Власне, про митця ми читали й раніше у довідковій літературі, але ось випала нагода близько, навіч побачити його роботи. І це завдяки добре знаній художній галереї «АВС-арт», яка продовжує постійно тримати руку на пульсі мистецького життя. Тут відкрили ретроспективну пам’ятну виставку Народного художника України Золтана Мички (1949-2017) «Мир твоєму дому», у якій близько сорока робіт. Саме таку назву має одна з картин живописця.

Погодьтеся, назва дуже символічна, акцентує на глибинній сутності творчості митця, «пов’язує» всі картини, всю експозицію. «Мир твоєму дому» – це ще й мир твоїй душі, спокій, гармонія, побажання саме такого, блаженного, стану. Зрештою, вона має ще і євангельскі витоки. Усі ми хочемо, щоб наші оселі були в безпеці, щоб жити нарешті під мирним небом. Про це, зокрема, говорила під час відкриття експозиції мистецтвознавець Алла Маричевська. яка разом з донькою художника Юлією Мичка-Левченко, працювала над підготовкою цієї виставки. Експозицію сформовано таким чином, що тут простежується доволі цікавий творчий шлях художника: від академізму – до абстракції.

Хто ж він, Золтан Федорович Мичка? У Вікіпедії читаємо: корінний мукачівець, щонайменше чотири покоління його предків жили в Мукачевому. У 1972-му закінчив відділення художників-оформлювачів Одеського обласного будинку народної творчості. Учасник художніх виставок: обласних та всеукраїнських — з 1973 року, закордонних — з 1987-го. Учасник міжнародних пленерів та симпозіумів. Бібліофіл. Володів мовами східної, центральної та південної Європи. Засновник і директор Мукачівської картинної галереї (1995-2005 роки).

Відомо також, що митець був учасником 130 європейських міжнародних пленерів та симпозіумів у 32-х країнах. Його твори  зберігаються в музеях і колекціях як в Україні, так і поза її межами.

Сьогодні з творами Золтана Мички знайомляться кияни. Засновник і фундатор галереї голова Громадської організації «Фонд муніципальних реформ “Магдебурзьке право”, очільник Київської організації Національної спілки художників України Михайло Поживанов підтримав ідеєю проведення цієї класної виставки. Про вагомі здобутки закарпатського живовописця має знати якомога більше людей.

Для популяризації творчості митця багато зусиль докладає його донька Юлія Мичка-Левченко.

-Я хочу не лише розказати про свого тата, але й крізь призму його робіт показати як він творив, – сказала у виступі на відкритті експозиції пані Юлія. – І мені дуже важливо, що все нові й нові люди приходять на виставку, обмінюються враженнями про картини. Бо коли говорять про людину, про художника, то мистецтво – живе, і це дає силу родині художника. Загалом це вже одинадцята персональна виставка Золтана Мички, яку ми відкрили з 2017 року. Кожна з них – по своєму особлива, світла, добра. Я завжди намагаюся додати нові роботи, показати повніше творчість живописця як для глядача, так і для мистецтвознавців, творчих людей. Родзинкою нинішньої експозиції є малюнки. Готуючи твори для виставки, я навіть розгубилася, що вибрати… Бо мені усі роботи подобаються, як і мамі. А вона, до речі, радила обов’язково показати глядачам малюнки церков. Ці роботи мають ще й архітектурну цінність, бо церкви – давнішні, тато їх малював, причому з різних сторін, у 1970-х роках. Можливо, деяких храмів уже й нема.

Відібрали для експонування також портрети людей, типажі…

Пані Юлія згадує, що Золтан Федорович дуже охоче їздив на пленери, його магічно тягнуло у гори, до монастирів. Пленери були його життям. Бувало, що брав з собою доньку, тоді ще школярку.

-Іноді тато запитує мене: «Якого кольору небо?» Сіре, кажу. А він мені: «Ні, не сіре. Подумай добре!». Він завжди просив мене думати. Після його слів бачу, що небо трішки рожеве. Тато завжди звертав увагу на колір. Я вже тоді розуміла, що він дуже любив людей. У яке б гірське село ми не приїхали, було відчуття, що тато там як свій, що він тут давно живе. Він знав дуже багатьох тамтешніх людей. Йому було важливо показати красу Закарпаття, щоб нею милувалися усі. А особливо його захоплювали діти. Усіх хлопчаків, яких малював, називав «Іванками». На цій виставці є малюнок «Іванко». Тато завжди у поїздки брав з собою багато цукерок, пригощав дітей. Ось така, дуже тепла, любов до дітей відчувається у багатьох його роботах.

Сьогоднішня виставка «Мир твоєму дому» – саме про любов, про отчий дім і що означає він для кожного. Для Золтана Мички рідний дім – мальовниче Закарпаття, Мукачево. Родина – це також дім, як і Україна.

Головний редактор газети «День» Лариса Івшина каже:

– Я дуже рада, що галерея «АВС-арт» робить велику справу, популяризуючи творчість художників. – Хоч я особисто не знала Золтана Мичку, але мені давно відома закарпатська школа живопису. У газеті «День» ми розповідали про усі важливі мистецькі події в Ужгороді, побували тут зі своїми книгами (Бібіліотека газети «День». – Ред.), в тамтешньому музеї експонувалася наша фотовиставка. Закарпаття – дуже багатий край на талановитих митців. Тому, вважаю, що на творчість кожного талановитого художника має бути особливий погляд талановитого глядача, мецената, журналіста, тих, хто підсвітить цей талант. І дуже добре, що галерея якраз і підсвічує таланти з кожного нашого регіону. А ще мені здається, що перш ніж говорити про європейську інтеграцію, нам потрібно говорити про внутрішньо-українську інтеграцію. Галерея Михайла Поживанова – місце про внутрішньо-української інтеграції, паралельно з європейською. Тому що ми пізнаємо красу одеської школи живопису, закарпатської, інших шкіл… Це такий виразний, глибокий “заміс”… Тому не випадково ось ці, яскраві, українські характери усім нам подобаються. А уявіть собі, якби усі імена наших художників були відомі в Луганську, Донецьку, Севастополі, то скільки б людей мали б бажання жити разом, однією українською родиною!

