Те, що спочатку лічилося днями, затяглося на роки. Велика війна триває – і наше життя в ній. І ось уже п’ята воєнна весна… Ars longa, проте не люди, дотичні до цієї царини, хоча саме мистецтво, у ширшому вимірі культури, дозволяє людському духу ґрунтовно тривати на фізичному безґрунтів’ї. Воно дає необхідну міру абстракції, яка врівноважує конкретику перебування індивідуальності в певних реаліях.

За 1461 день, тобто 4 роки війни, галереї «АВС-арт» вдалося зберегти свою цілісність і продовжувати функціонувати.

Читайте також на цю тему: Мистецький рік для галереї «АВС-арт» виявився вдалим. Роздуми про виставку (+фото)

За цей час відбулося чимало групових і персональних виставок, проте хочеться викоремити проєкти, які важливі в контексті історії українського мистецтва й чільні за змисловим наповненням для самого галерейного колективу: «Звитяжні», «І буде світло», «Мирнопілля», «Міста без тривог». Вибрані твори з цих проєктів формують нинішню експозицію, діалогізуючи, взаємодоповнюючись, відкриваючи глядачам простір для власних рефлексій і спогадів.

Відтак ми вшановуємо звитягу – те, на чому століттями тримається наша історія, як і будь-чия історія справедливої боротьби і опору. Звитяжний народ, що тримається за свою землю, захищаючи її від загарбників, які ніколи не давали спокою Україні. Звитяга – те, що характеризує українське мистецтво, адже йому доводилося й доводиться оберігати свої набутки від нищення.

На противагу холоду й темряві війни, разом із художниками прямуємо до світла, відсутність якого гостро відчувається і на фізичному, й на метафізичному рівнях. А на цьому шляху згадуємо народне: «Нема тіні без світла». Й, за Лесею Українкою, «те світло, що живе і без зорі».

Ми віднаходимо в образотворчості рідні краєвиди, не перетворені на марсові поля. Тут весна дає надію на життя, а український простір лишається прекрасним у своєму проростанні, додаючи впевненості, що таке й має бути майбутнє. І продовжуємо утверджувати мистецьку урбаністику як прояв залюдненого, злагідливого, організованого особливим ритмом топосу, де, зокрема, і формується культура.

 

Адреса галереї: Київ, вулиця. Глибочицька, 32-В, 3-й поверх.

Виставка триватиме до 21 березня, графік роботи: з 12:00 до 18:00 щодня, крім неділі та понеділка.
Вхід вільний.

Інформація за матеріалами пресрелізу.

На світлині: Михайло Поживанов та його робота «Гостинний двір».

Сообщение Київська галерея «АВС-арт» запрошує відвідати групову виставку живопису та графіки появились сначала на Український репортер.

Бачимо декілька десятків великих робіт, які наштовхують на думку, що ніби переступаєш поріг Музею історичної картини. Про такий музей давно (ще з перших років Незалежності) мріє член Національної спілки художників України Олександр Мельник.

А такий музей дуже на часі. «Щоб показати всю історію України у живописі. І щоб твори, які ми пишемо, після виставки не поверталися назад до майстерні, а щоб їх бачили люди. Щоб до музею приходили школярі, студенти», – розмірковує Олександр Іванович.

Сьогодні на виставку «Бачу справи, твої людино!» завітали якраз студенти. А ще були іноземні дипломати, митці, журналісти, соратники пана Олександра, друзі. Погляд одразу вихоплює центрову, знамениту картину, на якій – «Очі» Вседержителя. На зворотному боці полотна художник написав: «Люди, ви прекрасні! Я вас люблю!».

Пригадується: під час Революції Гідності ми зустріли Олександра Івановича на Майдані, він тримав над головою свою роботу «Бачу справи, твої людино!».

-На полотні картини, з якою я ходив на Майдан, – три сліди від гумових куль. І вони не пробили образ… Коли нас оточував «Беркут», зачепила й мене така куля – здалося, що це шматком бруківки вдарило по голові. Відчув, що щось липке за коміром. Попробував рукою – кров, так вона на держаку від картини і залишилася», – розповідав нам раніше в інтерв’ю Олександр Іванович.

Після Майдану робота «Очі» зберігалася в майстерні художника. До речі, він написав її у 2001 році, вперше показавши на своїй персональній виставці на антивоєнну тематику в Києво-Могилянській академії.

