Взагалі всі юдейські релігійні свята приурочені до історичних подій протистояння, як правило збройного супротиву юдеїв неюдеям.

«Ханука» — одне з найбільших юдейських свят, під час якого юдеї згадують про звільнення й очищення Єрусалимського храму 165 р. до н. е. та дякують своєму Творцеві — Яхве за чудо порятунку.

Назва «ханука» походить від івритського виразу «хануккат ха-мізбеах» — освячення (оновлення) жертовника, яке відбулось одразу після звільнення храму й вигнання з Храмової гори греко-сирійських військ, їхніх юдейських союзників і відновлення храмової служби.

«Ханука» для ортодоксальних юдеїв — тріумф, перемога над супротивниками. Хоч вони й трактують «хануку» як перемогу світла над темрявою, однак джерело світла в юдеїв — не Сонце, а жертовний вогонь, і звідси її друга назва — свято вогнів.

«Хануку» відзначають при ханукальному світильнику (дев’ятисвічній менорі) — ханукії, 8 свічок якої означають 8 діб свята, а 9-ту називають «служанкою», бо від неї по черзі запалюють по одній свічці щодня. Дев’ятисвічна менора — побутова, на відміну од семисвічної — храмової. При ханукальних свічках забороняється працювати, їх виставляють на підвіконня як магічний знак. «Ханука» починається увечері й закінчується увечері, бо в юдеїв доба починається з вечора.

У свято «хануки» юдеї торжествують, тому в цю пору заборонено поститись, оплакувати й поминати покійників.

Цього дня юдеї з ентузіазмом виставляють ханукії як малі архітектурні форми по всіх містах України, що викликає справедливі протести і нарікання українців, на які неукраїнська влада не звертає уваги, цинічно ігнорує.

Можна було б трактувати ханукальні світильники як поминання жертв воєн та трьох голодоморів в Україні, проте вони не мають жодного стосунку до поминання навіть 10 млн 500 тис українців, знищених голодом в 1932-1933 роках.

Більше того, Ізраїль і росія до цього часу не визнали ГОЛОДОМОР в Україні в 1932–1933 роках ГЕНОЦИДОМ українського народу, мовляв, голод був спрямований не проти українців як нації (етносу), а проти частини суспільства, тож він більше підходить під визначення «соціоциду».

За такою логікою й голокост (всеспалення) євреїв під час Другої світової війни теж можна вважати не геноцидом єврейського народу, а «соціоцидом», бо нацистське командування Рейху, де в числі «істинних арійців» були також високопоставлені юдеї, спроваджувало в гето й концтабори бідних євреїв, а багатих переселило в Палестину, де ті після завершення світової війни проголосили свою державу Ізраїль за рішенням ГА ООН.

НАГАДАЮ юдеям, що Українська РСР як одна із засновниць ООН, проголосувала за створення Держави Ізраїль.

НАГАДАЮ юдеям і московитам, що понад 30 країн світу (США, Канада, Велика Британія, Польща, Німеччина, Франція, країни Балтії та інші) визнали Голодомор 1932-1933 років в Україні ГЕНОЦИДОМ українського народу.

Тож нинішнє демонстративне встановлення ханукальних світильників по всій Україні виглядає наругою над мертвими й живими українцями і схоже на торжество перемоги юдеїв і москвинів над українцями, бо в більшовицьких командах НКВС СРСР з викачування хліба і всього продовольства в українських селян юдеї складали понад 40%, а на керівних посадах в органах НКВС їх було понад 66% , інша значна частина була з московитів. Тобто юдеї і московити святкують перемогу, а не влаштовують поминки за безвинно убієнними українцями.

Юдаїзм більше уваги приділяє земному, ніж загробному, а християнство як новоюдейська релігія смирення й упокорення, навпаки, увагу своїх вірян зосереджує на загробному житті — лякає пеклом і приваблює раєм, а основним засобом нагадування про «загробне життя» в цю виснажливу пору є різдвяний піст, який церква встановила нібито для «духовного єднання» християн з Богом.

Відроджуючи наше споконвічне Вселенське природно-космогонічне СВЯТО КОЛЯДИ — НАРОДЖЕННЯ СОНЦЯ НЕПЕРЕМОЖНОГО та інші традиційні космогонічні свята СОНЯЧНОГО ЦИКЛУ, відновлюючи СОНЯЧНИЙ СВІТОГЛЯД, Дух та Волю українці звільняють самосвідомість від чужих релігійних навіювань і оновлюють своє життя.
ДЖЕРЕЛО СИЛИ УКРАЇНСЬКОГО РОДУ У ВЛАСНОМУ КОДУ ІДЕНТИЧНОСТІ, ЯКИЙ ДРЕВНІШЕ ЗА БУДЬ-ЯКІ РЕЛІГІЇ І ЕТНОСИ СВІТУ.

Сьогодні в Україні за арійським календарем 7533 рік від «сотворення світу» (початку виникнення трипільської цивілізації). За юдейським – 5786. Календар українського народу древніший за юдейській більш ніж на 1740 років!

ТОЖ НЕ ГОЖЕ НАМ, найдревнішому народу на землі, по якому прокотилися жорстокі і трагічні катки історії, за спиною якого ховаються ЄС і НАТО, народу, який вистояв перед московською ордою і продовжує боротьбу за спасіння Цивілізації, схилятись як раб перед чужими символами, ритуалами та міфами.

Ситуація з менорами показує, що в нашому суспільному просторі українці ще бояться і соромляться проявити своє УКРАЇНСТВО і панування виключно своїх Божественних знаків і символів на цій святій Землі, яка зветься УКРАЇНА.

«НЕ ОПУСКАЙ ГОЛОВИ СВОЄЇ ЯК РАБ. НЕ ПРИНИЖУЙСЯ НІ ПЕРЕД КИМ І НЕ ДАВАЙ НІКОМУ ПРИНИЖУВАТИ ТВІЙ РІД. НЕ ПЛАЧ, НЕ ЖАЛІЙСЯ, НЕ ПРОСИ, НЕ БІЙСЯ. ЖИВИ, БОРИСЬ І ПЕРЕМАГАЙ!» (заповідь наших пращурів аріїв).

Дивна річ, ми живимо в Країні, яка є КОЛИСКОЮ БІЛОЇ РАСИ, з неймовірно потужним САКРАЛЬНИМ тлом і вперто ігноруємо, паплюжимо, зневажаємо саме те, на чому тримається наш багато тисячолітній Родовий Код Перемоги і Життя.

НІЯКОЇ УКРАЇНИ НЕ БУДЕ ПІД МЕНОРАМИ ТА РЕШТОЮ ЧУЖИХ СИМВОЛІВ!

НІЯКОЇ УКРАЇНИ НЕ БУДЕ ВИРАЖЕНО ЧЕРЕЗ НІМЕЦЬКІ, ЄВРЕЙСЬКІ, ФРАНЦУЗЬКІ, МОСКАЛЬСЬКІ ТА ІНШІ МОДЕЛІ ВПОРЯДКУВАННЯ СУСПІЛЬНОГО ПРОСТОРУ В ДЕРЖАВНЕ УТВОРЕННЯ.

НІЯКОЇ УКРАЇНИ НЕ БУДЕ, ЯКЩО ЗАСТОСОВУВАТИ ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ПЛАТФОРМИ ЧУЖОРОДНОГО ПОХОДЖЕННЯ. ВІД СЛОВА НІКОЛИ!

Проте не переводяться бажаючі малороси навчити УКРАЇНЦІВ, як треба жити за чужими проєктами, чужими законами, чужою філософією та чужими уявленнями про людські цінності і чесноти. Не переводяться “прихильники” чужого уставу в своєму життєвому просторі, яких годують глобалісти.

