Ці слова написав Народний артист України, маестро української пісні Вадим Дмитрович Крищенко.

Під час розмови з поетом ми багато про що говорили: і про початок російського вторгнення, і про рідну мову, і про творчість…  А ще читав розкішні вірші, у яких йдеться і про те, що на серці у воєнну добу. Вадим Дмитрович підійшов до музикального центру і увімкнув пісню… Полинула знаменита мелодія: “Ця весна для тебе” у виконанні улюбленця мільйонів людей Василя Зінкевича. А сьогодні ж… весна! Весна воєнної доби.

Вадим Дмитрович написав більше тисячі пісень, їх добре знають та співають в усіх містах і селах. Це і «Кришталеві чаші», і «Хай щастить вам, люди добрі», і «Родина», і «Білі нарциси», і «Берег любові»…

«Пісні я віддав довгі роки свого життя. Скажу вам відверто: всі, навіть найбільші поети, дуже хочуть, щоб бодай один їхній вірш став піснею. Бо вище пісні – лише молитва. Але, мабуть, пісня йде поруч з молитвою»,  – говорить Вадим Дмитрович.

Леонід Фросевич, Світлана Фросевич

Читайте також: Поет Вадим Крищенко: «Українці, будьмо дужі та єдині!» (+відео)

Дивіться відеоінтерв’ю з Вадимом Дмитровичем Крищенком

Сообщение “Ця весна для тебе, ця весна для мене…” – Народний артист України Вадим Крищенко (+відео) появились сначала на Український репортер.

Доктор філософських наук, етнолог, релігієзнавець, засновниця Об’єднання рідновірів України Галина Лозко зазначає: “Календар у наших пращурів був сонячно-місячний, тому важливими були обидва світила. Новий рік в українців починався з першого весняного Молодика — «нового» Місяця, що наставав перед Весняним рівноденням. Був лише дуже короткий період у Київській Русі, коли нове літо починали з 1 березня (за нерухомим юліанським стилем) — і то, це було вже за християнства.

Це зафіксовано в наших літописах і християнських писаннях. Так, Новгородський 1-й літопис подає: «В літо 6645 наступущу в 7 марта» — тобто рік 6645 (або 1137-й християнського літочислення) настав 7-го березня (з першим весняним Молодиком). Астрономи підтверджують, що 7 березня 1137 року з’явився Молодик».

Це також підтверджують наукові праці відомого українського астронома Івана Климишина: «В результаті ретельного аналізу літописів був зроблений висновок, що новий рік починався на Київській Русі з появою нового Місяця в перші весняні дні, близькі до весняного рівнодення…».

Протягом тисячоліть чужі релігійні втручання постійно руйнували наш етнічний календар, через що літописцям доводилося передавати датування подій двома системами: «месяца марта 10 і небесного февраля 15… начат гинути Месяц» (тобто почалося затемнення Місяця), — оповідає Никонівський літопис.

Таке язичницьке датування зберігалося довгі століття після християнізації, в чому пересвідчуємося, читаючи Чернігівський літопис навіть під 1703 роком: «июль — месяц небесный настал в пяток, числа пятого месяца июня (книжного)». Тому дуже сумнівними видаються і спроби сучасних ентузіастів-одинаків втручатися в календарне життя рідновірських громад.

Етнолог Лев Гумільов стверджував, що зміна етнічного календаря здатна зруйнувати не тільки традиційний устрій життя, але й психіку людини, і відповідно — долю держави. Отже, календар належав до сфери сакрального і втручатися в нього не дозволялося будь-кому. Цією важливою справою календарного впорядковування часу займалися спеціально освічені волхви.

Виходячи з нашої давньоруської традиції, нове, 7533 літо (від Трипілля), з урахуванням новорічних звичаєвості та обрядовості, цьогоріч настало 28 лютого.

В індійській культурі з прадавніх часів в ніч перед народженням нового місяця, що передує весняному рівноденню, святкують Махашиваратрі — Велику ніч Бога Шиви, символом якого є Тризуб, Трисил (Тришула) — нинішній Герб України. Ця традиція започаткована з часів прибуття в Індію наших пращурів аріїв-трипільців приблизно 4 тис. років тому.

Наші пращури знали, що в цю ніч північна півкуля планети Земля розташована таким чином, що в людині відбувається природнє піднесення внутрішньої енергії. Це час, коли сама природа спонукає людей до досягнення піку духовності. Щоб скористатися цим, вІндії було започатковано святкування, яке проходить всю ніч. В ніч з 26 на 27 лютого поточного року Індія святкувала Велику ніч Бога Шиви — Махашиваратрі. 28 лютого розпочався 7533 рік за арійським літочисленням (календарем).

В інші роки Новоліття (новий рік), як правило, настає у березні. Наприклад, у минулому році воно випало на 11 березня, у наступному буде 18 березня.

Свято зустрічі нового літа (року), що має починатися хлопчачим обрядом «засівання» вдосвіта, отримало назву «Новоліття».
За таблицею Сонячних фаз дату «Новоліття» (нового року) розраховано так: весняне рівнодення у Києві настає 16–17 березня (див.: астрономічний календар на 2025 рік або український метео-сайт, де вказуються тривалості дня і ночі). Перший весняний Молодик, що настає перед весняним рівноденням у поточному році, з’являється 28 лютого о 2 год. 44 хв. (там же). Вечір перед Новоліттям у наших предків завжди був Щедрий.

Кожен день тижня має свою планету (Бога-Покровителя). Звертаємо увагу всіх, хто користується відривними календарями, на те, що упорядники цих календарів не завжди точно зазначають час сонячних фаз (без урахування рефракції).

Як повідомляють давні Лунники (книги волхвів-астрономів), той Бог, який покровительствує першому дню нового літа, є знаковим для всього року. Новолітній Молодик (2025) «народжується» в п’ятницю, що перебуває під знаком Венери, тобто — Богинь Мокоші і Долі, під покровительством яких пройде наступне 7533 літо.

Дорогі українці, пам’ятайте наше істинне літочислення! Вітаю з нашим новоліттям – Новим 7533 роком, який постане роком Української Перемоги!

P.S. Коли писала допис, голубе небо було ясно сонячним, без жодної хмаринки…

Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО (ОМІРА),
поетеса, письменниця,
Вчитель відичних знань

З творчістю та історично-відичними дослідженнями Ірини ОМЕЛЬЧЕНКО (ОМІРА) читачі “Українського репортера” можуть познайомитися за посиланнями:

• «Нас не здолати нікому»
• «Код українців: Нові вірші Ірини Омельченко»
• «З Днем Народження люба Україно!»
•  «Україна – це місце зв’язку між людством та Духом Нової Епохи»
• «Перемога України є Божим планом…»
• «Україна – Месія Людства»
• «Вселенський закон «Творення». Перемога України визначена як і загибель московської імперії зла»
• «Ми Переможемо»
•  «Творець перемагає під ЖОВТО-БЛАКИТНИМ стягом»
• «Війна вільних людей з москалями-психопатами-садистами»
• «Це наша доля — перемогти і вічно жити, бо як на небі, так і не землі …»
• «Україна має стати інтелектуальним і духовним центром об’єднаної Європи»
• Допоки тримається і бореться Україна — б’ється і Серце Землі, а людство має шанс на майбутнє

Сообщение Що треба знати про наше істинне літочислення появились сначала на Український репортер.

Неру переконав співгромадян, що не хтось інший, як арії з Подніпров’я, оминаючи Гімалаї, добувалися до узбережжя Індійського океану. Перший індійський і 138-й у світі космонавт Ракеш Шарма з високої орбіти мав сеанс зв’язку з прем’єр-міністром Індірою Ганді. На запитання, яка Індія з космічної висоти, відповів рядком з патріотичного вірша мовою хінді: «Прекрасніша від усіх на світі!» А ще мовив: «Така ж прекрасна й Україна, звідки приходили наші предки». З тієї ж височіні також сказав: «Нарешті я побачив свою праматір».

На півдні Індії – на узбережжі Бенгальської затоки – населення світліше. Відрізняється від монголоїдної раси. Можливо, то вплив пришельців із предковічної Матері-Землі пращурів українського народу. В Україні за інерцією від позавчорашньої влади заявлене Д. Неру замовчується. А в Індії вікопомне на слуху.

1981 року в індійському селі Пахаргарх, приналежному до штату Мадх’я-Прадеш, було відкрито печери, кам’яні стіни яких прикрашені кольоровими малюнками, барельєфами й скульптурами, що добре збереглися, хоч вік їхній, як установлено дослідниками, – понад двадцять тисяч років. Ті зображення – ровесники насічок на кістках мамонтів та різьблених орнаментів з усесвітньо відомої Мізинської археологічної культури, матеріальні й духовні здобутки якої сповна успадкувала ще більше уславлена її наступниця Трипільська археологічна культура, що заслуговує на визнання – Трипільська цивілізація. Можливо, вікопомне залишили у спадок майбутнім поколінням вихідці з «праматері», як мовив про Україну Ракеш Шарма.
Відкриття в доти недоступних печерах Пахаргарху поставило перед наукою з-поміж іншого й таке запитання: серед тисячі з лишком наскельних начерків неодноразово зустрічаються зображення тварини з видимими ознаками оленя і вимерлого дикого бика-«тура. Незнане раніше поєднання одного з другим. Такої прояви, такого мутанта не знайти в жодному зоологічному каталозі. Нам же неабиякий інтерес до незвичайного через те, що привіллям дотепер збережених колядок і щедрівок, мовби поза історією вселюдської цивілізації, тури-олені розгулюють собі, як живі, справдешні, увічнені невмирущим поетичним словом.

Стоїть ми стоїть світлонька нова,
А в тій світлоньці, гей, газдиненька,
Гей, газдиненька на ім’я Анна.
Вна собі ходить, з челяддю говорить,
З челяддю говорить, в кватирку ся дивить.
Дивить ся, дивить в чистеє поле,
В чистеє поле, під темний лісок.
Ой висмотріла дивнеє звіря,
Дивнеє звіря тура-оленя,
На голівці ж му дев’ять ріжечків.
Ой крикнула ж вна на свої слуги:
– Служеньки мої найвірнішії,
Беріть же собі шовкові сіті,
Другі заберіть ясненькі стріли,
Ой виходіте в чистеє поле,
В чистеє поле під темний лісок.
Єдні ж завержте шовкові сіті,
Другі застрійте яснії стріли,
Чей спіймаєте дивнеє звіря,
Дивнеє звіря тура-оленя.
Як спіймаєте, відразу вб’єте,
Відразу вб’єте, роги зщибите,
Роги зщибите, шубу здіймете,
Ой принесете та повісите,
Та повісите в новій світлоньці,
В новій світлоньці та на стіноньці.
Все ж тото буде, гей, газдиноньці,
Гей, газдиноньці на ім’я Анні.
/Записано в 1830-х роках у селі Глибокому, Галичина/.

