Про це повідомив адвокат Віталій Ковальчук.

Ось фрагмент офіційної відповіді Європейського суду з прав людини.

Нагадаємо:

під час відомого брифінгу 12 грудня 2019 року в МВС суспільство було  проінформовано про затримання осіб, яких підозрюють у причетності до вбивства журналіста Павла Шеремета. На брифінг прибули президент Володимир Зеленський, генпрокурор Руслан Рябошапка, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Суспільству розповіли, що вбивство журналіста Павла Шеремета “розкрито”. Затримано групу: лідера гурту Riffmaster, сержанта Сил спеціальних операцій Андрія Антоненка, дитячу лікарку та волонтерку Юлію Кузьменко і медсестру військового батальйону, волонтерку Яну Дугарь. Серед фігурантів справи назвали також «Пуму» і «Бучу» – відомих учасників АТО, волонтерів. Усіх їх – без судового вироку! – назвали причетними…

У 2020 році адвокати Андрія Антоненка подали скаргу до Європейського суду з прав людини.

На цю тему: “Ветерани АТО “Пума” і “Буча” подали позов до Авакова”.

Інна та Владислава Гришенко вимагають спростувати брехливу, на їхню думку, інформацію, поширену під час брифінгу 12 грудня 2019 року. Між тим, подружжю Грищенків ніхто підозри щодо вбивства Шеремета не пред’являв. В багатьох ЗМІ їхні прізвища відразу ж після брифінгу стали фігурувати в контексті підозрюваних. Якщо влада сказала про “причетність”, то й покотилося страшне колесо облудних звинувачень на різних інформресурсах.

Інна і Владислав опинилися за гратами. Інна два місяці і 18 днів провела в одиночній камері київського ізолятора тимчасового тримання. Без судового вироку. Тривалий час перебував у СІЗО і Владислав.

Подружжя воювало проти російських окупантів, Інна та Владислав були поранені. На фронті «Буча» спочатку був добровольцем у «Правому Секторі», захищав Донецький аеропорт. Потім воював контрактником у 95-й бригаді Збройних сил України.

Виступаючи в судовому засіданні Київського апеляційного суду, «Буча» розповів, що жодні слідчі дії з ним не проводилися. Він також заявив, що до нього в камеру ізолятора приходили працівники правоохоронних органів і наполягали, щоб він узяв на себе низку гучних злочинів, зокрема вбивство Шеремета. У разі згоди обіцяли звільнити з-під варти дружину, Інну Грищенко. Подружжя назвало такі методи шантажем.

В Печерському суді люди бачили, як під час розгляду клопотань у справі Інни Грищенко про звільнення -зпід варти суддя час од часу писав комусь есемески в телефоні, прикривши його томиком матеріалів. І робив вигляд начебто уважно слухає, з’ясовує, вивчає, прагнучи прийняти справедливе, зважене, обґрунтоване і мотивоване рішення. Через деякий час інша суддя у цій же справі (того ж Печерського) винесла ухвалу, в якій зовсім не зазначила, які ж ризики існують, що Грищенко може ухилятися від слідства, втекти, впливати на свідків. А навіщо? Простіше повторити, пробубоніти прокурорський документ про те, що «ризики при обранні запобіжного заходу продовжують залишатися», а потім, потупивши очі в підлогу, залишити суддівську залу. Фраза про «ризики» повторюється від суду до суду, перекочовує з ухвали до ухвали. (Подібний суддівський стиль спостерігали і під час розгляду клопотань щодо Юлії Кузьменко, Андрія Антоненка, Яни Дугарь. І постійно прокурори белькотали про “ризики”…).

Читайте статтю: “Пума” і слідчі жорна. Несподіване рішення Апеляційного суду (+відео)

23 січчня 2020 року Апеляційний суд Києва звільнив Інну Грищенко з-під варти.

Читайте також: Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України

Сообщение Європейський суд з прав людини прийняв заяву “Пуми” і “Бучі”, яких на брифінгу Авакова і Зеленського, “прив’язали” до справи Шеремета (+відео) появились сначала на Український репортер.

Колишні воїни вимагають спростувати брехливу інформацію, поширену під час відомого брифінгу 12 грудня 2019 року. Того дня в МВС було проведено екстрений брифінг щодо затримання осіб, яких підозрюють у причетності до вбивства журналіста Павла Шеремета. На брифінг прибули президент Володимир Зеленський, генпрокурор Руслан Рябошапка, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Суспільству розповіли, що вбивство журналіста Павла Шеремета “розкрито”. Затримано групу: лідера гурту Riffmaster, сержанта Сил спеціальних операцій Андрія Антоненка, дитячу лікарку та волонтерку Юлію Кузьменко і медсестру військового батальйону, волонтерку Яну Дугарь. Серед фігурантів справи назвали також «Пуму» і «Бучу» – відомих учасників АТО, волонтерів. Усіх їх – без судового вироку! – назвали причетними…

Між тим, подружжю Грищенків ніхто підозри щодо вбивства Шеремета не пред’являв. Відразу в багатьох ЗМІ їхні прізвища відразу ж після брифінгу стали фігурувати в контексті підозрюваних. Якщо влада сказала про “причетність”, то й покотилося страшне колесо облудних звинувачень на різних інформресурсах.

Інна і Владислав опинилися за гратами. Виявилося, що слідство має до них претензії зовсім в іншій справі. За версією “органів”, 13 липня 2018 року в місті Косів Івано-Франківської області «Пума» і «Буча» нібито здійснили невдалий замах. Начебто на приватному домоволодінні підприємця Чекурака під автомобіль “Range Rover” було закладено вибухівку, однак вона не спрацювала. «Пума» і «Буча» називають це обвинувачення абсурдним, сфальшованим і винними себе не визнають.

Тим не менш Інна два місяці і 18 днів провела в одиночній камері київського ізолятора тимчасового тримання. Владислав Грищенко досі за гратами. Без судового вироку.

Подружжя воювало проти російських окупантів, Інна та Владислав були поранені. На фронті «Буча» спочатку був добровольцем у «Правому Секторі», захищав Донецький аеропорт. Потім воював, як контрактник, у 95-й бригаді Збройних сил України. У них в Києві  є неповнолітня донька.

Виступаючи в судовому засіданні Київського апеляційного суду, «Буча» розповів, що жодні слідчі дії з ним у «прикарпатській справі Чекурака» не проводилися. Він також заявив, що до нього в камеру ізолятора приходили працівники правоохоронних органів і наполягали, щоб він узяв на себе низку гучних злочинів, зокрема вбивство Шеремета. У разі згоди обіцяли звільнити з-під варти дружину, Інну Грищенко. Подружжя називає такі методи шантажем.

В Печерському суді люди бачили, як під час розгляду клопотань у справі Інни Грищенко про звільнення -зпід варти суддя час од часу писав комусь есемески в телефоні, прикривши його томиком матеріалів. І робив вигляд начебто уважно слухає, з’ясовує, вивчає, прагнучи прийняти справедливе, зважене, обґрунтоване і мотивоване рішення. Через деякий час інша суддя у цій же справі (того ж Печерського) винесла ухвалу, в якій зовсім не зазначила, які ж ризики існують, що Грищенко може ухилятися від слідства, втекти, впливати на свідків. А навіщо? Простіше повторити, пробубоніти прокурорський документ про те, що «ризики при обранні запобіжного заходу продовжують залишатися», а потім, потупивши очі в підлогу, залишити суддівську залу. Фраза про «ризики» повторюється від суду до суду, перекочовує з ухвали до ухвали. (Подібний суддівський стиль спостерігали і під час розгляду клопотань щодо Юлії Кузьменко, Андрія Антоненка, Яни Дугарь. І постійно прокурори белькотали про “ризики”…).