УКРАЇНА ЗДОБУДЕ ПЕРЕМОГУ І ДОСЯГНЕ МИРУ ТА ПРОЦВІТАННЯ ЛИШЕ ПРОЯВИВШИ СЕБЕ, СВОЮ САКРАЛЬНУ МЕТАФІЗИЧНУ СУТНІСТЬ.
ТОМУ ВАРТО НАПОЛЕГЛИВО ВІДСІКАТИ ЧУЖЕ ТА ПРОЯВЛЯТИ СВОЄ. СВОЄ УНІВЕРСАЛЬНЕ.

Сходження Українського Сонця – це не просто слова і міфи. Це зміна свідомості українського народу і формуванні нової української нації — носія передового СОНЯЧНОГО АРІЙСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ.

Війна припиниться тоді, коли процес націотворення стане незворотним і зійде ДУХОВНЕ СОНЦЕ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ, яке перетворить Україну на Духовний та Інтелектуальний Центр Об’єднаної Європи від Ла Маншу до Уралу і знищить московську імперію — центр планетарного зла.

ПАМ’ЯТАЙТЕ: МІСІЯ УКРАЇНИ — БУТИ НАСТАВНИКОМ І ПРОВІДНИКОМ ЛЮДСТВА.

ПАМ’ЯТАЙТЕ: УКРАЇНА — ЦЕ ДЕРЖАВА УКРАЇНЦІВ, А НЕ ІНОРОДЦІВ!

Головна особливість українців у тому, що вони володіють досвідом самозцілення, внутрішньої трансформації і мають доступ до найпотужнішого у світі СОНЯЧНОГО (арійського) ЕГРЕГОРА.

Це дає їм ясність мислення, віру в себе і Творця, єдність з Вищими Космічними Силами та їхній захист, життєрадісність, енергійність, солідарність, відповідальність, цілеспрямованість.

В результаті українці мають свою ВІРУ – СОНЯЧНИЙ СВІТОГЛЯД, що дає їм сили. Завдяки цьому протягом тисячоліть українській Фенікс багато разів відроджувався з попелу і перемагав.

Народом, який не боїться смерті, усвідомлює свій Дух, Волю і Силу, складно маніпулювати. Такий народ здобуває безсмертя. Саме тому ми — найдревніший і непереможний наРОД на планеті Земля! СЛАВА УКРАЇНЦЯМ!

ЗІ СВЯТОМ УКРАЇНСЬКОЇ КОЛЯДИ, ДОРОГІ РІДНІ УКРАЇНЦІ!
ЗУСТРІЧАЄМО СОНЦЕ НЕПЕРЕМОЖНЕ!
СЛАВА УКРАЇНІ, ЇЇ ЗАХИСНИКАМ І ЗАХИСНИЦЯМ!
СЛАВА РОДУ (НАЦІЇ)! СМЕРТЬ НАШИМ ВОРОГАМ!
УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!

Ірина ОМЕЛЬЧЕНКО (ОМІРА),
Вчитель відичних знань, Майстриня Далекого Сходу, поетеса, письменниця

З творчістю та історично-відичними дослідженнями Ірини ОМЕЛЬЧЕНКО (ОМІРА) можна ознайомитися за посиланнями:

• «Нас не здолати нікому»
• «Код українців: Нові вірші Ірини Омельченко»
• «З Днем Народження, люба Україно!»
•  «Україна – це місце зв’язку між людством та Духом Нової Епохи»
• «Перемога України є Божим планом…»
• «Україна – Месія Людства»
• «Вселенський закон «Творення». Перемога України визначена як і загибель московської імперії зла»
• «Ми Переможемо»
•  «Творець перемагає під ЖОВТО-БЛАКИТНИМ стягом»
• «Війна вільних людей з москалями-психопатами-садистами»
• «Це наша доля — перемогти і вічно жити, бо як на небі, так і не землі …»
• «Україна має стати інтелектуальним і духовним центром об’єднаної Європи»
• Допоки тримається і бореться Україна — б’ється і Серце Землі, а людство має шанс на майбутнє
• Усвідомте героїзм українців і страх інородців
•  Україна бореться з москалями-рашистами — андрофагами-людожерами
• Протистояння УкРАїни і вселенського зла

Сообщение Український дідух, а не юдейська ханука, або Чому ми не повинні схилятись перед чужими символами появились сначала на Український репортер.

Голодомору передували насильницька колективізація сільських господарств, «розкуркулення» селян, хлібозаготівельна кампанія, масовий терор на селі. Терор голодом, що діяв в Україні протягом 22 місяців, – це свідома і цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія і тактика якої виконувалася починаючи з 1928 року. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українського селянства, знищення самостійних селянських господарств – соціально-економічних підвалин української нації, повідомляє Укрінформ.

Після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва жертвами тодішньої влади стали селяни.

Масовому голоду в Україні передувало кілька подій. Зокрема, 18 листопада 1932 року вийшла постанова ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», яка передбачала покарання за невиконання планів заготівлі зерна – сільські господарства каралися «натуральними штрафами», тобто конфіскацією 15-місячної норми м’яса. Згодом до переліку компенсаційних харчів додали картоплю і сало, наприкінці року – продукти тривалого зберігання. Окрім того, видана цього ж дня постанова «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» дозволяла відбирати у селян хліб за статтею про «контрреволюційні злочини».

Вже за кілька днів, 26 листопада, вийшов наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося, що «репресії є одним із потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі». Таким чином, штучно створений голод став добре продуманою та ретельно замаскованою каральною операцією.

На цю тему: Свідчення очевидців як акт звинувачення у злочині. «Меню» харчування під час Голодомору 1932–33 років

Передусім в українських селян забрали вирощене ними зерно, а потім численними «натуральними штрафами» та обшуками позбавили останніх запасів продовольства. У грудні 1932 року у 82-х районах України була заборонена торгівля продуктами, також припинилося постачання промислових товарів. На початку 1933 року селян позбавили останніх надій на порятунок, заборонивши виїзд з охопленої голодом України. Залишившись без хліба, селянські сім’ї вживали у їжу різні сурогати: кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, товчену кору і листя дерев.

Терор голодом, що тривав в Україні протягом 22 місяців, забрав, за офіційними даними, близько 4 млн життів.

Відповідно до Закону «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», ухваленого 28 листопада 2006 року, голод 1932-1933 років є актом геноциду українського народу, а його «публічне заперечення… визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним».

Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 року радянських очільників – Йосипа Сталіна, В’ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича, визнано винними в організації Голодомору в Україні.

Голодомор 1932-1933 років визнали геноцидом українського народу 29 країн, а на регіональному (муніципальному) – 11. Крім того, Голодомор 1932-1933 років в Україні визнали геноцидом українського народу такі міжнародні організації, як ПАРЄ, Європарламент, Балтійська асамблея.

За традицією, цього дня українці запалюють у своїх оселях свічку пам’яті на вшанування загиблих від штучного голоду. Крім того, сьогодні о 16:00 відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання, а по всій Україні пройдуть пам’ятні заходи.

Сообщение Сьогодні вшановуємо пам’ять жертв Голодоморів появились сначала на Український репортер.

Кожна остання субота листопада для моєї родини є Свічкою Пам’яті не лише за безвинно убієнними голодною смертю десятьма мільйонами 500 тисяч українців, серед яких 4 мільйони дітей.

В Миргородському районі на Полтавщині, звідки я і мої батьки родом, покоїться 22 моїх рідних і двоюрідних дядьків і тіток, з них семеро — у віці від 3-х до 12 років, вбитих голодною смертю.