А ще митець говорив нам під час бесіди: «Бог бачить усе, що ми робимо. Це – образ Вседержителя, він споглядає на нас із куполів храмів. Саме звідти я «викадрував» ці очі. Вони дивляться не тільки у церкві на прихожан, на всі наші справи, а й на весь світ. У мене багато робіт із очима. Очі – це душа людини. Не треба зображати якусь міміку, покажи очі – і все буде зрозуміло…»

Про цю дивовижну роботу багато йшлося під час відкриття експозиції.

– Для мене ось це полотно – як наша сучасна українська історія, – каже директор Дипломатичної академії Ігор Осташ. – Якщо подивимося пильно на картину, то побачимо сліди від беркутівських куль. Вони не пробили полотно. Яка ж колосальна сила цієї картина! Сила Господа… Можемо вважати, що ця робота і про початок нинішньої війни. Загалом для мене ця виставка наче і про сьогоднішній день. І я завжди, коли бачу ці «Очі», подумки повертаюся на Майдан Гідності, розмірковуючи, який же у нас великий український народ, яка у нас потужна нація! Який ще народ може упродовж чотирьох років протистояти величезній навалі зі сходу?!

Ігор Осташ звернув увагу на картину «Діяння Андрія Боголюбського на Русі». Вона про те, як грабували, особливо ікони, плюндували, намагаючись знищити під корінь український народ. Наші нещастя – від сусідів, від російських боліт. Ординці палили церкви, ґвалтували і вбивали людей. А хіба нині не так? Отож «Діяння Андрія Боголюбського на Русі» – це і про страшне сьогоденння з ворожими ракетними обстрілами, пограбуванням музеїв, знищенням бібліотек.

Проводячи паралелі із сучасним лихоліттям, варто назвати й низку інших картин, серед яких – «П’єта». Зупиняємо погляд… і нам, як і художнику, також болить… Смуток, горе, оплакування загиблих… Ніби зліпок із типової ситуації в почорнілій від біди Україні, як наголосив у своєму виступі Ігор Осташ. І додав, що на виставці представлено й картини, які спонукають до оптимістичних роздумів, що все буде добре, що війна закінчиться і буде довгочікувана перемога. У цьому плані знаковою є робота «Змієборець», яку було написано ще в середині 1970-х років.

Хоч сам митець каже, що нині важко бути оптимістом. Олександр Іванович пояснив дещо про «Змієборця». Зображено триголового змія. «Я вже у ті роки, коли писав цю роботу, мав на увазі три тодішні імперії, які нас намагалися знищити, поглинути: турецьку, польську і російську. Сьогодні залишилася лише одна імперія – російська. Поки вона не розвалиться – спокою не буде».

Пояснюючи замисел, ідею художніх картин, Олександр Іванович говорить, що антивоєнна тематика його завжди хвилювала, і він нею дуже переймається. У великій родині Мельників є загиблі і в Першій світовій війні, і у Другій… І вже у російсько-українській війні загинуло троє племінників пана Олександра (світла їм пам’ять). Воєнні лихоліття – це й трагедії роду Мельників.

У художника є картина «Голуб проти меча». Хто переможе? Олександр Іванович розмірковує, чи зупиниться колись людство у своєму божевіллі вбивати, зрештою, чи знайдеться сила, щоб вгамувала нищителів. І коли нарешті настане такий час, коли народи будуть жити в мирі та злагоді, а на усій землі пануватиме спокій? Риторичні питання, але ж їх треба ставити. Бо планета котиться до загибелі. Ці настрої Мельник передає і на полотні.

Миротворча, антивоєнна тема митця знайшла відображення ще в його роботах виставки 2001 року. Перша експозиція на цю тему була розгорнута в Києво-Могилянській академії.

-Я бачив, до чого веде накопичення зброї. У своїй роботі «Пробудження» зобразив первісну людину з кам’яним молотком – вона ніби пробуджується на величезній купі зброї, засобів знищення: ракетах, літаках, атомних бомбах… А яку ще зброю винайдуть? Якщо кожен новий винахід вбиває все більше живого на землі, то наступний уже знищить усе? Тому це і не дає мені спокою.

Картини художника якраз і свідчать про це.

«А кожна його робота дуже багато про що говорить… Він не такий, як усі. У нього все йде з глибини, з душі. Художник тільки так і постає, коли свою душу малює. Мельник не малює те, що ви бачите, те, що ми бачимо – він малює те, що ми відчуваємо. І це відчуття він по-своєму передає», – так коротко охарактеризувала творчість Олександра Івановича Народна художниця України, професор Віра Іванівна Баринова-Кулеба, з якою ми спілкувалися торік у жовтні під час експонування картин Мельника у столичному бізнесовому центрі «Леонардо».

