«Бої за Іловайськ – не лише трагічна подія в історії України, а й сторінка української незламності, це чин і подвиг військових, які попри втрати й підступність росіян не здалися, а продовжили прорив із пастки та боротьбу», – ідеться у зверненні головнокомандувача Збройних сил України генерала Олександра Сирського.

Як підкреслив Сирський, «цей день завжди нагадуватиме нам про підступність та віроломність російського агресора, про те, що будь-які переговори із терористами та вбивцями є смертельно небезпечною справою, і що довіряти їм не можна».

Генерал подякував українським матерям і батькам за їхніх дітей, які віддали життя за незалежність України, свободу всього українського народу. «Ваші діти – справжні герої, їхній подвиг не марний і закарбований в пам’яті нашого народу навічно», – підкреслив Сирський.

Головне управління розвідки МО України нагадує, що традиційним символом пам’ятного дня став соняшник, оскільки наші захисники виходили з оточння через такі поля. У серпні 2014 року під містом Іловайськ розгорнулась одна з найстрашніших для українського війська битв у війні з рашистською нечистю на cході нашої держави, що тривала майже місяць. Вона перетворилася на наймасштабнішу трагедію часів АТО (ООС). У вогневому мішку опинилися організовані колони українських бійців, які почали виходити так званим «зеленим коридором». Насправді ж коридор став дорогою смерті. Російські війська порушили домовленості та відкрили вогонь на знищення, розстрілявши українські колони на марші. Сотні військових і добровольців загинули, десятки зникли безвісти.

З відкритих джерел відомо, що у середині серпня 2014 року українські військові та добровольці зуміли взяти під контроль більшу частину Іловайська, але після того, як 23–24 серпня в район бойових дій увійшли російські війська, українські захисники опинилися в оточенні. Запеклі бої тривали з 6 по 29 серпня. Потім російські терористи заявили, що готові випустити українців, 30 серпня було створено коридор, але російська сторона порушила домовленості: коли українські військові організованими колонами почали рух із міста, їх обстріляли.

Слідство офіційно підтвердило загибель 366 українських військовослужбовців, 40 зникли безвісти, 429 отримали поранення, 300 потрапили у полон..

14 серпня 2017 року Генеральна прокуратура України оприлюднила результати розслідування Іловайської трагедії. За даними слідства, призвели до неї пряме вторгнення збройних сил росії 23–24 серпня 2014 року і подальше вчинення військових злочинів російською армією.

Іловайськ знаходиться в 47 км на південний захід від Донецька, з 2014 року перебуває під контролем терористів.

Після Іловайської трагедії офіційний Київ змушений був погодитися на умови Мінського перемир’я, підписаного 5 вересня 2014 року. 14 серпня 2017 року Генпрокуратура оприлюднила висновок щодо подій під Іловайськом. Було названо причини трагедії: низький рівень боєготовності та боєздатності Збройних сил України; факти дезертирства, самовільного залишення місць несення військової служби та невиконання наказів начальників; окремі помилки керівництва АТО під час планування та проведення військових операцій. Ці фактори, на думку Генпрокуратури, “перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з діяннями ЗС РФ, якими 23-24.08.2014 здійснено віроломне вторгнення на територію Донецької області та віроломне вбивство українських воїнів”.

Читайте також: Головна військова прокуратура вилучила з Офісу президента документи часів Майдану та Іловайська

У 2019 році військовий прокурор Віктор Чумак анонсував ретельне розслідування подій, що призвели до Іловайських боїв на Донбасі у 2014 році.

Про це він заявив в ефірі програми “Право на владу”.

Чумак запевнив, “що Іловайська трагедія і все, що відбувалось в Іловайську тоді, буде розслідувано. І буде розслідувано дуже ретельно. Політики можуть давати собі одразу оцінки: це зрада, це те чи інше; прокурори ж не мають такого права. Тому, кваліфікація того, що там відбулось буде повністю відповідати кримінально-процесуальному законодавству України”.

Читайте також: Cтіна і ми. Згадуючи Іловайськ

Саме завдяки винятковому героїзму воїнів у 2014 році вдалося зупинити просування російської армії територією України.

Про це у 2020 році, як писав “Український репортер”, розповідали учасники битви в районі Іловайська, добровольці батальйону “Донбас” Ігор Гевко (позивний “Брокер”, на фото – перший праворуч), Ігор Михайлишин (“Піаніст”, на фото – перший ліворуч) і Сергій Міщенко (“Яр”).

