Капітан Брет Крозьєр заявив, що корабель – в жахливій ситуації на острові Гуам через СOVID-19. Вірус швидко поширюється серед чотирьох тисяч членів екіпажу. Він закликав командування ВМС США врятувати моряків, повідомляє Reuters.

“Зараз необхідні рішучі дії для того, щоб запобігти трагічним наслідкам. Утримання понад 4000 молодих чоловіків і жінок на борту “Теодора Рузвельта” – це зайвий ризик. Є проблеми, пов’язані із забезпеченням індивідуального житла для нашої бригади. Це потребує політичного рішення, але це правильна річ. Ми не на війні. Морякам не потрібно вмирати. Якщо ми не будемо діяти зараз, ми не зможемо належним чином подбати про наш найнадійніший актив – наших моряків”.

Капітан просить зняти з авіаносця на двотижневу ізоляцію переважну більшість особового складу і залишити на борту лише 10 відсотків екіпажу.

За даними Reuters, близько 80 моряків мають позитивний тест на коронавірус.

З Вікіпедії

«Теодор Рузвельт» — авіаносець ВМФ США, четвертий побудований в класі авіаносців «Німіц». Назву отримав на честь 26-го президента США Теодора Рузвельта.

Авіаносець був закладений 31 жовтня 1981 р., був спущений на воду 27 жовтня 1985 р. та введений до складу флоту 25 жовтня 1986 р. Вартість побудови склала приблизно 4,5 мільярдів доларів США. Авіаносець брав найактивнішу участь в операції «Буря в пустелі».
У 1999 р. корабель брав участь у операції НАТО проти Югославії.

Читайте також:

• Адмірал Дональд Трамп та його флот

Сообщение На американський авіаносець “Теодор Рузвельт” проник “COVID-19”. Капітан просить врятувати моряків появились сначала на Український репортер.

https://youtu.be/ZiAtLKl_WXQ

Це сталося під час навчання Ice Exercise 2020. В російських ЗМІ спалахнула істерія, мовляв, куди дивилися адмірали московії. Останні ж почали виправдовуватися, що варто пильніше спостерігати за переміщеннями “ворожих” човнів і “треба підключати до цієї справи науку”. Очевидно, московитам стало кепсько через такі успіхи американців. “Томагавки” зовсім близько…

На архіпелазі Земля Франца-Йосифа збудовано базу російських військовиків ППО «Арктический трилистник».

З Вікіпедії. В архіпелазі виділяють три великих групи островів:

• східна— відокремлена Австрійською протокою;
• центральна— між Австрійською протокою і Британським каналом, включає найбільшу кількість островів;
• західна— на захід від Британського каналу.

Деякі острови вкриті льодовиками загальною площею 13,7 км². Максимальна висота островів становить 620 м — льодовик Форбса. На островах знаходяться понад 1 000 озер, тут працюють полярні станції, геофізична обсрваторія. Архіпелаг включає 192 острови.

З відкритих джерел. Підводний човен Toledo класу “Лос-Анжелес” збудовано в 1993 році. Єкіпаж – 110 осіб. Довжина човна — 110 м, ширина корпусу — 10 м. Максимальна підводна швидкість — 32 вузли, а робоча глибина занурення – 290 м. Озброєння – торпеди, а також ракети “Томагавк” з дальністю польоту від 900 до 1700 кілометрів.

Сообщение Американський атомний човен, проламавши лід, налякав російську військову базу (+відео) появились сначала на Український репортер.

«Військовослужбовці мали можливість здобути важливий досвід у справі керування кораблем та ведення бойових дій – у складі як тактичної групи, так і одиночного корабля», – звітує сайт Міноборони.

Важливим етапом фахової підготовки екіпажів були тренування у боротьбі за живучість корабля при різних видах бойових та аварійних пошкоджень.

По завершенню навчання військовослужбовці успішно склали комплексний іспит та отримали відповідні сертифікати.