Микола Кутняхов, член Національної спілки художників України також вважає, що назва виставки є вельми виправданою.

-Оглядаючи картини, складається враження, що панують спокій, гармонія, є потужна енергетика, – розмірковує художник Микола Кутняхов (на світлині перший ліворуч).

Хоч наскрізною ідеєю експозиції є узагальнений образ рідного дому, тим не менш представлені роботи є водночас і різноплановими, висловив свою думку в коментарі авторам цих рядків генерал-лейтенант у відставці, колишній заступник начальника Генерального штабу ЗСУ Ігор Романенко, який завітав на відкриття виставки.

-На мій погляд, у кожній картині художник показав, як можна чарівно працювати з кольором, «грати» на контрастах, зображуючи, наприклад, пори року. Донька живописця говорила, що у нього є послідовники, учні, які розвивають манеру його письма, щоб вона не була втрачена. Тому що це багатство нашої країни, нашої культури. І це дуже важливо, – промовив генерал Романенко. – Приємно, що, незважаючи на важкий стан в країні, на війну, все ж чимало робиться для розвитку культури. Гарний приклад у цьому показують Михайло Поживанов, родина Золтана Мички. Відвідувачі художньої галереї мають можливість доторкнутися до високого мистецтва, а ще, так би мовити, відновити себе й енергетично.

Продовжуючи розмірковувати над дивовижною кольористикою в роботах митця, процитуємо Аллу Маричевську.

– Дивишся на деякі картини і бачиш, як автор вібрує, скажімо, на межі фігуративу і не фігуративу. Як розмивається форма, але суть, що це пейзаж, все одно залишається, ти його бачиш. Але ти його бачиш уже на рівні емоцій, як колір тебе ніби «насичує».., – говорить пані Алла.

За її словами, низка цікавих робіт на виставці – рисунки та замальовки.

Головний редактор журналу «Образотворче мистецтво», мистецтвознавець Володимир Петрашик особисто знав художника. Про це й говорив у своєму виступі, акцентуючи також на творчій манері Золтана Мички.

Петрашик каже, що в галереї «АВС-арт» цілком справедливо й закономірно звернулися до творчості закарпатського митця. Тут дуже ретельно, на високому професійному рівні підходять до відбору претендентів для участі у виставках.

-Радію, що кияни можуть побачити картини Золтана Мички, – говорить Володимир Петрашик. – Золтан Федорович був не просто художником, це була надзвичайно інтелігентна, мудра людина. Він, вважаю, сформував свою творчу манеру – це важливо для закарпатської школи живопису. Мичка дуже глибоко роздумував над темою релігії. Він глибоко поринав у теми архітектури, народної творчості, любив село. Добре знався на проблематиці культури. З ним було легко спілкуватися. Він був абсолютно доступним.

Отже, запрошуємо до художньої галереї «АВС-арт».

Виставка триватиме до 20 червня, відвідати можна з 12:00 до 18:00 щодня, крім неділі та понеділка.
Вхід вільний. Адреса: вулиця Глибочицька, 32-В, 3-й поверх.

Світлана Фросевич, Леонід Фросевич.

Фото: “Український репортер”

Сообщение «Мир твоєму дому». В київській галереї “АВС-арт” – дивовижна художня виставка (+фото) появились сначала на Український репортер.

Сьогодні у цій знаній київській галереї триває виставка двох художників – Євгена Бобрика та Володимира Вакуленка «Хроніка трансформаціії: ретроспектива».

Про що експозиція? Вона «постає як візуальний наратив про час, пам’ять і внутрішні зміни, що формують індивідуальний стиль кожного з художників», – пояснюють в галереї «АВС-арт».

Ці роботи «вийшли» з творчих майстерень авторів у різні періоди. Відтак можна простежити творчий шлях митців: якими були естетичні орієнтири на великому відтинку часу, яка тематика домінувала тоді і на чому акцентують увагу нині.

Кожна робота в експозиції є цікавою, сказав під час відкритя експозиції голова Київської організації спілки художників Михайло Поживанов (на світлині нижче праворуч).

Скажімо, біля картин Євгена Бобрика розмірковуєш, що його авторська техніка енкаустики в малярстві (сполучною речовиною для фарб є розплавлений віск) гармонійно поєднується з класичним олійним живописом.

Про творчість художника Євгена Бобрика фахівці пишуть, що його техніка енкаустики “зумовлює соковиту колористичну гаму та експресивну фактурність робіт, у яких монументальність поєднується з декоративністю”. І це яскраво та виразно простежується у його роботах на цій виставці.

Низка робіт митця в експозиції – це жіночий образ. Бобрик акцентує увагу на багатоплановості, загадковості, на певній містичній силі і водночас на ліричній гармонії.

Звичайно, експозиція невіддільна і від часу, у якому нині живемо. А мистецтво, як відомо, непідвладне часові.

Хіба міг художник і архітектор Володимир Вакуленко колись уявити, що у 2026 році він створить інсталяцію «Бахмут, Автопортрет»? Ця робота – поклик його душі, бажання сказати усім, якою постає фортеця Бахмут в думках воїна, його спогадах, переживаннях, в тому, що зветься незламністю характеру, стійкістю, волею до перемоги. Володимира обпекла ця війна – його було поранено під Бахмутом. Після лікування він знову на фронті, цього разу в Третій штурмовій бригаді. Два роки тому отримав важке поранення на Луганщині. Демобілізувався за станом здоров’я.

Митець каже, що після третього поранення намагався знову повернутися до війська. Але… За армійським фахом він – снайпер. Говорить, що війна й досі сниться. Думками часто поринає туди, на передній край, до воюють побратими. «Переживаю за своїх хлопців, – розповідає нам. – Ми тут, в тилу, ніби все добре, а вони ж там, під ворожими кулями…».

