Експозиція мала назву «Коди пам’яті. Ціна національної ідентичності», повідомляє Громадське радіо.

Ідея проведення заходу належить керівниці Рівненського обласного центру народної творчості Ірині Рачковській. До акції долучились і родичі загиблих бійців.

За словами Рачковської, в експозиції загалом було представлено 22 вишиванки з різних громад області. Сорочки надали рідні полеглих воїнів.

«Таким чином ми хотіли продемонструвати наші коди, сенси та жагу до Перемоги через культуру пам’яті. Таку виставку провели уперше, проте я б хотіла, щоб такі експозиції проводились і в інших регіонах», — розповіла ініціаторка заходу.

Насамперед виставка демонструє пам’ять про полеглих воїнів, зауважила мати загиблого добровольця Богдана Семенчука Алла Семенчук.

«Вишиванка — це наше національне вбрання. Це одяг вільних людей. Такими були й наші воїни. Безперечно, такі заходи — важливі. Адже це пам’ять про наших воїнів, які віддали життя за нас, за наше майбутнє», — сказала жінка.

Експозиція вишиванок полеглих героїв тривала до вечора. Ніхто з тих, хто її побачив, не залишився байдужим.

Всі фото: Денис Грищук, Громадське радіо

Сообщение У Рівному презентували вишиванки загиблих Героїв появились сначала на Український репортер.

Відповідний указ №166/2024 оприлюднений на сайті глави держави.

Згідно з документом, оборонці нагороджені за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, а також за самовіддане виконання військового обов’язку.

Їм призначені ордени Богдана Хмельницького та «За мужність», медалі «За військову службу Україні», «Захиснику Вітчизни» і «За врятоване життя».

Сообщение Президент нагородив ще 364 військових, 268 з них – посмертно появились сначала на Український репортер.

Про це повідомили у 299-й бригаді тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова з посиланням на побратима Рикова Ростислава Лазаренка

“Вчора мені вирвали серце. 07.02.2024 під час виконання бойового завдання загинув мій бойовий братик, член нашої бойової сімʼї, мій заступник – Владислав Риков. На його рахунку 385 бойових вильотів.

Це був найкращий льотчик і командир, якого я знав. Він прикривав мою спину з початку повномасштабної війни як на землі, та і в повітрі, підготував велику кількість як бойових ведених, так і ведучих”.

Лазаренко зазначив, що Влада Рикова мало хто знав, але його історію він ще розповість.

“Про таких людей потрібно знати і памʼятати – він віддав життя за наші життя, за нашу свободу і за нашу Україну!”, – наголосив побратим Рикова.

У Владислава залишилась дружина і маленька донечка

Сообщение Сум і біль: при виконанні бойового завдання загинув досвідчений льотчик Владислав Риков появились сначала на Український репортер.

Сообщение Пам’яті Василя Білика. Він загинув дев’ять років тому під Щастям, йому завжди буде 21 появились сначала на Український репортер.

Як повідомляє ТСН, Роман Кашпур на псевдо “Скіф” вже 23 квітня вперше у житті буде бігти марафон у Лондоні. Для нього це не просто подолання відстані – Романа називає це своєю філософією після втрати кінцівки на війні. Життя після ампутації, на його переконання, має три запоруки. “Перше – це хірург, який має прооперувати і все зробити правильно, друге – це реабілітація і протезування, і третє – це життя людини, бажання жити і повертатися. Навіть перше – це життя людини, а все інше потім”, – каже боєць.

Він пішов на війну добровольцем у 19 років, став розвідником. 4 роки тому підірвався на протипіхотній міні. В Харківському шпиталі йому довелося ампутувати кінцівку. “Для Роми важливу роль зіграли хлопці з “Ігор героїв”. Вони до нього зайшли, на власному прикладі показали. Один з бійців пробігся коридором. І Рома, ага, значить так можна, можна робити дива”, – розповідає дружина військового, з якою Роман познайомився на 4 день у госпіталі.

Рома теж став одним з цих героїв, він переміг у змагання для ветеранів, але цього йому здалося замало, тому він продовжив тренуватися, стрибати та бігати. Він вирішив протягнути 16-тонний літак – підкачав потрібні м’язи, поки йому пошили спеціальний жилет та побудували драбину, яка дозволила йому тягти літак майже 7 метрів на аеродромі в Чугуєві під Харковом.

