Українські військові, добровольці, медики й волонтери 242 дні протистояли навалі російських окупаційних військ та проросійським бойовикам. Затято відстоювали клаптик української землі, на якому розташовувався Міжнародний аеропорт «Донецьк» імені Сергія Прокоф’єва.

«Люди вистояли, не витримав бетон», – цей легендарний вислів описує безстрашність і незламність захисників Донецького аеропорту, яких стали називати «кіборгами». Він коротко охарактеризував тривалий час протистояння на невеликому плацдармі.

Зоною бойових дій стало летовище, відкрите 1933 року. До Євро-2012 тут збудували нову злітно-посадкову смугу, яка могла приймати усі різновиди літаків. Під час церемонії відкриття на неї приземлявся вже теж легендарний літак «Мрія». Звідси можна було дістатися як Європи, так і Китаю, США, а також країн Близького Сходу.

Тоді ж відреконструювали весь аеропорт та збудували новий термінал. Саме його проросійські незаконні збройні формування підірвали 20 січня 2015 року, остаточно перетворивши летовище на руїни.

Уперше ж російські загарбники безуспішно спробували захопити аеропорт 17 квітня 2014 року, а 6 травня всі польоти через летовище припинилися. Друга спроба противника взяти під контроль ДАП відбулася 26 травня. Саме ця дата вважається початком відліку боїв за Донецький аеропорт. Тоді у новий термінал зайшли підрозділи російських військ і бойовиків. Завдяки скоординованим діям українська авіація та наземні сили витіснили ворога із займаних позицій, а летовище перейшло під контроль сил АТО.

Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і під шквальним вогнем тримали оборону.

Після бою 26 травня упродовж усього літа на летовищі не відбувалося значних вогневих сутичок, перестрілки мали короткочасний та епізодичний характер. А вже на початку вересня 2014 року в аеропорту розпочалися важкі бої – ворог активізував наступ усупереч Мінським домовленостям.

Українські військовослужбовці утримували старий і новий термінали. Опорним пунктом сил АТО було селище Піски – через нього захисникам аеропорту поставляли провізію й боєприпаси, відбувалася ротація. У цьому ж селищі розгорнули артилерію вогневої підтримки.

Проросійські сили систематично штурмували термінали, займали нові позиції, втрачали їх і знову готували штурми. Унаслідок боїв руйнувалася інфраструктура аеропорту – у грудні 2014 року значних пошкоджень зазнав старий термінал. А 13 січня 2015 року після майже восьми місяців щоденних обстрілів обвалилася диспетчерська вежа Донецького аеропорту, яку утримували українці бійці. Вона була «очима» захисників ДАПу і стала символом їхнього героїзму та оборони летовища загалом.

У новому терміналі бої точилися за різні його поверхи – на фінальних етапах битви українські воїни утримували перший поверх, а підвал та верхні поверхи контролював супротивник. Коли 20 січня проросійські сили підірвали новий термінал, бетонні перекриття і стеля у багатьох секціях обвалилася, ховаючи під собою українських захисників. 22 січня 2015 року вцілілі оборонці вийшли з термінала. Ця дата вважається днем, коли Донецький аеропорт було повністю зруйновано.

У різний час безпосередньо аеропорт і прилеглі до нього об’єкти захищали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 93-ї та 72-ї окремих механізованих, 79-ї, 80-ї, 81-ї, 95-ї окремих аеромобільних бригад, 1-ї та 17-ї окремих танкових бригад та 57-ї окремої мотопіхотної бригад, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1» та українські добровольці. Багатьох із них відзначено державними нагородами, деяких – посмертно.

За стійкість, безстрашність і нездоланність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами». Пам’ять про їхню звитягу сьогодні українці втілюють у фотовиставках, книгах, фільмах, пам’ятних монетах.

Оборона Донецького аеропорту – одна з перших битв, яка показала, що українська сила спротиву сильніша за російську зброю. Потім були Азовсталь, важкі бої за Харків та Авдіївку, Сєвєродонецьк та Попасну, битва за Бахмут заради волі та перемоги в російсько-українській війні, що триває.

Укрінформ.

На цю тему:

• Батьки полеглого героя-кіборга посіяли пшеницю на меморіальному полі в 3-му полку спецпризначення
• Сергій Горбенко: “У 1945-му мій батько не міг уявити, що його внука уб’ють в 2014 році внуки його товаришів по зброї”
• У Києві вшанували пам’ять полеглого “кіборга” Скельда
• У шевченковому вузі вшанували пам’ять добровольця Святослава Горбенка (+фото)
• “Мамо, мене нікому замінити в Донецькому аеропорту”. Яким був Герой України Ігор Зінич

Сообщение Сьогодні -День вшанування захисників Донецького аеропорту. Низький уклін вам, Герої! (+відео) появились сначала на Український репортер.

20 січня 2015 -го, під час оборони летовища наша країна, на жаль, зазнала найбільших втрат серед захисників.

Загалом за весь період боїв за цей стратегічний об’єкт, з вересня 2014 року до січня 2015-го, до рідних домівок не повернулося 109 воїнів Збройних Сил. А ще ж були і добровольці…

«Величезна несправедливість полягає у тому, що Росія до нас відправляла непотріб, який не міг знайти себе ніде в житті, мiг тільки вбивати і грабувати, а з нашого боку, на жаль, воювали і гинули кращі. Розумні, освічені, справжні патріоти, які стояли до останнього», – гооврив генерал Олег Мікац, який командував 93-ю окремою механізованою бригадою ЗСУ, що разом з іншими підрозділами Збройних сил та добровольцями обороняли ДАП. Аеропорт тоді тримали дев’ять окремих бригад ЗСУ, а також 3-й Окремий полк спецпризначення, 74-й Окремий розвідбатальйон, 91 Окремий полк оперативного забезпечення, 8 Окрема автомобільна санітарна рота та ввоїни 169-го навчального центру “Десна”.