Воїн говорить, що разом з цієї виставкою він «повертається до життя». «Це те, що мене тримає…»

Про інсталяцію «Бахмут» Володимир каже, що почав робити ескізи, коли перебував на реабілітації. На фронті нічого не малював. Бо «мозок був заточений на інше», – промовляє. Додає, що майже чотири роки «олівця в руки не брав».

Своїми думками про роботу «Бахмут. Автопортрет» поділився з нами кандидат мистецтвознавства, доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, художник Олесь Соловей:

– Це божа воля, що Господь зберіг нам таку прекрасну людину, митця, воїна-пасіонарія, який у 2022 році став на захист Батьківщини, пройшов колосальні випробування. Його робота «Бахмут. Автопортрет» дуже символічна. Автопортрет на землі, бо ви бачите розсипані гільзи… Набої були «інструментом» захисника у відсічі ворогу. Він, снайпер, годинами вичікував, щоб вразити окупанта, а щоб вороги не виявили, воїн мав зростися із землею… І це був постійний ризик. «Бахмут. Автопортрет» – одна з найпотужніших і символічних творчих робіт. Інсталяція набуває життєстверджувального характеру, цей образ може нагадувати і зорю, і хвилю, і крило птаха. Кожен із глядачів може мати, звісно, і своє бачення. Автор дає нам лише натяг, посилання… Можливо, хтось запитає: а де ж автопортрет? Але тут є сублімація духу автора, який стверджує: «Я – Бахмут». Це те місце, де він постійно перебуває і у спогадах, і у роздумах, і у своїх роботах. Для Володимира мистецтво є дуже важливим, бо це до певної міри ще й ліки. Ліки для душі. І він зрозумів, що треба неодмінно включатися в мистецький процес. Відчувати, що ти потрібний друзям, людям. Що твоє мистецтво актуально. І воно дуже потужне, закладає сенси, зміст.

Розмірковуючи про інсталяцію «Бахмут. Автопортрет», журналістка, музикознавиця, радіоведуча Українського радіо, авторка радіо- та телепрограм Ганна Бабій вважає, що янголи-охоронці вберегли воїна, допомогли вижити після важких поранень.

– Тому Володимир і каже: «Якщо мене залишили в живих, то я маю ще щось зробити у цьому житті». І він творить, працює, – говорить Ганна Бабій. – У нього дуже хороша творча думка, цікаві образи, він оригінально експериментує з різними матеріалами. Ви ж бачите, які різні за стилістикою роботи представлені на виставці: і пастельні, і поліматеріальні, є образи ніби надломлені, водночас і цілісні. Я щаслива, що ця людина сьогодні стоїть без милиць, посміхається і дарує свою творчість людям.

Цілком закономірно, що роботи двох знаних художників привернули увагу як фахівців мистецтва, так і звичайних шанувальників їхньої творчості.

Мистецтвознавець Алла Маричевська зазначає, що цю виставку в галереї «АВС-арт» готували з піднесеним настроєм, з нетерпінням очікували на її відкриття.

Адреса галереї «АВС-арт: вулиця. Глибочицька, 32-В, 3-й поверх.
Виставка працюватиме до 16 травня, з 12:00 до 18:00 щодня, крім неділі та понеділка.
Вхід вільний.

Світлана Фросевич, Леонід Фросевич

Фото: “Український репортер”

Читайте також: В київській галереї «АВС-арт» відкрили художню виставку Євгена Бобрика та Володимира Вакуленка

Сообщение Тандем відомих художників представляє свою виставку в київській галереї “АВС-арт” появились сначала на Український репортер.

«Роботи охоплюють творчих шлях художників від періоду навчання в Українській академії мистецтв до сьогодення. Об’єднані багаторічною дружбою, що бере початок ще зі студентських років, художники демонструють власні підходи до осмислення та трансформації реальності, спираючись на глибоко особистий досвід і пережиті події. Експозиція відображає еволюцію творчих пошуків митців: зміну естетичних орієнтирів, переосмислення тем і образів, а також розвиток технік і роботу з різноманітними матеріалами», – розповідають в галереї «АВС-арт».

«Хроніка трансформації: ретроспектива» постає як візуальний наратив про час, пам’ять і внутрішні зміни, що формують індивідуальний стиль кожного з художників».

На цю приємну подію завітали представники Національної спілки художників України, колеги Євгена Бобрика та Володимира Вакуленка, журналісти, науковці, бізнесмени.

Звичайно, в центрі уваги були двоє побратимів – автори розкішних та цікавих робіт, від яких за словами голови Київської організації спілки художників Михайла Поживанова отримуєш справжню насолоду.

Про Євгена Бобрика відомо, що він народився 1972 року в Рівному в родині художника. Початкову художню освіту здобув у Дніпропетровському художньому училищі, яке закінчив у 1991 році. У 1991—1997 роках навчався в Українській академії мистецтв, у майстерні монументального живопису професора Миколи Стороженка.

У 1994—1995 роках проходив творче стажування в університеті міста Гранада (Іспанія), що мало істотний вплив на формування його художньої мови та інтерес до культурних архетипів різних народів.

З 1996 року викладав живопис і композицію в Київській дитячій академії мистецтв. Євген Бобрик є учасником всеукраїнських та міжнародних художніх виставок з 1991 року. Основним напрямом його творчості є станковий живопис. У своїй практиці митець активно використовує техніку енкаустики. Член Національної спілки художників України, дизайнер, архітектор.

Для творчої манери художника характерне поєднання монументальності з декоративністю. Тематичне коло його робіт охоплює біблійні сюжети, образи інших культур і цивілізацій (зокрема цикли «Африканські маски», «Іспанський цикл»), а також жіночий образ, який посідає центральне місце у творчості митця.

Володимир Вакуленко – художник, , член Національної спілки художників України, молодший сержант, командир відділення снайперів (2024). Народився 1969 року в Знам’янці Кіровоградської обл. Закінчив Дніпропетровське художнє училище ім. Євгена Вучетича (1989); Українську академію мистецтва, майстерня вільної графіки професора А.Чебикіна (1995); асистентуру-стажування НАОМА (2005). Учасник понад 50 художніх виставок в Україні та за кордоном. Експериментує з різними матеріалами та техніками, поєднуючи енкаустику, метал, скло та світло.

