– Ми відзначаємо Соборність, але чомусь геть забули про Незалежність, проголошену рівно 100 років тому. І якщо 30 червня 1941 року українці під проводом Степана Бандери відновлювали цю Незалежність, то ми 24 серпня 1991 року раптом проголосили нову.

Ми, українці, чомусь завжди були дуже толерантними до московських окупантів, сподіваючись на їхню ласку, а тому й Незалежність у 1918 р. проголосили майже через рік після того, як це зробили поляки.

Та й до ГКЧП навіть нібито прогресивні Народний Рух та Українська Гельсінська Спілка у своїх програмах вимагали федерації та конфедерації, відповідно, з “братньою” Росією. А відкрито називати становище України російською окупацією вважалося в цих середовищах поганим тоном.

Навіть сьогодні часто можна почути термін “радянська окупація” замість “російська окупація”. Навіть сьогодні, коли десятки тисяч українців загинули у війні з Росією, ми не відважуємося назвати війну війною.

Значить, проблема не в агресивній Росії і росіянах, а справа у безхребетності українців. Ми ловимо кайф від своїх страждань і пишаємося ними замість того, щоб змусити страждати наших кривдників.

Ми ставимо свічечки й істерично, немовби на останньому подиху, запевняємо себе і ворогів, що “ще не вмерла Україна”, замість того, щоб активно домагатися смерті цих ворогів і їхньої держави, яка зазіхнула на нашу свободу.

Думаю, нам треба повернутися до ідеї відновлення УНР з її символами і атрибутами, щоб назвати речі своїми іменами, починаючи з 1918 року.

Думаю, нам треба заявити світові, що його дипломатичні заходи з Мінськими угодами і наше загравання перед окупантом виявилися неефективними, а тому ми виходимо з цих переговорів, оголошуємо війну війною і ставимо перед собою завдання збройним способом звільнити окуповані території.

Ми маємо, зрештою, відмовитися від істеричного скигління “ще не вмерла Україна”, а безапеляційно заявити світу, що ми були, є й будемо, урочисто проголосивши: “Боже Великий, Єдиний! Нам Україну храни”.

Сторінка Івана МАКАРА у Фейсбуку

Сообщение Треба активно домагатися смерті ворогів України та їхньої держави (+відео) появились сначала на Український репортер.

Злодій – їхній ідеал, оспіваний в найпопулярнішому жанрі їхньої власної творчості – тюремному шансоні. Нація злодіїв.

І ми цієї зарази набралися і ніяк позбутися не можемо. Думаю, прищеплене нам московитами злодійство не менш небезпечне для збереження нашої нації, ніж прищеплена нам їхня мова. Від всього цього нам треба немилосердно очищуватися, відмиватися. Найбільший наш ворог живе не в Москві, а у нас самих.

Іван МАКАР, адвокат

Сообщение Злодій – їхній ідеал появились сначала на Український репортер.

Допустимо (хоча й виникають великі сумніви), що інцидент за участю нардепа Пашинського відбувався саме так, як його описує сам Пашинський.

Але тоді у мене виникає питання: чому це громадянин Пашинський в побутовому конфлікті, що не має жодного стосунку до його службової діяльності, має можливість відстрілюватися від хулігана, а будь-який інший громадянин такої можливості не має? Чому не має можливості відстрілюватися від ґвалтівника чи грабіжника жінка, що йде нічною вулицею?

Тим паче, що на виклик нардепа поліція приїжджає вмить, а виклик звичайного громадянина може й проігнорувати.

Таким чином, лише наявність зброї у вільному користуванні змусить нас поважати один одного і урівняє нас у своїй гідності. Суспільний резонанс від цієї події ще довго не вщухатиме, а ми, українці, маємо цим скористатися, щоб домогтися від влади вільного володіння вогнепальною зброєю.

“Український репортер” нагадує про обставини цієї справи. 31 грудня в одному із сіл Васильківського району Київської області між місцевим мешканцем та народним депутатом Сергієм Пашинським виник конфлікт. Нардеп поранив з пістолета свого опонента. Пашинський заявив, що на нього напали, вдаривши пляшкою по голові. Поранений чоловік в інтерв’ю телеканалу ТСН стверджує, що Пашинський застосував зброю з порушенням правил.

Сообщение Дайте людям зброю! появились сначала на Український репортер.