Був у нього на ефірах, давав інтерв’ю. При зустрічах спілкувалися за кавою в буфеті парламенту на різні теми, хоча різниця у віці була солідною (18 років).

У 1998 році під час парламентських виборів був утворений виборчий блок «Вперед, Україно!», до якого увійшли я, Віктор Мусіяка, Сергій Головатий, Володимир Стретович, Віктор Шишкін, В’ячеслав Білоус, Анатолій Єрмак та інші — всього 151 кандидат. Георгій очолював пресслужбу і був одним із керівників нашого виборчого штабу. Багато із нас були повторно обрані народними депутатами.

Виявилося, що у наших біографіях багато спільного. Обоє народилися в травні, служили в радянській армії, виконували «інтернаціональний обов’язок» за кордоном, були учасниками воєнних конфліктів, маємо поранення, знаємо, що таке військове братерство і офіцерська честь, мали загострене почуття справедливості. На цьому і зійшлися. Склалися приятельські дружні відносини.

В пам’ять врізалося, коли на одній із зустрічей, Георгій радісно повідомив про народження двох ангелочків — донечок-близнят Нані і Соломії і показав їх світлини. Випили по бокалу червоного вина за їх щасливу долю…

Близько опівночі 16 вересня 2000 року Георгія по дорозі додому викрали. Його вивезли за Київ і біля села Сухоліси Білоцерківського району по звірячому розтерзали (задушили, відрізали голову і спотворили тіло вогнем) «перевертні в міліцейських погонах» — «орли» міністра внутрішніх справ Кравченка за його усним наказом, на замовлення президента Кучми і глави його Адміністрації Литвина.

Для мене Георгій загинув на інформаційному полі бою за Правду і Справедливість. Його не вбили душмани в Афгані. Він вижив під час громадянської війни в Грузії, в якій брав участь як журналіст і воював на стороні повстанців. Був тяжко поранений. Лікарі вийняли з тіла Георгія близько 30 осколків, декілька залишилися в тілі на завжди як і пам’ять про нього…

Читайте «Мав брата-близнюка і був учасником війни у Грузії: 5 самих цікавих фактів про Гонгадзе»: https://24tv.ua/trends24/ru/georgij-gongadze-interesnye-fakty-iz-zhizni-zhurnalista-chto-izvestno-o-ego-brate-bliznece-trendy_n2827100

Пригадую, будучи головою нової парламентської ТСК (створення якої я добився у липні 2002 року), я був у відрядженні в 2003 році у Вашингтоні у справі вбивства Георгія і так званих «плівок» майора Миколи Мельниченка (колишнього охоронця Кучми).

Дивіться виступ Григорія Омельченка на ютуб-каналі.

В столиці США зустрівся з його дружиною. На зустріч Мирослава прийшла з доньками. Поки вона писала заяву про обставини зникнення і вбивства чоловіка, я спілкувався з Нані і Соломією. Одна з них (здається, Соломія) сиділа поруч зі мною за столом і малювала фломастерами на аркуші паперу малюнок. На ньому були сонечко, хмаринки, на одній із них сидів чоловічок, на землі — дерева, трава і три фігурки — дві маленькі і більша по середині, які трималися за руки. Я запитав, хто це? Маленька художниця відповіла: ми з мамою і показала рукою на Мирославу і сестричку, а на хмаринці — наш тато. Він полетів на небо і скоро повернеться і подарувала мені свій малюнок: «на, візьми, це тобі!»…

Донечки Георгія виросли, у них склалося своє життя. Дай Боже, їм щастя, любові і миру…

В Україні з того часу народилося і виросло ціле покоління. Багато його представників сьогодні захищають рідну країну, як і мій старший онук. Хай їх і всіх наших захисників постійно оберігає Господь Бог і Ангели охоронці…

Дуже хочу, щоб молоде покоління Незалежної України знало і пам’ятало хто такий Георгій Гонгадзе, за що він віддав своє життя і хто його вбивці…

Парламентська слідча комісія встановила, що замовником викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе був президент України Леонід Кучма.
За висновками ТСК підбурювачем вчинення злочину проти Георгія Гонгадзе був глава Адміністрації президента Володимир Литвин, у якого були неприязні стосунки з журналістом Гонгадзе. Литвин помстився Георгію руками Кучми і Кравченка.

Організатором викрадення і вбивства Гонгадзе був міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, співорганізатором — керівник апарату МВС генерал-полковник Едуард Фере.

Виконавці злочину: генерал-майор Олексій Пукач і троє офіцерів міліції, його підлеглі — Валерій Костенко, Олександр Попович і Микола Протасов (помер в колонії). Всі четверо судом визнанні винними в умисному вбивстві Георгія Гонгадзе і засуджені до позбавлення волі від 12 до 13 років, Пукач — довічно. Кравченко, Фере, Деркач — мертві…

В Печерському районному суді Києва Пукач визнав причетність Володимира Литвина і Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Після оголошення вироку 29 січня 2013 року, яким Пукач був засуджений до довічного ув’язнення, суддя Мельник запитав у Пукача, чи погоджується він з вироком, на що Пукач відповів: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин».

«Я все розповів під час слідства і під час суду, але правду в цьому залі хотів знати один адвокат Федур»,- заявив Пукач.

Адвокат потерпілої сторони Валентина Теличенко сказала: «Слава Богу, цю фразу чула не тільки я, але й журналісти. Насправді Пукач неодноразово в досудових і судових свідченнях говорив про Кучму і Литвина, про те, де і коли зустрічався з Литвином, але це не було використано в розслідуванні замовників вбивства».

Наприклад, 30 серпня 2011 року Пукач під час допиту в суді назвав замовників вбивства журналіста Гонгадзе колишнього президента Кучму і ексглаву АП Литвина.

Голова СБУ Леонід Деркач був організатором вчинення ще одного злочину проти Гонгадзе, який виразився в незаконному заведенні щодо журналіста оперативно-розшукової справи «Провокатор», веденні незаконного стеження за Гонгадзе і прослуховуванні його телефонних розмов. Ці злочинні дії Деркач вчинив за вказівкою Кучми, який наказав Деркачу зробити Георгію Гонгадзе «пиз…ць», що на мові, сленгу мафіозі означає «вмерти» або «смерть».

За викрадення і вбивство Георгія Гонгадзе юридично не покараними залишилися двоє — замовник і підбурювач. Їх прізвища відомі демократичному світу — Кучма (замовник) і Литвин (підбурювач). Про них я говорив на сесії ПАРЄ у 2009 році.

Нагадаю, у вересні 2005 року на сесії Верховної Ради я зробив звіт про результати роботи ТСК у справі Гонгадзе і заявив, зокрема, що за висновками Комісії і моїми як її голови (слідчого в минулому) ЗАМОВНИКОМ викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе є президент Леонід Кучма, ПІДБУРЮВАЧЕМ — тодішній глава Адміністрації, нині голова Верховної Ради Володимир Литвин, ОРГАНІЗАТОРОМ — міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко (покійний), СПІВОРГАНІЗАТОРОМ — керівник апарату міністра генерал-полковник Едуард Фере (впав у кому в липні 2003 року і, не приходячи до тями шість років, помер в липні 2009 року).

Парламент взяв звіт до відома і прийняв рішення направити матеріали ТСК в Генеральну прокуратуру.

Я направив Генеральному прокурору матеріали комісії разом з депутатським запитом про порушення кримінальної справи проти Кучми, Литвина, Кравченка і Деркача, взяття їх під варту і притягнення до кримінальної відповідальності, як співучасників викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів проти нього.

Литвин побоявся бути присутнім на сесії під час мого звіту, хоча до обіду головував на засіданні парламенту…

Чи потрібно ворушити минуле?

Можливо, хтось із читачів зробить зауваження. Для чого, мов, ворушити старе – 25-річної давнини. Ворон ворону око не виклює. У нас немає незалежного правосуддя, воно, як і державна влада в цілому, повністю корумповане.

Відповідь на таке зауваження проста. Я керуюся настановою Григорія Богослова: «Мовчанням зраджується Бог».
Я не знаю як живе Литвин зі своїм минулим. Можливо, насолоджується своїми великими матеріальними статками. Не знаю, чи згадує він Георгія і його доньок-близнят, яких він разом з Кучмою, Кравченком і Пукачем зробив сиротам у трирічному віці, а Мирославу Гонгадзе — вдовою.

Мені не відомо, чи знають Кучма і Литвин, що таке «Карма» і «Бумеранг».
«За все в житті платити треба: що ти посієш — те й пожнеш. Господь завжди все бачить з неба, Його очей ти не минеш». «Життя нічого не дає дарма, і всьому, що дається долею, таємно визначена своя ціна».

У 2003 році, в Вашингтоні я дав слово маленьким донькам-близнятам Георгія, що зроблю все від мене залежне, і що в моїх силах, щоб встановити всіх учасників вбивства Георгія.

Думаю, що слово я стримав. Всі учасники викрадення і вбивства їх батька Георгія Гонгадзе очолюваною мною ТСК встановлені. Їх прізвища я назвав на сесії Верховної Ради, в ПАРЄ і ЗМІ.

Четверо співучасників злочину (виконавці) – Пукач, Протасов, Костенко і Попович визнані судом винними у викраденні і вбивстві Георгія Гонгадзе і засуджені до різних строків позбавлення волі (Пукач — довічно).

Двоє співучасників злочину (Кравченко — організатор і Фаре — співорганізатор) не дожили до суду — мертві. На моє переконання вони були вбиті, щоб не дали свідчень проти Кучми і Литвина, які замовили вбивство журналіста Гонгадзе.

Не покараними в судовому порядку залишилися двоє – Кучма (замовник викрадення і вбивства) і Литвин (підбурювач вчинення злочину).

Матеріали ТСК Верховної Ради і мого приватного розслідування читайте за посиланням у статті «Замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе відомі, але не покарані й досі»:

https://ukrreporter.com.ua/golovne/statti/zamovnyky-vbyvstva-zhurnalista-georgiya-gongadze-vidomi-ale-ne-pokarani-j-dosi-grygorij-omelchenko.html

https://umoloda.kyiv.ua/number/0/2006/175520

У грудні 2004 року замовник викрадення і вбивства журналіста Гонгадзе президент Кучма присвоїв підбурювачу до вчинення злочину Литвину звання Герой України з врученням ордена Держави.

23 серпня 2005 року президент України Віктор Ющенко своїм указом присвоїв Георгію Гонгадзе звання Герой України з удостоєнням ордена Держави «За самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, відданість журналістській справі».

У червні 2019 року президент Зеленський призначив Кучму керівником Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях. Чим це закінчилося — загальновідомо…

Георгію, світла пам’ять про тебе буде жити вічно! Донечки подарують тобі онука Георгія, який Ангелом спуститься на землю з того малюнка, який намалювала і подарувала мені Соломія…

Молоде покоління разом з ветеранами російсько-української війни відбудують Україну і зроблять її такою, за яку ти боровся і віддав життя — вільною, демократичною, справедливою.

Герої не вмирають!

Підписуйтеся на мій ютуб канал @general.g.omelchenko, щоб знати правду, яку від вас приховують сильні світу цього і українська влада.

«І пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить» (Євангеліє від Івана 8:32).

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України,
генерал-лейтенант

Сообщение Георгій Гонгадзе – символ боротьби за демократію і свободу слова в Україні появились сначала на Український репортер.

Раніше ми чули безліч публічних обіцянок встановити і покарати замовника викрадення і вбивства журналіста Гонгадзе. Однак жодних юридичних наслідків у справі не має, хоча замовник і підбурювач вчинення злочину відомі.