У період з 28 серпня по 4 жовтня 2014 року обороною Донецького аеропорту командував Олександр Трепак (позивний «Редут»). 

Це був період дуже запеклих боїв за українську твердиню. Уся країна почула про незламність наших «кіборгів», які вже на той час підбили вісім ворожих танків, а один танк захопили, також знищили більше 270 російських терористів. Під час цього осіннього двобою з московитською ордою «Редута» було поранено.

Ще раніше, у червні 2014-го “Редут” разом зі своїми воїнами не дав ворогові захопити Центральну артилерійську базу озброєння у Бахмуті, а також соляну шахту на околиці цього ж міста, у якій українська армія зберігає величезні запаси стрілецької зброї.

Олександр Трепак був командиром 3-го Окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго. Він – Герой України, кавалер двох орденів Богдана Хмельницького. Сьогодні  є начальником штабу – заступником командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ.

На запитання журналістів “Українського репортера” що допомогло «кіборгам» вистояти у цій борні бригадний генерал Олександр Трепак відповів так:

– Вважаю, що у кожному із нас ніби озвалося щось предковічне, наче із сивої давнини: «Хлопці, вам треба тут стояти!» І оте напутнє ніби вчувалося: «Ми не можемо вам скрізь допомогти, але тут разом з вами тримаємо цю твердиню». Напевно, тоді кожен із воїнів відчував ці невидимі ниточки духовного зв’язку… Ми розуміли: нам треба тут СТОЯТИ! Пліч-о-пліч, один біля одного. Про інше навіть не думалося.

Нам упам’ятку і такі слова “Редута” про “кіборгів”:

-Хоч я на той час і був полковником, але тоді, у цих хлопців я навчився у першу чергу бути українцем. Можливо, мені потрібно було для цього 40 років прожити, дослужитися до звання “полковник”, щоб зустріти їх у терміналі Донецького аеропорту, щоб ми дали зрозуміти один одному хто ми такі, що це – наша земля і що ми маємо робити. А чи молодий ти, чи – старий, чи маєш досвід чи ні, у тих умовах не мало ніякого значення. Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили…

На віки вічнії в історії України закарбовано подвиг українських воїнів, які боронять свою землю від путінської орди. Одвічна слава і шана полеглим Героям! Низький уклін усім родинам, які втратили на цій війні своїх рідних.

На цю тему:

• Батьки полеглого героя-кіборга посіяли пшеницю на меморіальному полі в 3-му полку спецпризначення
• Сергій Горбенко: “У 1945-му мій батько не міг уявити, що його внука уб’ють в 2014 році внуки його товаришів по зброї”
• У Києві вшанували пам’ять полеглого “кіборга” Скельда
• У шевченковому вузі вшанували пам’ять добровольця Святослава Горбенка (+фото)
• “Мамо, мене нікому замінити в Донецькому аеропорту”. Яким був Герой України Ігор Зінич

Сообщение Сьогодні в Україні – День пам’яті захисників Донецького аеропорту появились сначала на Український репортер.

Під час дуже запеклих боїв за українську твердиню – донецьке летовище – уся країна почула про незламність наших «кіборгів». Восени 2014-го «Редута» було поранено.

Ще раніше, у червні 2014-го полковник Олександр Трепак разом зі своїми воїнами не дав ворогові захопити Центральну артилерійську базу озброєння у Бахмуті, а також соляну шахту на околиці цього ж міста, у якій українська армія зберігає величезні запаси стрілецької зброї.

23 березня 2016 року Олександра Трепака призначили командиром 3-го Окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго. Він є Героєм України, кавалером двох орденів Богдана Хмельницького. Сьогодні Олександр Трепак – начальник штабу – заступнику командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ.

З полковником Олександром Трепаком ми, кореспонденти «Українського репортера» познайомилися на початку жовтня 2020-го, коли разом з батьками полеглого воїна-добровольця Святослава Горбенка побували в музейно-меморіальному комплексі 3-го полку.

«Редут» разом зі своїми побратимами започаткували добру традицію – на невеличкому меморіальному полі, що біля музейного комплексу, рідні полеглих захисників сіють пшеницю. А коли настають жнива, то збирають символічний врожай. Цьогоріч, 1 жовтня цю традицію продовжили батьки Святослава Горбенка – Сергій Олександрович і Леся Вікторівна, у присутності командування частини, воїнів-“кіборгів” посіяли озиму пшеничку на честь сина Святка.

На наше запитання що допомогло «кіборгам» вистояти у цій борні полковник Олександр Трепак відповів так:

– Вважаю, що у кожному із нас ніби озвалося щось предковічне, наче із сивої давнини: «Хлопці, вам треба тут стояти!» І оте напутнє ніби вчувалося: «Ми не можемо вам скрізь допомогти, але тут разом з вами тримаємо цю твердиню». Напевно, тоді кожен із воїнів відчував ці невидимі ниточки духовного зв’язку… Ми розуміли: нам треба тут СТОЯТИ! Пліч-о-пліч, один біля одного. Про інше навіть не думалося.

