Про це повідомляє Державна прикордонна служба України.

“Уряд Італії продовжив заборону на в’їзд до країни для українців. Заборона триватиме до 15 березня та стосуватиметься і тих громадян, які пройшли повний курс вакцинації від Covid-19”.

З 16 грудня 2021 року Італія заборонила в’їзд подорожуючим з України, що їдуть до Італії з “необов’язковою” метою.

В’їзд дозволений тільки для громадян Італії або держав ЄС, членів родини або тих, хто має “усталені відносини” з мешканцями Італії, а також для тих, хто прямує на роботу, навчання, спортивні змагання тощо. Втім, навіть ці особи мають пройти 10-денний карантин після прибуття до Італії, незалежно від вакцинації.

Ця заборона мала діяти до 31 січня.

Сообщение Італія продовжила заборону в’їзду для українців, навіть вакцинованих появились сначала на Український репортер.

Про це йдеться в повідомленні Державної прикордонної служби на Урядовому порталі.

“За добу – 18 березня – співробітники Держприкордонслужби здійснили понад 31 000 пропускних операцій. Переважна їх більшість – близько 20 000 – це оформлення українців на в’їзд”, – йдеться в повідомленні.

Також повідомляється, що з 18 березня Росія обмежила в’їзд іноземців на свою територію, у зв’язку з чим в декількох пунктах пропуску періодично накопичувалась певна кількість українців, яких завертали на російському кордоні.

900 громадян України евакуюють спеціальним потягом з Чехії, де вони опинилися заблокованими через заходи протидії пандемії коронавірусу.

Сообщение Держприкордонслужба: за добу до України повернулося 20 тисяч громадян появились сначала на Український репортер.

Про це УНН повідомляє з посиланням на дані Держстатистики.

Так, чисельність наявного населення в Україні, за оцінкою на 1 листопада 2019 року, становила 41 млн. 940,7 тис. осіб. Упродовж січня–жовтня чисельність населення зменшилася на 212,5 тис. осіб.

Природне скорочення населення в Україні за 10 місяців цього року становило 224,5 тис. осіб, водночас міграційний приріст населення за цей період сягнув 12 тис. осіб.

Залишається суттєвим перевищення кількості померлих над кількістю живонароджених: на 100 померлих – 54 новонароджені.

Додамо, дані наведено без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Дані щодо природного та міграційного рухів населення сформовані на основі наявних адміністративних даних без урахування тимчасово окупованої території АРК, Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях.

Нагадаємо, у грудні в Україні стартував пробний перепис населення. Прем’єр-міністр України Олексій Гончарук заявив, що у 2020 році буде перепис населення, але невідомо в якому саме форматі, можливо – в електронному.

Сообщение Невтішна статистика: у 2019 році українців померло вдвічі більше, аніж народилося появились сначала на Український репортер.

“З 01.01.2019 по 18.11.2019 оформлено всього паспортів громадянина України для виїзду за кордон майже 3 млн 216 тисяч”, — йдеться у відповіді.

Також повідомляється, що з 1 по 18 листопада українці оформили 121 тис. 866 паспортів громадянина України для виїзду за кордон.

Нагадаємо, що з 9 вересня банківські установи можуть обслуговувати фізичних осіб — резидентів як на підставі паспорта громадянина України (у формі ID-картки або книжечки), так і на підставі паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

У 2018 році українці оформили 4,8 млн. біометричних закордонних паспортів.

Сообщение Від початку року понад три мільйони українців оформили закордонний паспорт появились сначала на Український репортер.

Упродовж січня–серпня чисельність зменшилася на 177 тисяч осіб.

Залишається суттєвим перевищення кількості померлих над кількістю живонароджених: на 100 померлих – 53 дитини.

Фото “Українського репортера”

На цю тему:

• Прокиньтеся: Київщина вимирає!

Сообщение Українців стало менше на 177 тисяч появились сначала на Український репортер.