Можливо, хтось із читачів зробить зауваження. Для чого, мовляв, ворушити старе — 25-річної давнини. Адже у нас немає незалежного правосуддя, воно повністю корумповане… Відповідь на таке зауваження проста. Нагадуючи про Георгія Гонгадзе, я керуюсь настановою одного із батьків Християнської Церкви, святого Григорія Богослова: «Мовчанням зраджується Бог» і заповіддю наших пращурів-аріїв: «Не зраджуй. Не бійся. Не мовчи».

Я не знаю як живе Литвин зі своїм минулим…  Кучмі легше – бренькає собі на гітарі. Кучмі яхта не потрібна… Можливо Литвин насолоджується своїми матеріальними статками — заміським будинком, київськими квартирами, валютними збереження. Я не знаю, чи згадують вони Георгія і його доньок-близнят… Мені не відомо, чи знають Кучма і Литвин, що таке «КАРМА». Проте хай пам’ятають: «За все в житті платити треба: що ти посієш — те й пожнеш. Господь завжди все бачить з неба, Його очей ти не минеш». «Життя нічого не дає дарма, і всьому, що дається долею, таємно визначена своя ціна».

Очолювана мною парламентська ТСК (2002-2005) встановила, що замовникмло викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе був 2-й президент України Леонід Кучма. За висновками ТСК підбурювачем вчинення злочину проти Георгія Гонгадзе був глава Адміністрації президента Володимир Литвин, у якого були неприязні стосунки з журналістом Гонгадзе. Литвин помстився Гонгадзе руками Кучми і Кравченка.

Організатором викрадення і вбивства Гонгадзе був міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, співорганізатором — керівник апарату МВС генерал-полковник Едуард Фере. Виконавці злочину: генерал-майор Олексій Пукач і троє офіцерів міліції, його підлеглі — Валерій Костенко, Микола Протасов і Олександр Попович. Всі четверо судом визнанні винними в умисному вбивстві Георгія Гонгадзе і засуджені до позбавлення волі від 12 до 13 років, Пукач — довічно. Пособником вбивства Георгія Гонгадзе у формі приховування злочину (ст. 396 ККУ) є Микола Джига — перший заступник міністра внутрішніх справ Кравченка.

В Печерському районному суді Києва Пукач визнав причетність Володимира Литвина і Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Після оголошення вироку 29 січня 2013 року, яким Пукач був засуджений до довічного ув’язнення, суддя Мельник запитав у Пукача, чи погоджується він з вироком, на що Пукач відповів: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин».

«Я все розповів під час слідства і під час суду, але правду в цьому залі хотів знати один адвокат Федур»,- заявив Пукач. Адвокат потерпілої сторони Валентина Теличенко сказала: «Слава Богу, цю фразу чула не тільки я, але й журналісти. Насправді Пукач неодноразово в досудових і судових свідченнях говорив про Кучму і Литвина, про те, де і коли зустрічався з Литвином, але це не було використано в розслідуванні замовників вбивства».
Наприклад, 30 серпня 2011 року Пукач під час допиту в суді назвав замовників вбивства журналіста Гонгадзе колишнього президента Кучму і ексглаву АП Литвина.

У другій половині березня 2011 року, будучи народним депутатом, я учергове звернувся в Генеральну прокуратуру з депутатським зверненням про порушення кримінальної справи проти Кучми, оскільки мною були встановлені додаткові докази про причетність Кучми до злочинів відносно журналіста Георгія Гонгадзе і громадського діяча Олексія Подольського.

21 березня 2011 року Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу проти Кучми. На прес-конференції заступник генпрокурора Ренат Кузьмін заявив: «У відношенні Кучми порушено справу. Він підозрюється у причетності до незаконних дій та вбивства Гонгадзе і злочинних дій стосовно Подольського».

Згодом справа з обвинувальним висновком щодо Кучми була направлена в Печерський районний суд Києва для розгляду по суті. Але в «хитрий» спосіб (за вказівкою генпрокурора Віктора Пшонки досудове слідство у справі було раптово поновлено, коли вона уже знаходилася в суді) суд визнав постанову про порушення справи проти Кучми незаконною і справу закрили.

У грудні 2014 року Кузьмін в ефірі телеканалу «1+1» заявив: «У 2013 році ми отримали інформацію про те, що за закриття карної справи проти Леоніда Кучми було сплачено безпрецедентний хабар у мільярд доларів. Стало відомо, що гроші за мовчання отримали і деякі свідки цієї справи і учасники процесу».

Голова СБУ Леонід Деркач (помер 14.01.2022) був організатором вчинення ще одного злочину проти Гонгадзе, який виразився в незаконному заведенні щодо журналіста оперативно-розшукової справи «Провокатор», веденні незаконного стеження за Гонгадзе і прослуховуванні його телефонних розмов. Ці злочинні дії Деркач вчинив за вказівкою Кучми, який наказав Деркачу зробити Георгію Гонгадзе «пизд…ць», що на кримінальному жаргоні злочинців означає «вмерти» або «смерть».

Очолювана мною слідча комісія встановила, що за прямою вказівкою президента Кучми голова СБУ Деркач у лютому 2000 року організував замах на вбивство народного депутата Олександра Єльяшкевича, голови парламентської ТСК, яка встановила, що на президентських виборах 1999 року Кучма повторно став президентом України шляхом масових фальсифікацій, підкупу виборців і адміністративного ресурсу. Єльяшкевич добивався визнання президентських виборів недійсними і усунення Кучми від влади.

У червні 2000 року за наказом міністра внутрішніх справ Кравченка Олексій Пукач разом з двома своїми підлеглими, офіцерами міліції Миколою Наумець і Олегом Мариняк викрали в Києві громадського діяча Олексія Подольського, відвезли його в лісосмугу Прилуцького району Чернігівської області, де побили, погрожували вбивством, викопуванням власної могили, накинувши ремінь на шию, душили. Подольському пощастило — залишився живим.

Виконавці злочину Пукач, Наумець і Мариняк визнані судом винними і засуджені до позбавлення волі. Сценарій викрадення Подольського до дрібниць аналогічний тому, як це сталося з Гонгадзе.

ТСК встановила, що замовником злочину проти Подольського був президент Кучма. Кравченко особисто доповів Кучмі про обставини викрадення і побиття Подольського працівниками міліції. Президент Кучма схвалив злочинні дії Кравченка і його підлеглих.

Матеріали розслідування і висновки ТСК у вересні 2005 року я доповів народним депутатам на сесії Верховної Ради. Парламент взяв звіт до відома і зобов’язав мене направити матеріали ТСК Генеральному прокурору Святославу Піскуну, якого я вимагав відправити у відставку за покривання злочинної діяльності Кучми. Верховна Рада в пожежному порядку 342 голосами з 383 присутніх в залі проголосувала за припинення діяльності очолюваної мною комісії.

Як народний депутат я направив Генеральному прокурору матеріали ТСК разом з депутатським запитом про порушення кримінальної справи проти Кучми, Литвина, Кравченка і Деркача, притягнення їх до кримінальної відповідальності і взяття під варту, як співучасників викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів.

Гарантії юридичної недоторканості Кучмі і Литвину надали президент США Джордж В. Буш і президент Польщі Олександр Кваснєвський.
За що? Пригадайте події Помаранчевої революції, її кульмінацію, хто був посередником переговорів між кандидатами в президенти Ющенком і Януковичем, Кучмою і Литвином і як був призначений «третій» тур голосування.

Нагадаю, що зять Кучми Пінчук переказав мільйони доларів на рахунок Фонду Кваснєвського, який був створений після закінчення його президентських повноважень у грудні 2005 року. Окрім того експрезидент Кваснєвський був обраний членом правління міжнародної мережі «Ylta Europen Strategy (YES), яка належить Пінчуку. Після цього Пінчук публічно заявив, що «Польщі належить особлива, виняткова роль в процесі євроінтеграції України». Інформацію про це ви можете знайти в інтернеті.

Матеріали ТСК читайте тут: https://ukrreporter.com.ua/golovne/statti/zamovnyky-vbyvstva-zhurnalista-georgiya-gongadze-vidomi-ale-ne-pokarani-j-dosi-grygorij-omelchenko.html

З Днем народження, дорогий мій шураві Георгій! Світла пам’ять про тебе буде вічною!

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України,
лицар ордену ООН «Діяння на благо народів»,
медалі ЄС «Європа — союз цінностей»,
відзнаки Канадського королівського легіону Хрест «Вікторія»,
народний депутат України 2-6 скликань,
член ПАРЄ (2006-2010), генерал-лейтенант СБУ,
почесний голова Спілки офіцерів України,

Читайте також: Справа про вбивство журналіста Гонгадзе є найрезонанснішою в історії України

Сообщение Чи понесуть покарання замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе? появились сначала на Український репортер.

Хоча безпосередніх убивць покарано, однак досі до суду не притягнуто ані замовників злочину, ані організаторів.

Читайте матеріал: Знову з Кучмою!

Журналіста вбив (задушив паском) начальник Головного управління кримінального пошуку МВС України Олексій Пукач, якому допомагали і троє його підлеглих – Валерій Костенко, Олександр Попович і Микола Протасов. Людина, яка віддавала Пукачу злочинний наказ, тобто замовник, зазначена у матеріалах кримінальної справи без імені й прізвища: “Особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження”.

У вересні 2000 році Георгій разом з Оленою Притулою заснували інтернет-видання «Українська правда». До цього працював в телекомпанії, на радіостанції, гостро критикував тодішню верховну владу, особливо президента Леоніда Кучму.

Наприкінці червня 2000 року за журналістом розпочали зовнішнє спостереження. Георгій офіційно звернувся з листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька, у якому виклав факти щодо стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб.

Прокуратура формально переадресувала заяву журналіста до Головного управління внутрішніх справ міста Києва, яке й встановило, що машина, з якої велося спостереження, мала номери, рік тому зняті з реєстрації.

Близько 22:30 вечора 16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе вийшов із квартири Олени Притули, головної редакторки «Української правди» і зник.

Колеги Георгія, журналісти громадськість гучно вдарили на сполох, його шукали, вимагали від правоохоронців знайти Гонгадзе. У країні піднялася величезна хвиля – інформаційна кампанія: «Знайдіть журналіста Гонгадзе!».

Лише 2 листопада в лісі біля Таращі було знайдено безголовий труп. Дружина – Мирослава Гонгадзе – і друзі впізнали у ньому Георгія.

Як викрадали журналіста

Ось що встановило розслідування «Української правди»: 16 вересня. «О 22:20 з будинку №7 на бульварі Лесі Українки в Києві вийшов чоловік із чорною сумкою зі шкірозамінника з написом “50 років НАТО” і пакетом з кавунами (це був Гонгадзе. – Ред.)…Чоловік вийшов на проїжджу частину, щоб зловити таксі. За кілька секунд поруч із ним зупинився автомобіль Hyundai Sonata. Чоловік швидко домовився з водієм про маршрут. Їхати було недалеко – на вулицю Червоноармійську.

Водій попросив пасажира розміститися на задньому сидінні, пояснивши це тим, що переднє несправне. Після цього до автівки підбігли ще троє чоловіків. Двоє сіли ліворуч і праворуч від пасажира, а один – на “зламане” переднє сидіння…

Hyundai Sonata з Гонгадзе, затиснутим двома оперативниками на задньому сидінні, й Пукачем, який з переднього сидіння бив журналіста гумовим кийком, виїжджає з Києва одеською трасою. Дорогою кілька разів зупиняються, щоб змінити номери на машині.

Пукач наказує водію Поповичу заїхати в село Сухоліси Білоцерківського району, де в будинку тестя бере мотузку і лопату.

