“Ми хочемо, щоб пам’ять про її успіх на сценах цієї країни жила, а українці б мали куточок власної культури”, – пояснили у Посольстві України в Республіці Чилі.

У 1897 році Соломія розпочала свої тріумфальні виступи на світових сценах. У межах світового турне вона відвідала багато країн. П’ять місяців гастролювала Південною Америкою. Саме в Сантьяго на неї чекало справжнє визнання. За чилійським звичаєм, на знак найвищої пошани і почестей в театрі випустили білих голубів.

Тут вона відіграла найкращі свої опери “Фауст” Шарля Гуно, “Аїда” і “Трубадур” Джузеппе Верді, “Манон Леско” і “Мадам Баттерфляй” Джакомо Пуччіні, “Лоенгрін” і “Валькірія” Ріхарда Вагнера.

Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання “Вагнерівська примадонна” ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет із написом “Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй”. Успіхи Крушельницької на оперних сценах світу були успіхами і визнанням української музики й мистецтва.

Всесвітньо відомі диригенти Артуро Тосканіні й Леопольдо Муньйоне суперничали – хто надасть кращі умови для виступу. “Я й надалі знаходитиму радість у вірному служінні Вам”, – писав Соломії один з найвідоміших оперних антрепренерів, погоджуючи умови чергового контракту. “Щиро дякуємо за ласкаву згоду виступити у нас”, – розливався соловейком директор Нью-Йоркської Метрополітен-опери Моріс Грау.

Соломія була чи не першою оперною співачкою, яка не шукала покровителів, а розраховувала тільки на власні сили.

“Мільйонери пропонували мені – з умовою, коли вийду за них заміж, – збудувати окрему оперу виключно для мене або радили забувати про свою тяжку професію і обрати собі спосіб життя до вподоби в якій завгодно частині світу: на горах Тибету або на золотистому морському піску”.

Та лише один чоловік зумів завоювати неприступну фортецю її серця – Чезаре Річчоні. Подружжя оселилося у В’яреджо, але Крушельницька продовжувала співати і гастролювати. Прізвище чоловіка вона не взяла, однак дещо змінила своє на італійський манер і підписувалася “Salomea Krusceniski”. Дітей у подружжя не було.

Після його смерті вона залишила В’яреджо і поїхала до Львова – відвідати родичів. Навіть не уявляла, що в Італію більше не повернеться. На заваді стала Друга світова війна, потім – радянська влада.

На схилі років Соломія Крушельницька жила в умовах матеріальної скрути. Її не випускали з СРСР, але й не давали радянського громадянства. Зрештою, громадянство вона таки отримала, але була змушена відписати на користь СРСР свою віллу у В’яреджо.

Померла Соломія Крушельницька восени 1952 року. Її спокій охороняє юний скорботний янгол з лірою.

Сообщение У Чилі відкриють меморіальну дошку Соломії Крушельницькій появились сначала на Український репортер.

Пам’ятник Суворову прибрали з подвір’я Київського військового ліцею імені Івана Богуна. З цього приводу у грудні «Український репортер» писав, що Ліцей Богуна остаточно розпрощається із «суворовським» минулим.

Фото www.facebook.com/volodymyr.viatrovych

А меморіальну дошку ідеологу українського націоналізму Дмитрові Донцову встановили на фасаді будівлі агентства Укрінформ на вулиці Хмельницького, 8/16. Понад сто років тому Донцов був керівником Українського телеграфного агентства, історичного попередника Укрінформу.

Нагадаємо, днями У столиці відкрили дошку пам’яті Петлюри, котрий розумів, як важливо державі мати свою армію (+фото, відео).

Фото lb.ua

На цю тему також читайте: 

• Поет Павличко вимагає “прибрати” Суворова
• Слуга Суворов і прислужник Грибоєдов
• У Києві вшанують пам’ять Петлюри і Донцова

Сообщение У Києві демонтували пам’ятник Суворову і відкрили меморіальну дошку Донцову появились сначала на Український репортер.