Села Новоселиця і Попівка, де народилися моя мама (1916 р. н.) і тато (1905 р. н.), були занесені на так звану «чорну дошку». Що вона означала знають всі українці. Про страшний голодний МОР знаю з дитинства від бабусі і батьків. Моїм дітям про Голодомор розповідала моя мама, їхня бабуся. Мої онуки про нього знають від мене і моїх синів…

Читайте також: Свідчення очевидців як акт звинувачення у злочині. «Меню» харчування під час Голодомору 1932–33 років

Свого часу антиукраїнськими силами і їх кураторами з Москви була розгорнута брутальна цинічна інформаційна війна, щоб не допустити ухвалення законопроєкту «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», внесеного президентом Віктором Ющенком.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України (450 депутатів) прийняла закон, який визначив, що Голодомор 1932–1933 років є ГЕНОЦИДОМ українського народу. Рішення було ухвалене лише 233 голосами від необхідних 226. Від партії регіонів (186 депутатів) проголосувало лише 2 депутати (Ганна Герман і Тарас Чорновіл), від БЮТ— 118 (129), від блоку «Наша Україна» — 79 (81), від соцпартії — 30 (33) і позафракційних — 4. Фракція комуністів (21) за законопроєкт не голосувала в повному складі.

Такою позицією комуністи і регіонали відкрито проявили своє вороже антиукраїнське нутро. Вже тоді керівників партії регіонів (Янукович) і кпу (Симоненко) треба було фізично знищити як ворогів української нації. Можливо, такий крок запобіг би російській гібридній агресії у лютому 2014 року, яка через вісім років переросла у повномасштабне вторгнення російських військ в Україну. Янукович, Симоненко і їх близьке оточення втекли в росію. Та прийде час і «КАРМА» наздожене і покарає їх, як уже покарала інших зрадників України…

Будучи народним депутатом і членом ПАРЄ, після направлення неодноразових депутатських запитів, 22 травня 2009 року я добився порушення кримінальної справи № 475 за фактом вчинення геноциду українців в 1932-1933 роках (ч. 1 ст. 442 ККУ) і допомагав слідчій групі СБУ в пошуку за кордоном доказів. Отримані матеріали і європейський документальний фільм про Голодомор в Україні були долучені до матеріалів справи як докази. Фільм був показаний по телебаченню.

Регіонали і комуністи виступили з антиукраїнськими заявами проти порушення справи, повторюючи московські наративи, що штучно організованого Голодомору в Україні не було. Вони стверджували, що голод в радянському союзі виник в результаті неврожаю.

Підкреслю особливу роль в розслідуванні справи керівника слідчої групи СБУ полковника Валерія Удовиченка і заступника голови СБУ генерала Миколи Герасименка. Знаходячись в надскладних організаційних і політичних умовах (колегія генпрокуратури блокувала порушення справи і її розслідування, оскільки було очевидним, що Янукович стане президентом України), слідчі завершили досудове слідство і справу направили в суд для розгляду.

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва (суддя В. Скавронік) постановив, що керівники комуністичного тоталітарного режиму срср Сталін, Каганович, Хатаєвич, Чубар, Молотов, Постишев, Косіор з метою переслідування національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне знищення частини українців спланованих ними Голодомором 1932-1933 років, умисно організували ГЕНОЦИД частини української національної групи, тобто вчинили злочин, передбачений ч.1 ст. 442 КК України.

Повний текст постанови суду див. тут

Моя боротьба за правду і визнання судом Голодомору геноцидом українців носила жорсткий (на грані фолу!) політичний і юридичний характер з «п’ятою колоною» в Україні – парламентськими фракціями партії регіонів і кпу, проросійським прем’єр-міністром і президентом Януковичем (тричі судимий за насильницькі і корисливі злочини, агент КДБ), генпрокурором Медведьком і його заступником Пшонкою. Підтримку в прокуратурі я мав лише від заступника Генерального прокурора Миколи Голомши, за що йому вдячний.

На весняній сесії ПАРЄ 2010 року президент-зрадник Янукович заперечив визнання Голодомору геноцидом українців. Після цього в присутності Януковича і групи депутатів-регіоналів я заявив: «Ті, хто спробують скасувати рішення Київського апеляційного суду, мною будуть фізично знищені як вороги українського народу! Слово офіцера».

У грудні 2015 року за моєю заявою прокуратура порушила кримінальне провадження проти втікача Януковича за заперечення Голодомору 1932-1933 рр. як геноциду українського народу. Більше про це читайте в статті «Без терміну давності» .

Подібна війна за правду історичної пам’яті про геноцид українців продовжується і сьогодні. Вшанування мільйонів вбитих українців третій рік поспіль відбудеться на тлі сучасної геноцидної війни, розв’язаної спадкоємицею злочинної імперії “ссср” – російською федерацією (планетарним злом).
Знаковим є те, що минулого місяця Парламентська Асамблея Ради Європи своєю резолюцією визнала повномасштабну агресію, розпочату московським фюрером путіним у 2022 році, наступним етапом геноцидної політики, яка ведеться Москвою, принаймні, впродовж останніх 100 років. Усвідомлення прямого зв’язку між цими злочинами проти української нації є надзвичайно важливим; воно також робить нагальним питання встановлення історичної правди про Голодомор-геноцид 1932 – 1933 років: його справжніх мотивів, механізмів, масштабів і наслідків. Ці знання допоможуть нам розуміти справжні наміри кремля у сучасній війні, а також – наблизити міжнародне засудження багаторічної злочинної стратегії, спрямованої на знищення української нації.

Читайте також: 

• Фільм про голодомор в Україні увійшов до списку найкращих стрічок 2020 року (+відео)
• Воскресити Національні уроки в школах України про вшанування пам’яті жертв Голодомору – Вадим Пепа

Вагомим кроком на цьому шляху стало відкриття у 2019 році кримінального розслідування проти виконавців Голодомору-геноциду, що було логічним продовженням справи 2009–2010 рр. (№ 475) проти організаторів злочину. Провадження розпочали слідчі СБУ за заявою тодішньої генеральної директорки Національного музею Голодомору Олесі Стасюк.

У 2019 – 2022 роках були вперше проведені комплексні судові експертизи, метою яких було встановлення кількості жертв Голодомору, виявлення мотивів і механізмів організації геноциду. Загалом було здійснено 8 експертиз за участі понад 40 різнофахових експертів. Попередні підсумки оприлюднили на конференції у Києві у вересні 2021 року: жертвами Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років, згідно з висновками експертиз, стали 10,5 млн українців (9,1 млн – у межах так званої “УРСР”, 1,4 млн – на Північному Кавказі). Ці дані, з-поміж іншого, збігаються з оцінками іноземних дипломатів, що у 1933 році інформували свої уряди про 10-15 млн вбитих голодом українців.

Згідно висновків експертів під час масового штучного голоду 1921-1923 рр. було знищено 3 млн 500 тис українців, а від масового штучного голоду 1946-1947 рр. – 1 млн 500 тис українців. Трьома штучно організованими голодоморами в Україні було вбито 15 млн 500 тис. українців. Кількість жертв цих голодоморів можна порівняти з загиблими українцями під час Другої світової війни (1939–1945 рр.). На фронтах війни, в нацистських концтаборах, під час каральних акцій фашистів, в партизанських загонах, вивезених до Німеччини і не повернутих в Україну було вбито, закатовано і померло від ран і виснаження понад 14,5 млн українців, що складає майже 20% від всіх загиблих у цій війні (71 млн військових і цивільних осіб).

Сьогодні, коли Україна бореться за своє існування на фронті, внутрішня гуманітарна війна, що її агресивно веде “п’ята колона”, є не менш небезпечною. Майбутнє української нації залежить як від перемоги на полі бою, так і від перемоги у війні за історичну пам’ять. Адже лише правда може стати фундаментом для національної стійкості і єдності.

Нагадаю, що 32 країни світу визнали Голодомор в Україні 1932-1933 років ГЕНОЦИДОМ Українського народу. З росією все зрозуміло, вона ніколи не визнавала своїх злочинів і продовжує геноцидну політику проти українців. Але чому мовчать на офіційному рівні США і Ізраїль? Скільки їм потрібно ще часу, щоб нарешті на законодавчому (державному) рівні визнали Голодомор геноцидом українців?! Окремі політики цих країн неодноразово обіцяли прийняти відповідні правові акти.