Про це свідчать результати щорічного опитування Барометр щастя в Україні, проведеного Європейською Бізнес Асоціацією, – повідомляє Економічна правда.

Цьогоріч інтегральний показник Барометру становив 2,61 балів із 5 можливих за шкалою Лайкерта (+0,14 балів порівняно з минулим роком).

Ключові фактори, які оцінювали респонденти – це: рівень доходів, поточна робота, системи охорони здоров’я та освіти, соціальне життя та дозвілля, безпека, дотримання прав, екологія та загальний досвід життя в Україні.

Так, оцінки системи охорони здоров’я розділилися: 58% опитаних не задоволені станом системи, при цьому 42% оцінюють вітчизняну медицину задовільно або ж позитивно.

Задоволених системою освіти виявилося майже 52%, при цьому 48% зазначили, що цілком або частково не задоволені нею.

72% респондентів не задоволені станом безпеки у країні та почувають себе невпевнено щодо власного майбутнього, 62% негативно оцінюють правове поле та регулювання в країні, зокрема щодо відсутності дискримінації та рівня демократичних свобод.

“Асоціація вже вдруге проводить власне дослідження рівня щастя українців, і вдруге результат Індексу опиняється у негативній площині. Наші дані підтверджуються і світовими звітами, так, згідно з World Happiness Report, Україна займає 133 місце зі 156 країн, а отже, входить в тридцятку найнещасливіших країн світу”, – зазначили в Аоціації.

Експерти підкреслюють, що це потужні сигнали того, що країна потребує комплексних структурних змін та реформ. Держава має забезпечити базові потреби громадян почуватися безпечно та матеріально захищеними.

Також зазначається, що за даними Держслужби статистики, з початком війни на Сході у 2014 році близько 1,3 мільйонів українців мігрували до інших країн. Як наслідок, виникла відчутна проблема трудової міграції для країни в цілому та нестача професіоналів у корпоративному та промисловому секторах, яку гостро відчуває бізнес.

Щоб подолати цей негативний тренд, необхідні злагоджені дії влади, бізнесу, громадянського суспільства, міжнародних інституцій, переконані в Європейській Бізнес Асоціації.

“Від влади очікується підвищення мінімальної заробітної плати (разом з відв’язкою розміру заробітної плати від усіх відрахувань), підвищення рівня безпеки (ефективна поліція та армія), покращення правового середовища й правосуддя в Україні, продовження реформи охорони здоров’я, вирішення екологічних проблем”, – підкреслили експерти.

Водночас бізнес в спромозі стимулювати персонал підвищенням заробітної платні, переходом на “білу” зарплатню, впровадженням медстрахування та інших соціальних гарантій, забезпеченням безпечних і комфортних умов праці та можливості співробітників до розвитку і неформального навчання.

Нагадаємо, що за минулий рік обсяги грошових переказів в Україну становили 14 мільярдів доларів, що на 19% більше, ніж у 2017 році.

Сообщение Основною причиною трудової міграції є низькі доходи українців появились сначала на Український репортер.

За даними Міністерства соціальної політики наприкінці 2018 року було зафіксовано 3 мільйони 200 тисяч трудових мігрантів. У сучасному глобалізованому світі люди дедалі частіше вдаються до трудової міграції.

«Згідно з результатами опитування «HeadHunter Україна», у 92% респондентів таке бажання є. Водночас, попри бажання працювати за кордоном, люди стикаються з проблемою довготривалої розлуки з сім’ями. Відповідно реальний досвід роботи має лише 29% респондентів. Незважаючи на бажання попрацювати в іншій країні, практично кожен шостий не вжив жодних дій для виїзду за кордон. Більш активні охочі виїхати в основному вчать мову, готують документи для виїзду і моніторять пропозиції роботи», – повідомляє День.

