За словами голови Коростенської районної військової адміністрації Юрія Тарасюка, два вибухи зафіксували в районі міста Малин рано вранці п’ятниці, 20 травня.

Міський голова Малина Олександр Ситайло повідомив, що внаслідок авіаудару пошкоджено об’єкт інфраструктури та близько 100 житлових будинків.

За інформацією Ситайла, внаслідок авіаудару ніхто не загинув, але троє людей постраждало. Зараз на місці події працюють рятувальники та поліція. Протягом дня мають відновити електроживлення району, який атакували окупанти.

Голова Житомирської ОВА Віталій Бунечко в ефірі телемарафону повідомив, що у Малині пошкоджено об’єкт залізничної інфраструктури. Загалом на місто запустили три ракети.

Місто Малин розташоване у Коростенському районі Житомирської області, через місто проходить залізнична магістраль.

Сообщение Окупанти завдали авіаудару по Малину на Житомирщині: пошкоджено близько 100 будинків появились сначала на Український репортер.

Чергова російсько-українська війна є прикладом цього. Хто володіє свідомістю громадян, той, зрештою, й перемагає. На превеликий жаль, Україна, ми з вами зазнаємо ледве чи не постійних поразок у цьому протистоянні, в інформаційній війні. Наші невдачі викликані низкою причин, одна з яких – свідоме небажання органів влади щось змінювати.

Суттєво підігрує у цій справі й значна частина населення, яке вперто не хоче вчити українську історію, яка вперто й надалі вважає катів свого народу ледве чи не своїми героями. Велику роль у вирішенні цієї проблеми мала б вирішити декомунізація, про початок якої було оголошено чотири роки тому прийняттям низки законодавчив актів.

На жаль, віз і нині там. Яскравим прикладом є так звана топонімічна комісія, яка діє при Малинській міській раді. Після скандалів, які супроводжували останні засідання цієї комісії, депутатським корпусом було прийнято рішення про внесення змін до її складу шляхом виключення з її лав одіозних “істориків – пропагандистів” з числа колишніх комуністичних працівників та вчителів, які український визвольний рух 20-го сторіччя вперто називали ледве чи не фашистським…

І ось, “оновивши” склад комісії та включивши до неї декількох активістів, учасників АТО, місцева влада вирішила таким чином легалізувати її діяльність, при цьому 2/3 її складу – працівники Малинської міської ради, які, зрештою, є заспівучами багатьох так званих ініціатив. 25 вересня відбулось засідання напівоновленої топонімічної комісії, зібрання якої було обумовлене письмовим зверненням депутата міської ради Василя Федоренка щодо перейменування вулиці більшовицького ката Якіра на Героїв Холодного Яр, а також письмовим зверненням голови малинського осередку Всеукраїнського товариства Просвіта імені Тараса Шевченка Василя Сташука щодо перейменування вулиці Дем’яна Бєдного іменем малинського поета Василя Скуратівського.

В ході обговорення пропозицій з’ясували, що у комісії й досі не існує концепції, згідно з якою має відбуватись перейменування вулиць міста. Хаотичність та невігластво в прийнятті деяких рішень просто зашкалювали, це не піддавалося здоровому глузду… Деякі новопризначені члени комісії замість здорових пропозицій по суті зайнялись соботуванням її роботи, вносячи пропозиції навіть комічного характеру. Зокрема, на пропозицію перейменувати провулок та вулицю Якіра іменем Героїв Холодного Яру надійшла пропозиція назвати її… Бобровою, оскільки там десь ніби мешкають ці трудолюбиві гризуни.

Паралельно від них же була озвучена думка, що деякі вулиці варто назвати саме так, як їх називають малинчани, наприклад Задрипанська, Голопузівська тощо. На слова активістів, що цим самим вони, як мінімум, образять мешканців цих вулиць, пролунала відповідь, що дана комісія, по суті не є топонімічною, а  національно-визвольною, що не є припустимо…

Ось такі “діячі” чи через своє невігластво, чи свідомо вперто заперечують українську героїку… Вулиця Боброва замість вулиці Героїв Холодного Яру…  Що ще додати?! Однак найгарячішу дискусію серед членів комісії викликало перейменування вулиць названих на честь Ватутіна, Чкалова, танкістів-кантемирівців… Зі слів однієї депутатки, яка також брала участь у роботі комісії, всі вони… герої. А чому герої? Тому, що так цю депутатку навчили у школі, а взагалі, варто вчити правдиву історію, тоді нарешті ми маємо вже перестати займатись її переписуванням… Ось тобі й інформаційна війна – на 5-й рік війни вбивць українців називати своїми героями…