23 січчня 2020 року Апеляційний суд Києва звільнив Інну Грищенко з-під варти, обравши запобіжний захід – домашній арешт.

Однак у серпні “органи” направили подання до суду про те, щоб Інну Грищенко знову посадити за грати. Альтернатива – внести заставу в сумі 168 160 гривень. Мабуть, слідчі сподівалися, що Інна не надокучатиме в ізоляторі своєю принциповістю, тому й пішли на цей крок – запроторити мужню ветеранку, інваліда російсько-української війни в камеру. Знали, що таких коштів у неї немає. Але ж українці – великі і виняткові люди. Вони зуміли зібрати цю суму для внесення застави!

Сьогодні Інна говорить: “Я хочу жити в ПРАВОВІЙ Державі, де працює ЗАКОН”!

Сообщение Ветерани АТО “Пума” і “Буча” подали позов до Авакова появились сначала на Український репортер.

Про це у коментарі Укрінформу заявив її захисник Тарас Безпалий.

“Так, вручили”, – сказав юрист.

Зі свого боку адвокат іншого підозрюваного у цій справі, ветерана АТО Андрія Антоненка (Ріффмастера) Станіслав Кулик повідомив Укрінформу, що його підзахисному ще не вручали обвинувальний акт. “Ще не вручали. Було призначено (вручення обвинувального акту Антоненку — ред.) на 17 годину”, – сказав Кулик.

Нагадаємо, що журналіст Павло Шеремет загинув 20 липня 2016 року в Києві – його підірвали в автомобілі, який належав власниці “Української правди” Олені Притулі.

12 грудня 2019 року міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков заявив про затримання та оголошення підозр фігурантам справи щодо вбивства Шеремета. Слідство підозрює лікаря й волонтера Юлію Кузьменко, медсестру одного з парашутно-десантних батальйонів Яну Дугарь та ветерана АТО Андрія Антоненка. 25 травня Печерський суд Києва задовольнив клопотання прокурорів і змінив запобіжний захід Яні Дугарь з домашнього арешту на звільнення під заставу у розмірі 168 тис. гривень.

Кузьменко й Антоненко залишалися у СІЗО. 11 серпня Київський апеляційний суд змінив запобіжний захід Кузьменко на цілодобовий домашній арешт.

17 серпня Кузьменко повідомила, що їй 18 серпня вручать обвинувальний акт.

“Український репортер” нагадує: громадськість упродовж тривалого періоду проводить акції протесту, вимагаючи звільнення з-під варти Кузьменко, Антоненка, а раніше – і Яни Дугарь, крититикуючи владу за упередженість слідства, за те, що не бажають розшукувати справжніх винуватців цього злочину. Зокрема, 10 серпня під стінами Офісу Генпрокурора активісти влаштували гучний і принциповий пікет проти дій очільниці відомства Венедиктової.

Також нагадаємо, що 12 грудня 2019-го в МВС було проведено екстрений брифінг щодо затримання осіб, яких підозрюють у причетності до вбивства журналіста Павла Шеремета. На брифінг прибули президент Володимир Зеленський, генпрокурор Руслан Рябошапка, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Суспільству розповіли, що вбивство журналіста Павла Шеремета “розкрито”. Затримано групу: лідера гурту Riffmaster, сержанта Сил спеціальних операцій Андрія Антоненка, дитячу лікарку та волонтерку Юлію Кузьменко і медсестру військового батальйону, волонтерку Яну Дугарь.

Серед фігурантів справи назвали також «Пуму» і «Бучу» – відомих учасників АТО, волонтерів. Усіх їх – без судового вироку! – назвали причетними… Між тим, подружжю Грищенків ніхто підозри щодо вбивства Шеремета не пред’являв. Однак в багатьох ЗМІ їхні прізвища відразу ж після брифінгу стали фігурувати в контексті підозрюваних.

Якщо влада сказала про “причетність”, то й покотилося страшне колесо облудних звинувачень на різних інформресурсах. І “розпинали”…  “Український репортер” в багатьох статтях на цю тему ставив питання руба: чи не з 1937-го котиться це “колесо” репресій? І як його зупинити? Де стіна закону і права?

Захисниця України, волонтерка Інна Грищенко (фронтовий позивний «Пума») два місяці і 18 днів провела в одиночній камері київського ізолятора тимчасового тримання. Її чоловік – український воїн Владислав Грищенко (також захисник України!) – досі за гратами. Без судового вироку. На три, а то й на п’ять штихів закопують в землю одвічний принцип гуманізму. Тому забудьте, що сей основоположний правничий постулат торжествує у тій чи іншій справі беззаперечно, твердо, як аксіома.

В Печерському суді кореспонденти “Українського репортера” бачили, як під час розгляду клопотань у справі Інни Грищенко суддя час од часу писав комусь есемески в телефоні, прикривши його томиком матеріалів. І робив вигляд начебто уважно слухає, з’ясовує, вивчає, прагнучи прийняти справедливе, зважене, обґрунтоване і мотивоване рішення.

Через деякий час інша суддя у цій же справі (того ж Печерського) винесла ухвалу, в якій зовсім не зазначила, які ж ризики існують, що Грищенко може ухилятися від слідства, втекти, впливати на свідків. А навіщо?

Простіше повторити, пробубоніти прокурорський документ про те, що «ризики при обранні запобіжного заходу продовжують залишатися», а потім, потупивши очі в підлогу, залишити суддівську залу. Фраза про «ризики» повторюється від суду до суду, перекочовує з ухвали до ухвали. (Подібний суддівський стиль спостерігали і під час розгляду клопотань щодо Юлії Кузьменко, Андрія Антоненка, Яни Дугарь. І постійно прокурори белькотали про “ризики”…). Уся ця братія (разом узята) просто знущається з українського народу. І знущаються вже три десятиліття! Але ж терпець в народу колись увірветься.

Між іншим: глибоко вразила ситуація, коли в Апеляційному суді люди навстоячки виконували Державний гімн України. Співала й Інна Грищенко (за гратами). Співали її батьки – захисник України з позивним “Дєд”, мама – волонтерка із псевдо “Бандерівка”. Співав брат, ветеран АТО, якого було поранено на фронті. Співала донька Інни – школярка Дарина. Багато хто витирав сльози, плакав.

А знаєте, хто не підвівся з лавки під час виконання Державного Гімну? Представник держави, тобто прокурорський працівник. Сидів, потупивши очі, опустивши голову. Як це називається? Кого судять? Воїнів, захисників України? Яка роль прокурора? Отака дивовижна ситуація. Кіно знімай. Для усього світу.