Найбільш популярними країнами для міграції є Польща, США, Німеччина, Канада та Чехія. Відповідно для українців охоче відкривають двері Китай, Кіпр, Німеччина, Польща та США. Серед популярних професій на ринку праці – фахівці сфери ІТ, топ-менеджери, спеціалісти виробничої галузі й продажів.

«Нині ринок трудової міграції досить динамічний. Тоді як у сусідній Польщі кількість вакансій й пропозицій знизилась на 12%, то у Німеччині пропозицій стало пропорційно більше на 12%», – гооврить Юлія Дрожжина.

Мігранти насамперед хочуть заробити грошей, працюючи у іншій країні. Ще третина розраховують згодом там залишитися. Серед інших популярних цілей міграції: цікавий життєвий досвід, можливість подорожувати, а також забезпечити краще майбутнє для себе та своїх дітей.

У середньому на ринку праці за кордоном шукають фахівців з досвідом роботи від трьох до чотирьох років. Якихось вікових обмежень немає, все залежить від конкретної галузі.

Багато хто готовий іти на компроміси щодо працевлаштування за кордоном. Так, частина респондентів зазначила, що вони ладні працювати не за фахом. Понад 50% опитаних готові додатково навчатися заради роботи за кордоном.

Знайшлися серед респондентів й ті, хто хоче працювати й на нижчій посаді, аби в іншій країні. І всього 3% не готові йти на будь-які компроміси.

Сообщение 92 відсотки українців готові шукати краще життя за кордоном появились сначала на Український репортер.

Таку ж цифру – 2 млн українських заробітчан – наприкінці лютого називала і міністр з питань гуманітарної допомоги та біженців Беата Кемпа. Торік польські компанії попросили надати візи для 1,3 млн вихідців з країн колишнього СНД. Більшість із них – громадяни України.

Наші чиновники наводять значно менші дані. У січні посол України в Польщі Андрій Дещиця говорив про один мільйон українців.

Рушій економіки Польщі та джерело валюти

За підсумками 3-го кварталу 2017 року, 307,8 тисячі українців платили внески до польського фонду соціального страхування – тобто мали офіційне працевлаштування. Це на 78% більше, ніж роком раніше (172 тисячі). Тобто польські работодавці почали виводити нелегалів з тіні, що дає українцям на чужині певний правовий і соціальний захист.

За словами польських чиновників, кількість українських заробітчан у Польщі зростає, але темпи дещо сповільнилися, оскільки пік був у 2016-2017 роках.

За прогнозами Національного банку Польщі, до кінця 2020 року місцевий ринок праці щорічно прийматиме 200-300 тисяч трудових мігрантів з України. Щоправда, цей прогноз дуже умовний, адже залежатиме від візової політики країн ЄС і внутрішньої ситуації в Україні.

Національний банк України також визнає, що трудова міграція з України залишиться високою в наступні 2-3 роки. І саме заробітчани є одним з основних джерел надходжень валюти в країну. Зокрема, переказали додому за перше півріччя 2017-го 2,3 млрд євро.

Більш детальні цифри називає Нацбанк Польщі. У 3-му кварталі 2017 року українці переказали на батьківщину 3,2 млрд злотих, це майже 770 млн євро. Обсяг переказів у 2016 році оцінюють у 8 млрд злотих, або ж $2,22 млрд.

Польща змінила трудові правила для українців

Нагадаємо, що з 1 січня у Польщі змінилися правила працевлаштування, у тому числі для польських компаній, які наймають на роботу громадян України. Тепер польські підприємства більше не зможуть безкоштовно подавати заявки на видачу віз українцям, білорусам, росіянам, грузинам, молдованам і вірменам. З 1 січня 2018 року за це доведеться платити 30 злотих – це приблизно $7,5.

Половина цієї суми залишатиметься місцевій владі, яка вноситиме дані про працевлаштування іноземців у спеціальний реєстр.