Говорили також і про саботаж окремих начальників з Генштабу.

На думку координатора Іловайського братерства Ігоря Гевка, під час тих серпневих боїв 2014 року Генштаб продемонстрував “саботаж виконання обов’язків перед армією і державою”.

Зустріч з воїнами у серпні 2020 року відбулася в Музеї Революції Гідності.

Читайте також: Бійці батальйону “Донбас” вважають дії Генштабу під час Іловайської битви саботажем (+відео)

Сообщение Сьогодні – пам’ятна дата, що символізує трагедію і водночас героїзм наших воїнів під Іловайськом (+відео) появились сначала на Український репортер.

Указом Президента України № 515/2016 від 21 листопада 2016 року присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Похований у селищі Маневичі Волинської області.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу Указом Президента України № 515/2016 від 21 листопада 2016 року присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Також Указом Президента України № 14 від 26 березня 2016 року нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно).

Його іменем названо вулицю у рідному селі, а на фасаді школи відкрито меморіальну дошку. Маневицький ліцей № 1, де навчався Андрій Снітко, тепер носить його ім’я.

Сообщение Пам’яті Героя України Андрія Снітка. Він загинув, визволяючи Іловайськ появились сначала на Український репортер.

Вшановуємо пам’ять полеглих захисників, які загинули в Іловайській битві з російськими загарбниками у серпні 2014 року

Саме тоді, у серпні 2014-го під містом Іловайськ розгорнулась одна з кривавих битв для українських оборонців на Донбасі. Запеклі бої тривали з 6 по 29 серпня. Україна втратила 366 воїнів, 429 отримали поранення, 300 потрапили у полон.

З відкритих джерел відомо, що на початковому етапі боїв українські війська, значна частина яких складалася з добровольчих батальйонів, оточували проросійських бойовиків, змогли взяти під свій контроль частину Іловайська, але з 24 серпня українському угрупуванню в тил зайшла значна кількість регулярних військ РФ.

У ніч з 28 на 29 серпня російський диктатор путін звернувся до «сил ополчення» із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні.

О 8:15 наші воїни організованими колонами почали рух із міста за попередньо домовленими з російською стороною маршрутами.

Спершу українські колони безперешкодно рухалися повз російські укріплені позиції, проте через деякий час російські війська відкрили вогонь, розстрілявши колони на марші.

Бої під Іловайськом — це перша сутичка сил ЗСУ з регулярними частинами армії РФ.

Після Іловайської трагедії офіційний Київ змушений був погодитися на умови Мінського перемир’я, підписаного 5 вересня 2014 року. 14 серпня 2017 року Генпрокуратура оприлюднила висновок щодо подій під Іловайськом. Булло названо причини трагедії: низький рівень боєготовності та боєздатності Збройних сил України; факти дезертирства, самовільного залишення місць несення військової служби та невиконання наказів начальників; окремі помилки керівництва АТО під час планування та проведення військових операцій. Ці фактори, на думку Генпрокуратури, “перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з діяннями ЗС РФ, якими 23-24.08.2014 здійснено віроломне вторгнення на територію Донецької області та віроломне вбивство українських воїнів”.

У 2019 році військовий прокурор Віктор Чумак анонсував ретельне розслідування подій, що призвели до Іловайських боїв на Донбасі у 2014 році.

Про це він заявив в ефірі програми “Право на владу”.

Чумак запевнив, “що Іловайська трагедія і все, що відбувалось в Іловайську тоді, буде розслідувано. І буде розслідувано дуже ретельно. Політики можуть давати собі одразу оцінки: це зрада, це те чи інше; прокурори ж не мають такого права. Тому, кваліфікація того, що там відбулось буде повністю відповідати кримінально-процесуальному законодавству України”.

Саме завдяки винятковому героїзму воїнів у 2014 році вдалося зупинити просування російської армії територією України.

Про це у 2020 році, як писав “Український репортер”, розповідали учасники битви в районі Іловайська, добровольці батальйону “Донбас” Ігор Гевко (позивний “Брокер”, на фото – перший праворуч), Ігор Михайлишин (“Піаніст”, на фото – перший ліворуч) і Сергій Міщенко (“Яр”).

Говорили також і про саботаж окремих начальників з Генштабу.

