Колись молоді батьки Марина і Петро Соченки дали своєму первістку-синочку дивовижне ім’я: Любомир. Той, що любить мир. Другого сина назвали Мирославом, сьогодні він також захищає Україну. Любомир ріс дуже добрим, талановитим і розумним, радував рідних і любив життя. Але доля розпорядилася так, що хлопцю довелося взяти до рук зброю. Аби захистити свою Батьківщину, своїх рідних, своє місто. Аби у світі назавжди запанував мир. Молодий воїн (позивний «Рікі») загинув на Запорізькому напрямі разом з побратимом під час виконання бойового завдання. Ворожий безпілотник атакував автомобіль наших захисників, у якому вони висувалися на бойову позицію.

Любомир здобував другу вищу освіту у європейському вузі й міг би спокійно собі навчатися, але вже на другий день повномасштабного вторгнення  був у рідному Києві  і став разом з батьком на захист рідного міста. А потім – різні напрями фронту. Хлопець не міг інакше, бо він – з козацького роду, бо був вихований у патріотичному, націоналістичному дусі. На фронті Любомир завжди був надійним побратимом, незламним Воїном. За мужність і відданість Україні відзначений багатьма нагородами. Про нього кажуть, що був великим інтелектуалом, володів декількома іноземними мовами, але одночасно – був дуже  скромним.

Закінчивши навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті радіофізики, електроніки та компʼютерних систем, продовжив навчання в Люблінському університетів Польщі. Він міг би так багато зробити, міг би стати вченим, творити державу, омріяну поколіннями – вільну, незалежну, правову. Якби не війна…

Кожен, хто знав Любомира, називали його людиною з великим добрим серцем, провести його в останню путь  прийшло багато киян, серед яких ветерани російсько-української війни, митці, представники громадсько-патріотичних організацій. Жалобні пісні прозвучали у виконанні Народного артиста України, бандуриста Тараса Компаніченка.

Поховали героя на меморіальній ділянці на території храму, поруч з могилами легендарного комбата Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі») та льотчика Андрія Пільщикова («Джус»).

Поруч з похованнями є мала військова каплиця. Тут, на замовлення греко-католицької громади церкви Святого Миколая Заслужений діяч мистецтв України Марина Соченко намалювала велику ікону «Покрова Богородиці», яка присвячена героям, полеглим за Україну в різні історичні періоди. На фресці зображено 55 портретів. Серед них герої Небесної Сотні, воїни україно-російської визвольної війни, Герої Крут, Січові Стрільці, полководці Армії УНР, отамани, українські козаки і руські воїни.

Читайте також: “Коли вимикали світло, я всеодно брала пензлика, молилася і писала ікону при ліхтарику”, – художниця Соченко (+відео, фото)

Сьогодні чимало українців висловлюють щирі співчуття батькам полеглого воїна. Особливо щемким є пост у Фейсбуку захисника України, лікаря Горбенка Сергія Олександровича. Він зокрема пише: “Марина Петрівна Соченко вже усім своїм життям,навіть без цієї страшної біди, заслужила вдячність і пошану всієї нашої України, всіх СПРАВЖНІХ людей нашої землі. Вона – самобутня, талановита майстриня з неповторним художнім стилем, створила історичну галерею ГЕРОЇВ НАШОГО ЧАСУ. СПРАВЖНІХ ГЕРОЇВ. З її портретів на нас дивляться обличчя Героїв Майдану, Героїв-Добровольців, Героїв ДАПУ, Іловайська, Дебальцевого і звичайно ГЕРОЇВ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ, в якій сьогодні Україна відстоює не тільки Пам’ять Славних Предків, але й право на життя і майбутнє. З неповторною точністю майстриня передає на своїх полотнах риси людей і через очі – їхні душі. Багато хто з них залишився з нами саме завдяки цим портретам, бо вони полягли в бою, як мій син Святослав, як Артем Абрамович і багато інших. Її портретна галерея – не просто мистецтво, прийде час – і вона стане документальним джерелом для істориків майбутньої України, які через неї, як через літопис, будуть встановлювати забуті славні імена і події. Це великий духовний подвиг. Не для однієї людини, і навіть не для одного нашого покоління, а для багатьох поколінь українців і всіх землян взагалі, які будуть жити після нашої перемоги. Вона потрудилась для нас… Для нас всіх: і мертвих, і живих, і ненароджених ще. Вона віддавала всю енергію свого серця всім нам через ці полотна. Любчик її віддав за нас життя”.

Відомо, що Марина Петрівна Соченко була учасницею подій Революції Гідності, писала картини-репортажі з народних віче, робила замальовки. Створила галерею портретів (близько двохсот) майданівців з різних куточків України.

Після початку війни була волонтеркою. Малювала у шпиталях поранених бійців АТО. У складі високомобільної групи центру морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України декілька разів була на передовій лінії фронту, звідки привезла більш ніж сто портретів героїв, захисників України. Започаткувала мистецький проект «Волонтери — дітям», в рамках якого провела серію виставок у школах Києва «Заради майбутнього України». Зі своїми картинами і плакатами організувала та провела мистецьку акцію на підтримку Олега Сенцова та інших українських політв’язнів, ув’язнених кремлем під російським посольством.