Нам упам’ятку і такі слова “Редута” про “кіборгів”:

-Хоч я на той час і був полковником, але тоді, у цих хлопців я навчився у першу чергу бути українцем. Можливо, мені потрібно було для цього 40 років прожити, дослужитися до звання “полковник”, щоб зустріти їх у терміналі Донецького аеропорту, щоб ми дали зрозуміти один одному хто ми такі, що це – наша земля і що ми маємо робити. А чи молодий ти, чи – старий, чи маєш досвід чи ні, у тих умовах не мало ніякого значення. Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили…

6 грудня звання бригадного генерала Президент України також присвоїв:

полковнику Дмитрові Герезі – командувачу сил підтримки ЗСУ;
полковнику Дмитрові Делятицькому – начальнику штабу – заступнику командувача морської піхоти ВМС ЗСУ;
полковнику Михайлові Драпатому – заступнику командувача Об’єднаних сил;
полковнику Олександрові Кириленку – заступнику начальника Генштабу ЗСУ;
полковнику Вікторові Кучеренку – заступнику начальника об’єднаного штабу командування Об’єднаних сил ЗСУ;
полковнику Дмитрові Романову – начальнику штабу – заступнику командувача військ зв’язку та кібербезпеки ЗСУ;
полковнику Олександрові Трепаку – начальнику штабу – заступнику командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ.

Також присвоєно звання генерал-майора бригадному генералу Владиславові Клочкову – начальнику Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ.

Фото на головній: 2020 рік. Командир 3-го полку Олександр Трепак прощається з Бойовим прапором частини у зв’язку з переведенням до іншого місця служби.

Фото 3-го полку.

Сообщение Керівник оборони Донецького аеропорту полковник Олександр Трепак (“Редут”) став бригадним генералом (+відео) появились сначала на Український репортер.

На цю щемку й особливу церемонію приїхали захисники Вітчизни, легендарний командир оборони Донецького аеропорту, Герой України, полковник Олександр Трепак (“Редут”), однодумці родини Горбенків. Завдяки сприянню й допомозі “Редута” на території цієї приватної садиби замайоріло синьо-жовте знамено.

Святослав Горбенко був одним із хоробрих “кіборгів”, які під командуванням “Редута” билися з лютим ворогом в Донецькому аеропорту.

Доброволець “Скельд”, боєць 1-ої штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”, разом з побратимами показали усім нам, зрештою усьому світові, які вони, українські воїни, що означає для них рідна земля і чому наш народ ніколи не зможе перемогти будь-яка орда.

На запитання що допомогло «кіборгам» вистояти у цій борні полковник Олександр Трепак відповів так: «Вважаю, що у кожному із нас ніби озвалося щось предковічне, наче із сивої давнини:

«Хлопці, вам треба тут стояти!» І оте напутнє ніби вчувалося: «Ми не можемо вам скрізь допомогти, але тут разом з вами тримаємо цю твердиню». Напевно, тоді кожен із воїнів відчував ці невидимі ниточки невидимого духовного зв’язку… Ми розуміли: нам треба тут СТОЯТИ! Пліч-о-пліч, один біля одного. Про інше навіть не думалося».

І досі упам’ятку слова “Редута” про “кіборгів”:

“Хоч я на той час і був полковником, але тоді, у цих хлопців я навчився у першу чергу бути українцем. Можливо, мені потрібно було для цього 40 років прожити, дослужитися до звання “полковник”, щоб зустріти їх у терміналі Донецького аеропорту, щоб ми дали зрозуміти один одному хто ми такі, що це – наша земля і що ми маємо робити. А чи молодий ти, чи – старий, чи маєш досвід чи ні, у тих умовах не мало ніякого значення. Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили…”

“Скельд” є прикладом жертовного служіння своєму непероможному народові, своїй нації.  Сьогодні, 23 серпня, у День Державного прапора України гості подружжя Горбенків у дружньому колі розмірковували і про майбутню перемогу над російськими загарбниками, і про те, що необхідно зробити аби це сталося, і про те, що відчувають воїни у моменти смертельної небезпеки під час двобою з московитським ворогом.

Зринуло і питання гуманності щодо полонених ворогів, про те, як мають реагувати на це і воїни, і суспільство. Ніякого прощення катам і вбивцям! Говорили щиро, без зайвого пафосу, висловлювали те, що на серці.

Сергій Олександрович Горбенко, батько Святослава, сказав, висловивши тверде припущення: якби син сьогодні був серед нас, то, певно, він служив би у  3-му Окремому полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго, яким донедавна командував полковник Олександр Трепак.

Святослав мріяв про армію, закінчив військову кафедру (йому присвоєно звання “молодший лейтенант”, посмертно). Батьки хлопця кажуть, що перед ним відкривалася блискуча кар’єра науковця, він знав кілька іноземних мов, навчався у трьох вузах. В Інституті філології Національного університету імені Тараса Шевченка Святослав опановував японську мову. Не судилося…

Дуже шкода, що від нас йдуть такі люди. Одвічна шана полеглим героям.

Про Святослава Горбенка також читайте:

• У Кропивницькому на символічному полі пам’яті героїв зібрали урожай (+відео)

Сообщение На подвір’ї оселі, де мешкають батьки воїна-добровольця “Скельда”, було піднято Державний прапор України появились сначала на Український репортер.

Про цю непересічну подію розповіла на сторіці у Фейсбуку волонтерка Тетяна Бородіна.

“В полку є багато традицій та знакових місць, – пише пані Тетяна. – Одне із них – символічне поле пам’яті. Перед гранітним каменем із щемним написом “Вони загинули, щоб ми стали українцями” насипане міні-поле. Сюди звозили землю рідні загиблих військових, із тих місць, де вони народилися. І так виходить, що тут земля із усієї України, із різних її куточків.
В минулому році сюди приїздили батьки Народного Героя України Святослава Горбенка, Скельда, юнака, який віддав за нас із вами життя в 19 років, в ДАПі…
Мама та тато засіяли зерно озимої пшениці, саме вона росла на Полі Пам’яті в цьому році.