На думку координатора Іловайського братерства Ігоря Гевка, під час тих серпневих боїв 2014 року Генштаб продемонстрував “саботаж виконання обов’язків перед армією і державою”.

Зустріч з воїнами у серпні 2020 року відбулася в Музеї Революції Гідності.

Сообщение Вшановуємо пам’ять полеглих воїнів, які загинули в Іловайській битві (+відео) появились сначала на Український репортер.

Для відзначення Дня пам’яті та героїзму загиблих захисників було обрано саме цю дату, оскільки її приурочено воєнним подіям на сході України, коли під час Іловайської операції українська армія зазнала найбільших втрат.

Читайте на цю тему: Cтіна і ми. Згадуючи Іловайськ

У ніч з 23 на 24 серпня 2014 року відбулося наймасштабніше пряме вторгнення збройних сил країни-агресора на територію України. У плани Москви не входило здавати важливий стратегічний пункт, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська. На момент вторгнення сили ЗС РФ складалися з дев’яти батальйонно-тактичних груп: 3500 осіб особового складу, до 60 танків, до 320 БМД (БМП), до 60 гармат, до 45 мінометів та 5 протитанкових ракетних комплексів.

Вже 24-25 серпня батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б» потрапили в оточення ворога.

28 серпня становище наших військових стало критичним. Між керівництвом АТО та Генштабом ЗС РФ відбулися переговори щодо надання гарантій безпечних гуманітарних коридорів для виходу з оточення українських військових за узгодженими маршрутами.

Граючи роль миротворця, президент Росії Володимир Путін 29 серпня запропонував підконтрольним Росії незаконним збройним формуванням відкрити для українських військових гуманітарний коридор, яким би вони могли вийти з оточення. Насправді путінський «зелений коридор» став для наших воїнів дорогою смерті…

Упродовж цих років тривають дискусії та ведеться слідство щодо цієї трагедії. Дані про втрати різняться й сьогодні. Так, за офіційними даними, під час Іловайської операції і подальшого розстрілу в так званому зеленому коридорі 366 українських воїнів загинули, 429 – отримали поранення різного ступеня тяжкості, 300 – потрапили у полон.

Бої за Іловайськ – свідчення виняткової хоробрості, відваги і героїзму захисників України. Слава Героям! Вічна шана полеглим воїнам!

Пишаємося тим, що у нас – нація героїв. Саме завдяки винятковому героїзму воїнів у 2014 році вдалося зупинити просування російської армії територією України.

Читайте на цю тему:

• Бійці батальйону “Донбас” вважають дії Генштабу під час Іловайської битви саботажем (+відео)

Сообщение День пам’яті захисників України. Одвічна шана і слава героям (+відео) появились сначала на Український репортер.

Заступник Генерального прокурора Гюндуз Мамедов підписав та направив до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду чергове інформаційне повідомлення щодо серйозних порушень міжнародного гуманітарного права з боку представників Російської Федерації та підконтрольних їм незаконних збройних формувань на Донеччині.

Прокурори Департаменту щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора зібрали факти та докази, що підтверджують віроломне вбивство та поранення українських військових під час подій під Іловайськом 29 серпня 2014 року та при обороні Донецького аеропорту 19-21 січня 2015 року.

Інформаційне повідомлення підготовлене на основі матеріалів кримінальних проваджень, фото та відео з відкритих джерел, а також зібраних речових доказів.

Віроломні вбивства та поранення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань України відбувались на тлі гуманітарних домовленостей. Під час забезпечення у районі Іловайська «зеленого коридору» для виходу з оточення українських військовослужбовців, які склали зброю, по ним, а також по автомобілю з символом «Червоного Хреста», було здійснено інтенсивні обстріли. Це призвело до загибелі 366 українських військових, 429 – отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 – потрапили у полон, 24 – зникли безвісти.

Під час оборони Донецького аеропорту представники окупаційної адміністрації РФ в Донецькій області – так званий «міністр оборони ДНР», та ЗС країни-окупанта запросили режим «тиші» для евакуації з поля бою тіл загиблих та поранених. Проте перемир’я було використано для прихованого мінування позицій ЗСУ та після його завершення віроломного підриву. Тоді загинуло 25 військовослужбовців, 22 – захоплено у полон, одного полоненого було вбито.