Після цього рекорду, він одразу задумав новий, але плани змінила війна. Він відвіз родину до своїх батьків на Вінниччину, у Хмільник, а сам повернувся боронити Харківщину в підрозділі “Кракен”. “Єдине чому я там бігав, бо танк розстрілював хати, доводилось бігати з позиції на позицію”, – розповідає Роман.

На той час нормального протезу в нього не було. Військовослужбовець переконаний, що відсутність ноги не причина відкосити від армії. “Відсутність кінцівки, тим паче, якщо коліно своє, як каже наш побратусик, який воює, ампутація нижче коліна – то симуляція”,- сміється боєць.

У Лондон на марафон Роман їде не просто бігти, в планах зібрати пожертви для українців з ампутаціями. Але і цим його плани не обмежуються, він замислив зміни у вітчизняному протезуванні. “Нам треба держпрограма, яка підготовлює професійних працівників, зараз ми ще якось справляємося, але дуже великий наплив і ми маємо робити в місяць 5-6 протезів, це норма, яка з асоціацією узгоджена. Якщо ти робиш 10 і більше – то якість втрачається, держава має створювати програми для навчання”, – переконаний Роман.

Бігтиме Роман із українським прапором, на якому автограф самого Залужного. “Це буде додатковий стимул, бо головнокомандувач, Валерій Федорович дав наказ і ми не маємо права його не виконати”, – запевняє Роман.

Артефакт не планує залишати собі. “Прапорів з таким підписом дуже мало, а такий, що з підписом і буде бігти марафон – він буде один і хоче виставити його на аукціон міжнародний, щоб потім всі кошти акумулювати на допомогу ЗСУ, все, що потрібно для майбутнього наступу, плануємо зробити добру справу”, – каже боєць.

Сообщение Воїн Роман Кашпур на протезі готується здолати 42-кілометровий лондонський марафон появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляється на Фейсбук-сторінці 61-ої Окремої Механізованої Степової бригади,

Фіксер-перекладач спокійно палив біля магазину. Його послуги цього разу не знадобилися. Ще більше здивувало представників іноземного ЗМІ, що людина у формі, бронежилеті та шоломі має науковий ступень професора.

У цивільному житті Євген – фінансовий аналітик із чотирма вищими освітами за плечима. Серед яких дипломи Київського національного економічного університету, Національного університету імені Шевченка та Лондонської школи економіки. Купа науковий робіт у галузі фінансів, економіки та банківської справи. Але все це залишилось там, 24 лютого 2022 року. Життя поставило вибір: працювати у теплому та затишному офісі або взяти до рук зброю, щоб захищати свою, Богом дану землю.
Євген обрав друге…

Сообщение Професор зі “Степової бригади”, який навчався у Лондоні, здивував французьких журналістів появились сначала на Український репортер.

Трагічну звістку повідомили на сайті КНУ Шевченка.

3 лютого в боях за Україну загинув наш студент ННІ філології Андрій Лісяк.

Андрій вступив до КНУ в 2018 році на освітню програму «Мова і література гінді та переклад, англійська мова», а в 2019 році перевівся на освітню програму «Німецька філологія та переклад, англійська мова».

Успішний та наполегливий, він склав літню сесію, але не встиг захиститися – пішов на фронт. Після перемоги мав намір захистити бакалаврську…

З початком повномасштабного вторгнення Андрій разом із батьком пішли у тероборону Києва. З літа воював у 110 бригаді ТРО на Донецькому напрямку.
Ще днями його рідна Кафедра германської філології та перекладу повідомляла, що зібрали своєму воїну на дрон 💬 “Андрій надіслав звіт – дрон приступає до роботи!”

Божого війська прибуло…

Низький уклін та співчуття родині Героя… Вічна пам’ять! Герої не вмирають…

Читайте також:

• Війна знову забирає кращих: у Києві попрощалися з Денисом Антіповим (+відео)

Сообщение Сум і біль: на війні загинув Андрій Лісяк, студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка появились сначала на Український репортер.

Як повідомляє Сhortkiv.city, його знало практично все місто. Чудовий музикант: кажуть, грав чи не на кожному музичному інструменті, за який би не брався. У місцевих групах за останні дні сотні коментарів. Знайомі загиблого розповідають, що більш життєрадісної й щирої людини годі було знайти.