Рідні загиблих воїнів жнивують і беруть із собою сніп нового врожаю, як символ того, що життя продовжується! Приїхати на жнива з об’єктивних причин батьки Святослава не змогли.
То ж, дорогі наші люди, я зібрала для вас сніп, а передасть вам його Герой України полковник Трепак Олександр Сергійович, Редут (до речі, автор ідеї з полем)”.

Варто нагадати, хто ж він, полковник “Редут”. Його ім’я відоме багатьом людям в Україні, особливо військовим, хоч фото публічно і не показують у ЗМІ, адже йдеться про Сили спеціальних операцій нашого війська. Полковник Олександр Трепак (позивний «Редут») з 28 серпня по 4 жовтня 2014 року командував обороною Донецького аеропорту.

Це був період дуже запеклих боїв за українську твердиню. Уся країна почула про незламність наших «кіборгів», які вже на той час підбили вісім ворожих танків, а один танк захопили, також знищили більше 270 російських терористів. Під час цього осіннього двобою з московитською ордою «Редута» було поранено.

Ще раніше, у червні 2014-го полковник Олександр Трепак разом зі своїми воїнами не дав ворогові захопити Центральну артилерійську базу озброєння у Бахмуті, а також соляну шахту на околиці цього ж міста, у якій українська армія зберігає величезні запаси стрілецької зброї.

23 березня 2016 року Олександра Трепака призначили командиром 3-го Окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго. Він є Героєм України, кавалером двох орденів Богдана Хмельницького.

2 листопада 2020 року полковник Трепак попрощався з бойовим прапором 3-го Окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго. Він продовжує військову службу поза межами полку, але в тій же родині «сіроманців», тобто Сил спеціального призначення.

На Фейсбук-сторінці полку також розміщено інформацію про особливий жнивний день.

“Український репортер” раніше розповідав, що 1 жовтня 2020-го батьки Святослава Горбенка– Сергій Олександрович і Леся Вікторівна – відвідали у місті Кропивницький цю військову частину – героїчний 3-й полк, оглянули музейний комплекс бойової слави, розпитували воїнів, які обороняли аеропорт разом із Святославом про бої з ворогом 3 жовтня 2014 року, про те, яким був їхній син (“Скельд”) у тій страшній борні за Україну. “Це був великий воїн великої України!”, – говорили побратими Святослава.

В полку свято зберігають пам’ять про оборонців рідної землі, шанують їхній подвиг, роблять усе для того, щоб імена героїв були навічно в пам’яті народній. Ось де гідний приклад для наслідування! Родини полеглих героїв для 3-го Окремого полку завжди є своїми, усі вони – як велика українська родина.

Відео про те, як 1 жовтня 2020-го сіяли пшеничку на символічному полі пам’яті:

Нам, журналістам “Українського репортера”, досі упам’ятку слова “Редута” про “кіборгів”:

-Хоч я на той час і був полковником, але тоді, у цих хлопців я навчився у першу чергу бути українцем. Можливо, мені потрібно було для цього 40 років прожити, дослужитися до звання “полковник”, щоб зустріти їх у терміналі Донецького аеропорту, щоб ми дали зрозуміти один одному хто ми такі, що це – наша земля і що ми маємо робити. А чи молодий ти, чи – старий, чи маєш досвід чи ні, у тих умовах не мало ніякого значення. Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили…

“Щоб ти був по духу біля цієї землі”. Які прекрасні слова! Їх не прочитаєш у книжці, не побачиш на білборді. Це є справжнім, що лежить біля серця. Тому твердо й непорушно стоять найкращі сини і доньки країни в обороні своєї землі (і вона не по зубах російській орді). Шкода тільки, що маємо так багато втрат у цій війні, що пішли у засвіти тисячі наших оборонців. Тепер ось – пшеничка на полі пам’яті. Мільйони хлібних зерен. Багатомільйонна нація Героїв.

Сообщение У Кропивницькому на символічному полі пам’яті героїв зібрали урожай (+відео) появились сначала на Український репортер.

«Орден виготовлений зі срібла 925-ї проби; кожна нагорода має індивідуальний номер та елементи захисту… Ордени виготовляють із переплавлених срібних речей, зібраних в усіх охочих. Запропонувати кандидатуру на нагородження може кожен на сторінці ордену в Фейсбуці; у поданні має бути описано героїчний вчинок кандидата. Нагородна рада перевіряє інформацію і приймає остаточне рішення. Орден є однією з найвідоміших українських недержавних нагород. Існують його оцінки як найпопулярнішої, найпочеснішої чи однієї з найпочесніших нагород в Україні, принаймні недержавних», – йдеться у Вікіпедії.

Серед нагороджених у різні періоди чимало славних українських лицарів, які боронили

країну від кремлівської орди, волонтерів, медиків. Багато хто з них і сьогодні на фронті.

Погляньмо і на список Героїв України, тих, кого удостоєно найвищої державної відзнаки. Десятки відомих прізвищ, в тому числі воїнів… Так, це люди – високої честі й моралі, виняткового служіння інтересам свого народу, нації. Водночас бачимо і деяких сумнівних персонажів, які одержали «героя» з рук президентів Кучми, Ющенка, Януковича, ще до початку війни з московією.

Чому, скажімо, Героєм України є людина, яка по тіньовій схемі, на підставних осіб поклала до кишені понад 20 гектарів лісових угідь у Київській області, приватизувавши і легалізувавши землю за допомогою влади, викравши у держави ці ресурси?

Невже справедливо, що таку найвищу нагороду свого часу вручили деяким митцям, які за «тридцять срібняків» веселять російську публіку, в тому числі й у кремлівських палацах? А хіба не викликає подив, що «зірковими» стали окремі газові й нафтові магнати, екс-міністри й топ-чиновники, причетні до розкрадання нашого національного надбання?