За моєю здогадкою, «світлонька нова» – небозвід. А «газдиненька» – Ранкова Зоря. Воістину, диво з див – предковічна й невмируща українська народна творчість. Та ще не прискіпуймося до того, що деякі слова набагато пізнішого походження. Скажімо, ім’я Анна могло появитися десь після хрещення киян у воді річки Почайни 988 року. Виспіване долетіло до сучасності крізь неміряні тисячоліття. Так джерельна вода б’є з бозна-якої глибини. Вириваючись на поверхню, вона збагачується цкілющими мінералами. Так само й з колядками та щедрівками, а також з поезією календарно-обрядових дійств.

Доморощені спеціалісти запевняють: «термін «Київська Русь» виник у ХІХ ст.» У безіменній «Історії Русів» сина українського народу в ужитку винятково «Давня Русь». Не виключено, що від первини, а це з-понад ХХІІ тисячоліття до н. е., про нашу праматір мовилося як про край «творця блискавки» Кия – Кийська земля.

Звідтоді, а це з-понад ХХІІ тисячоліття до нової доби, в Кийській землі на віки-вічні залишили сліди тури, приречені вічністю на вимирання. В Адміністративно-територіальному довіднику України – незліченно найменувань поселень: Тур, Тур’є, Тури, Турильче, Туринка, Туриця, Туричани, Турівка, Турійське, Тур’я Ремети, Турове, Туровець, Туровичі, Тур’я, Тур’я Бистра, Тур’я Пасіка, Тур’я Поляна, Турятка… Всього не перерахувати.

Які ж іще треба докази на підтвердження вічності української мови та її предковічних пісень? Лише переродженим на безпам’ятних Іванів невтямки, що український етнос із такої ж вічності, як і «сини Ізраїля» в Біблії.

Село Ревушки недавнього Ковельського району Волинської області, а нині входить до складу Турійської селищної громади розкинулось на березі річки Турія. Неподалік село Туропин. Тамтешні мешканці від одного покоління до нових поколінь передають прадавні спомини про те, що до річки Турії приходили на водопій стада найбільших, що плодилися на їхній землі, тварин. Звірі жахали тамтешніх мешканців таким ревищем, що люди лякалися й дивувалися. Саме від того страхітливого – Ревушки.

Сама по собі земля береже предковічну пам’ять українського етносу, починаючи з Мізина і Трипілля. Ще б пак. Дикі бики сягали вздовж до трьох метрів. Заввишки – до двох. Важили найбільші понад тонну. Велика голова. Довгі розвинені роги. Самиця трохи менших розмірів. У донесених до сучасності колядках і щедрівках – сірий, грубий звір.

Якби НАН України воскресила доісторичну пам’ять українського народу, то, може б, кремлівським верховодам заціпило.

В Індії вшанування вогню до пізньої ночі дуже схоже на свято Купала в Україні. Не бояться, що обпече вогонь, бо відбувається вікопомне біля води, як і в нас. Котять з ближчого узвишшя вогняне колесо. Учиняється прадавнє мовби за предковічною українською народною піснею:

Кругом Мариноньки
Ходили дівоньки.
Стороною дощик іде.
Стороною, та й на мою
Роженьку червону…

Доісторична пам’ять українського етносу незнищенна. Відродити Кия з такою ж предковічною пам’яттю, як Зевс у давньогрецькій міфології, означає звеличити столицю незалежної Української Держави, примножити її славу в світі. Греція, Ізраїль, Індія, Китай, країни Європи, як і всі інші держави, докладають зусиль, щоб утверджуватися зі своєю доісторичною пам’яттю. Багатьом це вдається. Дай, Доле праведна, здобутися на повнокровне відродження невмирущої пам’яті справіку рідної Матері-Землі.

Вадим Пепа, заслужений журналіст України,
лауреат Літературно-мистецьких премій
імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара,
Фундації Українського вільного університету імені Воляників-Швабінських (США).

На малюнку: робота відомого художника Олександра Мельника «По образу і подобію», яка демонструвалася під час бієнале-2020 у Києві.

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

• Убивця творчості. Роздуми письменника
• Ядерний гриб під кодовою назвою “Сніжок”. Нова книга письменника Вадима Пепи
• Хто є хто в Україні. Роздуми письменника
• Правда про слов’ян. Роздуми письменника
• Орда Орбана в Європі. Роздуми письменника
• Людина людині – вовк. Дещо про звірства російських окупантів. Роздуми письменника
• “Найбільше вражає – мужність однополчан! Справжній козацький дух”. Захисник Бахмута про бойових побратимів
• Український етнос існує «від сотворіння світу». Роздуми письменника
• Мед на губи «руского міра». Роздуми письменника
• Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника
• Тільки правда зостанеться. Роздуми письменника
• Європа наражається на синдром Аттили. Роздуми письменника 
• Що таке армагеддон? Роздуми письменника
• “Вожді сліпих” благословлять убивць. Роздуми письменника
• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”
• Відповідь Путіну “про історичну єдність росіян та українців”

Сообщение Український етнос із такої ж вічності, як і «сини Ізраїля» в Біблії. Роздуми письменника появились сначала на Український репортер.

На лихо, до розуміння цього – як до неба пішки. Колишня Парламентська бібліотека, в читальному залі якої в молоді літа я наполегливо черпав нові знання, віднедавна удостоєна звання Національної бібліотеки імені Ярослава Мудрого. Сіє «розумне, добре, вічне» за адресою – м. Київ, вул. М. Грушевського, 1. Філософ Григорій Сковорода як у воду дивився: «Народ терпить та борсається, не маючи опори в твердих учителях».

Так звана еліта в Україні вийшла із позавчорашнього компартійного уярмлення, як і російська література – із «Шинелі» Гоголя». З волі всевладної вічності все має початок і кінець. Після цілковитого краху марксизму-ленінізму ті, хто тулив чим ближче до серця партквитки з профілем самозваного вождя «світового пролетаріату», в змиг ока переорієнтувалися на православ’я. «Ніщо не зупинить ідею, час якої настав» – провіщав провідник визволення з московського рабства Дмитро Донцов.

2015 року в Нью-Йорку з’явилося видання: Plokhy S. The Gates of Europe: a History of Ukraine» – «Брама Європи. Історія України». Харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля» здійснило переклад українською мовою накладом 10 000 примірників з дещо зміненою назвою – «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Об’ємну працю відзначено 2018 року Національною премією України імені Т. Г. Шевченка. Відгуки, рецензії на удостоєне найвищої нагороди на мої очі не потрапляли. Автор – «професор історії та директор Українського наукового інституту Гарвардського університету».

Видання фундаментальне. 495 сторінок. Культурологічну дискусію з поважним науковцем у виданій 2019 року книзі «Віч-на-віч з вічністю» мені вдалося обмежити обсягом 466 сторінок. Само собою напрошується запитання. Невже у фондах бібліотеки в центрі Києва немає унікального видання й нікому не спало на розум глянути крізь «Браму Європи»? А там чорним по білому написано:

«Є точна дата початку епохи вікінгів у Британії – 8 червня 793 року. Цього дня пірати-вікінги, які, ймовірно прибули з Норвегії, напали на християнський монастир на острові Ліндісфари біля англійського узбережжя та пограбували його. Вони втопили частину ченців у морі, а решту забрали в рабство і зникли на своїх дракарах…

Нам відома точна дата нападу варягів на столицю могутньої Візантійської імперії – 18 червня 860 року… Патріарх Фотій, верховний християнський та імперський посадовець у місті… в одній із своїх проповідей… змалював беззахисність містян перед загарбниками:

«Повз місто проходили човни, на них були екіпажі з піднятими мечами, ніби погрожували місту смертю від меча… Фотій пояснив чудесне спасіння міста заступництвом Божої Матері. Це трактування переросло в легенду, що стала основою для святкування дня Покрови Божої Матері. За іронією долі, це свято так і не закріпилося у Візантії, зате стало надзвичайно популярним в Україні, Росії та Білорусі»…

Ще одна цитата з «Брами Європи»: «Сьогодні більшість науковців вважають, що слово «Русь» має скандинавське походження. Візантійські автори , які писали грецькою, швидше за все, запозичили його в слов’ян, а ті – у фінів, які використовували слово «Руотсі» («Ruotsi»)для позначення шведів, що шведською означає «люди, які веслують».

У виданні 2017 року «Майстер-клас з імператором» мені спало на думку назвати норманів-вікінгів-варягів «люди, що гребуть» – у прямому й переносному значенні дієслова.

Претендент на довічну владу в Кремлі путін підливає мастила в огонь чи то нестямно підкидає незугарні цурупалки в полум’я. В інтерв’ю американському консервативному журналісту Такеру Карлсону товче воду в ступі: «єдиний народ», «штучна держава»…

21 вересня 2022 року з приводу святкування несосвітенної 1160 річниці російської державності той же путін відвідав Новгород і виголосив Промову:
«Велікій Новгород, Рюріковє городищє, Стара Ладога, Ізборск – все це колиска Русі, витік нашої цивілізації і нашої держави, нашої культури, просвіти».

Це при тому, що іменитий доктор історичних наук Ярослав Дашкевич відколи вже з’ясував, що в Іпатіївському літописі 1147 року згадується не місто, а місцевість на мокві – болотах. Тоді суздальський князь Юрій Довгорукий запрошував на зустріч князя Святослава Ольговича: “Прииде ко мне, брате, в москов!” Того часу «москов» – «гнила річка». Дикі болота, привабливі хіба що для полювання.

“Брехнею є те, – пояснює доброї пам’яті український історик, – що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 році. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272 року. Цього ж року був проведений третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237–1238 pp.) і другому (1254–1259 pp.) поселення – Москва не згадується”.