Віроломне вбивство в умовах збройного конфлікту є воєнним злочином та порушує статтю 37 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949, що забороняє «вбивати, завдавати поранення або брати в полон противника, вдаючись до віроломства».

Нагадаємо, що в грудні 2019 року прокурори Департаменту вже передавали до Офісу Прокурора МКС інформацію щодо позасудових страт українських військовослужбовців під час подій в районі Іловайська. Загалом до Міжнародного кримінального суду Офісом Генерального прокурора загалом направлено 19 звернень з фактами порушень міжнародного гуманітарного права та прав людини на тимчасово окупованих територіях Криму та Донбасу.

Про це інформує Офіс Генпрокурора.

Читайте також:

• Бійці батальйону “Донбас” вважають дії Генштабу під час Іловайської битви саботажем (+відео)
• Сьогодні – День пам’яті захисників України. Згадуємо Іловайську битву
• Віктор Чумак анонсував розслідування Іловайської трагедії

Сообщение Україна направила до трибуналу в Гаазі нові матеріали про злочини російської армії появились сначала на Український репортер.

“Ледве чи не вперше з часів Другої світової війни наше суспільство, держава зіткнулися з таким тяжким явищем, як масштабна колаборація – свідома співпраця з ворогом, причому у всіх напрямках. Про яку інтеграцію до українського суспільства може йти мова, коли всі вони щиро радіють нашим смертям?

Невже після нашої перемоги над Путіним погляди жителів окупованого Донбасу раптово зміняться? Звісно, що ні, більше того, на перших же виборах під егідою України до тієї ж Верховної Ради вони знову оберуть сили, мета яких – знищення України як суверенної, незалежної держави”, – розмірковує воїн-доброволець Роман Федько. Сьогодні, коли країна відзначає День захисників України, “Український репортер” вирішив знову розмістити спогади Романа Федька, які свого часу мали величезний резонанс.

Події в Авдіївці нагадали фронтовий випадок:

– Надька! – раптово заволав колаборант, – звані в сауну, у нас бєндєри…

На крик і шум вибігла дружина господаря.

– Будьтє ви прокляті, сволочі, убійци, – заволала вона й кинулася до свого непритомного чоловіка.

–  Ми вас всєх убйом, і ваших паршивих дєтєй, і ваших жон, всєх вас будєм живйом закапивать у зємлю, убійци, – все верещала Надька. – Когда ваші попалі в катьол под Іловайском, ми целую неделю гуляли, водку пілі за нашу пабєду, мало вас там убілі, укропов…

Майже вся Україна допомагає жителям Авдіївки продуктами харчування, одягом тощо. Однак за цим кроком нашого уряду та суспільства не всі змогли, а, може, не захотіли, розгледіти одну доволі прикру особливість поведінки мешканців Авдіївки.

Більшість із них, поїдаючи українську кашу та беручи під руки кілька буханок хліба, проклинали «київську хунту», «фашистів» із Житомира та «карателів» із Полтави…

Те, що частина населення Донбасу – проросійська, ні для кого не є секретом. Всі ми з вами чудово пам’ятаємо, як такі ж «жітєлі Донбасу» з іконами та російськими прапорами в руках буквально плигали під гусениці бронетехніки ЗСУ.

Для нас, особливо безпосередніх учасників тих подій, така поведінка місцевих жителів була дивною, навіть незрозумілою. Однак тоді, у 2014-му, в нас і думки не було про пряме застосування зброї проти цивільних…

«Запам’ятайте, хлопці, – звертався до нас наш командир групи з позивним «Петрович», учасник війни в Афганістані, – ми тут на Донбасі – не як у дома, це ворожа територія із ворожим населенням, тому максимальна увага до всіх цивільних, до жінок, старих людей і навіть дітей… За Україну потрібно вбивати, а не вмирати, тому обережність і швидкість – наші основні союзники».

Наступні події підтвердили слова нашого інструктора.

Зимою 2014 року на Луганщині, виконуючи завдання по знищенню одного із ватажків російських терористичних банд, ми натрапили на сім’ю зрадників, які не лише відкрито агітували за Новоросію, а й активно брали участь у виявленні та знищенні проукраїнськи налаштованих громадян. Нашого зв’язківця – самотнього чоловіка віком близько 70 років, який нам надавав певну інформацію про пересування ворожих сил, виявили сепаратисти і закатували на власному подвір’ї.

