Очільниця АРМА Олена Дума сподівається на поповнення державної скарбниці через реалізацію злочинних активів.

Як відомо, у Віктора Медведчука вилучили усе майно. Серед нього була й колекція картин та ікон, які продавати не можна через історичну або культурну цінність для України.

Команда Національного художнього музею України визначила, що 112 із 285 полотен, які були у Медведчука, повинні бути власністю держави. Усі інші незабаром продадуть на аукціоні.

Як відбуватимуться торги
Колекцію колаборанта реалізують через “Прозорро.Продажі”. Займатися продажем 135 полотен буде ПП “Тендер Онлайн”.

Очікуємо поповнення державної скарбниці за рахунок реалізації злочинних активів уже незабаром, – зазначила очільниця АРМА Олена Дума.

Яка приблизна ціна картин Медведчука, які будуть продавати, наразі невідомо.

Сообщение Картини та ікони Медведчука продадуть на аукціоні появились сначала на Український репортер.

Відкриття виставки було приурочено до звільнення Київської області від російських військ у квітні 2022.

«Ця виставка — свідчення того, що навіть у найскладніші моменти людина здатна знайти красу. Кожна робота розповідає історію трагедії та перемоги, руйнування та відродження. Митці, волонтери та діти демонструють свою творчість, перетворюючи символи війни на символи надії», — зазначають у дописі.

Серед гостей і очільників церемонії відкриття були перша заступниця МЗС України Еміне Джапарова, митрополит Київській і всієї України Епіфаній та мер міста Ірпінь Олександр Маркушин.

Виставка в Дипломатичній академії України працюватиме з 28 квітня до 5 травня, у робочі дні, з 11:00 до 16:00.

Сообщение Творчість на уламках ворожих ракет: у Києві відкрилася виставка особливих робіт появились сначала на Український репортер.

Таким чином було скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду від 27 травня 2020 року, якою задоволено клопотання прокурора С. Папазова та накладено арешт на майно – 42 (сорок дві) картини і одну літографію.

Нагадаємо, що розслідування ініцювало ДБР. В команді Порошенка це назвало замовною справою. У травні 2020-го в Національному музеї Івана Гончара, де було розгорнуто виставку цих творів, представники Державного бюро розслідувань влаштували силове проникнення до музею.

Причину свого прибуття до музею представники ДБР пояснили врученням повістки Порошенку, хоча того на цей час на території музею не було. Директор музею Петро Гончар заявив, що буде писати заяву до поліції про пошкодження майна. На території музею він звернувся до поліцейських з тим, щоб відреагували на ситуацію.

У червні активісти влаштували бідя стін ДБР акцію протесту із сатиричною виставкою робіт.

В іронічній манері було ображено політичних діячів, а також сцени з проникнення співробітників ДБР до Національного музею Івана Гончара (тут влаштовано виставку картин з приватної колекції Петра Порошенка).

Фото: “Український репортер”

Сообщение Колекція картин Порошенка на волі появились сначала на Український репортер.

Солдати як малі діти. «А намалюйте мене, намалюйте!». «Щоб мама потішилася», «і щоб шеврон був точно схожим», «і щоб погон було гарно видно…». «А коли свій портрет можу забрати?». «А я гарний, як думаєте? Бо це ж для коханої!»

Вони товпляться у черзі – щоб художниця Марина Соченко зобразила їх на папері, увічнила в історії. Гамірливі, веселі, навіть пустотливі. Із задоволенням позують. Випала хвилька вільного часу – і воїни, ці загартовані й обпалені війною хлопці, чоловіки, на мить стали іншими: в уяві «переносяться» до рідних домівок, на береги річок та озер, у квітучі сади і затишні сквери, до милих, коханих, рідних людей. Так має бути, на портретах. Бодай трішки без війни. Без чорних хмар. Нехай всі бачать, які вони: красиві і мужні, надійні й турботливі, говіркі та скромні, відчайдухи й розважливі, мудрі та світлі, оптимісти й духовно багаті… Вони ще й великі у благородних вчинках – боронити країну. Наше воїнство, променисте лицарство.

