Подібна війна другий рік палає на Близькому Сході між Іраном і Ізраїлем. Жертвами у цих війнах є демократичні, вільні країни Україна і Ізраїль. Агресори – авторитарні фашистські режими росії (путін), Ірану (хаменеї), Північної Кореї (ким чин ин), Білорусі (лукашенко). Підтримують воєнного злочинця путіна (на якого МКС видав ордер на арешт) і релігійного фанатика-фашиста хаменеї прем’єр-міністри Угорщини Орбан, Словаччини Фіцо, лідер комуністичного Китаю Сі Цзіньпін, президент Туреччини Ердоган і представник ватиканського престолу папа Франциск.

Детально про це читайте тут: «Шпигуни і диверсанти» чекіста путіна в НАТО, ЄС і Ватикані 

В обох війнах питання стоїть однозначно: бути чи не бути Україні та Ізраїлю незалежними державами. Це війни на ліквідацію української і єврейської державності і повне знищення українців і євреїв як етносу (геноцид/голокост).

Якщо лідери демократичного світу і країн-членів НАТО (особливо США) не розуміють цього, то вони або недоумки, які ведуть політику умиротворення агресора, сповідуючи подвійні стандарти, або таємні партнери (союзники) диктаторів путіна і хаменеї. Третього не дано!

Більше про це читайте тут:

Момент істини – або ми знищимо москальську чуму, або вона нас. Третього не дано

Ігрища на крові: «фiговий листок» американських санкцій проти росії

Війна символів

У цьому дописі я хочу акцентувати вашу увагу на визначенні «російсько-української» війни з точки зору Вселенських (Космічних) Законів, їх символів і знаків, які управляють Світом і ведичних знань, отриманих від тибетського монаха Церіна (про нього я неодноразово згадував у своїх публікаціях).
Російсько-українська війна, в першу чергу, – це війна світоглядів земної цивілізації, які відображені у Вселенських символах. Це війна за майбутнє людства, яким йому бути – людяним чи варварським. Провідником світла в цій війні є Україна! Так визначено Творцем.

Починаючи з історично відомої битви при Курукшетрі п’ять тисяч років тому (3102 рік до н.е), закінчилась «світла» епоха в історії людства і почалася «темна».

З припиненням існування давньої цивілізації сонячних аріїв (пращурів русинів-українців), людство потерпіло найбільшу духовну катастрофу і практично повністю втратило уявлення про вічне життя Душі, про божественне походження людини, її місію на планеті Земля, і зв’язок зі Всесвітом.
Настала «темна» матеріалістична (споживацька) ера паразитів, ера бездуховності, невігластва, брехні, маніпуляцій і подвійних стандартів. Цивілізація занурилася у пітьму.

Найбільше втрат і жорстоких випробувань в темні планетарні часи випало на долю представників духовного центру сонячної цивілізації, нащадків аріїв – українців.

Останнє тисячоліття, як найтемніша ніч перед світанком, було найважчим: колонізація України, світові війни, геноциди, голодомори, репресії, депортації кривавим валом пронеслися українською землею.

Розв’язана гітлером і сталіним Друга світова війна забрала життя понад 71 мільйона людей (військових і цивільних), з них українців 14 млн або 20% від загальносвітових людських втрат або 46% від загальних людських втрат колишнього радянського союзу. Втрати українців є найбільші і не порівнянні з втратами інших країн і народів у цій війні.

Тоталітарний більшовицький комуністичний режим організував штучний голод в Україні в 1921-1922 роках, яким знищив 3,5 млн українців.

Організований сталіним Голодомор-геноцид в Україні в 1932–1933 роках забрав життя 10,5 млн українців, з них 4 млн дітей.

Від штучного голоду в 1946-1947 роках померло 1,5 млн українців. Всього трьома штучними голодоморами було знищено 15 млн українців.

В 30-х роках минуло століття була розстріляна майже вся українська інтелігенція, сліпі кобзарі, їх поводирі і священнослужителі.

Друга Світова війна, сталінські репресії і три голодомори забрали життя майже 30 млн українців. Про це я говорив у своїх виступах в ООН, ПАРЄ і на міжнародних форумах. Неодноразово публікував ці страшні дані у ЗМІ.

Вітчизняна війна з фашистською московією вже забрала життя понад 200 тисяч українців (військових і цивільних, серед них понад дві тисячі вбитих і поранених дітей). Україна стала руїною.

На цю тему читайте статтю:

 Війна вільних людей з москалями-психопатами-садистами

Представники сатанинської демонічної і паразитичної цивілізації московити (москалі) перетворили Україну в колонію на понад 350 років, викачуючи з неї не тільки природні і матеріальні, але й духовні, інтелектуальні багатства.

Але вищим проявом намагання знищити Украъну – країну Сонця була світоглядна війна у формі ВІЙНИ СИМВОЛІВ, адже символ – це сконцентрована енергія.

Так жовто-блакитні кольори, які були символами наших пращурів аріїв і символізували Київську Державу, були замінені на «перевернутий» Державний прапор, із розрахунком на те, що за Космічним законом занепаду це призведе до розпаду України, втрати нею територій і незалежності (те, що відбувається сьогодні).