10 хвилин по опівночі автомобіль зупиняється у безлюдному місці. Гонгадзе виволікають із машини, стягують з нього куртку, кидають на землю, зв’язують мотузкою руки й ноги. Попович викопує яму неподалік від автівки. Зв’язаного відносять до ями, і Пукач його душить. Спершу руками, потім паском.
Коли все було скінчено, тіло скидають у яму, обливають бензином і підпалюють. Потім закидають землею і сухою травою…»

“Касетний скандал” і низка смертей

Як пише «УП», «28 листопада 2000 року розгорівся “касетний скандал”, який назвали “кучмагейтом”. Олександр Мороз оприлюднив зміст магнітофонних записів, нібито зроблених майором держохорони Миколою Мельниченком у кабінеті Кучми. Нацихплівкахпрезидент, голова його адміністрації ВолодимирЛитвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко і керівник СБУ Леонід Деркач обговорюють можливість  іспособи усунення журналіста Георгія Гонгадзе…

22 жовтня 2003 року генпрокурор Піскун підписує ордер на арешт Пукача. Його затримують, однак потім відпускають під підписку про невиїзд. Пукач переховується.

4 березня 2005 року знаходять мертвим колишнього голову МВС Юрія Кравченка. На думку слідства, він покінчив життя самогубством, двічі вистріливши собі у голову. Версія самогубства досі викликає сумніви».

21 липня 2009 року затримують Пукача…

29 січня 2013 року суд виносить Пукачу вирок – довічне ув’язнення».

І дещо про суд над убивцями журналіста

Автор цих рядків був у судовій залі, коли оголошували вирок Валерію Костенку, Олександру Поповичу і Миколі Протасову. У вироку вбивцям Георгія Гонгадзе навіть натяку немає на можливу зацікавленість деяких українських правителів щодо усунення журналіста. Втім, там немає жодного слова про те, що ця справа – політична. Сказано лише: “Георгій Гонгадзе опублікував у ЗМІ низку критичних статей щодо влади, чинного Президента України, вищих посадових осіб держави…”

У залізній клітці, низько-низько опустивши голови і опустивши очі, сидять вони – Микола Протасов та Валерій Костенко, полковники, підручні зловісного генерала Олексія Пукача. Неподалік у залі маячить у першому ряду і третій фігурант цієї справи – Олександр Попович, майор, оперуповноважений, водій Пукача. І хоча він поки що не під вартою (у нього – підписка про невиїзд), тим не менш поряд з ним – двоє чоловіків у цивільному. Поповичем щільно опікуються, щоб не втік.

На годиннику – 11.00. У столичному Апеляційному суді ось-ось буде поставлено маленьку точку у кримінальній справі про викрадення та вбивство Георгія Гонгадзе. Але, виявилося, що ці “ось-ось” розтяглися на п’ять годин. Саме стільки часу знадобилося судді Ірині Григор’євій для оголошення вердикту.
Великої, жирної точки, як відомо, у цьому розслідуванні досі немає. Замовників не знайдено, не викрито. Там, у судовій залі, я запитував себе: чи прозвучать у вироку прізвища відомих персон, чиї голоси нібито зафіксовані на плівках майора Мельниченка?

Чиє прохання виконував генерал Пукач, коли організував та особисто очолив полювання на журналіста? Чи є у судових матеріалах посилання на допити екс-президента України Леоніда Кучми, колишнього голови СБУ Леоніда Деркача?

Про так званий касетний скандал у вироку навіть не згадувалося. Адже справа щодо генерала Пукача була виділена в окреме провадження. До того ж, ще на початку судового розгляду, у 2006 році, Феміда відхилила клопотання адвоката Андрія Федура про виклик до суду низки свідків, зокрема Леоніда Кучму, Андрія Деркача, Володимира Литвина, Миколу Мельниченка, Григорія Омельченка…

Нагадаємо: у грудні 2000 року Юрій Кравченко заявив із парламентської трибуни: “…На тій касеті, яка демонструвалася, я не можу стверджувати, що це мій голос чи голоси інших осіб, яких я знаю”.
Щодо Леоніда Кучми, то він поривався навіть дати свідчення у судовому процесі у справі про вбивство Гонгадзе. І наголошував, що “це була величезна політична провокація, спрямована як проти чинного президента, так і загалом проти України”.

Григорій Омельченко про слідчу комісію Верховної Ради

Верховна Рада свого часу створила Тимчасову слідчу комісію з розслідування «справи Гонгадзе», яку очолив нардеп Григорій Омельченко (сьогодні – генерал-лейтенант СБУ у відставці). Омельченко стверджує:

«Встанмовити юридично-процесуально всіх злочинців, причетних до вбивства журналіста, вдалося лише після перемоги Помаранчевої революції і зміни кримінально-політичного режиму Кучми, який був замовником викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та інших тяжких злочинів, – говорить Омельченко.
-У тісній співпраці з оновленими МВС, СБУ і Генпрокуратурою, на основі встановлених доказів очолювана мною ТСК дійшла висновку, що замовником викрадення і вбивства Гонгадзе був президент Леонід Кучма. Особа, яка підбурила Кучму замовити викрадення і вбивство Георгія – глава Адміністрації президента Володимир Литвин.

Організатором злочину був міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, співорганізатором – керівник секретаріату МВС генерал-полковник Едуард Фере. Обидва мертві.

Виконавці викрадення і вбивства Гонгадзе – генерал-лейтенант міліції Олексій Пукач і три офіцери міліції (його підлеглі Валерій Костенко, Микола Протасов і Олександр Попович.) – засудженні до позбавлення волі (один із них уже помер в колонії)».

Омельченко говорить: «В Печерському районному суді Києва Пукач визнав причетність Володимира Литвина і Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Після оголошення вироку 29 січня 2013 року, яким Пукач був засуджений до довічного ув’язнення, суддя Мельник запитав у Пукача, чи погоджується він з вироком, на що Пукач відповів: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин».

«Я все розповів під час слідства і під час суду, але правду в цьому залі хотів знати один адвокат Федур»,- заявив Пукач.

Адвокат потерпілої сторони Валентина Теличенко сказала: «Слава Богу, цю фразу чула не тільки я, але й журналісти. Насправді Пукач неодноразово в досудових і судових свідченнях говорив про Кучму і Литвина, про те, де і коли зустрічався з Литвином, але це не було використано в розслідуванні замовників вбивства».

Наприклад, 30 серпня 2011 року Пукач під час допиту в суді назвав замовників вбивства журналіста Гонгадзе колишнього президента Кучму і ексглаву АП Литвина.

Голова СБУ Леонід Деркач був організатором вчинення ще одного злочину проти Гонгадзе, який виразився в незаконному заведенні щодо журналіста оперативно-розшукової справи «Провокатор», веденні незаконного стеження за Гонгадзе і прослуховуванні його телефонних розмов. Ці злочинні дії Деркач вчинив за вказівкою Кучми, який наказав Деркачу зробити Георгію Гонгадзе «пиз…ць», що на мові, сленгу «блатних» злочинців означає «вмерти» або «смерть».

На журналістське запитання щодо долі висновків парламентської ТСК Омельченко відповів:

«Матеріали розслідування і висновки ТСК у вересні 2005 року я доповів народним депутатам на сесії Верховної Ради. Парламент взяв звіт до відома і зобов’язав мене направити матеріали ТСК Генеральному прокурору Святославу Піскуну, якому я пропонував висловити недовіру і відправити його у відставку. Після цього Верховна Рада в пожежному порядку 342 голосами з 383 присутніх в залі проголосувала за припинення діяльності очолюваної мною комісії.

Як народний депутат я направив Генеральному прокурору матеріали комісії разом з депутатським запитом про порушення кримінальної справи проти Кучми, Литвина, Кравченка і Деркача, притягнення їх до кримінальної відповідальності і взяття під варту, як співучасників викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів».

«Звичайно, зроблені мною і ТСК висновки не є істиною в останній інстанції. Її повинні встановити генеральний прокурор і суд.Та скільки їх уже було цих генеральних прокурорів за 23 роки після вбивства Георгія. Не перерахуєш… Про суди промовчу…» – говорить Омельченко.

14 грудня 2011 року рішенням Печерського районного суду Києва з Леоніда Кучми було знято обвинувачення у причетності до вбивства Гонгадзе.

Нагадаємо дещо. У лютому 2001 року на прямій лінії у редакції газети “ФАКТИ” Кучма сказав: «Я його не вбивав – ось усім, що в мене є, клянуся».

У 2006 році в інтерв’ю виданню «Гордон» Мирослава Гонгадзе на запитання, чи Кучма міг бути замовником вбивства Георгія Гонгадзе відповіла:

«Абсолютно міг. Жодного разу з Леонідом Кучмою я не розмовляла, але мені здається, якщо людина не відчуває перед іншою людиною своєї провини, поговорити з нею не є для неї проблемою. Кучма так на це й не наважився, він від мене тікав. Якось я зустрілася з ним очима під час похорону Олександра Ємця… Ми стояли приблизно на відстані двох метрів, як раптом він звів очі і… побачив мене. Я була вся в сльозах, бо оплакувала друга, який лежав у труні, але плакала й від болю, бо бачила у тому, що відбувається, якийсь цинізм. Кучма розмовляв зі своїми підлеглими, але побачивши мене, миттєво розвернувся і стрімко вийшов із зали…

Якби Президент Кучма не був ні в чому винен, він би, мабуть, щонайменше зі мною зустрівся. Ні разу я не почула від нього ні вибачень, ні запитань, ні якихось слів втіхи — нічого. Це мої особисті відчуття, але є й факти, що їх підтверджують. На записах, зроблених у його кабінеті, Кучма постійно вимагає від своїх підлеглих, зокрема безпосередньо від Кравченка, розправитися з Георгієм. Він не казав: “Убити” – такі слова не звучали, але все твердив: “Розберіться з Гонгадзе”. Це я вам викладаю у культурних словах, бо розмови, які там велися, просто жахливі, дослівно їх повторювати неможливо. “Розберіться!”, “Зніміть з нього штани і вивезіть у ліс”, “Віддайте його чеченцям, відвезіть до Чечні”…».

Свою причетність до начебто підбурювання Кучми розправитися з Гонгадзе категорично заперечував і Волордимир Литвин.

Георгія Ґонґадзе поховали 22 березня 2016 року на території церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві. «Він став не тільки символом боротьби проти авторитаризму, але й символом початку демократизації України та зміцнення громадянського суспільства», зазначає «УП».

23 серпня 2005 року президент України Віктор Ющенко своїм указом присвоїв Георгію Гонгадзе звання Герой України з удостоєнням ордена Держави «За самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, відданість журналістській справі».

Леонід Фросевич

На цю тему:

• Замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе відомі, але не покарані й досі – Григорій Омельченко

Сообщение Справа про вбивство журналіста Гонгадзе є найрезонанснішою в історії України появились сначала на Український репортер.

Про це йдеться у журналістському розслідуванні “Слідства.Інфо”

“Слинько відомий тим, що входив у трійку суддів Апеляційного суду Києва, які відпустили з-під варти вбивцю Гонгадзе – ексначальника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача.

Після цього Пукач втік та переховувався від правоохоронців майже 6 років, поки його не спіймали в одному з сіл на Житомирщині.

Слинько пішов у відставку з 30-річним стажем. У 2017 році він був визнаний Громадською радою доброчесності таким, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, зокрема через свої рішення.

Читайте також:

• 900 000 гривень – голові Конституційного Суду Тупицькому. Чому держава роздає щедроти панам з верхніх щаблів?

Також відомо, що Слинько був причетний до засудження колишнього генерального прокурора Юрія Луценка під час президентства Віктора Януковича. Тоді міжнародна спільнота виступила із заявою, що в Україні відсутні суди, які дотримуються міжнародних стандартів щодо справедливого, прозорого і незалежного судового процесу.

