Як повідомляє Kyiv Independent, після суперечки в Овальному кабінеті кількість заявок на вступ до одного з елітних підрозділів, що приймає іноземців, збільшилася на кілька тисяч.

Серед новобранців – колишні військові США, які після завершення контракту вирішили долучитися до Інтернаціонального легіону України.

25-річний артилерист Вільям, ветеран американської армії, розповів, що не міг залишатися осторонь, коли міг допомогти: “Неприємно сидіти й нічого не робити, коли знаєш, що можеш зробити щось правильно”.

Для нього переломним моментом стала зустріч Трампа, віцепрезидента Венса та президента Володимира Зеленського в Овальному кабінеті 28 лютого.

Ще один доброволець, ветеран бойових дій в Афганістані Рон із Колорадо, розповів, що вирішив особисто підтримати Україну, адже вважає політику США щодо війни несправедливою: “Це абсолютний сором. Я просто не можу більше сидіти осторонь і спостерігати, особливо коли українці з таким обмеженим озброєнням роблять неймовірні речі”.

До лав Сил оборони також приєднався 40-річний чоловік, який представився як Esquire. Він не має військового досвіду, але пояснив своє рішення так: “Я почуваюся зрадженим. Мені погано, і здається, що моя країна вже не така, якою я її уявляв”.

Сообщение Кількість іноземних добровольців у лавах Сил оборони України зросла після заяв Трампа появились сначала на Український репортер.

Про це інформує Radio Prague International.

Видання не називає імені полеглого добровольця, проте вказує, що про його загибель стало відомо на вихідних. Цю інформацію підтвердило міноборони Чехії.

“Чех загинув у боях за місто Авдіївка в Донецькій області після того, як його позиція нібито потрапила під мінометний обстріл. Добровольця ніхто не бачив з моменту атаки, а місце, де він перебував, зараз окуповане російськими військами”, – йдеться у повідомленні.

Загалом від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну загинули четверо громадян Чехії.

Сообщение Сум і біль: у боях за Авдіївку загинув доброволець із Чехії появились сначала на Український репортер.

Як пише одна з найбільших канадських газет National Post, з Канади в Україну вже прибуло 550 майбутніх бійців, вони входять до складу батальйону, який базується в Києві, повідомив представник Міжнародного легіону територіальної оборони України, який попросив не називати його особи з міркувань безпеки.

«Волонтери міжнародного легіону зазвичай тримаються разом для логістичних цілей, оскільки так легше спілкуватися, щоб уникнути мовних бар’єрів», – сказав він.

Тим часом українсько-канадський активіст Борис Вжесневський, який допомагає у вербуванні бійців в Україну, сказав, що ще сотні добровольців зголосилися воювати в Україні. За його приблизними підрахунками, щонайменше 1000 канадців подали заявки на вступ до українського війська. Через таку велику кількість бажаючих приєднатись до іноземного легіону в Україні створили окремий канадський батальйон.

Канадці можуть підписатися на офіційну українсько-урядову програму через веб-сайт DefendUkraine.ca або звернувшись безпосередньо у посольство чи консульства. Втім, за словами Вжесневського, багато канадців просто «збираються і їдуть» в Україну через Польщу.

«У нас є так багато колишніх канадських військових, які роблять крок вперед і розуміють, що це [напад РФ на Україну ]так фундаментально неправильно. Вони за своєю природою є захисниками і вони готові зробити крок вперед, подорожувати Україною…Вони також усвідомлюють, що це не лише битва за свободу та демократію 44 мільйонів громадян України. Сьогодні люди на передовій України… захищають північноатлантичний демократичний простір», – сказав Борис Вжесневський.

Нагадаємо, що з початку війни в Україні діє інтернаціональний легіон територіальної оборони. станом на 7 березня воювати на стороні України зголосилось близько 20 тисяч іноземних військових.

Сообщение До України воювати з путінськими загарбниками прибув батальйон добровольців з Канади появились сначала на Український репортер.