Дозволи на роботу до трьох років видаватиме воєвода, дозволи на сезонну роботу (на період до восьми місяців упродовж календарного року) видаватиме староста. Насамперед це спричинить бюрократичну тяганину, адже у деяких воєводствах черга за дозволами на працевлаштування тягнеться по півроку.

Прикордонники і державна інспекція праці контролюватимуть законність працевлаштування іноземців, у тому числі й українців. Торік польські компанії попросили надати візи для 1,3 млн вихідців з країн колишнього СНД. Більшість із них – громадяни України. Водночас лише 300 тис. заробітчан зареєструвалися у державних установах Польщі, решта працювали у тіні.

Поляки рушили на Захід

Українські заробітчани зараз просто необхідні Польщі, яка “знекровлена” масовою трудовою міграцією власних громадян і відчуває кадровий дефіцит. У пошуках високих зарплат і кращої долі сотні тисяч молодих поляків їдуть до інших країн Західної Європи. Так, до 2004-го, коли для поляків тільки відкрився європейський ринок праці, за кордоном перебували майже 800 тисяч громадян. До 2013 року ця цифра зросла до 2,2 млн.

Поляки вже є найбільшою групою мігрантів у Великій Британії – за останніми даними, там мешкають 845 тисяч людей, народжених у Польщі. Для прикладу, до Німеччини перебралися 700 тисяч поляків,  Ірландії – 110 тисяч,  Норвегії – 100 тисяч.

Ростислав Цуркан

Сообщение У найми до пана. Поляки тікають до Західної Європи, а українці займають їхні робочі місця появились сначала на Український репортер.

“Проблеми націоналізму настільки глибокі, що про них не можна говорити скоромовкою”, – вважає відомий журналіст, письменник Віктор Тимченко, який присвятив цій темі кілька книг: “Час націоналізму”, “Модерний націоналізм”.

У цих популярних грунтовних дослідженнях автор, як сам зазначає в передмові, біле називає білим, а чорне чорним, до теми він заходить здалеку, “на велику історичну глибину” і захоплює широко “не лише ідеологічний аспект проблеми, а й соціальний, політичний, економічний, мілітарний…”.

З Віктором ТИМЧЕНКОМ, який уже понад чверть століття живе разом з дружною-німкенею в Лейпцигу, бесідує головний редактор “Українського репортера” Леонід Фросевич.

– Цьогоріч ми почули, що Єврокомісія оголосила про початок процедури притягнення до відповідальності Угорщини, Польщі та Чехії за те, що вони порушують законодавство ЄС щодо розселення біженців. Водночас ні Польща, ні Чехія не йдуть на серйозні поступки “верхівці” ЄС. Чи ефективними, на вашу думку, є механізми покарання норовливих країн? І чи допоможуть санкції зменшити наплив мігрантів?

– Давайте будемо чесними: ці країни вступили до ЄС не заради “європейських цінностей”, а заради великих – багатомільярдних — субвенцій, які розподіляє щороку ЄС. Як відомо, з (поки що) 28 країн ЄС — лише шість є так званими нетто-платниками до ЄСівського бюджету, а 22 країни, до яких належать і вами названі, гроші отримують. Вступивши до ЄС, ці країни продали за гроші “чорту душу”, тобто величезний шматок свого суверенітету — бо що інакше означає те, що хтось у Брюселі ухвалює замість Варшави, Праги та Будапешта доленосні для цих країн рішення? Якщо продалися, то тоді їжте, панове, хоч повилазьте: приймайте біженців, ухвалюйте закони про “шлюби для всіх” (хто ґарантує, що наступним кроком не стане педофілія?), вводьте ґендери — замість чоловіка й жінки їх нараховується вже понад 60 — транссексуали, андрогини, варіативний ґендер тощо.

Поступово, щонайперше в Польщі, Угорщині, Чехії, не лише прості люди, але й еліти зрозуміли, що за ті мільярди від ЄС вони нищать власне суспільство, власну націю. І пішли на спротив. На що ЄС зреаґував так, як лише і вміє реаґувати: пригрозив грошей не давати. Тепер питання стоїть так: чи вистачить у цих націй волі й мужності поставити виживання нації вище за сьогочасну фінансову вигоду.