Під час сьогоднішньої виставки побратим Олександра Івановича доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, Заслужений діяч мистецтв України Олесь Соловей говорив про феномен Олександра Мельника, як громадянина, митця, шляхетну людину. Він завжди принципово стоїть в обороні українства: мови, культури, історії… Його справедливо можна назвати і будителем нації.

Олесь Васильович розповів також про титанічну роботу Олександра Івановича в організації та проведенні масштабних всеукраїнських виставок-бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». Упродовж 20 років було проведено 10 бієнале, у яких брали активну участь соратники Мельника відомі художники Олесь Соловей, Василь Корчинський.

Ці потужні бієнале присвячувалися різній тематиці. Картини, які були представлені упродовж років, ніби вели нас від століття до століття, від князівських періодів, доби козаччини і аж до сьогодення. І ми бачили, “перечитували” в мистецьких образах всю історію нашого народу. Бієнале мали великий успіх, у суспільстві вельми позитивно відгукувалися про цю дуже потрібну мистецьку справу.

Відомий громадський дяч, політик, правозахисник Олесь Шевченко визначив ось яку характерну особливість творчості Олександра Мельника: це – поєднання краси української душі з історичною пам’яттю України. Його твори проймають душу… не тільки змістом, а закладеними у ту чи іншу роботу почуттями. Олесь Шевченко також акцентував увагу на картині «Очі»: «Які глибокі роздуми! Яка колосальна сила впливала на учасників Революції Гідності, коли Олександр Іванович тримав над собою цю картину!».

Оглядаючи експозицію не можемо не зупинитися на серії робіт з тематичного циклу «Мадонни». «Мадонни» є духовною вершиною творчості Олександра Івановича. Ще перед війною, взимку 2022-го, художник почав писати свою «Мадонну», яка мала назву «Щаслива». Як розповідав нам живописець, «Мадонна» мала бути в чарівних квітах, усміхнена, сяюча. Але зобразити «Мадонну» усміхненою та щасливою не вдавалося, вона поставала на полотні сумною. Тоді художник приступив до нової картини – і також до «Мадонни», яку назвав «Неспалимою».

Потім була ще робота із цього циклу: «На згарищі». Але він не забув про недописане полотно – про свою «Щасливу». «Написав картину про жінку при надії, вагітну, замріяну, яка мріє про щасливе майбутнє для своєї дитинки», – пояснював нам художник.

А подивімося в очі цих «Мадонн»! У них ніби весь український світ. «Мадонни» – це ж цвіт нашої нації, її краса, милосердя…Це бажання миру. Щоб ніколи не гриміли вибухи.

Ми зосереджуємо увагу і на картині «Перемога. Ніка». Олександр Іванович пояснює, що цією роботою він прагне показати, як дорого коштує наша Перемога в одвічній боротьбі українського народу. Щоб ми завжди пам’ятали тих, хто віддав своє життя за волю та Незалежність України.

Одна із свіжих робіт митця присвячена захисникам країни, мужнім воїнам, які одержали важкі поранення. Це також біль і смуток митця. І виною усьому – звіринна орда зі сходу.

Найжорстокішої кари заслуговують рашистські потвори. І вона неодмінно буде. Художник вірить у всеперемагаючу силу правди. Власне, кожен із його творів – велична історія на полотні, немов сповідь душі художника: чистої, щедрої, надзвичайно талановитої, глибоко патріотичної.

Cвітлана Фросевич, Леонід Фросевич

Фото: “Український репортер”

Дивіться також: «Мадонни» художника Олександра Мельника

Сообщение В Дипломатичній академії України – розкішна миротворча виставка художника Олександра Мельника (+фото) появились сначала на Український репортер.

Музейна команда, митці, духовенство, гості з різних міст, численні відвідувачі — усе це створило відчуття великої спільної події і ще раз показало, як львівська громада вміє співпрацювати на різних рівнях. Про це пише у Фейсбуку відомий український політик, голова Громадської організації «Фонд муніципальних реформ “Магдебурзьке право”, митець Михайло Поживанов.

Передаючи свої враження від експозиції, Михайло Олександрович зазначає, що вона вражає не лише змістом, а й розмахом. “До проєкту долучилися музеї та культурні інституції з різних регіонів України, приватні й родинні колекції, галереї, фонди, видавці, музиканти. Понад 400 творів із музейних і приватних зібрань охоплюють кілька століть української історії — від найдавніших пам’яток до сучасних мистецьких форм.