Луценка засудили у 2012 році, але його виправдав Європейський суд з прав людини. ЄСПЛ постановив, що під час судового процесу над Луценком було порушено низку статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У квітні 2013 року вже касаційну скаргу Юрія Луценка на свій вирок розглядає колегія суддів, яку очолював Слинько. Попри рішення ЄСПЛ судді одноголосно залишають вирок у силі.

Читайте також:

• Короновані на владу і привілеї

У суддівській декларації доброчесності Слинько, всупереч закону, приховав, що був причетний до цього судового процесу.

Також у цій декларації він приховав, що був дотичний до суду над Дмитром Павліченком та його сином Сергієм. Їх визнали винними у жорстокому вбивстві судді у березні 2011 року. Справа мала великий суспільний резонанс через неякісну роботу правоохоронців та суддів. У громадськості складалося враження, що Павліченки є “цапами-відбувайлами” у цій історії, поки справжні вбивці гуляють на свободі.

Читайте також:

• Справа про мільйони Князєва: знайдено $500 000. Чиї гроші?

Слинько був у колегії суддів, яка залишила в силі вирок Павліченкам. У 2014 році їх амністували як політв’язнів.

Суддя також має ще проблеми з деклараціями. ГРД виявила, що він купив дачний будинок і два дорогі авто, цінну зброю та приблизно раз на рік всією родиною вчотирьох з дітьми подорожують. Проте у деклараціях судді на все це немає грошей.

Попри усі свої рішення та скандали Слинько залишився суддею, потрапив до Верховного Суду і пішов 18 квітня 2023 року у відставку. Тепер держава зобов’язана йому вже як судді у відставці щомісяця пожиттєво виплачувати близько 100 тисяч гривень з бюджету.

За даними “Слідства.Інфо”, можливість піти у відставку після 20 років служіння державі передбачена лише для тих суддів, хто не брав хабарів, судив чесно та не має відкритих дисциплінарних проваджень. Розмір пожиттєвої виплати залежить від стажу судді та його зарплатні. У середньому судді отримують майже 100 тисяч гривень щомісяця”.

Читайте також:

• Замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе відомі, але не покарані й досі – Григорій Омельченко

Сообщение Суддя Слинько, що звільнив вбивцю Гонгадзе, отримує мільйонні виплати появились сначала на Український репортер.

Як повідомляє Укранська правда, учасники акції, журналісти й правозахисники згадали про внесок Гонгадзе у боротьбу проти агресивної зовнішньої політики росії, яку та вела проти сусідніх країн протягом багатьох століть, а також про українських та закордонних журналістів, вбитих окупантами від початку вторгнення на територію України.

Читайте також: День пам’яті українських журналістів. Схиляємо голови перед полеглими колегами

На заході говорили в тому числі й про злочини та утиски проти громадянських журналістів, які окупаційна російська влада вчиняє в окупованому Криму та на інших тимчасово непідконтрольних Україні територіях.

Під час акції відбулось відкриття фотовиставки The War Is Not Over Yet про злочини росії проти медіа та журналістів в Україні після 24 лютого 2022 року.

Читайте також: Знову з Кучмою!

Нагадаємо, що 23 роки тому в ніч з 16 на 17 вересня Гонгадзе був викрадений правоохоронцями в центрі Києва, а пізніше жорстоко вбитий.

На цю тему: Замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе відомі, але не покарані й досі – Григорій Омельченко

Сообщение У Києві вшанували пам’ять Георгія Гонгадзе та вбитих українських журналістів появились сначала на Український репортер.

Був у нього на ефірах, давав інтерв’ю. При зустрічах спілкувалися за кавою в буфеті Верховної Ради на різні теми, хоча різниця у віці була солідною (18 років) – за віком він міг годитися мені в сини.

Виявилося, що у наших біографіях багато спільного. Обоє народилися в травні, служили в радянській армії, виконували «інтернаціональний обов’язок» за кордоном, були учасниками воєнних конфліктів, маємо поранення, знаємо, що таке військове братерство і офіцерська честь, мали загострене почуття справедливості. На цьому і зійшлися. Склалися приятельські дружні відносини.

На цю тему: У столиці вшанували пам’ять Георгія Гонгадзе і всіх загиблих українських журналістів

В пам’ять врізалося, коли на одній із зустрічей, Георгій радісно повідомив про народження двох ангелочків – донечок-близнят Нані і Соломії і показав їх світлини. Випили по бокалу червоного вина за їх щасливу долю…

У 1998 році під час парламентських виборів був утворений виборчий блок «Вперед, Україно!», до якого увійшли я, Віктор Мусіяка, Сергій Головатий, Володимир Стретович, Віктор Шишкін, В’ячеслав Білоус, Анатолій Єрмак та інші – всього 151 кандидатів. Георгій очолював пресслужбу і був одним із керівників нашого виборчого штабу. Багато із нас були повторно обрані народними депутатами.

Для мене Георгій не помер. Він загинув на інформаційному полі бою за Правду і Справедливість. Його не вбили душмани в Афгані. Він вижив під час громадянської війни в Грузії, в якій брав участь як журналіст і воював на стороні повстанців. Був тяжко поранений. Лікарі вийняли з тіла Георгія близько 30 осколків, декілька залишилися в тілі на завжди як і пам’ять про нього…

Близько опівночі 16 вересня 2000 року Георгія по дорозі додому викрали. Його вивезли за Київ і біля села Сухоліси Білоцерківського району по звірячому розтерзали (задушили, відрізали голову і спотворили тіло вогнем) «перевертні в міліцейських погонах» – «орли» міністра внутрішніх справ Кравченка за його усним наказом, на замовлення президента Кучми і глави його Адміністрації Литвина.

Пригадую, будучи головою нової парламентської ТСК (створення якої я добився у 2002 році), у 2003 році я був у відрядженні у Вашингтоні у справі Георгія і так званих «плівок» майора Миколи Мельниченка (колишнього охоронця Кучми).

В столиці США зустрівся з його дружиною. На зустріч Мирослава прийшла з доньками. Поки вона писала заяву про обставини зникнення і вбивства чоловіка, я спілкувався з Нані і Соломією. Одна з них (здається, Соломія) сиділа поруч зі мною за столом і малювала фломастерами на аркуші паперу малюнок. На ньому були сонечко, хмаринки, на одній із них сидів чоловічок, на землі – дерева, трава і три фігурки – дві маленькі і більша по середині, які трималися за руки. Я запитав, хто це? Маленька художниця відповіла: ми з мамою і показала рукою на Мирославу і сестричку, а на хмаринці – наш тато. Він полетів на небо і скоро повернеться і подарувала мені свій малюнок: «на, візьми, це тобі!»…

Подумки я дав собі слово: зроблю все від мене залежне і що в моїх силах, щоб встановити всіх учасників вбивства Георгія і покарати їх судом.

Встановити юридично-процесуально всіх злочинців вдалося лише після перемоги Помаранчевої революції і зміни кримінально-політичного режиму Кучми, який був замовником викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та інших тяжких злочинів.

У тісній співпраці з оновленими МВС, СБУ і Генпрокуратурою, на основі встановлених доказів очолювана мною ТСК дійшла висновку, що замовником викрадення і вбивства Гонгадзе був президент Леонід Кучма. Особа, яка підбурила Кучму замовити викрадення і вбивство Георгія – глава Адміністрації президента Володимир Литвин.

Організатором злочину був міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, співорганізатором – керівник секретаріату МВС генерал-полковник Едуард Фере. Обидва мертві.

Виконавці викрадення і вбивства Гонгадзе – генерал-лейтенант міліції Олексій Пукач і три офіцери міліції (його підлеглі Валерій Костенко, Микола Протасов і Олександр Попович.) – засудженні до позбавлення волі (один із них уже помер в колонії).
Головні ж винуватці викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе Кучма (замовник) і Литвин (підбурювач-замовник) – живі й здорові, насолоджуються життям і досі не понесли судового покарання.

– Ви можете впевнено назвати ім’я замовника убивства журналіста?

У грудні 2020 року журналіст Володимир Сонюк, який брав у мене інтерв’ю, запитав прямо: Ви можете впевнено назвати ім’я замовника убивства журналіста?

Я відповів (цитую дослівно з інтерв’ю, опублікованого на сайті «Аргумент» 18.12.2020):

«Так, можу! Очолювана мною ТСК Верховної Ради встановила, що на державному рівні була створена організована злочинна організація (яку я назвав «державною політичною мафією») на чолі з президентом України Леонідом Кучмою… До керівного складу «мафії» входили підлеглі Кучми: глава АП Володимир Литвин, голова СБУ Леонід Деркач, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, голова ДПА Микола Азаров і Генеральний прокуратур Михайло Потебенько.

Кучмою був розписаний жорсткий механізм розподілу державної власності України, згідно з яким найближче оточення Кучми (його зять Віктор Пінчук, Ренат Ахметов, Ігор Коломойський, Дмитро Фірташ та інші) приватизували цілу країну.

Була вибудувана жорстока злочинна вертикаль державної влади (всіх її гілок), яка були повністю узурпована Кучмою. Все було підпорядковано одній меті: укріпити президентську владу Кучми і за будь-яку ціну зробити його президентом на другий строк і можливо переобрати і на третій термін шляхом юридичних маніпуляцій з Конституцією України.

Парламентська слідча комісія встановила, що замовником викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе був президент України Леонід Кучма.

У другій половині березня 2011 року я вчергове звернувся в Генеральну прокуратуру з депутатським зверненням про порушення кримінальної справи проти Кучми, оскільки мною були встановлені додаткові докази про причетність Кучми до злочинів стосовно журналіста Георгія Гонгадзе і громадського діяча Олексія Подольського.

Через декілька днів з приводу мого звернення мене запросив перший заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін. Близько години ми аналізували зібрані докази, щодо злочинів, вчинених Кучмою.

21 березня 2011 року Кузьмін порушив кримінальну справу проти Кучми. На прес-конференції Кузьмін заявив: «Стосовно Кучми порушено справу. Він підозрюється у причетності до незаконних дій та вбивства Гонгадзе і злочинних дій стосовно Подольського».
Згодом справа з обвинувальним висновком щодо Кучми була направлена до Печерського районного судуКиєва для розгляду по суті. Але в «хитрий» спосіб (за вказівкою генпрокурора Віктора Пшонки досудове слідство у справі було раптово поновлено, коли вона уже знаходилася в суді, а Кузьмін був у відрядженні за кордоном) суд визнав постанову про порушення справи проти Кучми незаконною і справу закрили. Кузьміна ж звільнили з займаної посади.

Про Кузьміна також читайте: Власнику “золотої лопати” і любителю “Мурки” Ренату Кузьміну заочно обрали запобіжний захід – СІЗО

У грудні 2014 року Ренат Кузьмін заявив в ефірі телеканалу «1+1» заявив: «У 2013 році ми отримали інформацію про те, що за закриття карної справи проти Леоніда Кучми було сплачено безпрецедентний хабар у мільярд доларів. Стало відомо, що гроші за мовчання отримали і деякі свідки цієї справи і учасники процесу».

«У пакеті домовленостей з минулою владою входило і моє звільнення з прокуратури з притягненням до кримінальної відповідальності за сфальсифікованим звинуваченням. Ми хотіли перевірити цю інформацію слідчим шляхом, але не встигли»,- сказав Кузьмін.

За висновками ТСК підбурювачем вчинення злочину проти Георгія Гонгадзе був глава Адміністрації президента Володимир Литвин, у якого були неприязні стосунки з журналістом Гонгадзе. Литвин помстився Гонгадзе руками Кучми і Кравченка.

