У зверненні зазначається, що вийшли з ладу системи тепловодопостачання та водовідведення, каналізації, пошкоджено вікна і частину інфраструктури будівлі. Це створило серйозні перешкоди для повноцінного функціонування установи та поставило під загрозу подальшу долю цінних книжкових, газетних, журнальних та інших фондів, у яких зібрано видавничі здобутки України за понад столітню історію.

Між тим, фонд Державного архіву друку Книжкової палати, який включений до Переліку об’єктів, що становлять національне надбання, нараховує більше 15 млн одиниць зберігання видавничої продукції.

Книжкова палата – це місце, де формується національна бібліографія та зберігається закарбована у друці інтелектуальна спадщина країни.

Фахівці Книжкової палати України продовжують вживати невідкладних заходів для порятунку архівних видань. Проте цього недостатньо.

Для повноцінного відновлення роботи необхідно провести терміновий ремонт інженерних мереж та відремонтувати пошкоджені приміщення, щоб забезпечити належні умови для збереження фондів і продовження виконання державних функцій. Орієнтовна загальна потреба у коштах становить більше 10 мільйонів гривень.

Керівництво устанеови закликає усіх, хто цінує українську книгу, культуру, друковане слово і дбає про національну пам’ять, підтримати наші зусилля та надати благодійну фінансову допомогу для відновлення стабільного функціонування Книжкової палати.

Сообщение Книжкова палата України намагається врятувати 15 мільйонів друкованих видань появились сначала на Український репортер.

Авторів книжки – журналістів Світлану та Леоніда Фросевичів – запросили сюди в рамках XVI Міжнародної науково-практичної конференції з нагоди Дня української писемності та мови. Модерувала захід докторка історичних наук, провідна наукова співробітниця музею Світлана Кагамлик.

У затишній залі, яка «пам’ятає» ще давнішній процес друкарства, виготовлення книжкових реліквій зібралися науковці, фахівці провідних музеїв, бібліотек, журналісти, письменники.

Звичайно, про звірства рашистів у Ягідному багато хто чув. Адже новини про жорстокість окупантів ще у 2022 році облетіли весь світ завдяки американському журналу «Time». На шпальтах видання розмістили світлину із ягіднянського «підвалу смерті», зроблену мешканкою Ягідного Ольгою Меняйло, яка разом з односельцями на довгих 27 днів стала заручницею рашистів.

Упродовж трьох років у Ягідному побували президенти та прем’єри низки країн, іноземні політики, міністри. Вони на власні очі побачили цей «підвал смерті», почули розповіді свідків, потерпілих від рук російських катів.

Російські солдати увірвалися у Ягідне, що неподалік Чернігова, 3 березня 2022-го. Того дня люди поховалися від лихих чужинців хто де, здебільшого у погребах. А ті кинулися шукати селян, вибивати двері, трощити все, палити автомобілі. Упродовж кількох днів загарбники виловлювали цивільних по всіх сільських закуттях, під дулами автоматів виводили наляканих мешканців з їхніх дворів, перед тим забравши і розбивши телефони, гнали до школи. Тих, хто не міг самостійно йти, їхні рідні везли на садових візках.

Школа – двоповерхова будівля, в якій також розміщувався і дитсадок. Усіх загнали у підвал. А це – 368 людей, в тому числі 69 дітей. Найменшенькій дитинці виповнилося півтора місяці. Окупанти розташували свій штаб на першому і другому поверхах школи. Цивільні люди у підвалі стали для них живим щитом. Прикривалися ними від українських ракет та снарядів.

Ягіднянці порівнюють цей підвал з концтабором. Бранці перебували тут у нестерпних антисанітарних умовах. Ось що розповідав авторам книжки мешканець Ягідного Іван Петрович Польгуй:

«Ми тулилися один біля одного так щільно, що й дихати було важко. Уявіть собі, на одну людину в цій тісняві припадало пів метра. У підвалі площею 190 квадратів сиділо 368 людей! Щоб уночі вийти на сходи, до відра, доводилося буквально пробиратися через людські тіла. У неймовірній тісняві на чиюсь руку, ногу, голову ненароком і наступиш. А якщо та чи інша жіночка або чоловік хворі, старенькі і їх зачеплять?! Таким надзвичайно тяжко було. У всіх дуже німіли ноги, затікали, розбухали, важко було взутися і роззутися, а потім почали судини лопатися, гноїтися – в кожного третього таке відбувалося, як у дорослих, так і в дітей. Люди стояли, навіть спали навстоячки. Хоча сну, як такого, практично не було. Людина могла на хвильку заснути, ніби вибившись із сил. Але вже через п’ять хвилин прокидалася, бо на неї хтось наступив у темряві, або ж поруч почувся чийсь стогін. Один чоловік, Микола Климчук, щоб не впасти, прив’язав себе шарфом за шию до спортивної драбини…»