Через хвилин 30–40 на околиці цього населеного пункту ми виявили ворожий загін приблизно з 10 чоловік, які відпочивали у місцевій сауні. Враховуючи дальність до фронту (понад 50 км углиб окупованої ворогом території), «асвабадітєлі» так розслабилися, що навіть не встановили охорони й патрулів. Всі вони теплі потрапили до наших рук. Це були представники так званої православної армії Донбасу, що вирішили відпочити від «ратних справ». На допиті полонених ми відразу звернули увагу на одного «козачка», ліва рука якого була ретельно забинтована. На запитання, хто вбив місцевого жителя – нашого зв’язківця, що мешкав за кілька будинків від сауни, він відразу зізнався. І сказав, хто доповів їм про нього – це були сусіди через дорогу.

Враховуючи специфіку діяльності нашої диверсійно-розвідувальної групи та наше розташування у глибокому ворожому тилу, було прийнято рішення, не чекаючи світанку, завітати до будинку зрадників. Разом із полоненим «козачком».

Тихенько відчинивши ворота, ми зайшли на широке подвір’я, на якому стояли два трактори, автомобілі УАЗ, «Ланос» та мікроавтобус «Фольксваген». В одному із вікон ледве мерехтів блакитний вогник. Підійшовши до широких броньованих дверей, ми натиснули на дзвінок. За дверима почулися важкі, неритмічні кроки, як у людини, що має проблеми з нижніми кінцівками.

– Кто там? – почулося із-за дверей.

– Сваі, – відповів наш полонений, – аткривай, дєло єсть, – вже пробубнів «козачок».

– Что тєбє надо, прихаді завтра, как і дагаварівалісь, спіскі прєдатєлєй будут у мєня завтра к абєду, – знову відповів голос за дверима…

– Кажи, що завтра вас не буде, – прошепотів командир групи «козачку»…

– Завтра с утра ми уєзжаєм, поетому спіскі давай сєйчас по памяті,– знову взяв слово наш полонений.

– Ладна, ваякі, что же ви б дєлалі бєз нас? – відповів голос.

Двері тихенько прочинилися – перед нами стояв чоловік середнього зросту у картатій червоно-білій сорочці, заправленій у зелені камуфльовані штани. Всім своїм виглядом він нагадував такого собі відставного офіцера збройних сил чи міліції.

– А ви кто? – запитав господар будівлі, роблячи крок назад.

– Каратєлі – відповів наш командир і майстерно поцілив лівою рукою в щелепу сепаратиста.

– Надька! – раптово заволав колаборант, – звані в сауну, у нас бєндєри…

На крик і шум вибігла дружина господаря.

– Будьтє ви прокляті, сволочі, убійци, – заволала вона й кинулася до свого непритомного чоловіка.

– Ми вас всєх убйом, і ваших паршивих дєтєй, і ваших жон, всєх вас будєм живйом закапивать у зємлю, убійци, – все верещала Надька. – Когда ваші попалі в катьол под Іловайском, ми целую неделю гуляли, водку пілі за нашу пабєду, мало вас там убілі, укропов…

Весь цей потік гною від доволі немолодої і на вигляд освіченої жіночки, громадянки України, промовисто нам говорив: тут немає своїх, а якщо і є, то вони вже неживі й лежать, як отой наш зв’язківець, припорошені снігом…

Немає ніякого сенсу далі переповідати несамовиті крики зрадниці. Скажу лише, що смерть самотнього українського патріота не залишилася без відповіді…

Вважаю, що цілі прошарки населення вже втрачені для України назавжди. І втрачені не з початком війни на Донбасі, не з початком Революції Гідності, навіть не після Помаранчевої революції. Вони були втрачені ще задовго до нашого народження, ще у далеких 20–30 роках минулого століття, коли під гаслом боротьби з кулаками більшовицька система знищувала українське працелюбне селянство.

Десятиріччя репресій, кілька штучно влаштованих й організованих Голодоморів – це все ланки одного ланцюга, мета якого – знищення українства як такого.

На оголені від Голодоморів землі українського півдня та сходу переселяли чужі народи та етноси. Та навіть не в цьому біда Донбасу, а в тому, що переселенці становили чи не наймаргінальніший прошарок радянського суспільства, були класичним люмпен-пролетаріатом, який нічого не мав і мати не хотів. Частина переселнців були криміналізовані. Тож, звісно, рано чи пізно всі ці міни, що так майстерно закладав СРСР, мали б вибухнути. Власне, що і сталося восени 2014 року.