Організатором викрадення і вбивства Гонгадзе був міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, співорганізатором – керівник апарату МВС генерал-полковник Едуард Фере.

Виконавці злочину: генерал-майор Олексій Пукач і троє офіцерів міліції, його підлеглі – Валерій Костенко, Микола Протасов і Олександр Попович. Всі четверо судом визнанні винними в умисному вбивстві Георгія Гонгадзе і засуджені до позбавлення волі від 12 до 13 років, Пукач – довічно.

В Печерському районному суді Києва Пукач визнав причетність Володимира Литвина  і Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Після оголошення вироку 29 січня 2013 року, яким Пукач був засуджений до довічного ув’язнення, суддя Мельник запитав у Пукача, чи погоджується він з вироком, на що Пукач відповів: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин».

«Я все розповів під час слідства і під час суду, але правду в цьому залі хотів знати один адвокат Федур»,- заявив Пукач.

Адвокат потерпілої сторони Валентина Теличенко сказала: «Слава Богу, цю фразу чула не тільки я, але й журналісти. Насправді Пукач неодноразово в досудових і судових свідченнях говорив про Кучму і Литвина, про те, де і коли зустрічався з Литвином, але це не було використано в розслідуванні замовників вбивства».

Наприклад, 30 серпня 2011 року Пукач під час допиту в суді назвав замовників вбивства журналіста Гонгадзе колишнього президента Кучму і ексглаву АП Литвина.

Голова СБУ Леонід Деркач був організатором вчинення ще одного злочину проти Гонгадзе, який виразився в незаконному заведенні щодо журналіста оперативно-розшукової справи «Провокатор», веденні незаконного стеження за Гонгадзе і прослуховуванні його телефонних розмов. Ці злочинні дії Деркач вчинив за вказівкою Кучми, який наказав Деркачу зробити Георгію Гонгадзе «пиз…ць», що на мові, сленгу «блатних» злочинців означає «вмерти» або «смерть».

Очолювана мною слідча комісія встановила, що за прямою вказівкою президента Кучми голова СБУ Деркач у лютому 2000 року організував замах на вбивство народного депутата Олександра Єльяшкевича, голови парламентської ТСК, яка встановила, що на президентських виборах 1999 року Кучма повторно став президентом України шляхом масових фальсифікацій, підкупу виборців і адміністративного ресурсу. Єльяшкевич добивався визнання президентських виборів недійсними і усунення Кучми від влади.
У червні 2000 року за наказом міністра внутрішніх справ Кравченка Олексій Пукач разом з двома своїми підлеглими, офіцерами міліції Миколою Наумцем і Олегом Мариняком викрали в Києві (так само як і Гонгадзе) громадського діяча Олексія Подольського, відвезли його в лісосмугу Прилуцького району Чернігівської області, де побили, погрожували вбивством, викопуванням власної могили, накинувши пояс на шию, душили. Подольському пощастило – залишився живим.
Виконавці злочину Пукач, Наумець і Мариняк визнані судом винними і засуджені до позбавлення волі. Сценарій викрадення Подольського до дрібниць аналогічний тому, як це сталося з Гонгадзе.

ТСК встановила, що замовником злочину проти Подольського був президент Кучма. Кравченко особисто доповів Кучмі про обставини викрадення і побиття Подольського працівниками міліції. Президент Кучма схвалив злочинні дії Кравченка і його підлеглих.

Кучма також дав доручення голові СБУ Деркачу «знищити мене і Анатолія Єрмака», коли Деркач доповів йому, що ми знайшли за кордоном валютні рахунки сімейства Кучми і його радника Волкова. Аудіо запис цієї розмови був обнародуваний Миколою Мельниченком і опублікований у ЗМІ.

Матеріали розслідування і висновки ТСК у вересні 2005 року я доповів народним депутатам на сесії Верховної Ради. Парламент взяв звіт до відома і зобов’язав мене направити матеріали ТСК Генеральному прокурору Святославу Піскуну, якому я пропонував висловити недовіру і відправити його у відставку. Після цього Верховна Рада в пожежному порядку 342 голосами з 383 присутніх в залі проголосувала за припинення діяльності очолюваної мною комісії.

Як народний депутат я направив Генеральному прокурору матеріали комісії разом з депутатським запитом про порушення кримінальної справи проти Кучми, Литвина, Кравченка і Деркача, притягнення їх до кримінальної відповідальності і взяття під варту, як співучасників викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів».

У грудні 2004 року замовник викрадення і вбивства журналіста Гонгадзе президент Кучма присвоїв підбурювачу до вчинення злочину Литвину звання Герой України з врученням ордена Держави.

23 серпня 2005 року президент України Віктор Ющенко своїм указом присвоїв Георгію Гонгадзе звання Герой України з удостоєнням ордена Держави «За самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, відданість журналістській справі».

Кравченко Литвину: офіцери МВС віддані Кучмі і виконають будь-яке завдання …

Під час розгляду Апеляційним судом Києва справи екс-генерала міліції Олексія Пукача, який убив журналіста Георгія Гонгадзе, представник потерпілої сторони Олександр Єльяшкевич зачитав протокол очної ставки Пукача з Литвином від 6 липня 2010 року.

Згідно з протоколом, Пукач “показав, що у вересні-жовтні 2000 року приблизно о 20-й чи 22-й годині поїхав з роботи на конспіративну квартиру, де його покликали до телефону. По телефону Фере, тодішній керівник апарату МВС України, наказав йому повернутися до міністерства і прибути в кабінет Кравченка (на той час голова МВС), що він і зробив. Коли він зайшов до кабінету Кравченка, то там у кімнаті відпочинку знаходилися Фере та перший заступник міністра внутрішніх справ Джига. Кравченко стояв біля стільця навпроти них. Через деякий час по телефону доповіли Кравченку, як він зрозумів, що приїхав глава Адміністрації президента Литвин. Через декілька хвилин у кабінет Кравченка, у кімнату відпочинку зайшов Литвин. Кравченко почав представляти йому Фере і Джигу. На це Литвин відповів, що він знає їх і що треба залишитися наодинці. Кравченко сказав Джизі і Фере, щоб вони вийшли, а він (Пукач) залишився. Кравченко почав представляти Литвина і його, не дивлячись на те, що Литвин наполягав залишитися наодинці. Кравченко показав на Пукача. На це Литвин відповів, що він знає, і знову наполягав, щоб залишитися наодинці. Кравченко сказав, що він доповідав президентові і йому, Литвину, також слід, щоб Литвин передав Леоніду Даниловичу, що офіцери МВС віддані президентові і виконають будь-яке завдання. Потім Кравченко сказав, щоб він (Пукач) теж вийшов із кабінету, і він пішов. Кравченко і Литвин залишились наодинці”.

Крім того, адвокат Єльяшкевич повідомив, що була проведена міжнародна експертиза від 11 березня 2009 року вилучених записів розмов від 3 липня 2000 року.

Записи містять інформацію про розмову Кучми та Литвина в кабінеті, де останній пропонує Кучмі вирішити питання з Гонгадзе через Кравченко: “Ні. Нехай Кравченко скаже, щоб на нього подіяли. Його треба пугнуть”.

Також на записах є розмова Кравченка з Кучмою, де останній передає розмову з Литвином: “А головне, що треба – Володя [Литвин] говорить: “Треба, щоб його чеченці вкрали і вивезли до Чечні, на х*й, і викуп попросили”.

Із цього випливає, зазначає Єльяшкевич, що саме Литвин запропонував Кучмі вирішити питання щодо Гонгадзе через Кравченка.
Адвокат також зазначає, що Литвина допитували кілька разів як свідка, проте “як вбачається з матеріалу судової справи, відсутні будь-які відомості щодо допиту Литвина після отримання слідством висновків міжнародної експертизи від 11 березня 2009 року, що є підставою про ставлення питання про умисні злочинні дії осіб, які проводили досудове розслідування, або свідоме вилучення матеріалу з допитом з матеріалів справи після закінчення досудового розслідування».

«На це повинен був звернути увагу суддя Мельник під час розгляду справи судом першої інстанції, але він свідомо “не помітив” цих кричущих фактів”, – зауважив Єльяшкевич

Хотіли, щоб Пукач наклав на себе руки

Вранці 3 серпня 2009 року під час огляду камери, в якій під посиленою охороною спецпідрозділу «Альфа» перебуває колишній генерал Олексій Пукач, було виявлено півтораметрову мотузку. «Постає питання: як цей предмет міг потрапити туди і з якою метою? Адже довжини шнура вистачило б, щоб Пукач наклав на себе руки. Відтак можна говорити, що дехто свідомо підштовхує головного фігуранта у справі про вбивство журналіста Гонгадзе до самогубства», — розповіло «Україні молодій» джерело, наближене до правоохоронних органів.

Силовики не змогли ані підтвердити, ані спростувати цієї інформації. «Олексій Пукач дійсно перебуває під цілодобовою охороною наших бійців зі спецпідрозділу «Альфа». Однак усе, що стосується розслідування справи, коментує винятково Генеральна прокуратура України», — пояснила «УМ» прес–секретар СБУ Марина Остапенко.

У Генпрокуратурі теж були небагатослівними, хоча факт виявлення стороннього предмета в камері Пукача і не спростували.

«Охорону здійснюють співробітники СБУ, — підтвердив керівник прес–служби Генпрокуратури Юрій Бойченко. — Проте я не можу ані підтвердити, ані спростувати інформацію про знайдену в камері мотузку».

З цього приводу я зробив депутатське звернення і від своїх колег з СБУ отримав конфіденційне підтвердження, що мотузка дійсно була виявлена в камері де утримується генерал Пукач і що на передодні його відвідували невідомі, які не були записані у журналі відвідувачів слідчого ізолятора.

Свідчення адвоката Пукача Олега Мусієнка

Особливу Вашу увагу привертаю до інтерв’ю колишнього адвоката Пукача Олега Мусієнка, яке він дав «Українській правді» у жовтні 2010 р.

Він наводить фактичні дані (докази), які підтверджують, що замовниками викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе були президент Кучма і глава його адміністрації Литвин. Окрім того ви відчуєте морально-психологічну атмосферу яка царила навколо розслідування справи вбивства Гонгадзе. Матимете уяву і про характер, психологічний портрет і психотип Пукача.

МІЙ КОМЕНТАР: наведені адвокатом Олегом Мусієнком факти відповідають дійсності. Вони мені були відомі як голові ТСК. Я мав можливість отримати ці та інші конфіденційні дані оперативним шляхом.

До сказаного адвокатом про свого підзахисного додам деякі факти з біографії Пукача. «Ця глибоко нещасна людина» (як висловився адвокат Мусієнко) має двох доньок-близнят. Душачи на смерть Георгія Гонгадзе він знав, що у нього також є дві малолітні доньки-близнята…

Пукач був кандидатом у майстри спорту з самбо. Брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, де отримав другу групу інвалідності, переніс інфаркт.
У серпні 1997 року Кучма нагородив Пукача орденом «За мужність» ІІІ ст. – «за бездоганне виконання військового і службового обов’язку, виявлені при цьому мужність, відвагу та високий професіоналізм». За цю нагороду, Пукач став зобов’язаним Кучмі на все життя.
На посаду начальника Управління кримінального пошуку Головного управління МВС України (з 2001 року – Департамент оперативної служби МВС) Пукач був призначений в серпні 2000 року. Після призначення Пукач активізував незаконну негласну оперативну роботу по Гонгадзе.
Після вбивства Гонгадзе Пукач отримав від Кучми звання генерал-лейтенанта міліції, а згодом і нову трикімнатну квартиру в елітному будинку Києва.
Отримали підвищення по службі і дострокові звання і три підлеглі Пукача (Протасов, Костенко і Попович), які разом з ним, на виконання явно злочинного усного наказу міністра внутрішніх справ Кравченка, викрали і вбили Георгія Гонгадзе…

Між МВС (Кравченко) і СБУ (Деркач) «папа» (так Кучму називало його близьке оточення) влаштував «соціалістичне змагання», хто швидше і краще виконає його замовлення по ліквідації Георгія Гонгадзе. Слово «папа» на кримінальному сленгу означає «ватажок злочинної групи (банди)».