Фото www.mil.gov.ua

Про катери Island також читайте: 

• США: Росія порушує міжнародне право в Азовському морі (+відео)

Сообщение Завершився другий етап підготовки екіпажів катерів Island появились сначала на Український репортер.

30 квітня прикордонний вартовий корабель ФСБ РФ під час проходження Керченської протоки зупинив теплохід (в суднокоманді – громадяни Туреччини, Грузії, Єгипту, Нігерії), який слідував за маршрутом Чіос (Греція) – Маріуполь (Україна). Окупанти оглянули судно та провели ідентифікацію членів команди. Зауважень з їхнього боку не послідувало.

Того ж дня росіяни зупинили теплохід, який прямував з Ашдода (Ізраїль) до Маріуполя, а його суднокоманда складалася з українців.

1 травня представники країни-агресора зупинили теплохід під прапором Болгарії (серед екіпажу – громадяни Болгарії), який прямував з Ногаро (Італія) до Маріуполя.

Деякі судна росіяни перевіряють по кілька разів. Зокрема, спочатку під час проходження Керченської протоки зупинили теплохід під прапором Мальти (серед екіпажу: 16 громадян України та 2 громадянина Туреччини), який прямував з Монфальконе (Італія) до Маріуполя, а вже під час слідування судна в Азовському морі по траверзу Бердянскої Коси окупанти знову зупинили судно для повторного огляду та ідентифікації членів команди.

2 травня окупанти зупинили судно під прапором Панами (у команді громадяни Туреччини та Грузії), який прямував з Маргери  (Італія) до Маріуполя.

“Зазначимо, що ніяких зауважень при цьому нема, однак росіяни почали жорстку політику затримання та огляду суден, які прямують в бік України”, – констатує Держприкордонслужба України.

Сообщение ФСБ РФ почала оглядати судна, які прямують до України появились сначала на Український репортер.

Письменник, публіцист Степан Павлович Колесник добре знає, що таке флот. І не тільки тому, що колись служив строкову на Балтиці. На початку 1990-х, коли Україна створювала свої Військово-Морські Сили, доля привела його в Крим. Це сталося невдовзі після підписання Леонідом Кравчуком та Борисом Єльциним Ялтинської угоди щодо розподілу Чорноморського флоту між Україною та Росією.

– В 1992 році мені надійшла цікава пропозиція «згори» – поїхати на флот, ставши заступником командувача Військово-Морських Сил України, – розповідає Степан Павлович. – Командувачем ВМС був Борис Кожин, патріот, якого ми дуже поважаємо. Зі мною на цю тему провели довгу розмову в Адміністрації президента, в Міністерстві оборони України, суть якої зводилася до того, що командну ланку наших Військово-Морських Сил потрібно підсилити, налягти на гуманітарну складову. Словом, потрібна допомога, бо ще й даються взнаки негативні тенденції, наприклад, йде розкрадання флоту.

Мені казали, що можу стати морським офіцером – присвоять звання контр-адмірала. Я узяв паузу, щоб оглянутися, так би мовити. І полетів у Крим. Це був військовий літак. Разом зі мною полетів полковник (згодом генерал-майор) Володимир Мулява, член колегії Міністерства оборони України, начальник соціально-психологічної служби. Приземлилися на аеродромі в Бельбеку. Тут на нас чекав весь штаб на чолі з командувачем Борисом Кожиним. Так я опинився в Криму, у відрядженні.

– Але ж ви так і не стали заступником командувача ВМС. Чому?