Але ж війну не зітреш гумкою, не виведеш за рамки, не заштрихуєш. Вона якимсь невидимим чином прохоплюється то в погляді, то дає про себе знати у якійсь легкій зажурі чи втомі від життя без наступу і звільнення своєї землі від кремлівської наволочі, то споглядає окопно-пережитими роками, де і важкі бої, і гіркота втрат.

Подивіться уважно на ці портрети з тих рубежів, де солдати тримають землю так, немов зрослися з нею. Свою землю, нашу. Придивіться до їхніх посмішок, до ранньої сивини, до їхніх глибоких і виразних очей, по яких видно, що людина сповна спізнала фронтового життя-буття під кулями, снарядами, мінами… Запам’ятайте, закарбуйте в пам’яті. І це багато про що вам скаже.

Вловити мить, передавши її на аркуші білого паперу дуже непросто, бо це ж у фронтових, екстремальних умовах, майже під обстрілами.

– Але ти тішиш себе думкою, що перед тобою – воїн, якого, слава Богу, оминули кулі, якого дочекається сім’я; і ось він зараз спілкується з тобою, – передає свої фронтові, мистецькі настрої Марина Соченко. – Дуже переживаю, хвилююся за наших бійців, серце крається. Пішла б сама на війну, але, може, не стріляти, а бути там медиком…

Утім, її зброя – олівці, фарби, пензлики… Словом, фронтова творчість, яка дуже потрібна усім нам, усьому народові у піднесенні бойового настрою, згуртуванні нації на відсіч російській орді, в посиленні патріотичних засад, зрештою, це ще й прояв великої любові до України.

Пані Марина малює на війні портрети наших героїв. Де побувала? 28-ма, 39-а бригади, різні батальйони. Сьогоднішня виставка – певний творчий підсумок поїздки в 30-ту і 93-тю бригади. Тут – 68 нових творів, майже всі експонуються вперше.

Марина Петрівна каже:

– Я малювала і танкістів, і артилеристів, і піхотинців… Старалася побільше їх намалювати. Колега, журналіст Микола Цимбалюк, з яким ми приїздили на фронт в рамках волонтерського проєкту за сприяння МО України, записував бойові історії цих героїв.

Повертаючись з тих “гарячих” рубежів до Києва, художниця звертається по допомогу до лікарів, щоб поправити здоров’я.

– А уявіть як солдатам в тих сирих окопах та бліндажах?! – промовляє пані Марина.

Вона добре знає, які вони, польові фронтові умови. Випробувала на собі. Мусила вижити… І тепер каже: «Там – фантастичні люди! Абсолютно безстрашні. У них – все на обличчі…».

Тим-то й характерне наше воїнство.

– На мене справив величезне враження подвиг старшого лейтенанта, танкіста Артема Абрамовича, – розповідає Марина Соченко. – Він загинув у 2014 році в танку, прикриваючи  побратимів. Намалювала портрет вже по смерті героя, зі світлини. Ви ж подивіться на його обличчя! Наче дитя. Сонячне! А вже воїн. Не поступився, не здригнувся. Знаю, що його мама довго-довго ходила в тому чорному від боїв полі, розшукувала синочка, свою кровиночку. Навіть діставалася тих нелюдів з колорадськими стрічками, все випитувала… А її Артемчик навіки зостався у тому танку… Ні, ні, не уявити собі той страшний материнський біль. Вже після того як я намалювала портрет Артема, його мама сказала мені: «Ви додали мені трішки життя».

Артем усміхається на портреті. Широка посмішка, щира, добра. І соняшники, багато соняшників. Броня, синьо-жовтий прапор. Чи замислюємося над тим, хто йде від нас, кого втрачаємо у цій борні з кремлівськими дикунами?

Я не знаю, яка ще країна має стільки Героїв. На такі роздуми спонукають роботи Марини Соченко, присвячені велетам духу, що у різні часи полягли за Україну. Бачимо велику репродукцію-банер з ікони «Покрова Богородиці» у військовій каплиці на Аскольдовій Могилі, над розписом якої мисткиня працювала останні два роки. На іконі зображені українські воїни від часів Київської Русі, періоду УНР і новітні Герої Небесної Сотні, незламні кіборги, воїни АТО. Серед них і доброволець Денис Денисюк, який загинув у 2015 році під час оборони села Широкине. Мама Дениса, киянка Людмила Яківна Хомчук, завітала на відкриття цієї виставки, тепло і з вдячністю говорила про винятково важливу творчість художниці Соченко.

