Про це повідомив заступник голови Чернівецької обласної ради, племінник Володимира Івасюка Михайло Павлюк.

“З великим сумом дізнався новину, що у різдвяний день відійшла у інший світ пані Марії Іванівна Марчук (Соколовська). Прекрасний лікар й надзвичайно освічена жінка, мати трьох дітей-медиків, близька усій нашій родині й подруга життя Володимир Івасюк”, – написав Павлюк.

За його словами, Марія Марчук одна з небагатьох поїхала на похорон Івасюка до Львова, завжди захищала його чесне імʼя та берегла спогади і найкращі історії про його творчість й спадщину.

Володимир Івасюк – український композитор-виконавець, музикант, мультиінструменталіст, поет. Герой України посмертно. Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав. Професійний лікар, скрипаль, грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, виконавець пісень, живописець. 18 травня 1979 року його знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Версію про самогубство було піддано сумніву і розслідувано додатково вже у роки незалежності.

Читайте також: 

• Їй Володимир Івасюк присвятив “Червону руту”

Сообщение Їй Володимир Івасюк присвятив “Червону руту”. Пішла у засвіти Марія Марчук (Соколовська) появились сначала на Український репортер.

Володя підійшов до мене вже у перший день навчання у медінституті: «Ти граєш на скрипці? Значить, будеш грати в ансамблі». Ми були разом з ним увесь час: вдень — заняття, ввечері — репетиції камерного оркестру і оркестрової групи інститутського ансамблю пісні і танцю. Любов до музики і медицини єднала нас. Молодість сама по собі прекрасна, але незрівнянна ні з чим, коли поруч з тобою людина, яка тебе розуміє і підтримує у всьому, зачаровує тебе своєю красою і розумом, дарує тобі ніжну гру чарівної скрипки і свої перші пісні. Я завжди старалася йому допомагати, ми разом здавали сесію, святкували дні народження та весілля своїх однокурсників. Коли збиралися на репетиції, Володя завжди підходив до мене і цілував у щоку. Дуже часто приносив мені пиріжки, які випікала няня Міля. А називав мене лише Марічка або Муся.
Уже пізніше мені розповідали, що Володя був у мене закоханий. Але сам він ніколи не зізнавався мені. Напевно, йому легше було про все сказати у піснях… А які почуття були у нього у студентські роки — не важко здогадатися, адже свої найкращі твори він написав саме під час навчання у медінституті. Якось будучи вже наприкінці 80-их у Львові, я купила там книжку Володимира Івасюка «Моя пісня», в якій була надрукована «Елегія для Марії». І лише тоді, прочитавши, я зрозуміла глибину його почуття до мене:
Мадонні незнаній
Віками лунали
Органні хорали
В густі небеса.
А я тебе знаю,
Тебе я кохаю,
Люба Маріє!
Ще будучи студенткою, я вийшла заміж за викладача. Володя надіслав тоді вітальну телеграму зі Львова. Мене часто запитують, чому ми не одружилися з Івасюком. Мабуть, не доля… Але свого старшого сина, який теж працює лікарем, назвала на честь Володі. Коли Івасюк помер, я одна з його однокурсників була на похороні. З того часу Володя часто мені сниться: він стоїть на горі у своєму синьому костюмі, а я йду до нього. А якось він привидівся мені на вулиці… Пам’ять про Івасюка — свята для мене: його фотографії, автографи, листівки…

Сообщение Їй Володимир Івасюк присвятив “Червону руту” появились сначала на Український репортер.