Після викриття Микити Хрущовим «культу особи й діяльності Сталіна» студенти вузів позавчорашнього союзу підняли голови з надією на корінні переміни. 1956 року мене, як багатьох інших, виключили з четвертого курсу факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (тепер Національного). Обвинуватили в «українському буржуазному націоналізмі». Хоча який з мене «буржуазний»? Народився й жив до закінчення десятирічки зі срібною медаллю в хаті-ліпці. Перед Великоднем мати мазала земляну підлогу глиною, розведеною у воді.

Тодішній Міністр оборони Жуков мобілізував вигнанців на узаконену трирічну строкову службу в армії. Виключені з вищих навчальних закладів України, Грузії, Вірменії, Азербайджану, тодішньої Молдавії відбували покарання в Бузулуці Оренбурзької області й на лиховісному Тоцькому полігоні, де 1954 року було випробувано на відкритій місцевості скинуту з літака атомну бомбу. Вигнанці з вузів москви, ленінграда й «до самих до окраїн» запроторені на муштру на Далекий Схід поблизу уранових шахт. Так колишня «союзна власть» дбала про спадковість поколінь.

Щойно закінчив книжку «Солдатський хліб» обсягом 10 аркушів про порядки в «союзній» армії. Зокрема, про випробування атомної бомби на Тоцькому полігоні. Кремлівські зверхники погрожують людству ядерною зброєю. Жахливі наслідки атомного вибуху я бачив на власні очі під час неодноразових «учєній» на Тоцькому полігоні.

12 вересня 1954 року Микита Хрущов благословив випробувати на Тоцькому полігоні атомну бомбу. Кодова назва – «Сніжок». «Військова підготовка для пробиття сильно укріплених оборонних рубежів військового супротивника з використанням ядерної зброї». Задіяно 45 тисяч військовослужбовців. 39 тисяч солдатів, сержантів і старшин. 6 тисяч офіцерів, генералів і маршалів. Наметовий табір розтягнувся на 42 кілометри. Епіцентр позначено білим хрестом. Довкруж розставлена бойова техніка: танки, літаки, бронетранспортери, гармати. Тримали на прив’язі «цілий зоопарк тварин-смертників»: коней, свійську худобу, верблюдів, котів, собак і навіть мавп. Випробовувався вплив вибуху не лише на військову техніку, а й на флору й фауну. Мабуть, хтось підказав організаторам атомного пекла, що мавпи – витривалі, їхній рід – з незапам’ятних тисячоліть. Худобу з ближчих сіл зганяли під «захист» вищих берегів річок Самарка, Бузулук, Домашка. Яке в тих корів молоко, ніхто ніколи не перевіряв.

Смертоносне доправляв на висоті 8 тисяч метрів Ту-4 в супроводі двох винищувачів Міг-17. Команда бомбардувальника Іл-26 забезпечувала розвідку погоди й кінозйомку. Заряд – 40 кілотон. Удвічі потужніший, ніж скинуте на Хіросіму. Військам на відстані 5-7,5 кілометри від епіцентру наказано перебувати в укриттях. А віддаленим на сім з половиною кілометрів ховатися в траншеях: «лежати ниць, не піднімаючи голови». Солдати в теплу погоду – в зимовому обмундируванні. Така екіпіровка начебто захищала від радіації.

О дев’ятій годині 33 хвилини – вибух на висоті 350 метрів. «Гриб» піднявся на 15 кілометрів. Здійняті вгору шматки грунту й пил – найбільша загроза всьому живому. Безпечні ж вирячувалися на небачене чудо. Розплата за цікавість – опіки сітківки очей, шкіри, пошкодження слуху від потужної ударної хвилі. Осліплені діти відправлялися в Ленінград у спеціальні лікувальні заклади.

Через п’ять хвилин після вибуху – артилерійська підготовка. Услід нанесено удар бомбардувальною авіацією та польовою артилерією. Спалахнули пожежі в прилеглих селах. Після артпідготовки в наступ піднято війська: 600 танків і самохідно-артилерійських установок, 600 бронетранспортерів, 320 літаків, тисячі автомобілів різного призначення.

17 вересня ТАРС розродилося заявою: «Під час випробування отримано цінні результати, які допоможуть радянським ученим та інженерам успішно вирішувати завдання щодо захисту від атомного нападу».