596 року дипломат, юрист, довірений секретар польських королів Стефана і Сигізмунда Вази Рейнольд Гайденштайн відвідав Київ. Записав свої враження від побаченого й почутого:

«Упом’янувши Київ, таке славне й велелюдне місто, не зайвим буде коротенько нагадати про його розташування та пам’ятки давнини. Перед кількома віками князі київські були володарями всіх Росій. Як тієї, яка тепер називається Москвою, так і тієї, яка досі зветься Руссю. Владарювали князі до моря Чорного і Дунаю. Столицею їхньою був Київ. Коли його було побудовано, від якої давнини існує, чи не сягає, можливо, часів Колхіди й Енея – невідомо: закрили все далека старовина та байдужість істориків. Залишилися, одначе, сліди попередньої величі: стіна кругом міста. А в ній ворота старовинного ладу, суціль позолочені й такі високі, що два повози, поставлені один на другого, не дістануть до горішнього склепіння. У самому місті немало понищених храмів грецького обряду. Зостався дотепер один з них, святої Софії, але й той у такому жалюгідному стані, що богослужіння в ньому не проводяться… Є ще й інші пам’ятники та руїни. Величезні вали і стіни засвідчують, що місто, очевидно, колись було дуже багатолюдним і великим».

З хворої голови на мільйони здорових – путінська маячня: «Україну створив ленін, який з якогось переляку віддав українцям землі Росії. Українців не існувало до леніна, українці живуть на історичних територіях рф». Другий президент Л. Кучма, який спілкувався й ручкався з путіним, поставив зловісному діагноз – «психічний розлад». Психіка підводить, а язик не повертається визнати, що обожнюваний не одне десятиліття ленін називав росію «тюрмою народів».

Сергій Плохій, професор історії та директор Українського наукового інституту Гарвардського університету указує:

«В Україні, як і майже в усій Європі, доба Великого переселення народів, або «варварських набігів», змінилася добою вікінгів, що тривала з кінця УІІІ до другої половини ХІ століття. Як і слід було очікувати, кінець «варварських набігів» не означав кінця вторгнень узагалі. Нові нападники прийшли з територій нинішньої Швеції, Норвегії та Данії. Це були вікінги, відомі також як нормани в Західній Європі або варяги у Східній. Вони грабували, підкорювали та керували цілими країнами чи їхніми частинами»…

Річ у тім, що нормани – природжені вояки. Сильніших від них відміряного вічністю певного періоду не було на білому світі. Французький поет Поль Валері у вірші «Платанові» віддав належне їхній силі: «Мій білий юний скіф, Ти клонишся нагий, Розложистий платане».

Ще в ІІ столітті до нової ери у виставі римського комедіографа Тита Мацея Плавта «Осли» прозвучало: «homo homini lupus est». «Людина людині – вовк». Римська приповідка підтверджує: «Людина – звір, що здатний посміхатись». Історія землян на третій від сонця життєдайній планеті зводиться до воєн без кінця-краю. Видатний англійський драматург і поет (1564-1616) провістив на майбутні віки: «Пекло порожнє. Всі чорти тут».

Стаття в газеті «The New York Times” повідомляє: обговорюючи «конфлікт в Україні, путін зізнався прем’єр-міністру Ізраїлю під час зустрічі, що рф не піде на капітуляцію, навіть якщо на полі бою загине велика кількість людей. Також визнав, що війна виявилася важчою, ніж перебачалося, але росія має перевагу… Війна на їхній території, а не нашій… Ми велика країна, і ми маємо терпіння». Ще одне «одкровення» від путіна: «Ми з глузду не з’їхали, але стратегією росії є зустрічний ядерний удар».

Вадим Пепа, письменник, лауреат Літературно-Мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара, Фундації Українського вільного університету імені Воляників-Швабінських (США).

На фото: фрагмент картини відомого художника Олександра Мельника. Робота демонструвалася на Всеукраїнській художній виставці “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”(2020 рік).

У 1155 році володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода, викравши ікону Вишгородської Богородиці.

Сообщение Темінь безпросвітня. Роздуми письменника крізь віки появились сначала на Український репортер.

Дивлюся в очі істини. У виданій 2020 року книзі «Володар Грому» посилаюся на свідчення візантійського історика Пропокопія Кесарійського. Всесвітньо визнаний учений із VІ ст. н.е. провіщає: «Племена ці, Sclaveni й Antes, не управляються однією людиною, а зстародавна живуть у народовладді, й від того в них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно… вони вважають, що один з богів — творець блискавки — саме він є єдиний владар усього…» Чи ж не так само в давньогрецькій міфології з юності людства Зевс — «творець блискавки», «єдиний владар» олімпійської сім’ї», «батько богів і людей».

На цю тему: Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів

Прокопій наголошує: «Та й ім’я в старовину в Sclaveni й Antes було одне й те ж: у давнину обоє цих племен називалися спорами (розсіяними), думаю через те, що вони жили, займаючи країну «спораден» (розсіяно), окремими селищами. Тому їм і землі доводиться займати багато. Вони живуть на більшій частині берега Істру (Дунаю. — В. П.) по той бік ріки». Це — коли дивитися із заходу.

1596-го року знамените місто над Дніпром відвідав Рейнольд Гейденштейн, довірений секретар польських королів Стефана і Сигізмунда Вази. Поділився враженнями від побаченого й почутого:

«Упом’янувши Київ, таке славне й велелюдне місто, не зайве буде коротенько нагадати… Перед кількома віками князі київські були володарями всіх Росій. Як тієї, яка тепер називається Москвою, так і тієї, яка досі зветься Руссю. Владарювали князі до моря Чорного і Дунаю.

Столицею їхньою був Київ. Коли його було побудовано, від якої давнини існує, чи не сягає, можливо, часів Колхіди й Енея: закрили все далека старовина та байдужість істориків. Залишилися, одначе, сліди попередньої величі. Стіна кругом міста. А в ній ворота старовинного ладу, суціль позолочені, й такі високі, що два повози, поставлені один на другого, не дістануть до горішнього склепіння. У самому місті немало понищених храмів грецького обряду».

Видатний французький письменник шість разів навідувався до Києва. До уподобаної ним Евеліни Ганської, яка мала маєток на Печерську. У своєму київському щоденнику Бальзак написав:

«Після того, як я побачив католицький Рим, я відчув живе бажання бачити Рим православний. Петербург – це ще місто-дитя. Москва щойно вступила в поважний вік, але Київ – це вічне місто Півночі… Я побачив північний Рим, православне місто з трьомастами церков, багатства Лаври, Софії»…

Сама по собі земля береже правічне. Село Ревушки Турійського району Волинської області розкинулось на березі річки Турія. Неподалік село Туропин. Тамтешні мешканці від одного покоління до наступних передають прадавні спомини про те, що до річки Турії ревищем, що люди лякалися й дивувалися. Саме від того страхітливого – Ревушки.

«Володар Грому» спростовує несосвітенну маячню кремлівських верховодів про «єдіний народ».

Відродити Кия з такою ж предковічною пам’яттю, як Зевс у давньогрецькій міфології, означає звеличити столицю незалежної Української Держави, примножити її славу в світі. Греція, Ізраїль, Індія, Китай, Японія, країни Європи, як і всі інші держави, докладають зусиль, щоб утверджуватися зі своєю доісторичною пам’яттю. Багатьом це вдається. В буквальному значенні цього слова у «Володарі Грому» воскресає доісторична пам’ять українського роду-племені.

Вадим Пепа, письменник.

Фото на головній із сайту kyivpastfuture.com.

Сообщение Книга «Володар Грому» спростовує маячню кремлівських верховодів про «єдіний народ» появились сначала на Український репортер.

Неру переконав співгромадян, що арії з Подніпров’я, оминаючи Гімалаї, добувалися до узбережжя Індійського океану. Перший індійський і 138-й у світі космонавт Ракеш Шарма з високої орбіти мав сеанс зв’язку з прем’єр-міністром Індірою Ганді. На запитання, яка Індія з космічної висоти, відповів рядком з патріотичного вірша мовою хінді: «Прекрасніша від усіх на світі!» А ще мовив: «Така ж прекрасна й Україна, звідки приходили наші предки». З тієї ж височіні також сказав: «Нарешті я побачив свою праматір».

На півдні Індії – на узбережжі Бенгальської затоки – населення світліше. Відрізняється від монголоїдної раси. Можливо, то вплив пришельців із предковічної Матері-Землі пращурів українського народу. В Україні за інерцією від позавчорашньої влади заявлене Д. Неру замовчується. А в Індії вікопомне на слуху.

1981 року в індійському селі Пахаргарх, приналежному до штату Мадх’я-Прадеш, було відкрито печери, кам’яні стіни яких прикрашені кольоровими малюнками, барельєфами й скульптурами, що добре збереглися, хоч вік їхній, як установлено дослідниками, – понад двадцять тисяч років. Ті зображення – ровесники насічок на кістках мамонтів та різьблених орнаментів з усесвітньо відомої Мізинської археологічної культури. Можливо, вікопомне залишили у спадок майбутнім поколінням вихідці з «праматері», як мовив про Україну Ракеш Шарма.

Відкриття в доти недоступних печерах Пахаргарху поставило перед наукою з-поміж іншого й таке запитання: серед тисячі з лишком наскельних начерків неодноразово зустрічаються зображення тварини з видимими ознаками оленя і вимерлого дикого бика-тура. Такого мутанта не знайти в жодному зоологічному каталозі. Нам же неабиякий інтерес до незвичайного через те, що привіллям дотепер збережених колядок і щедрівок, мовби поза історією вселюдської цивілізації, тури-олені розгулюють собі, як живі, справдешні, увічнені невмирущим поетичним словом.

Стоїть ми стоїть світлонька нова,
А в тій світлоньці, гей, газдиненька,
Гей, газдиненька на ім’я Анна.
Вна собі ходить, з челяддю говорить, З челяддю говорить, в кватирку ся дивить.
Дивить ся, дивить в чистеє поле,
В чистеє поле, під темний лісок.
Ой висмотріла дивнеє звіря,
Дивнеє звіря тура-оленя,
На голівці ж му дев’ять ріжечків.
Ой крикнула ж вна на свої слуги:
– Служеньки мої найвірнішії,
Беріть же собі шовкові сіті,
Другі заберіть ясненькі стріли,
Ой виходіте в чистеє поле,
В чистеє поле під темний лісок.
Єдні ж завержте шовкові сіті,
Другі застрійте яснії стріли,
Чей спіймаєте дивнеє звіря,
Дивнеє звіря тура-оленя.
Як спіймаєте, відразу вб’єте,
Відразу вб’єте, роги зщибите,
Роги зщибите, шубу здіймете,
Ой принесете та повісите,
Та повісите в новій світлоньці,
В новій світлоньці та на стіноньці.
Все ж тото буде, гей, газдиноньці,
Гей, газдиноньці на ім’я Анні.
/Записано в 1830-х роках у селі Глибокому, Галичина/.