От і скажіть, які ризики втечі чи перешкоджання слідчим діям з боку підозрюваних? Наприклад, «Пума» була на передовій, під обстрілами, життям ризикувала заради України, бойових побратимів. Невже вона буде уникати викликів на допит до слідства? Навпаки – Інна заявила в суді, що дає згоду навіть на відеофіксацію під контролем поліції свого перебування під домашнім арештом. Однак їй все одно не ймуть віри. Це ж як треба не поважати захисницю України, як треба не любити свій хоробрий, войовничий народ, щоб прошварготіти: «Залишити під вартою»!

А ми ж знаємо, як восени 2014-го сумнозвісна суддя Печерського суду Світлана Волкова звільнила із СІЗО екс-командира “Беркута” Дмитра Садовника, якого обгрунтовано підозрюють у розстрілі 39 Героїв Небесної Сотні. Катюга Садовник відразу ж втік до Московії. Волкову лише звільнили з посади, а потім вона благополучно поновилася на роботі. Це і є справедливість по-українському?! Ні, це якийсь суддівський “космос”!

«Пума» на Майдані була із Садовником по різні сторони барикади. Сьогодні цей злочинець – в шоколаді, мабуть “розганяє” мітингувальні майдани в Білорусі. Інна місяці провела в камері-одиночці. Ось такі жахливі контрасти.

Українці звикають до цих контрастів, хоч в душі лають, клянуть цей слідчий каток, який «утюжить» людські долі. Але що вдіяти можуть? Тебе не чують. Глухо як у танку. Але українці твердо знають і вірять: вони все одно переможуть зло. Такий народ не здолати! Тільки ось на нарах мають опинится ті, хто “шив” цю справу!

Читайте також:

Справа про вбивство Шеремета: лікарка Юлія Кузьменко – на волі!

Сообщение Справа Шеремета: підозрюваній Юлії Кузьменко вручили обвинувальний акт (+відео) появились сначала на Український репортер.

Про це “Українському репортерові” повідомила мама Інни Грищенко. За її словами, в поліції є дозвіл Печерського суду.

Інна воювала з російськими окупантами, пішла добровольцем на фронт (Правий Сектор), її було тяжко поранено. Вона є інвалідом III групи.

Затримали жінку торік, 5 листопада, вона перебувала в Київському ізоляторі тимчасового тримання. Два місяці і 18 днів. Саме стільки часу провела в одиночній камері. Київський апеляційний суд змінив їй міру запобіжного заходу, визначивши домашній арешт.

Інну разом з чоловіком Владиславом (позивний «Буча»), також ветераном АТО, підозрюють у замаху на вбивство підприємця Михайла Чекурака в місті Косів на Прикарпатті. Начебто цього чоловіка намагалися підірвати в автомобілі, однак «бомба» з якихось причин не вибухнула. «Пума» і «Буча» стверджують, що до цього злочину вони не причетні, а справу сфальшовано.

В Київському апеляційному суді «Пума» заявила, що її тримають за гратами як заручницю з тим, щоб здійснювати тиск на чоловіка, Владислава Грищенка. Якщо він обмовить людей, на кого вказує слідство і візьме на себе «вину», то Інну звільнять з-під варти.

«Це ж явно ненормально – тиснути на моє здоров’я, щоб отримати свідчення у справі, до якої не маю жодного відношення”, – промовила Інна тоді в суді.

Адвокат Альона Помазановська стверджувала, що в матеріалах слідства немає жодного доказу про перебування Інни Грищенко на місці злочину в Косові Івано-Франківської області, взагалі причетності до цієї події. Експертиза вивила, що на вибухівці є залишок жіночого волосся. Але водночас немає точного підтвердження, що це волосся з голови Інни Грищенко, зазначила адвокат.

Читайте матеріали:

• Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України
• “Пума” і слідчі жорна. Несподіване рішення Апеляційного суду (+відео)
• “Пума на волі. Як це було (+відео, фото)”

Відео:

Сообщение Резонансна справа: у Києві до квартири “Пуми” прибули поліцейські появились сначала на Український репортер.

Інну разом з чоловіком Владиславом (позивний «Буча») підозрюють у замаху на вбивство підприємця Михайла Чекурака в місті Косів на Прикарпатті. Начебто цього чоловіка намагалися підірвати в автомобілі, однак «бомба» з якихось причин не вибухнула. «Пума» і «Буча» стверджують, що до цього злочину вони не причетні, а справу сфальшовано.

Тим не менш «Пуму» узяли під варту. Печерський райсуд геть відкинув клопотання про обрання більш м’якого запобіжного заходу, на якому наполягали адвокати, – домашній арешт. Подружжя Грищенків воювало з російськими окупантами. Інну було тяжко поранено, вона є інвалідом III групи.

ВІДЕО:

Про «Пуму» і «Бучу» вся країна дізналася 12 грудня 2019-го. В МВС було проведено екстрений брифінг щодо затримання осіб, яких підозрюють у причетності до вбивства журналіста Павла Шеремета. На брифінг прибули президент Володимир Зеленський, генпрокурор Руслан Рябошапка, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Суспільству розповіли, що вбивство журналіста Павла Шеремета розкрито. Затримано групу: лідера гурту Riffmaster, сержанта Сил спеціальних операцій Андрія Антоненка, дитячу лікарку та волонтерку Юлію Кузьменко і медсестру військового батальйону, волонтерку Яну Дугарь. Серед фігурантів справи назвали також «Пуму» і «Бучу».

Читайте матеріал

• Справа «Пуми» і «Бучі»: несподіваний поворот (+відео)

Утім, подружжю Грищенків ніхто ніякої підозри щодо вбивства Шеремета не пред’являв. Однак в багатьох ЗМІ їхні прізвища відразу ж після брифінгу стали фігурувати в контексті підозрюваних. Якщо “нагорі” сказали про “причетність”, то й покотилося страшне колесо облудних звинувачень на різних інформресурсах. І “розпинають”… Чи не з 1937-го котиться це “колесо”? І як його зупинити? Де стіна закону і права?

Читайте матеріал

• “Пума” і слідчі жорна. Несподіване рішення Апеляційного суду (+відео)

В суді першої інстанції – Печерському – усі скарги адвокатів тотально відкидали. Ми знову змушні наголосити на тому що гуманізм до людини, до жінки-воїна, інваліда тут було глибоко закопано в землю.

В Печерському суді люди бачили, як під час розгляду клопотань суддя із задумливим виглядом час од часу писав комусь есемески в телефоні, прикривши його томиком матеріалів.

І робив вигляд начебто уважно слухає, з’ясовує, глибоко вивчає, прагнучи прийняти справедливе, зважене, обґрунтоване і мотивоване рішення. У прокурора трусилися руки, він абсолютно не оперував аргументами. Усе це разом і було знущанням над правосуддям, зрештою над правами людини.

Через деякий час інша суддя у цій же справі (того ж Печерського) винесла ухвалу, в якій зовсім не зазначила, які ж ризики існують, що Грищенко може ухилятися від слідства, втекти, впливати на свідків. Людина в суддівській мантії повторила прокурорський документ про те, що «ризики при обранні запобіжного заходу продовжують залишатися», а потім, потупивши очі в підлогу, залишила суддівську залу. Фраза про «ризики» повторювалася від суду до суду, перекочовувала з ухвали до ухвали.

Читайте матріал

• Рідні “Пуми” влаштували акцію протесту в столичному суді (+відео)

Починаючи з 5 листопада і по сей день жодні слідчі дії у косівській справі з Інною Грищенко не проводилися, аргументовано довели адвокати.

