Цього року для участі в кінофестивалі надійшло понад 3 000 стрічок із різних країн світу. Червоною доріжкою Канівського фесту пройшлися видатні постаті  культури та кінематографу  Ірма Вітовська, Марія Бурмака, В’ячеслав Довженко, Дмитро і Віталій Капранови та інші.

Просто неба на березі Дніпра канівцям та гостям міста презентували історичну стрічку-фентезі “Чорний Козак”. На презентацію фільму прибули автори, відомі письменники Брати Капранови та Сашко Лірник. Коли ще можна отак запросто поспілкуватися із відомими письменниками, взяти авторгаф?

У рамках соціального проекту “Україна єдина” на підтримку учасників АТО та ООС канівцям представили фільм Сашка і Дарини Балабаїв “Салат”.
Творці кінострічки здивували ще й оригінальним супроводом. Львівські режисери Олександр та Дарина Балабай готували салат з гостями кінофестивалю, учасниками АТО, їх родинами, членами журі.

Цікаво на фесті було і маленьким відвідувачам – для них показували багато мультфільмів. Були на фестивалі й майстер-класи. Відкривали свої професійні секрети журналісти, фотографи, художники з костюму, звукорежисери, актори театру і кіно.

І ось найхвилюючий момент – нагородження переможців. Головний приз – гран-прі фестивалю цього року поїде до Франції. Його присуджено фільму “Містер Хендерсон” (режисер Томас Скохі, Франція).

Перемогу у номінації “Соціальний фільм” та приз у розмірі – 5 тисяч гривень отримав фільм “Шлях у моєму взутті” (режисер Колін МакРей, Велика Британія).

У номінації “Документальний фільм” перемогу здобула стрічка “Добрі кекси” (режисер Юлія Вакуліна, Україна). У категорії “Анімаційний фільм” кращим став фільм “Робот захистить нас” (режисер Нікола Піовесан, Естонія). Серед “музичних фільм” найбільше вразив членів журі фільм “Beby blue” (режисер Седона Мей, Велика Британія).

У номінації “Ігровий фільм” першою стала стрічка “Ехо” (режисер Марія Головатська, Україна).

На завершення церемонії закриття виступили маестро Майк Кауффман-Портніков, який представив авторський проект “Маестро Чаплін, вітаю!”, та співачка Марія Бурмака із своїми піснями.

За словами організаторів, Кінофестиваль шукає таланти і допомагає творчим, креативним українцям реалізувати свої ідеї. І хто зна, може у ці дні у Каневі, посеред нас були майбутні режисери і автори українських фільмів? А там, як-то кажуть, від Канева – до Канн – один крок…

Спеціально для “Українського репортера” з Канева Таїсія ДАНИЛЕВСЬКА

Сообщение Хочете в Канни? Розпочніть із Канева. Враження про Міжнародний кінофестиваль імені Юрія Іллєнка появились сначала на Український репортер.

Така вже назва лягла на душу. З іншого – я чекав цієї події щонайменше п’ять років. Чекав, навіть не дуже сподіваючись, що відкриття виставки буде приурочено до знакової для всіх українців дати – Дня Шевченкового повернення до України.

І зовсім уже несподіванкою – сказати, приємною – значить не сказати нічого! – стало для мене повне співзвуччя моїх скромних робіт і Кобзаревих слів, адресованих у листі братові Варфоломієві: “І мені – і вдень, і вночі – сниться ота благодать над Дніпром, що ми з тобою оглядали”.

Не дивно, що процитовані заслуженим художником України рядки стали чимось на кшталт лейтмотиву виставки, урочисте відкриття якої відбулося 19 травня, а апофеоз припав на 22-е, коли втілену в акварелях “благодать” відвідали знані і в нас, і у світі Українці – віце-прем’єр-міністр України В’ячеслав Кириленко, голова “Просвіти” Павло Мовчан, громадські діячі і колишні народні депутати Микола Томенко та Іван Заєць, видатні митці Іван Марчук, Анатолій Гайдамака, Влада Литовченко та інші.

Вони немов приєдналися до того щирого багатоголосся оцінок і поздоровлень, які розпочали на три дні раніше відомий шевченкознавець і громадський діяч Ігор Ліховий, заслужений художник України Анатолій Буртовий, заслужений діяч мистецтв України Галина Морозова, мисткиня Любов Міненко, письменник Владислав Таранюк та інші.

Усі ці люди, представляти яких широкому загалові потреби немає, не тільки висловлювали захоплення картинами Анатолія Марчука (навіть не вельми швидкий на похвали його знаменитий колега по цеху і однофамілець цього разу не скупився на компліменти: “славетний майстер акварелі” – таке почути з вуст корифея багато чого важить!

“Це мистецтво і ностальгія, пов’зані в один вузол” – додав Іван Марчук, маючи на увазі вже олійні твори пана Анатолія), а й відзначали його активну громадську позицію і те, що навіть недруги іменують невгамовністю.

Так, наприклад, В’ячеслав Кириленко гідно оцінив попередню виставку акварелей у Чернігові, а також намір художника показати “благодать” в рамках згадуваного проекту у цілій низці великих і не дуже міст України – передусім Черкасах, а далі – Сумах, Вінниці, Одесі, Білій Церкві… “Гадаю, після цього прихильників у художника стане ще більше.

По суті, вся Україна,” – зазначив пан В’ячеслав, який і сам звик не порожніми словами, а справами доводити свою відданість Вітчизні, її національній культурі, Церкві.

Для автора цих рядків приємно було пересвідчитись, що 22 травня 2017 року сталося на Тарасовій горі своєрідне відновлення кобзарського “посту № 1”. Це колишній голова Спілки кобзарів України, відомий бандурист Володимир Горбатюк зустрічав гостей канівської святині натхненним співом і грою на народному інструменті.

Кобзар узяв участь й у відкритті виставки Анатолія Марчука. Цікаво було б дізнатися: чи згадував він і про наші з ним амбітні наміри, хоча б і видання всеукраїнської кобзарської газети, що так і залишилася “проектом”? І що, можливо, не вистачило нам тоді оцієї марчуківської цілеспрямованості, послідовності, невгамовності, зрештою?

Ну, що ж, є бажання – відправляйтеся, друзі, до Канева! А як не встигнете до 20 червня, то “прислухайтесь” до того, як “Земля із небом гомонить”, уже в Черкасах. Їй-Богу, світ Мистецтва, якого ви торкнетеся, часткою якого себе відчуєте, того вартий.

Микола ЦИВІРКО

Сообщение Канівський злет Художника появились сначала на Український репортер.

Як повідомляють місцеві ЗМІ, півсотні активістів “Українського вибору” прибули з Києва для покладання квітів до могили поета. Їхні спроби пройти до музейного комплексу та пам’ятника Т. Шевченку наштовхнулись на жорсткий спротив активістів “Цивільного корпусу” та ВО “Свободи”.

Застосувавши фізичну силу, націоналісти не пропустили делегатів із іншої політсили, вигукуючи: “Геть!”, “Ганьба!”, “Геть московських окупантів!”.

Штовханина та суперечки тривали півгодини, “медведчукісти” поїхали геть.

Фото – “Про все”

Сообщение На Тарасовій горі у Каневі спалахнули сутички (+відео) появились сначала на Український репортер.