В творчому доробку Марини Петрівни  – більше 70 персональних виставок.

Редакція Українського репортера висловлює щирі співчуття родині Любомира Соченка, його друзям, побратимам.  Низько схиляємо голови перед пам’яттю Героя.

Слава Україні! Героям слава!

Сообщение Київ віддав останню шану полеглому воїну Любомиру Соченку (+відео, фото) появились сначала на Український репортер.

Більшість вояків-крутянців були вихованцями вищих військових навчальних закладів і мали достатньо вишколу, щоб під командуванням досвідчених старшин брати участь у бою.

Під Крутами загинули, за різними оцінками, 70–100 оборонців, у тому числі 27 вояків Студентської чоти, які потрапили в полон і були вбиті. Натомість з боку більшовиків загинули щонайменше 300 вояків.

Бій українських воїнів проти більшовицької армії біля залізничної станції на Чернігівщині затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для підписання Брестського мирного договору з країнами Четверного Союзу. Це означало визнання самостійної Української Народної Республіки субʼєктом міжнародних відносин.

На цю тему: Крути. Фільм, на який українці чекали 100 років (+фото)

Однак, військам Муравйова вдалося заволодіти Києвом. Влаштований більшовиками терор у місті – ще одна сумнозвісна «візитівка», яка стала ознакою російського війська, що через понад сотню років знову прийшло в Україну і вчиняє терор щодо місцевого населення на захоплених територіях. Не лише це повторилося через понад сотню років. На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, в районі Крут, знову повторився бій між українським та російським військами, який тривав із 28 лютого до 3 березня 2022 року. За свідченнями жителів Крутянської громади, росіяни втратили в тому протистоянні близько 200 військових.

Вшанування чину оборонців Крут – важлива частина нашої національної пам’яті, яка нагадує, що державність без армії неможлива. Хоробрість та жертовність крутянців зробила їх символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність України.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.

Фото на головній сторінці: робота видатного українського художника Василя Корчинського «Крути. Мамині яблука»

Сообщение Сьогодні вшановуємо усіх оборонців Крут 1918 року (+відео) появились сначала на Український репортер.

Цю роботу написала відома художниця, волонтерка Марина Соченко. Полотно вона малювала навіть тоді, коли в будинку вимикали світло. «Але я всеодно брала до рук пензлика, молилася і писала при ліхтарику…

«Ми сьогодні продовжуємо той бій, який у 1918 році вели Герої Крут, маємо вистояти у боротьбі з агресорами, перемогти на усіх фронтах, в тому числі на культурному», – сказала художниця кореспондентам «Українського репортера» Леоніду Фросевичу та Світлані Ковальовій.

Проникливим та сповненим гніву до рашистської терористичної банди був виступ біля пам’ятного Хреста Героям Крут відомого політика, правозахисника, народного депутата України кількох скликань Степан Хмара.

«Герої Крут у 1918 році не чекали ні від кого наказу, не звертали уваги на немічність тодішніх поводирів – вони пішли на смерть, щоб захистити Україну», – сказав Степан Ількович.

Очевидно, суголосні з думками присутніх були і такі його слова: “Сьогодні подвиг крутянців пам’ятають доблесні захисники України. На фронтах боротьби з московитською ордою наші воїни мають величезну силу духу, а це є запорукою нашої перемоги”.

Цю тезу Степана Хмари розвинув воїн-доброволець Олександр Новаленко (позивний “Козак”), який сказав, що цього разу московитських агресорів буде знищено. Через декілька днів Олександр разом з дружиною вирушають на фронт. “Ми йдемо бити ворогів, але дуже важливо, щоб і в тилу люди за необхідності готувалися до збройної відсічі”, – промовив воїн.

Про подвиги оборонців Крут крізь призму сучасних буремних подій також говорили у виступах очільник Конгресу українських націоналістів Степан Брацюнь, голова Асоціації ветеранів війни, учасників АТО, сімей загиблих та поранених військовослужбовців Олександр Ушинський, Віктор Горбач із  громадського руху “Українська патріотична альтернатива”.

Під час вшанування пам’яті Героїв Крут виступив і бандурист Святослав Силенко з низкою пісень на цю тему. Музичну ноту емоційно продовжив і хор “Просвіти” – присутні підхопили знамениту “Ой у лузі червона калина”.  Також усі разом виконали Державний гімн України.

Фото “Українського репортера”

Сообщение “Коли вимикали світло, я всеодно брала пензлика, молилася і писала ікону при ліхтарику”, – художниця Соченко (+відео, фото) появились сначала на Український репортер.

Солдати як малі діти. «А намалюйте мене, намалюйте!». «Щоб мама потішилася», «і щоб шеврон був точно схожим», «і щоб погон було гарно видно…». «А коли свій портрет можу забрати?». «А я гарний, як думаєте? Бо це ж для коханої!»