Водночас нам вдалося домогтися, щоб провулок червоного ката Якіра було перейменовано на Героїв Холодного Яру. Маленька, але наша спільна перемога. Наступним буде питання перейменування вулиці танкістів-кантемирівців, які вбивали нас на Донбасі, а також назв вулиць, які носять імена катів українського народу. Під тиском громадськості було прийнято рішення про напрацювання до 25 жовтня концепції, якою у своїй діяльності має керуватись топонімічна комісія. Останнє засідання вчергове яскраво продемонструвало  небажання представників міської ради щось змінювати у місті. І все ж під тиском громадськості ми спрсможні досягти нашої перемоги у нелегкій справі декомунізації у Малині… Єднаймося, адже лише разом ми є сила! Слава Україні!

Роман ФЕДЬКО, історик, воїн-доброволець

Фото на головній: акція протесту в Києві, 2018 рік
Фото “Українського репортера”

Читайте також:

• Люди шоковані відмовою депутатів перейменувати вулицю на честь полеглого героя (+відео)

Сообщение Інформаційна війна: на Житомирщині вбивць українців називають своїми “героями” появились сначала на Український репортер.

Ледве чи не щодня на так званій лінії розмежування гинуть кращі з кращих, даруючи всім мешканцям нашої змученої землі щастя жити під мирним блакитним небом, не чути й не бачити залпів «градів», «ураганів» чи танкових ударів по мирних будинках, дитячих садочках. Саме завдяки незламним, нескореним героям російсько-української війни ми живемо на цьому світі, маємо змогу й щастя ростити своїх дітей, бачити рідних і близьких, займатися улюбленими справами.

Війна триває і в інформаційному просторі нашої держави – за серця і душі українців. І слід визнати, що цю, інформаційну, війну ми програємо… Причому ледве не розгромно… Наявність за більш ніж 800 кілометрів – в далекому українському тилу – осіб, які радіють російським військам, приховано очікують на їхній прихід, на так зване «асвабаждєніє», пряме цьому свідчення. Відсоток цих манкуртів, що з піною у роті, ніби смертельно інфіковані, розповідають про «злих хвашистів» і радіють українським смертям, доволі високий.

Є навіть ті, хто складає цілі списки активістів, воїнів АТО, волонтерів, просто свідомих громадян України, яким небайдужа доля рідної землі, для подальшої передачі так званій новій владі під російським триколором, не розуміючи при цьому, що ті «асвабадітєлі» в першу чергу знищать їх, оскільки для «русского міра» ми всі – «хахли-ніщєброди», що всіх нас можна безкарно нищити, як отих безпорадних комах…
Їхня велика чисельність зумовлена не лише російським телебаченням, але й церквою. Так-так, звичайною Українською православною церквою Московського патріархату. Хоча, якщо точніше, не церквою, а цілим міністерством пропаганди, ефективності роботи якого міг би позаздрити сам Гебельс .

Вони відкрито проводять антиукраїнську агітацію, майстерно прикриваючись своєю так званою канонічністю, кілограмовими хрестами на пузі, золотими рясами, із завидною періодичністю вішають своїм прихожанам на вуха цілі тонни брехні про «бєндєр», що вбивають «жітєлєй Дамбаса», розіп’ятих хлопчиків, людоїдів-націоналістів, які тільки й мріють, як замордувати до смерті православного священика за його «істінноє православіє».

Вінцем їхньої хворобливої фантазії стали слова, які я почув від одного священика на Малинщині, що «націоналісти разом із масонами-євреями хочуть заборонити православну церкву й для того створили неканонічну церкву іншого, ворожого, не вірного патріархату, який захоплює церкви, знущається над православним людом… щоб потім (увага!) перетворити усіх на католиків…».

Власне, щось додати більше немає сенсу. Однак лякає інше – у ці нісенітниці вірять ледве чи не всі парафіяни московської церкви… Як і в те, що бандерівці напали на Донбас… Причому вірять уже четвертий рік поспіль, незважаючи ні на що й ні на кого, бо «так батюшка сказав, а він дурного не скаже»…

Ось таким чином, тихою сапою такі комісари-політпрацівники у рясах, яких у Малинському районі, що на Житомирщині, ледве чи не дві третини, готують свою паству до «русского міра».