Чому Ізраїль до цього часу не визнав Голодомор геноцидом українського народу читайте у статті «Голодомор: пом’янемо, згадаємо, не вибачимо і не простимо»

Рекомендую також ознайомитися зі статтею «Чи готові США визнати Голодомор геноцидом українського народу і як на це впливає війна?»

Сподіваюся, що Сенат США і Кнесет Ізраїлю та їх уряди задуматися над тим, що фашистські режими росії і Ірану є союзниками у геноцидних війнах проти українського і єврейського народів, зроблять справедливі висновки і визнають Голодомор в Україні 1932-1933 рр. геноцидом українців.

Від імені нашої організації дякую  вченим, експертам і всім тим, хто, проявивши громадянську мужність, добився встановлення ПРАВДИ про Голодомор-геноцид українців. Бажаю їм успіхів і перемог у подальшій боротьбі за правду, честь і справедливість. Бог не в силі, Бог у Правді.

Запалимо Свічку Пам’яті. Пом’янемо. Згадаємо поіменно рідних, не вибачимо і не простимо вбивць українців! Вічна і світла пам’ять безвинно убієнним штучними голодоморами і тим, хто віддав своє життя за волю і незалежність України…

Слава Україні!
Смерть ворогам України!

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України,
народний депутат України 2-6 скликань, член ПАРЄ (2006-2010),
почесний голова СОУ, генерал-лейтенант,
кандидат юридичних наук.
Нагороджений орденом ООН “Діяння на благо народів”,
медаллю ЄС “Європа – союз цінностей”,
вищою відзнакою Королівського канадського легіону
імені Пилипа Коновала Хрестом «Вікторія»,
Хрестом Союзу українських вояків УПА в Канаді
«За заслуги у розбудові і обороні Української Держави»

Сообщение Завтра вшановуватимемо пам’ять жертв Голодоморів, запалимо Свічку Пам’яті появились сначала на Український репортер.

Села Новоселиця і Попівка, де відповідно народилися моя мама (1916 р. н.) і тато (1905 р. н.), були занесені на так звану «чорну дошку». Що вона означала, сподіваюся, що сьогодні знають всі українці. Про страшний голодний МОР знаю з дитинства від бабусі і батьків. Моїм дітям про Голодомор розповідала моя мама, їхня бабуся. Мої онуки про нього знають від мене і моїх синів.

Будучи народним депутатом, після направлення неодноразових депутатських запитів, я добився у травні 2009 року порушення кримінальної справи № 475 за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках (ч. 1 ст. 442 ККУ) і допомагав слідчій групі СБУ в пошуку за кордоном доказів. Отримані фактичні дані і документальний фільм були долучені до матеріалів справи як докази.

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва постановив, що керівники комуністичного тоталітарного режиму СРСР Сталін (грузин) Каганович (єврей), Хатаєвич (єврей), Чубар (єврей), Молотов (росіянин), Постишев (росіянин), Косіор (поляк) з метою переслідування національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне знищення частини українців спланованих ними Голодомором 1932-1933 років, умисно організували ГЕНОЦИД частини української національної групи, тобто вчинили злочин, передбачений ч.1 ст. 442 КК України.

Дякую всім, хто добивався встановлення ПРАВДИ про Голодомор-геноцид!

Обов’язково напишу, яка була розгорнута брутальна війна антиукраїнськими силами в Україні і за кордоном, щоб не допустити ухвалення законопроєкту «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» (2006), внесеного Президентом України Віктором Ющенком. Як керівництво Генеральної прокуратури (Медведько, Пшонка та інші) відмовилося порушувати кримінальну справу (я добився, щоб це зробила СБУ). Як москва в союзі з партією регіонів (Янукович) і комуністами (Симоненко) в парламенті добивалися, щоб не було судового рішення про визнання Голодомору геноцидом українського народу. Як делегація росії в ПАРЄ блокувала розгляд цього питання і як зрадник-втікач Янукович заперечив визнання Голодомору геноцидом українців. Багато розповім вам про ті події, безпосереднім учасником і свідком яких я був.

Згідно висновків комплексних судових експертиз, завершених в 2020 році:

— під час масового штучного голоду 1921-1923 рр. в Україні було знищено 3 млн 500 тис. українців;
— від масового штучного 1946-1947 рр. голоду померло 1 млн. 500 тис. українців;
— під час Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. більшовицький єврейський режим знищив 10 млн 500 тис. українців, низ 4 млн дітей.

Вдумайтесь: трьома штучно організованими голодоморами було вбито 15 млн 500 тис. українців.

Нагадаю, що 32 країни світу, а також Європейський парламент і ПАРЄ визнали Голодомор в Україні 1932-1933 років ГЕНОЦИДОМ Українського народу.

Ізраїль і росія (правонаступниця СРСР) не визнають Голодомор геноцидом українців, оскільки його організаторами були керівники комуністичного тоталітарного режиму в СРСР євреї-більшовики Каганович (єврей, ідеолог геноциду українців), Хатаєвич (єврей), Чубар (єврей), Молотов (росіянин), Постишев (росіянин), Косіор (поляк) на чолі з тираном Сталіним (грузин).

Головними виконавцями геноциду українців на місцях були керівники каральних органів ОДПУ СРСР ( Ягода Єнох Гершенович — єврей) і ДПУ УРСР (Балицький Всеволод Аполонович — єврей).

На керівних посадах в органах ДПУ Української РСР в 1932-1933 роках перебувало 75 осіб, них 50 (66,6%) — євреї.
Фашистський режим путіна продовжує геноцид українців.

Українці, запалимо Свічку Пам’яті. Пом’янемо. Згадаємо поіменно рідних. НЕ вибачимо і не простимо вбивць українців!

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, кавалер ордену ООН “Діяння на благо народів”, медалі ЄС “Європа – союз цінностей”,
член ПАРЄ (2006-2010), почесний голова СОУ, генерал-лейтенант

Сообщение Голодомор: пом’янемо, згадаємо, не вибачимо і не простимо появились сначала на Український репортер.

Про це повідомив міністр закордонних справа Дмитро Кулеба у соцмережі Х (Twitter)

“Жахи Голодомору мають служити чітким нагадуванням нинішнім і майбутнім поколінням про необхідність запобігання подібним звірствам і спробам використання їжі як зброї, яка є одним із ключових компонентів триваючої агресії Росії проти України”, – зазначив Кулеба.

За його словами, Голодомор привертає підвищену увагу в ООН, а кількість підписів різко зросла з часу попереднього такого документа у 2018 році.

“Українська дипломатія продовжуватиме працювати над відновленням історичної справедливості та вшануванням жертв Голодомору”, – зазначив міністр.

Нагадаємо: Європейський парламент визнав Голодомор, спричинений радянським режимом в Україні у 1932-1933 роках, геноцидом.

Резолюцію ухвалили 15 грудня.

“Депутати Європарламенту рішуче засуджують ці дії, що призвели до смерті мільйонів українців, і закликають всі країни та організації, які ще не зробили цього, наслідувати їхній приклад і визнати його геноцидом”, – йдеться у заяві.

У резолюції наголошується, що відбілювання та прославляння тоталітарного радянського режиму та відродження культу радянського диктатора  Сталіна призвело до того, що росія сьогодні є державою-спонсором тероризму.

Нагадаємо також окремі фрагменти із статті письменника Івана Забіяки на сайті “Український репортер”:

“Голод – страшне соціальне явище, спричинене багатьма факторами. Природними – також. Голодомор – ще страшніше соціальне явище, спричинене людським фактором. І в цьому найбільша суспільна трагедія. І ця трагедія полягає не лише в тому, що не було чого їсти, а в тому, що цю їжу в одних людей свідомо відбирали інші люди, точніше – нелюди.

Не дати людині води, не дати людині хліба – в українському суспільстві вважається гріхом. А відібрати в людини наявний у неї харч – злочин. Очевидно-що – найбільшого такого злочину проти людини у світі немає.