Вони товпляться у черзі – щоб художниця Марина Соченко зобразила їх на папері, увічнила в історії. Гамірливі, веселі, навіть пустотливі. Із задоволенням позують. Випала хвилька вільного часу – і воїни, ці загартовані й обпалені війною хлопці, чоловіки, на мить стали іншими: в уяві «переносяться» до рідних домівок, на береги річок та озер, у квітучі сади і затишні сквери, до милих, коханих, рідних людей. Так має бути, на портретах. Бодай трішки без війни. Без чорних хмар. Нехай всі бачать, які вони: красиві і мужні, надійні й турботливі, говіркі та скромні, відчайдухи й розважливі, мудрі та світлі, оптимісти й духовно багаті… Вони ще й великі у благородних вчинках – боронити країну. Наше воїнство, променисте лицарство.

Але ж війну не зітреш гумкою, не виведеш за рамки, не заштрихуєш. Вона якимсь невидимим чином прохоплюється то в погляді, то дає про себе знати у якійсь легкій зажурі чи втомі від життя без наступу і звільнення своєї землі від кремлівської наволочі, то споглядає окопно-пережитими роками, де і важкі бої, і гіркота втрат.

Подивіться уважно на ці портрети з тих рубежів, де солдати тримають землю так, немов зрослися з нею. Свою землю, нашу. Придивіться до їхніх посмішок, до ранньої сивини, до їхніх глибоких і виразних очей, по яких видно, що людина сповна спізнала фронтового життя-буття під кулями, снарядами, мінами… Запам’ятайте, закарбуйте в пам’яті. І це багато про що вам скаже.

Вловити мить, передавши її на аркуші білого паперу дуже непросто, бо це ж у фронтових, екстремальних умовах, майже під обстрілами.

– Але ти тішиш себе думкою, що перед тобою – воїн, якого, слава Богу, оминули кулі, якого дочекається сім’я; і ось він зараз спілкується з тобою, – передає свої фронтові, мистецькі настрої Марина Соченко. – Дуже переживаю, хвилююся за наших бійців, серце крається. Пішла б сама на війну, але, може, не стріляти, а бути там медиком…

Утім, її зброя – олівці, фарби, пензлики… Словом, фронтова творчість, яка дуже потрібна усім нам, усьому народові у піднесенні бойового настрою, згуртуванні нації на відсіч російській орді, в посиленні патріотичних засад, зрештою, це ще й прояв великої любові до України.

Пані Марина малює на війні портрети наших героїв. Де побувала? 28-ма, 39-а бригади, різні батальйони. Сьогоднішня виставка – певний творчий підсумок поїздки в 30-ту і 93-тю бригади. Тут – 68 нових творів, майже всі експонуються вперше.

Марина Петрівна каже:

– Я малювала і танкістів, і артилеристів, і піхотинців… Старалася побільше їх намалювати. Колега, журналіст Микола Цимбалюк, з яким ми приїздили на фронт в рамках волонтерського проєкту за сприяння МО України, записував бойові історії цих героїв.

Повертаючись з тих “гарячих” рубежів до Києва, художниця звертається по допомогу до лікарів, щоб поправити здоров’я.

– А уявіть як солдатам в тих сирих окопах та бліндажах?! – промовляє пані Марина.

Вона добре знає, які вони, польові фронтові умови. Випробувала на собі. Мусила вижити… І тепер каже: «Там – фантастичні люди! Абсолютно безстрашні. У них – все на обличчі…».

Тим-то й характерне наше воїнство.

– На мене справив величезне враження подвиг старшого лейтенанта, танкіста Артема Абрамовича, – розповідає Марина Соченко. – Він загинув у 2014 році в танку, прикриваючи  побратимів. Намалювала портрет вже по смерті героя, зі світлини. Ви ж подивіться на його обличчя! Наче дитя. Сонячне! А вже воїн. Не поступився, не здригнувся. Знаю, що його мама довго-довго ходила в тому чорному від боїв полі, розшукувала синочка, свою кровиночку. Навіть діставалася тих нелюдів з колорадськими стрічками, все випитувала… А її Артемчик навіки зостався у тому танку… Ні, ні, не уявити собі той страшний материнський біль. Вже після того як я намалювала портрет Артема, його мама сказала мені: «Ви додали мені трішки життя».

Артем усміхається на портреті. Широка посмішка, щира, добра. І соняшники, багато соняшників. Броня, синьо-жовтий прапор. Чи замислюємося над тим, хто йде від нас, кого втрачаємо у цій борні з кремлівськими дикунами?

Я не знаю, яка ще країна має стільки Героїв. На такі роздуми спонукають роботи Марини Соченко, присвячені велетам духу, що у різні часи полягли за Україну. Бачимо велику репродукцію-банер з ікони «Покрова Богородиці» у військовій каплиці на Аскольдовій Могилі, над розписом якої мисткиня працювала останні два роки. На іконі зображені українські воїни від часів Київської Русі, періоду УНР і новітні Герої Небесної Сотні, незламні кіборги, воїни АТО. Серед них і доброволець Денис Денисюк, який загинув у 2015 році під час оборони села Широкине. Мама Дениса, киянка Людмила Яківна Хомчук, завітала на відкриття цієї виставки, тепло і з вдячністю говорила про винятково важливу творчість художниці Соченко.