Особливе враження справляє інсталяція Володимира Семківа — різдвяна зірка, опалена з центру. Вона дуже точно нагадує: Різдво ми знову зустрічаємо у війні. І водночас — не втрачаємо світла”.

“Часто відвідуючи культурно-мистецькі події в Україні й будучи дотичним до їх організації, щоразу переконуюся: наш український народ надзвичайно самобутній, сміливий, креативний і талановитий”, – наголошує Михайло Поживанов. Він  висловив подяку генеральному директору Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Ігорю Кожану — за масштабне бачення, послідовну роботу й уміння об’єднувати таку велику спільноту однодумців і партнерів.

До речі, Львів завжди є багатим на потужні мистецькі події. Так, наприкінці грудня у Львівському палаці мистецтв відкрилася одна з наймасштабніших мистецьких подій року — «АРТ: РЕКОНСТРУКЦІЯ 2025». Виставку розгорнуто в осучасненому просторі Палацу , вона охопила всі три поверхи, об’єднавши понад 150 робіт художників з усієї України — від живопису й графіки до скульптури, інсталяції та відеоарту. Фактично це зріз історії Львова — від середини ХХ століття до сьогодення.

Перед відвідувачами відкриваються дві ключові експозиції: на третьому поверсі представлено кураторський проєкт «Образотворчий феномен Львова» — позачасовий погляд на розвиток львівського мистецтва від середини ХХ століття до сьогодні. А перший і другий поверхи віддані сучасним українським митцям, відібраним у межах відкритої конкурсної програми серед 337 заявок з різних регіонів країни.

“Для мене було честю виступити на відкритті виставки”, – пише Михайло Поживанов.

Михайло Олександрович щиро подякував присутнім, друзям-художникам і колективу Львівського палацу мистецтв — за сучасність мислення, сміливість і високий професійний рівень. “Пишаюся тим, що є одним із членів Наглядової ради Палацу й маю можливість бути дотичним до процесів, які формують майбутнє цієї інституції”, – зазначив митець.

Світлини із Фейсбук-сторінки Михайла Поживанова.

Сообщение У Львові, в музеї імені Андрея Шептицького триває цікава та змістовна виставка «Наше Різдво» (+фото) появились сначала на Український репортер.

Як повідомляє Міністерство культури та стратегічних комунікацій, експозиція присвячена 75-річчю від дня народження митця. Відвідувачі побачать мальовничі пейзажі, квіткові натюрморти та архітектурні композиції, що оспівують красу і духовну силу української землі.
Валерій Франчук є автором понад 8500 картин, 3000 графічних робіт і близько 120 скульптур. Його творчий доробок охоплює теми історії України, духовності, біблійних сюжетів, Голодомору, Чорнобильської трагедії.

Роботи художника зберігаються у більш ніж 75 музеях і культурних центрах світу та в численних приватних колекціях.

Виставка «Жайворонкові небеса» триватиме до 19 вересня за адресою: Київ, вулиця Лаврська, 9, корпус 9 (територія Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»).

Читайте також: “Радію як дитина, коли просять намалювати портрет воїна, з яким все гаразд” – художник Ребров (+відео)

Сообщение У Києві художник Франчук представляє серію робіт «Жайворонкові небеса» появились сначала на Український репортер.

Передаукціонна виставка пройде з 5 по 7 травня, повідомляє Національний музей літератури. На продаж буде виставлено 101 лот. Добірка презентує роботи художників XIX сторіччя: Харлампія Костанді, Петра Левченка, Олексія Маркова та Олександра Стіліануді. Буде представлена графіка (естамп та літографія) XIX сторіччя Гюстава Доре, Тараса Шевченка та інших.

Будуть також запропоновані роботи класиків українського живопису Сергія Шишка, Віктора Шаталіна, Йосипа Бокшая, Яноша Ерделі, Віктора Севастьянова, Миколи Глущенка, Степана Усика, Матвія Когана-Шаца, Віри Довгалевської та інших. Серед лотів аукціону є і сучасний живопис.

Зібрані кошти будуть спрямовані на підтримку сиріт та вдів захисників України. Дата – 8 травня.

Фото: Національний музей літератури України

Сообщение На торги виставлять роботи класиків українського живопису появились сначала на Український репортер.

«Я зрозумів, що кольорові фарби десь зникли, їх «вимкнули» ніби якимсь перемикачем, – розповідає митець. Кореспонденти “Українського репортера” попросили Володимира Реброва розповісти про особливості творчої діяльності у воєнний період.