У книжці «27 днів між життям і смертю» наводимо чимало фактів про страшні злодіяння рашистів у Ягідному, про тортури, жахливі знущання. Це книга про людський біль, трагедію багатьох сімей. Водночас вона і про незламність українців, про те, що бранці відкинули ультиматуми окупантів – співати російський гімн, виступити зі зверненням до керівництва України, щоб «здаватися»… Люди навіть в умовах неволі показували свої найкращі якості та риси характеру, свою волелюбність.

Під час презентації книжки йшлося і про підвальний календар на дверях всередині підземелля (на ньому вугликом записували дні), і про «подорож» цих дверей до штаб-квартири ООН у Нью-Йорку, і про несподівані паралелі між подіями у Берліні в 1945 році і Ягідному в 2022-му.

У своєму виступі директорка Музею книги і друкарства України, кандидатка історичних наук Валентина Бочковська сказала, що такі книжки як «27 днів між життям і смертю» є доказами воєнних злочинів і вони мають бути на робочому столі Міжнародного кримінального суду в Гаазі. До речі, автори вже надіслали книжку до цього суду.

Тепло сказала про журналістську роботу над книжкою «27 днів між життям і смертю» і докторка історичних наук Світлана Кагамлик.

Загалом під час науково-практичної конференції фахівці виступили із змістовними доповідями та повідомленнями про свої дослідження, про роль українських музеїв в умовах широкомасштабної війни, про музейні зібрання нашої діаспори за кордоном…

Цікавою була й кураторська екскурсія директорки Музею книги і друкарства України Валентини Бочковської (на світлині нижче) виставкою «Сто років мрії про музей».

Фото із Фейсбук-сторінки Музею книги і друкарства України.

Сообщение Видання «27 днів між життям і смертю» презентували в Музеї книги і друкарства появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє Національний музей літератури.

У час, коли Україна виборює свою незалежність і свободу, слово набуває особливої ваги, слово є справжнім духовним щитом нації. Саме через мову, через літературу формується національна ідентичність, світогляд і, що найважливіше, – почуття любові до своєї Батьківщини.

На виставці «Мова – щит! Слово – зброя!» представлені рідкісні позацензурні видання з колекції музею, які збереглися в одиничних примірниках; фотоматеріали рукописів: «Повість минулих літ» (1072-1073), «Києво-Печерський патерик» (ХІ-ХІІІ ст.), «Пересопницьке Євангеліє» (ХVІ ст.), «Апостол» (1574)… Експонуються твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, а також праці мовознавців Павла Житецького, Агатангела Кримського, Бориса Грінченка, які створили фундамент української мовознавчої науки.

Читайте також: Картини Олександра Мельника писані не руками. Його мистецтво – космічне (+відео)

Фото з відкритих джерел.

Сообщение В Національному музеї літератури показують рідкісні позацензурні видання появились сначала на Український репортер.

У період панування електронних книжок, великих обсягів продажів літератури через інтернет існування книжкових крамниць опинилося під загрозою. Успішно конкурувати з чисельними інтернет-майданчиками, які пропонують читачам швидкий доступ до найрізноманітніших книжкових полиць як окремих авторів, так і видавництв виявилилося непростою справою. На «Павутину», на відміну від видавництв, не тиснуть ані податкове навантаження, ані питання оренди приміщень, ані комунальні платежі. Тут усталилася зовсім інша система фінансових розрахунків з авторами, які виходять у світ зі своїми творчими доробками.

У таких умовах крамниці можна було б назвати рудиментом минулого. Але ж вони є. І за кордоном також не щезли. Отож щось же їх тримає на цьому світі. А відповідь проста – книга в паперовому вигляді, яку читач хоче потримати в руках, погортати, оцінивши якість друку…Зрештою, є ще такий чинник як невловима аура книгозбірні, у якій володарює слово. Інтернет, звісно, не дає змоги це відчути, як і «вловити» запах, ще свіжої, друкарської фарби, що «йде» зі сторінок ниг.