Переміг міністр Кравченко. Вранці 17 вересня (субота) 2000 року Кравченко прибув на дачу до Кучми і доповів: завдання виконано – Гонгадзе замовк навічно і його тіло ніхто не знайде… Молодці, сказав президент. Готуй документи для нагородження…

Пізніше (цього ж дня) Деркач доповів Кучмі по телефону «сотка», що вночі «люди Кравченка» викрали Гонгадзе, вивезли із Києва і вбили біля села Сухоліси Білоцерківського району Київської області. За автомобілем, на якому Пукач і його підлеглі вивозили Георгія, було таємне зовнішнє спостереження оперативної групи СБУ, яка «вела» їх по Києву і за містом. В Київ «менти» повернулися без Гонгадзе, зазначив Деркач президенту. Знаю, зауважив «папа» і додав: замети сліди, щоб все було чисто, не так, як минуло разу.

Мався на увазі прокол Деркача, який за вказівкою президента організував стеження за мною і відав наказ вбити мене. Про це працівники СБУ повідомили Єрмаку, який з трибуни Верховної Ради заявив про підготовку замаху на моє життя і направив у Генпрокуратуру депутатський запит з цього приводу.

Нагадаю, що в листопаді 2003 року Генпрокуратура взяла Пукача під варту за звинуваченням у знищенні таємних документів, які підтверджували незаконне стеження міліцією за Гонгадзе в травні-липні 2000 року. Але за вказівкою Кучми Пукач був звільнений з під варти на підписку про невиїзд і він тут же зник на довгі шість років – з 2003 по 2009 рік. У 2005 році Пукачу заочно пред’явили звинувачення у вбивстві Гонгадзе і оголосили в розшук.

Пукач був затриманий бійцями «Альфи» СБУ 21 липня 2009 року в селі Молочки Чуднівського району Житомирської області, де він жив зі співмешканкою у «надзвичайній бідності». Пукач одразу зізнався, що він зі своїми підлеглими (назвав їх прізвища), за наказом міністра Кравченка, на замовлення Кучми і Литвина викрав і вбив журналіста Георгія Гонгадзе.

Мені вдалося подивитися оперативне відео фізичного затримання Пукача і його свідчення, які він дав відразу після затримання.
Згідно з повідомленням колишнього співробітника особливо секретного спецпідрозділу МВС України, того самого, у якому служив і Пукач, він був завербований 3-м Управлінням КДБ УРСР ще в 1982 році. Пукач був негласним агентом (таємним співробітником) КДБ під оперативними псевдонімом «Солдатов» та «Тіхуша». Вербування Пукача КДБ відбулось під час його служби в київській «сімці» — підрозділі «зовнішнього спостереження» УВС міста Києва. Пукач з колегами по службі вів таємне спостереження за одним з підпільних підприємців Києва. Після одержання підприємцем від свого компаньйона великої суми грошей, Пукач разом з колегами пограбували його. Пукач з колегами не знали, що самі перебували під спостереженням КДБ. Наступного дня Пукачу запропонували таємно співпрацювати з КДБ або бути відданим під суд. Він вибрав співпрацю з КДБ і став негласним агентом Комітету держбезпеки. Після того як Радянський Союз розвалився, і КДБ змінило вивіску на СБУ, Пукач продовжував залишатися агентом СБУ.

Зауважу, що аналогічним способом у 1973 році був завербований і Віктор Медведчук, який, будучи студентом другого курсу юридичного факультету Київського університету вчинив жорстке побиття неповнолітнього і був взятий під варту. Щоб не бути засудженим і не потрапити у місця позбавлення волі, дав добровільну згоду на таємну співпрацю з органами КДБ УСРС по «п’ятій», так званій «дисидентській лінії». Дослужився до статусу особо цінного агента, працював під псевдонімом «Соколовський».

Фальсифікація справи в суді

Адвокатка Тетяна Костіна заявила, що з матеріалів кримінального провадження щодо вбивства журналіста Георгія Гонгадзе зникли слова засудженого ексгенерала Міністерства внутрішніх справ Олексія Пукача про те, що до цієї справи причетний другий президент України Леонід Кучма та ексголова парламенту Володимир Литвин.

Про це вона сказала під час пресконференції. За її словами, нині до відповідальності не притягнуто замовників вбивства Гонгадзе, замовників замаху на нардепа II та III скликань Олександра Єльяшкевича та викрадення та побиття журналіста Олексія Подольського, чиї інтереси вона представляє. Адвокат зазначила, ще у січні 2002 року постановою парламенту взяла на себе зобов’язання безумовно виконувати резолюцію ПАРЄ по справі Гонгадзе, Подольського і Єльяшкевича. Однак у справі Єльяшкевича зобов’язання не виконані в повному обсязі, а в справі Гонгадзе і Подольського – не виконуються головні зобов’язання стосовно замовників цих злочинів.

Щодо справи вбивства Гонгадзе, то, за її словами, “плівки Мельниченка” – не єдиний доказ причетності Кучми до вбивства, оскільки є ще такий вагомий доказ, як свідчення виконавця вбивства Гонгадзе Пукача.

“Відомі всьому світу слова Пукача, що вирок суду буде йому зрозумілий, лише коли на лаві підсудних з ним сидітиме Кучма та Литвин, в матеріалах справи відсутні”, – заявила вона.

Костіна наголосила, що ці слова навмисно не внесли до справи для того, щоб Кучма та Литвин, який у 1999-2002 роках очолював Адміністрацію президента, могли уникнути відповідальності. Крім того, Костіна звинуватила Верховний суд та Міністерство юстиції в дезінформації, яку надають міжнародній спільноті щодо цієї справи.

“До Ради Європи систематично направляється недостовірна інформація, але змовчати чи приховати системні факти фальсифікації не вийде, оскільки цією справою цікавляться не лише Рада Європи, але й Гельсінська комісія Конгресу США”, – заявила адвокатка.
Костіна заявила, що для того, щоб вивести Кучму з-під обвинувачення, провадження щодо Гонгадзе і Подольського було засекречено ще в суді першої інстанції, а єдине відкрите засідання було, коли оголошували вирок Пукачу, але, за її словами, і в цьому засіданні була допущена фальсифікація судової справи.

Крім того, правозахисниця повідомила, що коли справа слухалася в апеляційній інстанції, слухання пройшли з порушеннями, зокрема, справу слухали без потерпілих. Також у справі як захисник вдови Георгія Гонгадзе Мирослави брала участь Валентина Теличенко, яка, на переконання Костіної, брала участь у цій справі в статусі адвоката незаконно. Костіна також нагадала, що в 2017 році Касаційний суд усунув Теличенко з цієї справи, проте судді Верховного суду не виконали цю ухвалу і Теличенко досі вважається адвокатом.

Також Костіна наголосила, що сама Мирослава Гонгадзе як потерпіла була лише на одному судовому засіданні, ніколи не знайомилася з матеріалами справи і лише один раз відвідала засідання Апеляційного суду. Костіна зауважила, що в 2015 році суд не залучив доньок Гонгадзе як потерпілих, коли їм виповнилося 18 років, хоча зобов’язаний був це зробити. Адвокат переконана, що всі ці процесуальні порушення в судах всіх трьох інстанцій були допущені з єдиною метою – “вивести з-під відповідальності Кучму”.

Адвокатка звернулася до президента Володимира Зеленського з закликом довести справу до кінця, щоб винні у замовленні цих трьох злочинів опинилися на лаві підсудних. Вона додала, що всі попередні президенти, обіцяли поставити крапку у цій справі, однак обіцянок так і не дотримали.

Колишній суддя Конституційного суду та перший генпрокурор України Віктор Шишкін додав, що з метою “відбілити” Кучму нещодавно Подольському було відмовлено в статусі потерпілого у справі Гонгадзе. За його словами, це було зроблено для того, щоб він як потерпілий не міг клопотати про допит колишніх високопосадовців як свідків.

На завершення. Я уже зазначав, що у 2002 році втретє був обраним народним депутатом і добився створення нової ТСК у справі Гонгадзе. Мене обрали головою Комісії.

Одним із самих активних членів ТСК був Юрій Луценко – майбутній міністр внутрішніх справ за часів президента Віктора Ющенка і Генеральний прокурор за президентства Петра Порошенка.

Нагадаю, що 28 листопада 2000 року народні депутати Олександр Мороз і Юрій Луценко оприлюднили в парламенті аудіозаписи, зроблені майором Миколою Мельниченком у кабінеті президента про причетність Кучми до вбивства Георгія Гонгадзе.

“Українська Правда”, ну це просто вже, бл***, оборзєлі. Подонок, бл***. Грузін, грузін… Чєчєнцев надо, чтоби укралі єго і викінулі… Ну, подонок, бл***, висшей мєри, – президент України Леонід Кучма обговорює долю Гонгадзе в липні 2000 року.

Співбесідниками Кучми були голова його Адміністрації Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та голова СБУ Леонід Деркач. На плівках Кучма дає завдання провести “заходи” щодо журналіста та повертається до теми знову й знову.

Складається враження, що президент був одержимий журналістом.

У цей день президент виступив у ВР із щорічним посланням до депутатів.

Зауважу, що Кучма, його адміністрація і голова Верховної Ради Литвин докладали неймовірних зусиль, щоб ця Комісія не була створена. Проте я уже мав гарний досвід парламентської діяльності, знав усі хитрощі, як керівництво парламенту або секретаріат за його вказівкою маніпулюють складанням плану роботи сесії Верховної Ради,  включенням до порядку денного тих чи інших питань і голосуванням по ним. Окрім того, я мав гарний практичний досвід роботи начальником відділу військової контррозвідки. Якщо коротко – я переграв Кучму і Литвина і добився свого. Верховна Рада створила ТСК, яку я очолив.

З оточення президента Кучми мені передали, що президент був у такому гніві, що жбурляв в кабінеті все, що потрапляло під руку і по «сотці» (закритий телефонний зв’язок) лаяв Литвина за те, що той не зміг «зарубати» моє питання.

Відкрию Вам маленьку таємницю моєї роботи слідчим МВС. Я не любив розслідувати або завершувати слідство у кримінальних  справах, які мені керівництво передавали з різних причин від іншого слідчого. Не тому, що там могли бути допущенні якісь помилки чи погрішності або я не довіряв колезі. Ні. Я не відчував «енергетики духу» цієї справи, її учасників – обвинувачених, потерпілих, свідків, експертів і навіть речових доказів.

Моя «фішка» – починати розслідування справи з першого кроку – огляду місця події, неофіційної без протоколу розмови (бесіди) з  заявником про злочин, потерпілим чи очевидцем злочину. Офіційно, під протокол допит буде потім. Мені треба було відчути на місці події «дух» (енергетику) злочину і того (тих), хто його вчинив. Дерева, кущі, рослини, квіти, тварини, які були на місці вчинення злочину давали багато «інформаційної енергії». В уяві моделювались обставини вчинення злочину, психологія і характер злочинця, якого я ще не бачив, його ще треба було встановити і затримати. Коли ти розслідуєш справу від початку до кінця і  направляєш її в суд з затвердженим обвинувальним висновком, ти відчуваєш загальну її енергетичну атмосферу і як вона «дихає».