АНДРЄЄВА Сергія Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
АРХІПОВА Василя Васильовича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони «Донбас»
АТАМАНЧУКА Андрія Вікторовича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони «Айдар»
АТАМАНЧУКА Романа Віталійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
АФАНАСЬЄВА Дмитра Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого батальйону ОУН
БЕЛЕНЦЯ Андрія Анатолійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
БОДЯКА Андрія Олександровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ВЕЛИЧКА Володимира Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ВИШНЕВСЬКОГО Олега Анатолійовича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони «Айдар»
ВОЛОВИКА Всеволода Валентиновича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ВОЛОЩУКА Михайла Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ВОРОШИЛА Євгенія Івановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ГАРКАВЕНКА Євгена Миколайовича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони «Айдар»
ГОЛУБЄВА Олександра Володимировича – добровольця батальйону територіальної оборони «Айдар»
ГОРБЕНКА Святослава Сергійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ГОРЯЧЕВСЬКОГО Олександра Олександровича (посмертно) – добровольця батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ»
ДОВГОГО Костянтина Миколайовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ДУТЧАКА Юрія Івановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ДЯЧЕНКА Олександра Юрійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ЗЕБІНА Едуарда Миколайовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ІВАНИКА Володимира Васильовича (посмертно) – добровольця Української добровольчої армії
КІРЕЄВА Антона Аркадійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
КОВАЛИШИНА Олега Ярославовича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони «Донбас»
КОЗЛОВА Миколу Володимировича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони «Донбас»
КОЛЄСНІКОВА Дмитра Вадимовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
КОПИЛОВА Сергія Миколайовича – добровольця окремого диверсійно-розвідувального підрозділу «Патріот»
КОСТЮКА Євгена Віталійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
КРАВЧЕНКА Сергія Вікторовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
КРИВИЧА Андрія Андрійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ЛАВКАЯ Василя Васильовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ЛИТОВЧЕНКА В’ячеслава Григоровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ЛОМЕЯ Дмитра Вікторовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ЛОСЯ Романа Миколайовича (посмертно) – добровольця батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Чернігів»
ЛУЦІВА Андрія Зеноновича (посмертно) – добровольця Української добровольчої армії
МАЛОЛІТНОГО Олександра Івановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
МАРТИНОВА Олександра Олександровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
МИРОШНИЧЕНКА Олексія Костянтиновича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони «Донбас»
МІРОШНИЧЕНКА Меружа Валентиновича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ПАЛЬГУЄВА Олександра Сергійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ПЕТРОСЯНА Оганеса Арутюновича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони «Айдар»
ПЕТРУШОВА Олександра Валентиновича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ПІНЧУКА Олексія Леонідовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ПУГАЧОВА Олега Валентиновича (посмертно) – добровольця Добровольчого батальйону ОУН
РАЙХЕРТА Олександра Олександровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
РЯБЕНКА Дениса Володимировича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони «Донбас»
САЄНКА Дмитра Олександровича (посмертно) – добровольця Української добровольчої армії
СЕМАНИШИНА Григорія Петровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
СЕМЕРЯКА Ярослава Івановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
СІРЧЕНКА Андрія Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого батальйону ОУН
СМОЛІНСЬКОГО Леоніда Денисовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
СТАНІСЛАВЕНКА Михайла Олександровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
СТАТІЯ Володимира Михайловича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
СТЕФАНОВИЧА Віктора Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
СТЕФУРАКА Степана Степановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
СУМСЬКОГО Дмитра Михайловича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
СУСЛА Михайла Миколайовича (посмертно) – добровольця Добровольчого батальйону ОУН
СУХОВОГО Сергія Івановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ТАРАСЮКА Олега Андрійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ТКАЧЕНКА Сергія Вікторовича – добровольця батальйону територіальної оборони «Айдар»
ФЕДЧИШИНА Анатолія Миколайовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ФЛЕРКА Миколу Олексійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ЧИРЦОВА Олександра Семеновича (посмертно) – добровольця Окремої добровольчої роти «Карпатська Січ»
ШЕЛУДЬКА Володимира Олександровича (посмертно) – добровольця Української добровольчої армії
ШЕМУРОВСЬКОГО Владислава Віталійовича (посмертно) – добровольця Української добровольчої армії
ШЕПТИЦЬКОГО Ігоря Олексійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ШИЛОВА Сергія Васильовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»
ЮРГУ Андрія Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого батальйону ОУН.
****