Володимир Вакуленко приєднався до лав ТРО Ірпінь-Буча 25 лютого 2022 р., брав участь у бойових діях під Бахмутом, де отримав важке поранення (листопад, 2022). Після реабілітації продовжив боронити Україну у складі ІІІ штурмової бригади. У 2024 р. отримав важке поранення в районі Райгородки Луганської обл. Демобілізований за станом здоров’я. За бойові заслуги нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2023), медаллю «За заслуги перед містом Ірпінь», пам’ятним нагрудним знаком «Кров за Україну», медаллю «Захисник України», медаллю Православної церкви України за жертовність і любов до України, Подякою Верховної Ради України за незламність духу, хоробрість та проявлену стійкість при виконанні військового обов’язку.

«Український репортер» готує докладний матеріал про цю виставку.

Адреса галереї «АВС-арт: вулиця. Глибочицька, 32-В, 3-й поверх.

Виставка працюватиме до 16 травня, з 12:00 до 18:00 щодня, крім неділі та понеділка.
Вхід вільний.

Фото: “Український репортер”

Сообщение В київській галереї «АВС-арт» відкрили художню виставку Євгена Бобрика та Володимира Вакуленка появились сначала на Український репортер.

Як зазначають організатори, «назва експозиції апелює до слів мандрівного філософа і мислителя Григорія Сковороди – він розглядав видимий світ як лише зовнішню оболонку глибших, прихованих смислів. Ця ідея стає ключем до прочитання творчості митця, для якого живопис є способом дослідження внутрішньої структури реальності».

«Основу виставки становить абстрактний олійний живопис. У цих роботах художник працює з кольором, фактурою та ритмом як із самодостатньою мовою, де площина полотна перетворюється на поле інтелектуального й інтуїтивного пошуку. Простір тут водночас конструюється: перспектива може ламатися, розчинятися або виникати заново, створюючи ефекти багатовимірності. Поруч з абстрактними композиціями з’являються поетичні жіночі силуети в стилі ню.

У цих образах художник закодовує універсальні символи – взаємодію чоловічого й жіночого начал, духовного й тілесного, земного та небесного».

Мені цікаво було почути роздуми про експозицію мистецтвознавця Алли Маричевської.

-Ось одна із картин «Три стадії», у якій, можливо, і закодовано ці універсальні символи, зрештою, і сам процес пізнання світу. Образ трьох яблук… Оголена жінка. Перед безоднею? Лише одне з яблук є цілим. Одне із них надкушене. І – огризок… Три етапи нашого пізнання світу… Пізнання добра і зла. Усвідомлення самого себе. І що нам треба зрозуміти у цьому складному світі, аби збагнути, що нас чекає, як утриматися на руйнівних хвилях, на яку твердиню можемо стати, – говорить Алла Володимирівна.

Розмірковуючи про творчість Шепенькова, зауважимо, що його картини спонукають нас бачити світ глибшим, не одноманітним і аж ніяк не прямолінійним. Абстракція якраз і допомагає у цьому пізнанні.

На думку Алли Маричевської, у низці робіт митця простежується оптична, об’ємна абстракція. Це дозволяє побачити і глибину…

Шепеньков особливий і тим, що у картинах зумів поєднати фігуратив з абстракцією. І зробив це за допомогою певних акцентів. Скажімо, бачимо на картині фактурне крило ангела. Воно дуже гармонійно поєднується з абстракцією!

У творах закладено ще й певну багатовимірність, і у ній кожен пізнає щось своє, невидиме.

Роботи Шепенькова вражають. Наприклад, гарною кольористикою. Тут художник також показує себе великим майстром. Ось подивіться бодай на його картину про абстрактний дощ. Хіба ж не цікаво?! У живописця дивовижне відчуття кольору та композиції, відзначає Алла Володимирівна.

Шепеньков майстерно володіє технікою колажування, аплікації, використовуючи природні матеріали, в тому числі етно, тканину. На деяких картинах видно фрагменти домотканної міні-верети, яка доповнює тему, показує наш, український, світ. Бо це наш всесвіт, особливий, неповторний, різноманітний.

Погляд зупиняється на картині, одним із незвичних елемнтів якої є… цвяхи – рівні, зігнуті, криві. Причому, не намальовані, а реальні, це матеріал, з яким працює автор. Ось вам і приховані смисли, глибинність. Зринає думка, що цвяхи – як люди. Хтось згинається на дорозі життя та під впливом обставин, а хтось – ні, тримає голову високо. А ще хтось в різні сторони дивиться.

На певні міркування наштовхує картина «Середовище» (2019 рік), на якій зображено глуху стіну ніби з цеглинок, видно й чотири кола різного діаметру. Але є і маленький отвір. Можливо, вихід з глухого кута. Тим не менш, однозначного трактування цієї теми, схоже, немає, тут можна поставити багато знаків запитання. Отож це «Середовище» треба розшифрувати…

Олександр Шепеньков – філософський митець, якому колись стало тісно в школі реалізму. Тому й став шукати свій погляд на все, на те, що прорефлексоване вже життям і досвідом, щоб знайти свій стиль, щоб бути впізнаваним. Зрештою, щоб серед всього знаного, відомого, вибрати саме те, що ніхто так ще не бачив і не подавав у творах.

-Скажімо, тема людського життя представлена у картинах митця не просто якимсь певним моментом, а показано життя як тривалість. Як тривалість у часі і в просторі, – розмірковує Алла Маричевська.

Дивлячись на полотна художника, все глибше замислюєшся над сутністю життя, поринаєш у глибини всесвіту, прагнучи пізнати невидиме.

«Мистецтву завжди потрібні ідея та сенс… Будь-яка держава починається з творчого підйому. Коли мистецтво починає щось нове, то твориться і нація», – стверджує Олександр Шепеньков.

Довідково. Олександр Шепеньков народився 1962 року в Черкасах. Закінчив Львівську національну академію мистецтв за спеціальністю «Академічний живопис», проте вже понад десять років його роботи натхненні не класичною технікою та реалізмом, а абстрактними сюжетами. Поряд із живописом митець працює з асамбляжем, рециклінгом, скульптурою, звертається до естетики кітчу та наївного мистецтва.