Людмила Яківна постійно допомагає фронту. Волонтерка. І вона цим живе, увесь час зайнята благородною справою. Збираються жінки-трудівниці до гурту, плетуть маскувальні сітки, «кікомори»… Держава мала б привселюдно цілувати їхні натруджені руки, безкінечно дякувати за цю виснажливу роботу, зрештою за синів-соколиків, які впали далеко від материнської хати. Але держава цього не робить, соромиться, вона вдає, що не помічає цього «плетива», заспокоюючи народ казенними фразами, мовляв, військо «усім і повністю забезпечене». Овва! От якби депутатки та міністерки почали плести маскувальні сітки, то, певно, на цю подію завітали б репортери провідних телеканалів. Але такого дива не станеться. Як й іншого: ми не бачимо, щоб на такі виставки приходили керманичі країни – з Кабміну, Офісу президента. Їм не болить, не пече.

До таких експозицій горнуться душею інші. Себто ті, хто з Україною в серці. Хто ненавидить брехню, підлість, зраду… Хто мріє про перемогу, і щоб не чорніли від горя соняхи, і не печалилося – не тужилося материнське серце.

Сказати добре слово художниці прийшли батьки кіборга-героя Святослава Горбенка («Скельда»). Святко (а так сина лагідно називали тато й мама – Сергій Олександрович і Леся Вікторівна Горбенки) загинув 3 жовтня 2014 року під час оборони Донецького аеропорту. Йому було лише 19. Став на прю із супостатом як боєць 1-ої штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”. Так, він пішов добровольцем на фронт. Не зупинило навіть те, що перед ним відкривалася блискуча кар’єра науковця, Святко знав кілька іноземних мов, закінчив військову кафедру, навчався у трьох вузах. В Інституті філології Шевченкового університету опановував японську.

Художниця намалювала Святка також після його загибелі, зі світлини. Я бачив, як до портрета «Скельда» підійшов відомий мистецтвознавець, професор Дмитро Степовик і довго вдивлявся у цей образ 19-літнього воїна.

А по хвилі Дмитро Власович випростував на загал думку, що ці портрети є частиною нашої історії, і вони неодмінно увійдуть до історії українського мистецтва. І – висока оцінка творчості художниці з його вуст:

-Всі великі портретисти світу починали з подібних польових зарисовок… Якщо подивитися на обличчя воїнів, то ви, пані Марино, зробили чудесний репрезентативний і психологічний внесок (бо тут є поєднання) в портрет, внесок в частину української історії.

Дмитро Степовик, як академічний мистецтвознавець, висловив і таку думку:  у цих портретах він «підмітив наявність етнічного елементу»:

– Ось подивіться на цих хлопців! Українці – одні з найкращих людей щодо фізіономічного представлення. І цей етнічний елемент присутній в портретах. У художниці це виходить інтуїтивно…

Вдивляємося, запам’ятовуємо… В експозиції – портрети Героя України Володимира Рибака, полеглих воїнів: батька і доньки Сергія і Ярослави Никоненків, медсестри Сабіни Галицької і старшого бойового медика Клавдії Ситник.

Погляд зупиняється на картині «Прощання з побратимом». За словами Марини Соченко, це було написано в стані потрясіння від похорону героя на Майдані Незалежності. На колоні стели, де скорбота і журба заполонили людські душі у мить прощання, художниця відтворила надпис, який її глибоко вразив: «Хлопчики, ріднесенькі, простіть нам нашу байдужість, якщо зможете».

Оці слова та написати скрізь, що було видно, щоб впадало в очі.

Завідувачка кафедри реставрації Національної академії образотворчого мистецтва Тетяна Тимченко говорить:

– Я неймовірно вражена цією експозицією. Люди на портретах, здається, як живі, дивишся на них і ніби відчуваєш їх подих, погляд… Унікальне відчуття. Розкішна виставка. Тут – щось справжнє, людяне і воно залишиться назавжди.