Від редакції “Українського репортера” зазначимо: під час урочистостей із вшанування пам’яті воїна-добровольця, колишнього студента Святослава Горбенка (“Скельда”)  у Шевченковому вузі запам’ятався вислів: війна – жахлива сторінка в історії кожного народу. В українського – є сторінка про подвиги кіборгів… Так, ми зупинили Путіна завдяки в тому числі цим звитяжцям. Вони були ніби коштовні діманти, які кинулися в бій, перетворившись на неприступний мур для терористів. І тепер ці “діамантики” світять нам з небес, споглядаючи на наше життя, чи гідні ми пам’яті Героїв. Ось таке порівняння навів у виступі викладач Інституту філології Олександр Надтока. Він також у 2014-2015 роках захищав Україну в складі 79-ї бригади.

Сьогодні, 14 березня 2021-го Президент України нагородив Святослава Горбенка орденом «За мужність» ІІІ ступеня (псомертно). А тоді, в університеті, серед присутніх був і американський журналіст з видання “The Daily Signal” Нолан Петерсон; попросивши слова, він сказав, що “такі воїни, як Скельд мають бути взірцем для суспільства”. На думку Петерсона, українські воїни на Донбасі захищають в тому числі й весь світ від російської загрози.

“Скельд”, боєць 1-ої штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”, був одним із наймолодших захисників Донецького аеропорту. Юнакові було лише 19. Пішов добровольцем на фронт. Його не зупинило навіть те, що перед ним відкривалася блискуча кар’єра науковця, він знав кілька іноземних мов, закінчив військову кафедру, навчався у трьох вузах. В Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Святослав опановував японську мову. Загинув 3 жовтня 2014 року, надаючи допомогу пораненим побратимам.

Американський репортер Петерсон знає, що таке війна, втрати – воював в Іраку, у складі спецпризначенців. Він підійшов до Сергія та Лариси Горбенко, попросивши відповісти на декілька запитань. Одне з них стосувалося принципів, на яких батьки виховували Святослава.

– Ми вчили його бути людиною честі та справедливості. Він був хоробрим воїном! – пролунала відповідь Сергія Олександровича Горбенка.

Петерсон міцно потиснув руку батькові українського воїна, молодшого лейтенанта (посмертно) Святослава Горбенка (“Скельда”).

На фото: 2019 рік. День Незалежності України. Марш захисників України

Фото “Українського репортера”

• Читайте також:
• Вкотре згадуємо усіх «кіборгів», які билися з російською ордою за Донецький аеропорт (+відео)
• Батьки полеглого героя-кіборга посіяли пшеницю на меморіальному полі в 3-му полку спецпризначення
• У шевченковому вузі вшанували пам’ять добровольця Святослава Горбенка (+фото)

Відео:

Сообщение Президент нагородив воїнів-добровольців орденами “За мужність” появились сначала на Український репортер.

Про це “Українському репортерові” повідомила мама Інни Грищенко. За її словами, в поліції є дозвіл Печерського суду.

Інна воювала з російськими окупантами, пішла добровольцем на фронт (Правий Сектор), її було тяжко поранено. Вона є інвалідом III групи.

Затримали жінку торік, 5 листопада, вона перебувала в Київському ізоляторі тимчасового тримання. Два місяці і 18 днів. Саме стільки часу провела в одиночній камері. Київський апеляційний суд змінив їй міру запобіжного заходу, визначивши домашній арешт.

