«Дід» – високий на зріст, статний, з пишними козацькими вусами, що вже вбралися у срібло, у вишиванці з червоним і чорним мереживом. Небагатослівний. Але прямий в розмові, гострий на слово, називає речі своїми іменами. Відвертий по максимуму.

Смоляр каже, що вишиванку подарував побратим на фронті.

Колись Петро Миколайович працював на будівництві, в міліції, водив тролейбуси, трудився у супермаркеті. А потім – війна з рашею.

Пенсіонер Смоляр відшукав дорогу на передову.

– Одного разу мені на роботу потелефонував син. І попросив прийти наступного ранку до військкомату, – пригадував Петро Миколайович в бесіді з нами. – Я захвилювався: «Синку, тебе що, забирають в АТО?» Приїхав, щоб провести його… Від Миколи я дізнався, що донька Інна – на передовій. Нам вона казала, що хлопцям продукти на фронт возить, а насправді воювала у Правому секторі. Тоді я і вирішив: не можу сидіти удома, на дивані, коли мої діти воюють. І пішов до військкомату…

У лютому 2014-го «Дід» вже був на армійському полігоні.

– Мені наказали зайти до кімнати, на співбесіду до командирів, – торував стежину спогадів Петро Миколайович. – У приміщенні побачив чотирьох командирів. Вони поцікавилися, як я сюди потрапив і чому взагалі пішов воювати. Відповів: хочу у 12-й батальйон, бо там воює син Микола. І донька також на фронті, а я прийшов допомагати дітям. Раптом усі офіцери, ніби по команді, стали струнко і віддали мені честь, подякували, сказали, що нікуди мене не відпустять. Так я і залишився у них… Ми були у навчальному центрі спеціальних операцій ВМС України.

Який прекрасний воєнний епізод! І в яких деталях! Кінематографічного масштабу! Офіцери віддають честь київському добровольцю, чоловікові в літах! Ось воно наше військо, справжнє, народне, неймовірно хоробре! Таких лицарів ніяка орда ніколи не здолає!

«Дід» служив у підрозділі, який проводив глибинну розвідку у ворожому тилу, «кошмарив» ординських зайд. У 2016 році він повернувся з війни. У чорній формі з шевроном «морських коників» (спецпризначенці!), в тільнику, в чорному береті.

Врізалося у пам’ять розмірковування Смоляра:

– Хіба про таку Україну ми на Майдані боролися? Ви знаєте, я досі, коли приходжу на Алею Героїв Небесної Сотні, не можу спокійно там знаходитися. Після Революції Гідності, на жаль, інколи доводилося чути, що ми, мовляв, – ті «правосєки, яких не добили на Майдані». Але поки ми живемо, не списуємо себе у запас.

Саме такі Смоляри і витягують здебільшого цю війну на собі. Їх мільйони і мільйони. Прості українці. Яким ж благородним, мужнім, красивим, нездоланним є наш народ! Одвічні людські цінності у нього здавна закладено в генах, як і прагнення волі, справедливості, свобод.

Якби до мудрих думок таких Смолярів дослухалися отії керманичі з різних щаблів влади, в Україні можна було б гори звернути, а не те що реформи провести! Може б, і п’ята колона вгомонилася б, сиділа б по норах, різні шубравці не посміли б вилізти.

Знаємо: пече Смолярам непроста ситуація в країні. Дуже пече. Але ж вони все одно – оптимісти. І свято вірять: «Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля!»

Шануємо Вас, Петре Миколайовичу, тиснемо Вашу руку! З Днем народження! Многая літа!

Леонід Фросевич, Світлана Ковальова.

Читайте також:

Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України

Сообщение Про воїна-добровольця Петра Смоляра. Штрихи до портрета захисника України появились сначала на Український репортер.

Редакція “Український репортер” розміщує промовистий спогад про Марш – вірш ветерана війни з Росією Сергія Яровенка з Волині.

Він пише: “Поки є такі люди, які вийшли на Марш патріотів, поки є Збройні Сили, інші військові формування, добровольці, волонтери, поки є Українці – ми не здоланні!”

Іде колона з прапорами.
Та ні – колонища Людей,
Які за волю воювали,
Які не зрадили ідей.

Мазепинки, віночки і берети
Ідуть дорослі і малі
Хтось у руках несе портрети.
В серцях у всіх свободи ліхтарі.

Слава Україні! Героям слава!
Стотисячно лунає у столиці.
Не слово – істина для нас Держава
І байдуже, що сперлась на милиці.

Ось капелан стоїть з іконою
Немов би всіх благословляє.
Там Ангел поруч із Свободою,
Що Україна нині захищає.

На тротуарах тисячі киян,
Слова подяки, безліч квітів.
І сльози радості блищать,
Хоча далеко вже не діти.

Як мантри, гасла знов лунають.
Однак вони від серця йдуть.
Тут ті, які свободі ціну знають.
І нізащо її тепер не віддадуть.

Ні, наш народ не залякати,
Бо українці – із сміливих.
Ми вмієм зброю у руках тримати!
У місці іншому концерт для полохливих…

Я вдячний долі, що сподобила мене
В той день пройти в отій колоні.
Пройтися поруч із людьми,
Що пам‘ятають зброю і бруківку у долоні.

Сергій Яровенко, 27 серпня 2021.

Сообщение Сергій Яровенко: “Я вдячний долі, що сподобила мене в той день пройти в отій колоні…” (+відео) появились сначала на Український репортер.

Нападником є чоловік 1999 року народження із кримінального угруповання Брюса з міста Козелець у Чернігівській області. Про це в ефірі телеканалу “Прямий” розповів генерал СБУ, депутат Київради Віктор Кононенко.

За його словами, у п’ятого президента медики діагностували опік очей другого ступеню. Він вважає, що  напад на Порошенка є частиною цілеспрямованої атаки проти опозиційного лідера.

-Хто такий Пустовгар (нападник на Петра Порошенка. – Ред.)? 1999 року народження, є рядовим членом кримінального угруповання Брюса з міста Козелець у Чернігівській області. Тобто це особа, яка залучається до найбрудніших заходів – ще й наркозалежна. Тобто це людина, яка мислить двома критеріями – де заробити грошей і де взяти дозу. Тут пан Пустовгар самостійно приїздить під час святкування Дня Незалежності до Києва, серед сотень тисяч людей знаходить Петра Олексійовича і скоює на нього напад. Нонсенс! – каже Віктор Кононенко.

Віктор Кононенко додав, що Пустовгар у 2018 році затримувався серед інших учасників рейдерського захоплення одного із сільгосппідприємств у Черкаській області.

Сообщение Нові подробиці з біографії нападника, який облив Порошенка зеленкою появились сначала на Український репортер.