Прощалися зі славним полтавчанином у клубі Кабміну. Біля будівлі людно. В натовпі зустрічаються відомі письменники, громадсько-політичні діячі, нинішні і колишні чиновники. Проте є багато зовсім незнайомих людей, з народу. До них і підійшла кореспондентка “Українського репортера”.

Ось чоловік і жінка. Це подружжя Микола та Ніни Ляпаненків з Полтави. Дізнавшись про смерть свого відомого в Україні і за її межами земляка, вони приїхали до Києва, щоб провести його в останню путь. На питання, ким був для них Борис Олійник, Микола Ляпаненко раптом починає читати вірші:

Там, де ми відбули,
Там, де наше відтьохкало літо,
Забіліли сніги, забіліли сніги….

– Книги Бориса Олійника лежать на столі в нашій кімнаті, – продовжує пані Ніна. Потім додає: ­ – А ви знаєте, що саме з ініціативи Бориса Ілліча за кошти очолюваного ним Фонду культури у Лубнах на Полтавщині, на Замур-Горі, було споруджено перший в Україні пам`ятник жертвам Голодомору. А тепер, бачте, Фонд культури, який створив і понад 30 років очолював Борис Олійник, якийсь не такий, можновладці хочуть інший створити, перекреслити все те, що він зробив, та у них на те цілого життя не вистачить.

– А які в нього душевні пісні, особливо про матір – “Сива ластівка, сиве сонечко…” , – підтримує дружину Микола Ляпаненко.

Звичайно, подружжя Ляпаненків знає, що Борис Олійник був переконаним комуністом, членом ЦК КПРС і ЦК КПУ, що він написав багато віршів, у яких прославляється комуністична ідеологія, але… жодним словом про це не прохопилися. Мабуть, тому, що було в цій людині щось таке, що стоїть над ідеологіями і переконаннями, над посадами, чинами, званнями — це любов до своєї землі України і життя її болями і бідами.

– Борис Олійник був одним із найперших шістдесятників, – говорить про свого побратима по перу поет Петро Перебийніс, – він дитиною пережив Другу світову війну і ніколи не сподівався, що на схилі літ переживе ще й нашу сучасну війну. По-різному склалася доля митців покоління Бориса Олійника. Одні відійшли від активного громадсько-політичного життя і займаються творчістю, інші ж, до яких належав і Олійник, працюють не лише в слові, а й активно займаються громадсько-політичною діяльністю.

Я не кажу про чини і посади, то все не важливе, головне справи — Фонд культури, який він створив і яким опікувався до кінця свого життя, люди, яким він допоміг. Та й у справи Спілки письменників він глибоко вникав. А яким Борис Олійник був поетом, які в нього пісні, особливо про матір. Я сам був свідком, як вони змушували пускати сльозу сильних, мужніх чоловіків.

Голова Ради ветеранів інформаційної сфери Володимир Прокопенко каже, що Борис Олійник умів чути людей, переймався їхніми турботами і болями. І ця турбота виявлялася не на словах, а на ділі.

Борис Ілліч по суті зупинив зведення промвузла в Каневі, що загрожувало усипальниці Тараса Шевченка, був одним із тих, хто заблокував будівництво атомної електростанції в Криму. А ще у 2012 році за гроші Фонду культури, які він збирав понад три роки, у парку Перемоги, що в Дніпровському районі Києва, було встановлено перший в Україні пам`ятник матері-вдові.

Поетеса Валентина Козак згадала, що Борис Олійник одним із перших побував у Чорнобильській зоні, виступив зі статтею про Чорнобильську трагедію в “Литературной газете” в Москві.

– Борис Ілліч брав активну участь в уроках пам`яті Чорнобиля “Молюсь за Україну”, – розповідає пані Валентина, – а ще він активно підтримував організований Київською організацією Національної спілки письменників України фестиваль “Київська весна”,  де й сам читав вірші.