Добре слово говорили про виставку народний депутат Верховної Ради першого скликання Олександр Гудима, дипломат Василь Марущинець, Степан Брацюнь (Конгрес українських націоналістів), багато хто з присутніх.

Якби моя воля, то я би портрети, які намалювала Марина Соченко, прикріпив би на білбордах великих магістральних автошляхів. І спершу зробив би це на Бориспільській трасі, в обидвох напрямках. Замість остогидлої реклами про «царскіє бані», «золотішко-брільянтішко», розкішні автомобілі останніх моделей для багатіїв.

Щоб їхали й читали: «Віктор Осьмінко, обороняв Маріуполь», «Володимир Кіпріч, воював у Шасті», «Сергій Варяган, начальник штабу зенітно-ракетного дивізіону», «Микола Корнійчук, позивний «Корнєй», воює з 2014 року», «Святослав Горбенко («Скельд»), загинув 19-літнім, обороняючи Донецький аеропорт»…

У творчому доробку Марини Соченко понад 200 портретів Героїв. Своєрідний батальйон.

Нехай би бачили цей «стрій» з портретів пообіч шляху й іноземні делегації, направляючись з Бориспільського летовища до Києва, нехай би Герої були перед очима нашої верховної влади! Чи ж станеться таке диво? Маю сумнів. Це ж не закон про гральний бізнес проштовхувати у Верховній Раді. Не шкурні інтереси в турборежимі протискувати.

У нас досить квола інформаційна пропаганда і возвеличення подвигу українських героїв, вона немічна і часто-густо задля «галочки», з підкилимовим вовтузінням чиновників і тилових «щурів», з окозамилюванням від профільних інституцій. У нас здебільшого не вміють і не бажають цінувати величний подвиг своїх захисників. Олігархічні телеканали орієнтуються на смаки зажерливих, примітивних господарів, а державні інформресурси скніють, тонуть в болоті непрофесіоналізму, водночас надуваючи щоки, очікуючи «подачки» з держбюджету.

Тим часом хлопці воюють. За усіх нас з вами. Слава вам, Герої!

Якщо у нас коли-небудь збудують музей українських визвольних змагань усіх часів, то було б справедливо, щоб в одному з головних залів було розміщено портрети воїнів, яких намалювала художниця Марина Соченко.

З біографії. Марина Соченко народилася у Києві в сім’ї військовослужбовця. У зв’язку зі службою батька сім’я багато переїздила. З дев’яти років навчалася в художній школі, потім в республіканській школі імені Т.Г.Шевченка. Декілька років студіювала рисунок в приватній школі видатного українського художника, відомого шістдесятника В.І. Зарецького, дружба з яким вплинула на подальшу долю художниці, укріпила у виборі майбутньої професії.

В 1989 році закінчила Київський художній інститут (НАОМА) та захистила диплом під назвою «Весільний коровай», що став творчим звітом після 15 років академічних студій, та результатом наполегливого пошуку самостійного шляху в мистецтві.

З 1989 по 1993 рік працювала викладачем живопису в Київському промисловому технікумі (Інститут імені М.Бойчука).
З 1992 року член Національної спілки художників України.
З 1993 по 1997 рік – аспірантура в Академії мистецтв.
З 1998 року – старший викладач кафедри живопису та композиції Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Понад 20 років викладає у цьому вузі. Заслужений діяч мистецтв України. Її творчість базується на глибокій національній традиції, патріотизмі. Художниця поєднує високий професіоналізм з активною громадянською позицією.

З першого маршу «мільйонів», що вирушив від пам’ятника Тарасові Шевченку до Європейської площі 2013 року, стала сучасним художником-літописцем подій, через які пройшла вся свідома Україна. Вражена пробудженням народної волі, писала картини-репортажі з народних Віча, робила замальовки. У Будинку профспілок (вже без вікон) на прохання захисників Майдану Марина Соченко зуміла зробити виставку картин, яка стала своєрідним оберегом для тих змучених і змерзлих хлопців, які несли варту на Майдані. Серед них були справжні герої, яких тільки і встигав фіксувати олівець художника. Це була психологічна підтримка тих, хто стояв на Майдані. Так була створена галерея портретів учасників Майдану з різних міст і сіл України ( близько 200).