Інну разом з чоловіком Владиславом (позивний «Буча»), також ветераном АТО, підозрюють у замаху на вбивство підприємця Михайла Чекурака в місті Косів на Прикарпатті. Начебто цього чоловіка намагалися підірвати в автомобілі, однак «бомба» з якихось причин не вибухнула. «Пума» і «Буча» стверджують, що до цього злочину вони не причетні, а справу сфальшовано.

В Київському апеляційному суді «Пума» заявила, що її тримають за гратами як заручницю з тим, щоб здійснювати тиск на чоловіка, Владислава Грищенка. Якщо він обмовить людей, на кого вказує слідство і візьме на себе «вину», то Інну звільнять з-під варти.

«Це ж явно ненормально – тиснути на моє здоров’я, щоб отримати свідчення у справі, до якої не маю жодного відношення”, – промовила Інна тоді в суді.

Адвокат Альона Помазановська стверджувала, що в матеріалах слідства немає жодного доказу про перебування Інни Грищенко на місці злочину в Косові Івано-Франківської області, взагалі причетності до цієї події. Експертиза вивила, що на вибухівці є залишок жіночого волосся. Але водночас немає точного підтвердження, що це волосся з голови Інни Грищенко, зазначила адвокат.

Читайте матеріали:

• Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України
• “Пума” і слідчі жорна. Несподіване рішення Апеляційного суду (+відео)
• “Пума на волі. Як це було (+відео, фото)”

Відео:

Сообщение Резонансна справа: у Києві до квартири “Пуми” прибули поліцейські появились сначала на Український репортер.

З таким закликом через соцмережу звернулася до співвітчизників відома патріотка з міста Дніпро, мама п’ятьох дітей, дружина полеглого захисника України Ганна Счасна-Гарус.

Чоловік пані Ганни Андрій Широков (позивний “Сім’янин”) пішов на фронт добровольцем, потім воював у 54-й бригаді, був снайпером. Обороняв Донецький аеропорт.

Андрй Вікторович загинув на Світлодарській дузі. Нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Справді, дуже слушне зауваження зробила пані Ганна. Навіщо ці шифри “двохсотий”, “трьохсотий”, коли йдеться про українських воїнів, героїчних оборонців рідної землі? Не знаємо їхніх імен? Кого і чого боїмося, не називаючи прізвищ?

Ці терміни, на жаль, лунають ледве не щодня як із вуст військовиків, так і з вуст цивільних, ветеранів. Навіть начальник Генерального штабу генерал Руслан Хомчак, розповідаючи 18 лютого про ситуацію на фронті, сказав, що після артобстрілу на полі бою  ще залишився наш “двохсотий”.

А якби генерал сказав, що Україна, на жаль, втратила одного із найкращих своїх синів – Максима Хитайлова із села Вирішальне, що на Полтавщині, то невже видав би військову таємницю? Звичайно, що ні. Прізвище полеглого воїна було вже відоме. На Полтавщину, у домовині побратими привезуть тіло загиблого солдата – лицаря своєї землі, соколика, великого і мужнього воїна. Вічна шана і пам’ять.

Забудьмо термін “двохсотий”. Слава Україні! Героям Слава!

Коментарі соцмереж.

Сообщение Дружина полеглого воїна закликала українців уникати російського терміну “вантаж 200” появились сначала на Український репортер.

Про це розповідає Тернопільська агенція новин  “Голос”.  “Після звернення до установи матері сказали привезти медичний висновок про стан здоров’я хлопця. Ситуація обурила й інших батьків дітей з інвалідністю. За їхніми словами, такі випадки непоодинокі.

«Хлопець лежачий. Хоча, можемо організувати флешмоб під стінами комісаріату для того, щоб звернути увагу на проблему цинізму, черствості і некомпетентності працівників. Вони ще мамі пропонували привезти у військкомат медичний висновок», – пише у соцмережі Фейсбук тернополянин, батько дитини з інвалідністю Володимир Костишин.

Ми ж додамо: сьогодні не воюють на передовій діти міністрів, депутатів, урядовців. Цю люту війну з московитськими загарбниками витягує на собі простий народ.