На цю тему читайте статтю:

 Війна вільних людей з москалями-психопатами-садистами

Священний Герб аріїв-русинів-українців, який називався Триглав (Трисил), москалі іронічно перейменували на «тризуб». Тепер він записаний в українській Конституції як малий Державний Герб України. Великий Державний Герб України не прийнятий до цього часу.

На офіційному сайті СБУ було фото скульптури «Козака переможця», який списом вражає російського двоголового орла (герб рф) на лапах дракона. Скульптура, яка була відкрита перед Днем Незалежності України у 2015 році перед входом у центральну будівлю СБУ (м. Київ), символізує Перемогу над алегоричним образом зла (росією).

На початку лютого 2020 року фото «Козака переможця» зникло з сайту СБУ. У відомстві, очолюваного Іваном Бакановим, пояснили: «фото зникло з сайту, бо зараз відбувається його технічне й дизайнерське оновлення, тому ніякої конспірології».

Новий сайт СБУ був запущений у березні 2020 року. Проте фото «Козака переможця» на сайті не поновили до цього часу.

У жовтні 2016 році появилася нова емблема ГУР МО України, на якій зображена сова, яка тримає меч, що пронизує територію росії, яка виділена темним кольором на карті глобусу (див. фото).

Зауважу, що символом російської військової розвідки (ГУ МО ЗС РФ – колишнє ГРУ) є «летюча миша», яку залюбки поїдає українська сова під час полювання.

Рашистські військові розвідники використовують гасло колишнього ГРУ ГШ ЗС СРСР: «Вище нас тільки зірки». У нашій розвідці на емблемі написано: «Мудрий панує над зірками». З появою нової емблеми ГУР МОУ в росії почалася істерія.

Після призначення начальником військової розвідки України Кирила Буданова на емблемі ГУР МОУ зникла карта росії, яку сова протикає мечем.

Сподіваюся, зрозуміли, яку енергію мають символи, якщо вони правильно визначені. Тому на диявола – хрест, а на ворога – меч! «Називайте речі своїми іменами і вони приведуть до успіху і перемоги», – заповідали нам наші пращури арії-русини. Здобудемо Українську державу або загинемо у боротьбі за Неї! (заповідь українського націоналіста).

Ліквідація символу Сварги автоматично означає ліквідацію сонячної цивілізації. Це й намагався зробити представник «місячної темної» цивілізації, німецький фюрер гітлер, який займався чорною магією, окультизмом і велике значення надавав космічним знакам та символам.

Нацист гітлер спаплюжив і перевернув найпотужніший символ Бога Сонця Сваргу – Свастику, щоб використати її на фашистських знаменах в війні проти всього Світу і встановити третій рейх.
Не випадково він напав на радянський союз 22 червня 1941 року в день найвищої сонячної активності, використовуючи перевернутий символ Сонцеруху.

22 червня о 4 годині ранку найжорстокіші бомбардування були завдані саме по Києву, а не по москві. Гітлер знав, що Україна – це сакральний центр сонячної цивілізації, символом якої є Сварга – Сонце. А символом московії, союзника гітлера у розв’язанні Другої світової війни, є символ місячного культу – «зірка», яка разом із серпом і молотом була зображенням на тлі земної кулі державного гербу радянського союзу (імперії зла) і символізувала комуністичний інтернаціональний терор для захоплення влади комуністами на п’яти континентах.

Детально про це читайте у статті –

Від комуністичного до терористичного інтернаціоналу: чи є шанс врятувати світ від терориста путіна

Московський фюрер путін – послідовник диктаторів сталіна і гітлера – окультист і символіст, що побудував храм сатани збройних сил московії, де зберігається кашкет адольфа гітлера.

«Карлик з темною душою» путін повторив бомбардування Києва на сході сонця о 4 ранку 24 лютого 2022 року, чим розпочав по суті Третю світову війну.

Сьогодні від долі України залежить майбутнє світу. Тому війна за Україну (країну Сонця РА) безпрецедентно гостра, рішуча і визначальна – бути чи не бути ЛЮДСТВУ на планеті Земля.

Проте ця війна для московії буде останньою. Імперія планетарного зла під кремлівськими сатанинськими «зірками», яка створена НЕ Творцем, а штучно, шляхом присвоєння чужого ім’я, захоплення чужих територій і поневолення багатьох етносів, зв’язавши їх ланцюгом «руzzкого язика» зникне, бо сходить Українське Сонце. Час настав. Для знищення московської імперії зла необхідно, щоб союзники перестали боятися московського фюрера путіна і поставили нам необхідну зброю для Перемоги.

На цю тему читайте статтю:

НАТО, ДОСИТЬ БОЯТИСЯ: настав час знищити путіна і його режим!

Нашому поколінню випала така доля і така честь вирватися з темного минулого, пройшовши через страждання, жертовність і боротьбу, відчинити двері в розквітаюче пошаною і повагою всього світу майбутнє, провідником якого є Україна.

Через понад 5000 років після битви при Курукшетрі онуки Бога Сварога – українці перемагають пітьму і змінюють хід світової історії. Ми уже здобули ментальну і духовну Перемогу над «руZкім міром».