– Ваші два альбоми, які побачили світ, – у чорно-білих кольорах, хоча є жовтий і голубий. Що вас спонукало, пане Володимире, узятися за олівець одразу після початку російської навали?

– До війни я створював дуже кольорові роботи, – розповідає митець.- Вони були сповнені любові, я намагався показати весь спектр кольорів, емоцій. Адже життя настільки різнобарвне, кольорове, тому завжди намагався передати це в картинах. Працював олійними, акриловими фарбами, розмальовував приміщення, працював над дизайном інтер’єрів, оформлював ресторани. Але 24 лютого, коли ми прокинулися від вибухів російських бомб та ракет, змінило все. Перше бажання того чорного ранку – врятувати життя… Перед очима – черги у магазинах: люди закуповували продукти, цигарки, все-все. Ми бігли у найбезпечніше місце – метро. Знаю, що багато киян збирали тривожну валізу: ліки, речі, корм для домашніх тварин тощо. А я, як творча людина, не був готовий до такої побутової, але важливої справи. Нашвидкуруч схопив лише течку з папером, олівець, бо знав, що треба буде малювати. Психологічно це було важливо для мене. Хоча не знав, про що буду малювати, думки зводилися до одного – це єдиний антистрес у тих умовах. А фарби не узяв, хоча тоді ще не здогадувався, що вони вже не існували в моєму житті. Коли прибігли в метро, я дістав аркуш і зробив там перший малюнок – дівчину, яка плаче жовто-блакитними сльозами. В метро я бачив стільки сліз! Люди не знали, як рятуватися, вони були шоковані. Наступний малюнок також про побачене в метро: діти, поруч – домашні тваринки (котики, песики), суцільне горе, жах од війни, розпач. І тоді я зрозумів, що фарби зникли, ніби їх вимкнули у кожному з нас. Але залишилися два кольори – жовтий і блакитний. Ніколи не думав, що вони так гармонійно поєднуються і є настільки красивими. Сприймав їх як усі кольори. А вони ж особливі! Навіть малесенький синьо-жовтий прапорець на чорно-білому малюнку одразу сприймається, ти його миттєво бачиш. Він ніби вривається у твою свідомість, акцентуючи увагу на цьому. І ти розумієш, наскільки ці кольори крутезні.

– Як довго тривала ваша творчість в метро?

– Жили в метро десь два тижні, вдень копали окопи, а вночі я малював. У мене є історія про «життя в метро». Перші малюнки створив на аркушах в клітинку (вони з тієї течки, яку я узяв замість тривожної валізи). Через два тижні, коли ми були в більш безпечному місці, у мене закінчився папір у тій течці і тоді я вирішив придбати вже нормальні аркуші. Продовжував цей літопис. Коли зробив перші десять малюнків, зателефонувала подруга і запропонувала написати 12 малюнків для календаря. Я здивувався – швидко намалювати нереально. І що ви думаєте? На сьогоднішній день вже створив близько чотирьохсот малюнків. До речі, а календар усе ж побачив світ.

– Особливістю вашого фотоальбому-двотомника є те, що поруч з малюнками розміщено поезії, які доповнюють роботи. Чому обрали саме такий формат?

– У кожного українця війна щось забрала. У мене є знайомі, які після 24 лютого не змогли створити жодного малюнку. Але для творчої особистості війна стала певним поштовхом для плідної праці, так би мовити 24 на 7. Люди, які раніше зовсім не малювали, не писали віршів, почали це робити з якоюсь шаленою пристрастю. Я був вражений… Соціальні мережі стали платформою передачі інформації, підтримки. І до мене стали звертатися поети з проханням поєднати малюнки і поезію. Звичайно, не я писав для їхніх творів, не вони створювали вірші для моїх картин. Ми просто робили одну й ту ж творчу справу окремо. А потім ми знайшли один одного і наша творчість поєдналася як пазли. Багато моїх малюнків прикрасили чимало поетичних збірок. До речі, у моїй творчості мені допомагає Ліа Романова, редактор, дизайнер, вона зробила багато відероликів, як я створюю малюнки. Працюємо з нею у творчому тандемі.

– А як народилася ідея створити альбом малюнків, видати його у світ?

– Коли намалював близько семидесяти малюнків, підписники в соцмережах запропонували – обов’язково зробіть альбом. Бо це новітня історія, яку ви пишете у своєму літописі.

– Нам відомо, що до першого тому увійшов і ваш вірш.

– Так, є один короткий вірш, який я написав за весь час війни. Він розміщений поруч з моєю роботою, на якій зображено воїна – дружина разом з донькою проводжає його на фронт.