Як нагадують в Українському інституті національної пам’яті (УІНП) в цьому районі в січні 1918 року точилися бої українських підрозділів із більшовицькими заколотниками.

Пам’ятна дошка роботи скульптора Василя Маркуша виготовлена коштом столичної мерії. Урочисте вшанування Симона Петлюри відбулося з ініціативи та підтримки УІНП.

На церемонії відкриття Герой України, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна генерал-майор Ігор Гордійчук наголосив, що Симон Петлюра розумів важливість для держави мати власне військо.

І, за його словами, хлопці й дівчата, які зараз на передовій, допомагають завершити роботу, яку розпочав історичний діяч.

«Символічно, що саме в цьому році ми відкриваємо меморіальну дошку Симону Петлюрі. Бо це рік надважких виборів, у яких проросійські сили спробують узяти реванш. І важливо, щоб у цей переломний рік ми зберегли свій курс – на вступ до НАТО та Євросоюзу.

Я сподіваюся, що ми не повторимо помилок столітньої давнини і не дамо внутрішнім суперечкам вплинути на курс розвитку України», – зазначив Ігор Гордійчук.

На відкритті пам’ятної дошки були присутні міністр культури Євген Нищук, директор УІНП Володимир В’ятрович, учасники бойових дій, курсанти Київського військового ліцею імені Івана Богуна, представники мерії, Міноборони та Генштабу ЗСУ.

На звершення Оркестр почесної варти Окремого президентського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького виконав «Марш нової армії України». А лідер гурту «Хорея Козацька» Тарас Компаніченко заграв «Пісню про Петлюру» із нової платівки «Пісні Української революції».

Фото www.memory.gov.ua

Сообщение У столиці відкрили дошку пам’яті Петлюри, котрий розумів, як важливо державі мати свою армію появились сначала на Український репортер.

Як інформує Український інститут національної пам’яті, його встановлять на символічному місці – на початку вулиці Симона Петлюри, де в січні 1918 року точилися бої підрозділів армії УНР з більшовицькими заколотниками.

«Це ще один важливий крок на шляху увічнення одного з чільних діячів Української революції 1917-1921 років. Але не достатній. У рамках відзначення столітнього ювілею революції в столиці України має постати пам’ятник Симону Петлюрі. Адже його ім’я (поруч з іменами Мазепи та Бандери) стало одним із символів боротьби українців за свободу», – відзначив голова УІНП Володимир В’ятрович.

Автор пам’ятної дошки, яку виготовлено зусиллями КМДА, – скульптор Василь Маркуш.

22 травня цього року виповнюється 140 років від дня народження Симона Петлюри.

На цю тему також читайте: 

• Чи поставлять на місці Щорса бронзову постать Петлюри?
• У Вінниці відкрили пам’ятник Петлюрі

Сообщение У столиці увічнять постать Симона Петлюри. Поки що барельєфом – пам’ятник на черзі появились сначала на Український репортер.

Дошку на честь голови Директорії УНР Симона Петлюри розмістять на фасаді будинку 2/4 на вулиці його імені, інформують у КМДА. А пам’ять одного з ідеологів українського націоналізму Дмитра Донцова увічнять на будівлі інформаційного агентства Укрінформ (вул. Богдана Хмельницького, 8/16)

Загалом за розпорядженням КМДА у місті з’являться меморіальні дошки на честь 13 видатних особистостей.

Окрім Петлюри і Донцова, таким чином ушанують пам’ять:

• ученого та політичного діяча, академіка Костянтина Ситника – на будівлі Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного (вул. Терещенківська, 2);
• академіка Володимира Вернадського – на будівлі Національної академії аграрних наук України (вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 9);
• Героя України, академіка, Почесного громадянина Києва, видатного письменника, державного та громадського діяча Бориса Олійника – на будівлі Українського фонду культури (вул. Липська, 16-А);
• хірурга, керівника Київської обласної клінічної лікарні у 1962-1982 роках Бориса Денисюка – на будівлі Київської обласної клінічної лікарні (вул. Багговутівська, 1);
• полковника медичної служби, учасника Другої світової війни Павла Гаврося – на будівлі Київського медичного коледжу ім. П. І. Гаврося (вул. Академіка Білецького, 16);
• ученого-гігієніста, академіка Юрія Кундієва – на будівлі Інституту медицини праці імені Ю. І. Кундієва (вул. Саксаганського, 75).