Більше про це читайте в історичному дослідженні Майстрині Далекого Сходу Ірини Омельченко «Творець перемагає під ЖОВТО-БЛАКИТНИМ стягом»

Настав час знищити сатанинські символи московської імперії і покінчити з нею раз і назавжди, забивши осиновий кілок в серце планетарного зла.
Цими символами є: мавзолей мумії леніна (55°45′13″ пн. ш. 37°37′11″ сх. д.);
московський кремль-могильник (55°45′06″ пн. ш. 37°37′04″ сх. д.);
будівля-катівня КДБ-ФСБ на Луб’янці (55°45′39″ пн. ш. 37°37′41″ сх. д.);
сатанинський храм російської армії (55°34′45″ пн. ш. 36°49′19″ сх. д.).

Московські сатанинські символи повинні бути знищенні у 2024 році у дати і час, визначені Вселенськими Символами і законами Бумерангу і Карми. Координати для нанесення ракетно-бомбових ударів відомі.

Читайте:

Прем’єр Словаччини, президент і міністр закордонних справ Ірану – лише початок. «Карма» наздожене всюди ворогів України

Україна – Провідник майбутньої цивілізації

Якщо Зеленський набереться мужності і прийме рішення про їх знищення, я повідомлю йому у які дати і час потрібно це зробити. Рішення за ним. Володимире, зроби цей крок! Стань могильщиком московської імперії – планетарного зла.

Пам’ятаймо заповідь наших пращурів аріїв-русинів: «Не відповідай добром на зло. Не покаране зло стає абсолютним. Зло повинне бути знищене!».
Гітлерівська нацистська Німеччина була розгромлена в 1945 році. Радянський союз, як імперія зла, розвалився у 1991 році. Це неминуче чекає і правонаступницю срср – російську федерацію як планетарне зло. Кожна імперія, яку знає історія, пройшла цей шлях: народження – розквіт – занепад – смерть. На уламках імперій в муках народжувалися незалежні національні держави.

Сьогодні Українська нація рятує світ від ядерної пожежі, яку погрожує розпалити «божевільний з ядерною кнопкою» путін. Ми вистоїмо у війні з московським агресором і здобудемо Перемогу над путінським фашизмом. Перемога України над московською імперією зла прискорить її розпад в результаті національно-визвольних воєн поневолених народів. Україна буде для них взірцем у боротьбі за незалежність, волю і демократію. Ми є свідками остаточного краху російської імперії.

Майбутнє України – бути Провідником нової цивілізації, духовним і інтелектуальним центром об’єднаної Європи від Ла-Маншу до Уралу, про що я неодноразово публікував у ЗМІ, починаючи з 2016 року.

Пропоную також прочитати моє звернення російських офіцерів і статтю:

Спаси мир – убей Путина! 

Останній день народження Антихриста путіна. Осиновий кілок йому в серце і земля скловатою!

Про Вселенські символи і знаки і як вони працюють читайте тут:

Вселенський дух українців – воїнів світла. Роздуми щодо майбутнього нашої країни

Україна бореться з силами пекла, що на Землі втілилися в кривавого кремлівського карлика путіна

Як символи та знаки впливають на боротьбу українців з московією. І чому ми – нація переможців

Чому макіївський новорічний “подарунок” від Збройних сил України є символічним і знаковим. Знову про масове знищення рашистів

Смерть путіну і ворогам України!

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України,
генерал-лейтенант,
почесний голова СОУ

Сообщение Сатанинські символи московської імперії потрібно знищити у 2024 році у визначені дати і час появились сначала на Український репортер.

Зайвим підтвердженням тому може бути відмова російськомовних американських журналів публікувати цю статтю: канадського «Новий Світ» – мовляв, вони приймають лише літературні твори. Хоча текст саме що літературознавчий. Другу відмову я одержав від редактора американського журналу «Времена» – мовляв, неактуально, хто там уже пам’ятає про Навального. Думаю, в обох випадках мали місце незграбні відмовки. Та й головний редактор нью-йоркського журналу «Слово/Word», в якому я публікуюсь багато років, взяв матеріал із застереженням, що редакція з ним категорично не згодна. Між іншим, головного редактора звати Олександр Пушкін…

Росія завжди буде ворогом України

Громадянам України все менш важлива тема російської культури, та й у решті цивілізованого світу йде якщо не її відторгнення, то вгасання інтересу до неї. Але в самій Росії все ще мріють про відродження країни та культури – і, зрозуміло, про експансію оної. А як же інакше, експансія є обов’язковим атрибутом цієї… культури.

Цьому і присвячено наше літературознавче есе: незмінності та нереформованості Росії. Вона інваріантна за всіх часів і завжди буде ворогом України. Українцям корисно зайвий раз переконатись у цьому на прикладі гордості їхнього північного сусіда – російської літератури. У ній і в її історії багато промовистих сторінок, про які не розповідали в школі, і деякі паралелі з сучасністю дуже злободенні.

Хто винен?

Фільм ФБК, презентований Марією Певчих, дає привід задуматися не лише про 90-ті, а й про літературу. Бо зводиться до її вічного питання…
Це головне питання російської словесності постає з такою регулярністю, що здається, ніби Русь-трійка з віку в століття шалено мчить по замкнутому колу, затоптуючи ближніх і до смерті лякаючи далеких. Чому її й цураються інші народи та держави. Але вся історія цієї самобутньої країни призводить до сумного висновку: ні, не здається.