Людмила Яківна постійно допомагає фронту. Волонтерка. І вона цим живе, увесь час зайнята благородною справою. Збираються жінки-трудівниці до гурту, плетуть маскувальні сітки, «кікомори»… Держава мала б привселюдно цілувати їхні натруджені руки, безкінечно дякувати за цю виснажливу роботу, зрештою за синів-соколиків, які впали далеко від материнської хати. Але держава цього не робить, соромиться, вона вдає, що не помічає цього «плетива», заспокоюючи народ казенними фразами, мовляв, військо «усім і повністю забезпечене». Овва! От якби депутатки та міністерки почали плести маскувальні сітки, то, певно, на цю подію завітали б репортери провідних телеканалів. Але такого дива не станеться. Як й іншого: ми не бачимо, щоб на такі виставки приходили керманичі країни – з Кабміну, Офісу президента. Їм не болить, не пече.

До таких експозицій горнуться душею інші. Себто ті, хто з Україною в серці. Хто ненавидить брехню, підлість, зраду… Хто мріє про перемогу, і щоб не чорніли від горя соняхи, і не печалилося – не тужилося материнське серце.

Сказати добре слово художниці прийшли батьки кіборга-героя Святослава Горбенка («Скельда»). Святко (а так сина лагідно називали тато й мама – Сергій Олександрович і Леся Вікторівна Горбенки) загинув 3 жовтня 2014 року під час оборони Донецького аеропорту. Йому було лише 19. Став на прю із супостатом як боєць 1-ої штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”. Так, він пішов добровольцем на фронт. Не зупинило навіть те, що перед ним відкривалася блискуча кар’єра науковця, Святко знав кілька іноземних мов, закінчив військову кафедру, навчався у трьох вузах. В Інституті філології Шевченкового університету опановував японську.

Художниця намалювала Святка також після його загибелі, зі світлини. Я бачив, як до портрета «Скельда» підійшов відомий мистецтвознавець, професор Дмитро Степовик і довго вдивлявся у цей образ 19-літнього воїна.

А по хвилі Дмитро Власович випростував на загал думку, що ці портрети є частиною нашої історії, і вони неодмінно увійдуть до історії українського мистецтва. І – висока оцінка творчості художниці з його вуст:

-Всі великі портретисти світу починали з подібних польових зарисовок… Якщо подивитися на обличчя воїнів, то ви, пані Марино, зробили чудесний репрезентативний і психологічний внесок (бо тут є поєднання) в портрет, внесок в частину української історії.

Дмитро Степовик, як академічний мистецтвознавець, висловив і таку думку:  у цих портретах він «підмітив наявність етнічного елементу»:

– Ось подивіться на цих хлопців! Українці – одні з найкращих людей щодо фізіономічного представлення. І цей етнічний елемент присутній в портретах. У художниці це виходить інтуїтивно…

Вдивляємося, запам’ятовуємо… В експозиції – портрети Героя України Володимира Рибака, полеглих воїнів: батька і доньки Сергія і Ярослави Никоненків, медсестри Сабіни Галицької і старшого бойового медика Клавдії Ситник.

Погляд зупиняється на картині «Прощання з побратимом». За словами Марини Соченко, це було написано в стані потрясіння від похорону героя на Майдані Незалежності. На колоні стели, де скорбота і журба заполонили людські душі у мить прощання, художниця відтворила надпис, який її глибоко вразив: «Хлопчики, ріднесенькі, простіть нам нашу байдужість, якщо зможете».

Оці слова та написати скрізь, що було видно, щоб впадало в очі.

Завідувачка кафедри реставрації Національної академії образотворчого мистецтва Тетяна Тимченко говорить:

– Я неймовірно вражена цією експозицією. Люди на портретах, здається, як живі, дивишся на них і ніби відчуваєш їх подих, погляд… Унікальне відчуття. Розкішна виставка. Тут – щось справжнє, людяне і воно залишиться назавжди.

Добре слово говорили про виставку народний депутат Верховної Ради першого скликання Олександр Гудима, дипломат Василь Марущинець, Степан Брацюнь (Конгрес українських націоналістів), багато хто з присутніх.

Якби моя воля, то я би портрети, які намалювала Марина Соченко, прикріпив би на білбордах великих магістральних автошляхів. І спершу зробив би це на Бориспільській трасі, в обидвох напрямках. Замість остогидлої реклами про «царскіє бані», «золотішко-брільянтішко», розкішні автомобілі останніх моделей для багатіїв.

Щоб їхали й читали: «Віктор Осьмінко, обороняв Маріуполь», «Володимир Кіпріч, воював у Шасті», «Сергій Варяган, начальник штабу зенітно-ракетного дивізіону», «Микола Корнійчук, позивний «Корнєй», воює з 2014 року», «Святослав Горбенко («Скельд»), загинув 19-літнім, обороняючи Донецький аеропорт»…

У творчому доробку Марини Соченко понад 200 портретів Героїв. Своєрідний батальйон.

Нехай би бачили цей «стрій» з портретів пообіч шляху й іноземні делегації, направляючись з Бориспільського летовища до Києва, нехай би Герої були перед очима нашої верховної влади! Чи ж станеться таке диво? Маю сумнів. Це ж не закон про гральний бізнес проштовхувати у Верховній Раді. Не шкурні інтереси в турборежимі протискувати.