Наплив міґрантів залежить не від ЄС, а від високої народжуваності в Африці й Азії. На “чорному континеті” зараз живе 1 мільярд (і на великих територіях панує голод). До 2050 року там житиме, за прогнозами ООН, 2,5 мільярда. Тобто, міґраційний тиск на Європу лише посилиться. І це вже справа Європи, кожної країни зокрема, або пустити їх до себе, або створити ефективний заслін нелегальній міграції. Як бачимо на прикладах вищеназваних країн, це теж можливо.

– В деяких країнах за націоналістів себе видають демагоги, які намагаються поділити суспільство на ворогів і патріотів, пропагуючи таким чином ненависть, ворожнечу, розбрат. Пересічним громадянам буває непросто зрозуміти, хто є хто. Що характеризує сьогодні справжніх націоналістів, або — модернових (дії, вчинки, погляди)?

– Як правило, в жодній країні немає або дуже мало ворогів саме цієї країни. Якщо я своїй країні ворог, то краще мені з такої країни поїхати світ за очі. Тобто переважна більшість громадян, я сказав би, 99 відсотків, будь-якої країни — патріоти. Просто розуміння шляхів до щастя своєї нації надто різне. Як кажуть, скільки людей, стільки й думок. Завдання модерних (а не печерних) націоналістів — шукати однодумців, а не ворогів. Вороги знайдуться самі.

Ця проблема особливо гостра для України: історія розпорядилася так, що в різних українців — різна історична пам’ять (яка є важливою складовою самого націєтворення). Спільну історичну пам”ять треба довго, великими інтелектуальними зусиллями формувати, а деякі гарячі голови хочуть “неправильну” історичну пам”ять просто швиденько “вибити”. Так, на жаль, не вийде. Це породить лише, як ви правильно помітили, розбрат і спротив.

– Навесні 2017-го лідери “Свободи”, “Національного корпусу” та “Правого сектора” підписали маніфест, домовившись про координацію дій для досягнення спільних політичних цілей. Але, як на мене, поки що міцного і тісного “політичного гурту” не бачимо, не проглядається і потужної політсили, яку б підтримувало більшість населення. Цікаво почути ваші міркування з цього приводу?

Очевидно, перед цими організаціями усе ще стоїть проблема фактичного об’єднання. Самої спільної смолоскипної ходи замало. Річ у тому, що електорат у них один — патріотично налаштовані громадяни. Тобто, якщо націоналістична партія ставить мету, якої прагне нація, прагне суспільство, то за таку партію повинні проголосувати оті згадані 99 відсотків виборців. Якщо на практиці цього немає, то це означає, що цілі ставляться неправильні, а шляхи обираються неоптимальні. Очевидно, ці партії не можуть запропонувати суспільству якоїсь програми, яка б об’єднала суспільство. А без такого об’єднання вони не виграють вибори.

Які ідеї, скажімо, пропонують українські націоналістичні партії тим людям, батьки яких воювали не в УПА, а в червоній армії? Це ж мільйони громадян. І вони ж теж – українці. Або всім їм треба сказати: “Ні, ви не є нашими людьми, ви покидьки, іноземні аґенти” і виключити їх з політичного життя. Або заявити: “Ви також українці (з поглядами, які не збігаються з моїми)”, запропонувавши об’єднавчу ідею.

Без об’єднавчої ідеології націоналістичні партії не переможуть і надалі перебуватимуть на задньому дворі олігархічних партій.

– Повертаючись до вашої книги, напрошується запитання: в Україні — модерні націоналісти?

– Є всякі. Мене тішить, що в Фейсбуку є чимала група – кілька сотень людей – “Прихильників модерного націоналізму”, в якій зібралися здебільшого читачі моїх книжок. Але часто я дискутую з українськими націоналістами, які сповідують погляди початку минулого століття. І мені завжди хочеться їм сказати: панове, ви не помітили, як сплинув час.