Чи вдосталь у Києві таких крамниць? Очевидно, ні. За моїми підрахунками, їх кількість порівняно з першими роками періоду Незалежності України зменшилася у декілька, а то й у більше разів. Цьому є різні причини. Одна з них – такі торговельні підприємства ставали легкою здобиччю як легальних, так і напівтіньових приватизаційних заходів, маніпуляцій з комунальним та державним майном. Були і рейдерські захоплення, і продаж приміщень по занижених цінах. І якщо у центрі столиці закриття тієї чи іншої книжкової крамниці зазвичай викликало обурення громадськості, набуваючи гучного розголосу, то у віддалених районах міста такі процеси проходили непомітно, тихо.

Крамниці здавалися без бою. Слово, по якому гатили з усіх калібрів», виявилося беззахисним, його виганяли геть, викидаючи ніби якийсь непотріб. Гору брало зло, в моді були шахер-махер, рвацтво. Прихопити ласі квадратні метри нерухомості – ось що було на першому плані. І ніхто навіть не замислювався, що слово несе велику місію просвітництва та знання. Зрештою, це ще й потужний інформаційний фронт, ідеологічний бастіон нашої держави. Якби ж то на це звертали увагу керівні управлінці тих часів, якби ухвалили принципове рішення – жодна крамниця не повинна бути ліквідована, перепрофільована, оголошена банкрутом. Та ще якби на рівні держави узялися підставити потужне плече, запровадивши преференції для книгарень, пільгове оподаткування, то, упевнений, у книготоргівлі виросли б крила.

У різні роки в кожному районі міста було ліквідовано чимало книгарень. Пригадується, поблизу Дарницької площі, на вулиці Будівельників упродовж багатьох років працювала крамниця №52. Просторе приміщення на першому поверсі житлового будинку, чимало різноманітної літератури для дорослих, дітей. На жаль, все пішло прахом. Немає вже книгарні за цією адресою.

Зупинімо погляд на одній із найстраіших книжкових крамнць міста – «Науковій думці», що на вулиці Михайла Грушевського, 4. Раніше вона була в підпорядкуванні однойменного видавництва Національної академії наук. Загалом у Києві працювали три книгарні під опікою цього видавництва – на Львівській площі, на вулицях Богдана Хмельницького і Михайла Грушевського.

Після початку широкомасштабної російської агресії видавництво потрапило під каток ліквідації, а книгарні передали до сфери Фонду держмайна. Зрозуміло, що рано чи пізно крамниці опиняться на приватизаційному аукціоні. Чи справедливо?

Книгарню «Наукова думка» було відкрито ще у 1950 році. Колись вона вважалася однією із найбільших у світі книгобірень наукового профілю. Сьогодні крамниця мене вразила… пусткою. Завітавши сюди, я не побачив жодного відвідувача. У залі – тиша. Крамниця ледве животіє. Продавчиня розповідає, що подібне – кожного дня. «Продадуть магазин та й на цьому його «життєпис» закінчитться», – із сумом промовляє вона.

Так, тут усього одна продавчиня, вона одержує мінімальну зарплатню. Усіх інших або ж скоротили, або ж вони «пішли» на пенсію.
Крамницю вже почали витісняти з цього будинку, на верхніх поверхах якого розміщено академічні інститути. Зокрема, більшу половину зали, де були книжкові полиці, перегороджено – здано в оренду приватній організації.

Продавчиня згадує період розквіту цієї книгозбірні, коли маститі письменники, літературні критики влаштовували тут свої розкішні презентації, цікаві зустрічі з читачами.

Якщо кане в лету «Наукова думка», то у Києві не залишиться жодної крамниці, де можна буде придбати наукові книжки. Зрештою у нас нема видавництва, яке б спеціалізувалося на випуску технічної літератури. Видавництво «Техніка» давно припинило існування. А де, приміром, придбати медичну літературу? Ніде. Колись спеціалізована медична книжкова крамниця розміщувалася на площі Українських Героїв. Вона здавна там була. Нині «Медкниги» за цією адресою і слід прохолов.