Після початку війни, продовживши волонтерську діяльність малювала в госпіталях поранених добровольців, бійців АТО, загиблих героїв. Створила серію портретів воїнів, які воювали, або й досі служать. Започаткувала мистецький проєкт «Волонтери – дітям», в рамках якого провела серію виставок у школах Києва «Заради майбутнього України» з метою патріотичного виховання дітей, навернення їх до історичного коріння, любові до мови і культури України.

У складі високомобільної групи центру морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України декілька разів була на передовій лінії фронту, звідки привезла більш ніж сто портретів героїв, захисників України. В результаті до Дня Збройних Сил в Українському домі презентувала виставку «Народжені вільними».

Має в творчому доробку 50 персональних виставок. Учасниця більш ніж 50 групових всеукраїнських і міжнародних виставок.

Зі своїми картинами і плакатами організувала і провела мистецьку акцію на підтримку Олега Сенцова та інших українських політв’язнів, ув’язнених Кремлем.

Марина Соченко плідно працює і в галузі монументального живопису. На замовлення греко-католицької громади церкви Святого Миколая на Аскольдовій Могилі_у малій військовій каплиці Зведення Честного Хреста Господнього нею створено розпис ікони «Покрова Богородиці», присвячений героям, які полягли за Україну. На фресці зображено 55 портретів. Серед них герої Небесної Сотні, воїни україно-російської війни, добровольці, кіборги, Герої Крут, Січові стрільці, полководці армії УНР, отамани, українські козаки і руські воїни. Представлено весь героїчний чин українських визвольних змагань. Всього в каплиці зображено 70 портретів героїв. Тим самим художниця робить свій внесок у створення Пантеону військової Слави і боротьби за державність і незалежність України.

Відзнаки й нагороди: медаль «За жертовність і любов до України» від УПЦ КП, 2015 рік. Премія Благовіст, 2015 рік. Лауреат народної премії імені Тараса Григоровича Шевченка, 2019 рік.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото на головній: художниця Марина Соченко (праворуч) і Леся Горбенко, мама полеглого кіборга Святослава Горбенка.
Фото “Українського репортера”

Сообщение Портрети з фронту. У Києві – потужна виставка художниці Марини Соченко (+фото) появились сначала на Український репортер.

«Роботи створюються у форматі реального часу, а ставки робляться просто у коментарях. Власник роботи також визначається онлайн, — ним стає учасник, чия ставка була найвищою», — повідомили ініціатори проєкту у Фейсбуку.

Ними є компанія IDEII, арт-агентство TUASHO і колекціонер Ігор Абрамович.

Ставки на аукціоні робитимуть в умовних одинях — хірургічних масках. Їх потім передадуть в українські медичні заклади. Автори проєкту планують перетворити аукціон в марафон.

Наразі малювати та продавати картини в прямому ефірі згодилися такі українські художники: Роман Мінін, Володимир Манжос (Waone), Олександр Дерега, Сергій Якименко, Єгор Зігура та Микита Зігура.

Сообщение Українські художники продаватимуть свої картини онлайн, аби допомогти медикам появились сначала на Український репортер.

Петриківський розпис – це особливий вид орнаментів, який неможливо переплутати з жодним іншим стилем. Він виник на Дніпровищні, у козацькому хуторі Петриківка. Звідси й була взята назва декоративно-орнаментельного мистецтва. До речі, петриківському розпису вже налічується понад 200 років, – повідомляє mamabook.

Петриківка – український бренд, ця техніка занесена до списку ЮНЕСКО.

Сообщение Українська художниця створює картини із цибулі (+фото) появились сначала на Український репортер.

Департамент культури і туризму Абу-Дабі поки не прокоментував інцидент, – повідомляє 112, з посиланням на The New York Times.