Ось і назва фільму – «Зрадники», відповідаючи на перше питання цієї літератури, містить відповідь на друге, не менш класичне – «що робити?» Гм, як що? Якщо зрозуміло, хто винен, то бур’ян з поля геть, неправильний світ – вщент, а потім… А потім на нове коло.

Однак, що ж доктринального пропонує ФБК? Крім викриття нічого? Гм, але чи не сам засновник фонду Навальний ввів в обіг термін «Прекрасна Росія майбутнього», який став широко відомою абревіатурою ПРМ? Значить, знав, що та як робити? Не факт.

Усе це добре, перервете ви мене, але яке відношення до конструктивності героя нашого часу має література? До чого тут вона? Ну як до чого?! Дуже навіть до чого! У Росії кроку не можна ступити, не спіткнувшись об неї. Сергій Соловьов навіть писав: «Відняти з Росії літературу – те саме, що відняти з людини його обличчя». Літературні ремінісценції говорять про разючу схожість прогнозів авторів, розділених століттями. Що саме по собі свідчить про безплідність цих прогнозів.

Прекрасна Росія майбутнього

Почнемо з класика, якого проходили у школі, принаймні у мій час. Він писав: «Ми покликані … навчити Європу нескінченній безлічі речей, яких їй не зрозуміти без цього. … Прийде день, коли ми станемо розумовим осередком Європи, як ми вже зараз є її політичним осередком, і наша майбутня могутність, заснована на розумі, перевищить нашу теперішню могутність, яка спирається на матеріальну силу».

Другий автор наш сучасник, чиє ім’я зараз на слуху: «Росія має бути лідируючою країною Європи та Азії. Країна має розширювати свій вплив через економічну міць та культурну експансію, зокрема підтримку російської мови в усьому світі».

Що характерно, рядки обох літераторів, сповнені патріотизму та оптимізму, писані в глухі часи Росії, напередодні ще більш темних часів. Перший, хрестоматійний вільнодумець і бичувач виразок вітчизни, писав їх наприкінці 30-х років XIX століття, у задушливу пору миколаївського застою, другий, ще більш героїчний, через 180 років, у ще більш затхлу епоху путінщини.

Характерно й те, що обидва відносять апофеоз Росії до якогось майбутнього, тим самим підтверджуючи, що країна не змінюється – і за двісті років не змінилася. Чому згадується влучна фраза про те, що в Росії за 10 років змінюється все, а за 200 років нічого. Її приписують то Салтикову-Щедріну, то Столипіну, але головне, що вона карбована і вірна.

Її правоту підтверджує думка О.Х. Бенкендорфа, шефа жандармів за часів Миколи I, начальника III відділення імперторської канцелярії, органу політичного розшуку. Олександр Христофорович був не тільки бойовим генералом, а й поціновувачем красного письменства, а очолюване ним відділення  не жартома називали «міністерством літератури».

Він заохочував корисних державі авторів, допомагав друкувати їхні твори, і навіть Пушкін звертався до нього за допомогою, щоправда, безрезультатно. Бенкендорф і сам непогано володів пером, його мемуари легко читаються, їхня жива мова вигідно відрізнялася від великовагової мови тієї епохи. Генерал умів формулювати! І сформулював: «Минуле Росії було дивне, її справжнє більш ніж чудове, що стосується майбутнього, воно вище всього, що може намалювати собі найсміливішу уяву».  Отакої!

Але чи не настав час розкрити ім’я першопрохідника ПРМ? Чи ви самі вже здогадалися? Це й справді неважко, адже на нього посилалися Пушкін та Герцен, Тютчев та Жуковський, його порівнювали з Паскалем та Ларошфуко! Він вважався прототипом Чацького, осмислював історію батьківщини, журився про її цивілізаційне відставання, вбачаючи причину в інертності народу, нестачі творчого початку та раболіпному ставленні до влади. Вважав за своє завдання «з’ясування моральної особистості окремих народів і всього людства».

Нарешті він був другом Пушкіна, який присвятив йому знамениті рядки:

Товарищ, верь: взойдёт она,
Звезда пленительного счастья,
Россия вспрянет ото сна,
И на обломках самовластья
Напишут наши имена!

Звісно, це Чаадаєв! Але не той, якого ми знали по школі.

Дихотомії Чаадаєва

Ми пам’ятаємо його за «Філософськими листами», через які він постраждав, але які мало хто читав, і за іншими висловлюваннями, набагато менш приємними для Росії, ніж процитовані. За такими:

«Іноді здається, що Росія призначена тільки до того, щоб показати всьому світу, як не треба жити і чого не треба робити». «Про нас можна сказати, що ми є ніби винятком серед народів. Ми належимо до тих із них, які начебто не входять складовою до людського роду, а існують лише для того, щоб подати великий урок світу», ― писав він у «Філософічних листах».

Цю критику визнали недозволенною, адже Росія після того як перемогла Наполеона високо про себе думала, вершила світову політику, жандармувала праворуч і ліворуч і була жорстоко ображена інвективами автора. Не тільки цар розгнівався і оголосив його божевільним, а й освічене суспільство вирувало! «Все з’єдналося в одному загальному крику прокляття і презирства до людини, що зухвало образила Росію». «Це верх безумства… За це садять у жовтий дім», – обурювався князь Петро Вяземський.