А люди старшого покоління знали Василя через його батька – відомого українського дисидента Володимира Мармуса – керівника Росохацької патріотичної групи, яка майже 50 літ тому, у ніч з 21-го на 22-е січня 1973 року вивісила над Чортковом жовто-блакитні прапори. За це кожен із десяти тоді ще зовсім юних хлопців поплатився тривалими тюремними ув`язненнями.

Зростаючи у глибоко-віруючій патріотичній сім`ї, хлопець не міг учинити інакше, уклавши контракт зі Збройними силами України й ставши на захист Вітчизни від рашистського окупанта.

…Траурний кортеж учора припізнився на три години від оголошеного часу, проте ніхто і гадки не мав розходитися. Близько пів до другої години пополудню Героя-десантника зустріли навколішки сотні чортків`ян перед Копичинецьким мостом, навпроти пам`ятника генералу Кульчицькому та загиблим воїнам у війні з росією.

Труну з тілом загиблого узяли на плечі військові побратими. Звідси траурна процесія у супроводі духового оркестру рушила до собору Верховних Апостолів Петра і Павла, біля якого було відслужено молебень п`ятнадцятьма священниками. На площі перед храмом люду зібралося стільки, що годі було проштовхнутися.

Стоїть перед труною згорьована велика родина, у якій лежить 30-річний мужній воїн – син, чоловік, батько. Що коїться в маленькій голівці семирічної доньки, яка, мабуть, ще не збагнула важкість втрати найріднішої людини. Мужньо тримається батько, котрий стільки витерпів у своєму житті: почату ним справу боротьби за волю України мав завершити його син. Не судилося… Але побратими обов`язково помстяться за смерть Василя і завершать святу справу, Україна назавжди позбавиться московського ярма.

Після відслуження молебню траурна процесія рушила до собору Рівноапостольного князя Володимира. Естафету від військових перейняли друзі-музиканти Василя Мармуса, котрі всю дорогу несли труну на плечах. Там, у кімнаті печалі, о 19-й годині було відслужено парастас за загиблим.

Поховали героя сьогодні.

Фото Любомира Габруського

Сообщение Увесь Чортків вийшов зустрічати на колінах тіло загиблого воїна-десантника Василя Мармуса (+фото) появились сначала на Український репортер.

Про загибель захисника повідомили на офіційній сторінці телеканалу у Фейсбук. Карім став ще одним воїном, який віддав життя за Україну.

Клята війна забирає найкращих. Світла пам’ять Герою. Спочивай з миром, друже,
– написали представники телеканалу.

Наразі невідомо, де саме і за яких обставин загинув воїн.

Смерть Каріма підтвердила й співачка Оля Цибульська. Саме Карім допоміг евакуювати батьків артистки з Ірпеня, коли вони перебували в окупації.

“Мій золотий друже. Моє серце на шматки. Я не хочу вірити, що більше не почую і не обійму. Дякую за твій подвиг, за те, що закрив нас собою. Дякую за допомогу у врятуванні батьків з Ірпеня, за твої прохання: “Усміхайся, квітко, бо даєш мені сил”. Я досі чекаю тебе з борщем. Я обіцяла приготувати на всіх твоїх хлопців і обійматись, коли повернешся. Обіцяю пам’ятати тебе все життя і молитись за тебе. І борщ обіцяю. Ми зустрінемось, як і домовлялись. Навіть на небі я знайду для тебе буряк. Спи, друже. Україна переможе! Бо за неї стоять такі неймовірні люди, як ти. Героям Слава. Люблю і не хочу вірити”, – емоційно висловилася про смерть Каріма Цибульська.

На фронті також загинув учасник реаліті-шоу “Екси” Олександр Стрикаль. Це сталося 6 липня під час виконання бойового завдання на Донеччині. У чоловіка залишилася дружина та маленька донька.

Сообщение На війні загинув ведучий телеканалу М2 Карім Гуламов появились сначала на Український репортер.

У Львові, де народився Василь Сліпак, відбувся п’ятий маратон його пам’яті, під час якого виступали музиканти з різних країн, які, зокрема, знали соліста й українського бійця. Біля могили Василя Сліпака на Личаківському цвинтарі на молитву зібралися його рідні, друзі, ті, хто його пам’ятає, – повідомляє Радіо Свобода.