-Що вас надихає на нову картину: почута новина, розповіді знайомих, друзів?

-Щодня у моїй душі, те, що й в усіх українців – країна воює… У мене є історія – ранок без війни: одного разу я прокинувся й так тихо довкруж. Промайнула думка, що воєнне жахіття – якийсь страшний сон. Що це неможливо у 21-му столітті вчинити криваву бійню в центрі Європи. Але потім все та ж жорстока реальність: повітряна тривога, на нас летять ворожі ракети, щоб вбивати мирних українців. Сідаю за робочий стіл, вмикаю телевізор – війна знову наповнила мене до країв. Малюю.

-Героями ваших картин є також реальні воїни. Вони просять намалювати портрети чи їхні рідні звертаються із цим до вас?

-Ви не повірите, але я ніколи не вважав себе портретистом. Але після того, як я почав створювати малюнки воєнної доби зрозумів, що не можу пройти повз наших героїв. Дуже важко малювати портрети з фронту – перед тобою світлина, на якій воїн: втомлений боями, але сповнений відваги, рішучості. Однак він ще не знає своєї сумної долі, що загине… До мене зверталися рідні полеглих бійців з проханням намалювати портрети героїв. Але багато портретів захисників малюю, коли дізнаюся про ту чи іншу історію у стрічці новин, пов’язану з цією людиною. Або ж побачив щось особливе в очах воїна, і воно зачепило моє серце. У мене був випадок, коли я намалював захисника, а потім до мене зверталися з фронту й запитували: «Мабуть, ви мене намалювали. Я у соцмережах побачив…». Радію як дитина, коли мене просять намалювати портрет воїна, з яким все гаразд.

– Цікаво, а як художник зобразить нашу перемогу? У яких кольорах?

– Це питання багато разів поставало переді мною. На кожній виставці люди просять зобразити перемогу над ворогом. Не знаю коли, але ця картина стовідсотково буде. Кольорова.

Бесіду вели Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід Фосевич

Малюнки Володимира Реброва,  Фейсбук-сторінка художника

Фото на головній сторінці з Фейсбуку Володимира Реброва.

Дивіться також ВІДЕО:

Сообщение “Радію як дитина, коли просять намалювати портрет воїна, з яким все гаразд” – художник Ребров (+відео) появились сначала на Український репортер.

Організатором виступив відділ культури, молоді та спорту Гостомельської селищної ради (начальниця – Катерина Павленко, авторка ідеї – художниця Ірина Романченко).

У роботі пленеру, який започаткований тут і проходить уже вчетверте, взяли участь 22 художники з усієї України: Гостомель, Мощун, Горенка, Ірпінь, Буча, Українка, Обухівський район, Тернопіль, Вінниця, Київ, місто Дніпро, Макіївка, Донецька область та Кривий Ріг – увіковічнили на своїх полотнах поранену, але нескорену, міцну Гостомельську громаду.

І це такі талановиті митці: Влад Задорожний, Ілья Яровий, Данило Яремчук, Оксана Фурлєт, Павло Шарко, Денис Андрющенко, Сергій Сідоров, Олена Телятник, Любов Поворозник, Ірина Романченко, Світлана Лодіна, Юлія Дейнека, Ольга Коротіна, Світлана Романюк, Ірина Клименко, Натель Плетньова, Ганна Журавель, Олександр Лихошерст, Валентина Наготнюк.

Мешканці міста-героя та його гості з великим задоволенням насолоджувалися картинами, на яких зображено мальовничі пейзажі Гостомельської громади.

Для гостей заходу з українськими мелодіями виступили гурт бандуристів, гостомелянка Єлизавета Петрук та мощунський гурт «Заграва» (керівниця – заслужена артистка України Світлана Мустафа).

Художники-учасники пленеру отримали відзнаки та листи вдячності.

Завітаєте у художню галерею “Сила Громади”, засновану в Гостомелі в жовтні 2023-го – і будете приємно здивовані.

Ольга Ходацька,  членкиня Національної спілки журналістів України, заступник голови правління київської «Просвіти».

Сообщение В Гостомелі презентували роботи митців, створені в рамках пленеру «Сильні та вільні» появились сначала на Український репортер.

Сьогодні журналістам «Українського репортера» митець розповідає про те, як йому «перекривали кисень» у радянські тоталітарні часи, шкодує, що монументальні картини історичного жанру виявилися не затребувані у новітній період Незалежності, дивується, навіщо товстосуми замовляють художній розпис своїх палаців, приватних церков, розмірковує про долю нашого стражденного народу.