Під час насильного голодування людина деградує психологічно і морально, вона приречена на повільну смерть. Ім’я цьому злочину – ГЕНОЦИД.
Цей злочин, вчинений 90 років тому, ще й досі не покараний. І ця безкарність породжує інші злочини, інші методи геноциду: ХОЛОДОЦИД, ЕКОЦИД, СВІТЛОЦИД. У цьому нас переконують злочинні дії, які здійснює московщина на території України сьогодні…

Фото: село Андріївка. Київщина, 2022.

Світлина “Українського репортера”.

Сообщение Понад пів сотні держав в ООН підтримали Декларацію до 90-х роковин Голодомору появились сначала на Український репортер.

Коли ж ідеться про призначення на керівні посади, де й беруться ті, найменування котрих простій людині не під силу й вимовити. Якось так виходить, що при виборах депутатів електорат віддає голоси бозна-де народженим та нерідко загребущим. Голова парламентського Комітету з питань свободи слова розривається між Україною й Угорщиною – ближче до своїх дітей у зарубіжжі та до місця свого народження, на яке посягає голова уряду сусідньої держави Орбан. Стверджує, що його країна межує з рф. Хто ж за такої «свободи слова» скаже, чи охехелює обранець від нині забороненої партії ОПЗЖ належну йому зарплату у Верховній Раді України?

Було, що президент Віктор Ющенко відзначив званням Героя України Степана Бандеру. За позовом якогось україноненависника депутати з наскоку скасували указ після припинення повноважень названого українського президента. Коли ж ідеться про позбавлення звання Героя голову забороненої партії ОПЗЖ, депутатський корпус заявляє, що для такої ухвали «необхідно змінювати Конституцію».

29 серпня цього року в моєму рідному Драбові на Черкащині у День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України відкрито перед Будинком культури Меморіал полеглим. Не стримували гіркі сльози родини загиблих, їхні друзі, мешканці села та гості громади. Вшанували , як належиться, 27 героїв. Через лічені дні у Шрамківській сільській територіальній громаді на Алеї Слави попрощалися з двадцять восьмим – назавжди 20-річним Віталієм Олеговичем Задворним.

Тим часом Інтернетом гуляє повідомлення. «Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні, яку створили при ООН, досі не має достатніх доказів геноциду в Україні». Тієї ж породи політикани, що заплющували очі на Голодомор-Геноцид в Україні 1932-1933 років.

Вадим Пепа, письменник

Фото з відкритих джерел

Сообщение Хто є хто в Україні. Роздуми письменника появились сначала на Український репортер.

Резолюцію ухвалили 15 грудня.

“Депутати Європарламенту рішуче засуджують ці дії, що призвели до смерті мільйонів українців, і закликають всі країни та організації, які ще не зробили цього, наслідувати їхній приклад і визнати його геноцидом”, – йдеться у заяві.

У резолюції наголошується, що відбілювання та прославляння тоталітарного радянського режиму та відродження культу радянського диктатора  Сталіна призвело до того, що росія сьогодні є державою-спонсором тероризму.

Депутати Європарламенту також засуджують жахливі російські злочини, які знову здійснюються проти українського народу, такі як цілеспрямоване руйнування цивільної енергетичної інфраструктури України взимку.

Також звинувачують нинішній російський режим у порушенні суверенітету і територіальної цілісності України, прагненні ліквідувати Україну як національну державу та знищити ідентичність і культуру її народу. Вона також засуджує той факт, що триваюча війна створила глобальну продовольчу кризу, коли Росія знищує та грабує українські зерносховища та продовжує перешкоджати забезпеченню експорту українського зерна до найбільш бідних країн світу.

Засуджуючи нинішній російський режим за маніпулювання історичною пам’яттю з метою власного виживання, парламент закликає росію, як головну правонаступницю Радянського Союзу, вибачитися за ці злочини.

Резолюція була ухвалена 507 голосами “за”, 12 – “проти”, 17 – “утрималися”.

14 грудня Сенат Чехії визнав Голодомор геноцидом українців.

24 листопада Верхня палата парламенту Ірландії, а також парламент Молдови визнали Голодомор геноцидом українського народу, а парламент Румунії визнав Голодомор злочином проти людства і українського народу.

30 листопада німецький Бундестаг також проголосував за резолюцію, яка визнає Голодомор геноцидом українського народу. У минулі роки МЗС Німеччини виступало проти визнання Голодомору геноцидом.

Нагадаємо окремі фрагменти із статті письменника Івана Забіяки на сайті “Український репортер”:

“Голод – страшне соціальне явище, спричинене багатьма факторами. Природними – також. Голодомор – ще страшніше соціальне явище, спричинене людським фактором. І в цьому найбільша суспільна трагедія. І ця трагедія полягає не лише в тому, що не було чого їсти, а в тому, що цю їжу в одних людей свідомо відбирали інші люди, точніше – нелюди.

Не дати людині води, не дати людині хліба – в українському суспільстві вважається гріхом. А відібрати в людини наявний у неї харч – злочин. Очевидно-що – найбільшого такого злочину проти людини у світі немає.

Під час насильного голодування людина деградує психологічно і морально, вона приречена на повільну смерть. Ім’я цьому злочину – ГЕНОЦИД.
Цей злочин, вчинений 90 років тому, ще й досі не покараний. І ця безкарність породжує інші злочини, інші методи геноциду: ХОЛОДОЦИД, ЕКОЦИД, СВІТЛОЦИД. У цьому нас переконують злочинні дії, які здійснює московщина на території України сьогодні…

Мешканці сіл Талалаївського району Чернігівської області, згадуючи Голодомор, розповідали насамперед про те, що їм доводилося їсти в цей період, інколи не витримуючи вигукували: «Їли таке, що не дай Бог про це говорити» (Демидовська Ірина, с. Березівка), «Ви не уявляєте, діти, як це хочеться їсти! І не дай Бог вам таке знати» (Касяненко Наталія, смт Талалаївка), «Ти знаєш, що таке голодомор? Ні, ти не знаєш, і краще не знати» (Крумкач Костянтин).

В останніх словах ніби й докір, ніби й крик душі і побажання та заклик. Так, ми, на щастя, не знаємо, що таке Голодомор ні на фізіологічному, ні на психологічному, ні на моральному рівнях. Не так багато, як треба б, знаємо і на фактологічному рівні. Ті зусилля, які було докладено, починаючи з кінці 80-х рр. минулого століття, у вивченні цього злочину, дали великі результати. І їх достатньо, щоб скласти загальну картину причини та факти злочину, а в окремих регіонах, думається, – і повну. Але багато чого вже ніколи не вдасться дізнатися, бо не все зафіксовано в документах, частина їх знищено, не всі зібрано свідчення.

Не вдасться точно установити:

1. Кількість жертв Голодомору, різні ступені нещасть цих жертв (смерть; каліцтво; хвороби, спричинені голодом чи недоїданням; переступи юридичних та моральних законів, принципів).
2. Всі місця поховань померлих від Голодомору.
3. Не вдасться зібрати свідчення всіх тих, хто пережив Голодомор, хто зберіг ці події з розповідей очевидців.

Зі збором свідчень ми фактично застрибнули в останні двері останнього вагону поїзду історії. Документальні джерела, звичайно, дали б уявлення про Голодомор. Але без розповідей людей, які пережили цю трагедію, це була б гола декларація, суха статистика.

У свідченнях мало фактичної політики. У свідченнях – багато особистісного, того, що кожен з них пережив сам, його рідні, родичі, знайомі… І найбільше те, що доводилося кожному з них їсти. А це і була насправді велика й конкретна політика. Політика на винищення.

«Їли таке, – повторимо слова Ірини Демидовської, – що не дай Бог про це говорити».

А ми мусимо про це говорити, навіть кричати. Адже оте «таке» робило з людей – тварин. Тварин за способом харчування. Навіть гірше. Не всі тварини могли їсти те, що доводилося їсти людям. А люди змушені були його їсти. «Тоді люди їли таке, про що зараз згадувати не хочеться. Але тоді все було добре і їли люди все» (Ткаченко Марія, с. Ведмеже).