Тоді й з’явилися рядки про майбутній апофеоз: «Росія покликана до неосяжної розумової справи: її завдання дати свого часу вирішення всіх питань, що порушують суперечки в Європі».

Ви скажете, що Чаадаєв писав їх у «Апології божевільного», зустрівши загальне неприйняття після публікації «Листів» і намагаючись загладити провину? Так, є така версія і побутувала навіть думка, що це був сарказм. Але вона непереконлива. «Апологію» Чаадаєв так і не опублікував, натомість у тих же «Листах» патріотично захоплювався виступом Миколи I в 1830 році у Варшаві перед сеймом, коли цар різко відкинув спроби Заходу пом’якшити політику Росії. Коментуючи лібералізацію Європи, що почалася липневою революцією у Франції, і загальне неприйняття методів «російського жандарма», він не без улесливості привітав розрив:

«Могутній голос, що цими днями пролунав у світі, особливо послужить і прискоренню виконання доль наших. Європа, яку спіткали остовпіння і жах, з гнівом відштовхнула нас; фатальну сторінку нашої історії, написану рукою Петра Великого, розірвано; ми, дякувати Богові, більше не належимо до Європи: отже, з цього дня наша всесвітня місія почалася, у цьому випадку саме Провидіння говорило вустами монарха».

Далі. Відзначаючи становище своєї країни, яка не належить ні до Заходу, ні до Сходу і немає традицій ні того, ні іншого, Чаадаєв зробив… месіанський висновок про її перевагу! Мовляв, «Росія, не задовольняючись тим, що вона як держава входить до складу європейської системи, зазіхає ще в цій сім’ї цивілізованих народів на звання народу з вищою від інших, цивілізацією… І ці претензії висуває вже не лише уряд, а вся країна цілком».

Якісь наочні історичні паралелі! Цілком співзвучно нинішнім часам, коли Медінські та Дугіни і їже з ними говорять про окрему російську цивілізацію і намагаються внести цю тезу до підручників історії.

Але де ж тут вільнодумство? Якийсь суперечливий викривача при найближчому розгляді виявляється зовсім не тим бездоганним воїном світла, яким його малювали в школі. Здається, руйнація самовладдя і накреслення своїх з Пушкіним імен на його уламках аж ніяк не було заповітною мрією Чаадаєва.

Тому меланхолійно зауважимо, що історія повторюється і Росія знову рве з усім цивілізованим світом, напавши на Україну. Між іншим, тоді її «всесвітня місія» почалася з придушення польського повстання 1830-31 років, і це удушення оспівував Пушкін, мовляв, Польща не бутерброд…

Проте сувора батьківщина не оцінила гнучкої діалектики Чаадаєва. Його пасажі про Росію у «Філософічних листах», надрукованих у журналі «Телескоп» у 1836 році, викликали гнів імператора. «Прочитавши статтю, знаходжу, що зміст цієї – суміш зухвалої нісенітниці, гідної божевільного», ― написав Микола І на обкладинці. Додавши, що «не вибачає ні редактора журналу, ні цензора».

Журнал було закрито, видавця заслано, цензора звільнено. Автора викликали до московського поліцмейстера та оголосили, що за розпорядженням уряду він вважається божевільним. Кожен день до нього приходив лікар; він вважався під домашнім арештом і лише раз на день міг вийти на прогулянку. Щомісячні медичні огляди скасували лише за сім років.

І з’ясувалося, що Чаадаєв аж ніяк не лицар без страху і докору, яким його вважали і яким він уявляв себе. Гордо виголошуючи, що «не зрікається своїх думок і готовий їх підписати кров’ю», він зрікся моментально: «Прочитавши припис (про своє божевілля), — доносив Бенкендорфу начальник московського корпусу жандармів, — він зніяковів, надзвичайно зблід, сльози бризнули з очей, і не міг вимовити жодного слова. Нарешті, зібравшись із силами, тремтячим голосом сказав: «Справедливо, цілком справедливо!» І відразу назвав свої листи «безглуздими, поганими».

Намагаючись виправдатися, він і написав «Апологію божевільного» (1837), де був то жалюгідним, то ставав на котурни: «Я не вмію любити свою країну із заплющеними очима, схиленим обличчям і зімкнутими вустами». Але опублікувати побоявся, і в «Современник» рукопис приніс його племінник М.І.Жихарев після смерті автора.

Він лебезить і раболіпствує: «Ми з дивовижною швидкістю досягли відомого рівня цивілізації, якому справедливо дивується Європа. Наша могутність тримає у трепеті світ, наша держава займає п’яту частину земної кулі, але всім цим, треба зізнатися, ми зобов’язані лише енергійній волі наших государів, яким сприяли фізичні умови країни, де ми живемо. Оброблені, відлиті, створені нашими володарями та нашим кліматом, тільки через покірність стали ми великим народом».

Через покірність…

І останнє про басманного Периклеса: за рік нагляд зняли під умовою «не сміти нічого писати». І він не смів. Прожив ще двадцять років у мовчанні, під глузування суспільства: «плішивий лжепророк», «дамський філософ», «старих пані духівник, маленький абатик». У мовчанні та страху. Коли Герцен згадав про нього в книзі «Про розвиток революційних ідей у Росії» (Париж, 1851), Чаадаєв сильно злякався і написав по начальству принизливе виправдання, називаючи співчутливий відгук Герцена «нахабним наклепом».

