 27 січня у будівлі Міністерства культури, молоді і спорту сталася пожежа, рятувальники провели евакуацію і врятували 4 осіб.

Сообщение Причиною пожежі в Мінкульті стала несправність проводки появились сначала на Український репортер.

Нагадаємо, що 14 серпня правоохоронці затримали заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Юрія Гримчака, а також його помічника Ігоря Овдієнка (брата дружини Гримчака).

Як повідомляв “Український репортер” з посиланням на НАБУ, ці чиновники нібито за здійснення ними впливу на прийняття рішень особами, уповноваженими на виконання функцій держави, вимагали від представника юридичної особи неправомірну вигоду в загальній сумі 1,1 мільйона доларів. Під час одержання частини коштів ( 480 тисяч доларів) вони були затримані «на гарячому».

Того ж дня, генпрокурор Юрій Луценко розповів, що підозрювані “вимагали кошти за вплив на рішення судів та чиновників Мінкультури для прийняття замовлених рішень”.

Сьогодні, 15 серпня, Мінкультури, яке очолює Євген Нищук, проінформувало суспільство:

“З 1 січня 2019 року, зі вступом в дію змін до діючого законодавства, на період до затвердження у встановленому порядку історико-архітектурного опорного плану Мінкультури не має жодних правових підстав погодження будь-якого нового будівництва на території історично населених місць, у тому числі м. Києва. Відтак, будь-які звинувачення чи підозри щодо зловживань з питань містобудівних перетворень працівниками Мінкультури є безпідставними, надуманими та такими, що не базуються на жодній з норм права. Міністерство не погоджує проекти будівництва чи реконструкції будівель в історично населених місцях, у тому числі в м. Києві”.

Сообщение Справа Юрія Гримчака: Мінкультури називає підозри щодо своїх чиновників надуманими появились сначала на Український репортер.

Про це говорили не один рік, чекали зручного для усіх моменту, який так і не настав. Та однак, процес триває. Хтось уже більш-менш впевнено стоїть на ногах і бачить перспективу для себе, інші тільки зробили перші кроки і ще не знають, чого очікувати. Аналіз і висновки будуть зроблені пізніше. Але вже зараз очевидно: заручником неочікувано стала преса національних меншин.

Адже наприкінці минулого року Міністерство культури видало наказ про вихід зі складу співзасновників друкованих ЗМІ. Зокрема тут йдеться про газети «Роден край» (болгарською мовою), «Конкордія» (румунською), «Єврейські вісті» (іврит), «Арагац» (вірменською), «Дзеннік Кийовські» (польською). Наступного ж дня із співзасновників «Роден краю» вийшла і Одеська обласна рада (газета видається у цьому місті). Зроблено це нібито ж тільки з благих міркувань з метою виконання закону «Про реформування державних та комунальних друкованих ЗМІ». Зрозуміло, що газети національних товариств мають виключно просвітницьке спрямування і не можуть конкурувати із суспільно-політичними виданнями, а тим більше з комерційними.

Редактори цих газет Феодора Костова, Дойна Старик, Семен Бельман, Женя Церунян, Станіслав Пантелюк звернулися до Президента з відкритим листом, у якому сказано: «За час свого існування (із жовтня 1991року) газети національних меншин переживали неодноразову реорганізацію – були додатками до газети Верховної Ради України «Голос України», потім передані Державному комітету України у справах національностей та міграції. З 2011 року державна підтримка газет належать до компетенції Міністерства культури України. (…) Нас ніхто ні про що не інформує. Який державний орган проводитиме подальше фінансування?

Здається – начебто нікому й діла немає до цих п’яти видань мовами національних меншин. Але друковані етнічні ЗМІ за 27-річне існування відіграли і відіграють важливу роль у ствердженні демократії, миру та злагоди в країні, реально сприяють реалізації європейських норм і стандартів в етнополітиці багатонаціональної України.