Адреса галереї «АВС-арт»: Київ, вулиця Глибочицька, 32-В, 3-й поверх.
Виставка триватиме до 18 квітня.

Леонід Фросевич

Фото на головній сторінці: художник Олександр Шепеньков

Фото із Фейсбук-сторінки артгалереї «Склад №5»

Сообщение Ефекти багатовимірності у творчості художника Олександра Шепенькова появились сначала на Український репортер.

За цей період на культурному фронті, який тримає галерея «АВС-арт», зроблено чимало. Вже у червні 2022 року тут відчинили двері для того, щоб представити проєкт «Звитяжні» – низку робіт про звитягу. А «звитяга – це те, на чому століттями тримається наша історія, як і будь-чия історія справедливої боротьби і опору, – зазначає кураторка проєктів Мирослава Крат. – Образотворчі рефлексії звитяжності були представлені ретроспективно: починаючи від графіки Олени Кульчицької 1945 року до живопису Петра Антипа 2019 року».

Після цього були наступні проєкти: «І буде світло» (про те, як на Україну насунулися холод і темінь після ракетно-шахедних ударів), «Мирнопілля» (краєвиди, перенесені з уяви чи дійсності та зафіксовані рукою майстра, не підвладні руйнуванню), «Міста без тривог» (мистецька урбаністика).

«Підсвідомо ми реалізовували кожен проєкт як останній, намагаючись не показувати цього глядачам, – стверджує Мирослава Крат. –Отак і минули чотири роки війни…». За цей час зусиллями фундатора галереї «АВС-арт» Михайла Поживанова та його творчої команди вдалося організувати крім традиційних групових виставок ще й чимало персональних експозицій.

Сьогодні у галереї представлено близько півсотні картин – це вибрані твори зі згаданих трьох проєктів, розповідає нам артдиректор галереї, мистецтвознавець Алла Маричевська. «Вирішили зробити такий ось підсумок усього, чим ми займалися упродовж чотирьох воєнних років, – говорить пані Алла. – Ці твори – про всю нашу красу, в яку ми закорінені, в яку заглиблені. І яка дає нам силу. Ось, будь ласка, наша Чернігівщина, чарівна Десна. І наш Довженко, – веде розповідь Алла Володимирівна (на світлині), акцентуючи увагу на картині Володимира Ємця, який жив і творив на сіверській землі.

Кожна робота наштовхує на певні роздуми: і про красу людської душі, і про характери українців, і про коріння роду, і про невмирущість та нездоланність нації, і про дивовижну здатність народу оберігати та примножувати свої традиції, віру, проявляти одвічну любов до своєї землі.

Зупиняємося біля полотна самобутнього художника Олега Мінька, представника львівської мистецької школи.

Картина пронизана символікою, яку кожен може трактувати по своєму. В центрі бачимо політ птаха, який ніби пролітає крізь грати. Видно його тінь. Є тут і кольори нашого державного стяга. Цю роботу було написано давно. Відомо, що митець творив також і в радянські часи, навіть у тих жорстоких умовах намагався завуальовано, езоповою мовою живопису виразити протест проти тоталітарного режиму, писав у тому числі філософсько-метафоричні картини.

Поринаючи у світ художніх образів, відчуваєш невидиму притягальну силу творіння людських рук на полотні. Подовгу вдивляємося в роботу Олександра Шатківського «Проліски» (1936 рік). Це ж і наша, нинішня весна!

«П’ята люта весна», – додає Алла Маричевська, наголошуючи на складності техніки у цій роботі. «Тут і дереворит, і акварель. Дуже дивне поєднаня кольорів з чорним».

Алла Володимирівна просить звернути увагу на картину Сергія Шишка, на якій зображено сільських жінок-трудівниць за роботою на ділянці. Також цікава мистецька техніка виконання. Приваблює, що зображено людей праці, тих, хто плекає рідну землю, дбає про врожай. Возвеличення працьовитих українців, плодів їхньої праці – також місія художника. Варто й замислитися – чи достатньо повно сьогодні відображена ця тематика у творчості сучасних живописців.

Загалом, у кожній роботі, представленій в експозиції, знаходиш щось особливе, трактуєш побачене з позиції часу, пов’язуючи з минувшиною, історією народу. Заслужений художник України Роман Опалинський показує на полотні, окрім іншого, життєдайне колесо.

Колесо життя. І тут стільки світла, стільки усього знакового! А ще у цій картині «Дощове колесо» підкуповує те, що всі фрагменти сюжету перенесно на відповідну раму, якою обрамлено твір. І це, очевидно, природньо для митця, адже, як відомо, створює роботи в техніці левкасу та авторській техніці, що поєднує художнє оброблення дерева, скла, металу з живописом.

Художники, чиї твори експонуються в галереї, з багатьох регіонів України. Приміром, Сергій Гнойовий, творчості  якого властивий лаконічно-суворий колорит, творив на Полтавщині. Жінка у його роботах постає особливо красивою, навіть незважаючи на те, що, можливо, втомлена від праці.

«Подивіться на цей образ жінки, – із захопленням каже Алла Володимирівна. –Особливо на її ніжні та витончені руки. Це ж руки як в Рафаелівської Мадонни! А в куточку картини намальовано… писанку. Жінка як писанка. А ще ж писанка – як цілісна наша земля…»

А ось Львівщина. Народний художник України Борис Буряк написав велику роботу «Будівниці» (2008 рік), показавши жінок як будівничих, як охоронниць родинних цінностей і взагалі матеріального світу.

На Львівщині працює також Народний художник України Петро Сипняк. Чумацька тема у його творчості є провідною. Як митець зазначає, вона «найорганічніше ввійшла в мою творчість тому, що я в душі — чумак. Чумак — це людина працьовита і поетична водночас. Безмежні простори, довга, важка дорога, постійне споглядання, ранок, день, вечір, сонце, дощ, туман… Думи, думи, думи… Чумаків я не відокремлюю від волів, а їх разом — від землі, від дороги, вічного шляху від дому й назад додому…».