Меморіальні дошки також установлять на честь загиблих учасників АТО:

• Олега Онікієнка – на будівлі школи №158 (вул. Сулеймана Стальського, 12);
• Олега Богачова – на будівлі школи №274 (Харківське шосе, 168-і);
• Станіслава Зінчика – на будівлі гімназії №261 (вул. Архітектора Вербицького, 7);
• Дмитра Кузьміна – на будинку 15 на просп. Петра Григоренка;
• Андрія Шамшура – на будівлі гімназії №290 (вул. Ревуцького, 13-А).

“Український репортер” розповідав про Симона Петлюру:

• Чи поставлять на місці Щорса бронзову постать Петлюри?
• У Вінниці відкрили пам’ятник Петлюрі

Сообщение У Києві вшанують пам’ять Петлюри і Донцова появились сначала на Український репортер.

“На фасаді нашого Культурно-інформаційного центру в Парижі з’явилася меморіальна дошка з ім’ям Героя України – соліста Паризької опери Василя Сліпака”, – написав міністр закордонних справ України Павло Клімкін на сторінці у Facebook.

Він проілюстрував свій пост фотографією з табличкою “Український культурний осередок імені Василя Сліпака”.

Клімкін зазначив, що Василь Сліпак був унікальною особистістю, у якій поєднались музичний талант і військовий героїзм. “На оперній сцені – геніальний Мефістофель, на лінії фронту – “Міф”, справжній ангел-боронитель”, – додав міністр.

Він також запевнив, що в Києві, на Андріївському узвозі неодмінно буде сквер імені Василя Сліпака.

Нагадаємо, що Василь Сліпак був солістом у Паризькій національній опері. 19 років пропрацював у французьких оперних театрах, співав у паризьких “Гран-Опера”, “Атеней”,”Опера Бастилія”, оперних театрах міст Массі та Сен-Етьєн, а також в “Амфітеатрі 3000” Ліона. Він був активним учасником Помаранчевої революції, з початком Революції Гідності очолив волонтерський рух і координував у Франції громадські акції, спрямовані на підтримку України.

Із червня 2015 року Василь Сліпак перебував у зоні АТО на Донбасі. Спочатку надавав волонтерську допомогу, потім приєднався до 7-го батальйону ДУК “Правий сектор”. 29 червня загинув від кулі снайпера поблизу селища Луганське Бахмутського району Донецької області.

30 червня 2016 року Президент України Петро Порошенко посмертно нагородив Василя Сліпака орденом “За мужність” I ступеня, а 20 лютого 2017 року присвоїв йому звання Героя України (посмертно).

На цю тему читайте також:

• Створимо на Андріївському сквер імені Василя Сліпака!
• Кінострічка “Міф” отримала престижну міжнародну нагороду

Сообщение У Парижі тепер є меморіальна дошка Василю Сліпаку появились сначала на Український репортер.

Максим Шаповал був командиром групи спецпризначення, яка у травні 2014 р. визволяла Донецький аеропорт. Брав безпосередню участь у плануванні та проведенні розвідувальних рейдів у глибокий тил супротивника. 7 червня 2017 р. підрозділ Шаповала ліквідував на окупованій території Донбасу одного з керівників спецпідрозділу «Вимпел» ФСБ РФ полковника Юрія Черкашина, який відповідав за організацію терористичних актів на території України.

Рівно рік тому, 27 червня 2017-го, Максим Шаповал загинув у результаті підриву автомобіля неподалік від домівки. Цей злочин кваліфіковано як терористичний акт, пов’язаний із професійною діяльністю загиблого.