«Тяжко. Не вкладається досі у голові. Василя пам’ятають, відбувається багато різних заходів, але пам’ять не дуже сильно впливає на зміни, особливо, свідомість людей. Як на мене, бракує освіти, знань, критичного мислення адекватності сучасності.

Маю багато питань від часу, коли не стало Василя, на які немає відповіді, – сказав брат співака Орест Сліпак.- Бракує Василевого сучасного підходу до життя. Маю багато питань від часу, коли не стало Василя, на які немає відповіді. Нечітко мені зрозуміла історія загибелі.

Підрозділ, в якому він воював, після його загибелі розформували. Не хочу цю тему педалювати. Були спроби прокуратури вести розслідування. Як можна людину без особливої бойової підготовки, без спеціальних знань посилати на передову?..»

У травні 2015 року Василь Сліпак, соліст Паризької опери, поїхав, як воїн-доброволець, воювати у складі Добровольчого українського корпусу (ДУК) на Донбас. Раніше, під час Революції гідності він, як волонтер, допомагав майданівцям, а з початком війни збирав допомогу для українських воїнів. Ще у перші дні 2015 року Василь Сліпак написав Валерії Бурлаковій, волонтерці, воїну добровольчого батальйону «Карпатська Січ» 93-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, 54-ї ОМБР: «Хотів з Вами товаришувати. Тяжко сидіти в тому Парижі. Душа рветься до вас».

За спогадами друзів Василя Сліпака, 9 травня 2015 року він виступив із прощальним концертом у Парижі, а 10 травня поїхав в Україну. Воював у ДУК «Правий сектор» під псевдо «Міф», бо найулюбленішою була його партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Наприкінці вересня він повернувся в Париж. Вдруге приїхав на фронт наприкінці травня 2016 року. Ще 27 травня виступав із концертом. Тоді, відповідаючи побратимам, на скільки приїхав, відповів: «Побачимо».

Валерія Бурлакова востаннє бачила Василя Сліпака у ніч проти 29 червня 2016 року. Тоді дві групи українських добровольців пішли на штурм блокпоста російських гібридних сил. Через кілька годин стало відомо, що Василь Сліпак загинув від кулі снайпера.

«Хлопці пішли на штурм, що та як відбувалося там – я неодноразово чула від побратимів із групи Фіша, покійного вже Розписного, покійного вже Сім’янина.

Я не була у тому бою, але ми залишалися на нашій позиції в кілометрі буквально, чули весь ефір, не люблю інсинуації та вигадки на цю тему. І зауважу, що вигадують фантастичні історії люди, яких і близько не було ані там, ані у радіусі 100 кілометрів, ніхто з правосєків чи 54-ї ОМБР казок не розповідає.

Коли мені важко, я інколи заплющую очі чи просто примружую – так, щоб усе навколо стало нечітким, і уявляю собі, що поруч зі мною троє вже загиблих людей, «Міф» – один із них. Тому я завжди пам’ятаю, що його немає. Буває просто, що й забуваєш на мить, що хтось загинув із побратимів, ледь не дзвонити збираєшся. А ось тут у мене чітка межа та усвідомлення з першого дня загибелі «Міфа»», – розповідає Валерія Бурлакова.

Загибель Василя Сліпака стала потрясінням для багатьох людей в Україні та світі. Чимало хто запитував, чому талановитий співак з успішною кар’єрою в мистецькому світі, живучи у Парижі, виступаючи на світових сценах, узяв зброю в руки і пішов захищати Україну?

«Бо інакше не міг. Інакше не зміг би дивитися собі в очі у дзеркалі. Це дуже поширена мотивація, як на мене, він хотів не просто ілюзії причетності, він хотів у бій. Міг завжди десь «відсидітися», де тихіше – і всі думали б, що герой все одно. Але навіть на Світлодарці, він від початку не туди планував їхати, але я його вмовила приїхати до нас, навіть на дузі, де він зрештою загинув, він перший час вмовляв мене поїхати звідти в Авдіївку – бо «нудно». Адже боїв у перші дні не було, штурм ще не планувався. Він хотів у саме пекло, якщо вже вирвався на фронт, нарешті, то максимально діяти, максимально приносити користь.