На полотні бачимо ситого чумака, який відпочиває в дорозі, поруч і віз з якимсь коштовним, мабуть, товаром. Знову ж, людина праці, та це ж перші наші підприємці, які годували Україну. А погляньте, яка дивовижна гармонія кольорів!

Зупинимо погляд і на столиці. Приваблює і зачаровує робота «Жінка-воїн» молодої художниці Ганни Цериковської, яка працює переважно в галузі станкової графіки, олійного та акварельного живопису. Ганна – з відомої родини художників Кохаль.

Мисткиня вельми оригінально та цікаво підійшла до написання цього твору. Як зазначають фахівці, «художницю цікавлять насамперед автентичні орнаменти з найглибших пластів історії, тому в них прозирає і національне, і універсальне». Ось це, на нашу думку, якраз і проявляється в картині «Жінка-воїн». Тут є і багатоплановість, і глибинні підтексти. Алла Маричевська каже, що напрошується думка і про «садок вишневий коло хати»… А його ж охороняє воїн! За плечима оборонця – земля… В цьому садку відбувається безліч гармонійних, логічних, безкінечних і вічних подій. «Ось вона, світоглядна база нашого ідилічного світу», – вважає пані Алла.

На виставці представлено роботу доньки Алли Володимирівни – художниці Ольги Маричевської (працює в галузі нефігуративного абстрактного живопису, зокрема геометричної плакатної абстракції). Картина має назву «Злагоджений механізм».

Оригінальна задумка твору, як і його виконання, що викликає захоплення. В авторки дуже гарне відчуття і кольору, і композиції. Дивовижна геометрія фігур. Злагоджений механізм багато про що говорить. Думається: Україна також має працювати як єдиний злагоджений годинниковий механізм. Тільки так переможемо ненависного ворога.

Про геометрію фігур та їх витонченість наштовхує думка і при огляді полотна «Стара брама» (1990 рік)  львівського художника Ореста Скопа.

Митець зумів передати своїм твором колорит давнішніх львівських будинків, тому й відчувається подих часу. Витончено підкреслюють цю тему кольори. Не випадково тут багато світла. А світло це ще й чіткість, міцність.

Підкреслимо, що Заслужений діяч мистецтв України Орест Скоп створив низку робіт на честь страчених сталінським режимом бандуристів, кобзарів і лірників в Харкові у 1933 році. Він відомий також тим, що написав серію зображень Козака Мамая, яка складається з понад трьохсот робіт.

Повернемо нашу розповідь до харківської школи художників. У Харкові жила та працювала мисткиня Катерина Ткаченко (сьогодні мешкає в Чикаго). Пані Катерина була учасницею Помаранчевої революції та Революції Гідності. Під час Майдану 2013–2014 років вона долучилася до Мистецької сотні, брала участь в акції “Щитопис” та курувала пленер “На барикадах”. В галереї «АВС-арт» представлено її роботу «Правда життя», тему якої підсилють вірші на полотні.

Вельми колоритним вийшов персонаж у творі Володимира Лемзякова «Дід Макар» (1990 рік). Алла Маричевська звертає нашу увагу на те, як майстерно виписано обличчя, очі, руки. І усе це виконано кольоровими олівцями. Хіба не шедевр?! До речі, Лемзякова називають одним із найталановитіших учнів Віктора Зарецького, яскравого та видатного художника із когорти шістдесятників.

Відвідувачі галереї мають змогу побачити і роботи Віктора Зарецького «Баба Галя» (1970-1980 роки), «Туман» (1989 рік).

Зупиняємося біля роботи Анатолія Фурлета, присвяченої Маріуполю.

З біографії Анатолія Борисовича відомо: починаючи з 1993 року провів багато персональних виставок та взяв участь у численних всеукраїнських та міжнародних виставках та пленерах. Його картини зберігаються в музеях України, в численних офіційних і приватних колекціях багатьох країнах світу.

Про роботи митця кажуть, що вони мають образно-символічний вимір, пронизані філософськими тлумаченнями, спонукають замислитися, викликаючи певні асоціації.

За словами Алли Маричевської, твори Фурлета можна назвати міфологічним живописом, він майстерно працює зі знаками, символами.

Цікавим поглядом на місто приваблює картина «Дорога додому» полтавського художника Вартана Маркар’яна. В основі його творчості – дослідження людини в урбаністичному індустріальному середовищі.
«Маркар’ян – глибокий художник, – промовляє Алла Маричевська. – Він дуже гарно працює зі світлом на полотні».

Тема убраністики представлена в експозиції також яскравими роботами Михайла Поживанова («Гостинний двір»), Анатолія Мельничука («Порт»), Ольги Кравченко («Вид на Поділ»).

Зачаровує полотно «Квіти мистецтва» львівського митця, Народного художника України Михайла Демцю. Ваза з квітами постає вишуканою й оригінальною. Доволі складна робота.

Не відвести погляд і від полотен Софії Караффи-Корбут, Вітольда Манастирського, Миколи Шемчука, Золтана Мички, Олега Ясенєва, Феодосія Гуменюка.

Подовгу розглядаємо картину львівської художниці Ніни Буряк «Святе сімейство» (1992 рік).

Виразно прочитується одвічний образ Матері Божої. Бере за душу. Не відпускає. І яка ж складна та важка техніка виконання! Папір, шовкодрук. «А погляньте які тут відтінки, – каже Алла Маричевська. –Тони, напівтони. І сіре тло, схоже на срібло». Дивовижна робота.

З Божою поміччю переможемо ненависну рашистську орду!

Радимо відвідати експозицію, відчути особливий подих мистецтва.

Адреса галереї: Київ, вулиця Глибочицька, 32-В, 3-й поверх.

Виставка триватиме до 21 березня, графік роботи: з 12:00 до 18:00 щодня, крім неділі та понеділка.
Вхід вільний.