«Ми повинні пам’ятати своїх героїв. Шанувати справу, заради якої вони віддали своє життя. І ми повинні зробити все, щоб Україна стала сильною, успішною державою!» – сказав Віталій Кличко на церемонії відкриття пам’ятної дошки.

Мер зазначив, що міська влада підтримує ідею перейменування вулиці Механізаторів на честь Героя України Максима Шаповала.

Фото КМДА

Сообщение У Києві відкрито пам’ятну дошку Максиму Шаповалу. Незабаром на честь Героя України можуть назвати вулицю появились сначала на Український репортер.

Вандали зірвали пам’ятну дошку Іванові Миколайчуку. Її автор – скульптор Анатолій Фуженко (1936-1999 рр.). Про це написав у Фейсбуку голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач.

За його словами, «всі необхідні заяви до правоохоронних органів було зроблено, а Національна спілка кінематографістів звернулася навіть до керівництва МВС з проханням зробити все, аби злочинців розшукали.

Поки що не відомо про жодні результати пошуків. Втім, одне зрозуміло вже зараз – меморіальну дошку не повернути. Треба подумати про те, як виготовити нову – чи копію Фуженкового варіанту, чи подумати про нову дошку, уже не в металі…».

КОМЕНТАРІ ІЗ СОЦМЕРЕЖ

Зоя Загородня:

– Вандалізм, наруга, безпам’ятство… Дикунство, деградація, дебілізація… Тонни-гори сміття, бруду, сморід, сплюндровані газони, запруджені- перекриті тротуари й підземні переходи, тютюнопаління під знаком заборони… Куди прямуємо й де гідність?

Вячеслав Романовський:

– Яка ганьба! Невже для них нема нічого святого? Справжня людина, навіть голодуючи, не може вчинити щось подібне… Ті крадії не мають права називатися українцями, вони – зло, яке треба рішуче викорчовувати з нашої землі.

Valentyna Samchenko:

– Повідомлення Сергія Тримбача знову нагадало, що для деяких людей нема нічого святого і що правоохоронці не можуть оперативно реагувати на паплюження пам’яті.

Сообщение Вандали викрали меморіальну дошку Іванові Миколайчуку появились сначала на Український репортер.

Того дня на відкриття барельєфа письменнику зібралися керівництво району і міста, представники місцевої інтелігенції, а головне – прості мешканці Хорола, його близькі і рідні, зокрема двоюрідні брати Олеся – Віталій Усенко, Анатолій Лісовий, двоюрідна сестра Таміла Олексієнко. Всі вони говорили про письменника, який відійшов у вічність, не доживши два роки до полудня віку, як про людину складної долі, яка за те, щоб бути собою, поплатилася власним життям.

Олесь Ульяненко у своїх творах безжально і жорстко викривав лицемірство можновладців, негаразди суспільних явищ, недоліки і вади своїх героїв, які жили або на самому дні суспільства, або в елітних будинках, але душу мали однакову – ницу і нікчемну.

Проте, як стверджують його друзі, ті, хто добре знав і любив Олеся, зокрема режисер Володимир Тихий, у житті письменник був м`якою, доброю і щирою людиною, та в душу впускав далеко не всіх.

Нагадаємо, Олесь Ульяненко (справжнє прізвище Олександр Ульянов) народився 14 серпня 1962 року в місті Хорол Полтавської області, помер 17 серпня 2010 року у власній квартирі в Києві, похований на Байковому цвинтарі.

У 1997 році за роман “Сталінка” письменник отримав Малу Шевченківську премію. На основі цього твору Олесь Ульяненко спільно з Володимиром Тихим написав сценарій фільму, основу якого, за словами самого письменника і його друзів, несанкціоновано використав московський режисер Сельянов для свого фільму “Жмурки”.

Олесь Ульяненко є також автором низки знакових творів, серед яких “Знак Саваофа” – про кримінальні схильності та збочення служителів Московського патріархату, “Жінка його мрії”, який у 2009 році Нацкомісією з моралі був визнаний ледь не порнографічним і вилучений з обігу. За свого молодшого колегу заступився тодішній голова Національної спілки письменників України і народний депутат Володимир Яворівський, зауваживши, що такий підхід до оцінки роману є хуторянським і совдепівським, який лише шкодить свободі творчості письменників.