– Вже тоді я бачив, що півострів треба було негайно рятувати від повзучої російської окупації. Про цю біду й говорив, повернувшись до Києва. Я погоджувався прийняти пропозицію, ставши заступником командувача при одній твердій умові: якщо разом зі мною до Криму поїдуть півсотні патріотів. І усі гуртом ми зможемо переламати ситуацію. Але не склалося… Було сказано, що в держави на це немає грошей. При такому «розкладі» я відмовився прийняти пропозицію. Я і Кожину казав, що сам він (один) нічого не зробить…

Від редакції. Вже тоді, в 1992-1993 роках, Степан Колесник бив на сполох: «Йде планомірно-нещадне, продумане до дрібниць оббирання, обдирання і обкрадання Чорноморського флоту. Втілюється в життя бандитська акція проти України. Коли настане час ділити флот – нічого буде ділити. «Старший брат» самовіддано усе розбарахолить, доб’є до ручки. Сплавить наше добро за кордон і наживе капітал. Під цим кутом зору Ялтинські рішення – цілком офіційне запрошення і заохочення Росії до пограбування Чорноморського флоту та його баз. Маємо ще й такий зріз Ялтинської угоди: вона офіційно спонукує правореакційні сили Криму до запеклого протистояння Україні. Принаймні розв’язує руки шовіністам усіх мастей. А це міна величезної руїнницької сили, яка аж проситься під детонатор. Міна закладена, вона підведена під самий фундамент українсько-російських відносин і дочікується лихої години».

Ота міна вибухнула в лютому 2014-го, коли кримський парламент захопили російські військовики. Так почалася окупація Криму.

– Деякий час тому колишній міністр оборони України Костянтин Морозов сказав мені в інтерв’ю: «Україна мала чим зустріти агресора. Але ж без спротиву здала Крим. Що треба було робити? Оті російські гелікоптери, які висаджували «зелених чоловічків» на кримських летовищах, мали б горіти і в повітрі, і на землі…». А ви якої думки, Степане Павловичу?

– На сто відсотків погоджуюся з генералом Морозовим, професіоналом найвищого ґатунку, людиною виняткових чеснот, великим патріотом. Треба було діяти. Якби Київ дав команду – ми б зламали оту нечисть у подобі «зелених чоловічків». Брешуть, що ми залишилися без війська. Це абсолютна брехня! У нас були бойові підрозділи для відбиття агресії. Причому вишколені, підготовлені кадри. Ще задовго до російського нападу було відомо, як розгортатимуться події в Криму. Але ж наші керманичі нічого не робили для ефективної протидії. Навпаки: стояли на тому, щоб не ображати Росію, не гнівити. Це була злочинна політика. Тому й сотворили диво дивнеє – здали Крим, навіть не воюючи. Та будь-яка країна, на яку нападають, бере до рук зброю і захищається.

– Чому українські моряки не затопили бойові кораблі?

– Можливо, думали, що ситуація якось перемелеться, конфлікт згасне, і тоді все повернеться на круги своя, тобто кораблі знову стануть нашими. Я точно знаю, що це «жило» в людях.

– Після відрядження до Криму в 1993 році з-під вашого пера вийшла дуже гостра книга-памфлет «Куди пливе ескадра?». «Флот ми просвистіли!» – один із висновків цього твору. Певно, у вашому журналістському блокноті є сюжети, які не увійшли до книги. Розкажіть, будь ласка.

– Під час відрядження до Криму в мене склалися дружні, довірливі стосунки з командувачем ВМС України Борисом Кожиним. Одного разу Кожин і каже, що його хочуть заслухати на зборах офіцерів Чорноморського флоту. А на той час флот, як не крути, ще зоставався російським. Кожин запропонував мені взяти участь у цьому зібранні, щоб я побачив, що це за публіка і яку вона «любов» демонструє до України. Справжню, не офіційно припомаджену, в політичних рум’янах і декларативній пудрі. Це про таку любов кажуть: обняв, як брата, і задушив по-братськи. Наступного дня ми прибули до Морського гідрофізичного інституту, де мало проходити це зібрання. Нас зустрічає полковник. Але мене не пропускають… Мовляв, «закрытое мероприятие, нельзя». Тоді Кожин висуває ультиматум: якщо представникові Києва заборонений вхід, тоді й командувачеві ВМС України тут нічого робити. Нам кажуть: «Ждите». Певно, у Касатонова запитують дозволу, пояснює мені Кожин. А Касатонов командував Чорноморським флотом. Через деякий час нам дозволяють увійти…