Ми, редактори цих видань, знаходимося у ситуації заручників. У нас обов’язки перед передплатниками по всій Україні – ми не можемо не видавати газети, але у нас відсутні гарантії, що ми розрахуємося з друкарнями, експедиціями, орендарями, а також із журналістськими колективами. Без державної підтримки ця вкрай важлива для держави програма – видання газет мовами національних меншин – існувати не може».

Для того, щоб вони могли й далі регулярно виходити, необхідно всього трохи менше п’яти з половиною мільйонів гривень на рік. Не така велика сума в масштабах держави! Тим більше, що міністр культури Євген Нищук повідомив, що в Україні планують створити ще один центральний орган виконавчої влади – Державну службу з питань етнічної політики і свободи совісті. Інформація про це розміщена у газеті «Роден край» поряд із згаданим наказом Мінкульту. Можливо, саме в її функції входитиме також і державна підтримка преси національних меншин?

Це було б логічно, але, схоже, нічого конкретного про це не знають і в самому міністерстві. Інакше б пояснили людям. Адже загрозою для цих видань стурбовані не лише редактори. Голова Кіровоградської обласної організації «Об’єнання болгар «Нашите хора», депутат парламенту болгар світу Сергій Осадчий на початку січня звернувся з цього приводу до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Людмили Денисової.

Паралельно подібне звернення підписали ще майже півтора десятка керівників громадських організацій та товариств національних меншин в області. Звідти лист за підписом представника уповноваженого Л. Козуб переадресували до Міністерства культури, аби там надали роз’яснення «по суті порушених питань».

Буквально через кілька днів офіс Уповноваженого з прав людини і зацікавлені автори звернення отримали відповідь, підписану державним секретарем міністерства Ростиславом Карандєєвим.

Вона гідна цитування:

«Міністерство культури України надсилає для розгляду в межах компетенції звернення Кіровоградської обласної громадської організації «Об’єднання болгар «Нашите хора» до представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо загрози закриття газет, які виходять мовами національних меншин в Україні. Про результати розгляду просимо надати роз’яснення автору звернень, повідомити Уповноваженого у передбачений законом строк».

Шановний державний секретар сам зрозумів, що підписав (виконавець Вдовенко Н.А.)? Тобто, представник Уповноваженого просить міністерство пояснити ситуацію, а воно відсилає лист назад з таким же проханням ще й нагадує, що представництво уповноваженого з прав людини має саме себе вчасно повідомити про результати!

Вищий пілотаж бюрократії! Що ж тоді чекати і на що сподіватися тим, хто покладається на мудрі державницькі рішення таких високопоставлених чиновників?! І яка ж подальша доля цих газет мовами національних меншин, які виявились без вини винуватими?..

Світлана ОРЕЛ, Кропивницький

Від редакції “Українського репортера”.

На сполох вдарили журналісти з видань національних меншин. Хотілося б, щоб їх почули там, нагорі… І нарешті побачили, на тверезу голову проаналізували, що коїться в інформаційній сфері країни, особливо на ниві друкованої преси. Тотальне зубожіння і вимирання… Нібито й добре, що держава узяла за приклад світовий досвід і пустила пресу у вільне плавання. Але ж як недолуго це зроблено! З якими перекосами і перепонами, скільки пут і зашморгів на цьому шляху!

Космічні тарифи Укрпошти, височезні ціни на газетний папір, друк заганяють пресу в безпросвіток та нужду. Оце і є благодатний фон для розвитку медіа? Зате олігархічні телеканали жирують, сюди залюбки біжать чиновники різних калібрів, аби щось промекати в ток-шоу. Живемо у страшні часи винищення преси! Вигідно?

Подивіться, скільки вже газет закрилося! Навіть армійські “Народна армія” та “Військо України” припинили вихід у світ. І  це в часи війни з Росією, в період гострого протистояння з рашівською ворожою пропагандою, з різною путінською наволоччю, з п’ятою колоною. Навіть у столиці пішла в небуття славетна газета Київради “Вечірній Київ”, якій виповнилося 110 років.