У паризькому Луврі також не знають, де знаходиться картина. У Франції сподіваються знайти картину якомога швидше, оскільки її повинні були експонувати на виставці в честь 500-ї річниці смерті Леонардо да Вінчі.

На полотні зображений Ісус Христос в блакитних шатах, що тримає кришталеву кулю. Полотно було написано в 1500 роках і довгий час його вважали втраченим. Вперше картина з’явилася на аукціоні в 1958 році, а автором вважався “майстер школи да Вінчі”. У 2011 році було встановлено, що картину написав сам Леонардо.

У 2017 році “Спасителя світу” виставили на аукціоні Christie’s і продали його за 450,3 млн доларів. Картина стала найдорожчим твором мистецтва, будь-коли продавався на торгах аукціонного дому Christie’s в Нью-Йорку. Ім’я картини покупця не розкривалося.

Сообщение Зникла картина Леонардо да Вінчі “Рятівник світу” появились сначала на Український репортер.

Полотно переходило з рук в руки в нідерландському злочинному світі на протязі багатьох років після того, як було викрадене з яхти саудівського шейха в 1999 році. За словами Бранда, картина Пікассо нерідко використовувалася в якості застави при угодах зі зброєю і наркотиками, – повідомляє ВВС.

Бранд почав пошуки полотна в 2015 році, коли дізнався, що серед злочинців в Нідерландах передається “Пікассо, вкрадений з корабля”. Тоді він ще точно не знав, що це був саме “Портрет Дори Маар”.

“Всі припускали, що вона була знищена – так відбувається з 90% всього вкраденого мистецтва, тому що воно не може бути виставлено на продаж”, – сказав Бранд нідерландській газеті De Volkskrant.

Як тільки детектив дізнався, про який твір мистецтва йдеться, він звернувся до людей, які купили його випадково. “Два представники нідерландського бізнесмена зв’язалися зі мною, сказавши, що картина знаходиться у їх боса, – пояснив Бранд. – Бізнесмен був упевнений, що Пікассо дістався йому в результаті законної угоди. Виявилося, що законною була угода – але не спосіб оплати”.

Потім вони привезли полотно, загорнуте у простирадло і чорні сміттєві пакети, додому до Бранда. Поліція Франції та Нідерландів заявила, що не буде переслідувати в судовому порядку останнього власника картини.

Дора Маар (справжнє ім’я – Теодора Маркович) була коханкою і музою Пабло Пікассо. Її портрет був написаний в 1938 році і висів у будинку художника до його смерті в 1973-му. На картині немає підпису Пікассо, тому що він ніколи не виставляв цю роботу на продаж. За оцінками фахівців, зараз її вартість сягає 28 мільйонів доларів.

Сообщение Знайшлася картина Пікассо, вкрадена 20 років тому. Її ціна – 28 мільйонів доларів появились сначала на Український репортер.

Тут – і портрети майданівців, і лицарів Небесної Сотні, і воїнів-добровольців, і великих провідників нації, і сюжети з української дійсності…

Відео:

Загалом у творчому доробку Марини Соченко – 45 персональних виставок, вона була учасницею більш ніж 50 міжнародних та всеукраїнських виставок. І вже 20 років викладає в Національній Академії образотворчих мистецтв і архітектури, Заслужений діяч мистецтв України, членкиня Національної спілки художників України.

Її творчість базується на глибокій національній традиції, патріотизмі. Художниця поєднує високий професіоналізм з активною громадянською позицією. Під час Революції Гідності перебувала в гущавині подій, писала картини, так би мовити, у вогні.

До речі, у складі високомобільної групи центру морально-психологічного забезпечення Збройних  Сил України Марина Соченко була й на фронті – написала 65 портретів героїв, захисників України.

На жаль, жоден телеканал не показав репортаж з цієї виставки, і на радіо не було чути. Ні один міністерський чиновник не переступив поріг цієї виставкової зали. Ні один урядовець не побачив експозиції. А ще ж недавно усі вони вшановували пам’ять Героїв Небесної Сотні.