А в залі – хоч кіно знімай. Ніби золотопогонна злива. Срібло-злото виграває, очі вбирає. А зірок на погонах! Яко на небесі, прости нас грішних. І всі місця зайнято. Тільки збоку, в третьому ряду, біля якогось капітана третього рангу, бачу пусте місце. Я вже прикинув собі, що там і примощуся. Так і вчинив. Збори веде начальник розвідки Чорноморського флоту, віце-адмірал Рудаков. А на мене золотопогонники раз по раз так і дивляться, ніби на якогось шпигуна. І я відчуваю їхні погляди, вовчі погляди. Аж ось дають слово Кожину. Він говорив про український флот. А його перебалакують, ображають. Куди й поділися золотопогонний лоск, благопристойність. Ні чемності, ні морської толерантності, ні грама інтелігентності.

«Кому ты служишь?» – зривалося на адресу Кожина. «Україні», – твердо відповідав він. «Какая Украина? Да ее никогда не было». Погони блищали мертвотним блиском, а очі горіли хижим блиском. І раптом Кожин промовляє, що хоче представити гостя з Києва, себто мене, письменника, лауреата Шевченківської премії. Зала притихла, спала дещо агресивність. Мені дають слово. Бачу, що в залі сидять вороги, причому ярі. Що казати цій публіці? Йду до трибуни і налаштовую себе в думках: спокійно, не хвилюватися. Почав з того, що мені не сподобалися їхні виступи. Бо спрямовані на те, щоб принизити колегу, розтоптати його гідність, а це не по-флотськи, не по-офіцерськи.

Де ж тут людяність? Навів приклад зі своєї флотської біографії, коли в пошані були і повага, і підтримка. В залі – німа тиша. А по хвилі – оплески. Наступного дня в мене була зустріч з командувачем Чорноморського флоту Касатоновим, з цим імперським коршаком, що недобрим зизим оком позирав на наші землі, ширяючи в небі Севастополя.

Від редакції. Ще в 1992 році під виглядом кубанських козаків росіяни направляли до Криму підрозділи військових спецпризначенців.

– У згаданій книзі ви запримітили таке явище, як касатоновщина. Нагадаймо читачам, що це за лихо.

– Касатонов у Криму був «не один у полі воїн» – у нього була когорта послідовників. Отож і стверджуємо: Касатоновщина – явище на Чорноморському флоті. Наголосимо: на теплому і розманіженому флоті. Це імперська пиха. Російська прошовіністична бундючність. Дрімуча зарозумілість, а звідси неповага до України, її народу. Обов’язковий атрибут касатоновщини – демагогія як метод проведення своєї політики в життя. Касатонов для Росії – національний герой. За що такі лаври? Чим він прославився? Може, добродіяннями, чеснотами своїми? Ні. Прославився організованим на кораблях мордобоєм, утробною тугою за тоталітарним чудиськом, уславився тим, що Чорноморський флот став тюрмою для матросів українських, а ще скандальною репутацією і фізіологічним несприйняттям інородців. Касатоновщина – це рафіноване хамство, зневажання людини, дрібне хуліганство на люмпенському рівні. Почесного громадянина Касатонов одержав за непереборно стійку ненависть до України, за наполегливу окупантську політику в Криму.

– Під час розмови з ним, ви, напевно, відразу відчули, чим дихає цей коршак.