Один приклад. Колись німецький соціолог і географ Фрідріх Ратцель обґрунтував право нації на “життєвий простір”. Пояснив він цей феномен тим, що, зростаючи чисельно, кожне плем’я, кожний народ потребують більшої території для існування, щоб себе прогодувати. Цей імператив, як ви бачите, кривавий: завойовувати нові території це плем’я мало в сусіднього племені, винищуючи його. Тому й націоналізм — в часи зростання популяції — був експансивним, агресивним.

Але це ХІХ століття. Нині європейські нації вимирають, питання розширення території (не для втіхи, не від амбітності, а задля виживання) перед жодною з них не стоїть. Тому модерний європейський націоналізм — оборонний, я кажу, дефензивний. Європейські нації повинні перш за все захищати свої терени від навали ззовні. Чимало націоналістів цих простих речей розуміти не хочуть.

– У своєму дослідженні ви багато і справедливо критикуєте Євросоюз, навіть називаєте це утворення новою імперією. І прогнозуєте, що рано чи пізно вона розпадеться. Все ж не віриться, що багата і сита Європа щось зробить собі на шкоду.

Європи, як такої, немає. Є різні країни, в цих країнах є прості люди, а є еліти. Часто в них різні цілі. Те, що одні розуміють як шкоду для Європи, інші розуміють як її спасіння. Протиріччя — світоглядні, політичні, економічні – великі й між країнами. Поки що їх намагаються “знівелювати” грішми — дамо тобі мільярд, а ти роби, як пан скаже. Але одвічне прагнення націй до незалежності переборе хтивість — це історія вже сотні разів довела. Євросоюз розсипається швидше, ніж мені ще кілька років тому здавалося…

– Погляньмо для прикладу на Німеччину. Які найголовніші ризики відчуває ця країна від напливу чужинців з бідних та відсталих країн?

– Населення щороку скорочується. Сьогодні тут в середньостатистичній родині — 1,4 дитини на кожну жінку (до речі, в Україні — 1,5). Хіба ж можна говорити про приріст населення? І це, враховуючи міґрантів з Туреччини, з арабських та африканських країн з високою народжуваністю. Тобто етнічних німців ще менше. Що ж виходить? Приїжджі (у першому поколінні, в другому, в третьому…) не асимілюються в німецьке суспільство – вони створюють своє. І розширяються, витісняючи “аборигенів”. Давайте порахуємо: якщо 1,5 дитини на кожну жінку, то за покоління третина населення щезає. А людське покоління — це 35 років. Тобто третина Німеччини чи України за покоління щезне.

За прогнозами ООН, до 2100 року в Африці очікують 5 мільярдів людей. А ще ж порахуймо Азію – Афганістан, Пакистан, Бангладеш… І всі вони шукають дороги до Європи. І тікають вони не стільки від збройних конфліктів, скільки від голоду. Сьогодні Африка не спроможна прогодувати один мільярд людей. А два мільярди? А п’ять мільярдів? Де залишаться ці “надлишкові” чотири мільярди в 2100 році? Кудись перетечуть… Населення в ЄС, без Британії, – трохи більше 400 мільйонів. І до цієї кількості приєднаються ще чотири мільярди? Що це буде за контингент?

Для корінних націй це велика біда.

– Водночас у Німеччині є і такі, що радіють напливу азійців, африканців. Чому?

Доводиться чути, що ось, мовляв, підтягнуться іноземці — біженці із Сирії, інших країн — і “перекриють” ці відсотки, яких не вистачає до цифри “два” (дві дитини на кожну жінку). Кажуть, що після “інтеграції” буде така ж німецька нація, як і раніше. Їх не бентежить те, що це будуть люди іншої раси, без знання мови (деякі турки в Німеччині вже в третьому поколінні німецької не знають), з іншого культурного кола. Для нас культура – це Гете, Шиллер… Для них: вирізання іржавим ножем клітора жінкам — така в них традиція. Вони моляться іншому Богу.