За моєю здогадкою, «світлонька нова» – небозвід. А «газдиненька» – Ранкова Зоря. Воістину, диво з див – предковічна й невмируща українська народна творчість. Та ще не прискіпуймося до того, що деякі слова набагато пізнішого походження. Скажімо, ім’я Анна могло появитися десь після хрещення киян у воді річки Почайни 988 року. Виспіване долетіло до сучасності крізь неміряні тисячоліття. Так джерельна вода б’є з бозна-якої глибини. Вириваючись на поверхню, вона збагачується цілющими мінералами. Так само й з колядками та щедрівками, а також з поезією календарно-обрядових дійств.

Доморощені спеціалісти запевняють: «термін «Київська Русь» виник у ХІХ ст.» У безіменній «Історії Русів» в ужитку винятково «Давня Русь». Не виключено, що від первини, а це з-понад ХХІІ тисячоліття до н. е., про нашу праматір мовилося як про край «творця блискавки» Кия – Кийська земля.
Звідтоді, а це з-понад ХХІІ тисячоліття до нової доби, в Кийській землі на віки-вічні залишили сліди тури, приречені вічністю на вимирання. В Адміністративно-територіальному довіднику України – незліченно найменувань поселень: Тур, Тур’є, Тури, Турильче, Туринка, Туриця, Туричани, Турівка, Турійське, Тур’я Ремети, Турове, Туровець, Туровичі, Тур’я, Тур’я Бистра, Тур’я Пасіка, Тур’я Поляна, Турятка… Всього не перелічити.
Які ж іще треба докази на підтвердження вічності української мови та її предковічних пісень? Лише переродженим на безпам’ятних Іванів невтямки, що український етнос із такої ж вічності, як і «сини Ізраїля» в Біблії.

Село Ревушки Турійського району Волинської області розкинулось на березі річки Турія. Неподалік село Туропин. Тамтешні мешканці від одного покоління до майбутніх передають прадавні спомини про те, що до річки Турії приходили на водопій стада найбільших, що плодилися на їхній землі, тварин. Звірі жахали тамтешніх мешканців таким ревищем, що люди лякалися й дивувалися. Саме від того страхітливого – Ревушки.
Сама по собі земля береже предковічну пам’ять українського етносу, починаючи з Мізина і Трипілля. У донесених до сучасності колядках і щедрівках тури – сірі, грубі звірі.

Якби НАН України воскресила доісторичну пам’ять українського народу, то, може б, кремлівським верховодам заціпило несосвітенну маячню про «єдіний народ». На превеликий жаль, для НАН України доісторична пам’ять українського роду-племені – «закрита тема». Мовби гра в піддавки із зажерливим путінським замахом стерти багатостраждальну Україну з лиця землі.

Предковічна пам’ять українського етносу незнищенна. Відродити Кия з такою ж правічною пам’яттю, як Зевс у давньогрецькій міфології, означає звеличити столицю незалежної Української Держави, примножити її славу в світі. Греція, Ізраїль, Індія, Китай, Японія, країни Європи, як і всі інші держави, докладають зусиль, щоб утверджуватися зі своєю доісторичною пам’яттю. Багатьом це вдається. Дай, Доле праведна, здобутися на повнокровне відродження невмирущої пам’яті справіку рідної Матері-Землі.

Вадим Пепа, заслужений журналіст України, лауреат Літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара, Фундації Українського вільного університету імені Воляників-Швабінських (США).

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

• Убивця творчості. Роздуми письменника
• Ядерний гриб під кодовою назвою “Сніжок”. Нова книга письменника Вадима Пепи
• Хто є хто в Україні. Роздуми письменника
• Правда про слов’ян. Роздуми письменника
• Орда Орбана в Європі. Роздуми письменника
• Людина людині – вовк. Дещо про звірства російських окупантів. Роздуми письменника
• “Найбільше вражає – мужність однополчан! Справжній козацький дух”. Захисник Бахмута про бойових побратимів
• Український етнос існує «від сотворіння світу». Роздуми письменника
• Мед на губи «руского міра». Роздуми письменника
• Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника
• Тільки правда зостанеться. Роздуми письменника
• Європа наражається на синдром Аттили. Роздуми письменника 
• Що таке армагеддон? Роздуми письменника
• “Вожді сліпих” благословлять убивць. Роздуми письменника
• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”
• Відповідь Путіну “про історичну єдність росіян та українців”

Сообщение Чому мовчить Національна академія наук України появились сначала на Український репортер.

Автор – «професор історії та директор Українського наукового інституту Гарвардського університету». Народився в місті Горький (тепер Нижній Новгород), куди батьки були направлені на роботу із Запоріжжя. Невдовзі повернулися на попереднє місце проживання. Вищу освіту їхній син здобув у Дніпропетровському (нині Дніпровському) університеті. З дипломом там же досліджував історію німецьких та менонітських поселень, себто те, що свого часу бачив на власні очі Тарас Шевченко: «рудий німець на Хортиці картопельку садить». Удостоївся честі очолювати деканат по роботі з іноземними студентами. Кандидатську дисертацію захистив на історичному факультеті університету Патріса Лумумби в Москві. Ступінь доктора історичних наук отримав 1989 р. у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка.

«Брама Європи» – видання фундаментальне. 495 сторінок. Культурологічну дискусію з поважним професором у виданій 2019 р. книзі «Віч-на-віч з вічністю» мені вдалося обмежити обсягом 466 сторінок. Керувався при цьому заповіддю від Григорія Сковороди: «Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в усякому разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити».

На мої очі не потрапляли відгуки від науковців в Україні на відзначену Шевченківською премією та оприлюднену хіба ж яким тиражем всеосяжну, здавалося б, працю. Для мене ж абсолютно неприйнятні твердження заокеанського спеціаліста. Цитую:

«Скіфи, безумовно, вважали себе корінним населенням регіону, а не якимись зайдами».

«Нова хвиля кочовиків зі Сходу – сарматів – розгромила, відтіснила і врешті заступила скіфських вершників… Ці новоприбулі, як і скіфи, мали іранське походження».

«…слов’яни – конгломерат племен… Індоєвропейські витоки їхніх мов наводять на думку, що вони потрапили до Європи зі сходу десь між УІІ та ІІІ тисячоліттями до нашої ери… За свідченням Прокопія (Кесарійського – В. П.), слов’яни були напівкочовиками, які жили «в жалюгідних халупах»… «Укриті брудом» слов’яни… практикували мандрівну форму землеробства. «…Жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте» – писав «просвічений» київський літописець».

Хоч як це прикро, але немає жодної згадки про Мізинську археологічну культуру на березі річки Десни. Немає достовірного й про Трипільську археологічну культуру, відлуння з розквіту якої доносять до сучасності колядки й щедрівки та дотепер збережені пісні календарно-обрядових дійств.

Що ж стосується розділу «Вікінги на Дніпрі», то в цьому випадку – не заперечити:

«В Україні, як і майже в усій Європі, доба Великого переселення народів, або «варварських набігів, змінилася добою вікінгів, що тривала з кінця УІІІ до другої половини ХІ століття. Як і слід було очікувати, кінець «варварських набігів» не означав кінця вторгнень узагалі. Нові нападники прийшли з територій нинішніх Швеції, Норвегії та Данії. Це були вікінги, відомі також як нормани в Західній Європі або варяги у Східній. Вони грабували, підкорювали та керували цілими країнами чи їхніми частинами. Вони також змінили природу деяких держав, що вже існували на той момент, і створили нові…

Є точна дата початку епохи вікінгів у Британії 8 червня 793 року. Цього дня пірати-вікінги, які, ймовірно, прибули з Норвегії, напали на християнський монастир на острові Ліндісфари біля англійського узбережжя та пограбували його. Вони втопили частину ченців у морі, а решту забрали в рабство і зникли з монастирськими скарбами на своїх дракарах. Протягом того самого десятиліття вікінги-нормани, які пізніше дадуть назву провінції Нормандія, з’явилися біля берегів Франції. Так почалася доба вікінгів.

Візантійський двір започаткував перші контакти з вікінгами не пізніше 838 року, коли посли від короля Русі (Rhos) з’явилися у Константинополі, пропонуючи імперії мир і дружбу…

Наступного року інша група спустилася Дніпром, перетнула Чорне море і, увійшовши в Босфорську протоку, атакувала Константинополь…

Нападники не мали знарядь для довгої облоги й не могли зруйнувати мури міста, але натомість напали на передмістя, грабуючи храми та палаци, вбиваючи й топлячи тих, хто чинив опір, і залякуючи населення. Патріарх Фотій, верховний християнський та імперський посадовець у місті… в одній зі своїх проповідей … змалював беззахисність містян перед загарбниками: «Повз місто проходили човни, на них були екіпажі з піднятими мечами, ніби погрожували місту смертю від меча, і всяка надія полишала людей, і місто покладалося лише на Божу допомогу»…
Крізь «Браму» добре видно, що за одні – варяги:

«Сьогодні більшість науковців вважають, що слово «Русь» має скандинавське походження. Візантійські автори, які писали грецькою, швидше за все, запозичили його в слов’ян, а ті – у фінів, які використовували слово «Руотсі» («Ruotsi») для позначення шведів, що шведською означає «люди, які веслують». А вони дійсно веслували. Спочатку Балтійським морем до Фінської затоки, потім озерами Ладога, Ільмень до верхів’їв Волги – річки, що пізніше стала уособленням Росії і в ті часи становила основну частину Волзького торгового шляху до Каспійського моря та арабських країн».

У післямові до українського видання С. Плохій хвалиться: «Англомовна преса зустріла вихід «Брами Європи» надзвичайно позитивно, із розлогими рецензіями від «Wall Street Yournal» та «Ekonomist» до «Times» та «New York Review of Books». Але найнесподіванішим стало зацікавлення книгою в країнах Східної Європи та Євразії, адже видавці Польщі, Румунії, Росії та Китаю придбали права на її переклад».

Не маю відомостей про публікацію в росії «Брами Європи», як і в Польщі, Румунії, Китаї. В Україні ж про удостоєне Шевченківської премії – ні слуху, ні духу. За моїм висновком – цілковите замовчування. А дарма. Чом би не посилатися на удостоєне найвищої Національної премії?