Завтра, 21 вересня, в Національному музеї Тараса Шевченка відкривається антивоєнна, миротворча виставка Олександра Мельника “Бачу справи твої, людино!”.

Як зазначається у прес-релізі виставки, упродовж багатьох років художник своїми творами намагається донести до глядача правдиву історію України. Історична тематика в його творчості нерозривно пов’язана з проблемами війни і миру. Митець з гострим відчуттям людських страждань, боляче переживаючи несені війнами впродовж віків трагедії його роду, народу, світу, не може тримати в собі біль багатьох поколінь. Його відчуття, переживання, роздуми проявляються у сповнених людським горем полотнах, на яких застигли трагічні образи минулого (“Діяння Андрія Боголюбського на Русі”, “П’єта”) і сьогодення (“Спломенілий цвіт”, “На згарищі”). Але художник не просто передає страшні картини війн, він не може змиритись із приреченістю людства на безкінечні війни, що врешті можуть призвести до самознищення (“Самоспалена планета. Попередження”). Своїми творами автор намагається знайти неторований шлях, по якому людство може відійти від прірви приреченості (“Надія”, “Крок”). У його образах віра в незнищенність людського життя (“Неспалима”), в світлу долю майбутніх поколінь (“Мрія”, “Відродження”).

Виставка надзвичайно актуальна в час жахливої, безумної загарбницької війни росії проти України, що загрожує перерости в Третю світову. Кожен твір художника спонукає задуматись над долею людства, людської цивілізації, надихає працювати заради зупинення цієї війни, запобігання розв’язанню війн у майбутньому, побудови системи міжнародних відносин, що гарантували б мирне співіснування народів. Художник закликає до дієвих заходів на шляху творення гуманної цивілізації, усвідомлюючи свою малість і безсилля проти воєнного чудовиська – Голіафа сучасності, вірить у силу об’єднаних людей, що прагнуть миру.

Виставка відкривається в Міжнародний день миру 21 вересня о 18-й годині. Експонуватиметься до 7 жовтня з 10.00 до 18.00. Вихідні: понеділок, вівторок. 29 вересня – санітарний день.

Під час відкриття виставки відбудеться прем’ра документальної кінокартини режисера Станіслава Литвинова “Олександр Мельник. Бачу справи твої, Людино!” за участі знімальної групи. Авторка сценарію – Андріана Біла, оператор-постановник – Олексій Собчук, аерозйомка – Михайло Шелест.

Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ

Сообщение Завтра у Києві відкривається унікальна художня виставка “Бачу справи твої, людино!” появились сначала на Український репортер.

«Мадонни» є духовною вершиною моєї творчості, – каже Олександр Іванович. А працює він в галузі монументального мистецтва (мозаїка, вітраж, фреска, гобелен, розпис, ковка, скульптура), станкового живопису та графіки. Так, він – художник-монументаліст, його творча стезя – висвітлення правдивої історії України, яка нефальсифікована імперією, себто наша історія, сповнена величних, героїчних сторінок і страшних трагедій.

Найвідоміший і наймасштабніший проєкт Олександра Мельника, як автора і куратора, – Всеукраїнська виставка-бієнале “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”.

Наприкінці 2022 року в Києві було проведено чергову всеукраїнську бієнале, вже десяту за ліком (а започатковано ще у 2004-му), присвячену 300-літтю видатного українського філософа, мислителя і поета Григорія Сковороди.

Десь перед початком повномасштабного рашистського вторгнення, взимку 2022-го, художник почав писати свою «Мадонну», яка мала назву «Щаслива». Уся в чарівних квітах, усміхнена, сяюча. А в лютому дика й несамовита московитська орда вдерлася на нашу землю. Біля майстерні художника, на околиці Києва, наші оборонці стали копати траншеї, окопи, від гучних вибухів вже й стіни будинку, де творив майстер, здригалися. Може й через це, зобразити «Мадонну» усміхненою та щасливою не вдавалося, попри намагання живописця. Вона поставала на полотні сумною. Тоді художник приступив до нової картини – і також до «Мадонни», яку назвав «Неспалимою».

А після того, як українські воїни вибили криваву русню з Бучі, Ірпеня, Гостомеля, з-під пензля митця вийшла ще одна «Мадонна», її назва – «На згарищі». Але він не забув про недописану картину – про свою «Щасливу»… Отож знову сів за роботу…

Сьогодні Олександр Іванович і розповів нам, журналістам «Українського репортера», про своїх «Мадонн». До речі, задумав він ще одну «Мадонну»… «Хочу написати картину про жінку при надії, вагітну, замріяну, яка мріє про щасливе майбутнє для своєї дитинки», – відкриває секрет наш співрозмовник.