У Київському апеляційному суді «Пума» заявила, що її тримають за гратами як заручницю з тим, щоб здійснювати тиск на чоловіка, Владислава Грищенка. Якщо він обмовить людей, на кого вказує слідство у справі про вбивство журналіста Павла Шеремета і візьме на себе «вину», то Інну звільнять з-під варти.

Читайте: 

Фронтовичка “Пума” і всі-всі. Репортаж із зали суду (+відео)

Адвокат Альона Помазановська стверджує, що в матеріалах слідства немає жодного доказу про перебування Інни Грищенко на місці злочину в Косові Івано-Франківської області, взагалі причетності до цієї події.

Прокурор парирує – експертиза вивила, що на вибухівці є залишок жіночого волосся. Але водночас немає точного підтвердження, що це волосся з голови Інни Грищенко.

В адвокатів залишалася надія на справедливість в апеляційній інстанції.

Перший раунд розгляду скарги завершився досить несподівано – суд зобов’язав прокурора до 23 січня надати розсекречені матеріали негласних слідчих дій щодо Інни Грищенко, а також копії протоколів з підписами понятих щодо проведення обшуків. Адже Грищенко у своєму поясненні заявила про фальсифікацію, на її думку, певних моментів, зв’язаних з понятими.

І ось 23 січня… Суддівська колегія під головуванням Валерія Лашевича слухає аргументи прокурора – чому підозрювану все ж треба тримати під вартою і які конкретні обставини вказують на її безпосередню участь у кримінальному правопорушенні.

Що «накопало» слідство? Є матеріали негласних слідчих дій, зокрема прослуховування телефонних розмов. І все? Серед доказів – зразок жіночого волосся, який начебто залишився на вибухівці в Косові. Однак експертиза, за словами адвокатів, не довела, що це волосся Інни Грищенко.

Суд все намагався дізнатися у прокурора, чому слідство офіційно не намагалося узяти в підозрюваної зразки волосся, щоб таким чином підтвердити або спростувати попередні дані негласних слідчих дій.

А відповіді, як на мене, зовсім непереконливі, помережані загальниками, неконкретні. Але ж йдеться про долю людини!

«Моя єдина вина у тому, що я вийшла заміж за Владислава», – з іронією сказала Інна, пояснюючи суду свої аргументи у справі. Тим самим підтвердивши попередню думку про те, що її зачинили в камері як заручницю.

Суддівська колегія пішла в нарадчу кімнату. Невдовзі ми почули вердикт.

Розглянувши скаргу адвокатів, суд скасував ухвалу про тримання Інни Грищенко під вартою. Її мають звільнити негайно. Згідно з новою ухвалою Грищенко має перебувати під цілодобовим домашнім арештом.

На очах доньки Інни – дев’ятикласниці Дарини – з’являються сльози. Дівчина плаче. Не вірить своїм очам і батько Інни Петро Миколайович, старий солдат, учасник АТО. Він щодня бачить, як розтоптують правду в державі. І як боляче вдарило це нещастя з арештом доньки і зятя по його родині. Що називається, прийшли з фронту і потрапили у пекло.

Читайте статтю

• Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України

Поруч і брат Інни – Микола, також колишній воїн. Він вже ладен підійти і обійняти сестру, але ще бар’єри скляного акваріуму на заваді. Лише мама Інни, Євдокія Калениківна, теж волонтерка, не витримує і безстрашно йде на «стіну» з конвою, хутко пробираючись до тих казенних дверей, за якими її донька.

«Пума» просить заспокійливе. Для неї, певно, цей вердикт як певний шок. Її вже «призначено» винною, її прізвище раз-по-раз лунало на тому резонансному брифінгу за участю найвищого керівницта держави, її фотографію показували на усіх телеканалах.

І раптом апеляційний суд «посмів» мати іншу думку. Як так? Виходить, слідчий каток, який «утюжить» людські долі, не такий вже і могутній. Його можна зупинити лише безумовним і суворим дотриманням закону.

Сьогодні апеляційний суд усім наочно показав, яким має бути справжнє і незалежне правосуддя.
Опинившись на волі, Інна потрапила в обійми рідних, подруг, знайомих. Багато хто плаче. Від радості.

Лише тепер на обличчі «Пуми» з’являється посмішка. Вона серед своїх. Ці не стріляють у спину.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото “Українського репортера”

ВІДЕО:

Сообщение Пума на волі. Як це було (+відео, фото) появились сначала на Український репортер.

Обрано інший запобіжний захід – цілодобовий домашній арешт за місцем прживання.

Подробиці – найближчим часом.

Читайте також:

• “Пума” і слідчі жорна. Несподіване рішення Апеляційного суду (+відео)

Фото “Українського репортера”

Сообщение “Пуму” щойно звільнили з-під варти (+фото) появились сначала на Український репортер.

Дещо про гуманність

На три, а то й на п’ять штихів закопують в землю одвічний принцип гуманізму. Тому забудьте, що сей основоположний правничий постулат торжествує у тій чи іншій справі беззаперечно, твердо, як аксіома.

Погляньмо, як ставиться держава до Інни Грищенко, що має позивний «Пума».

Інну разом з чоловіком Владиславом (позивний «Буча») підозрюють у замаху на вбивство Михайла Чекурака в місті Косів на Прикарпатті. Начебто цього чоловіка намагалися підірвати в автомобілі, однак «бомба» не вибухнула. «Пума» і «Буча» стверджують, що до цього злочину вони не причетні.

«Пуму» затримали торік, 5 листопада, вона – в Київському ізоляторі тимчасового тримання.

Жінка воювала з російськими окупантами, пішла добровольцем на фронт (Правий Сектор), її було тяжко поранено. Інна є інвалідом III групи.

Тим не менш її беруть під варту. Суд першої інстанції геть відкинув клопотання про обрання більш м’якого запобіжного заходу, на якому наполягають адвокати, – домашній арешт. Нехай сидить? Так зручніше для слідства? Типова практика, на жаль.

Жорна слідства мелють, перемелюють долі. З яких років це ще тягнеться? З тридцятих минулого століття? Скільки ж доль вже зламано, зігнуто, розчавлено, розтрощено, розбито, понівечено, спаплюжено, оббріхано! Чи ж на таке заслуговує наш трудолюбивий, героїчний, волелюбний і прекрасний народ?

Починаючи з 5 листопада і по сей день жодні слідчі дії з підозрюваною Інною Грищенко не проводилися, аргументовано довели адвокати. Зате є інша ситуація – ганебна. Сьогодні Інні дуже потрібні ліки, медичне обстеження у шпиталі. Вже більше десяти разів до неї в ізолятор викликали екстрену меддопомогу.

Адвокат Олександр Широковський подав слідчому клопотання щодо проведення профільного медобстеження Інни Грищенко. Додав до цього відповідні медичні документи про погіршення стану здоров’я підзахисної, про виклики до ізолятора бригад меддопомоги. Знаєте, яку відповідь отримав? «Клопотання належним чином не обґрунтоване».

Інні Грищенко категорично відмовлено навіть одержати ліки, які «прописали» лікарі екстреної меддопомоги. Тому й утверджуємося в думці що лише у книжках торжествує правило: кримінальне законодавство проявляє людське, гуманне ставлення до підозрюваних. І що гуманізм є невід’ємною засадою кримінального права. Забудьте!