За час роботи слідчим не мав жодного незаконно затримання або арешту підозрюваного (обвинуваченого), незаконного притягнення невинної особи до кримінальної відповідальності або оправдального вироку.

Розмова з Притулою

Повернемося в липень 2002 року. Через декілька днів після створення ТСК я зустрівся з Оленою Притулою на її прохання. Звичайно, що до зустрічі з нею, я підготовився інформаційно, щоб бачити чи буде розмова щирою і як вона буде відповідати на мої  несподівані професійні запитання. Оскільки я уже знав, що вона ключовий свідок у встановленні істинного мотиву викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе, з  яким познайомилася в 1997 році. Олена була в  приятельських і дружніх стосунках з Георгієм. Майже годину продовжувалось наше спілкування і гуляння по парку. В основному говорила Олена. Після декількох моїх запитань (розвідувального характеру), вона зрозуміла (це було видно по її очам і реакції), що я знаю набагато більше про її особисте життя, ніж вона вважала.

Для себе я точно вияснив, яким був ІСТИННИЙ мотив викрадення і вбивства Георгія.

Для загального розуміння. Мотив злочину – це внутрішнє спонукання, рушійна сила кримінально карного вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Сутність мотиву полягає в тому, що він завжди пов’язаний з певними спонуканнями, які викликали у особи рішучість вчинити злочин.

Розмова з Литвином – комплекс «заляканої дитини»

У нашому випадку мотив мав подвійний характер і був різним у Литвина і Кучми, щоб розправитися з «обарзєвшим» Георгієм.

У Литва – це НЕПРИЯЗНІ СТОСУНКИ з Георгієм, які спонукали його  ПОМСТИТИСЯ журналісту.

В силу свого психотипу (характеру) і фізичної слабкості Литвин боявся самостійно «розібратися» з фізично сильнішим Георгієм Гонгадзе, учасником бойових дій і сміливою людиною.

Через свій страх і фізичну слабкість Литвин вирішив помститися журналісту Гонгадзе «чужими руками» Кучми і Кравченка (з якими   дружив сім’ями).

По своєму психологічному характеру і психотипу Литвин є боягузливим і мстивим. Швидше за все, у дитинстві він отримав психологічну травму і переніс психічний стрес якимось переляком або залякуванням. В одному із своїх інтерв’ю Литвин розповів, що в дитинстві мама його часто прив’язувала на мотузці до столу, коли йшла з дому, щоб з ним нічого не сталося.

Як зазначають психологи і психіатри, такі події, які були з Литвином у дитинстві (прив’язування його на мотузці як маленьку собачку),  безслідно не проходять – виникає комплекс «заляканої дитини».

Мотивом у Кучми стали СЕРДИТІСТЬ, ЗЛІСТЬ і РОЗДРАТУВАННЯ на Георгія за його критичні публікації в «Українській правді», роздруківки яких з Інтернету (Кучма не вмів користуватися комп’ютером) Литвин щоранку підсовував президенту при доповідях як глава Адміністрації.

Дії Литвина носили характер «провокатора-підбурювача» – «провокатора-замовника» розібратися з Гонгадзе. Судова практика засвідчує, що при вчиненні подібних вбивств або інших тяжких насильницьких злочинів проти особи, мотив злочину нерідко буває подвійного характеру, подібним як у Кучми і Литвина.

Врешті-решт, терпіння у Кучми лопнуло і він віддав наказ Кравченку і Деркачу розібратися з Гонгадзе, зробити йому «пи*дець», що на сленгу означає «СМЕРТЬ» або «ВМЕРТИ». Що саме треба зробити з Георгієм, президент Кучма порадив Кравченку звернутися до «Володі» (Литвина – Авт). Про це мова йде на аудіозаписах Миколи Мельниченка, автентичність яких підтвердила  експертиза, які були оголошені в суді, при слуханні справи Пукача.

Нарприкінці зустрічі, я запитав у Олени Притули, чи готова вона на засіданні ТСК, під присягою, дати офіційні свідчення і відповісти на мої запитання? Вона схвильовано сказала: “Ні” і попросила мене нікому не розповідати про зміст нашої розмови.

Я відповів, що без її  підтверджень те, що вона розповіла, моя розповідь не буде доказовою і заспокоїв її, що нашу розмову я не записував таємно на диктофон, як це робив майор Мельниченко. Застеріг, що під час прогулянки і розмови в парку ми могли бути під  візуальним і технічним контролем оперативних служб СБУ І МВС і нас могли «писати» на відео або аудіо. Сказав їй, що вона ключовий свідок у справі для встановлення істинного мотиву викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе.

Тому будь уважна і обережна – зауважив я. Вони можуть піти на все. Олена перепитала, хто – вони? Кучма, Литвин, Кравченко і Деркач – відповів я і порадив, якщо є можливість, виїхати за кордон заради особистої безпеки.

Наскільки мені відомо, вона буцімто на певний час (в 2003-2004 роках) перебувала у США, а потім повернулася в Україну перед  початком  Помаранчевої революції.

Литвин відмовився прийти на засідання ТСК для  дачі свідчень і відповісти на запитання членів Комісії. Думаю, Ви розумієте чому. Він  найбільше боявся, що «допитувати» його буду я, як колишній слідчий.

У грудні 2004 року, під час буремних подій Помаранчевої революції, я прийшов до Литвина в його службовий кабінет без попередження. Він був напружений і з трудом стримував хвилювання, у зв’язку з моїм несподіваним візитом. Мені вистачило приблизно 20-ти хвилинної розмови з ним, щоб переконатися у справжньому мотиві викрадення і вбивства журналіста Гонгадзе – це неприязні особисті стосунки Литвина з Георгієм, які виникли через Олену Притулу.

Після розмов з Оленою Притулою, Володимиром Литвином, Мирославою Гонгадзе та іншими, хто знав їх близько, внутрішньо я уже  не сумнівався в МОТИВІ злочину, вчиненого Литвином – НЕПРИЯЗНІ СТОСУНКИ і ПОМСТА.

Це – мої внутрішні переконання (як слідчого в минулому), які сформувалися на основі встановлених процесуальних і конфіденційних фактичних даних (доказів) та неофіційних розмов з зазначеними особами.

…Майже одночасно з інсультом, який трапився у керівника Апарату МВС, генерал-полковника міліції Едуарда Фере на початку липня 2003 року (не приходячи до тями, перебуваючи у комі впродовж шести років, він помер на початку червня 2009 року), у Австрії 22 липня 2003 року від гострого інфаркту і відмовою нирок помер свідок, а можливо і за співучасник вбивства Гонгадзе – голова Державного управління справами (з лютого 2000 року), генерал-полковник міліції Юрій Дагаєв. До призначення керівником ДУС був заступником міністра внутрішніх справ Кравченка (1998-2000), в  1996-1998 роках очолював ДАІ МВС.

Майже одночасний і несподіваний інсульт у Фере і гострий інфаркт і відмова нирок у Дагаєва (на здоров’я обидва не жалілися) та події,  які відбувалися навколо вбивства Георгія Гонгадзе і отримана мною  конфіденційна інформація, дають підстави вважати,  що вони швидше за все були отруєні. Окрім того, в соціальних мережах була інформація від анонімного працівника МВС, що їх отруїли.  Знаю точно, що Дагаєв був одним з учасників бесіди у кабінеті Кучми, де вирішувалась доля Гонгадзе.

Влітку 2002 року я і Анатолій Єрмак таємно зустрічалися з Дагаєвим по його ініціативі за містом. Із розмови ми зрозуміли, що він знає багато про ДТП з В’ячеславом Чорновілом і про вбивство Георгія Гонгадзе. По ньому було видно, що він чогось, чи когось дуже  боїться. На пропозицію Анатолія Єрмака прийти на засідання ТСК і все розповісти, що йому відомо про загибель Чорновола і Гонгадзе і цим себе захистити, Дагаєв відповів: я подуваю. І попросив нас нікому не розповідати про нашу зустріч…

Зауважу, що самий небезпечний ворог людини – це її внутрішній СТРАХ!

Мені відомо, що між Фере, Дагаєвим і Пукачем була дружба, вона продовжувалася і після вбивства Георгія Гонгадзе. Троє генералів нерідко обідали в заміських ресторанах.  Фере опікував Пукача і сприяв йому в просуванні по службі. Саме за протекцією  Фере Пукач був призначений начальником Управління кримінального пошуку МВС. Коли в кінці 2001 року Фере звільнився з МВС, Дагаєв призначив його своїм радником.

Інформацією про обставини вбивства Георгія Гонгадзе добре  володів  Микола Джига, який був першим заступником міністра внутрішніх справ  з 1998 по 2002 рік. Знаючи, що вбивство журналіста вчинили працівниками міліції, він про це мовчав, а  брехав народним депутатам і суспільству. Говорив про Георгія нісенітниці і дурниці. Соромно було слухати.

Наприклад, у травні 2001 року у Тбілісі на 30-й Європейській регіональній конференції Інтерполу Джига заявив, що вдень вбивства Георгія Гонгадзе двоє невідомих погодилися підвезти його на своїй машині. Як виявилося, вони були наркомани і шукали наркотики, а не знайшовши їх, спробували пограбувати Георгія. Журналіст вчинив їм супротив, в результаті чого був вбитий наркоманами, а потім похоронений в Києві. Пізніше останки тіла Гонгадзе були перепоховані в Таращанському лісі. Джига наголосив, що слідство у справі про вбивство Гонгадзе завершене. Він відмітив, що вбивство носило «чисто кримінальний характер» і не було пов’язано з журналістською діяльністю Гонгадзе. За словами Джиги, особи, які убили Гонгадзе, потім самі були вбиті, а їх вбивці затримані міліцією і дають свідчення.

У березні 2001 року Кравченко був звільнений з посади міністра.  Через рік він був призначений головою Державної податкової адміністрації (2002 – 2004) і забрав до себе Джигу на  посаду начальника Слідчого управління податкової міліції ДПА (2003-2004).

***

У вересні 2005 року на сесії Верховної Ради я зробив звіт про результати роботи ТСК у справі Гонгадзе і заявив, зокрема, що за висновками Комісії і моїми як її голови (слідчого в минулому) ЗАМОВНИКОМ викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе є  президент Леонід Кучма, ПІДБУРЮВАЧЕМ –  тодішній глава Адміністрації, нині голова Верховної Ради Володимир Литвин, ОРГАНІЗАТОРОМ – міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко (покійний), СПІВОРГАНІЗАТОРОМ –  керівник апарату міністра генерал-полковник Едуард Фере (впав у кому в липні 2003 року і, не приходячи до тями шість років, помер в липні 2009 року.

Парламент взяв звіт до відома і прийняв рішення направити матеріали ТСК Генеральну прокуратуру.

Як народний депутат я направив Генеральному прокурору матеріали комісії разом з депутатським запитом про порушення кримінальної справи проти Кучми, Литвина, Кравченка і Деркача, притягнення їх до кримінальної відповідальності і взяття під варту, як співучасників викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів проти нього.

Литвин побоявся бути присутнім на сесії під час мого звіту, хоча до обіду головував на засіданні парламенту.

Через півроку, у березні 2006 року відбулися чергові парламентські вибори, на яких «Народний блок Литвина – МИ» потерпів фіаско і не пройшов до Верховної Ради.

В соціальних мережах появилася інформація, що Литвин впав у депресію і хотів покінчити життя самогубством, оскільки боявся арешту  у справі вбивства Гонгадзе.

Проте не арештували, хоча всі підстави для цього є!

Не покаране зло, виросло  в абсолютне

Внаслідок політичної кризи в Україні 2007 року Литвин почав частіше з’являється на  проросійських олігархічних телеканалах, ведучи свою передвиборчу кампанію під гаслом «Країні потрібен Литвин!».