– Звичайно. Хоч із перших хвилин нашої бесіди Касатонов ніби аж стелився у словах, хотів мені сподобатися. Каже: «Мне доложили, что вы вчера очень хорошо выступили». Що він вкладав у цей висновок – не розумію… «Флот был, есть и останется единым. Все равно мы будем вместе», – глаголить Касатонов. Виходить, знову повернемося в Союз? «Ну, это понимаете… Название существенной роли не играет», – відповідає він. Слухаєш флотоводця і починаєш вірити: «Союз нерушимый» не пропав – він благоденствує і нависає над світом похмурим драконом. А навпроти сидить фанатик «единой и неделимой». Усе змінилося в світі. Рухнула більшовицька імперія. Не перемінився командуючий «краснознаменным». Не вмерла у ньому психологія тоталітаризму. Я раджу Касатонову прочитати праці російських істориків, хоча б «Историю государства Российского» Карамзіна. «И что они пишут?» – запитує. Що спочатку була Київська Русь, а ваші племена бродили лісами. Що Московське князівство виникло тільки в XV столітті, а князь Володимир хрестив Русь задовго до цього – у 988 році. Касатонов задумався. А потім каже: «Не читал их трудов, но, видать по всему, отъявленные мерзавцы». У цьому вислові весь Касатонов, шовіністичне, проімперське мурло.

– Чи розповідали вам наші офіцери про те, як розкрадали флот, як Росія плела павутину підступних планів?

– Не тільки розповідали, але й попросили дещо передати керівництву Української держави. А було діло так. 1992 рік. Українські моряки знали, що до них приїхав письменник, доцент факультету журналістики Київського університету імені Шевченка. Очевидно, десь довідалися, що на той час деканом факультету був Анатолій Москаленко, сват Леоніда Кравчука. Якогось дня Борис Кожин каже мені, що зі мною хочуть довірливо зустрітися офіцери військової контррозвідки. Причому Кожина не запрошують. Отже, зустріч. Мені передають якийсь чемоданчик і пояснюють, що всередині – багато документів (доказів) про лихі, ворожі дії росіян проти України. Просять передати чемоданчик президенту України.

Приїхавши до Києва, я все розповів Анатолію Москаленку, вручивши йому секретний чемоданчик для Кравчука. Згодом  поцікавився в Москаленка, чи одержав президент кримську «посилочку». Москаленко підтвердив. Минув час. І мені телефонують флотські контррозвідники, мовляв, чи нема новин з Адміністрації президента. Відповідаю, що їхнє доручення виконав, а які заходи вживає президент – мені невідомо. Через деякий час знову телефонували з Криму, цікавилися реакцією влади. А потім і перестали дзвонити, зрозумівши, мабуть, що ніякої реакції не буде. Було сумно і прикро. Наші керманичі прикидалися невидющими, у втішанки-колисанки гралися, заганяли тривогу на спід душі, не дивилися правді в очі. У президента є купа важелів, щоб втрутитися в ситуацію, є спецслужби. Зрештою, Кравчук міг би мене запросити до розмови, поцікавитися, що діється на флоті, я ж стільки всього знаю…

– Чи була в України можливість зробити Севастополь своєю морською базою?

– Коли наш народ прийшов до самостійності (і Крим проголосував за Київ), у Касатонова палуба вислизнула з-під ніг. Адмірал присмирнів, у нього змінився голос і постаріла хода, повіяли нові вітри над морем. Після довгих вагань і прикидок адмірал, очевидно, повірив: півострів однині український, і все те, що в Криму, теж не російське. А повіривши в душі (злі язики кажуть: зламався), був готовий служити новій державі. Та й офіцери не проти перейти під український прапор. От коли треба було брати флот! Але ми спокійнісінько ловили ґав і вважали ловлю державним заняттям.

Політика наша виявилася неспроможною. А політики так довго і самозречено балакали, що за балаканиною прогавили поворот ескадри до чужого берега. Торжествувало наше вроджене: обережна обережність, одвічне вагання замість рішучого кроку, наша невідвага. Гору взяло хуторянське – якось воно буде… Ніхто з верховних достойників із Києва так і не спромігся вибратися до Криму, щоб зайнятися своїм державницьким ділом. Тож флот ми просвистіли! І це сталося на початку 1990-х. А у 2014 році кримську землю захопили озброєні «зелені чоловічки». Касатоновський флот підготував для цієї агресії відповідний ґрунт.