Оте «таке» робило з людей морально-психологічних калік, інколи здатних на все, щоб тільки вижити, аж до людоїдства.
Але й були випадки, коли людина не могла постійно просити. Попросивши один раз, їй відмовили, і вона більше не просила. Не могла перемогти в собі цього приниження. Вона ладна була швидше вмерти, можливо, розуміючи, що жебрацтво в тотальній відсутності їжі не дасть їй можливості вижити.

З іншого боку така поведінка говорила, що ці люди були порядними, глибоко людяними, високодуховними.

«Багато тепер пишуть про голодомор, репресії, – згадує Григоренко С. з с. Займище, – іноді важко читати таке, а пережити? А залишитися після всього людиною?»

Був і інший високоморальний і людяний бік тих, хто ділився з тими, хто просив – це жертовність, ділитися тим, чим могли і скільки могли. «Одна жінка, – згадує Шевченко Петро, с. Рябухи, – запропонувала велику хустку з китицями розміром не менше два на два метри, гарну, теплу, в червоних і зелених кольорах, вона просила півпуда зерна. Мати відрізала їй півхлібини, а від хустки відмовилася».

Відмовилася. Чому? Тому що ця мати дала надію, можливість, що за цю хустку, ймовірно, ще хтось щось дасть і таким чином власниця довше проживе, а, можливо, й виживе.

Що ж їли люди в роки Голодомору 1932–33 рр.? Яке ж було меню харчування в них? Їли різні квіти, листя, траву, відходи… Навіть було людоїдство і трупоїдство. Та все ж – давайте спробуємо конкретно з’ясувати цю частину великої трагедії українського народу на базі одного району і на прикладі поки що лише хліба.

Кажуть: хліб усьому голова. І це правда. Хліб (без деталей і комбінацій з іншими інгредієнтами) буває: вівсяний, горіховий, гороховий, гречаний, житній, кукурудзяний, просяний, пшеничний, рисовий, соєвий, ячмінний (останній, кажуть, один із найкорисніших хлібів). Це те, що вдалося «накопати». Зрозуміло, що кожен із названих хлібів і називається так, з чого він випікається…

Одразу зазначимо, що була частина населення серед інших голодуючих, у яких проблем із хлібом у період Голодомору не було. Вони навіть на роботу наймали людей за шматок хліба. Зі свідчень відомо, що їх називали «багатими», «заможними». А чому тоді їх не розкуркулювали, не забирали, не вигрібали в них до останньої зернини? У свідченнях, що в нашому розпорядженні, про це немає.

У мене чомусь виникає великий сумнів, м’яко кажучи, стосовно того, що, так звана, совєтська влада дійсно хотіла створити сільськогосподарські підприємства на основі колективного господарства в інтересах людей. Ці колгоспи нічим не відрізнялися від тих, хто наймав людей за шматок хліба. У свідченнях немає, що в колгоспах того часу праця винагороджувалася грошима. Це сталося, за моєї пам’яті, лише в 60-х роках. А в 30-ті роки розраховувалися тільки харчами, до того ж, найчастіше – один раз на день. Навіть у жнива косарям давали хліб із макухою.

У радгоспах годували трохи краще: пшоняний кандьор і хліб з кукурудзяної муки, комусь і гарний хліб (Загорулько Марія, с. Липове). В іншому радгоспі (хутір Пугачів) «За роботу годували мискою горохового супу і фунтом хліба. А хліб той був із сої та чечевиці. Тільки цим і розрахувались із людьми. Багато селян не ходили в радгосп» (Гальченко Марія, х. Пугачів).

Чому не ходили? Тихо протестували, не вірили, ігнорували новоутворення? Як бачимо, ніби тваринам давали якесь їдло за виконану роботу, точніше – команду: скажімо, пасти гусей, косити…

Багато людей засвідчують, що хліба – українського традиційного: чорного з жита, білого з пшениці – зовсім не було. Для них він був мрією.
Люди всіма засобами і способами намагалися мати хліб: одні міняли різні речі (хустки, відрізки вовняного матеріалу, карсетки, спідниці, вишивані рушники, жіночі чоботи на високих підборах), інші навіть живність, скажімо, порося, коней; багато хто різні золоті прикраси вимінював саме на хліб. Хто умів майструвати, за шматок хліба робили граблі, лопати…
Кожен викручувався зі становища як тільки міг.
Із самого борошна рідко хто пік хліб, бо його мало в кого було після того, як все повигрібала совєтська влада. Було в тих, кому вдалося його надійно заховати, та в «багатих» і «заможних».

Якщо в когось було борошно (очевидці не завжди уточнюють – яке сАме), а про те, що його в людей було багато і говорити не доводиться, бо його додавали до перетертих цвіту конюшини, листя та цвіту липи і пекли хліб. «Хоч хліб на вигляд і був, – свідчить Дубинна Надія з села Березівка, – «наче засохлий коров’ячий «млинець», але людям він не давав пухнути з голоду».

В іншій сім’ї до борошна додавали картоплю і висівки (Легеза Галина, с. Липове), «доводилося підмішувати макуху до тіста, щоб спекти хліба, але все ж не голодували. … Не хватало саме хліба» (Мигаль Павло, Красний Колядин).

Діставали обмолот [відходи. – І.З.] в млинах (отже, мірошники не голодували, я так розумію), додавали «макухи, сушеного листу, цвіту з липи, акації, береста листу, ліпили коржі і пекли – то був хліб» (Лисачов Федір, с. Глибоке).

Набували люди і гіркого досвіду, – що можна додавати до муки («мукички»), а чого не можна. Згадує Жгир Феодосія, с. Красний Колядин): «Бабуся пекла хліб з липового листя, як і мама, та бабуся домішувала в хліб трохи якоїсь мукички, а ще сушеної яглиці. «Це щоб не пухли, а то від липи пухнуть люди», – казала вона».

Пекли, так званий, хліб і без борошна.

Це взагалі не вкладається в будь-який глузд. Його навіть не можна назвати й безглуздям. У найдавніші часи людина намагалася харчуватися калорійнішими продуктами: м’ясо тварин, риба, різні зернові культури. Але, щоб квіти, трави, кору, коріння… називати хлібом та ще в ХХ столітті – це за межами людського буття. Але воно було реальним, в ньому так само реально жили люди і – багатьом вдалося вижити, продовжити рід, зберегти його й зберегти націю…”

Сообщение Європейський парламент визнав Голодомор в Україні геноцидом появились сначала на Український репортер.

Документ підготували депутати від Соціал-демократичної партії, Зелених, Вільної демократичної партії, а також опозиційного Християнсько-демократичного союзу.

“Від голоду та репресій постраждала вся Україна, а не лише її зерновиробничі регіони. З сьогоднішньої точки зору, історико-політична класифікація як геноцид очевидна. Німецький Бундестаг поділяє таку класифікацію”, – йдеться у резолюції.

Примусовий голод також був спрямований на “політичне придушення української національної свідомості”. Масові смерті від голоду не були наслідком неврожаю, а є відповідальністю політичного керівництва Радянського Союзу на чолі з Йосипом Сталіним. “Таким чином, Голодомор є злочином проти людства”, – заявляють парламентарі.

“Голодомор припав на час наймасовіших злочинів проти людства на європейському континенті, жорстокість яких була немислимою до того часу. До них належать Голокост європейських євреїв в його історичній унікальності, воєнні злочини Вермахту і сплановане вбивство мільйонів невинних цивільних осіб в рамках расистської німецької війни на винищення на Сході, за які Німеччина несе історичну відповідальність”.

Депутати закликають федеральний уряд пам’ятати про жертв Голодомору та сприяти його міжнародному розголосу – наприклад, через освітні пропозиції. Уряд також має протидіяти “будь-яким спробам запуску односторонніх російських історичних наративів”.

У минулі роки МЗС Німеччини виступало проти визнання Голодомору геноцидом.