Отож давно у суспільстві говорять про те, що знівельовано це високе й почесне звання. Прикро. На нашу думку, держава ще й скупа на таку відзнаку. У нас тисячі воїнів гідні бути Героями України. Натомість лише час од часу відзначають «Зіркою» одного або декількох захисників. Часто – посмертно.

Одного разу під час розмови з поетом Іваном Драчем один із авторів поцікавився у нього:

– Ви – Герой України, кавалер трьох орденів «Ярослава Мудрого». Зірку часто одягаєте?

– Можу зізнатися: жодного разу не одягав. Просто такий час… Скільки героїчних людей не мають тієї Зірки… Зате скільки людей негідних нагороджено, – з нотками смутку промовив Іван Федорович.

Держава є скнарою не тільки щодо нагородження оборонців країни. Досі, на сьомому році війни, спостерігаємо прикрі тенденції замовчування подвигу воїнів. Держава «вливає» мільйони бюджетних гривень на потреби різних відомств, які мають опікуватися в тому числі й контрпропагандою. Водночас не побачите жодного інформаційного щита, на якому було б зазначено, що держава (народ) дякує захисникам України за їх подвиг у війні з російськими агресорами. Немає білбордів з портретами воїнів. Не побачите й жодного фото на бордах волонтерів. Міністерства та відомства вперто не замовляють соціальну рекламу. Мабуть, не вистачає клепки зробити таку просту, але вельми потрібну, справу. Це ж не “схематоз”!

Є чимало інших прикрих фактів, коли у вооючій країні не бажають цінувати величний подвиг захисників, возвеличувати повсякденно.

Звичайно, час усе розставляє на свої місця, хто є хто в історії і який слід залишив по собі. Зрештою, український народ визначає, хто справді є його правдивими і справжніми Героями.

Минулої п’ятниці, 21 травня, у Сумах відбулося нагородження Орденом «Народний Герой».

Цю почесну відзнаку було вручено й батькам полеглого захисника України Святослава Горбенка (Скельда) – Сергію Олександровичу й Лесі Вікторівні.

Боєць 1-ої штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор” Святослав Горбенко загинув 3 жовтня 2014 року під час оборони Донецького аеропорту, коли у напівзруйнованому терміналі виносив з-під обстрілу пораненого товариша.

Доброволець Скельд разом з побратимами тримав українське небо в тому пекельному аеропорту; це було якраз у той період, коли виснажені українські військові підрозділи відійшли на ротацію, а нове поповнення, яке прибуло обороняти термінал летовища, ще не зовсім орієнтувалося у бойовій обстановці.

Святославу було лише 19. Пішов добровольцем на фронт. Хлопця не зупинило навіть те, що перед ним відкривалася блискуча кар’єра науковця, він знав декілька іноземних мов, закінчив військову кафедру, навчався у трьох вузах. В Інституті філології Національного університету імені Тараса Шевченка Святослав опановував японську мову.

Скельд з побратимами були першими кіборгами, осінніми кіборгами. Цьогоріч держава нагородила Святослава Горбенка Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Майже через сім років після загибелі.

Пригадуєте, що й досі побутує вислів: нагорода знайшла героя. Чому такі запізнілі нагороди знаходять справжніх героїв? Мабуть, відповідь на це питання криється у самій філософії ставлення влади до факту того чи іншого подвигу, відважного вчинку. Ось вручення відзнак «придворним» артистам, або ж людям з когорти «своїх» – у нас можуть, як мовиться, «на раз – два». Чому так? Схоже, й у цих справах діє ще один неписаний спецпривілей центральної влади: хочу – нагороджую, а хочу – замовчую… Це міцно вкоренилося разом зі створенням олігархату й паханату, за тридцять літ Незалежності увійшло у плоть і кров правлячої верхівки різних періодів.

Не можем не процитувати поета Романа Дронюка:

«…Ніхто не караний, не суджений ніхто:
Пов’язані, пов’язані усі.
Кожен чекає черги до корита
І марить владою вві сні…
…А хлопці падають, підкошені в бою.
Хто заплете тобі, Вкраїно, коси?
Хто витре зболену сльозу?»

І народ бачить цю кричущу несправедливість, розуміє, що таке справжні цінності. І каже: Герої не вмирають.

Як згадує Сергій Олександрович Горбенко, “син і надалі присутній у нашому житті, ми відмічаємо його дні народження, подумки або вголос звертаємося до нього. Інколи він відповідає нам або уві сні, або невловимими знаками на життєвому шляху…”.

Батьки Святослава принесли його посмертні нагороди на могилку сина, що на столичному берковецькому цвинтарі. І ми схиляємо голови у журбі за Героєм, шануємо також подвиг тисяч і тисяч інших славних захисників України.

Схвилював допис у Фейсбуку Сергія Олександровича Горбенка, який написав:

«На церемонії нагородження в Сумах я сказав, що ми з дружиною давно зрозуміли і прийняли просту істину: наш Святко давно перестав бути тільки нашим сином, він став сином всього УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Колись із двох Родин: своєї ближньої – нашої, і великої ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ він обрав другу.

За неї він пожертвував і нашим щастям, і своїм життям. Йому було важливо, щоб жива була ЙОГО ВЕЛИКА РОДИНА – Україна, і щоб вона була захищена і СВОБІДНА! Тому він і пішов на цей фронт, а потім – у ДАП (Донецький аеропорт. -Ред.), бо розумів те, що не розуміють, на жаль, багато з тих, хто надіється пересидіти і пристосуватися: «вони (вороги) не дадуть нам довчитися».