У нас досить квола інформаційна пропаганда і возвеличення подвигу українських героїв, вона немічна і часто-густо задля «галочки», з підкилимовим вовтузінням чиновників і тилових «щурів», з окозамилюванням від профільних інституцій. У нас здебільшого не вміють і не бажають цінувати величний подвиг своїх захисників. Олігархічні телеканали орієнтуються на смаки зажерливих, примітивних господарів, а державні інформресурси скніють, тонуть в болоті непрофесіоналізму, водночас надуваючи щоки, очікуючи «подачки» з держбюджету.

Тим часом хлопці воюють. За усіх нас з вами. Слава вам, Герої!

Якщо у нас коли-небудь збудують музей українських визвольних змагань усіх часів, то було б справедливо, щоб в одному з головних залів було розміщено портрети воїнів, яких намалювала художниця Марина Соченко.

З біографії. Марина Соченко народилася у Києві в сім’ї військовослужбовця. У зв’язку зі службою батька сім’я багато переїздила. З дев’яти років навчалася в художній школі, потім в республіканській школі імені Т.Г.Шевченка. Декілька років студіювала рисунок в приватній школі видатного українського художника, відомого шістдесятника В.І. Зарецького, дружба з яким вплинула на подальшу долю художниці, укріпила у виборі майбутньої професії.

В 1989 році закінчила Київський художній інститут (НАОМА) та захистила диплом під назвою «Весільний коровай», що став творчим звітом після 15 років академічних студій, та результатом наполегливого пошуку самостійного шляху в мистецтві.

З 1989 по 1993 рік працювала викладачем живопису в Київському промисловому технікумі (Інститут імені М.Бойчука).
З 1992 року член Національної спілки художників України.
З 1993 по 1997 рік – аспірантура в Академії мистецтв.
З 1998 року – старший викладач кафедри живопису та композиції Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Понад 20 років викладає у цьому вузі. Заслужений діяч мистецтв України. Її творчість базується на глибокій національній традиції, патріотизмі. Художниця поєднує високий професіоналізм з активною громадянською позицією.

З першого маршу «мільйонів», що вирушив від пам’ятника Тарасові Шевченку до Європейської площі 2013 року, стала сучасним художником-літописцем подій, через які пройшла вся свідома Україна. Вражена пробудженням народної волі, писала картини-репортажі з народних Віча, робила замальовки. У Будинку профспілок (вже без вікон) на прохання захисників Майдану Марина Соченко зуміла зробити виставку картин, яка стала своєрідним оберегом для тих змучених і змерзлих хлопців, які несли варту на Майдані. Серед них були справжні герої, яких тільки і встигав фіксувати олівець художника. Це була психологічна підтримка тих, хто стояв на Майдані. Так була створена галерея портретів учасників Майдану з різних міст і сіл України ( близько 200).

Після початку війни, продовживши волонтерську діяльність малювала в госпіталях поранених добровольців, бійців АТО, загиблих героїв. Створила серію портретів воїнів, які воювали, або й досі служать. Започаткувала мистецький проєкт «Волонтери – дітям», в рамках якого провела серію виставок у школах Києва «Заради майбутнього України» з метою патріотичного виховання дітей, навернення їх до історичного коріння, любові до мови і культури України.

У складі високомобільної групи центру морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України декілька разів була на передовій лінії фронту, звідки привезла більш ніж сто портретів героїв, захисників України. В результаті до Дня Збройних Сил в Українському домі презентувала виставку «Народжені вільними».

Має в творчому доробку 50 персональних виставок. Учасниця більш ніж 50 групових всеукраїнських і міжнародних виставок.

Зі своїми картинами і плакатами організувала і провела мистецьку акцію на підтримку Олега Сенцова та інших українських політв’язнів, ув’язнених Кремлем.

Марина Соченко плідно працює і в галузі монументального живопису. На замовлення греко-католицької громади церкви Святого Миколая на Аскольдовій Могилі_у малій військовій каплиці Зведення Честного Хреста Господнього нею створено розпис ікони «Покрова Богородиці», присвячений героям, які полягли за Україну. На фресці зображено 55 портретів. Серед них герої Небесної Сотні, воїни україно-російської війни, добровольці, кіборги, Герої Крут, Січові стрільці, полководці армії УНР, отамани, українські козаки і руські воїни. Представлено весь героїчний чин українських визвольних змагань. Всього в каплиці зображено 70 портретів героїв. Тим самим художниця робить свій внесок у створення Пантеону військової Слави і боротьби за державність і незалежність України.

Відзнаки й нагороди: медаль «За жертовність і любов до України» від УПЦ КП, 2015 рік. Премія Благовіст, 2015 рік. Лауреат народної премії імені Тараса Григоровича Шевченка, 2019 рік.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото на головній: художниця Марина Соченко (праворуч) і Леся Горбенко, мама полеглого кіборга Святослава Горбенка.
Фото “Українського репортера”

Сообщение Портрети з фронту. У Києві – потужна виставка художниці Марини Соченко (+фото) появились сначала на Український репортер.