Люди, далекі від війни, часто намагаються знецінити жертовність бійців і самих бійців. Мовляв, та там всі за гроші. Чи там якісь «алкаші» та «авантюристи» поголовно чи «спеціально навчені люди», а я, мовляв, на строковій службі лише раз «калаш» розібрав. Чому такі розмови? Мабуть, щоб самих себе заспокоїти і не гризти за те, що вони самі свою країну не захищають. Ну, і от, участь у війні таких людей, як «Міф», – найкраще свідчення того, що ні, там – найкращі. І гинуть найкращі. І у 2014-му, і зараз», – каже Валерія Бурлакова.

Василь Сліпак народився у Львові 20 грудня 1974 року. Співав у хорі «Дударик», але тричі не міг вступити у Львівську консерваторію. Мабуть, голос не зрозуміли. Але у 1994 році Василь виступив на фестивалі у Києві і його контртенор почув тодішній ректор Київської музичної академії, зазначивши, що це геніальний голос, який не беруть до Львівської консерваторії, а він хоче його забрати у Київську академію.

Друзі і колеги Василя Сліпака наголошують, що у нього був унікальний голос, який охоплював одразу кілька діапазонів (від басу-баритону, до меццо-сопрано). Вже з 1997 року Василь Сліпак був солістом Національної Паризької опери (Франція). Виступав на сценах багатьох європейських театрів.

Усі роки, відколи немає Василя Сліпака, його брат, друзі, ті, хто не знав оперного співака, організовують численні мистецькі акції в його пам’ять.

«Фестиваль молодих музикантів імені Сліпака – це важливо, бо співаки, які ще навчаються, беруть участь у конкурсі, продовжують справу Василя і розуміють, чиїм ім’ям названий конкурс, розуміють, що він був воїном. Я за пам’ятники у живих справах, а не камені. Пам’ять має бути сучасна, треба створювати інтерактив із людьми, щоб вони пам’ятали про героя», – вважає Ірина Вовк, авторка книжки про Василя Сліпака.

У Львові торік створили молоду оперу-міф «Ukraine – Terra Incognita. У 5 міфах», присвячену Василеві Сліпаку. Відбулась лише відеопрем’єра. Восени цього року планують показати її на сценах Києва, Львова, а також, вірять ініціатори проєкту, що колись таки вдасться виступити і в Донецьку.

«Після загибелі Василя Сліпака не бачу зворотніх змін у суспільстві. У мене відчуття не те що жалю, а неперейденості етапу, застою українського суспільства, для якого війна не стала електрошоком, не бачу якогось осмислення цієї війни, потрібності змін, що досить видно на постаті Василя Сліпака. Багато шаблонних речей і форм пам’яті, шаблонних форм вшанування, щоб люди справді взяли всередину, в голову, душу або самі змінилися, або змінювали свою країну», – говорить Юрко Вовкогон, який воював добровольцем у «Правому секторі», один із ініціаторів опери «Ukraine – Terra Incognita».

Василь Сліпак похований у Львові на Личаківському цвинтарі поруч із багатьма іншими українськими бійцями, які на окупованому Донбасі віддали своє життя за Україну. Сюди 29 червня прийли його рідні, друзі, побратими, ті, хто береже пам’ять про нього.

Напередодні роковин загибелі Героя України, оперного співака Василя Сліпака Національний банк України ввів в обіг пам’ятну монету «Василь Сліпак» номіналом 2 гривні. Ця монета продовжує серію «Видатні особистості України». На аверсі розміщений малий державний Герб України, праворуч від якого напис «Україна», у центрі на дзеркальному тлі – портрет Василя Сліпака, праворуч від нього – нотний рядок, а ліворуч напис: «Василь Сліпак «Міф». На реверсі монети на дзеркальному тлі зображений соловейко на стволі автомата, стилізовані гілки дерев.

«Василь мав Україну у своєму голосі. Він містив сяйво українського блакитного неба, і золото українських полів. Голос вміщував усе це», – пригадувала про Василя Сліпака його колега, солістка Паризької опери Гоша Ковалінська, для якої його голос був втіленням України.

Сообщение П’ять років тому на Донбасі загинув Василь Сліпак – Герой України, соліст Паризької опери, воїн-співак появились сначала на Український репортер.