Її закрили під завісу 2018-го, хоч мер Кличко і його заступник Олексій Резніков клялися, що газета буде жити… Мели язиком, щоб губи не дармували, як той казав. Закрили тишком-нишком, навіть читачів не попередили. А навіщо? Звикли. Стиль. Смотрящі рулять! А депутати Київради навіть слова не промовили на захист газети!

Але ж пригадується, як той же Резніков у 2015 році говорив: “Вечірка” – одна із найстаріших газет, зі своєю історією. Тому ми не маємо права навіть думати про її закриття. «Вечірка» – одна із візитівок Києва. Тому «Вечірньому Києву» – бути!”. Отакі слова і  дивнії справи влади. До речі, Руслан Карандєєв з Мінкульту свого часу друкувався на шпальтах “Вечірнього Києва”, мабуть, він про це вже й забув. Він сьогодні – велика шишка…

Сообщение Преса національних меншин: без вини винувата появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє на сайті Міністерство культури України.

“Це фільм–легенда, який розповідає про молодих юнаків, сповнених мрій та життєвих планів, які вірили в незалежну Україну, в свій народ, які беззастережно та сміливо йшли захищати свою державу.

Ця історія актуальна і сьогодні, юні крутяни – це прообраз сучасних молодих українців, які так само самовіддано йдуть захищати Україну на Сході. Це неймовірно романтична та героїчна історія, яка гідна кінематографічного відтворення, на прикладах і цінностях якої мають виховуватися наші наступні покоління”, – прокоментував премєру міністр культури Євген Нищук.

Проект фільму «Крути 1918» став одним із переможців Дев’ятого конкурсного відбору Держагентства України з питань кіно у сесії ігрових тематичних фільмів та отримав 26 мільйонів гривень державної фінансової підтримки при загальному бюджеті 52 мільйона гривень.

Художній фільм «Крути 1918» (режисер Олексій Шапарєв) знятий у жанрі історичний екшн за реальною історією героїчного бою на залізничній станції Крути взимку 1918 року.

На тлі доленосних подій в країні двоє братів Андрій і Олекса Савицькі закохуються у прекрасну Софію. Більшовики підступають до Києва, місто наповнене «червоними» агентами. Уряд УНР кидає на боротьбу з ворогом усі боєздатні частини армії, включно з юнкерами і студентами. Чотири сотні юнаків, серед яких Андрій і Олекса, стають проти 4-тисячного добре озброєного війська.

За словами Олексія Шапарєва, головним його прагненням під час роботи над стрічкою, було передати та відтворити емоції героїв, привернути увагу глядача до життєво важливих подій, щоб урок історії не залишився даремним, адже боротьба за Україну триває.

Автором сценарію стрічки виступив Костянтин Коновалов, а продюсером – Андрій Корнієнко. Ролі у фільмі виконали Євген Ламах, Надія Коверська, Андрій Федінчик, Олексій Тритенко, Віталій Салій, Олександр Піскунов, Максим Донець, Дмитро Ступка, Остап Ступка, Наталя Васько, Роман Ясіновський, Богдан Юсипчук та інші.

Як розповів автор сценарію Костянтин Коновалов, ця тема надзвичайно його зацікавила та зворушила. Робота над його створенням тривала близько десяти років, за цей час він неодноразово звертався до архівних матеріалів та спогадів сучасників подій.

«Тільки зараз, коли стався Майдан, коли трапилася війна на Сході України, змінилася свідомість українців і стала можливою реалізація цього проекту Порушена тема у фільмі дуже важлива і дуже важка, і працювати з нею теж було важко – написати історію людей, які віддали свої молоді життя, не відчувши навіть його повноти», – розповідає Костянтин Коновалов.

Зазначається, що під час прем’єрного показу відбулись виступи Христини Соловій, чия композиція “Стежечка” стала офіційним саундтреком до стрічки “Крути 1918” та гурту “Гайдамаки”, які виконали сучасну рок-версію давньої козацької думи “Чорна Рілля”, що є одним із саундтреків до фільму.