Багато хто з чиновників залюбки біжить на різні телевізійні ток-шоу. Авжеж. Це ж величезна аудиторія побачить розмірковування діяча. І нехай це усього лишень балачки, але ж – на тевізії! А на виставках немає ані мікрофона, ані мільйонної аудиторії. От якби перша особа завітала на виставку, то й армія урядовців була б поруч… 

Тому коли іноді наші державні мужі заявляють, як вони “потужно” опікуються розвитком культури, національного надбання, як усіляко підтримують мистецтво, то хочеться вигукнути: не брешіть!

У них є все: нафаршировані державні мерседеси, величезні зарплати, добротні службові кабінети з усім начинням, солідні кошти в готівці «під подушкою»…

Знаєте, чого у них немає? Вони не живуть одним життям зі своїм народом. Наприклад, їм було глибоко чхати на те, що торік до 100-річчя з дня проголошення УНР у Києві,  у виставкових залах Центрального будинку художника відкрилася Восьма всеукраїнська бієнале мистецтва історичного жанру “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”, яку організував відомий художник Олександр Мельник зі своїми однодумцями.

Експозиція була присвячена 100-річчю проголошення незалежності Української Народної Республіки. “Український репортер” розповідав про подію тут

Сообщение Художниця Марина Соченко показала, якою є наша Україна (+відео) появились сначала на Український репортер.

Саша (Олександра) Путря – юна талановита художниця, яка померла в 11 років від лейкемії. За своє коротке життя створила 2280 малюнків та композицій.

Нагороджена посмертно Золотою медаллю Христа Спасителя «За життя гідне людини» (1998 р.), Орденом Святого Миколи Чудотворця «За примноження добра на Землі» (2000 р.), старовинною іконою в срібному окладі «Христос Вседержитель» (2001 р.), національною премією Всеіндійського дитячого об’єднання «Неру Бал Саміті» – «Каласарі Авангард» (2001 р.).

В Полтавському художньому музеї (Галереї мистецтв) ім’ям Саші Путрі названа зала дитячої творчості, – повідомляє zik.

2 грудня 1977 року в Полтаві народилася Олександра Путря – одна з найбільш незвичайних художниць за всю історію образотворчого мистецтва.

Саша прожила на Землі всього 11 років, але за цей час вона встигла створити 2279 робіт: 46 альбомів з малюнками, безліч виробів і навіть технічних креслень, які повинні були, на її думку, допомогти дорослим досягти Місяця і зробити асфальтове покриття доріг без тріщин. Малювання для Сашеньки було таким же природним, як сон і їжа, нерідко воно замінювало їй друзів і дитячі ігри.

Уже в три роки Саша впевнено тримала в руках олівець і пензлик. Малювала вона, не перестаючи, і часто засинала вся забруднена фарбами. Її батько зробив з маленької спальні художню майстерню і намагався навчати дівчинку за академічною програмою, але натрапив на делікатну відсіч. Як художник Саша формувалася самостійно, керуючись власними враженнями та уявою.

Коли дівчинці виповнилося п’ять років, їй поставили страшний діагноз – лейкоз. Намагаючись абстрагуватися від болю, Саша почала присвячувати набагато більше часу своєму улюбленому заняттю.

В цей час на зміну кумедним звірятам і казковим персонажам прийшли образи з індуїстської філософії, а також вражають уяву автопортрети – то у вигляді багаторукого бога Шиви, а то і зовсім в образі дорослої індіанки, в очах якої відбилася глибока печаль за нашу Землю.

Саша боролася за життя шість років, після чого попросила батьків відпустити її. Незадовго до свого відходу вона попросила тата прикласти руку до білого аркуша і обвела її. Потім зверху приклала свою руку і виконала з нею те ж саме.

Закінченим малюнок був знайдений вже після 24 січня 1989 року, коли дівчинки не стало. На ньому була зображена зірка Сіріус, на яку Сашенька мріяла полетіти.

На стіні дитсадка, де вона виховувалася, встановлено меморіальну дошку і відкритий музей. У Полтаві працює Дитяча художня галерея імені Саші, в якій під егідою Фонду захисту і підтримки талановитих дітей проводяться міжнародні конкурси дитячого малюнка.

Сообщение За своє коротке життя 11-річна художниця створила понад дві тисячі картин появились сначала на Український репортер.