«Візантійський імператор Костянтин УІІ Багрянородний пояснював у своєму трактаті
«De administrando imperio» («Управління імперією» – В. П.), написаному 950 року, невдовзі після укладення другого договору, що товари надходять від слов’янських племен, контрольованих руськими вікінгами: «Коли починається місяць листопад, їхні вожді разом з усією Руссю залишають Київ і йдуть на полюддя, що означає «обхід», тобто до слов’янських земель вервіанів, дреговичів, кривичів та сіверян та інших слов’ян, які платять данину Русі. У той час одні племена платили данину, інші повставали…

Згідно з «Повістю», повсталі древляни напали на наступника Гельгі – Інгвара, у літописі названого Ігорем, який, зібравши традиційну данину потім повернувся по додаткову: «Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній усе стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить» – пояснював літописець, пояснюючи причину повстання. Древляни здійснили те, що задумали, і вбили Ігоря. А потім зважилися на ще нахабніший вчинок.

Натхненник перевороту, древлянський князь Мал, запропонував шлюб вдові Ігоря, Хельзі, відомій в літописній та історичній традиції як Ольга. Літописець пояснює, що Мал зробив цю спробу примирення, щоб здобути контроль над сином Ігоря Святославом (скандинавське ім’я – Свенельд)…

Той факт, що човни та лазні є важливими елементами скандинавської культури, викриває скандинавське походження цієї легенди. До руського в розумінні скандинавського поховального обряду входило спалювання померлого в човні».

Замість того, щоб просвіщати «братів незрящих гречкосіїв», як заповідає Тарас Шевченко, вчені мужі топчуть сліди літописців. Пам’ятник Ользі, що стерла з лиця землі древлянський Іскоростень, красується в центрі Києва. Високих рангів науковці вишукують у графіті на стінах Софії Київської мізерні сліди невмирущої української мови, яка з першими словами своєї предковічної мови зароджувалася в усесвітньо відомій Мізинській археологічній культурі. Її вікування – понад ХХІІ-ХІУ тисячоліття до нової ери. «Візантійська ортодоксія» силувалася замінити природне штучного виплоду начебто староукраїнським і церковнослов’янським. Не вдалося.

Матеріальні й духовні надбання попередниці успадкувала не менше значуща Трипільська археологічна культура. З її розквіту доносять до сучасності правду про життя-буття пращурів українського роду-племені невмирущі колядки й щедрівки та пісні календарно-обрядових відправ. На зверхній погляд, «всеосяжна» «Брама Європи» охоплює понад 2000 років української історії. У полемічній дискусії з автором «двотисячолітнього» протиставляю скороминущому Мізин і Трипілля.

За словом Великого Кобзаря, моє видання «Віч-на-віч з вічністю» ніхто «не лайне». Тотальне замовчування. Можливості публікувати украй обмежені. Неодмінно на те виходить, що – «до глибини власної кишені», як мовив видатний український громадсько-політичний діяч Євген Чикаленко.

Оприлюднюю важливе через Інтернет. Хай там що, посилаюся ще раз на «Браму Європи»:

«Повість минулих літ, що є джерелом більшості наших знань про цей період, розповідає про боротьбу за місто між різними групами вікінгів, що відбувалася близько 882 року. Двоє з їхніх вождів, Аскольд і Дір (могилу першого й нині можна бачити в Києві) були вбиті Гельгі, який був відомий літописцеві як Олег. Він захистив місто Рьоріка (Рюрик у літописі), який уже керував Новгородом (Великий Новгород) на півночі нинішньої Росії. Хоча в цій історії ще потрібно з’ясувати чимало деталей, у тому числі хитку хронологію (літописець відтворив її здебільшого на основі візантійських джерел, ця легенда, імовірно, повторює реальні процеси зосередження влади в руках однієї групи вікінгів у лісових регіонах Східної Європи між нинішнім Великим Новгородом та Києвом».

Претендент на довічну владу в кремлі утер носа як «візантійським джерелам», так і «Брамі Європи». 15 липня 2021 р. прибув до Ладоги. Ошелешив зібраних на зустріч школярів і освітян: «Слов’янські та інші племена на величезному просторі – від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва і Чернігова – були об’єднані однією мовою (зараз ми називаємо її давньоруською), господарськими зв’язками, владою династії князів Рюриковичів». Запитати б новоявленого перебріхувача: чому ж тоді – Київська Русь, а не якась примарна?

І хто ж – «інші племена»? Фіно-угорські! Фундамент прийдешньої російської імперії. Сам же путін – з тієї ж закваски. Вепс. У просторіччі – чухонець. У поемі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін» – «приют убогого чухонца» «на берегу пустынных волн» З-поміж так званих «нацменшин» ерзя та мокша усе ще намагаються зберегти якісь ознаки власної ідентичності. Усі поспіль «об’єднані однією мовою (зараз ми називаємо її давньоруською)». Знає кіт, чиє сало їсть. Пообіцяв школярикам у Ладозі, що напише статтю. Пообіцяв – зробив. «Давньоруської» мови не «потягнув». Опублікував російською і, підлещуючись, українською. У природі трапляються двоголові змії. Вони ж – двоязикі.

Вадим Пепа, письменник.

Фото на головній сторінці: Ljubuški Karneval

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

• Правда про слов’ян. Роздуми письменника
• Орда Орбана в Європі. Роздуми письменника
• Людина людині – вовк. Дещо про звірства російських окупантів. Роздуми письменника
• “Найбільше вражає – мужність однополчан! Справжній козацький дух”. Захисник Бахмута про бойових побратимів
• Український етнос існує «від сотворіння світу». Роздуми письменника
• Мед на губи «руского міра». Роздуми письменника
• Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника
• Тільки правда зостанеться. Роздуми письменника
• Європа наражається на синдром Аттили. Роздуми письменника 
• Що таке армагеддон? Роздуми письменника
• “Вожді сліпих” благословлять убивць. Роздуми письменника
• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”
• Відповідь Путіну “про історичну єдність росіян та українців”

Сообщение Правда про варягів. Роздуми письменника появились сначала на Український репортер.

«Племена ці, Sclaveni й Antes, не управляються однією людиною, а зстародавна живуть у народовладді, і від того у них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно… вони вважають, що один з богів – творець блискавки – саме він є єдиний владар усього, і йому приносять у жертву биків і всіляких жертовних тварин».

Чи ж не так само в давньогрецькій міфології з юності людства Зевс – «творець блискавки»? «Єдиний владар» олімпійської сім’ї. «Батько богів і людей». «Божество погоди». Збирає хмари і насилає дощі. При всьому при цьому Прокопій поглиблює:

«Та й ім’я в старовину у Sclaveni й Antes було одне й те ж: у давнину обоє цих племен називалися спорами (розсіяними), думаю через те, що вони жили, займаючи країну «спораден» (розсіяно), окремими селищами. Тому їм і землі доводиться займати багато. Вони живуть на більшій частині берега Істру (Дунаю – В. П.) по той бік ріки». Це коли дивитися із заходу.

Московським законодавцям історичної моди, Б. Рибакову й Д. Лихачову вдалося занурити українську національну свідомість у темінь безпросвітну. Не один з їхніх учнів і послідовників у багатостраждальній Україні, а може, й у зарубіжжі, скрегоче зубами з жалем за незбутнє.

Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь – божества дохристиянських, язичницьких вірувань українських предків. Не страхаймося осудженого понад тисячолітньою «царицею світу» – Візантією – «дохристиянського язичництва». Головне те, що не хто інший, а саме Кий – «творець блискавки». Громовержець. І що його образ виплеканий уявою пращурів українського роду із такого ж давнього давня, як і Зевс давньогрецької міфології.

Літописні «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь» понижені «візантійською ортодоксією» до рівня земних князів. Докладніше про це у виданій 2020 року моїй книзі «Володар Грому».

Щек переправляє тлінне тіло в пекло, як «брудний, сивий, старець Харон» давньогрецької міфології через річку Ахерон.

Українська народна творчість возносить праведні душі в небо. Вони змигують незгасними зірочками. А від грішних – ніякого сліду. Наче й не було їх на білому світі. Так українські предки дбали про совість майбутніх поколінь.

Хорив – пізніше перейменування життєдайного Сонця. Весняного – Ярила й літнього – Семиярила. Либідь – Ранкова Зоря. Вона оспівана в донесених до сучасності колядках і щедрівках, як ніхто інший із літописних «князів».

Ой за стіною, за кам’яною,
А за другою, за золотою,
Дівка Ланпушка вимивалася,
Вимивалася, наряжалася.
На себе брала все золотеє,
А з себе скидала все голубеє.
(Колядки та щедрівки. В-во «Наукова думка. //К.1965. – С. 309).

Кому не втямки, що «за стіною, за кам’яною» – темна ніч. «А за другою, за золотою» – світаннячко раннє. Трави, квіти, дерева – усе, що росте – «вимивається» росою. Благословляється на новий день. Такою є символіка природного з вуст українських предків.

Видатний французький письменник Оноре де Бальзак п’ять разів навідувався до Києва. До Евеліни Ганської, яка жила в маєтку поблизу нинішньої вулиці Липської. Вражений величчю тисячолітнього міста над Дніпром, урівняв побачене з «вічним Римом».

Відродити Кия з такою ж предковічною пам’яттю, як Зевс у давньогрецькій міфології, означає не що інше, як звеличити столицю незалежної Української Держави, примножити її славу в світі. Якби НАН України воскресила доісторичну пам’ять українського народу, то, може б, претендент на довічну владу в московському кремлі не товк воду в ступі про «єдіний народ».
Греція, Ізраїль, Індія, Китай, країни Європи, як і всі інші держави на білому світі, докладають зусиль, щоб утверджуватися зі своєю доісторичною пам’яттю. Багатьом це вдається. Дай, Доле праведна, здобутися на повнокровне відродження незнищенної пам’яті справіку рідної Матері-Землі.

Вадим Пепа, лауреат Літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара.

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

• Мед на губи «руского міра». Роздуми письменника
• Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника
• Тільки правда зостанеться. Роздуми письменника
• Європа наражається на синдром Аттили. Роздуми письменника 
• Що таке армагеддон? Роздуми письменника
• “Вожді сліпих” благословлять убивць. Роздуми письменника
• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”
• Відповідь Путіну “про історичну єдність росіян та українців”

Сообщение Український етнос існує «від сотворіння світу». Роздуми письменника появились сначала на Український репортер.