Вони не дадуть нам і спокійно жити. Тому не здолавши цього ворога, не захистивши країну – дуже зарано брати участь в проектах на кшталт: «жити, заробляти, святкувати і проводити паради». Під час війни є тільки одна важлива і реальна робота: працювати на перемогу над ворогом. В усьому – щоб ти не робив, не говорив, не думав. І в цьому Святослав, звичайно був правий, хоч був замовчаний і відкинутий «своїми», а його батьки – переслідувані і принижені «своїми». Багато хто (і я також), буває, у хвилини відчаю так думаю: справедливості на цій землі немає, і все марно.

Але з огляду на ретроспективу на прожиті важкі роки життя, я побачив що саме ця Велика Родина – справжній УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД, який і захистив Святка, його Пам’ять. Бо і ховав його народ (я був тоді просто не в силах), і кошти на пам’ятник йому зібрав народ.

Народ, а не я добився і його визнання, і нагородження. Нас, батьків, люди своєю завзятістю і наполегливістю просто змушували триматися, не опускати руки і брати участь в кожному етапі процедур. Нам було важко, але повага до сина і до Вас забовязувала із останніх сил тримати у собі емоції. І ось відбулося те, до чого я не сподівався дожити: спочатку визнання добровольців керівництвом нашої держави, а в тому числі і Святка, і – нагородження…».

Ось такі щирі і відверті роздуми батька Героя.

Виняткової ваги слова: доброволець Святослав Горбенко став «сином всього українського народу». Прийдімо на Михайлівську площу, до Стіни пам’яті Героїв. Помолімося стиха. Запалімо свічечку. Божечку ти наш, скільки ж тут великих синів і доньок великого і непереможного українського народу!

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА 

Сообщение Народ шанує своїх Героїв. У Сумах відзначили подвиг захисників України появились сначала на Український репортер.

Заступник Генерального прокурора Гюндуз Мамедов підписав та направив до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду чергове інформаційне повідомлення щодо серйозних порушень міжнародного гуманітарного права з боку представників Російської Федерації та підконтрольних їм незаконних збройних формувань на Донеччині.

Прокурори Департаменту щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора зібрали факти та докази, що підтверджують віроломне вбивство та поранення українських військових під час подій під Іловайськом 29 серпня 2014 року та при обороні Донецького аеропорту 19-21 січня 2015 року.

Інформаційне повідомлення підготовлене на основі матеріалів кримінальних проваджень, фото та відео з відкритих джерел, а також зібраних речових доказів.

Віроломні вбивства та поранення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України відбувались на тлі гуманітарних домовленостей. Під час забезпечення у районі Іловайська «зеленого коридору» для виходу з оточення українських військовослужбовців, які склали зброю, по ним, а також по автомобілю з символом «Червоного Хреста», було здійснено інтенсивні обстріли. Це призвело до загибелі 366 українських військових, 429 – отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 – потрапили у полон, 24 – зникли безвісти.

Під час оборони Донецького аеропорту представники окупаційної адміністрації РФ в Донецькій області – так званий «міністр оборони ДНР», та ЗС країни-окупанта запросили режим «тиші» для евакуації з поля бою тіл загиблих та поранених. Проте перемир’я було використано для прихованого мінування позицій ЗСУ та після його завершення віроломного підриву. Тоді загинуло 25 військовослужбовців, 22 – захоплено у полон, одного полоненого було вбито.

Віроломне вбивство в умовах збройного конфлікту є воєнним злочином та порушує статтю 37 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949, що забороняє «вбивати, завдавати поранення або брати в полон противника, вдаючись до віроломства».

Нагадаємо, що в грудні 2019 року прокурори Департаменту вже передавали до Офісу Прокурора МКС інформацію щодо позасудових страт українських військовослужбовців під час подій в районі Іловайська. Загалом до Міжнародного кримінального суду Офісом Генерального прокурора загалом направлено 19 звернень з фактами порушень міжнародного гуманітарного права та прав людини на тимчасово окупованих територіях Криму та Донбасу.

Про це інформує Офіс Генпрокурора.

Читайте також:

• Бійці батальйону “Донбас” вважають дії Генштабу під час Іловайської битви саботажем (+відео)
• Сьогодні – День пам’яті захисників України. Згадуємо Іловайську битву
• Віктор Чумак анонсував розслідування Іловайської трагедії

Сообщение Україна направила до трибуналу в Гаазі нові матеріали про злочини російської армії появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє інформагенція Міноборони «АрміяInform».

Копію встановили у Парку культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького; у церемонії відкриття взяли участь жителі міста та ветерани війни на Донбасі. Вежу спроєктував і виготовив працівник парку, коваль Михайло Талама.

«Артоб’єкт заввишки у півтора метра, із лампадкою всередині. А навколо — інформаційний куб, на якому розміщені спогади учасників боїв за ДАП, QR-коди із посиланнями на відео оборони летовища, загальна інформація про 242 дні звитяги українських воїнів», — йдеться у повідомленні.

Ця інсталяція в парку стала четвертою, що присвячена подіям війни на Донбасі. Першою була копія літака Іл-76, збитого бойовиками, також тут є інсталяції про події в Зеленопіллі та Іловайську.

19-20 січня 2015 року бойовики підірвали термінал Донецького аеропорту протикорабельними бомбами. Частина українських військових, які тримали оборону 242 дні, загинула під завалами від потужного удару, когось застрелили в бою, когось — у полоні. Досі ніхто не береться назвати точну кількість загиблих. Усі, хто обороняв аеропорт, хто загинув і хто залишився живим, увійшли в історію, як «кіборги». А втім, питанням для багатьох — як військових, так і для цивільних — досі залишається: чи варто було обороняти «коробку зі скла», якою на той момент уже був аеропорт. Питання також у тому, чому не укріплювали об’єкт, доки позиції українських військових були сильними.