У вересні 2007 року на дочасних виборах блок Литвина проходить до Верховної Ради. Фракції партії Регіонів і комуністів обрають його  головою парламенту.

У 2010 року рвався у президенти України (отримав 2,3% голосів  підтримки).

У квітні 2010 року Литвин у неконституційний спосіб протягнув у парламенті ратифікацію колоніальних для України Харківських угод з росією, які визнані державною зрадою.

Підписав на угоду Москві  антиконституційний Закон про засади державної мовної політики (2012).

З 2012 по 2014 рр. — народний депутат VII скликання. Агент КДБ Литвин стає головою Комітету з питань національної безпеки і оборони, який дає згоду на призначення громадян росії, агентів ФСБ керівниками МО (Лебєдєв) і СБУ (Якименко).

У 2014—2019 роках був народним депутатом України 8-го скликання. Восени 2016 року закликав відновити відносини з  росією і забути про Євросоюз.

На дострокових парламентських виборах 21 липня 2019 року нарешті програв кандидату від партії «Слуга народу» Дмитру Костюку.

Навесні 2021 року Литвин вирішив балотуватися в ректори КНУ імені Тараса Шевченка, що викликало обурення у політиків, громадських активістів та самих студентів. 17 березня Литвин не зміг пройти у другий тур виборів ректора. Посів лише четверте місце з 165 голосами (3,99% від загальної кількості тих, хто голосував).

Чи потрібно ворушити минуле?

Можливо, хтось із читачів зробить зауваження. Для чого, мов, ворушити старе – 23-ти річної давнини. Ворон ворону око не виклює. У нас немає незалежного правосуддя, воно повністю корумповане.

Чого лише вартий масштабний корупційний скандал на весь світ з Верховним Судом, голова якого Князєв створив за участі суддів організоване злочинне (мафіозне) угрупування для одержання неправомірної вигоди і хабарів керівництвом і суддями ВС. Відповідь на таке зауваження проста. Я керуюся настановою Григорія Богослова: «Мовчанням зраджується Бог».

Я не знаю як живе Литвин зі своїм минулим. Можливо, насолоджується своїми великими матеріальними статками.

Я не знаю, чи згадує він Георгія і його доньок-близнят, яких він разом з Кучмою, Кравченком і Пукачем зробив сиротам у трирічному віці, а Мирославу Гонгадзе – вдовою.

Мені не відомо, чи знає Литвин, що таке «КАРМА».

Проте мені добре відомо:

«За все в житті платити треба: що ти посієш — те й пожнеш. Господь завжди все бачить з неба, Його очей ти не минеш».

«Життя нічого не дає дарма, і всьому, що дається долею, таємно визначена своя ціна».

Пам’ятаєте, на початку статті написано, що в 2003 році у Вашингтоні я дав слово маленьким донькам-близнятам Георгія,  що зроблю все від мене залежне і що в моїх силах, щоб встановити всіх учасників вбивства Георгія і  притягнути їх до відповідальності?

Думаю, що слово я стримав. Всі учасники викрадення і вбивства їх батька Георгія Гонгадзе мною встановлені і названі на сесії  Верховної Ради та в ЗМІ.

Двоє (Кравченко і Фере) не дожили до суду – мертві.

Четверо (Пукач, Протасов, Костенко і Попович) визнані винними у викраденні і вбивстві Георгія Гонгадзе і засуджені судом (один із них помер в колонії) до різних строків позбавлення волі (Пукач – довічно).

Залишились не покараними в судовому порядку двоє – замовник Кучма і підбурювач Литвин.

Звичайно, зроблені мною і ТСК висновки не є ІСТИНОЮ в останній інстанції. Її повинні встановити генеральний прокурор і Суд.

Та скільки їх уже було цих генеральних прокурорів за 23 роки після вбивства Георгія. Не перерахуєш… Про суди промовчу. Чого лише вартий Київський апеляційний суд, який розглядав справу Пукача…

Правда, є ще й суд Божий, як і земна «КАРМА»…

***

З Днем народження, мій дорогий шураві Георгію! Світла пам’ять про тебе буде вічною! Донечки подарують тобі онука Георгія, який Ангелом спуститься на землю з того малюнка, який намалювала і  подарувала мені Соломія… З Днем народження!

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України,
генерал-лейтенант

Сообщение Замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе відомі, але не покарані й досі – Григорій Омельченко появились сначала на Український репортер.

День пам’яті українських журналістів відзначається з 2007-го щороку в третю п’ятницю вересня й приурочений до дня зникнення журналіста Георгія Ґонґадзе (16 вересня). Він був запроваджений з ініціативи Національної спілки журналістів України.

Поминальну панахиду (літію) за загиблими журналістами відправив настоятель храму протоієрей Стефан Яремчук. Георгій Гонгадзе був похований 22 березня 2016 року на території цієї церкви.

Отець Стефан розповів, що за життя Георгій Гонгадзе був парафіянином церкви Святого Миколи Набережного, часто відвідував богослужіння і хрестив у цій церкві двох своїх доньок.

Сергій Томіленко,  голова Національної спілки журналістів України, сказав, що згадуючи Георгія Гонгадзе, кожного українського журналіста, який загинув при виконанні своїх обов’язків, ми хочемо, аби у суспільстві було визнання, що журналісти важливі. Як би пафосно не звучало, але в журналістику нас кличе місія. Місія – боротися з несправедливістю, мати гідну репутацію та визнання серед людей. Георгій Гонгадзе здобув це визнання, на жаль, такою страшною ціною, так само як і Ігор Александров, як Павло Шеремет, як Вадим Комаров та багато інших журналістів.

Нагадаємо, що засновник видання «Українська правда» Георгій Гонгадзе зник 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі під Таращею Київської області виявили його тіло без голови, яке, за висновками експертів, могло належати журналісту. У 2009 році в Київській області знайшли рештки черепа, які, за заявою Генеральної прокуратури, належали Гонгадзе.

15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними в убивстві Гонгадзе трьох експрацівників Департаменту зовнішнього спостереження МВС України – Валерія Костенка, Миколу Протасова й Олександра Поповича. Суд позбавив їх волі на термін від 12 до 13 років.

Крім того, у січні 2013 року суд засудив до довічного ув’язнення колишнього начальника департаменту зовнішнього спостереження МВСЮ генерал-майора міліції Олексія Пукача за вбивство журналіста.

Замовники вбивства досі не встановлені.

Фото: “Український репортер”

Сообщение У столиці вшанували пам’ять Георгія Гонгадзе і всіх загиблих українських журналістів появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє «Українська правда».

Так, 16 вересня о 12:00 її врочисто відкрили за участю заступника голови Київської міської держадміністрації Валентина Мондриївського. Кошти на виготовлення дошки виділив Департамент охорони культурної спадщини КМДА.

Автор меморіалу — скульптор Василь Маркуш (роботу погодили з родиною журналіста, зокрема, з його дружиною Мирославою Гонгадзе).

Голова Нацспілки журналістів Сергій Томіленко зазначив, що абсолютна більшість журналістів наразі працюють «під знаком долі» Георгія Гонгадзе. За його словами, його доля «є свідченням того, наскільки професія журналіста є небезпечною».

До 20-х роковин зникнення Георгія Гонгадзе від імені посольства США радник з питань преси, освіти і культури Волтер Браунолер зазначив, що «незалежні засоби масової інформації є важливою частиною успішних демократій, тому злочини проти журналістів мають бути ретельно та швидко розслідувані, а винні у них покарані».

Гонгадзе, який викривав владу при президентові Леоніді Кучмі, зник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того року в лісі під Таращею Київської області виявили його безголове тіло. Убитого журналіста поховали 22 березня 2016 року в Києві.

У 2008 році співробітників департаменту зовнішнього спостереження МВС Валерія Костенка та Олександра Поповича засудили за вбивство Гонгадзе до 12 років позбавлення волі, Миколу Протасова — до 13. Останній помер у Менській колонії у квітні 2015 року.

Також за вбивство засудили колишнього генерал-лейтенанта міліції Олексія Пукача, але той подав касацію з вимогою скоротити йому термін ув’язнення з довічного до 15 років. Зараз Верховний суд розглядає його касацію про пом’якшення покарання до 15 років позбавлення волі.

Зазначимо, що п’ять президентів і п’ятнадцять генпрокурорів (або виконувачів обов’язків генпрокурора), змінюючи одне одного, упродовж двох десятиліть запевняли, що розкриття вбивства Гонгадзе для них «справа честі». Водночас її розслідування триває й досі.

Сообщение У столиці встановили пам’ятну дошку Георгію Гонгадзе появились сначала на Український репортер.

У Києві в Національному музеї Тараса Шевченка 21 травня пройде церемонія нагородження лауреата Премії імені Георгія Гонгадзе 2019 року. Засновником премії є громадська організація Український ПЕН, – повідомляє Радіо Свобода.

Гонгадзе народився в Грузії. Восени 1989 року переїхав до Львова, перевівся на факультет іноземних мов Львівського національного університету ім. І.Франка. Він став активним громадським діячем і учасником політичного життя міста, вступив до лав партії «Народний Рух України» та Студентського Братства.

У цей же час в його рідній Грузії тодішній президент Звіад Гамсахурдіа фактично встановив диктаторський режим і почав гоніння на політичних опонентів і «ворогів країни», яким став батько Гії Руслан Гонгадзе.

Коли між 1991 і 1992 роками в Тбілісі почалося повстання проти глави Грузії, Георгій повернувся на батьківщину і приєднався до повстанців, щоб взяти участь у громадянській війні. Журналістом працював в Абхазії та Осетії і навіть отримав поранення в Сухумі.

Після перемоги повстання знову приїхав до Львова, почав займатися кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петрушин, яка в 1995 році стала його дружиною.

У 1999 році, коли Гонгадзе почав вести щоденну інформаційну програму «Перший тур з Георгієм Гонгадзе» в прямому ефірі радіостанції «Континент», почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції.

17 квітня 2000 року в Інтернеті з’явилося видання «Українська правда», засноване і редаговане Георгієм Гонгадзе. У ньому серед багатьох інших публікувалися матеріали про Леоніда Кучму та його оточення.

Георгій Гонгадзе зник у Києві 16 вересня 2000 року. У листопаді того ж року в лісі Київської області було виявлено тіло без голови, яке, за висновками експертів, могло належати Гонгадзе. Останки зберігалися в київському морзі. Поховали його тільки в березні 2016 року.

Замовники вбивства так і не були встановлені.

29 січня 2013 року Печерський райсуд Києва засудив екс-начальника головного управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача до довічного позбавлення волі, визнавши його винним у вбивстві Георгія Гонгадзе. Апеляційний суд залишив у силі вирок.

Сообщение Георгій Гонгадзе відзначав би сьогодні свій п’ятидесятилітній ювілей появились сначала на Український репортер.

Ініціатори вважають, що метою є підтримка журналістів, які сповідують принципи  незалежної журналістики, демонструють професійність, компетентність, інноваційність, створюють матеріали, що призводять до вирішення або розуміння певних проблем у суспільстві та змін у країні.

Засновником відзнаки став Український ПЕН спільно з Асоціацією випускників Києво-Могилянської бізнес-школи та виданням «Українська правда».

Лауреатів обиратиме журі у складі 9 осіб. Серед них члени родини Георгія Ґонґадзе, представники Українського ПЕН, «Української правди», Асоціації випускників Києво-Могилянської Бізнес-Школи, а також медіаексперти, громадські діячі.

Сообщение В Україні започаткують журналістську премію імені Георгія Гонгадзе появились сначала на Український репортер.