Від лісу в епіцентрі нічого не залишилося. Ще далі – обгорілі пеньки. Потім – рештки стовбурів. За ними – дерева зі згорілими верхівками. Молодим дівчатам, які працювали на кухнях, поступила команда вкриватися з головою ковдрами. Згодом народжували в гірких сльозах невиліковних калік. Мимовільними учасниками лиховісних навчань стали близько 10 тисяч мешканців у безпосередній близькості до полігону. Їх евакуювали. Але одразу після завершення навчань дозволили повернутися в пронизані радіацією оселі. Ті, що одержали надмірну дозу радіації, померли протягом року.
Масштаби людських утрат відкрилися 1993 року, коли з документів було знято гриф секретності. З 345 тисяч військових, які брали участь у згубних навчаннях, 2013-го року залишилося в живих трохи більше 2-х тисяч. Половина з них – інваліди першої і другої групи. Їм дошкуляє гіпертонія. Мучаться з органами травлення. Народжуваність у довколишніх краях у наступні 50 років знизилася майже в три рази. Онкологія в Оренбурзькій області – друга причина смертності після серцево-судинних хвороб.

Навчання очолював Георгій Жуков. Під час Другої світової війни воїни позавчорашнього союзу називали новоспеченого маршала «катафалк». «З горією», як кажуть на моїй рідній Черкащині, виправдав прозвисько. Лише на полігоні в Тоцькому відправив на той світ тисячі жертв. Людство зітхнуло б з полегшенням, якби вічність поставила на «катафалку» та на подібних йому жирний хрест. Претенденти на довічне панування в кремлі погрожують Києву і країнам Заходу ядерним ударом «у разі загрози існуванню рф».

Добродійна Доля зобов’язує мене, як журналіста, письменника, попереджати про найбільшу загрозу людству, як і моїй справіку рідній, предковічній Матері-Землі. Безмежно вдячний доброзичливій Долі за те, що береже мене в крутовир’ї лихих обставин та благословляє нині на плідну творчу працю. Кому ж, як не мені, відверто ділитися споминами про пережите на відведеному Долею віку? На схилі літ з останніх сил стараюся просвіщати «братів незрящих гречкосіїв», як заповідає Тарас Шевченко.

Вадим Пепа, заслужений журналіст України, лауреат Літературно-мистецьких премій
імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара,Фундації Українського вільного університету імені Воляників-Швабінських (США).

Фото на головній сторінці: Укрінформ

Сообщение «Солдатський хліб». Нова книга письменника Вадима Пепи появились сначала на Український репортер.

Як передає «Український репортер» із посиланням на портал КМДА, це зроблено задля відновлення історичної пам’яті про козаче державне утворення, що існувало на Кубані в 1918-1920 рр.

Перейменування відбулося за результатами громадського обговорення, яке тривало від 29 травня до 29 липня 2017 року.

Ця вулиця виникла в середині 1960-х років під назвою Поліграфічна. Ім’я Жукова вона дістала в 1974 році.

Фото glavcom.ua

Сообщение У Києві Жуков поступився місцем Кубанській Україні появились сначала на Український репортер.

“Невідомі патріоти в Одесі файно відсвяткували День Незалежності. Деталі згодом. Зі святом!”, – написав Стерненко у Фейсбуку.

Пізніше він повідомив, що поліція забрала пошкоджений пам’ятник. Його завантажили у багажник автомобіля.

Треба сказати, що одеські патріоти завзято борються з монументами Жукову. Про це можна почитати тут

http://ukrreporter.com.ua/now/odesa-barelyef-zhukova-sered-bilogo-dnya-splyundruvaly-chervonoyu-farboyu-video.html

і тут

Одеса: громадські активісти змусили комунальників прибрати пам’ятний камінь Жукову (+відео)

Сообщение В Одесі вночі розбили бюст маршала Жукова появились сначала на Український репортер.

Мармуровий камінь прикрашав надпис: “Здесь будет установлен памятник маршалу Победы, герою Советского Союза Г.К. Жукову от благодарных ветеранов и жителей города-героя Одессы при поддержке ЦК КПУ”.

Після тривалих суперечок активістів із поліцейськими ввечері 7 травня прибули комунальники, які демонтували камінь.

Активісти наголошують, що на тому ж проспекті Небесної Сотні в Одесі є ще два об’єкти, присвячені Жукову – табличка і бюст, які підлягають демонтажу. Також на вулиці Канатній/Пироговській, на будівлі обласного військкомату є барельєф Жукову, а всередині приміщення — ще один бюст.

Сообщение Одеса: громадські активісти змусили комунальників прибрати пам’ятний камінь Жукову (+відео) появились сначала на Український репортер.