За рік війни із московитським звіром художник написав чотири картини. «Хочу й надалі робити те, чим живу», – каже.
Творити по правді. Як завжди, навіть у найтяжчі, лихі часи радянської диктатури, коли твори майстра були під забороною.

Читайте також: Війна і ціна Перемоги очима художника Олександра Мельника (+відео)

Член Національної спілки художників України Олександр Мельник завжди зі своїм народом. Його не можна було не запримітити на велелюдному революційному Майдані. Такі «Очі» були тільки у нього. Ним задумані, написані, пройняті думкою про кожного, з поглядом і надією у душу і серце кожного. «Очі» Вседержителя. Пригадуєте його картину “Бачу справи твої, людино!”?

І майданівський волелюбний гурт також зводив очі до Господа, благав, молився. Щоб дав сил і наснаги вистояти. Перемогти нечисть. Уберегти від смерті і каліцтва кожного, хто став в оборону волі. Мабуть, трішки допомагали вистояти у лютій борні й ті «Очі»… Це було щось єдине, се було незламне. Навіть «беркутівські» кулі не змогли пробити «Очі».

На зворотному боці картини художник написав: «Люди, ви прекрасні! Я вас люблю!». З вірою у красу людських вчинків, людської душі, чистоти, чесності, правдивості українства.

Хіба ж не прекрасна наша земля, коли є такі подвижники?! Коли є такі українські “Мадонни”.

Світлана Фросевич, Леонід Фросевич (відео)

Сообщение “Мадонни” українського художника Олександра Мельника. Відеорепортаж з творчої майстерні появились сначала на Український репортер.

Журналістам «Українського репортера» Світлані Ковальовій та Леоніду Фросевичу одними із перших пощастило побачити це полотно у його творчій майстерні. За словами Олександра Івановича, цією картиною він прагне показати, як дорого коштує наша Перемога в одвічній боротьбі українського народу. Щоб ми завжди пам’ятали тих, хто віддав своє життя за Незалежність України. У сьогоднішній війні з московитською ордою ми обов’язково переможемо, переконаний митець, член Національної спілки художників України.

Олександр Мельник – із когорти тих, хто живе по совісті і завжди говорить правду. Якою б вона не була. Ми, журналісти, добре знаємо, що він завжди закликав, в тому числі владу, жити, як велить сумління, не кривити душею, він був у гущі революційного Майдану разом зі своєю картиною «Бачу справи твої, людино!».

Багато українців обізнані з його творчістю, адже Олександр Іванович упродовж багатьох років є фундатором і активним учасником Всеукраїнської художньої виставки “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”. До речі, наприкінці 2022-го цю популярну експозицію “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників” було присвячено 300-річчю видатного українського філософа, мислителя, поета Григорія Сковороди. Для експозиції виставковий комітет відібрав 293 роботи вітчизняних митців з різних куточків країни, а також з-за кордону.

Нагадаємо, що цей знаний проєкт Олександр Мельник започаткував 2004 року; за весь період на десятьох бієнале експонувалося більше трьох тисяч робіт. Якби їх зібрати разом, то можна було б реально створити в Україні гарний музей-галерею історичної картини.

Художник  Мельник твердо і непохитно стоїть на стежині об’єктивного змалювання дійсності, справжньої ролі тих чи інших персонажів з минувшини. Його мистецтво – це винятково правдиве висвітлення в художніх образах історії України, що віками перекручувалася колонізаторами, різними чужинецькими зайдами, окупантами. Йому й досі болить, що раніше усі ці україноненависники в історичних працях, художній літературі, зображували себе «героями», «визволителями» всіх пригноблених, а українців – «зрадниками» свого ж народу, «малоросами». Тому завдання справжнього митця – винятково правдиве зображення дійсності.

Олександр Іванович – із когорти справжніх. Такими високоморальними інтелектуалами має пишатися нація!

Він бачить знакові події багатопланово, багатофактурно, показуючи їх на великих полотнах немов історичний твір з низкою глав. І це яскраво простежується у його картинах. Він творить з великою вірою у всеперемагаючу силу правди. Власне, кожен із його творів – правдива історія на полотні, немов сповідь душі художника.

Сообщение Війна і ціна Перемоги очима художника Олександра Мельника (+відео) появились сначала на Український репортер.