На цю тему читайте також:

• Вшановуємо пам’ять героїв битви під Крутами (+відео)
• Кінострічка “Крути 1918”. Через 100 років (+відео)
• «Крути. Мамині яблука». Художня виставка, яку влада воліє не бачити (+відео)

Сообщение У Києві глядачі побачили прем’єру історичного фільму “Крути 1918” появились сначала на Український репортер.

Цю інформацію розмістив на сторінці Фейсбуку народний депутат Дмитро Тимчук, зазначивши, що припис було підготовлено 9 листопада. Він пише, що церковники Московського патріархату систематично порушують українське законодавство про охорону пам’ятників.

Фото із сторінки Дмитра Тимчука у Фейсбуку.

Сообщение Міністерство культури вимагає припинити будівництво на території Лаври появились сначала на Український репортер.

«Ініціатива конкурсу є надзвичайно важливою в контексті урядового порядку денного, де в сфері культури розвиток національного кіно посідає одне з провідних місць», – цитує міністра культури Євгена Нищука Урядовий портал.

Міністр нагадав, що ще 2014 року державна підтримка українського кіно становила лише близько 20 мільйонів гривень. «Зараз ця динаміка стрімко зростає і сьогодні урядом на розвиток вітчизняної кіногалузі виділено вже 1 мільярд гривень», – повідомив Нищук.

Своєю чергою голова правління Одеської кіностудії Андрій Осіпов зазначив: «Конкурс короткого метра імені Кіри Муратової – це і данина пам’яті великому режисерові, і продовження її творчості та висока планка до фільмів-учасників». Він нагадав, що дебютною режисерською роботою Кіри Георгіївни на Одеській кіностудії була саме короткометражна стрічка «Біля крутого яру», знята в 1962 році.

Проведення першого конкурсу, до участі в якому запросять молодих кінорежисерів, заплановано на 2019 рік. Переможці отримають фінансову і технічну можливості здійснити свої проекти на Одеській кіностудії.

На фото: Кіра Муратова за роботою

Сообщение В Україні засновують конкурс короткометражок імені Кіри Муратової появились сначала на Український репортер.

«Ну й цирк!» – гукнуло Оверкове козацтво». Цей блискучий афоризм із «Вершників» Юрія Яновського цитують, коли щиро здивовані чиїмись нелогічними, химерними чи й просто кумедними діями та вчинками.

І саме цей крилатий вираз хочеться вигукнути, коли читаєш щойно «спечене» в надрах Міністерства культури Положення про літературний конкурс «Українська революція 1917 – 1921 років», але — про все по черзі.

Протягом п’яти років, із 2017-го по 2021-й, у Києві та багатьох інших містах і селах пройдуть урочисті заходи, присвячені 100-річчю подій Української революції та вшануванню пам’яті її учасників. Зокрема, вже було відзначено соті річниці з дня утворення Центральної Ради й ухвалення нашим першим парламентом I та II Універсалів, утворення найпершого національного уряду — Генерального секретаріату. Усі урочистості пройдуть згідно із затвердженим урядом Плану заходів, розробленого на виконання Указу Президента України від 22 січня 2016 р. «Про відзначення подій Української революції…»

Розпорядження уряду передбачає і проведення літературного конкурсу на кращі художні твори про героїв революції, за організацію якого відповідає Міністерство культури, а в разі згоди може брати участь Спілка письменників.

Цей конкурс — просто блискуча ідея!

Адже художня література — потужний інструмент, за допомогою якого кожен народ зберігає пам’ять про своїх героїв, світлі чи трагічні події національної історії. Не дарма старше покоління українців і досі пам’ятає «Сина Таращанського полку» Петра Панча, «Як гартувалася сталь» Миколи Островського, «Арсенал» Олександра Довженка та «Загибель ескадри» Олександра Корнійчука, бо ці та інші твори «про революцію» справляли сильне враження на молоді уми й формували  рівень знань про події 100-річної давнини і політичну позицію цілих поколінь. Тоді як про справжню суть подій і невигадані біографії діячів Української революції досі майже нічого не чули й не знають 50% наших співгромадян (у віці понад 40 років).