Це роботяги із сіл та міст по контракту йдуть у військо захищати країну; у лавах воїнів бачимо і найкращих представників інтелігенції – інженерів, програмістів, медиків, будівельників, вчителів…

У Збройних Силах – цвіт нації, це і випускники військових навчальних закладів, і бувалі армійці з досвідом… А покажіть бодай одного синочка, чиї батьки – топ-чиновники? Якщо раптом хтось із мажорів і приїжджає на фронт, то далі Краматорська, у бік передової, не добирається.

Робить світлини-селфі – й назад. А хто з депутатів відмовився “протирати штани” у ВР за величезну платню й поїхав воювати на фронт? Нема таких випадків! Отож бо й кажемо: провалля між владою і народом є величезним, і воно збільшується.

На фото: 2019 рік. Марш добровольців на День Незалежності України. Київ, Хрещатик

Фото “Українського репортера”

Відео:

https://www.facebook.com/ukrreporter/videos/2346868228701753/

Читайте також:

Чуже горе під куполом Верховної Ради (+відео, аудіо)

Сообщение Лежачому інваліду надіслали повістку до армії. А коли діти депутатів і міністрів поїдуть на фронт? появились сначала на Український репортер.

За ухвалення закону проголосували 329 народних депутатів при мінімально необхідних 226, повідомляє Укрінформ.

Документ доповнює Закон “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, додавши до переліку учасників бойових дій осіб, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, упродовж не менше 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у взаємодії із ЗСУ, МВС, Нацполіцією, Нацгвардією, СБУ та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Зазначається, що статус не поширюватиметься на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення нацбезпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також на осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення АТО, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність).

Порядок надання статусу УБД та позбавлення такого статусу визначається Кабінетом міністрів.

Документом пропонується також встановити механізм прийняття рішення про надання статусу учасника бойових дій таким особам та встановлюються відповідні підстави.

Крім того, закон поширює відповідні державні соціальні пільги та гарантії на цих осіб та членів їх сімей.

Закон набуває чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2020 року.

Читайте також:

• Дзвін пам’яті й забуті солдати
• Тенденція часу: “слідчою дубиною” по воїнах-добровольцях
• Доброволець підпалив себе біля Міноборони (+відео)

Відео на цю тему:

https://www.facebook.com/ukrreporter/videos/2346868228701753/

https://www.facebook.com/ukrreporter/videos/950871188420790/

Сообщение Верховна Рада надала добровольцям статус учасників бойових дій появились сначала на Український репортер.

Ті, що в поліцейських мундирах, кажуть, що є матеріали розслідування – начебто Пума і Буча порушили закон. Але ж судового вироку немає. Водночас воїни-добровольці вже за гратами. Система шалено поспішає заперти туди, у сірі, жахливі камери… Навіть незважаючи на заслуги перед Вітчизною, на поранення, на те, що подружжя виховує неповнолітню доньку. Страшно.

Сьогодні ми розповімо про цю неймовірну родину воїнів Грищенко – Смолярів. Щоб люди знали, хто мешкає з ними в одному місті, ходить одними й тими ж вулицями… Хто серцем і душею уболіває за неньку Україну.  І прагне перемоги над путінським військом.

Батько Пуми – Петро Миколайович Смоляр. Мама – Євдокія Калениківна.

А ще такий штрих – уся родина (Петро Миколайович, син Микола, донька Інна Грищенко та зять Владислав Грищенко) нагороджена відзнакою Київського міського голови «Честь. Слава. Держава» (на скрін-фото).

Дєд – воєнний псевдонім Петра Смоляра. Йому – за 60. Одного дня зібрався на фронт…

– Чоловік дуже конспірувався – поклав свої речі до рюкзака внучки Дарини і заховав, щоб я не здогадалася… У нас – двоє дітей, усі – воювали, зять також – на фронті, і чоловік туди ж… Ви не уявляєте, які у мене були відчуття. Але я знайшла той рюкзачок.., – згадувала дружина Петра Миколайовича пані Євдокія.