Ошелешує щасливець як колег, так і «братів незрящих гречкосіїв», за словом Тараса Шевченка, сенсаційним «відкриттям»: «У вересні 911 року в Константинополі делегацією русів на чолі з їхнім ватажком Олегом підписано договір з Візантією. Він став першим документом в історії ранньої Русі. В договорі названі учасники посольства: Карл, Інгельд, Руалд, Фарогоф, Гуд». На цій підставі новаку в науці привиділося: «Київ заснували скандинави».

Як наврочено неофіту мавпочкою з китайської притчі. Вона в подобі стократ зменшеної фігурки стояла на столі перед Леніним. Заплющує очі й затуляє вуха: нічого не хоче бачити і нічого не воліє чути. А дарма. 21 вересня 2022 року під час несосвітенного святкування так званої 1160 річниці російської державності путін відвідав Новгород та виголосив промову: «Великий Новгород, Рюрикове городище, Стара Ладога, Ізборськ – все це колиска Русі, витік нашої цивілізації і нашої держави, нашої культури, просвіти». Не кажучи вже про все інше, яка там «просвіта»! Свого часу Лев Толстой застерігав: «Сила влади тримається на неосвіченості народу, й вона знає це і тому завжди буде боротися проти освіченості. Пора нам зрозуміти це».

Нинішній кремлівський верховода «розуміє» як ніхто інший. «Просвіщає» одноплемінників шойгу з недавньої автономної області Туви, тепер Тві, а також якутів, бурятів, дагестанців, татар, чеченців, перехрещених на «кадіровцев», мордвинів, осетинів, інгушів… Мобілізує всіх без розбору на кровопролитну війну в Україні. В мародерів аж очі на лоба лізуть від не баченої доти цивілізації. Не уявити, як би відсталі в повсякденному побуті та приречені на злиденне існування скаженіли в благополучній Західній Європі, аби туди дорвалися.

Закономірно подає голос строфа із вірша Бориса Олійника «Європі»:

Ми ж не виказуєм, яку недолю
Тобі вістило знаками біди,
Аби козацький стан у Дикім полі
Не зупинив азійської орди.

То кому ж В. Арістов підспівує? На які ж псевдонаукові теорії зорієнтований? 2015 року в Нью-Йорку появилася об’ємна праця професора історії та директора Українського наукового інституту Гарвардського університету: «Plokhy S. The Gates of Europe: a Histori of Ukraine». Український переклад з дещо конкретизованою назвою «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» опубліковано в Харкові накладом 10 000 примірників та відзначено 2018 року Національною премією України імені Тараса Шевченка. У розділі під заголовком «Вікінги на Дніпрі» автор стверджує:
«В Україні, як і майже в усій Європі, доба Великого переселення народів, або «варварських набігів», змінилася добою вікінгів, що тривала з кінця VІІІ до другої половини ХІ століття. Як і слід було очікувати, кінець «варварських набігів» не означав кінця вторгнень узагалі. Нові нападники прийшли з територій Швеції, Норвегії та Данії. Це були вікінги, відомі також як нормани в Західній Європі або варяги у Східній. Вони грабували, підкорювали та керували цілими країнами чи їхніми частинами».

Одна з таких «частин» – Нормандія у Франції. Одначе ця обставина не скасувала державне утвердження країни. Папа Римський наймав озброєних вікінгів на військову службу. Але в Італії жодному історику не спадає на розум вважати прибульців з далекої півночі «засновниками Рима». До слова, про договір, який для Арістова – «відкриття», в С. Плохія написано докладно. І в літописах про вимоги варягів до Константинополя – предостатньо.

До проголошення незалежності Української Держави мені судилася нелегка доля із солдатською муштрою в оренбурзьких степах – у Бузулуці та на зловісному Тоцькому полігоні, де 1954 рjоку було випробувано на відкритій місцевості скинуту з літака атомну бомбу. Молодим журналістом почув од Олеся Гончара: «Найважче писати правду». Та хай там що, з пробудженням української національної свідомості почало розвиднюватися. Вдалося опублікувати дев’ять книг історичної тематики. На додачу до двох попередніх, які після довготривалих зволікань були оприлюднені в позавчорашньому видавництві «Радянський письменник».

Складається враження, що українські історики затялися обмежуватися спілкуваннями винятково в своєму колі. Звертаюся до так званої еліти в Україні. Хто бажає дихнути озоном правди – як після грозової зливи – читайте мої видання.

На моє переконання, український етнос зароджувався з першими словами своєї мови на березі річки Десни в усесвітньо відомій Мізинській археологічній культурі, вікування якої – понад ХХІ-ХІV тисячоліття до н. е.

Матеріальні й духовні здобутки попередниці успадкувала не менш вікопомна Трипільська археологічна культура. Відлуння з її розквіту доносять до сучасності невмирущі колядки та щедрівки й пісні календарно-обрядових дійств на Різдво, Великдень, Зелену або Клечальну неділю, Купала, Медового Спаса, Маковія, Яблуневого Спаса, Покрову, коли закінчуються роботи на полях і ланах, а дівчата на виданні побиваються: «Покровонько, Покровонько, покрий мені головоньку – як не наміткою, то хоча б онучею, щоб не зоставалася дівкою гидючою». Не кажу вже про зажинки та обжинки одних із перших рільників, хліборобів на третій від Сонця життєдайній планеті. Ключі до відродження суголосної з еллінською доісторичної пам’яті предків – мова і пісня.

Хто не погоджується з моїми твердженнями, заперечуйте, критикуйте, спростовуйте. В полеміці, дискусіях – наближення до істини. Не мовчіть. Компартійна ідеологія привчила ховати дулі в кишенях, тримати язик за зубами й товкти воду в ступі во славу імперської тиранії. Дозамовчувалися – далі нікуди. Якби НАН України воскресила предковічну пам’ять українського етносу, то якими б нікчемними та безпідставними були навіть для неосвічених марення кремлівських «знавців» минулого присвоювати вікопомну спадщину нашої рідної Матері-Землі, яка після неміряних тисячоліть буття на білому світі – Україна. Не в брову, а в око б’є кремлівських окупантів обвинувачення від Ісуса Христа: «Вони сліпі, вожді сліпих, а коли сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму».

Вадим Пепа,
лауреат Літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара.

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

Дещо про музей лютого українофоба. Роздуми письменника

• Тільки правда зостанеться. Роздуми письменника
• Європа наражається на синдром Аттили. Роздуми письменника 
• Що таке армагеддон? Роздуми письменника
• “Вожді сліпих” благословлять убивць. Роздуми письменника
• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”

Сообщение Мед на губи «руского міра». Роздуми письменника появились сначала на Український репортер.

ЦЕ Я – РУСЬКИЙ-УКРАЇНЕЦЬ, А МОЯ БАТЬКІВЩИНА – РУСЬ-УКРАЇНА!

Москалику, запам’ятай це раз і назавжди! Якщо після цього попередження, при зустрічі зі мною, або членами нашої організації «Український СМЕРШ», ти назвешся «русским» або «россиянином», отримаєш кулю в лоб або тобі вирвуть твій гидкий зміїний язик! Пам’ятай про це, щоб потім не говорив, що не знав. Навіть у твоїй вонючій путінській конституції записано, що незнання закону не звільняє від відповідальності. Попередження «Українського СМЕРШУ» для тебе – Закон, який вищий за путінську конституцію, якщо хочеш жити! Єдиною справедливою (значить Божою) карою за все те, що ти і тобі подібні виродки натворили в Україні, є лише – ЛЮТА СМЕРТЬ.

Операцію «Українського СМЕРШУ» ми назвали “Лють меча О(А)рея”: знищимо москальський фашизм-нацизм – врятуємо цивілізацію»

На москальській ганебній мові священне для нас слово Орій, московини називають Арій. Рекомендую москалям не торкатися цього священного для нас, українців імені Орія (Ора) – нашого прабатька Орія (Ора)і не приписуйте його собіу своїх заражених сифілісом думках…

Ор (Орій) — прапредок слов’ян — батько родоначальника племені полян Кия, а також Щека, Хорива та Либіді.

Ор (Орій) — найголовніший бог орачів, хліборобства, родючості за часів трипільської культури.

Орієць, землероб (орач); ім’я Прабатька слов’ян-русів; згадується у ВелесовійКнизі (також Влес-Книга – ВК) як батько засновників Києва: “Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем’я своє, а Хорев хорватів своїх” (дощ. 36-А). Варіант імені Ірій (дощ. 38-А). Можливе встановлення етимології через давніші мовні форми, що існували на землях Слов’янщини, наприклад, скіфське слово Опор – чоловік. За ВК (дощ. 6-В), отець Орій жив за сто років перед Геродотом (від Отця Оря до Діра пройшло тисяча п’ятсот років), отже це ім’я – Ор (Орій) існувало за скіфської доби.

Коротко зауважу, як скаженіло «радянськімоскальські вчені» за дорученням Політбюро ЦК КПРС «науково» доказували, що текст«Велесової Книги» є фальшивим. Як же москалі бояться правди, як чорт ладану!

Першу експертизу проводила сама Академія наук СРСР на запит ентомолога Сергія Лєсногонаприкінці 1950-х років. Експертний висновок підготувала палеограф москалька Лідія Жуковська. Вона охарактеризувала текст як «підробку».

Другу експертизу провів співробітник Інституту історії російської (правильно – москальської) літератури АН СРСР Олег Творогов. Він також дійшов висновку, що текст є «фальшивим».

З кінця 80-х років XX століття текст вивчав український філолог Борис Яценко, який науково довів, що текст справжній. Він вважав, щоВелесова Книга, так звані «дощечки Ізенбека» (знайдені ним 1919 року)є копією кінця 17 століття, яка в свою чергу була зроблена з копії XV століття, що й призвело при їх перекладі донаявності деяких незначних морфологічних та фонетичних помилок, які москальські «вчені» Жуковська і Творогов визнали як «підробку» і «фальсифікацію». Ось така «москальська наука» як і вся їхня фальшива історія і вкрадена у Київської Русі Петром-І назва «Русь», після чого він став величатися «Всеросійським імператором».

Москалики, проведу для вас і Путіна – недоумків, дебілів, ідіотів, уродів, психопатів, садистів, підвиду недорозвинутих нелюдів, які живуть уявою 13-го століття сморідної вонючої болотної Московії, невеликий лікбез(ліквідація безграмотності) з історії, щоб знали, чому отримаєте кулю в лоб або вам вирвуть язик, коли будете говорити, що ви «русские», «россияне».