Розвінчавши лжегероя, перейдемо до нашого сучасника, який теж вважав, що Росія має бути лідируючою країною Європи та Азії, що вона має розширювати свій вплив через економічну міць та культурну експансію. Але писав це не в «Апології божевільного», а у програмі до виборів 2018 року. Думаю, читач пізнав і його: це Навальний.

Програма Навального

Ми цитуємо пункт із його програми, який дивним чином перегукується з російським месіанством Чаадаєва! Так, від цього пункту віє запашком російського месіанства, це вже запах тліну, сморід імперії, що розкладається, але росіяни принюхалися і навіть свіже повітря зарубіжжя не всім допомагає.

За кілька днів після загибелі героя Акунін опублікував текст «Що робити без Навального». У ньому він пише, що треба продовжувати його справу: «Не треба об’єднуватись навколо лідера. Потрібно об’єднуватись навколо системи цінностей, навколо ідеї, і зовсім добре, якщо існує план чи програма. І така програма є – її розробили Олексій та його команда. Ця програма залишилася, і вона актуальна».

А чи актуальна? Не думаю. Скоріше небезпечна. Надивилися ми на це осточортіле розширення впливу Росії, на культурну експансію та на підтримку російської мови в усьому світі. Або візьмемо пункт, що сусідить з пунктом про експансію: «Росії потрібен візовий режим із Середньою Азією та країнами Закавказзя. Трудові мігранти повинні приїжджати з робочими візами, а не безконтрольно як зараз».

Так, російська ксенофобія добре відома, вона різко загострилася після теракту в Крокус Сіті Холлі і зараз проявляється сповна. Навіть після загибелі на фронті та інвалідності сотень тисяч молодих російських чоловіків та еміграції до мільйона найбільш активних та працездатних жителів, незважаючи на те, що Росія у тяжкій демографічній кризі, а економіка відчуває гострий дефіцит робочої сили.

Між іншим, у розробці та редагуванні програми брали участь сам Акунін, економіст та колишній заступник міністра енергетики Володимир Мілов; юрист та керівник правозахисної групи «Агора» Павло Чиков; економіст та підприємець Олена Масолова; економіст і перший заступник голови правління Центробанку в 1995-1998 рр. Сергій Олексашенко; економіст, професор фінансів Максим Миронов; доктор юридичних наук, професор Олена Лук’янова.

Імена відомі, всі вони опозиціонери режиму Путіна, але невже в 2018 році, коли вже було зрозуміло, до чого веде логіка подій, ці розумні люди всерйоз мріяли про ПРБ і вважали за необхідне боротися з мігрантами? Ви скажете, що літератор Акунін, співак імперії-лайт, у цьому випадку не є показовим? Гм, а по-моєму, саме його участь у підготовці програми і показова! Ну добре, він ностальгуючий романтик, проте як бути зі згодою з експансіоністською та водночас дискримінаційною програмою тверезих професіоналів Олексашенка, Чикова та Мілова?

Чи це не підтвердження імперської винятковості, що глибоко укорінилася у свідомості переважної більшості росіян? А також того давно відомого факту, що Росія, читай її населення, століттями не змінюється. У економістів є вираз «соціальна спадковість», а провидець Лем в «Едемі» придумав для таких клінічних випадків вбивчий термін “соціозамикання”. Так чи інакше, а скажена Русь-трійка століттями мчить по замкнутому колу. І цей шлях не веде до ПРМ.

Тому програма Навального скоро буде актуальною лише для літературознавців та політологів, як приклад оман і безпідставних мрій, та й то навряд чи. Чаадаєву з його бичуваннями, хоч би якими різкими вони не були, просто пощастило, він жив у епоху титанів, у зв’язку з ними і запам’ятався. Але нині ера пігмеїв.

Так, літературі в Росії приділяють підвищену до надмірності увагу, і ми вже наводили висловлювання Сергія Соловьова про те, що без неї Росія безлика. Але лунали й тверезіші голоси. Так, Фаддей Булгарін, найпопулярніший, найтиражніший, автор пушкінської епохи,  якого найбільше перекладали, дуже влучно писав керівнику згаданого III відділення, з яким тісно співпрацював: «Література є балована дитина нації. Немає такого дурного й неосвіченого народу у світі, який би не втішався та не пишався своїми письменниками та творами літератури. У цьому одинакові й персіянин та англієць».

Зрозуміло, кого він мав на увазі.

Юрій КІРПІЧОВ, публіцист, письменник, США

Малюнок Андрія Петренка.

Сообщение ПРМ у дзеркалі літератури. Погляд з Америки появились сначала на Український репортер.

Ще зближують степи. Пишуть, що вони архетипічнi, що сформували менталітет українця і образ країни, і недарма саме в степах Манітоби осіла мільйонна українська діаспора.

Та й виникли країни практично одночасно: Квебек засновано 1608 року, торговий пост у гори Мон-Рояль в 1611 році– на цей час припадають і перші великі перемоги запорожців. Але фактично справжня історія України почалася в 1648 році, коли Хмельницький вступив до Києва. Тоді ж почалася історія країни за океаном. Спільна в них також двомовність. І ще – обидві були колоніями.