Про оборону Донецького аеропорту український режисер Ахтем Сеітаблаєв зняв фільм «Кіборги».

Читайте також:

• Батьки полеглого героя-кіборга посіяли пшеницю на меморіальному полі в 3-му полку спецпризначення

Сообщение У Львові на честь «кіборгів» встановили копію вежі Донецького аеропорту (+відео) появились сначала на Український репортер.

Загалом за весь період боїв за цей стратегічний об’єкт, з вересня 2014 року до січня 2015-го, до рідних домівок не повернулося 109 воїнів Збройних Сил, повідомили в Управлінні стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача ЗСУ. А ще ж були і добровольці…

«Величезна несправедливість полягає у тому, що Росія до нас відправляла непотріб, який не міг знайти себе ніде в житті, мiг тільки вбивати і грабувати, а з нашого боку, на жаль, воювали і гинули кращі. Розумні, освічені, справжні патріоти, які стояли до останнього», – зазначив начальник штабу – перший заступник командувача Оперативного командування “Захід” генерал-майор Олег Мікац, який командував 93-ю окремою механізованою бригадою ЗСУ, що разом з іншими підрозділами Збройних сил та добровольцями обороняли ДАП. Аеропорт тоді тримали на собі дев’ять окремих бригад ЗСУ, а також 3-й окремий полк спецпризначення, 74-й окремий розвідбатальйон, 91 окремий полк оперативного забезпечення, 8 окрема автомобільна санітарна рота та військовослужбовці 169 навчального центру “Десна”.

Ми, журналісти, знову і знову повторюємо слова, які торік почули у Кропивницькому від Героя України, полковника Олександра Трепака («Редута») про “кіборгів”:

-Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили.

«Щоб ти був по духу біля цієї землі». Який же глибинний зміст цієї фрази! І яку величезну проукраїнську сутність закладено у ній! Оця сутність незламності проходить крізь століття, із сивої давнини. Певно, це якимсь незбагненним чином і передалося нашим героїчним воїнам.

-Хоч я на той час і був полковником, але тоді, у цих хлопців я навчився у першу чергу бути українцем, – веде з нами щиру бесіду «Редут». – Можливо, мені потрібно було для цього 40 років прожити, дослужитися до звання “полковник”, щоб зустріти їх у терміналі Донецького аеропорту, щоб ми дали зрозуміти один одному хто ми такі, що це – наша земля і що ми маємо робити. А чи молодий ти, чи – старий, чи маєш досвід чи ні, у тих умовах не мало ніякого значення. Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили».

Полковник Олександр Трепак з 28 серпня по 4 жовтня 2014 року командував обороною Донецького аеропорту. Ми, кореспонденти «Українського репортера» познайомилися на початку жовтня 2020-го, коли разом з батьками полеглого воїна-добровольця Святослава Горбенка побували в Кропивницькому, в музейно-меморіальному комплексі 3-го Окремого полку Сил спеціальних операцій імені князя Сятослава Хороброго.

«Редут» разом зі своїми побратимами започаткували добру традицію – у військовій частині, на невеличкому меморіальному полі, що біля музейного комплексу, рідні полеглих захисників сіють пшеницю. А коли настають жнива, то збирають символічний врожай. 1 жовтня 2020 року цю традицію продовжили батьки Святослава Горбенка – Сергій Олександрович і Леся Вікторівна, у присутності командування частини, воїнів-“кіборгів” посіяли озиму пшеничку на честь сина Святка.

Відео “Українського репортера” про цю подію.

Святослав (позивний «Скельд») поліг в бою 3 жовтня 2014 року під час оборони аеропорту. Того дня загинули і Сергій Андреєв («Каспер»), а також троє воїнів 3-го Окремого полку спецпризначення – капітан Іван Литвинов, старший солдат Олександр Хруль, солдат Вадим Шешеня. У той період оборону летовища очолював «Редут».

Святослав Горбенко хоч і закінчив військову кафедру, але воював бійцем 1-ої штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”. Йому було лише 19. На фронт пішов добровольцем. Хлопця не зупинило навіть те, що перед ним відкривалася блискуча кар’єра науковця, він знав кілька іноземних мов, навчався у трьох вузах. В Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Святослав опановував японську мову. Для таких як Святко (а саме так, лагідно, називали Святослава вдома, у родині) захист Вітчизни справді був святою справою.

Згодом його батько, Сергій Олександрович (науковець, лікар, майданівець) скаже: «Смерть ніколи не забере назавжди хоробрих Святославів з нашої непереможної землі, і в потрібний час, в небезпечний для Вітчизни час, місце полеглого князя Святослава Хороброго знову займе новий Святослав Хоробрий, як це сталося і тоді в Донецькому аеропорту. І ніколи пам’ять про Рицарів-Героїв України-Руси не буде забута».

Відео “Українського репортера” про Святослава Горбенка “Скельда”.

Для батьків Святослава 3-й полк, яким командував полковник Олександр Трепак, став рідним – «полком нашого сина – із ним тепер поєднує ще й ім’я «Святослав», – каже Сергій Олександрович Горбенко.

На наше запитання що допомогло «кіборгам» вистояти у цій борні Олександр Сергійович Трепак відповів так:

– Вважаю, що у кожному із нас ніби озвалося щось предковічне, наче із сивої давнини: «Хлопці, вам треба тут стояти!» І оте напутнє ніби вчувалося: «Ми не можемо вам скрізь допомогти, але тут разом з вами тримаємо цю твердиню». Напевно, тоді кожен із воїнів відчував ці невидимі ниточки духовного зв’язку… Ми розуміли: нам треба тут СТОЯТИ! Пліч-о-пліч, один біля одного. Про інше навіть не думалося.