Розмову вів Леонід ФРОСЕВИЧ

Далі буде.

Першу частину інтерв’ю читайте тут

• Степан КОЛЕСНИК: «Я глибоко переконаний, що доведеться пересівати волю»

Сообщение Секретний чемоданчик для президента Кравчука. Згадує Степан Колесник появились сначала на Український репортер.

Президент України Петро Порошенко продовжує відмовчуватися, його радники, мабуть, шукають підступ у пропозиції агресора. У МЗС заявили, що “опрацьовують питання щодо заяви президента РФ Володимира Путіна, оскільки воно має багато аспектів”.

Водночас прем’єр-міністр Володимир Гройсман, який, як відомо, не має впливу на рішення у сфері зовнішньої політики чи оборони, заявив, що Україна готова прийняти військову техніку з анексованого Криму. Однак лише разом із півостровом.

Тим часом у кримських портах на приколі продовжують іржавіти 17 українських суден, у тому числі 8 бойових кораблів ВМФ ЗСУ: великий десантний корабель “Костянтин Ольшанський”, корвети “Тернопіль”, “Хмельницький”, “Луцьк” і “Придніпров’я”, корабель управління “Славутич”, морські тральщики “Черкаси” та “Чернігів”, рятувальний буксир “Кременець” і великий підводний човен “Запоріжжя”.

Сообщение Нікому не потрібні. Влада не хоче забирати українські кораблі, що іржавіють в анексованому Криму появились сначала на Український репортер.

“Ми навіть свого часу в 2014 році почали передачу військового майна, техніки. Кілька ешелонів було направлено з Криму до України. Українська сторона неодноразово ставила питання про повернення військової техніки з Криму.

Хочу сказати, що ми готові продовжити цей процес. Готові передати військові кораблі Україні, які в Криму ще є, готові передати авіаційну техніку, бронетехніку. Правда, вона вся перебуває в такому жалюгідному стані, але це вже не наша справа, вона в такому стані практично і була, за ці роки не обслуговувалася.

Але йдеться про десятки кораблів, десятки бойових літаків.

Щодо кораблів, думаю, буде краще, якщо українські військовослужбовці просто приїдуть і заберуть їх, ми готові допомогти їм здійснити транспортування до Одеси”, – заявив Путін.

Путін також додав, що Росія готова запросити фахівців з Києва для утилізації українських боєприпасів у Криму, оскільки перевозити їх небезпечно.

Головнокомандувач ВМФ РФ Віктор Чирков повідомляв, що на 1 квітня 2014 року в Криму та Севастополі залишалося 79 кораблів Чорноморського флоту України (25 бойових, решта – судна забезпечення). Росія спочатку планувала привласнити собі захоплені кораблі і включити їх до свого флоту, але зрештою вирішила повернути їх Україні.

З квітня по червень 2014 року нам передали 35 кораблів, однак через загострення бойових дій на Донбасі 17 червня процес передачі військової техніки припинився.

За даними командувача ВМС ЗСУ Ігоря Воронченка, окупанти утримують 8 бойових кораблів ВМФ ЗСУ, з них на момент анексії не на ходу був лише один – великий десантний корабель “Костянтин Ольшанський” (там була потреба в ремонті двигунів). Корвет “Луцьк” також стояв на ремонті, але потребував лише ходових випробувань. Решта кораблів була відремонтована: корабель управління “Славутич”, корвети “Тернопіль”, “Хмельницький” і “Придніпров’я”, морські тральщики “Черкаси” та “Чернігів”, рятувальний буксир “Кременець”. Великий підводний човен “Запоріжжя” на 70% був відремонтований, залишалася лише заміна клапанів.

За словами Воронченка, заява, що “це був мотлох – не відповідає дійсності”.