Кажуть: приїдуть фахівці. Не знаю, коли. Поки що приїздять ті, хто хоче жити на соціальну допомогу. За багато років у Німеччині я не бачив ще жодного слюсаря-сантехніка, електрика, покрівельника, водія тролейбуса, який був би вихідцем з африканських чи азійських країн.

– Тоді здебільшого мігранти підмітають вулиці?

А навіщо їм брати до рук віники? Вони й так одержують гроші. В Німеччині прийняли так званий антидискримінаційний закон, за яким держава платить соціальну допомогу мігрантам не меншу, ніж німецьким безробітним. Місцеву мову чужинці не хочуть вивчати — вона їм не потрібна. Бо вони відразу потрапляють до своїх етнічних кварталів, де у магазинах — свої, у перукарні, лікарнях — також земляки… Отож і живуть тут своїм життям. Вони залишили рідну країну, бо там було скрутне життя. Тепер вони хочуть перетворити Німеччину на своє африканське село, з якого вони втекли.

Така от діалектика.

– Чи припиниться колись міґрація із Півдня на Північ?

Світ — як сполучені судини з відкритим між ними краником, бо європейські кордони прозорі. Ось і перетікає людська маса з одного континенту до іншого: в одному місці тиск величезний, бо в сім’ї – 8-10 дітей, а в іншому — низький… Течуть туди, де краще життя, де є гроші… Але колись рівні в сполучених судинах вирівняються: або Африка почне жити, як Європа, або Європа почне жити, як Африка. Я переконаний, що станеться останнє. Тоді перетікання припиниться.

– Можливо, потрібна нова “берлінська стіна” проти мігрантів?

Берлінська чи не берлінська, але країни ЄС мають поновити суверенітет над своєю територією. Тиск з двох боків — від міґраційного потоку і від прихильних до “мультикультури” “лівих” і “зелених” у власних країнах — буде потужним. Але за відповідної політичної волі нелегальну міграцію до Європи можна звести нанівець. Треба навести в цій справі елементарний порядок.

– Британія є сильною і заможною. Навіть без Євросоюзу вона виживе. Водночас у своїй книзі ви переконуєте, що сьогодні “відсидітися у своєму національному кутку нікому не вдасться”. Британці переконують, що можуть успішно “відсидітися”. Чи не варто скоригувати фразу про “національний куток”?

Великобританія виходить з ЄС з двох причин: вона не хоче терпіти міґраційний брюсельський диктат і не бажає, як нетто-платник, фінансувати непомірні апетити 22-ох країн-членів ЄС – отримувачів субвенцій. У Британії вже давно не йдеться про “відсидітися”. Поїдьте в Лондон: там міґрантів уже більше, ніж корінних британців. Тому не дивно, що мер Лондона мусульманин (ми за інерцією розпатякуємо про християнство як основу європейської цивілізації) Садик Хан — виходець з Пакистану.

Фраза про “національний куток” має інший сенс: на захист християнської цивілізації в Європі ставати треба не поодинці, а всім разом, гуртом. Сьогодні маємо виходити на національну толоку.

– Дякую за цікаву розмову.

З біографії Віктора ТИМЧЕНКА

Народився в Україні. Закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, за фахом — журналіст. 1990 року переїхав до Німеччини — на батьківщину дружини. У Берліні, Гамбургу й Мюнхені видав кілька книг політичної аналітики. Член Спілки письменників Німеччини.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото на головній: Київ,  14 жовтня 2017 року.  Вечірня хода націоналістів.

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение Письменник Віктор ТИМЧЕНКО: “Без об’єднавчої ідеології націоналістичні партії в Україні не переможуть” появились сначала на Український репортер.