Буду констатувати лише історичні факти і дати, хоча «розум» москалів«не прив’язаний до фактів», на що звернув увагу Іван Павлов — російський учений, академік, перший російський лауреат Нобелівської премії у галузі медицини і фізіології.

Навесні 1918 року в Санкт-Петербурзі академік Павлов прочитав три лекції, які об’єднав під умовною назвою «Про розум взагалі, російський зокрема».

У своїх лекціях Павлов, зокрема, відзначав (цитую мовою оригіналу): «Русский человек, не знаю, почему, не стремится понять то, что он видит. Он не задает вопросов с тем, чтобы овладеть предметом, чего никогда не допустит иностранец. Иностранец никогда не удержится от вопросов… Русский ум не привязан к фактам. Он больше любит слова и ими оперирует. Это приговор над русской мыслью, она знает только слова и не хочет прикоснуться к действительности».

Він також наголосив: «Возьмите наших славянофилов. Что в то время Россия сделала для культуры? Какие образцы она показала миру? А ведь люди верили, что Россия протрет глаза гнилому Западу. Откуда эта гордость и уверенность? И вы думаете, что жизнь изменила наши взгляды? Нисколько! Разве мы теперь не читаем чуть ли не каждый день, что мы авангард человечества! И не свидетельствует ли это, до какой степени мы не знаем действительности, до какой степени мы живем фантастически. Ведь это общая характерная черта русского ума».

10 жовтня 1934 року Іван Павлов написав міністру охорони здоров’я РРФСР Камінському листа, у якому, зокрема, вказав (цитую мовою оригіналу) :«К сожалению, я чувствую себя по отношению к Вашей революции почти прямо противоположно Вам… Многолетний террор и безудержное своеволие власти  превращает нашу азиатскую натуру в позорно рабскую. А много ли можно сделать хорошего с рабами? Пирамиды? Да, но не общее истинное человеческое счастье».

За оцінками істориків, за час більшовицької тиранії було знищено понад 30 мільйонів осіб, у тому числі 300 тисяч священнослужителів, зруйновано понад 10 тисяч церков і храмів. Депортовані цілі народи. Українська інтелігенція була знищена майже повністю.Голодом 1921-1922 років, Голодомором-геноцидом 1932 – 1933 років, голодом 1946-1947 років, організованих тоталітарним режимом Сталіна,були вбито понад 10 мільйонів українців…

Минуло сто років після прочитаних Павловим лекцій. І що змінилося в «мозковій системі Росії загалом і росіянина зокрема»? Абсолютно нічого!

Російський письменник Іван Бунін писав: «Я с ужасом думаю, кого нарожает это пьяное кровавое быдло, захватившее власть в России, и что будет с моей страной через два-три поколения. Впрочем, что тут думать. Всё более или менее ясно».

Російський філософ Іван Ільїн зробив наступний висновок: «Росія — найпаскудніша, до блювоти мерзенна країна в усій світовій історії. Методом селекції там вивели жахливих моральних виродків, у яких саме поняття Добра і Зла перевернуте. Всю свою історію ця нація борсається у лайні, при цьому бажає потопити у ньому весь світ».

Наведу декілька цитат з творів Тараса Шевченка, які влучно характеризують москалів і є актуальними сьогодні.

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине…
***
Кацапа звідусіль жени!
Хай здохне в ямі при дорозі!
Ти подаєш йому води,
а він вже сере на порозі!
***
Отак подивишся здаля, на москаля-
І ніби справді він людина,
Іде собі, мов сиротина,
Очима – блим, губами – плям,
І десь трапляється хвилина,
Його буває навіть жаль,
А ближче підійдеш – скотина!

Незаперечні історичні факти і дати

Русь – Київська Русь (ІХ – ХІІ ст.) – Козацька доба (Козацька держава –ХV –ХVIII ст.), Українська Народна Республіка – 1918 р., УРСР – 1922 р., Україна – 1991 р.).
Заснування Києва – 482 р.; Хрещення Київської Русі – 988 р.
Поселення Москва (Московське ханство) засноване в 1272 році ханом Золотої Орди Менгу-Тимуром, онуком хана Батия.

БРЕХНЕЮ є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 році. Це міф, який немає жодного доказового історичного підтвердження.

Московське князівство (1283 – 1478 рр.);
Московське царство (1547 – 1721 рр.).
Московська церква у 1589 році відкололася від Київської митрополії.

Цар Борис Годунов примусив під страхом смерті патріарха Константинопольського Єремія ІІ, який прибув до Москви, підписати грамоти про визнання московської церкви.

У 1686 році московська церква в неканонічний (незаконний спосіб) отримала Синодальний лист, який надавав право московському патріарху висвячувати Київського митрополита.

22 жовтня 1721 року цар Петро-І в процесі реформ (відомих як «прорубування вікна в Європу») своїм указом Московське царство перейменував на «Росію», а мокселів (москалів, московинів) на – «росіян».

Проголосивши себе «Імператором Всеросійським і Батьком Вітчизни» (на прохання Сенату і Синоду), Петро-І перейменував «Росію» на «Всеросійську імперією», а згодом – «Російську імперією», яка проіснувала до Лютневої революції 1917 року і Тимчасовим урядом була проголошена як республіка.

Після більшовицького-єврейського жовтневого перевороту 1917 року, з 7 листопаду 1917 року – РРФСР (Російська радянська федеративна соціалістична республіка); з 23 вересня 1918 року – Російська держава.
З 30 грудня 1922 року більшовики створили СРСР у складі РРФСР, Української РСР, Білоруської РСР, Закавказької РФСР.

З 25 грудня 1991 року – Російська Федерація (РФ).

ВИСНОВОК: з 22 жовтня 1721 року Московія (Моксель) НЕЗАКОННО використовує нашу історичну назву – РУСЬ, яку самовільно привласнив (вкрав) московський цар Петро-І.

Нагадаю москалям, що самозванець «Всеросійський» говорив про українців.

Сподіваюся, що цей короткий курс історії дебільні москалі зможуть засвоїти, якщо бажають жити…
Детальніше про історію Московії читайте у науковій статті історика, члена-кореспондента Національної академії наук України Ярослава Дашкевича «Як Московія привласнила історію Київської Русі» (журнал «Універсум», 2011 р. №11-12) та у дослідженні Володимира Білінського «Країна Моксель або Московія» (Київ, 2008, 2009, в трьох книгах).

В цих наукових працях повідомляються факти, взяті з історичних джерел (переважно московських), що беззаперечно свідчать про докорінне перекручування історії Російської імперії, виключно направлене на створення історичної міфології про те, що Московія і Київська Русь мають спільні історичні корені, що Московія має «спадкові права» на Київську Русь. Після розвалу СРСР Московія проголосила себе правонаступницею Радянського Союзу і в незаконний шахрайський спосіб стала членом ООН і членом Ради безпеки ООН.

У різні часи сучасна територія України мала різні назви, зокрема ㅡ «Русь», а її жителів називали «русинами». Одна з перших письмових згадок про «Русь» зафіксована у «Повісті минулих літ».

Як свідчать письмові джерела, у давні часи етнонім «русин» використовували стосовно жителів Київського і Переяславського князівств.

Як зазначає історик Сергій Грабовський, наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ століть назви «русь» та «русин» поширилися з Київського і Переяславського князівств на всю територію Південної Русі (в майбутньому України). Тоді ж з’явилося слово «Україна».

Вкрадено більше, ніж назву…

«Ми є народ, у якого вкрали назву» – так за пару століть означив ситуацію академік Михайло Грушевський.
Доктор історії Ярослав Дашкевич прокоментував подію розлогіше: «Московщина по суті загарбала назву Русь, яка своїм питомим змістом – етнічним, географічним, устроєм – цілком відповідає сучасному термінові Україна… Це дало Московщині, хоча й підроблений, але все ж таки, блиск культурної, цивілізованої держави з давньою історичною традицією, з візантійсько-київською церковною метрикою».

Ідеолог комунізму Карл Маркс зазначив: «Росія, не маючи ніякого відношення до Русі і вкравши свою нинішню назву, проте — нахабно претендує на історичний спадок Русі, створеної на 800 років раніше. Проте московська історія — це історія Орди, пришита до історії Русі білими нитками і повністю сфабрикована. Саму назву Русь узурповано московитами.Росіяни не лише не є слов’янами, але навіть не належать до індоєвропейської раси».

Російське народне прислів’я говорить: «Русь и Россия — этотакая же аналогия, как море и морская свинка». В Україні кажуть: «Русь і росія це як… Трипілля і трипер».

Москалики, вивчіть на пам’ять ці таблиці і прислів’я! Коли будете здаватися в полон, запитаємо. Неправильна відповідь – куля в лоб або десантним ножом по горлу. Так діє «Український СМЕРШ» під час проведення операції «Лють меча Орея». В полон не беремо!

Рекомендую москалям подивитися відео-репортаж журналіста «Добровольці білоруси показали, як б’ють орків». Особливу увагу зверніть на кінцівку відео!

Див. відео

Русь-Україна це — ми, українці!

У листопаді 2018 року в газеті «Україна молода» я опублікував статтю «Хрестовий похід» Кремля: як Московія привласнила православ’я Київської Русі та чому не хоче його втрачати».

Я запропонував президенту Петру Порошенку і парламенту повернути Україні вкрадену і узурповану Росією назву «Русь» і закріпити в Конституції та діючих законах назву нашої країни як РУСЬ-УКРАЇНА.

Основний Закон України повинен називатися КОНСТИТУЦІЯ РУСІ-УКРАЇНИ. Встатті 1-й Конституції закріпити: «Русь-Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». В статті 2-й – «Русь-Україна є унітарною державою»; «Русь-Україна є республікою» (ст. 5 Конституції) і т. д.

Про зміну назви держави Україна на Русь-Україна повідомити ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, НАТО та інші організації.
Запропонувати країнам-членам ООН та іншим міжнародним і європейським організаціям називати Росію «МОСКОВІЄЮ», а Російську Федерацію – «Московська Федерація» або «Федерація Московії».

На початку 2019 року під час закріплення в Конституції курсу України на вступ до ЄС і НАТО я запропонував народним депутатам внести в Основний Закон зміну назви нашої держави на Русь-Україна.