Його поезія черпає свої витоки з фольклору, а тому вона така мудра і справжня. Запам`ятався мені Борис Олійник ще й тим, що вшановував пам`ять старших колег — видатних письменників Олеся Гончара, Павла Загребельного, Андрія Малишка.

Поетеса Леся Мудрак належить до значно молодшого покоління письменників, проте вважає, що Борис Олійник – “це ціла епоха як для старших людей, так і для молодих. Можна засуджувати його за певні політичні переконання, за позицію, проте, безсумнівно, його творчість залишиться у віках і буде актуальною в усі часи. Крім того, Борис Ілліч активно працював з молоддю. І я пишаюся тим, що була з ним знайома, прислухалася до його мудрих порад”.

Серед тих, хто прийшов провести в останню путь великого поета, була людина із зовсім іншими, аніж у Бориса Олійника, політичними поглядами — це Герой України, політик, в`язень радянських таборів Степан Хмара. Але…

Він тепло, із щирою симпатією говорив про політичного опонента. Виявляється, Степан Ількович був знайомий з Борисом Іллічем ще з 1979 року, їм доводилося працювати разом у Верховній Раді України і попри те, що були вони в різних фракціях, знаходили спільну мову.

– Борис Олійник був порядною людиною і великим поетом, – наголошує Степан Хмара.

Мабуть, ця порядність і об`єднує людей різних поколінь, різних політичних поглядів, різних уподобань. І хотілося б, щоб вона не відлетіла разом з Борисом Олійником до його Сивої ластівки, а навіки залишалася з нами — з нинішніми і прийдешніми поколіннями українців.

Більше фотографій тут 

Алла ТОПЧІЙ

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение Відлетів до Сивої ластівки появились сначала на Український репортер.

Церемонія прощання пройшла в клубі Кабінету Міністрів України.

Поховали Бориса Ілліча на Байковому цвинтарі.

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение В Києві попрощалися з поетом, Героєм України Борисом Олійником появились сначала на Український репортер.

• 2 травня відбудеться похоронне богослужіння (всеношна) в Свято-Успенському Соборі Києво-Печерської Лаври;
• У середу 3 травня відбудеться похоронне богослужіння (панахида) в Свято-Успенському Соборі Києво-Печерської Лаври;
• З 10:30 до13:00 – церемонія прощання в Клубі Кабміну (Інститутська, 7);
• Поховання на Байковому кладовищі заплановане на 14:00.

Нагадаємо, 30 квітня після важкої і тривалої хвороби пішв з життя легендарний український поет Борис Олійник. Йому був 81 рік.

Як несли його тихо в нове житло
По бруку, по бруку, по бруку, –
Був місяць май. Сонце пекло.
…Мерзли руки.

Сообщение Поета Бориса Олійника поховають у середу на Байковому кладовищі появились сначала на Український репортер.

Борис Ілліч родом із села Зачепилівка, народився в 1935 році. За фахом журналіст. Працював в редакціях різних видань, з 1976 по 1991 рік був секретарем Спілки письменників України та СРСР.

Один із фундаторів Українського фонду культури, очолював цей фонд. У різні час поет був делегатом з’їздів, його неодноразово обирали депутатом. Написав критичну книгу про Михайла Горбачова “Князь тьми”.

Загалом творчий доробок Бориса Ілліча — з півсотні книг. Чимало його творів покладено на музику, їх любить народ. Одна із відомих пусень “Сива ластівка” (“Мамо, вечір догоря, виглада тебе роса…”).

Є у поета і вірш “Як упав же він…”:

“Як упав же він на білий
на останній сніг весни,
– Налетіли гуси та й сіли В узголов’ї, мов сни…”

Смуток огортає душу, коли відходять такі люди. Але з нами його чудові вірші. Пам’ятаємо. Читаємо. Знаємо…

“Український репортер” висловлює співчуття рідним та близьким Бориса Ілліча. Вічна пам’ять!

Світлана КОВАЛЬОВА

Сообщение “Як упав же він…” Не стало Бориса Олійника появились сначала на Український репортер.