Дві третини жителів Донбасу ненавидять Україну, і це потрібно запам’ятати, усвідомити і, найголовніше, про це, нарешті, слід сказати уголос… Більшість сепаратистських угруповань, так званих батальйонів, мають донбаське походження. Їхні засновники та командири – зазвичай колишні громадяни України, місцеві «дончани», а по суті – злочинці з числа місцевого криміналітету, екс-«беркутівці» та силовики, що зрадили присязі.

Батальйони «Кальміус», «Оплот», «Восток», «Спарта», тактична група Гіві «Сомалі» –це не російські батальйони, а місцеві банди, які за допомогою нашого північного «брата» наростили собі військові м’язи. Однак, як показує практика, їхня боєздатність перебуває на доволі низькому рівні, фактично, лише завдяки РФ дані угруповання ще існують, регулярно забезпечуються озброєнням, боєприпасами.

Ледве чи не вперше з часів Другої світової війни наше суспільство, держава зіткнулися з таким тяжким явищем, як масштабна колаборація – свідома співпраця з ворогом, причому у всіх напрямках.
Про яку інтеграцію до українського суспільства може йти мова, коли всі вони щиро радіють нашим смертям?

Невже після нашої перемоги їхні погляди раптово зміняться? Звісно, що ні, більше того, на перших же виборах під егідою України до тієї ж Верховної Ради вони знову оберуть сили, мета яких – знищення України як суверенної, незалежної держави.

Це не просто тягар, це важкий, непідйомний якір, який не дає нам рушити з місця, більше того, він нас ще й уперто тягне назад у комуністичне минуле…

Лише щоденна просвітницька робота серед дітей і молоді залишає нам шанс розв’язати це складне донбаське питання. В іншому випадку – табори, зона відчуження, що, звісно, не є виходом із ситуації.

Роман ФЕДЬКО,
історик, учасник АТО

Сообщение “Надька, звані в сауну, у нас бєндєри…”. Розповідь воїна-добровольця появились сначала на Український репортер.

Як повідомляє Укрінформ, люди прийшли з дітьми і з портретами своїх загиблих рідних.
Учасники акції тримали плакати з написами “Росія – вбивця наших синів”.

Організатор акції – Об’єднання дружин і матерів бійців-учасників АТО.

Як повідомляв “Український репортер”, Президент Володимир Зеленський підписав указ про відзначення 29 серпня Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.

29 серпня 2014 року розпочався вихід українських військових з оточення під Іловайськом на Донбасі. Регулярні частини збройних сил Росії, що вторглися до України, обстріляли коридор, яким, за домовленістю, мали виходити українські бійці. За офіційними даними, тоді загинули 366 українських військовиків і правоохоронців, 429 були поранені, 128 потрапили в полон, 158 вважаються зниклими безвісти.

Фото Укрінформу

Сообщение Річниця Іловайська: під посольством РФ у Києві родичі загиблих провели акцію появились сначала на Український репортер.

Йдемо до Стіни Пам’яті й бачимо, як багато тут соняшників. А ще й калини, хризантем… Згадуємо полеглих героїв. І серце крається, коли погляд зупиняється на маленькому хлопчикові, який протирає портрет батька… Маленьке Зернятко колись  також стане великим Воїном. І завжди пам’ятатиме, що його тато десь там, на соняшниковому полі під тим страшним Іловайськом.

Але ж і наш нарід мусить закарбувати собі на віки вічнії про те, як хоробро боронили свою землю українські солдати. Як зробити, щоб ці зернятка пам’яті постійно «давали сходи»?

Мусимо домогтися, щоб вшанування наших героїв було не вряди-годи, не заради протоколу, а постійним. А що спостерігаємо?

Раз по раз біля Стіни Пам’яті на журналістські питання, як живеться родинам полеглих солдатів чуємо: «Та що там казати… Навіть не згадують… Зайдеш, бувало, до кабінету начальника, а він не поворухнеться у твій бік. Хто ти для нього? Мураха, що під ногами».

Типово, на жаль. Хто з чиновників цими днями відвідав родини заглиблих воїнів? Давайте звернемо погляд на Київську область. Про що розповідали офіційні інтернет-ресурси районних держадміністрацій? Здебільшого, про різні наради за участю керівного панства.