Дуже дивна історія. У нас нема командувачів на надзвичайно важливих фронтах – культурному і духовному. Може, іноземців ще запросять? Навіщо тоді всі вищі заклади освіти і культури пишуть наукові праці, захищають дисертації? Виявляється, що нікого нема. Може, нам всенародно пошукати в країні таких людей?

Якщо ми хочемо мати майбутнє в нашій країні, запит повинен бути на високопрофесійних патріотів України.

Марина Соченко, Заслужений діяч мистецтв України, членкиня Національної спілки художників України.

Читайте також:

• Художниця Марина Соченко показала, якою є наша Україна (+відео)

Сообщение Марина Соченко: “Може, нам всенародно пошукати в Україні кандидатів на посади міністрів?” появились сначала на Український репортер.

Нагадаємо, що 40 членів Палати Представників Сполучених Штатів підписали звернення до Держсекретаря США Майка Помпео з вимогою внести полк «Азов» до переліку іноземних терористичних організацій, наприклад, таких як «Аль-Каїда», «Хамас»…

Звичайно, демократична спільнота обурюється, що конгресмени намагаються на “біле” говорити – “чорне”, таким чином граючи на руку кремлівського диктатора Путіна. Російські спецслужби аж із шкіри пнуться, аби кинути бодай найменші тінь на українських воїнів.

До речі, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков вважає, що вимога конґресменів є брудною кампанією дискредитації. Про це Аваков заявив на зустрічі з головою місії США Крістіною Квін, коментуючи офіційну позицію України щодо повідомлень довкола “Азову”.

Американцям варто знати, що полк спеціального призначення “Азов” військової частини №3057 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України є законним регулярним підрозділом, а особовий склад зразково виконує службово-бойові завдання із захисту України. “Азовці” були серед тих, хто мужньо боровся з військом Путіна, яке атакувало нашу землю. Багато наших воїнів, на жаль, загинуло в боях з агресором, поранено.

З початку російсько-української війни портрети хоробрих захисників Вітчизни пише відома українська художниця, волонтерка Марина Соченко. У її творчому доробку вже десятки таких робіт. Кожну солдатську історію, кожен подвиг вона пропускає ніби повз своє серце. Бо мистецтво пані Марини – також з народом, з його болями, тривогами і стражданнями.

Сьогодні Марина Петрівна (на світлині), разом з однодумцями, серед яких був і відомий громадський діяч Олександр Гудима, також вийшла з протестом до американської дипмісії. Художниця тримала в руках портрети українських героїв, написані нею в різні періоди. Нехай також почують представники США, що адміністрація Фейсбуку видаляє зі сторінок ці матеріали, не хоче бачити українських воїнів на своєму ресурсі. Виконує забаганки Кремля?

Американцям не болить трагедія нашого народу, це в Україні діти залишаються сиротами (бо батьки загинули на фронті за волю України), плачуть вдови, солдатські матері… Люди, які стали в оборону рідної землі, – терористи? Скиньте полуду з очей, американці! Не грайте на струнах Путіна!

Ось заява командування полку “Азов”:

“Полк «Азов» є одним із найвідоміших та найбоєздатніших українських підрозділів. Своєю бойовою славою він заслужив повагу мільйонів українців, зокрема і тих, хто проживає за межами країни. Саме «Азов» 2014-го звільнив Маріуполь, у 2015-му здійснив успішний Павлопіль-Широкинський наступ.

Від початку цього року до вересня місяця бійці «Азову» несли службу на передовій ООС в районі Світлодарської дуги, де блискуче виконали не одну бойову операцію та завдали ворогу незліченну кількість непоправних втрат. Своєю звитягою наш полк неодноразово доводив вірність Україні та Українському народові, і демонстрував свою готовність йти у бій за Батьківщину з метою повного знищення російського окупанта на нашій землі
Полк «Азов», як офіційна структура Національної гвардії, підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України та Генеральному штабу, тож ми вважаємо, що прирівнюючи «Азов» до терористів, 40 членів Палати Представників США прирівняли до терористів усі інші українські підрозділи, які захищали Україну на фронті.

Причину ж, яка нібито стала поштовхом до появи подібних звернень у США, вважаємо цілковитою нісенітницею, адже жодних доказів причетності підрозділу «Азов» до терористичних актів у Новій Зеландії ніколи не існували у природі, і є банальною брехнею та наклепом.

Нагадаємо, що подібні заяви вже мали місце бути у Сполучених Штатах Америки у 2015-16 роках. Тоді спроби очорнити «Азов» нагадували витвір проросійської пропаганди, та увінчатися успіхом їм так і не судилося. «Азов», у свою чергу, сьогодні продовжує відновлювати боєздатність після проведення останніх восьми місяців на «нулі» та готується до виконання нових бойових завдань”.

Фото “Українського репортера”

Сообщение Захистимо полк “Азов”! Активісти звернулися до конгресменів США появились сначала на Український репортер.