Але на цьому схожість закінчується, і починаються відмінності. ВВП Канади $1,6-1,7 трлн.(як в Росії), проти українського $120-130 млрд. (на рівні Марокко). При порівняльній чисельності населення. У чому ж причина такого колосального розриву?

У колишніх метрополіях. Канадою правила Британія, в Україні господарювала Москва, а це імперії різного ґатунку. У Росії люблять згадувати про колоніальні жорстокості англійців, і в британських шафах дійсно багато скелетів. Але ж всі імперії стоять на кістках! У тому числі і російська. Згадайте, як вона приєднувала Кавказ – тотальним геноцидом. А про СРСР і говорити не варто, це була найкривавіша імперія в історії. Але якщо вже ворушити темне минуле, то чи не глянути й на імперські результати?

Яку спадщину залишила Великобританія? Багату. США, Канада і Австралія – світові лідери. Відмінно йдуть справи в Новій Зеландії. Південна Африка економічний локомотив континенту. Індія динамічно розвивається і обійшла Росію за ВВП.

А що залишила світові Росія? Небагато. Бо не тільки кров’ю будуються імперії, а й культурою. Римлян теж не дорікнеш в лібералізмі, проте вони створили європейську цивілізацію. Та збагатилася німецької енергією, одягалася в блискучі англосаксонські обладунки, оповилась французьким флером – і стала глобальною. Цивілізація технологічна, правова, кодифікована. Так, все починалося з жорстокості, з колонізації і воєн, з підкорення варварів, але в підсумку з’явився сучасний світ – і homooccidentalis, людина західна. Вільна.

Інша річ Росія. Імперія Чингіз-Хана була куди більш жорстокою, ніж Римська, але залишила після себе лише кістки, попіл і пошкодження російських звичаїв. Вона не могла, та й не збиралася когось цивілізувати, та породила дику Московію, а та Російську імперію.

Її, звичайно, не порівняти з монгольською, але й вона завжди відставала – і від заходу, і від своїх колоній. Чому? Через віддаленість від центрів світової культури? Периферійна імперія, як пише Б. Кагарлицький? Але ще більш далекі США і Канада не поступалися Європі і навіть пішли вперед! У Канаді, наприклад, перший пароплав пішов раніше, ніж в Англії.

Ні, річ не в периферійності, а в якості метрополії. Російська була другосортною. Фінляндія, прибалтійські країни і Польща (включаючи Україну) за всіма цивілізаційним мірками випереджали Московію. Стародавні Вірменія і Грузія також. Лише Середня Азія до моменту колонізації прийшла в занепад, сибірські племена поступалися російським.

Низька якість метрополії особливо наочно проявилася в новітній період, після розпаду СРСР та відпадання колоній, що визначали культурне обличчя імперії. Настав момент істини, і ми бачимо стрімке здичавіння Росії – вона повертається до свого природного стану.

Така метрополія підкорити чарівністю культури не може, прискорити розвиток залежних країн нездатна, а ось загальмувати – із задоволенням. Тридцять років минуло після об’єднання Німеччини, східна частина якої не так вже й довго була під СРСР, і хоча в інтеграцію вкладені величезні кошти, різниця між «оссі »і« вессі» все ще відчутна!

Імперська різниця принципова: Британія, імпортуючи сировину, експортувала культуру і знання, фахівців і організаторів, товари і послуги, Росія – навпаки. Тому, а не через міфічний інтернаціоналізм росіян, до еліти імперії входило так багато німців, українців, поляків, грузинів, італійців, французів, англійців, нащадків татар та інших. Її блиск наводився чужими руками. Ось яскравий приклад: космічні устремління СРСР трималися на німцях, євреях та українцях! Так, Ціолковський був нащадком Северина Наливайка, Корольов з ніжинських купців, Шаргей-Кондратюк – полтавчанин, а про походження Челомея, Глушка і Люлька кажуть їхні прізвища.

З такою метрополією Росія була імперією другого сорту, яка не експортує, а імпортує цивілізацію. І при цьому жандармствує. Тому Рим наслідували ще тисячу років після його краху, навколо Британії і зараз групується величезна Співдружність націй, а від Росії все біжать і противляться її інтеграційним спробам. Бо вона несе відсталість і смерть. Буквально.

Продовжимо порівняння: в 1913 році в Канаді проживало 7,5 млн. чоловік, в Україні 35 млн. Царизм душив мову і культуру, але не вбивав і з 1870-го по 1913 роки, незважаючи на те, що до Сибіру і на Далекий Схід переселилося близько 1,6 млн. українців, а за океан ще 413 тисяч, населення України майже подвоїлося! Водночас за такий же термін радянської влади, незважаючи на приплив людей з Росії та інших республік, воно виросло лише до 41 млн. 869 тис. (перепис 1959 року). За 46 років приріст менше 20%. У РФ він склав 100%!

Це результат цілеспрямованого геноциду. Голодомором Сталін вбив мільйони, але ще раніше почалося знищення української інтелігенції та селянства – ще мільйони були заслані в Сибір. Потім війна і знову геноцид: в 1943-44 роках сотні тисяч українських юнаків було загублено в Дніпрі, в лобових атаках німецьких позицій з однією гвинтівкою на трьох. І ще сотні тисяч убитих і депортованих на Західній Україні – батько бачив величезні етапи в Магадані в 1947 році.