Читайте також:

• Свідчення очевидців як акт звинувачення у злочині. «Меню» харчування під час Голодомору 1932–33 років
• Воскресити Національні уроки в школах України про вшанування пам’яті жертв Голодомору

Сообщение Німецький Бундестаг визнав Голодомор геноцидом українського народу появились сначала на Український репортер.

Не дати людині води, не дати людині хліба – в українському суспільстві вважається гріхом. А відібрати в людини наявний у неї харч – злочин. Очевидно-що – найбільшого такого злочину проти людини у світі немає.

Під час насильного голодування людина деградує психологічно і морально, вона приречена на повільну смерть. Ім’я цьому злочину – ГЕНОЦИД.
Цей злочин, вчинений 90 років тому, ще й досі не покараний. І ця безкарність породжує інші злочини, інші методи геноциду: ХОЛОДОЦИД, ЕКОЦИД, СВІТЛОЦИД. У цьому нас переконують злочинні дії, які здійснює московщина на території України сьогодні…

Мешканці сіл Талалаївського району Чернігівської області, згадуючи Голодомор, розповідали насамперед про те, що їм доводилося їсти в цей період, інколи не витримуючи вигукували: «Їли таке, що не дай Бог про це говорити» (Демидовська Ірина, с. Березівка), «Ви не уявляєте, діти, як це хочеться їсти! І не дай Бог вам таке знати» (Касяненко Наталія, смт Талалаївка), «Ти знаєш, що таке голодомор? Ні, ти не знаєш, і краще не знати» (Крумкач Костянтин).

В останніх словах ніби й докір, ніби й крик душі і побажання та заклик. Так, ми, на щастя, не знаємо, що таке Голодомор ні на фізіологічному, ні на психологічному, ні на моральному рівнях. Не так багато, як треба б, знаємо і на фактологічному рівні. Ті зусилля, які було докладено, починаючи з кінці 80-х рр. минулого століття, у вивченні цього злочину, дали великі результати. І їх достатньо, щоб скласти загальну картину причини та факти злочину, а в окремих регіонах, думається, – і повну. Але багато чого вже ніколи не вдасться дізнатися, бо не все зафіксовано в документах, частина їх знищено, не всі зібрано свідчення.

Не вдасться точно установити:

1. Кількість жертв Голодомору, різні ступені нещасть цих жертв (смерть; каліцтво; хвороби, спричинені голодом чи недоїданням; переступи юридичних та моральних законів, принципів).
2. Всі місця поховань померлих від Голодомору.
3. Не вдасться зібрати свідчення всіх тих, хто пережив Голодомор, хто зберіг ці події з розповідей очевидців.

Зі збором свідчень ми фактично застрибнули в останні двері останнього вагону поїзду історії. Документальні джерела, звичайно, дали б уявлення про Голодомор. Але без розповідей людей, які пережили цю трагедію, це була б гола декларація, суха статистика.

У свідченнях мало фактичної політики. У свідченнях – багато особистісного, того, що кожен з них пережив сам, його рідні, родичі, знайомі… І найбільше те, що доводилося кожному з них їсти. А це і була насправді велика й конкретна політика. Політика на винищення.

«Їли таке, – повторимо слова Ірини Демидовської, – що не дай Бог про це говорити».

А ми мусимо про це говорити, навіть кричати. Адже оте «таке» робило з людей – тварин. Тварин за способом харчування. Навіть гірше. Не всі тварини могли їсти те, що доводилося їсти людям. А люди змушені були його їсти. «Тоді люди їли таке, про що зараз згадувати не хочеться. Але тоді все було добре і їли люди все» (Ткаченко Марія, с. Ведмеже).

Оте «таке» робило з людей морально-психологічних калік, інколи здатних на все, щоб тільки вижити, аж до людоїдства.
Але й були випадки, коли людина не могла постійно просити. Попросивши один раз, їй відмовили, і вона більше не просила. Не могла перемогти в собі цього приниження. Вона ладна була швидше вмерти, можливо, розуміючи, що жебрацтво в тотальній відсутності їжі не дасть їй можливості вижити.

З іншого боку така поведінка говорила, що ці люди були порядними, глибоко людяними, високодуховними.

«Багато тепер пишуть про голодомор, репресії, – згадує Григоренко С. з с. Займище, – іноді важко читати таке, а пережити? А залишитися після всього людиною?»

Був і інший високоморальний і людяний бік тих, хто ділився з тими, хто просив – це жертовність, ділитися тим, чим могли і скільки могли. «Одна жінка, – згадує Шевченко Петро, с. Рябухи, – запропонувала велику хустку з китицями розміром не менше два на два метри, гарну, теплу, в червоних і зелених кольорах, вона просила півпуда зерна. Мати відрізала їй півхлібини, а від хустки відмовилася».

Відмовилася. Чому? Тому що ця мати дала надію, можливість, що за цю хустку, ймовірно, ще хтось щось дасть і таким чином власниця довше проживе, а, можливо, й виживе.

Що ж їли люди в роки Голодомору 1932–33 рр.? Яке ж було меню харчування в них? Їли різні квіти, листя, траву, відходи… Навіть було людоїдство і трупоїдство. Та все ж – давайте спробуємо конкретно з’ясувати цю частину великої трагедії українського народу на базі одного району і на прикладі поки що лише хліба.

Кажуть: хліб усьому голова. І це правда. Хліб (без деталей і комбінацій з іншими інгредієнтами) буває: вівсяний, горіховий, гороховий, гречаний, житній, кукурудзяний, просяний, пшеничний, рисовий, соєвий, ячмінний (останній, кажуть, один із найкорисніших хлібів). Це те, що вдалося «накопати». Зрозуміло, що кожен із названих хлібів і називається так, з чого він випікається…

Одразу зазначимо, що була частина населення серед інших голодуючих, у яких проблем із хлібом у період Голодомору не було. Вони навіть на роботу наймали людей за шматок хліба. Зі свідчень відомо, що їх називали «багатими», «заможними». А чому тоді їх не розкуркулювали, не забирали, не вигрібали в них до останньої зернини? У свідченнях, що в нашому розпорядженні, про це немає.

У мене чомусь виникає великий сумнів, м’яко кажучи, стосовно того, що, так звана, совєтська влада дійсно хотіла створити сільськогосподарські підприємства на основі колективного господарства в інтересах людей. Ці колгоспи нічим не відрізнялися від тих, хто наймав людей за шматок хліба. У свідченнях немає, що в колгоспах того часу праця винагороджувалася грошима. Це сталося, за моєї пам’яті, лише в 60-х роках. А в 30-ті роки розраховувалися тільки харчами, до того ж, найчастіше – один раз на день. Навіть у жнива косарям давали хліб із макухою.

У радгоспах годували трохи краще: пшоняний кандьор і хліб з кукурудзяної муки, комусь і гарний хліб (Загорулько Марія, с. Липове). В іншому радгоспі (хутір Пугачів) «За роботу годували мискою горохового супу і фунтом хліба. А хліб той був із сої та чечевиці. Тільки цим і розрахувались із людьми. Багато селян не ходили в радгосп» (Гальченко Марія, х. Пугачів).

Чому не ходили? Тихо протестували, не вірили, ігнорували новоутворення? Як бачимо, ніби тваринам давали якесь їдло за виконану роботу, точніше – команду: скажімо, пасти гусей, косити…

Багато людей засвідчують, що хліба – українського традиційного: чорного з жита, білого з пшениці – зовсім не було. Для них він був мрією.
Люди всіма засобами і способами намагалися мати хліб: одні міняли різні речі (хустки, відрізки вовняного матеріалу, карсетки, спідниці, вишивані рушники, жіночі чоботи на високих підборах), інші навіть живність, скажімо, порося, коней; багато хто різні золоті прикраси вимінював саме на хліб. Хто умів майструвати, за шматок хліба робили граблі, лопати…
Кожен викручувався зі становища як тільки міг.
Із самого борошна рідко хто пік хліб, бо його мало в кого було після того, як все повигрібала совєтська влада. Було в тих, кому вдалося його надійно заховати, та в «багатих» і «заможних».

