“Коли знаходишся біля цього пам’ятника, виникає відчуття просвітлення, настільки світлим є його образ. Неможливо оцінити втрату Богдана Ступки для української культури. Його вік дозволяв творити неймовірні театральні та кінообрази, розповідати з гумором і мудрістю історії, передавати його досвід нам.

Кожному, бо ми всі його учні. Саме тому це погруддя – знакове, до нього мають приходити діти, натхненні стати до творчої роботи, і поки житиме повага і продовжуватиметься його справа – житиме пам’ять, житиме сам Ступка”, – сказав міністр Нищук.

“Ми повинні продовжувати працю, яку розпочали наші батьки. Я виріс у Куликові, це для мене рідне селище, я пам’ятаю ці дні, як ніби вони були вчора. І я дякую всім, хто допомагає нашій родині нести для людей цю пам’ять. Впевнений, і музей-світлиця тут в Народному домі буде розширюватися, поповнюватися цікавими експонатами, тепер це вже наша спільна справа” – сказав син актора Остап.

“Богдан Ступка був яскравим виразником акторської професії, акторів він називав “мудрі арлекіни”, і, зізнаюся, мені дуже бракує  його почуття гумору. Воно було незабутнім – по відношенню до людей, до життя, до самого себе. Я знаю безліч наших спільних історій, які згадую з теплою посмішкою. Але найголовніше, що зробив Ступка, – він вписав себе на скрижалі українського театрального мистецтва, і це велика честь жити та працювати в один час із цим Генієм”, – додав народний артист, художній керівник Національного театру імені Марії Заньковецької Федір Стригун.

Нагадаємо, Богдан Ступка народився 27 серпня 1941 року в селі Куликів на Львівщині. У 1961-78 роках був актором Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. З 1967 року – член Спілки театральних діячів України. Зіграв понад 50 ролей на сцені.

З 1970 року знімався в кіно, в його творчому доробку більш ніж сто фільмів. Працював з режисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою, Сергієм Бондарчуком, Володимиром Бортком та іншими. У 1976 році Ступці було присуджено звання заслуженого, а в 1980 році – народного артиста УРСР.

У 1999 році очолив Міністерство культури і мистецтв, займав цю посаду до 2001 року.
Видатний актор і лауреат Шевченківської премії помер 22 липня 2012 року. Герой України похований на центральній алеї Байкового цвинтаря.

Сообщение На Львівщині відкрили пам’ятник Богдану Ступці появились сначала на Український репортер.

Його неперевершену акторську гру, гумор і щирість згадують нині рідні й близькі, актори, режисери, яким поталанило працювати зі справжнім генієм, а також численні шанувальники його надзвичайного таланту, секрет якого і досі залишається загадкою для багатьох.

«Сьогодні ми згадуємо нашого «Бодю», або «Сильвестра Сталлоновича», як жартома називав себе Ступка», – ділиться своїми спогадами з «Українським репортером» режисер Іван Войтюк, який зняв Богдана Сильвестровича в останній українській кінокартині «Платон Ангел».

«Я познайомився з ним ще 1981 року в Краматорську, куди актор приїхав на свої перші гастролі з театром Франка. Коли побачив його гру у виставі «Украдене щастя», я цей день запам’ятав на все життя. Адже на дворі стояло спекотне літо, в залі БК Машинобудівного заводу, де зібралася тисяча глядачів, всі обливалися потом.

Аж тут починається вистава… На сцені з’являється Ступка, ніби він заходить у хату знадвору, де лютує мороз, знімає кожуха, опускає в діжку руки, щоб зігрітися, і я бачу, як мої сусіди у глядацькій залі починають тремтіти від холоду. Це було чудо!» – із захопленням розповідає режисер.

Але до своєї геніальності Богдан Сильвестрович ставився з іронією, стверджують актори, які працювали разом із ним. Хоча, звичайно, розумів своє значення в українській культурі.

«Я хочу зіграти щось мовчазне, я так за своє акторське життя накричався…» – якось сказав він Івану Войтюку.

Ступка також мріяв про вітчизняне кіно за участю українських акторів. За всю кар’єру він знявся у понад 100 фільмах, однак протягом останніх 10 років геніального актора майже не було в українських кінокартинах. І ось нарешті таким фільмом стала кінострічка «Платон Ангел», яку, хоч і не без труднощів, але зняли на кіностудії ім. Довженка у 2010 році.

«Своєму татові я сказала: ти мусиш бути щасливим, адже у твоєї доньки є другий батько, – згадує нині невістка актора Ірина Ступка, директорка театру «Сузір’я». – До кожної ролі Богдан Сильвестрович дуже ґрунтовно готувався. Якщо він грав Мазепу, то читав усе, що про нього написано, і так ставився до кожного свого героя».

Знаний театрознавець Олег Вергеліс у своїй книжці назвав Богдана Ступку «садівником». Адже він «поливав» своїх учнів і колег знаннями, духовними своїми надбаннями. Дуже терпляче вчив молодь, пояснював і головне – слухав. Йому було не байдуже, як живуть актори, що їдять, зауважує пані Ірина.

«Де б він не був, завжди хотів презентувати Україну якнайкраще, – наголошує вона. – До будь-якого зібрання звертався «пані і панове», а потім говорив слова вітання тією мовою, якою розмовляють люди країни, в якій перебував. Він страшенно любив Україну, своє коріння і ніколи не зраджував цьому».

«Богдан Ступка не стільки розказував, скільки показував анекдоти – це були такі собі акторські етюди, незрідка рівня жанрового шедевру», – згадує відомий кінокритик і письменник Сергій Тримбач. Ось один із них.

Два куми розмовляють.

– Куме, загадати вам загадку?
– То загадуйте.
– Куме, загадка непроста.
– То загадуйте, що вже там?
– Куме, ще раз попереджаю: загадка дуже непроста, особливо ж для вас!
– Куме, не морочте мені голову – або кажіть, або йдіть під три чорти!
– Ну, куме, я вас попередив… Загадка така: маленьке, кудлате, на чотирьох лапках, хвостиком махає ще й гавкає. Ну, куме???
Відповідь миттєва:
– Собачка!

Той, що загадував, у шоці. У Ступки цей стан тривав з хвилину: ну як, як міг той кум так швидко розгадати? Аж раптом його осяває:
– Куме, ви знали!!!

Ступка розповідав:

– Якось були ми з Ахеджаковою в одній московській компанії. І Лія, як завжди, попросила: “Бодя, ну расскажи про собачку!”. Розказав-показав. У Валентина Гафта одразу полилися сльози з очей від сміху, він опустився на коліна, підняв руки догори і загукав:

– Нет! Гоголь жив!

Живий і Богдан Ступка. Допоки буде кіно, допоки буде театр, допоки люди не втрачатимуть здатності пам’ятати.

Марина ХОВРАХ
Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение П’ять років без Богдана Ступки появились сначала на Український репортер.