Олесь Ульяненко не мав родини, тому кореспондентка “Українського репортера” поцікавилася долею творчої спадщини цієї неординарної особистості в його літературного агента – письменниці Євгенії Чуприни. Пані Євгенія не лише розповіла авторці цих рядків, хто опікується творами померлого письменника, а й поділилася своїми міркуваннями про те, хто був справжнім його другом, а хто лише вдавав такого, навіть висловила сумнів щодо того, що Олесь Ульяненко помер власною смертю.

– Я і друзі Олеся Ульяненка, серед яких режисери Володимир Тихий, Мирослав Слабошпицький (до речі, це завдяки йому було встановлено меморіальну дошку письменнику на приміщенні школи, де він навчався) не віримо в те, що Олесь помер від серцевої недостатності.

Він був цілком здоровою людиною, напередодні своєї смерті розмовляв зі мною і почувався добре. Про це і було сказано слідчому, який вів справу щодо обставин смерті Ульяненка, – розповідає Євгенія Чуприна. – На думку про неприродність відходу в інший світ Олеся наштовхує і той факт, що за кілька годин до того, як він помер, з оселі Ульяненка виходили якісь незнайомі чоловіки, двері в квартирі були відчиненими.

Авторці цих рядків також було відомо про нелегкий і суперечливий життєвий шлях письменника й неординарної людини. Олесь Ульяненко часто не мав даху над головою, був напівголодним, офіційно ніде не працював. І при тому за будь-яких обставин писав і писав. І це було справжньою потребою душі, що болить.

За словами Євгенії Чуприни, доля творів письменника видалася кращою за його власну долю.

– Незважаючи на те, що в Олеся вкрали вінчестер до комп’ютера, його твори залишилися в мене, адже саме я розсилала їх до різних періодичних видань і видавництв, – говорить пані Євгенія. – Права на літературну спадщину Олеся Ульяненка оформлені на його сестру, яка мешкає в Америці, проте вона лише виконує технічну і юридичну роботу, тобто підписує договори, а готую до друку твори в основному я.

Євгенія Чуприна повідомила авторці цих рядків, що вже після смерті Олеся Ульяненка було перекладено чеською мовою і видано в цій країні його твір “Там, де Південь”. Також вийшов білоруською мовою знаковий роман письменника “Сталінка”. В Україні у видавництві “Люта справа”, де працює Євгенія Чуприна, видали збірку коротких оповідань письменника “Яйця динозавра” та книжку повістей “Там, де Південь”.

За твором Олеся Ульяненка “Серафима” молода режисерка Марися Никитюк знімає художній фільм. Режисери Володимир Тихий та Мирослав Слабошпицький створили про письменника фільм. Є також літпремія імені Олеся Ульяненка, яку вручають авторам нонконформістських творів.

Алла ТОПЧІЙ

Сообщение Олесь Ульяненко повернувся з мандрів на батьківщину кам`яним барельєфом появились сначала на Український репортер.

Приурочили подію до 117-ої річниці від дня народження славетного українця. Козловський співав у хорі собору з 1907 по 1917 роки.

До Михайлівського прийшли сказати добре слово про блискучого виконавця представники творчої інтелігенції. Завітали на подію і учасники дитячого ансамблю з Мар’янівської музичної школи, яку свого часу, незважаючи на заборону, співак побудував власним коштом на батьківщині, у рідному селі на Київщині.

Нагадаємо, що Іван Семенович Козловський народився 11 (24) березня 1900 року у селі Мар’янівка, а помер 24 грудня 1993 року у Москві. Він був неперевершеним оперним та камерним співаком, унікальним виконавцем духовної та народної музики.

Автором художнього рішення меморіальної дошки, є скульптор Іван Мельничук.

Фото Олексія ІВАНОВА

Сообщение Що поєднує Івана Козловського з Михайлівським монастирем появились сначала на Український репортер.