Тож не дивно, що в 2020 році Україна на 8-му місці в світі серед країн з найменшою часткою дітей у віковій структурі. На 10 за найбільшим природним спадом населення. На 5 за рівнем смертності. За середньою тривалістю життя вона на 99-му місці у світі (72,5 років) проти канадських 82,8 (8 місце). Від трьох до чотирьох мільйонів українців виїжджають за кордон на заробітки, тоді як Канада широко залучає іммігрантів.

Особливо убивчі наслідки російсько-радянського способу життя для чоловіків: Україна на 3-4 місці у світі за цим показником – їх всього лише 86,3 на сто жінок! В Канаді ж лише невелика перевага жінок, та й то тільки за рахунок старшої вікової групи (65+), а до 40 років навпаки, надлишок чоловіків. Хоч завозь наречених!

Канада на 13-му місці за індексом людського розвитку (2018 р.), Україна на 88-му. Канада на 14-му серед найбільш конкурентоспроможних країн світу, Україна – на 85-му. У Канаді близько 92,7% населення користується Інтернетом, в Україні – 57,2%.

До топ-40 кращих ВУЗів світу зазвичай входять 2-3 канадських, українські ж треба шукати в топ-400. Канада поставляє космічні маніпулятори для шатлів і МКС, а Україна втратила свою частку в консорціумі «Морський старт». І так далі і тому подібне.

Як бачимо, при меншому населенні Канада домоглася незмірно більшого! Може, там важче працюють? Не набагато. Але продуктивніше. І у них краще, розумніше, людяніше влаштоване суспільство. Виходить, при інших рівних умовах (а Україна далеко не бідна ресурсами і людським потенціалом країна, це благословенна земля), дуже багато залежить від стартової позиції колишніх колоній. І від керівників, зрозуміло. Чому у нас немає Гавелів, зате був Янукович? Тому що ми зовсім недавно звільнилися, а при таких довгих і задушливо тісних зв’язках з метрополією на рівень народу колонії і клас її лідерів неминуче впливає постійний витік мізків.

Канадцям пощастило з Англією і з сусідом Америкою, до того ж у них метрополію відокремлював океан, у нас же під боком вічно буде Росія. Це наш хрест.

Про що ще варто поговорити докладніше, так це про індустріальність. Багатьом, особливо в Донбасі, здається дивним, що зараз індустріальна міць не є символом і запорукою достатку та розвитку. УРСР була найбільш індустріально розвиненою з радянських республік, ми пишалися цим, але за часткою промисловості у ВВП лідирує Екваторіальна Гвінея. За нею йдуть Катар, Лівія, Ірак. Індустріалізація аж ніяк не безумовне благо… Між іншим, з 1913 по 1940 роки (з них сім пішли на війни і революції) українська промисловість зросла в сім разів. Феноменальний ривок! Частка виробництва засобів виробництва досягла 62% (за царя становила всього лише 36%). Але чи треба сказати Москві спасибі за це? Ні, в жодному разі!

Перед війною Україна давала половину загальносоюзного виробництва вугілля і сталі, дві третини залізної руди і чавуну. Будь вона незалежною, посіла б друге місце в Європі за виплавкою чавуну, третє – з виробництва сталі, четверте – з видобутку вугілля. Це добре? Ні. Рівень життя впав катастрофічно. Індустріалізація вимагала колосальних жертв, але заводи працювали на війну, яку затівав Сталін. В першу п’ятирічку у важку промисловість України йшло 87,5% капвкладень, а в легку і харчову всього 12,5%. Це означало індустріальний Гулаг в масштабах країни.

«Гармати замість масла!»— скандували нацисти, готуючись до переділу світу, але ми готувалися старанніше. У нас навіть хліба не було. Розкуркулення і Голодомор це також данина за надіндустріалізацію. Країна голодувала, дефіцитом стало все, навіть товари першої необхідності. Народ нарікав, у відповідь Москва вдалася до нових репресій. Тисячі і тисячі робітників, інженерів і директорів стали «шкідниками» – і табірним пилом. Дорого обійшовся Україні російський соціальний експеримент!

Наочний доказ – карта рівня злочинності по областях неньки. Вона дуже нагадує карту тривалості життя (на сході істотно нижче), поширення алкоголізму (з цим навпаки) – і російської мови. А також карту областей, тих, хто голосував за Януковича, а тепер за Бойка-Медведчука. Все це плата за індустріалізацію, за сусідство з Росією і супутню маргіналізацію.

Люта метрополія залишила такий слід (спадщиною це назвати важко), що ліквідувати наслідки доведеться довго і важко. Східну Німеччину менше півстоліття пресували, і то її землі ще не прийшли в себе, нас же давили 350 років. Тиснуть і зараз. І навіть якщо станеться неймовірне диво і в Росії прийдуть до влади демократи (звідки тільки вони візьмуться?), немає жодних сумнівів в тому, що вона і тоді буде всіляко гальмувати неньку. Демократія там закінчується на слові Україна. І тому – геть від Москви!

Юрій КІРПІЧОВ, США

Сообщение Колонії і метрополії: Україна і Канада, Росія і Британія. Роздуми з приводу якості життя і розвитку появились сначала на Український репортер.