Отож, літературний конкурс, як здавалося, допоможе за три-чотири роки створити цілу низку цікавих оповідань, повістей, а, можливо, й кілька романів, які відтворять у художніх образах портрети наших прадідів, які боролися за Незалежність України на початку XX століття. Іншими словами, конкурс мав стимулювати літераторів, драматургів, композиторів, кіносценаристів і режисерів написати нові художні полотна про героїв революції. Допоміг би створити цілий пласт літератури про події сторічної давнини.

Та читаємо Положення Міністерства культури, і… «Ну й цирк!» – гукнуло Оверкове козацтво».

Зрештою, судіть самі.

Пункт 5 Положення визначає: на конкурс подаються художні твори, які були опубліковані (оприлюднені) протягом… останніх п’яти років. Тобто, тільки ті, що побачили світ із листопада 2013-го по жовтень 2017 року.

Запитання до авторів Положення: а чи багато художніх творів опубліковано за цей час?.. На пам’ять приходять «Залишенець» та дві чи три повісті Василя Шкляра, що розповідають про героїв Холодноярської республіки і знамениту дівчину-отамана Марусю Соколовську. Чогось іншого й не пригадаєш… Якщо не рахувати перевидань «Холодного яру» Юрія Горліса-Горського, ото, здається, й усе. Здається, й досі немає навіть свого, українського, роману чи повісті про батька Махна, на якого старше поколінні й досі дивиться очима режисерів «Червоних чортенят» і «Невловимих месників»…

Пункт 7 Положення вимагає подати твори на конкурс до 1 листопада цього року. Журі визначить переможців до 1 лютого 2018 р.

Очевидно, що автори Положення і самі здогадуються, що з творами вийде негусто, отож вирішили обмежитися тільки чотирма номінаціями: поезія, проза, драматургія та переклад з української або українською творів іноземних літераторів (пункт 3 Положення). Переможців буде аж… чотири. Бо в кожній із названих номінацій переможе хтось один, хто й отримає премію — 10 тисяч гривень… І складається враження, що імена цих чотирьох переможців у Міністерстві культури вже…  знають.

У кулуарах Спілки письменників з цього «міністерського конкурсу» відверто сміються. Розповідають, що попервах Положення про конкурс розробляли у Спілці. Номінацій було шість (ще пісня і така надважлива річ, як публіцистика). І премій у кожній з номінацій було не по одній, а по три. Зокрема, у вигляді премії передбачалося профінансувати видання кращих художніх творів, бо ж сьогодні видати книжку — вкрай важко, а премія допомогла б побачити світ повістям молодих, але талановитих літераторів. Однак у міністерстві вирішили, як вирішили.

То що ж це за конкурс? Для «галочки»? Аби тільки «виконати» пункт розпорядження Кабміну?.. Виходить, що так. А ще напрошуються і геть негарні слова — бездумність, формальність і навіть профанація (самої ідеї цього літературного конкрсу)… Зрозуміло, що конкурс-одноденка нікому не потрібен.

Як повідомили нам у прес-службі Міністерства культури, Положення ще не затверджене в Міністерстві юстиції, його тільки планують туди передати.

Отож, мабуть, варто втрутитися у цю справу й міністру культури Євгену Нищуку, і громадській раді при міністерстві, і громадськості. Необхідно внести суттєві корективи в Полождення про конкурс.

Він має стати справжнім літературним мейстрімом всього наступного п’ятиріччя і таки дати нашій літературі й кінематографу цілий пласт якісних художніх творів про Українську революцію 1917 — 1921 років.

Ярослав ФАЛЬКО

Сообщение «Ну й цирк!..» Що підготувало відомство Євгена Нищука появились сначала на Український репортер.