– Я все одно поїхав би, знайшла б ти його чи ні, бо вже усі документи були готові, – глава сім’ї коментує репліку своєї половинки.

Познайомимося ближче з Петром Смоляром. Колись працював на будівництві, в міліції, водив тролейбуси,трудився у супермаркеті.

– Одного разу мені на роботу потелефонував син. І попросив прийти наступного ранку до військкомату, – пригадує Смоляр. – Я захвилювався: «Синку, тебе що, забирають в АТО?» Приїхав, щоб провести його… Від Миколи я дізнався, що донька Інна – на передовій. Нам вона казала, що хлопцям продукти на фронт возить, а насправді воювала у Правому секторі. Тоді я і вирішив: не можу сидіти удома, на дивані, коли мої діти воюють. На наших з дружиною плечах була внучка Даринка. І я почав Даринку «готувати»… Говорив, що, мовляв, вона вже велика дівчинка, і я можу їй доручити бабусю. І пішов до військкомату…

У лютому 2014-го Дєд вже був на армійському полігоні.

– Мені наказали зайти до кімнати, на співбесіду до командирів, – торує стежину Петро Миколайович. – У приміщенні побачив чотирьох командирів. Вони поцікавилися, як я сюди потрапив і чому взагалі пішов воювати. Відповів: хочу у 12-й батальйон, бо там воює син Микола. І донька також на фронті, а я прийшов допомагати дітям. Раптом усі офіцери, ніби по команді, стали струнко і віддали мені честь, подякували, сказали, що нікуди мене не відпустять. Так я і залишився у них… Ми були у навчальному центрі спеціальних операцій ВМС України.

Дєд служив у підрозділі, який займався глибинною розвідкою у ворожому тилу.

– Я проводжав хлопців, зустрічав, забезпечував усім необхідним. Ставився до них, як до своїх синів.
У 2016 році Петро Миколайович повернувся з війни. Його рік не було у Києві, а вже стільки навинулося на життєвому витку. Кинувся оформляти пенсію – проблема…

– Фірма, де я працював, – збанкрутіла, документи, зокрема мою трудову книжку, горе-підприємці десь загубили, – згадував Петро Миколайович. – Написав заяву до поліції Солом’янського району. Їздив, щоб дізнатися, якому слідчому передали справу. Його звати Денис Яхненко. Він був дуже зайнятий. Він узяв у мене пояснення і на цьому все закінчилося, потім я телефонував йому декілька разів. Марно. Через якийсь час поїхав до прокуратури №9 – може, допоможуть вплинути на слідчого? Пані прокурорша пообіцяла, що ледь не завтра вирішать моє питання. Коли я через декілька днів приїхав до неї, вона була дуже незадоволена – мовляв, заважаю працювати. А дружині згодом взагалі сказали у цій прокуратурі: «Ідіть геть звідси!».

На фронт би таких чинуш у мундирах!

Якось Смоляри забажали одержати бодай клаптик землі. Щоб вирощувати городину, а може, колись і хатинку збудують. У земельному відомстві порадили поїхати подивитися, де та земля… Це аж під Чернігівщиною. Подивилися, а там – яр… Вирощуйте помідорчики?

– На душі шкребе від такої несправедливості, – зізнавався Петро Миколайович.

Смоляри – люди з великий оптимізмом у серці. Але він з часом, можливо, десь розвіюється. Бо ж як гнуть-рвуть Україну різні лиховісні вітри.

Смоляри – це також і щедрість, і щирість.

– Квартира – двокімнатна, її називаємо «рукавичкою», усі поміщаються, – бере слово Євдокія Смоляр. – На Воскресенці, живемо, як усі. Приїжджають волонтери, хлопці з фронту, треба переночувати чи пожити, то куди їм дітися? Усі – до нашої хати. І не тісно! Радіємо, що вони живі-здорові. Це – службова квартира. Я у 1980-му пішла працювати двірником, щоб заробити помешкання.