Скажімо, в Баришівському районі голова РДА Олег Левченко 29 серпня провів нараду з питань впровадження медичної реформи. І ніхто йому не підказав, що в селі Гостролуччя проживають батьки полеглого солдата-добровольця Євгена Гаркавенка, що їм потрібна допомога. Вони – пенсіонери. Вже кілька років не можуть випросити, щоб дров на зиму привезли… Але вже втомилися просити…

У Яготинському районі цього дня очільник райдержадміністрації Василь Шмигановський також провів нараду щодо впровадження медичної реформи.

День реформ та й годі. Пані Уляна Супрун, можливо, буде задовлена “тріумфальною ходою” медреформ.

У Згурівському районі, як інформує сайт РДА, «29 серпня під керівництвом голови адміністрації Валерія Мозгового відбулося засідання організаційного комітету з підготовки та відзначення 32-ої річниці утворення району… Членами організаційного комітету було попередньо обговорено програму святкування та список учасників концертної програми, конкурси та обрядові дійства».

На носі веселощі також у Бородянському районі. Чиновники звітують про підготовку: «29 серпня т.в.о. голови Бородянської районної державної адміністрації Валентин Корнієнко за участі голови Бородянської районної ради Георгія Єрка провів засідання оргкомітету з питань підготовки та відзначення 95-ї річниці Бородянського району. Членами оргкомітету обговорено сценарний план урочистостей…»

Готуємося до оплесків, віншувань-чаркувань, браття? «О, гопакувати ми вміємо!» – згадується влучний вислів відомого письменника Євгена Дударя. Натомість у багатьох селах – розор і вимирання.

А може, варто замість затвердження списку гостей на святкування приїхати й подивитися в обличчя нашим Героям, чиї портрети на Стіні Пам’яті? І нехай ці хлопці й дівчата з Небесної Дивізії скажуть, що не так у нашому суспільстві, де – криво, де не по правді живуть… Чиновний люд дуже рідко сюди приходить.  Не приходить, бо такі візити не планують в офіційних протоколах, немає вказівки-розпорядження “згори”. І це стосується владних мужів з усіх сфер державного механізму.

Якось вони гуртуються окремо, у них щоднини – якісь наради, збори, комісії, виїзди-приїзди-об’їзди, заслуховування і ще бозна-що… А в народу – соняшникове поле, яке із жовто-гарячого стало чорним.

Хто про це думає нині у владних кабінетах?

У Богуславському районі голова РДА Ірина Старенька 29 серпня взяла участь у форумі освітян, говорила  у виступі про «новий етап у справі розбудови національної освіти».

Звичайно, у школах є музеї… Але ж візьміть школяриків за рученята і приведіть сюди, до Стіни Пам’яті! Ось тут – справжня освітянська розбудова!

Ось звідкіля «проростає» патріотизм! Саме тут вчимося душею і серцем відчувати чужу біль, шанувати своїх захисників. І біля цієї Стіни також  вчимося люто ненавидіти ворога, тут ще більше запалюються наші серця бажанням помсти – повсякчасної і великої. І тут ми повинні защораз повторювати: ми убиватимемо російських окупантів завжди і скрізь! Наше гасло: убий путінського агресора! Заради вільної України.

Це – наша Стіна, тут не може бути напівслів, напівобіцянок, облудних формулювань на кшталт – «взято на контроль»…

У великої армії чиновництва – інша стіна… Бюрократії та формалізму.  Вона давно виросла між владою і народом. Читаю новину з Макарівського району:

«28 серпня заступник голови Макарівської райдержадміністрації Іван Рознай спільно з начальником відділу роботи зі зверненнями громадян та правового забезпечення апарату Макарівської райдержадміністрації Н.Галузою провів особистий прийом громадян. Під час прийому до заступника голови райдержадміністрації звернувся учасник АТО – учасник бойових дій, житель с. Ситняки, щодо питання виділення земельної ділянки для індивідуального садівництва, ведення особистого селянського господарства та ОЖБ в межах Ситняківської сільської ради. Заступник голови райдержадміністрації дане питання взяв на особистий контроль».