“Думаю, що закон на часі, адже потрібні захист і підтримка українізації всіх сфер суспільного життя. Мені розповідали студенти, що коли говорять українською мовою, то бачать, що деякі викладачі нею досі не володіють, відтак  ті змушні переходити на російську. В школах Києва вчителі, провівши урок українською, на перерві спілкуються російською, а це ж – приклад для дітей. Те ж –  в громадському транспорті, в кафе, магазинах і різних установах. Ось дехто каже, що закон є недосконалим, але ж все від нас залежить, будемо вдосконалювати його, треба тільки до влади привести українців. І ще важливо: мова – тільки початок деколонізації. Не можна забувати висловлювання Леніна, яке я прочитала у Дмитра Донцова (філософ, критик, публіцист, один з перших керівників Союзу Визволення України, заснованого у 1914 році, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму. – Ред.).: “Хочуть мову, та дайте їм три мови, аби тільки влада була наша”. Тому боротьба триває…”

Варто знати. Єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом і не може бути предметом регулювання підзаконних актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування. Такими є головні тези документу.

Також статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов’язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах.

Штрихи до біографії Марини Соченко. Загалом у творчому доробку пані Марини  – 45 персональних виставок, вона була учасницею більш ніж 50 міжнародних та всеукраїнських виставок. І вже 20 років викладає в Національній Академії образотворчих мистецтв і архітектури, Заслужений діяч мистецтв України, членкиня Національної спілки художників України. Її творчість базується на глибокій національній традиції, патріотизмі. Художниця поєднує високий професіоналізм з активною громадянською позицією. Під час Революції Гідності перебувала в гущавині подій, писала картини, так би мовити, у вогні.

У складі високомобільної групи центру морально-психологічного забезпечення Збройних  Сил України Марина Соченко була й на фронті – написала 65 портретів героїв, захисників України.

На фото: Марина Соченко

Фото: “Український репортер”

Читайте також:

• Художниця Марина Соченко показала, якою є наша Україна (+відео)

Сообщение Ухвалення закону про українську мову – тільки початок деколонізації – художниця Марина Соченко появились сначала на Український репортер.

Тут – і портрети майданівців, і лицарів Небесної Сотні, і воїнів-добровольців, і великих провідників нації, і сюжети з української дійсності…

Відео:

Загалом у творчому доробку Марини Соченко – 45 персональних виставок, вона була учасницею більш ніж 50 міжнародних та всеукраїнських виставок. І вже 20 років викладає в Національній Академії образотворчих мистецтв і архітектури, Заслужений діяч мистецтв України, членкиня Національної спілки художників України.

Її творчість базується на глибокій національній традиції, патріотизмі. Художниця поєднує високий професіоналізм з активною громадянською позицією. Під час Революції Гідності перебувала в гущавині подій, писала картини, так би мовити, у вогні.

До речі, у складі високомобільної групи центру морально-психологічного забезпечення Збройних  Сил України Марина Соченко була й на фронті – написала 65 портретів героїв, захисників України.

На жаль, жоден телеканал не показав репортаж з цієї виставки, і на радіо не було чути. Ні один міністерський чиновник не переступив поріг цієї виставкової зали. Ні один урядовець не побачив експозиції. А ще ж недавно усі вони вшановували пам’ять Героїв Небесної Сотні.

Багато хто з чиновників залюбки біжить на різні телевізійні ток-шоу. Авжеж. Це ж величезна аудиторія побачить розмірковування діяча. І нехай це усього лишень балачки, але ж – на тевізії! А на виставках немає ані мікрофона, ані мільйонної аудиторії. От якби перша особа завітала на виставку, то й армія урядовців була б поруч… 

Тому коли іноді наші державні мужі заявляють, як вони “потужно” опікуються розвитком культури, національного надбання, як усіляко підтримують мистецтво, то хочеться вигукнути: не брешіть!

У них є все: нафаршировані державні мерседеси, величезні зарплати, добротні службові кабінети з усім начинням, солідні кошти в готівці «під подушкою»…

Знаєте, чого у них немає? Вони не живуть одним життям зі своїм народом. Наприклад, їм було глибоко чхати на те, що торік до 100-річчя з дня проголошення УНР у Києві,  у виставкових залах Центрального будинку художника відкрилася Восьма всеукраїнська бієнале мистецтва історичного жанру “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”, яку організував відомий художник Олександр Мельник зі своїми однодумцями.

Експозиція була присвячена 100-річчю проголошення незалежності Української Народної Республіки. “Український репортер” розповідав про подію тут

Сообщение Художниця Марина Соченко показала, якою є наша Україна (+відео) появились сначала на Український репортер.

В її творчому доробку 45 персональних виставок, учасник більш ніж 50 міжнародних та всеукраїнських виставок. 20 років викладає в Національній Академії образотворчих мистецтв і архітектури.

Заслужений діяч мистецтв України. Старший викладач кафедри живопису. Член Національної спілки художників України. Її творчість базується на глибокій національній традиції, патріотизмі. Художниця поєднує високий професіоналізм з активною громадянською позицією.

Нині на ретроспективній виставці мисткині  представлено 87 творів, створених протягом тридцятирічної творчої діяльності.

Художниця представляє свою дипломну картину «Весільний коровай»1989 р.; дипломну роботу аспірантури Академії мистецтв -триптих «Світе, ясний, світе, тихий»; «Гусячий рай».