Леонід Фросевич, Світлана Фросевич

Фото авторів

Сообщение П’ята люта весна. Погляд на роботи художників в галереї «АВС-арт» (+фото) появились сначала на Український репортер.

Те, що спочатку лічилося днями, затяглося на роки. Велика війна триває – і наше життя в ній. І ось уже п’ята воєнна весна… Ars longa, проте не люди, дотичні до цієї царини, хоча саме мистецтво, у ширшому вимірі культури, дозволяє людському духу ґрунтовно тривати на фізичному безґрунтів’ї. Воно дає необхідну міру абстракції, яка врівноважує конкретику перебування індивідуальності в певних реаліях.

За 1461 день, тобто 4 роки війни, галереї «АВС-арт» вдалося зберегти свою цілісність і продовжувати функціонувати.

Читайте також на цю тему: Мистецький рік для галереї «АВС-арт» виявився вдалим. Роздуми про виставку (+фото)

За цей час відбулося чимало групових і персональних виставок, проте хочеться викоремити проєкти, які важливі в контексті історії українського мистецтва й чільні за змисловим наповненням для самого галерейного колективу: «Звитяжні», «І буде світло», «Мирнопілля», «Міста без тривог». Вибрані твори з цих проєктів формують нинішню експозицію, діалогізуючи, взаємодоповнюючись, відкриваючи глядачам простір для власних рефлексій і спогадів.

Відтак ми вшановуємо звитягу – те, на чому століттями тримається наша історія, як і будь-чия історія справедливої боротьби і опору. Звитяжний народ, що тримається за свою землю, захищаючи її від загарбників, які ніколи не давали спокою Україні. Звитяга – те, що характеризує українське мистецтво, адже йому доводилося й доводиться оберігати свої набутки від нищення.

На противагу холоду й темряві війни, разом із художниками прямуємо до світла, відсутність якого гостро відчувається і на фізичному, й на метафізичному рівнях. А на цьому шляху згадуємо народне: «Нема тіні без світла». Й, за Лесею Українкою, «те світло, що живе і без зорі».

Ми віднаходимо в образотворчості рідні краєвиди, не перетворені на марсові поля. Тут весна дає надію на життя, а український простір лишається прекрасним у своєму проростанні, додаючи впевненості, що таке й має бути майбутнє. І продовжуємо утверджувати мистецьку урбаністику як прояв залюдненого, злагідливого, організованого особливим ритмом топосу, де, зокрема, і формується культура.

 

Адреса галереї: Київ, вулиця. Глибочицька, 32-В, 3-й поверх.

Виставка триватиме до 21 березня, графік роботи: з 12:00 до 18:00 щодня, крім неділі та понеділка.
Вхід вільний.

Інформація за матеріалами пресрелізу.

На світлині: Михайло Поживанов та його робота «Гостинний двір».

Сообщение Київська галерея «АВС-арт» запрошує відвідати групову виставку живопису та графіки появились сначала на Український репортер.

“В експозиції предствлено близько тридцяти живописних робіт, створених протягом 2011-2025 років: переважно ліричні пейзажі й натюрморти, а також екзистенційні рефлексії на воєнне сьогодення”, – зазначив у Фейсбуку ініціатор експозиції, голова Громадської організації «Фонд муніципальних реформ “Магдебурзьке право”, художник і меценат Михайло Поживанов (на світлині нижче).

Творчі здобутки Тетяни Мітакі є досить вагомими: починаючи з 1995 року, вона була учасницею міських, обласних, всеукраїнських, міжнародних художніх виставок. Її персональні роботи демонстрували в  Берліні, Одесі, Ізмаїлі та інших містах. Основна тематика картин філософсько-релігійна; значну частину присвячено історичній батьківщині пані Тетяни — Греції. Додамо, що художниця є головою Ізмаїльського національно-культурного товариства греків України «Еллада».

Торік в інтерв’ю «Укрпрес інфо» пані Тетяна розповіла: “З початку війни багато що змінилося в моєму творчому житті. Раніше було натхнення в пейзажі, натюрморті, а тепер десь поруч в роздумах біль. Перестало мистецтво бути просто естетикою – воно стало голосом тих, кого ми втрачаємо, голосом протистояння, голосом пам’яті й віри у світле, в перемогу. Попри всього цього намагаюсь в роботах залишити живі кольорові фарби…”

Художниця каже, що складовою її творчості є духовність: ” Мистецтво для мене – це не просто копіювання зображення природи, а і доторканність до чогось глибокого, невидимого. В роботах завжди шукаю зв’язок із зовнішнім світом і душею. Для мене духовність – це тиша і вдячність, що я залишаю в кольорі, формі, ритмі своїх картин”.

Отож запрошуємо вас доторкнутися до магії творчості Тетяни Мітакі  в галереї «АВС-арт». Тут чекають поціновувачів мистецтва з 12.00 до 18.00 щодня, крім неділі та понеділка.

Світлини із Фейсбук-сторінки галереї «АВС-арт».

Сообщение Галерея «АВС-арт» запрошує на художню виставку Тетяни Мітакі, де панують живі, кольорові фарби появились сначала на Український репортер.

І так говорять не лише фахівці, але й відвідувачі, які побували в галереї. У книзі відгуків є чимало записів. Процитуємо лише деякі: «Неймовірні картини! Світлі та оптимістичні. Тетяна Іва».

«Розкішна виставка. Задивитися можна! Анна Кузняк».

«Чудові роботи! Яскраві барви життя, чудова кольористика, світлі образи. Родина Баламаджи».

«Виставка захоплює. Я вражений. Супер! Художник-графік, Київ».

«Велика подяка організаторам виставки. Завжди із задоволенням відвідуємо експозиції в «АВС-арт» і отримуємо безліч позитивних емоцій. Олександра, Інеса, Тетяна».

Дуже слушно зазначили відвідувачі, що кожна художня виставка в галереї є особливою, яскравою і де можна «підзарядитися» винятково позитивними емоціями. Цьогоріч «Срібне сяйво зими» також подарувало людям сонячний, теплий настрій, навіть незважаючи на воєнне лихоліття з його повітряними тривогами. Задумкою організаторів було те, щоб в галереї, дивлячись на роботи митців, можна було сповна насолодитися живописно-графічною красою та вишуканістю цієї пори року.