Ще одна риса в характері Смолярів – безкорисливість. Продали автомобіль, щоб «одягнути і взути» сина, коли йшов на фронт. Купили бронежилет. Потім Смоляри іншим бійцям допомагали з одягом. Кажуть: «Нашій доньці люди також допомагали, коли її було поранено».

Євдокію Смоляр можна часто побачити у шпиталях… Волонтер! І донька Інна – на волонтерській стежині, часто збирала кошти для фронту, продуктові передачі для шпиталів.

– А вона ж – після поранення, з ногою – проблема, – промовляє Євдокія Смоляр. – Донька ставить поранену ногу на стілець біля плити і працює. Трішки відпочила і далі працює – готує їсти пораненим солдатам. Я бачу, як їй тяжко, але ж не зізнається.

А по хвилі:

– Ось на фотографії наша донька, її позивний Пума, була начальником оперативного відділу контррозвідки Правого сектору.

Із Владом, зятем, вони вінчалися на фронті. Зять був кіборгом, захищав Донецький аеропорт.

Чим ще живе ця родина? Петро Миколайович якось був влаштувався охоронцем, зарплата – мізерна. У собезі пообіцяли, що пенсію йому будуть все ж виплачувати. Дружина Петра Миколайовича каже, що вона «тимчасово не працює.

Петро Миколайович сумує дещо за справжньою роботою. Каже:

– У нас є військкомат, я ж міг би служити там… Чому б таким як я, які ще при доброму здоров’ї, не дозволити служити далі? Я, наприклад, допомагав би військкомату під час призову, з хлопцями розмовляв би, вчив би їх. Чи нам не потрібні професіонали?

Врізалося у пам’ять розмірковування Дєда:

– Хіба про таку Україну ми на Майдані боролися? Ви знаєте, я досі, коли приходжу на Алею Героїв Небесної Сотні, не можу спокійно там знаходитися. Після Революції Гідності, на жаль, інколи доводилося чути, що ми, мовляв, – ті «правосєки, яких не добили на Майдані». Але поки ми живемо, не списуємо себе у запас. В мене батько дві війни пройшов: фінську і Другу світову. Він був сином кулака, їх гнали на фінську війну, радянська влада нікого не жаліла.

Такі вони, Пума, Буча, Дєд…

Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ

На фото: Інна і Владислав Грищенко (на передньому плані).
Фото із Фейсбук-сторінки Інни Грищенко, а також з відкритих джерел.

Сообщение Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України появились сначала на Український репортер.

Відповідне рішення підтримали 321 народних депутатів.

Проект Закону 2045-1 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання статусу та соціальних гарантій окремим особам із числа учасників антитерористичної операції направлений на врегулювання правового статусу та встановлення соціальних гарантій для всіх учасників добровольчих збройних формувань в Україні на основі принципів соціальної та історичної справедливості, – повідомляється на сайті Верховної Ради України.

На думку авторів законопроекту, його ухвалення дозволить урегулювати правовий статус учасників бойових дій, які брали участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях та не увійшли до складу офіційних формувань.

Також нардепи ухвалили рішення про скорочення на половину строків підготовки законопроекту до другого читання.

При цьому автори основного законопроекту — 2045 — із фракції Європейська солідарність звинуватили авторів альтернативного проекту закону в плагіаті й викраденні тексту їхнього документу.

У той же час, члени фракції ОПЗЖ висловили докір фракції ЄС відносно того, що вони не змогли протягом усіх 5 років перебування при владі вирішити питання статусу добровольців, як і проблему допомоги цивільним особам, постраждалим внаслідок конфлікту на сході країни.

Нагадаємо, сьогодні на пленарному засіданні Верховна Рада планує розглянути законопроекти щодо надання статусу та соціальних гарантій учасникам АТО та щодо забезпечення особистого голосування народними депутатами України.

Сообщение Верховна Рада ухвалила за основу законопроект щодо надання статусу добровольцям появились сначала на Український репортер.