В Печерському суді люди бачили, як під час розгляду клопотань у справі Грищенко суддя час од часу писав комусь есемески в телефоні, прикривши його томиком матеріалів. І робив вигляд начебто уважно слухає, з’ясовує, вивчає, прагнучи прийняти справедливе, зважене, обґрунтоване і мотивоване рішення.

Через деякий час інша суддя у цій же справі (того ж Печерського) винесла ухвалу, в якій зовсім не зазначила, які ж ризики існують, що Грищенко може ухилятися від слідства, втекти, впливати на свідків. А навіщо?

Простіше повторити, пробубоніти прокурорський документ про те, що «ризики при обранні запобіжного заходу продовжують залишатися», а потім, потупивши очі в підлогу, залишити суддівську залу. Фраза про «ризики» повторюється від суду до суду, перекочовує з ухвали до ухвали.

А які ризики, дозвольте поцікавитися? «Пума» була на передовій, під обстрілами, життям ризикувала заради України, бойових побратимів. Невже вона буде уникати викликів на допит до слідства? Навпаки – Інна заявила в суді, що дає згоду навіть на відеофіксацію під контролем поліції свого перебування під домашнім арештом. Однак їй все одно не ймуть віри. Це ж як треба не поважати захисницю України, як треба не любити свій хоробрий, войовничий народ, щоб пролопотіти: «Залишити під вартою»!

А ми ж знаємо, як восени 2014-го суддя Печерського суду Світлана Волкова звільнила із СІЗО екс-командира “Беркута” Дмитра Садовника, якого обгрунтовано підозрюють у розстрілі 39 Героїв Небесної Сотні.

Катюга Садовник відразу ж втік до Московії. Волкову лише звільнили з посади, однак не посадили за грати. Це і є справедливість по-українському?!

«Пума» на Майдані була із Садовником по різні сторони барикади. Сьогодні цей злочинець – в шоколаді, Інна – в камері-одиночці. Ось такі жахливі контрасти.

Українці звикають до цих контрастів, хоч в душі лають, клянуть цей слідчий каток, який «утюжить» людські долі. Але що вдіяти можуть? Тебе не чують. Глухо як у танку.

Кажете, є міжнародна Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод? Так, наша держава ратифікувала цей документ, і там закарбовано:

« Кожен, кого заарештовано або затримано згiдно з положеннями підпункту с пункту 1 цiєї статтi, має негайно постати перед суддею чи iншою службовою особою, якiй закон надає право здійснювати судову владу, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звiльнення до початку судового розгляду…».

Вже декілька місяців жодних слідчих дій з Інною Грищенко не проводиться. В Київському апеляційному суді «Пума» заявила, що її тримають за гратами як заручницю з тим, щоб здійснювати тиск на чоловіка, Владислава Грищенка. Якщо він обмовить людей, на кого вказує слідство і візьме на себе «вину», то Інну звільнять з-під варти.

«Це ж явно ненормально – тиснути на моє здоров’я, щоб отримати свідчення у справі, до якої не маю жодного відношення, – промовила Інна в суді.

Коли адвокати подали суддівській колегії клопотання про те, щоб під час слухання у судовій залі підозрюваній дозволили тимчасово вийти зі скляного «акваріму» і сісти на лаву поруч зі своїми захисниками (це ж гуманно!) суд поцікавився думкою прокурора. Той відповів: «На розгляд суду».

Прокурор не має навіть власної позиції щодо цього – чи варто випускати зі скляної клітки жінку-інваліда, ветеранку, захисницю України. Він має сумнів, чи не втече вона часом від конвою? А конвой же посилений: четверо воїнів Нацгвардії, стільки ж поліцеських. Сила ж яка! І усі бдять, пильно слідкують, аби чогось такого не трапилося.

А «Пума» і не збирається зникати, «проходити» крізь стіни. Суд дозволяє їй залишити скляну «клітку», вона бере милицю, шкутильгає до адвокатської лави. Присідає з трудом, по її обличчю видно, що це їй дається важко. Болить (важке поранення ноги, мінно-вибухове).

Суд надає їй можливість виступити, просить не підніматися з лави. Однак Інна все ж піднімається. «Мене так виховали батьки», – зринає з її вуст. А вони ж тут, поруч, у залі – Петро Миколайович Смоляр, Євдокія Калениківна.

«Дєд» – воєнний псевдонім Петра Смоляра. Йому за 60. У лютому 2014-го Петро Миколайович був на армійському полігоні. Доброволець.

– Мені наказали зайти до кімнати, на співбесіду до командирів, – торує стежину Петро Миколайович. – У приміщенні побачив чотирьох командирів. Вони поцікавилися, як я сюди потрапив і чому взагалі пішов воювати.

Відповів: хочу у 12-й батальйон, бо там воює син Микола. І донька також на фронті, а я прийшов допомагати дітям. Раптом усі офіцери, ніби по команді, стали струнко і віддали мені честь, подякували, сказали, що нікуди мене не відпустять. Так я і залишився у них… Ми були у навчальному центрі спеціальних операцій ВМС України.

Смоляр-старший воював у підрозділі, який займався глибинною розвідкою у ворожому тилу.

Сьогодні він приходить на кожне судове засідання до доньки, до зятя Влада Грищенка («Бучі»). Майже уся сім’я Смолярів боролася з путінською ордою. Зять також пішов на фронт добровольцем, захищав Донецький аеропорт, потім воював в армійській бригаді.

Під час обшуку в оселі Смолярів слідчі вилучили частину особистих речей Петра Миколайовича – черевики-берці, форму київської муніципальної варти (Петро Миколайович працює охоронцем в комунальному підприємстві), простенький фронтовий мобільний телефон, який колись подарували волонтери. «І навіщо їм мої армійські берці?», – все дивується старий солдат.

А слідчий каток без жалю, він не зважає на сентименти. «Пума» про це знає, вона жорстко і різко говорить про те, як з нею поводилося слідство. Стоїть, спираючись на милицю, знемагаючи від болю. Жінка-воїн.

Для контрасту наведемо різкість на іншу картину. Торік, в суді під час чергового засідання донька Інни Грищенко Даринка, поклавши руку на серце, разом з усіма заспівала Державний Гімн. «Пума» також співала, ледве стримуючи сльози.

Співали і дідусь Даринки – Петро Миколайович Смоляр, і бабуся – Євдокія Калениківна, і волонтерка Ореста Бріт, і громадський активіст Назар Приходько, й працівники суду, й інші, інші. Лише представник державного обвинувачення прикипів до своєї лави, навіть не підвівся. Ані пари з вуст.

Наші люди спостережливі, вони все бачать, схоплюють навіть найдрібніші деталі. Вони ж підмітили, що в Печерському суді у представника обвинувачення тремтіли руки. А суддя «грався» есемесками. Так і судять… Ні, не на три штихи закопують справедливість, гуманізм. На всі десять! Глибоко беруть, щоб не дістати…

Адвокат Альона Помазановська стверджує, що в матеріалах слідства немає жодного доказу про перебування Інни Грищенко на місці злочину в Косові Івано-Франківської області, взагалі причетності до цієї події. Експертиза вивила, що на вибухівці є залишок жіночого волосся. Але водночас немає точного підтвердження, що це волосся з голови Інни Грищенко.