За російськими даними, станом на січень 2018 року в ангарах кримських аеродромів припадають пилом 7 винищувачів МіГ-29 і 5 навчально-бойових літаків. Також у кримських портах стоять на приколі 17 суден забезпечення і бойових кораблів.

Це підтверджує і колишній командувач (в 2014-2016 роках) ВМС ЗСУ Сергій Гайдук: окупанти продовжують утримувати 11 українських бойових кораблів і катерів, 6 суден і катерів забезпечення. Водночас у Криму залишаються понад 2000 одиниць бронетанкової, автомобільної та спецтехніки, кілька літаків.

За його даними, на материкову Україну встигли вивезти 3502 одиниці військової техніки і озброєнь, 92 вертольоти і літаки, 35 кораблів і катерів, 1339 одиниць техніки зв’язку, оперативного забезпечення і тилу, а також 768 тонн різного військового краму.

Гайдук вважає, що росіяни віддадуть несправну техніку, з якої знімуть все більш-менш цінне обладнання. Керівництву країни слід взяти до уваги вартість ремонту та модернізації кораблів: вона буде співставна з будівництвом нових суден.

Не радить приймати “троянського коня” військовий експерт Олег Жданов. За його словами, це частина виборчої стратегії Путіна, який закріплює анексію Криму в головах у росіян, і віддасть Києву хіба що купу металобрухту.

Такої ж думки і колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ, генерал-лейтенант запасу Ігор Романенко. Він вважає, що президент Росії грає у миротворця, щоб поліпшити свій міжнародний імідж, можливо, сподіваючись на поступову відміну західних санкцій. Водночас пропозицію Путіна можна використати для підсилення позицій України у міжнародних судах проти Росії.

Версію, що заява Путіна є наслідком санкцій, підтримує і колишній голова Кримського медіацентру при Міноборони України Владислав Селезньов. Він вважає, що Києву варто ставити питання про повернення всього військового майна в Криму, наприклад військових містечок, а не лише техніки.

“Принизливою подачкою” назвав пропозицію Володимира Путіна голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

“Бандит, вже відчуваючий своєю підлою душею неминучість міжнародного суду і справедливої кари за скоєні ним злочини, поки ще не може зупинитися у своїх потугах принизити Україну…

Тим, хто вже клюнув на принизливу подачку Путіна: якщо у вас немає честі і національної гордості, то хоча б не виставляйте себе на вселенську ганьбу. Не треба тішити ворога і розчаровувати друзів.

Прийняття пропозиції РФ – це чергова здача України!

Або разом з Кримом, або нехай подавляться!” – написав народний депутат у Фейсбуку.

Тим часом вище військово-політичне керівництво України вперто відмовчується, мабуть, шукаючи підступ у пропозиції агресора. З безбарвною заявою виступило лише Міністерство закордонних справ. За словами його речниці, “Україна опрацьовує питання щодо заяви президента РФ Володимира Путіна, оскільки воно має багато аспектів”.

Дозволив собі випад у бік Путіна прем’єр-міністр Володимир Гройсман, який, як відомо, не має впливу на рішення у сфері зовнішньої політики чи оборони. Він заявив, що Україна готова прийняти військову техніку з анексованого Криму. Однак лише разом із півостровом.

Сообщение Росія готова віддати Україні бойові кораблі з Криму. У Києві думають (+відео) появились сначала на Український репортер.

“У Міноборони підтвердили, що добудовувати крейсер для потреб ЗСУ недоцільно. Цим рішенням Міністерство фактично зняло питання необхідності утримання крейсера ДП “Миколаївський суднобудівний завод”, – повідомляє “Укроборонпром”.

Тепер Кабмін має якнайшвидше вирішити: потрібен Україні ракетний крейсер “Україна” чи ні. Якщо потрібен – “Укроборонпром” готовий добудувати судно, але для цього потрібно передбачити кошти в Державному оборонному замовленні на 2018 рік.