Та про який «контроль» ви говорите, керманичі району?! Вирішуйте питання негайно! Саме так мав би вчинити пан Рознай. Але ж ні – на світ пробилася одвічна фраза керівного панства:«особистий контроль». А міг би Іван Рознай відразу повідомити людям, що воїну оперативно надано земельну ділянку? Так. Але в такому разі адміністрації треба було, образно кажучи, стрибнути вище голови. І нехай би стрибнула… Зате усі зрозуміли б, що повага до законних прав учасників АТО, родин полеглих солдатів – це святе, ця справа торжествує повсякчас і негайно.

Маємо іншу картину дня – до воїнів влада повертається спиною, вибудовує стіну черствості та байдужості. Ось в Гостомелі – вельми резонансний випадок: депутати селищної ради відмовилися надати ділянку учаснику АТО Володимиру Губару, натомість проголосували за виділення землі керуючій справами тамтешнього виконкому Світлані Чечко. Хіба це не стіна дикунства і повного безправ’я?!

Водночас є і винятки. В Рокитнянському районі вшанували пам’ять полеглого героя. Цитую сайт райдержадміністрації:

«28 серпня минуло вже 4 роки як під час виконання бойового завдання у зоні АТО, в селі Новогнатівка Волноваського району Донецької області загинув наш земляк Анатолій Андрійович Сова.

Цього дня вшанувати відважного воїна на кладовище села Синява приїхали очільники району – голова Рокитнянської районної державної адміністрації Юрій Дідик, голова селищної ради Юрій Богданов. Керманичі поклали квіти до пам’ятника, низько вклонилися перед подвигом сина України та із болем на душі згадали усіх мужніх воїнів, які загинули захищаючи цілісність та незалежність України».

Йдемо до Стіни Пам’яті, товариство! І не думаймо про те, прийдуть сюди вклонитися чиновники чи ні.

Просто бере злість, що начальники різного калібру  полюбляють вихвалятися патріотичними справами, іноді й на фронт їздять. Розповідають, скільки коштів з бюджету виділяють заради соціальної допомоги. І ми розуміємо, що піар для них – чудовий передвиборчий трамплін. Але родинам полеглих не піар потрібен, вони будуть тішитися, якщо бодай раз в місяць районний керманич приїде до їхньої оселі – сам, без почту і свити, і тихо-лагідно поговорить, як велить совість.

Де таке є?

Ось відкрив офіційний сайт Київської обласної ради. Крайня новина ще від 14 серпня: «У Боярці відбулося відкриття міні-поля для футболу». Ну, дуже свіжа новина. Про соняшникові поля Іловайська – жодної згадки. Куди ви пропали на своєму розкішному авто “Jaguar F-pace”, пані Ганно Старикова, голово обласної ради?

А де був 29 серпня очільник облдержадміністрації Олександр Горган, який торік публічно обіцяв:  “Ми зможемо показати усій Україні, що таке жити по-новому”?

Не треба жити по-новому. Давайте жити з правдою. І пам’ятати про соняшникове поле.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото “Українського репортера”

Сообщение Cтіна і ми. Згадуючи Іловайськ появились сначала на Український репортер.

Про це він розповів на прес-конференції, присвяченій річниці Іловайскої трагедії.

Зокрема, у боях за Іловайськ було знищено понад 200 російських військових, а також близько 300 бойовиків ДНР.

«Загалом за 2014 рік збройні сили Росії втратили під час бойових дій в Україні близько 1700 осіб убитими», – підсумував Олексій Ноздрачов.

Сообщение У 2014 році на Донбасі було знищено 1700 російських військових появились сначала на Український репортер.

За справу взялася виробнича студія “Платформа Кіно” за підтримки Міністерства оборони України та на замовлення ГО “Справедливість”.

В сюжет фільму покладені реальні події періоду 2014 року, – повідомляє “Моя Київщина”.

За сценарієм дії відбуваються в населених пунктах Попасна та Іловайськ. Двір ліцею в Макарові стане прототипом Іловайської школи. В зйомках, в якості декорацій, буде задіяна військова техніка: 5 військових машин та БТР.

Нагадаємо: наприкінці серпня 2014 року українська армія пройшла через найтрагічнішу сторінку у своїй новітній історії. Іловайський котел забрав життя сотень бійців, десятки – опинилися у полоні. Основною причиною трагічних наслідків цих подій влада називає більш ніж десятикратну перевага ворога у техніці та живій силі.

Сообщение У Макарові зніматимуть фільм про Іловайську трагедію появились сначала на Український репортер.