Мелють слідчі жорна, перемелюють людські долі. І кінця краю цьому не видно.

Підтримати «Пуму» приходять до суду не тільки знайомі, рідні, побратими, але й зовсім чужі для неї люди. Ось на цьому засіданні ми познайомилися з чоловіком, який працює в столичній пожежній частині. Каже, що після зміни приїхав сюди з почуття солідарності з ветеранами АТО. «Вони ж захищали нас на фронті. Тепер мусимо їх захищати!».

Благородно. З такими українцями не закопають правду. Віримо у це.

Цього дня досить несподівано завершилося судове засідання в Київському апеляційному суді. Розглядали адвокатське клопотання про зміну запобіжного заходу Ірині Грищенко.

Суддівська колегія пішла до нарадчої кімнати. А невдовзі вийшла і заявила, що судове засідання… продовжується. І ось чому. Суд зобов’язав прокурора до 23 січня надати розсекречені матеріали негласних слідчих дій щодо Інни Грищенко, а також копії протоколів з підписами понятих щодо проведення обшуків. Адже Грищенко у своєму поясненні заявила про фальсифікацію, на її думку, певних моментів, зв’язаних з понятими.

***

Донька «Пуми» Дарина навчається в дев’ятому класі. Бабуся каже, що дівчина начебто мріє про військовий інститут.

Хоче захищати країну, як її мама. Хтозна як воно буде, як складеться її доля.

А поки що мама у в’язниці.

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

Фото «Українського репортера»

Читайте також:

• Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України
• Фронтовичка “Пума” і всі-всі. Репортаж із зали суду (+відео)
• Справа «Пуми» і «Бучі»: несподіваний поворот (+відео)
• Рідні “Пуми” влаштували акцію протесту в столичному суді (+відео)

Сообщение “Пума” і слідчі жорна. Несподіване рішення Апеляційного суду (+відео) появились сначала на Український репортер.

За версією слідства, 13 липня 2018 року в місті Косів Івано-Франківської області «Пума» і «Буча» нібито здійснили невдалий замах. Начебто на приватному домоволодінні Чекурака під автомобіль “Range Rover” було закладено вибухівку, однак вона не спрацювала. «Пума» і «Буча» називають це обвинувачення абсурдним, сфальшованим і винними себе не визнають. Однак їх все одно тримають за гратами. Грищенків підтримують багато патріотів, волонтерів, ветеранів АТО, патріотично налаштована громадськість.

Про смерть Чекурака написала “Українська правда” з посиланням на адвоката Грищенка Віталія Ковальчука.
За словами адвоката, причина смерті Чекурака – природня. Як пише “УП”, “Чекурак був обвинуваченим в організації пограбування власної тещі та підриву її ресторану. Раніше він був судимий за вимагання грошей зі своїх боржників і погрози в їхній бік. У матеріалах справи щодо Чекурака слідство зазначало, що він має авторитет у кримінальних колах”.

Щодо Грищенків, то Шевченківський суд продовжив досудове розслідування у цій справі до 16 лютого 2020 року. Їх тримають за гратами, незважаючи на те, що подружжя воювало проти російських окупантів, Інна та Владислав були поранені. На фронті «Буча» спочатку був добровольцем у «Правому Секторі», захищав Донецький аеропорт. Потім воював, як контрактник, у 95-й бригаді Збройних сил України. У них в Києві  є неповнолітня донька.

Виступаючи в судовому засіданні Київського апеляційного суду, «Буча» розповів, що жодні слідчі дії з ним у «прикарпатській справі Чекурака» не проводилися. Він також заявив, що до нього в камеру ізолятора приходили працівники правоохоронних органів і наполягали, щоб він узяв на себе низку гучних злочинів, зокрема вбивство Шеремета. У разі згоди обіцяли звільнити з-під варти дружину, Інну Грищенко.

В суді «Буча» попередив, що не збирається накладати на себе руки і вважає себе «адекватним солдатом Української армії». Інна вважаає, що її тримають в ізоляторі як заручницю…

На фото: Подружжя Грищенків у суді.

Фото “Українського репортера”

Читайте також:

• Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України
• Фронтовичка “Пума” і всі-всі. Репортаж із зали суду (+відео)

Сообщение Справа «Пуми» і «Бучі»: несподіваний поворот (+відео) появились сначала на Український репортер.

Київський апеляційний суд розглядає скаргу адвоката Масі Найєма на рішення Печерського райсуду про обрання запобіжного заходу Інні Грищенко. Її було узято під варту 5 листопада 2019 року. В ізоляторі має перебувати упродовж двох місяців.

Представники обвинувачення вважають, що начебто вона допомогла своєму чоловікові Владиславу Грищенку («Бучі») виготовити саморобний вибуховий пристрій. «Бомбу» було начебто прикріплено до автомобіля одного із прикарпатських комерсантів, але вона не вибухнула. Родина Інни (і вона сама) називають цю справу сфальшованою.

Що скаже апеляційний суд? Чи замінить камеру ізолятора, де нині «Пума», домашнім арештом, як і просить адвокат? Хтозна.

В судовій залі, а також в коридорі – хмари людей. Ніхто не хоче прогнозувати, яким буде вердикт. Тривожно. Якесь колюче затишшя перед бурею.

А до скляного «акваріуму», де видніється «Пума», не дістатися. Багато хто хоче крізь малесеньке віконечко потиснути руку фронтовичці, привітатися особисто, підтримати добрим словом, підбадьорити. Інна тішиться, що прийшли милі серцю бойові побратими, друзі, що так багато правдивого українства на цій казенній території.

Почувши, що донька, дев’ятикласниця Даринка (на прохання людей!) почала співати Гімн України, Інна ледве стримала себе, щоб не розплакатися. Її очі стали вологими. Але тільки на мить. Вона знову опановує себе. Знову емоції під контролем.

І в Даринки на очах сльози. Позавчора вона прийшла до будівлі суду з плакатом: «Мамо, я тебе люблю!».

Одразу після арешту мами дідусь з бабусею десять днів переховували Даринку – вважали, що таким чином убезпечують Інну від можливого тиску слідства через доньку.

Сьогодні Даринка, поклавши руку на серце, разом з усіма співає: «…Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля». «Пума» також виконує Гімн.

Співає і дідусь Даринки – Петро Миколайович Смоляр, і бабуся – Євдокія Калениківна, і волонтерка Ореста Бріт, і громадський активіст Назар Приходько, й працівники суду, й інші, інші.

Лише представник державного обвинувачення прикипів до своєї лави, навіть не підвівся. Мовчить. Ані пари з вуст. Відвертається.

Оце так психологічна картина. Хоч кіно знімай про чорне і біле! Державна людина з прокуратури абсолютно не реагує на Державний Гімн! Люди виконують наш Славень-Гімн, а прокурор мов язика проковтнув. Боїться, що перепаде на горіхи від начальства? Чи, може, відомчими інструкціями не передбачено гуртом з народом виконувати національний гімн? Це – принципова позиція чи – тотальний страх, який побиває в душі все?

Треба було бачити очі людей, якими вони споглядали цю мовчазну фігуру, що представляє державне обвинувачення.