“Якщо ні – є два варіанти: або продати недобудову, оскільки вона не відповідає воєнній доктрині, або передбачити в ДОЗ на 2018 рік гроші на подальше утримання судна біля причальної стінки. Концерн готовий розглянути й інші варіанти вирішення цієї проблеми, запропоновані Кабміном”, – йдеться у повідомленні.

В “Укроборонпромі” нагадують, що раніше про недоцільність добудови ракетного крейсера говорили чисельні експерти. У тому числі військовий експерт Сергій Згурець. За його словами, корабель без озброєння замовнику не потрібен, а озброєння, під яке створювався корабель, за роки простою судна системно застаріло.

У відомстві заявляють, що з лютого 2015 року держава припинила відшкодовувати витрати ДП “Миколаївський суднобудівний завод” на утримання ракетного крейсера “Україна”. У результаті борги держави перед заводом і його працівниками досягли 61,1 млн грн. 30 жовтня керівництво “Укроборонпрому” звернулось до секретаря Ради національної оборони та безпеки України Олександра Турчинова за сприянням у вирішенні долі стратегічного підприємства.

Ракетний крейсер “Україна” (спочатку “Адмірал Флоту Лобов” – четвертий корабель проекту 1164 “Атлант”) було спущено на воду 27 років тому. Вже багато років його будівництво “заморожене” на стадії готовності 95%.

Миколаївський суднобудівний завод вже 3-й рік самотужки виконує роботи з утримання крейсера, адже їхнє припинення призведе до руйнування його енергетичних вузлів, елементів обладнання, екологічного забруднення акваторії річок Буг та Інгул.

Також у результаті руйнування та проведення консервації спеціальних виробів і його складових вартість крейсера у розмірі капітальних інвестицій впаде до вартості металобрухту. 24 березня 2017 року Президент України видав указ про демілітаризацію корабля.

Сообщение Продадуть на металобрухт? Українські ВМС відмовилися від крейсера “Україна” появились сначала на Український репортер.

Водотоннажність судна 70 000 тонн, вага – 65 000 тонн, він може нести на борту до 40 літальних апаратів – винищувачів F-35B Lightning II і гелікоптерів AW101 Merlin. Довжина льотної палуби – 280 метрів, розмір екіпажу – 700 чоловік, дальність плавання – до 10 тисяч морських миль (19 тисяч кілометрів).

Церемонія хрещення Queen Elizabeth (його ще називають “Велика Ліззі”) відбулася ще 2014 року, тоді королева (зараз їй 91 рік) розбила об його борт пляшку віскі. Ходові випробування почалися в червні 2017 року, а до складу ВМФ Великої Британії його ввели 7 грудня.

На урочистості до Портсмута прибули майже 3,7 тисячі гостей, а також міністр оборони Гевін Вільямсон та адмірал сер Філіп Джонс. Прем’єр-міністр Тереза ​​Мей була змушена відмовитися від участі в церемонії через переговори щодо виходу Британії з ЄС (Brexit).

Фото Reuters

Сообщение Королева Єлизавета II відвідала найбільший авіаносець Великої Британії Queen Elizabeth (+фото) появились сначала на Український репортер.

На відміну від попередніх авіаносців класу Nimitz (з 1975 року), Gerald R. Ford має більшу польотну палубу, що дозволить розмістити на ньому більшу кількість літаків (до 75), а також отримав додаткове озброєння і більше сховище авіаційного палива. Два атомні реактори авіоносця на 25% потужніші за попередників. Його екіпаж – 4660 осіб.

Формально авіаносець приймуть до флоту влітку цього року, однак далі його очікують випробування. Остаточно він заступить на варту в 2020 році. Орієнтовний термін його служби – 50 років.

Сообщение Американська армія отримала новий авіаносець Gerald R. Ford за 13 мільярдів доларів появились сначала на Український репортер.