Якщо в когось було борошно (очевидці не завжди уточнюють – яке сАме), а про те, що його в людей було багато і говорити не доводиться, бо його додавали до перетертих цвіту конюшини, листя та цвіту липи і пекли хліб. «Хоч хліб на вигляд і був, – свідчить Дубинна Надія з села Березівка, – «наче засохлий коров’ячий «млинець», але людям він не давав пухнути з голоду».

В іншій сім’ї до борошна додавали картоплю і висівки (Легеза Галина, с. Липове), «доводилося підмішувати макуху до тіста, щоб спекти хліба, але все ж не голодували. … Не хватало саме хліба» (Мигаль Павло, Красний Колядин).

Діставали обмолот [відходи. – І.З.] в млинах (отже, мірошники не голодували, я так розумію), додавали «макухи, сушеного листу, цвіту з липи, акації, береста листу, ліпили коржі і пекли – то був хліб» (Лисачов Федір, с. Глибоке).

Набували люди і гіркого досвіду, – що можна додавати до муки («мукички»), а чого не можна. Згадує Жгир Феодосія, с. Красний Колядин): «Бабуся пекла хліб з липового листя, як і мама, та бабуся домішувала в хліб трохи якоїсь мукички, а ще сушеної яглиці. «Це щоб не пухли, а то від липи пухнуть люди», – казала вона».

Пекли, так званий, хліб і без борошна.

Це взагалі не вкладається в будь-який глузд. Його навіть не можна назвати й безглуздям. У найдавніші часи людина намагалася харчуватися калорійнішими продуктами: м’ясо тварин, риба, різні зернові культури. Але, щоб квіти, трави, кору, коріння… називати хлібом та ще в ХХ столітті – це за межами людського буття. Але воно було реальним, в ньому так само реально жили люди і – багатьом вдалося вижити, продовжити рід, зберегти його й зберегти націю.

Нижче наводимо приклади, так званого, меню чи рецепти хліба 1932–1933 рр., періоду найстрашнішого, очевидно, після Потопу чи Льодовика періоду в житті українського народу.

◙ Розтирали головки конюшини і з нього пекли млинці. І це був хліб (Ткаченко Михайло, с. Корінецьке);
◙ «ліпила всякі маторжаники з бур’янів» (Суворова Уляна, с. Блотниця);
◙ «з макухи пекли хліб» (Дейдей Микола, с. Глибоке);
◙ «наполовину з полови і макухи» (Каратицька Уляна, с. Липове);
◙ «жолуді збирали, перемелювали на борошно, з нього потім перепічки випікали» (Гайдай Григорій, Клочко Параска, с. Липове);
◙ «зерно мололи навпіл із жолудями і пекли з того борошна хліб. Гіркий був його смак, але й такого хліба вдосталь не було» (Нечитайло Катерина, смт Талалаївка);
◙ «З квасолі пробували пекти хліб, але багато людей потруїлося і тоді перестали» (Клочко Параска, с. Липове);
◙ «пекли хліб з акації, товкли в ступі. Качани кукурудзи сушили, терли» (Скороход Надія, с. Березівка);
◙ «як хотілося, щоб той чорний хліб з різних трав, корінців був хоч трохи солоний, мабуть і смакував би більше. А в тім він і так смакував, бо хоть щось таки за зуби чіплялося» (Мазій Ганна, Красний Колядин);
◙ «зривали й сушили листя дерев, потім терли і ліпили хліб» (Васюк Марія, с. Липове);
◙ Павлюкова Марта з с. Рябух їла замість хліба макуху. … Макуха була з кользяного насіння. У той час ця макуха була смачнішою від пряника (Шевченко Петро);
◙ «збирали колоски, дома їх молотили і вперемішку з лушпайками пекли [хліб]» (Ложка Уляна, с. Понори);
◙ «хліб їли з домішками клеверу і був дуже недобрий, що і собаки не їли» (Демиденко Марія, с. Поповичка);
◙ «випікали перепічки з картопляного і бурякового лушпиння … Дітям пекли перепічки-хлібці з липового листя» (Пугач Віктор);
◙ «Хліб пекли з вівса, коли давали нам, дітям, ми казали, що колеться» (Кириченко Ганна, с. Скороходове);
◙ «робили хлібці з клеверу» (Ковтун В.Ф., с. Скороходове);
◙ «Пекли хліб із білого клеверу і лушпайок [картоплі], якщо хтось дасть» (Павлученко Ганна, с. Скороходове);
◙ «Пекли хліб із висівок, домішуючи туди різні трави» (Скороход Варвара, с. Скороходове);
◙ «відомою серед люду була страва – блинчики чи паляниці з листя, а також липової кори, якими народ намагався замінити хліб…» (Силенко Олександра, смт Талалаївка);
◙ «Товкли кукурудзяні качани, переминали головки клеверу, липове листя, а якщо вдавалося приховати муку, то добавляли жменьку муки і пекли такий хліб» (Івченко Іван, с. Червоний Плугатар);
◙ «Мати пекла з дерті хліб і так ми переносили голод» (Ілляшенко Тетяна, с. Чернецьке);
◙ «делікатесом був червоний хліб із лушпайок картоплі, сухого липового листя і конюшини. Додавали туди червоних квасових буряків. Від того хліб і червоного кольору був. Але купи не держався» (Ковалець Я. «Червоний хліб» // Трибуна хлібороба. 1990. 1 травня. № 52);
◙ «замість хліба була печена картопля» (Тимошенко Євдокія, смт Талалаївка).

Останній, очевидно, був один із найкращих видів хліба.

Отже, ми аж занадто маємо доказів того, як, так звана, совєтська влада установлювала своє верховенство, свої порядки, підкоряла український народ: цинічно, жорстоко. Її методи і засоби нічого й близько не мали і не мають того, що можна назвати нормами людського співіснування, нормами елементарної моралі та етики, правовими нормами, що напрацювало людство на той час. Нічого з цього не те, що не бралося до уваги, а свідомо та демонстративно зневажалось.

«Чи можливо, – говорить згадуваний Петро Ротач, – щоб повторилось таке лихо? Кажуть, може таке статись, якщо люди будуть безвольні і безпам’ятні. Тому треба оглядатись назад і пам’ятати уроки минулого!» (Ротач Петро. «В 33-му году…» / До 60-річчя Голодомору // Трибуна хлібороба. 1993. 2 червня. № 43. С. 2).

Нині ми живемо у вирішальний час, коли московщина, не знищивши Україну розкуркуленнями, Голодоморами, репресіями, не вимила наш люд остаточно на цілинно-бамівські будови, розприділеннями молодих спеціалістів після завершення навчальних закладів по всьому, так званому, союзі, гарячими точками майже по всьому світу, заполонила різного роду своїми поселеннями потворами від криміналітету, військових відставників – до посадовців найвищих рангів, хоче зробити остаточний реванш, пославши на наші землі терористів, ґвалтівників, мародерів, щоб стерти Україну з лиця землі. Не вдалося тоді, не вдасться і зараз!

Протягом кількох століть ми одержували дуже важкі уроки, складали дуже нелегкі екзамени. З великими втратами, але – перемагали. Ці уроки не треба повторювати, але чомусь повторюємо через свою толерантність. Як уроки, так і перемоги треба знати, пам’ятати і передавати з покоління в покоління, щоб ні такого лихоліття, ні іншого більше не повторилося. Саме для цього ми говоримо, кричимо практично на весь світ.

Іван ЗАБІЯКА, науковець, журналіст, письменник.

Сообщение Свідчення очевидців як акт звинувачення у злочині. «Меню» харчування під час Голодомору 1932–33 років появились сначала на Український репортер.

Сообщение “Колективна пам’ять єднає”. Святослав Вакарчук написав зворушливий пост у соцмережах появились сначала на Український репортер.