А які ж слова красиво-щемкі, клятвенні: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…»! І в кого ж вони одвічно на серці лежать? В простого народу. В народу-воїна.

Поруч з тим клятим «акваріумом» стоїть батько Інни – Петро Миколайович Смоляр (на фото), з пишними козацькими вусами, що вже вбралися у срібло, у вишиванці з червоним і чорним мереживом. Каже, що вишиванку подарував побратим на фронті.

«Червоне – то любов…». Батькові не те що болить страждання доньки, його це ріже по живому. Ген Інна зіперлася коліном пораненої ноги на лаву – так легше. Це вже згодом нам скаже мама Інни, що інша нога в доньки також є проблемною: «Останнім часом їй і кілька східців важко було здолати. Вона ж постійно на ліках». «А чорне – то журба…»

Інну було поранено на фронті – прикривала товариша під час ворожого обстрілу. Там, на передовій, до неї й притулився-пришпилився незвичний позивний «Пума». Мама Інни каже, що в цивільному житті з цим псевдо вже всі звиклися, зріднилися. От «Пумою» і кличуть-величають.

Певний період Інна працювала у «Veterano Pizza». Потім стала на стежку власного малесенького господарювання, її «коньок» після війни – сфера харчування. До цього душа лежить, і це те, що вона уміє. Її часто можна було побачити у шпиталях, бо допомога пораненим воїнам – закон для «Пуми», як і для усієї їхньої родини. До речі, Інна – юрист за фахом.

Ось у цій сім’ї сповна відчувається оголений нерв російсько-української війни.

«Дєд» – фронтовий позивний Петра Миколайовича Смоляра. Знову про давнішнє сказане, як одного дня пенсіонер Смоляр зібрався на фронт…

– Чоловік дуже конспірувався – поклав свої речі до рюкзака внучки Дарини і заховав, щоб я не здогадалася… У нас – двоє дітей, усі – воювали, зять також – на фронті, і чоловік туди ж… Ви не уявляєте, які у мене були відчуття. Але я знайшла той рюкзачок.., – згадувала дружина Петра Миколайовича пані Євдокія.

Сьогодні, в приміщенні суду Євдокія Калениківна спонтанно знову торує доріжку до давнішнього вчинку свого чоловіка, стиха кажучи нам:

– Я ж боюся, щоб він знову тишком-нишком не зібрався на фронт. Він такий, що може…

На передовій «Дєд» був центрі спеціальних операцій ВМС України. Служив у підрозділі, який займався глибинною розвідкою у ворожому тилу.

У лютому 2014-го доброволець Петро Смоляр прибув на армійський полігон.

– Мені наказали зайти до кімнати, на співбесіду, – згадував Петро Миколайович. – У приміщенні побачив чотирьох командирів. Вони поцікавилися, як я сюди потрапив і чому взагалі пішов воювати. Відповів: хочу в 12-й батальйон, бо там воює син Микола. І донька Інна також на фронті, а я прийшов допомагати дітям. Раптом усі офіцери, ніби по команді, стали струнко і віддали мені честь…

Знову ж психологічна картина. І яка! Офіцери-воїни віддали честь добровольцю-пенсіонерові. Не по інструкції. І не по команді. За велінням серця!

У нашій же ситуації з прокурором править бал інше: нема вказівки – Гімн не співається. Прокурор не співає Державний Гімн, навіть не підніметься з лави, бо нема інструкції. Дико.

У 2016 році сержант Петро Смоляр повернувся з доріг війни. У чорній формі з шевроном «морських коників» (спецпризначенці!), в тільнику, в чорному береті.

Коли усю сім’ю Смолярів столична влада запросила до Колонної зали Київради для вручення нагороди Київського міського голови «Честь. Слава. Держава», юна Даринка одягнула чорний берет дідуся. Ось вам і спадкоємність поколінь! У якій державі ще є подібне?!

З тих під дівчинка вже підросла, вже й до фінішу котяться шкільні роки. Сьогодні вона, ніби між іншим, каже, що уроки «не лізуть до голови», бо ж всі думки про маму. Й печуть душу оті ненависні обшуки упродовж семи годин, ота жахлива невідомість, з якою зіштовхнулася її родина.

Досі сім’я не може відігнати у непам’ять візит слідчих із судовою ухвалою «Ім’ям України». Петро Миколайович дивується, навіщо під час обшуку слідчі вилучили його форменний одяг, у якому він щодня ходить на роботу (працює охоронцем в комунальному підприємстві). Вилучили навіть його черевики-берці 44-го розміру. Фронтові берці. Невже вони можуть бути речовими доказами у кримінальному провадженні стосовно доньки Петра Миколайовича Інни Грищенко?

Інна носить 38-й розмір взуття. У її батька – 44-й. Це ж яку треба мати фантазію, щоб чинити такі слідчі дії?! «Ім’ям України», кажете?

Але не це пропікає душу бувалого солдата.

– Вони забрали ще й старенький мій кнопковий телефон. Його мені на фронті волонтери подарували. А там – всі контакти побратимів, моїх бойових товаришів, – бідкається Петро Миколайович. – Я ж їм постійно дзвоню.

Минулого вівторка підтримати родину свого сержанта приїхав його колишній командир з отих мужніх спецпризначенців («морських коників»). Він – Народний Герой України. «Дєд» каже, що у його командира – більше 70 бойових розвідувальних рейдів в тил противника. Відчайдух, профі, володіє блискучою військової майстерністю. Він солдатське життя цінує понад усе.

Командир з «Дєдом» тепло обнялися, привіталися. Свої!

– Бачите, що коїться…, – стиха промовив сержант Смоляр.

«Встати, суд іде!». Суддя бубонить рішення. Ніби шмагає тим казенним словом, навідліг б’ючи. Інну Грищенко продовжать тримати під вартою.

Чому? Чому? Гришенко може зникнути, це – один із аргументів прокурора. Овва! Інна заявляє, що тисячу разів вже мала можливість виїхати з Києва, навіть на фронт. Але ж залишається в рідному місті. Тут – її домівка, її земля. За цю землю вона проливала кров. Тепер держава наказує Інні Грищенко: за грати! У жахливі часи живемо. “Душу й тіло ми положим..”?

***

Коли закінчився суд, мама Інни того вечора сказала нам, що зараз з чоловіком їдуть до шпиталю. Там лікується Смоляр-молодший, Микола, також фронтовик.

А наступного дня стежка-доріжка – до ізолятора тимчасового утримання, де перебувають діти: донька Інна, зять Владислав. Смоляри повезуть харчі, ліки… Так круто повернулося колесо долі.

І коли розвидниться в державі?

Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото «Українського репортера»

Читайте також:

• Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України

Сообщение Фронтовичка “Пума” і всі-всі. Репортаж із зали суду (+відео) появились сначала на Український репортер.

Ті, що в поліцейських мундирах, кажуть, що є матеріали розслідування – начебто Пума і Буча порушили закон. Але ж судового вироку немає. Водночас воїни-добровольці вже за гратами. Система шалено поспішає заперти туди, у сірі, жахливі камери… Навіть незважаючи на заслуги перед Вітчизною, на поранення, на те, що подружжя виховує неповнолітню доньку. Страшно.

Сьогодні ми розповімо про цю неймовірну родину воїнів Грищенко – Смолярів. Щоб люди знали, хто мешкає з ними в одному місті, ходить одними й тими ж вулицями… Хто серцем і душею уболіває за неньку Україну.  І прагне перемоги над путінським військом.