Цинічне зухвале шахрайство московитів, які привласнили собі назву нашої країни, минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу, який ми відчуваємо й понині. На мою думку, сьогодні як ніколи надважливо повернути вкрадену Московією, яка перетворилася на фашистську державу, історичну назву нашої країни, назвавши її РУСЬ-УКРАЇНА і закріпити цю назву в Конституції.

Завдання українців полягає в тому, щоби на основі цих правдивих історичних фактів, розкрити всю брехливість, цинізм, аморальність московської міфології і сучасного Мокселя, повернути, вкрадену назву нашої країни – РУСЬ і здобути Велику НАРОДНУ Перемогу над путінською фашистською нацистською Московією!

«І ПІЗНАЄТЕ ІСТИНУ, І ІСТИНА ВИЗВОЛИТЬ ВАС» (Євангеліє від Іоана. 8:32).

Ці біблійні слова Ісуса Христа знає багато людей.

Але чи розуміють вони, а тим більше, чи усвідомлюють їх суть і значення – не певен…
Тому і звертаюся з проханням до президента, народних депутатів, урядовців, чиновників, журналістів, ведучих на радіо і телебаченні, учасників ефірів, до всіх українців. НЕ ВЖИВАЙТЕ слів «росіянин», «росіяни», «Росія»,«Російська Федерація». Поверніть цим словам їхню споконвічну назву «москалі», «московити», «Московія» або«Московська» Федерація чи Федерація «Московії».

В розмовах з іноземцями вживайте саме ці слова і пояснюйте їм, що НЕМАЄ і НЕ БУЛО такої національності (етнічного походження) як «росіянин».Ніколи НЕ ІСНУВАЛО в природі такого «етносу» як «росіяни»! Як наприклад, українець/українці (руські-русини-русичі від назви Русь, Київська Русь), поляк/поляки, литовець/литовці, латиш/латиші, естонець/естонці, німець/німці, француз/французи та інші етноси світу.
Були фінські племена: мокші, мері, муроми, весі, печори, мещері, пермі, марі, яких монголо-татарська орда (кочова держава) впродовж 1240 – 1502 років свого правління асимілювала і «переплавила» на ординців – «фіно-угрів-татарів».

Як зауважив дослідник історії Володимир Білінський: «Стосовно великих і гордих фінських племен: мокші, мері, муроми, весі, печори, мещері, пермі, марі—великороси вчинили страшний злочин, обікравши все: імена, землю, звичаї, приторочивши їм абсолютно далеке ім’я — Русь, замість їхнього ж таки споконвічного — Моксель! Ще одна засаднича брехня російської історії!».

НЕ БУЛО і НЕ ІСНУЄ такої держави як «Росія» чи «Російська Федерація», а є – Московія (Моксель) і похідне від неї може бути лише –Московська Федерація або Федерація Московії (Моксель).

Ви уявляєте, що відбудеться в інформаційній планетарній матриці, коли ці істинні(правдиві) слова цілодобово будуть повторювати мільйони, а потім десятки і сотні мільйонівлюдей? Це буде такий нищівний духовний, ментальний удар по москалям і Московії, що вони не витримають психологічно і фізично. Це буде повний КРАХ Московської імперії – центру планетарного Зла. Відбудеться утилізація біологічного сміття під нинішньою назвою «росія» («росіяни»). Повітря стане чистішим, почнеться оздоровлення всієї цивілізації на планеті Земля, яку сьогодні рятує Українська Нація. Це наша Вселенська місія.І ми її виконаємо!

Задумайтесь над цими цифрами сьогодення в Україні про смерть і Життя. Від початку повномасштабної війни Росії проти України (з 24 лютого) москальські нацисти-фашисти вбили 191 дитину і 350 поранили (станом на 13.04.). Під бомбовими і ракетними ударами нацистської Московії в Україні (в метро, бомбосховищах, підвалах, пологових будинках) народилося понад 28 400 немовлят!

Москалі (московіти), в жилах яких тече генетична дика гнила ординська кров ЗАГАРБНИКІВ, САДИСТІВ і РАБІВ, вміють лише вбивати, гвалтувати, руйнувати, грабувати, красти і цинічно брехати все своє життя…

Детальніше в статтях «Генетика рабів-загарбників…» (Україна молода, 14.12.2016)

і «Москалі-садисти: чому росіяни жорстко катують українських військових» (Україна молода, 07.04.2017)

Москалі, а ви знаєте, чому вас з огидою називають «кацапами»?

За ваші садистські, жорстокі знущання над людьми і дітьми!

З тюркської мови «кацап» означає «живодер», або «м’ясник», «той, що забиває худобу», «люта людина», «деспот». З караїмської – кат. Мовою кримських татар – «м’ясник», «різник», «кат».

Президент США Джо Байден після зустрічі з українськими біженцями у Варшаві назвав Путіна «м’ясником» і «головорізом».

Президент України Володимир Зеленський, звертаючись у вівторок, 12 квітня, до парламенту Литви за допомогою відеозв’язку, заявив, що російський військовий зі Пскова на прізвище Бичков згвалтував в Україні немовля.

«У звільнених від окупації районах України продовжується робота по фіксації і розслідуванню воєнних злочинів, скоєних РФ», – сказав Зеленський. За його словами, майже щоденно знаходять нові масові поховання, підтверджують сотні випадків зґвалтувань, в тому числі неповнолітніх дівчат, і зовсім маленьких дітей, і навіть немовляти.

«Про це просто страшно зараз говорити, але це правда, це було. Встановлена навіть ця особа – російський вояка Бичков зі Пскова, десантник чи спецпризначенець, який відправляв товаришам відео того, що він робить з немовлям, як він знущається з немовляти. Ось такий російський військовий, захисник дітей. Ось така спецоперація, яку спланували в Москві. Ось така історія боротьби за «русский мир», – сказав Зеленський і додав, що «російські пропагандисти, мабуть, вже почали це виправдовувати», мовляв такого не було, а «якщо було – то це був захист». «Може російський міністр оборони запросить таких псковських десантників до себе додому для захисту своїх дітей і онуків? Чи не хоче цього? Впевнений, побоїться!», – сказав Зеленський.

За словами президента України, весь світ запам’ятав масові вбивства в Бучі, але це один із символів злочинів російських військових. «Можна взяти будь яке місто чи село, де вони закріпилися на певний час. Окупанти робили там те саме, що в Бучі. Що тоді на Півдні, а що ми навіть не можемо уявити в Маріуполі, у Волновасі, які майже знищені російською армією? Очевидно, там ще страшніше», – наголосив він.

Москалі-кацапи, після того, що ви вчинилив Україні з мирним населенням, немовлятами, малолітніми, неповнолітніми дівчатами і жінками, ви скотилися за межу живодерів, м’ясників, різників, деспотів, головорізів, катів. В людській мові не має визначення того, що ви зробили. Ви підлягаєте знищенню самою лютою смертю! Чекайте на неї цілодобово. «Український СМЕРШ», його бойові підрозділи «нічні мисливці» і «ранкові рибалки» за вами прийдуть обов’язково, де б ви не ховалися. Всі ваші дані, дані ваших рідних і близьких встановлені українськими спецслужбами і опубліковані в інтернеті. Ви проклянете той день, коли появилися на світ божий, при зустрічі з «Українським СМЕРШЕМ».

5 квітня у статті «Українська операція «Лють меча Орея»: знищимо москальський фашизм-нацизм – врятуємо цивілізацію» я, зокрема, зазначив: «Влаштуємо головорізу-м’яснику Путіну до 25 квітня палаюче свято Москви…».

13 квітня українські військові завдали двома протикорабельними ракетами «Нептун» руйнівного удару по ракетному крейсеру «Москва»— флагману Чорноморського флоту. «Москва», поки що як крейсер, а не столиця Московії, гарно палала… На «Москву», незадовго до Великодня, зійшов Благодатний вогонь. Він спалив «Москву» (особовий склад крейсеру понад 500 членів екіпажу) і відправив на дно Чорного моря годувати риб.

Див. відео.

Слава Нептуну і Збройним силам України! Гарний знак перед 24 квітням!

Українці – нація творців і переможців

УКРАЇНЦІ–це нація ТВОРЦІВ! У разі навали московської або іншої орди, ми здатні захистити себе, свою оселю, свій рідний край, стати на захист боягузливих сусідів (НАТО, ЄС) і одночасно – сіяти хліб, відбудовувати зруйноване, НАРОДЖУВАТИ ДІТЕЙ – МАЙБУТНЄ НАЦІЇ!

УКРАЇНЦІ – ЦЕ НАЦІЯ НЕЗДОЛАННИХ І НЕПЕРЕМОЖНИХ ЛЮДЕЙ, ЦЕ НАЦІЯ – ПЕРЕМОЖЦІВ!
Ось чому так важливо називати речі своїми іменами, такими якими вони є (або були колись), не вигаданими, без улесливості і брехні. Говорити правдивими словами, а не туманною мовою політиків, істориків, дипломатів, щоб когось не розсердити чи не образити…

Григорій Богослов (330 – 390) – один із батьків церкви, великий християнський святий – залишив нам священні слова «БОГ НЕ В СИЛІ, БОГ У ПРАВДІ».

Українське народне прислів’я говорить: «Що правда, то не гріх».

СЛОВО БОЖЕ (грц. Логос — Λογος) — одне з імен Ісуса Христа. Про Слово Боже сказано в Євангелії від Іоанна: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і слово було Бог» (Ів.1:1). «Бог є Любов» (1. Ів.4:8).
Слово Боже — «Світло Отця, Слово великого Ума, що перевершує всяке слово, Вище Світло найвищого Світу, Єдинородний Син, Образ Безсмертного Отця і Печать Безначального, Сяючий разом з великим Духом, добрий цар, імператор світу, Податель, Творець всього, що є і буде», — говорить св. Григорій Богослов.
Слово Боже іменується Єдинородним Сином Божим, оскільки Воно у вічності народжується Божественним Розумом, Богом-Отцем, «оскільки має Його Розум що його народжує, існуючий сутнісним чином, тобто Отця» (св. Максим Сповідник)..

Сподіваюся, що тепер розумієте Божественну силу СЛОВА.

СЛАВА РУСІ-УКРАЇНІ! СМЕРТЬ МОСКОВІЇ!

Григорій Омельченко, Герой України, генерал-лейтенант СБУ, народний депутат України 2-6 скликань, член ПАРЄ (2006-2010).

Сообщение Григорій Омельченко: “Я – руський-українець, моя прабатьківщина – Русь-Україна” появились сначала на Український репортер.