В колекції «Срібне сяйво зими» було представлено класичне та сучасне українське мистецтво; авторами робіт є митці різних поколінь, художніх шкіл та напрямків. Тож і зима в галереї запам’яталася різноманітною: графічною та живописною, класичною та сучасною, камерною та всеохопною, реалістичною та імпресіоністичною, урбаністичною та етнографічною.

Варто сказати і про візитівку «АВС-арт». Артдиректор галереї Алла Маричевська розповіла, що діяльність розпочалася ще у 2009 році. Перша локація була на мікрорайоні «Воздвиженка» Потім – на Андріївському узвозі. Зрештою, стежки-дороги привели на вулицю Глибочицька, де і працює галерея з 2016-го.

-Спеціалізуємося переважно на живописі, – каже пані Алла. – Водночас в експозиції розміщували і скульптурні роботи, і декоративно-вжиткові, і графіку. Тобто, ми тримали руку на пульсі мистецького життя. Наша колекція дозволяє нам започатковувати якісні проєкти, адже завжди можемо запропонувати відвідувачам для перегляду достатню кількість картин зі своїх фондів. Принагідно згадаю низку таких виставок. Наприклад, тематична експозиція «До моря», як спогад про літній відпочинок, про дивовижну природу. Вона була дуже популярною, адже багото хто приходив дивитися в тому числі й на роботи художників-мариністів.

Вельми цікавою була й експозиція «Дивина звичайна», це переважно квіткові натюрморти. Кожна квітка – завжди диво, погодьтеся.

Очевидно, багатьом нашим шанувальникам запам’ятався і націоналістичний проєкт – «Жовте і блакитне», де були представлені роботи як різні за жанром, так і за стилістикою, тематикою; основний акцент – на кольорі наших прапорів.

Нема сумніву, що виставка «Срібне сяйво зими» також посяде особливе місце в історії галереї. Побувавши в експозиційних залах, не можна було не порадіти, що тут – ціле сузір’я імен: роботи Івана Марчука, Сергія Савченка, Юрія Герца, Ольги Кравченко, Віктора Зарецького, Петра Сипняка, Андрія Чебикіна, Миколи Мазура, Олега Ясенєва, Сергія Григор’єва, Олени Паславської, Бориса Буряка, Василя Химочки, Віктора Маринюка, Анатолія Фурлета, Михайла Поживанова та багатьох інших авторів.

-Ця виставка стала важливою подією, засвідчивши, що українці, навіть у воєнну добу, не складають рук, вони створюють мистецькі картини, відкривають експозиції. Богу дякувати, культурний фронт діє, – коментує «Срібне сяйво зими» кандидат мистецтвознавства, членкиня Національної спілки художників України, почесний академік Національної академії мистецтв України Ольга Петрова.

Серед тих, хто серед інших також надійно тримає цей культурний фронт є голова Громадської організації «Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке право», меценат, художник Михайло Поживанов. Михайло Олександрович в розмові зі мною цікаво та змістовно розповідав про митців, чиї твори побачили кияни та гості міста у січні.

Ось, скажімо, картини Народного художника України Бориса Буряка. До речі, його твори зберігаються у багатьох музеях нашої країни, а також у приватних колекціях в США, Франції, Німеччини, Австрії, Бельгії, Нідерландів, Швейцарії та Чехії.

Михайлу Поживанову дуже подобаються пейзажі, в тому числі урбаністичні, Бориса Буряка, а ще роботи, на яких зображені квіти. У нього є і чудові портрети. Особливо вражала відвідувачів розкішна картина Бориса Івановича, присвячена Собору Святого Юра (на світлині нижче).

Ми бесідували з Михайлом Поживановим і про незвичні роботи на цій виставці. Наприклад, одеський митець Сергій Савченко, член Національної спілки художників України, розмальовує природні форми – таракуци (вони дуже насичені кольором); є у нього і дерев’яні скульптури. Савченко полюбляє контрасти – колірні, тональні, контрасти форм. Якось художник сказав, що це  – його характер, і “він вимагає такої мови”. Мабуть, все це й привело, за словами митця, “до формування в скульптурі безкінечної структури”. Вона стала для Савченка ” власне формулою малярства…”.

– «Срібне сяйво зими» запам’ятається ще й тим, що тут було представлено різні стильові напрямки, – каже Михайло Поживанов. -Так, Народний художник України Михайло Сипняк захопив відвідувачів своєю різдвяною тематикою. Загалом творчий доробок Михайла Сипняка складає кілька тисяч робіт, серед яких є серії, які особливо до вподоби шанувальникам – «Вертепи», «Чумаки».

У кожній роботі «Вертеп» бачиш щось нове, незвідане, таємниче, особливий контраст…

-Трепетно було бачити спадщину великих митців, яких уже немає з нами, але які залишили свою душу в полотнах: Віктора Зарецького, Василя Химочки, Сергія Григор’єва, Віктора Маринюка, Володимира Патика, Володимира Микити, Юрія Герца та Миколи Мазура, – зазначає Михайло Поживанов.

Різдвяній тематиці (і не тільки їй), до речі, присвятив свої роботи й сам Михайло Олександрович, чиї картини також експонувалися на виставці «Срібне сяйво зими» (на світлинах нижче).

Вельми оригінальною на виставці була й дивовижна робота  із гутного скла “Чумак” Народного художника України, професора, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Андрія Бокотея (на світлині нижче). Ось такими шедеврами також славиться Україна!

Як зазначають в галереї, «художники прагнули відтворити невловиму холодну красу довкілля й теплий, святочний настрій душі». Приємно, що новий мистецький рік для галереї «АВС-арт» виявився вдалим та успішним.

Уже 3 лютого «АВС-арт» відчинить двері для нової виставкової події.

Леонід Фросевич

Сообщение Мистецький рік для галереї «АВС-арт» виявився вдалим. Роздуми про виставку (+фото) появились сначала на Український репортер.