Батько Пуми – Петро Миколайович Смоляр. Мама – Євдокія Калениківна.

А ще такий штрих – уся родина (Петро Миколайович, син Микола, донька Інна Грищенко та зять Владислав Грищенко) нагороджена відзнакою Київського міського голови «Честь. Слава. Держава» (на скрін-фото).

Дєд – воєнний псевдонім Петра Смоляра. Йому – за 60. Одного дня зібрався на фронт…

– Чоловік дуже конспірувався – поклав свої речі до рюкзака внучки Дарини і заховав, щоб я не здогадалася… У нас – двоє дітей, усі – воювали, зять також – на фронті, і чоловік туди ж… Ви не уявляєте, які у мене були відчуття. Але я знайшла той рюкзачок.., – згадувала дружина Петра Миколайовича пані Євдокія.

– Я все одно поїхав би, знайшла б ти його чи ні, бо вже усі документи були готові, – глава сім’ї коментує репліку своєї половинки.

Познайомимося ближче з Петром Смоляром. Колись працював на будівництві, в міліції, водив тролейбуси,трудився у супермаркеті.

– Одного разу мені на роботу потелефонував син. І попросив прийти наступного ранку до військкомату, – пригадує Смоляр. – Я захвилювався: «Синку, тебе що, забирають в АТО?» Приїхав, щоб провести його… Від Миколи я дізнався, що донька Інна – на передовій. Нам вона казала, що хлопцям продукти на фронт возить, а насправді воювала у Правому секторі. Тоді я і вирішив: не можу сидіти удома, на дивані, коли мої діти воюють. На наших з дружиною плечах була внучка Даринка. І я почав Даринку «готувати»… Говорив, що, мовляв, вона вже велика дівчинка, і я можу їй доручити бабусю. І пішов до військкомату…

У лютому 2014-го Дєд вже був на армійському полігоні.

– Мені наказали зайти до кімнати, на співбесіду до командирів, – торує стежину Петро Миколайович. – У приміщенні побачив чотирьох командирів. Вони поцікавилися, як я сюди потрапив і чому взагалі пішов воювати. Відповів: хочу у 12-й батальйон, бо там воює син Микола. І донька також на фронті, а я прийшов допомагати дітям. Раптом усі офіцери, ніби по команді, стали струнко і віддали мені честь, подякували, сказали, що нікуди мене не відпустять. Так я і залишився у них… Ми були у навчальному центрі спеціальних операцій ВМС України.

Дєд служив у підрозділі, який займався глибинною розвідкою у ворожому тилу.

– Я проводжав хлопців, зустрічав, забезпечував усім необхідним. Ставився до них, як до своїх синів.
У 2016 році Петро Миколайович повернувся з війни. Його рік не було у Києві, а вже стільки навинулося на життєвому витку. Кинувся оформляти пенсію – проблема…

– Фірма, де я працював, – збанкрутіла, документи, зокрема мою трудову книжку, горе-підприємці десь загубили, – згадував Петро Миколайович. – Написав заяву до поліції Солом’янського району. Їздив, щоб дізнатися, якому слідчому передали справу. Його звати Денис Яхненко. Він був дуже зайнятий. Він узяв у мене пояснення і на цьому все закінчилося, потім я телефонував йому декілька разів. Марно. Через якийсь час поїхав до прокуратури №9 – може, допоможуть вплинути на слідчого? Пані прокурорша пообіцяла, що ледь не завтра вирішать моє питання. Коли я через декілька днів приїхав до неї, вона була дуже незадоволена – мовляв, заважаю працювати. А дружині згодом взагалі сказали у цій прокуратурі: «Ідіть геть звідси!».

На фронт би таких чинуш у мундирах!

Якось Смоляри забажали одержати бодай клаптик землі. Щоб вирощувати городину, а може, колись і хатинку збудують. У земельному відомстві порадили поїхати подивитися, де та земля… Це аж під Чернігівщиною. Подивилися, а там – яр… Вирощуйте помідорчики?

– На душі шкребе від такої несправедливості, – зізнавався Петро Миколайович.

Смоляри – люди з великий оптимізмом у серці. Але він з часом, можливо, десь розвіюється. Бо ж як гнуть-рвуть Україну різні лиховісні вітри.

Смоляри – це також і щедрість, і щирість.

– Квартира – двокімнатна, її називаємо «рукавичкою», усі поміщаються, – бере слово Євдокія Смоляр. – На Воскресенці, живемо, як усі. Приїжджають волонтери, хлопці з фронту, треба переночувати чи пожити, то куди їм дітися? Усі – до нашої хати. І не тісно! Радіємо, що вони живі-здорові. Це – службова квартира. Я у 1980-му пішла працювати двірником, щоб заробити помешкання.

Ще одна риса в характері Смолярів – безкорисливість. Продали автомобіль, щоб «одягнути і взути» сина, коли йшов на фронт. Купили бронежилет. Потім Смоляри іншим бійцям допомагали з одягом. Кажуть: «Нашій доньці люди також допомагали, коли її було поранено».

Євдокію Смоляр можна часто побачити у шпиталях… Волонтер! І донька Інна – на волонтерській стежині, часто збирала кошти для фронту, продуктові передачі для шпиталів.

– А вона ж – після поранення, з ногою – проблема, – промовляє Євдокія Смоляр. – Донька ставить поранену ногу на стілець біля плити і працює. Трішки відпочила і далі працює – готує їсти пораненим солдатам. Я бачу, як їй тяжко, але ж не зізнається.

А по хвилі:

– Ось на фотографії наша донька, її позивний Пума, була начальником оперативного відділу контррозвідки Правого сектору.

Із Владом, зятем, вони вінчалися на фронті. Зять був кіборгом, захищав Донецький аеропорт.

Чим ще живе ця родина? Петро Миколайович якось був влаштувався охоронцем, зарплата – мізерна. У собезі пообіцяли, що пенсію йому будуть все ж виплачувати. Дружина Петра Миколайовича каже, що вона «тимчасово не працює.

Петро Миколайович сумує дещо за справжньою роботою. Каже:

– У нас є військкомат, я ж міг би служити там… Чому б таким як я, які ще при доброму здоров’ї, не дозволити служити далі? Я, наприклад, допомагав би військкомату під час призову, з хлопцями розмовляв би, вчив би їх. Чи нам не потрібні професіонали?

Врізалося у пам’ять розмірковування Дєда:

– Хіба про таку Україну ми на Майдані боролися? Ви знаєте, я досі, коли приходжу на Алею Героїв Небесної Сотні, не можу спокійно там знаходитися. Після Революції Гідності, на жаль, інколи доводилося чути, що ми, мовляв, – ті «правосєки, яких не добили на Майдані». Але поки ми живемо, не списуємо себе у запас. В мене батько дві війни пройшов: фінську і Другу світову. Він був сином кулака, їх гнали на фінську війну, радянська влада нікого не жаліла.

Такі вони, Пума, Буча, Дєд…

Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ

На фото: Інна і Владислав Грищенко (на передньому плані).
Фото із Фейсбук-сторінки Інни Грищенко, а також з відкритих джерел.

Сообщение Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України появились сначала на Український репортер.