З інтерв’ю полковника “Редута” “Українському репортеру”.

В тому бою, 3 жовтня 2014 року, коли загинув Святослав Горбенко, осколками ворожої гранати полковника «Редута» було поранено. А потім – тривале лікування. І знову Олександр Трепак на військовій службі…

Ми розмовляли з полковником про наше військо, про воїнів. Олександр Сергійович Трепак акцентує на тому, що Україні надзвичайно важливо готувати саме воїнів. Мотивованих і надійних. Тобто тих, хто постійно і самовіддано опановує військове мистецтво перемагати ворога, хто прагне стати справді успішним і незламним. Якщо країна буде готувати таких воїнів, то це буде нація воїнів.

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

P.S. 20 cічня 2021 року батько “Скельда” Сергій Олександрович Горбенко написав у Фейсбуці:

Сообщение Вкотре згадуємо усіх «кіборгів», які билися з російською ордою за Донецький аеропорт (+відео) появились сначала на Український репортер.

Це був період дуже запеклих боїв за українську твердиню. Уся країна почула про незламність наших «кіборгів», які вже на той час підбили вісім ворожих танків, а один танк захопили, також знищили більше 270 російських терористів. Під час цього осіннього двобою з московитською ордою «Редута» було поранено.

Ще раніше, у червні 2014-го полковник Олександр Трепак разом зі своїми воїнами не дав ворогові захопити Центральну артилерійську базу озброєння у Бахмуті, а також соляну шахту на околиці цього ж міста, у якій українська армія зберігає величезні запаси стрілецької зброї.

23 березня 2016 року Олександра Трепака призначили командиром 3-го Окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго. Він є Героєм України, кавалером двох орденів Богдана Хмельницького.

Додамо й такий факт. Про вогняні події в Донецького аеропорту знято кінострічку «Кіборги», у якій роль Олександра Трепака виконав відомий актор Роман Семисал.

Сьогодні у військовій кар’єрі полковника є зміни. 2 листопада 2020 року він попрощався з бойовим прапором 3-го Окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго.

Цю новину ми прочитали на Фейсбук-сторінці військової частини. Йдеться також, що віднині Олександр Сергійович продовжуватиме службу поза межами полку, але в тій же родині «сіроманців», тобто Сил спеціального призначення.

На прощання полковник Трепак сказав бойовим побратимам:

– Чотири з половиною роки були нелегкими для мене і для моєї сім’ї. Нелегкими вони були і для вас та ваших сімей, але ми всі залишаємося в строю хоробрих. Я дякую вам за те, що ви всі продовжуєте боротьбу. Я мав за честь служити разом з вами та служити Україні.

З полковником Олександром Трепаком ми, кореспонденти «Українського репортера» познайомилися на початку жовтня 2020-го, коли разом з батьками полеглого воїна-добровольця Святослава Горбенка побували в музейно-меморіальному комплексі 3-го полку.

«Редут» разом зі своїми побратимами започаткували добру традицію – на невеличкому меморіальному полі, що біля музейного комплексу, рідні полеглих захисників сіють пшеницю. А коли настають жнива, то збирають символічний врожай.

Цьогоріч, 1 жовтня цю традицію продовжили батьки Святослава Горбенка – Сергій Олександрович і Леся Вікторівна, у присутності командування частини, воїнів-“кіборгів” посіяли озиму пшеничку на честь сина Святка.

На наше запитання що допомогло «кіборгам» вистояти у цій борні полковник Олександр Трепак відповів так:

– Вважаю, що у кожному із нас ніби озвалося щось предковічне, наче із сивої давнини: «Хлопці, вам треба тут стояти!» І оте напутнє ніби вчувалося: «Ми не можемо вам скрізь допомогти, але тут разом з вами тримаємо цю твердиню». Напевно, тоді кожен із воїнів відчував ці невидимі ниточки духовного зв’язку… Ми розуміли: нам треба тут СТОЯТИ! Пліч-о-пліч, один біля одного. Про інше навіть не думалося.

Нам упам’ятку і такі слова “Редута” про “кіборгів”:

– Хоч я на той час і був полковником, але тоді, у цих хлопців я навчився у першу чергу бути українцем. Можливо, мені потрібно було для цього 40 років прожити, дослужитися до звання “полковник”, щоб зустріти їх у терміналі Донецького аеропорту, щоб ми дали зрозуміти один одному хто ми такі, що це – наша земля і що ми маємо робити.

А чи молодий ти, чи – старий, чи маєш досвід чи ні, у тих умовах не мало ніякого значення. Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили…

Ми не знаємо, на якій посаді служитиме у війську Олександр Сергійович. Можливо, це кадрове призначення стало певною несподіванкою для особового складу полку, мешканців Кропивницького. Утім, військове командування традиційно не пояснює причин своїх кадрових рішень, і це зрозуміло.

Але Герой України полковник Трепак є знаковою постаттю в українському війську. Тому бажано, щоб керівництво оборонного відомства все ж розповіло суспільству про те, де він буде проходити службу, що стало причиною для цього призначення.

Український народ повинен знати, чому під час війни успішних бойових командирів, які мають велику популярність у війську, переводять на нову ділянку служби.

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

Фото на головній сторінці: з бойовим прапором полку прощається полковник Олександр Трепак.

Фото: 3-й полк.

Сообщение Герой України Олександр Трепак (“Редут”) попрощався з бойовим прапором полку (+відео) появились сначала на Український репортер.