Давно вже нема і книжкової крамниці «Знання» на Хрещатику, свого часу вона була дуже популярною. Наказав дого жити і магазин «Пропагандист», що також колись був на головній вулиці столиці.

Що пропонує сьогодні читачам «Наукова думка». Є багато книжок наукового, дослідницького напрямку. Скажімо, на полиці – серія видань відомого києвознавця, дослідника Дмитра Малакова. Є книги великого формату, наприклад «Наш герб» . Можна придбати і два томи малюнків Марії Примаченко, англійською та українською мовами.

Побачив на полиці також видання авторства науковця, журналіста, письменника Миколи Тимошика. Ціни на книги різні – від 250 гривень до 3,5 тисяч. Приміром, книга «Наш герб» коштує 3,5 тисячі гривень.Чи купують таке дороге видання? Іноді беруть для того, щоб вручити комусь як подарунок, розповідає продавчиня.

З художньої літератури представлено книги іменитих письменників Василя Шкляра, Юрія Щербака, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Сергія Жадана, Оксани Забужко та інших.

У центрі столиці, на Хрещатику є книжкова крамниця з дещо іншої когорти під назвою «Сенс». Це – приватне торговельне підприємство новітньої доби, користується популярністю, особливо серед молоді. Книгарня зловила свою хвилю успіху мабуть тому, що поєднала книготоргівлю із закладом громадського харчування. Гортаючи книжку, тут можна випити горнятко кави. З оголошень у крамниці видно, що адміністрація робить ставку і на різні культурно-мистецькі заходи, лекторії.

За подібним принципом працює і один із найстаріших книжкових магазинів міста на вулиці Велика Васильківська, 6 «Сяйво книги».

Асортимент друкованої продукції в «Сенсі» широкий. Цікавлюся літературою воєнного періоду. Консультанти крамниці розповіли мені, що відвідувачі часто цікавляться книжками письменника, продюсера Ілларіона Павлюка, особливо його бестселерами «Я бачу вас цікавить пітьма», «Танець недоумка». Популярними є і книги письменника, військовослужбовця Артема Чеха, зокрема його книга «Гра в первдягання». Це – «проникливий психологічний портрет війни крізь призму душевного болю, а не героїчного пафосу».

Читачі беруть також романи та повісті Юрія Іздрика, кримський роман Анастії Левкової «За перекопом є земля».

У торговельній залі працівники книгарні зробили поличку, на якій є позначки з назвами книжок, які сьогодні входять до топ-15 читацьких уподобань. Що цікаво, на першому місці твори британсько-кіпрського письменника Алекса Майклідіса, зокрема бестселлер «Мовчазна пацієнтка». У 2019 році цей роман став у США бестселером № 1 за версією New York Time.

І вже зовсім несподіваним вбачається місце у цьому рейтингу для поетичної збірки Василя Симоненка.

Звичайно, у столиці є і великі книгарні, так звані гранди. Наприклад, крамниці мережі «Є», де також проводять книжкові презентації, обговорення, лекції та літературні зустрічі.

Ми попросили відомих українських письменників поділитися враженнями від книжкових крамниць.

Володимир Даниленко говорить: «За час повномасштабної війни з’явилися нові книгарні і книготоргові мережі. Позитивним є те, що знищено російську книжкову експансію. Але в цю велику нішу, яку займала російська книжка на українському ринку, увійшла перекладна література. Комплекс національної неповноцінності найсильніше проявляється в структурі книжкового ринку України, який поміняв одного «старшого брата» на другого. У деяких книгарнях вся українська література скромно вміщується на одній поличці. В інтернет-книгарнях ситуація трохи краще. Треба вводити квоти на українську літературу в книготорговельних мережах, як це зробили в музиці, тому українська музика зараз одна з найкрутіших на світовому музичному ринку».

Письменник, драматург, кінознавець Володимир Сердюк також вважає, що у переважає перекладна іноземна література. Він тим не менш упевнений, що «книжки українських авторів не зникнуть, а наші письменники не припинять писати нових творів, як би цього не прагли ті особи, які “регулюють” наразі книжковий та ідеологічний “ринок” в Україні за допомогою, далеко не ринкових, методів».

Що ж, очікуємо нових бестселерів на книжковому ринку.

Сообщение Книгарні Києва з перших років Незалежності були під шаленим пресингом корупціонерів появились сначала на Український репортер.