Нещодавно, за прикладом їхнього карликового кремлівського вождя, на території Малинського лісотехнічного коледжу, там, де ще недавно стояло погруддя Леніна, за наказом якого було знищено сотні тисяч українців та Українську Народну Республіку, нинішні горе-очільники та псевдосвященики встановили пам’ятник князю Володимиру.

На тому дійстві, окрім московських попів, були і представники місцевої влади, у тому числі голова районної ради Левковець, який ще з часів СРСР перебуває на керівних посадах – тоді ще райкому, а зараз місцевої районної ради. Був там і директор місцевого навчального закладу, на території якого все те і відбувалося.

Колишній регіонал, а нині директор лісоколеджу, щоб стовідсотково догодити своїм покровителям у рясах, зігнав учнів для показової масовки і таким чином фактично порушив навчальний процес у коледжі… Зрештою, догодив – за ратні заслуги (напевне, у справі силового розповсюдження московського православ’я на території коледжу) отримав із рук митрополита Овруцького та Коростенського Віссаріона церковну нагороду.

До речі, були й набагато кращі пропозиції, зокрема, встановити пам’ятник видатному, відомому у всьому світі досліднику-етнологу Миколі Миклусі-Маклаю, родина якого мешкала в обійсті хутора Гамарня, на території якого нині діє Малинський лісоколедж, чи пам’ятник Кобзарю…
Однак переміг князь Володимир, який, окрім того, що хрестив Київську Русь, відомий ще й і своїми злочинними схильностями, а саме катуваннями, вбивствами й ґвалтуваннями… Постать, яка мечем “хрестила” свій народ. І “хрестила” так, що десятки тисяч киян утікали в густі ліси, щоб урятувати життя своє та своїх рідних…

Цікава деталь: саме князю Володимиру ще за часів царизму масово встановлювали пам’ятники… Ось така декомунізація по-малинськи. Замість злочинців комуністичного режиму, наші вулиці перейменовують на честь царських палачів (Суворова) та встановлюють пам’ятники, що символізують імперську Росію. А герої нашого народу десь там, на узбіччі історії, або десь на її смітнику…

А тепер найголовніше – хто встановив цей пам’ятник…

А встановили ті, хто приніс на нашу українську землю «русскій мір», хто благословляє бойовиків із Росії на вбивство наших співвітчизників, наших воїнів… От такі отці того скульптурного творіння. Вони кров і плоть від тієї московської нечисті, що плекає у своїх планах знищення нас, українців, як незалежної, самодостатньої нації.

Отець Павло – настоятель церкви, розташованої на території лісоколеджу. Неодноразово парафіяни скаржилися на його слова, на те, що він у своїх молитвах прославляє патріарха Кирила, братній російський народ, називаючи при цьому війну на сході нашої держави громадянською війною…

Звісно, таке неподобство не могло тривати вічно. Враховуючи бездіяльність правоохоронних структур, в обов’язки яких входить захист суверенітету й територіальної цілісності держави, місцеві патріоти розклеїли листівки біля церкви із закликом прогнати московського попа. У відповідь, ледве чи не наступного дня, на сайті Спілки православних журналістів з’явився недолугий матеріал про те, що націоналісти погрожують розправою невинному московському попу…

Немає сенсу переповідати всю ту маячню, яку було опубліковано на відверто антиукраїнському ресурсі. Мова абсолютно про інше.
Скільки ще має загинути українських воїнів від так званих «братніх» куль та снарядів «братнього» російського народу, щоб нарешті всі без винятку громадяни України зрозуміли: у війні, яку нав’язала нам Москва, можна перемогти лише тоді, коли народ і військо, церква і держава, віруючі у Христа, Аллаха чи Одіна будуть об’єднані єдиною метою – знищити агресора, окупанта, який нещадно нищить Україну, нас з вами…

Що ключ до нашої перемоги – це любов до України, до своєї землі, це шана та повага наших предків, які споконвіків боронили і вмирали з Україною на вустах…

«У своїй хаті своя правда, і сила, і воля…» Ці слова пророка нашого народу Тараса Шевченка набувають особливої ваги та значення… Ми у себе вдома. Це наша земля, наша історія, наші герої! Тут немає місця ні «русскому міру», ні зрадникам, ні попам-кадебістам…

Слава Україні!

Олесь НЕСТЕРЕНКО

Малюнок Олега СМАЛЯ

Сообщение Комісари у рясах готують свою паству до «русского міра» появились сначала на Український репортер.