Багато років працює над серією на тему українських народних пісень, Різдвяним циклом, пейзажами Києва, портретами, натюрмортами. Її надихає мальовниче село Потік на Київщині, де має творчу майстерню. Багато картин створено саме там.

Продовжують експозицію і нові твори 2017-18 років: «Пам’яті Бойчука» та «Молімся за Україну»,що присвячений Леопольду Ященку і його хору.

На виставці розміщено також історичні портрети героїв визвольних змагань за НезалежністьУкраїни, над якими мисткиня працює протягом останніх років, адже вважає за необхідне розкриття цієї теми в образотворчому мистецтві.

Коли почалася російсько-українська війна художниця, яка була активною учасницею Революції Гідності, ходила разом з волонтерами до шпиталів, допомагала та малювала портрети поранених, добровольців, які пішли на фронт прямо з Майдану.

Вони розповідали про загиблих побратимів, просили намалювати їх. Так виникли образи героїв, що віддали своє життя заради майбутнього України. Зокрема роботу «Вічна слава Героям» художниця присвятила полеглим бійцям батальйону «Донбас».

У складі високомобільної групи центру морально-психологічного забезпечення Збройних  Сил України Марина Соченко була на передовій лінії фронту, де виконала 65 портретів героїв, захисників України. Бійці, їх фронтове братерство, не просто справляють враження силою духу, переконаннями, а й вчать мудрості, якої треба вчитися роками, а то й все життя.

Ці твори також входять до складу експозиції. Вони розповідають про героїчну сторінку новітньої історії України, яка, втрачаючи кращих своїх синів і дочок, героїчно бореться за свою соборність, свободу і незалежність.

Виставка експонується в муніципальній Галереї мистецтв Деснянського Району за адресою: вул. Т.Драйзера, 6. Галерея працює з 12:00 до 19:00, у суботу та неділю з 11:00 до 17, понеділок – вихідний. Їхати від станції метро «Чернігівська», трамвай № 35, 28; маршрутка № 414, 416 до зупинки «Сільпо».

Довідково

Марина Петрівна Соченко народилася 22 грудня 1963 року в Києві в сім’ї військовослужбовця. У зв’язку зі службою батька сім’я багато переїздила. З дев’яти років навчалася в художній школі №2 на Березняках, потім в республіканській художній школі імені Тараса Шевченка. Декілька років студіювала рисунок в приватній школі видатного українського художника, відомого шістдесятника В.І. Зарецького, дружба з яким вплинула на подальшу долю художниці, укріпила у виборі майбутньої професії.

В 1989 році закінчила Київський художній інститут (НАОМА) та захистила диплом під назвою «Весільний коровай», що став творчим звітом після 15 років академічних студій, та результатом наполегливого пошуку самостійного шляху в мистецтві.

З 1989 по 1993 рік працювала викладачем живопису в Київському промисловому технікумі (Інститут ім. М.Бойчука).

З 1993 по 1997- аспірантура в Академії мистецтв. Магістр.

З 1998 року старший викладач кафедри живопису та композиції Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури.

В творчому доробку мисткині 45 персональних виставок. Учасник більш ніж 50 Всеукраїнських і зарубіжних виставок.

   Персональні виставки:

• 2013 рік – виставка на підтримку Революції Гідності –Київський Будинок профспілок.
• 22 грудня 2013 року- ювілейна виставка на Майдані Незалежності під час Народного віче.
• 2014 рік– Національний музей літератури України «Обличчя Майдану»
• 2015 рік – Меморіальний Музей Тараса Шевченка «Борітеся – поборете»
• 2015 рік – Верховна Рада України «Обличчя Майдану».
• 2016 рік –Музей Шістдесятництва «Воїни Світла».
• 2016 рік – Київський військовий ліцей імені Івана Богуна « В своїй хаті -своя правда, і сила, і воля».
• 2017 рік – Український Дім «Заради майбутнього України»
• 2017 рік – Український Дім «До Дня Збройних Сил України»
• 2018 рік – «Ніхто крім нас», Музей Шістдесятництва. Київ
• 2018 рік – «До 80-річчя Леопольда Ященка» Музей Івана Гончара. Київ.
• 2018 рік – «Заради майбутнього», Історико- культурний заповідник «Чернігів стародавній». Чернігів.

Започаткувала проект «Волонтери – дітям», в рамках якого проводить серію виставок у школах Києва «Заради майбутнього України» з метою патріотичного виховання дітей, навернення їх до історичного коріння, любові до мови і культури України.

На Аскольдовій Могилі у військовій каплиці «Воздвиження Хреста Господнього» художниця створила розпис«Покрова Богородиці», присвячений Героям, полеглим за Україну, де зобразила 55 портретів героїв визвольних змагань за незалежність України – від часів Київської Русі, Козаччини, УНР, УПА до новітньої російсько-української війни.

Серед них портрети Героїв Небесної Сотні, добровольців, кіборгів, воїнів ЗСУ. Цей проект є початком втілення ідеї створення національного Пантеону військової слави України. Робота над розписом триває.

Сообщение Художниця Марина Соченко запрошує на ювілейну виставку появились сначала на Український репортер.