Йдеться не про далеке минуле, а про нинішнє життя-буття. Дві вистави драматурга Богдана Гнатюка («Кафе «Республіка» і «Украдена краса»), що йдуть на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», засвідчили: тематика прийшлася до серця і душі широкій публіці. Тому – аншлаги, популярність, широкий розголос.

В обох виставах грає Анатолій Гнатюк, народний артист України, актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Грає у виставах сина Богдана. Блискучий тандем!

В «Кафе «Республіка» в Анатолія Гнатюка роль Теплицького – лідера політичної партії «Оборона ідеалів», керівника парламентської фракції. А головний герой – однопартієць Теплицького Харитон Дальній (актор Назар Борушок), молодий політик. Він постає перед народом запальним оратором, полум’яним промовцем, що захоплює яскравими гаслами про рівність, соціальну справедливість; у нього є амбітні плани швидкого реформування країни. Але ми бачимо на сцені, як Харитон Дальній під впливом обставин стає геть іншим, поступово занурюючись в болото зради і ґешефтів.

Це ж так типово для сьогоднішнього політичного життя країни, коли за величезні гроші продаються місця у виборчих партійних списках, коли популізм претендентів на теплі місця у владі сягає космічних висот. Політики, які не брешуть, – велика рідкість нині.

Не треба вмикати телевізор, щоб переглянути пряму телетрансляцію із сесійної зали Верховної Ради – варто подивитися «Кафе «Республіка» (актори: Анатолій Гнатюк, Сергій Калантай, Олексій Паламаренко, Лідія Семесюк, Ірина Сопіт, Назар Борушок).

Автор п’єси показав характерну поведінку депутатів, їхню манеру розмовляти, хизуватися, виставляти наперед свої заслуги… Яскраво, з притаманним йому акторським куражем грає роль Анатолій Гнатюк: на сцені бачимо і людину, що смакує «вершками» безбідного парламентського життя, і розлюченого керівника партії, який ладен розтерзати відступника Харитона, оскільки партія розпадається, і досвідченого бунтівника, який підтримує рішучі дії з блокування парламентської зали. Гнатюк грає витончено, у нього усе дуже вдало: і жести, і міміка, і пластика… Вжитися в образі на сто відсотків – це ж про Гнатюка. Зрештою, і харизма Гнатюка заворожує глядачів. Утім, і колеги Анатолія Васильовича по сцені грають блискуче.

Одного разу в інтерв’ю Анатолій Гнатюк скаже кореспондентам “Українського репортера”:

«Дуже шкода, що ми залежимо від тих політиків, які — за кулісами життя. Виявляється, ми у їхній колоді карт — пішаки… І вони “грають” на нашому житті, на житті цілого народу. Водночас у нас — прекрасна країна, чудові люди, гарна земля. Чому ж так відбувається, що упродовж багатьох років не можемо побудувати по справжньому вільну, багату країну? У нас все для цього є! Чому на початку Незалежності ми не зробили такий потужний економічний ривок, як сусідні країни? Що відбувається? А ми знаємо причини — це, на жаль, наша зрадлива влада, яка нас постійно зраджує…»

«Пішаки у колоді карт». Ця фраза якраз і характеризує те, що відбувається в Україні. Невже наш народ приречений вічно бути під п’ятою олігархату? Якщо позбуваємося одних товстосумів, на зміну їм приходять інші – такі ж зажерливі, цинічні, брехливі. А є «золота п’ятірка» (чи, може, й десятка), яка присмокталася до ресурсів України після проголошення Незалежності. За допомогою ґешефтів, ваучерних та інших комбінацій-махінацій вони загребли мільярди, і все їм мало… Вони нікого й нічого не бояться, у них все «схоплено», вони проводять своїх людей до парламенту, розставляють на ключові пости в міністерствах і відомствах. Вони перетворили країну на свою вотчину. Будь-яка їхня забаганка стає реальністю.

Хочеш найвищу нагороду? Одержуй Героя України. Погони генерал-полковника, а то й генерала армії (!), для помічника чи радника? Будь ласка! Пришивайте «цацки» на мундири. Забаглося проковтнути 20 гектарів лісу на околиці Києва – запускається схема дерибану, і зелений масив уже в кишені. Якщо когось із опонентів треба посадити до буцегарні – нема проблем, організовуються «маски-шоу», і противник «париться» на нарах.

Олігархи все можуть. На жаль.

***

Якось один із авторів цих рядків розмістив у пресі журналістське розслідування про те, як держава позбулася 20 гектарів лісу, що неподалік столиці, поблизу Одеської траси. Власником – на підставі сумнівних документів – став олігарх. Під час інтерв’ю він відкрито заявив, погодившись з автором викривальних статей, що в комбінації з лісом дійсно спрацювала тіньова схема. І навіть не боявся, що журналіст розкаже в ЗМІ про підставних землевласників, про те, як тодішня облдержадміністрація погодилася грати у цій схемі. Ліс пустили під сокиру, тут згодом вимурували маєтки.

А що олігарх? Він тоді хизувався в розмові з журналістом своїми високими зв’язками у владі, тішився, що ось-ось йому «дадуть» Зірку Героя України (саме «дадуть»). А ще згадував свої бурхливі молоді роки в середині 1990-х, коли панували «братки» в багатьох містах. Чомусь розповів про те, як одного разу його затримала прокуратура за підозрою у вбивстві двох міліціонерів поблизу Республіканського стадіону. Однак через кілька днів звільнили – не було доказів…

Після виходу статті про крадіжку лісу прокуратура порушила кримінальну справу. Розслідування тяглося довго, його то закривали, то знову продовжували… Зрештою, справа й замулилася.

Якою ж була доля “героя” статті? Він став народним депутатом України. Його (як він і планував!) було удостоєного найвищого звання – Героя України. Через деякий час грянула Революція Гідності, прізвище цього магната стали згадувати в ЗМІ. Висловлювалося припущення, що цей олігарх може бути замовником вбивства журналіста, Героя Небесної Сотні Василя Сергієнка з Черкащини. На жаль, слідство так і не з’ясувало (чи не забажало цього зробити), хто ж був реальним замовником злочину.

Ми навели лише деякі факти із життя олігархату в Україні.

***

Подібну вседозволеність грошових тузів драматург Богдан Гнатюк майстерно показав у виставі «Украдена краса», сюжет якої побудований на темі поцуплених мистецьких шедеврів. У головній ролі – Анатолій Гнатюк. Його персонаж – журналіст Роман, перед яким – питання: чи варто продати за високий гонорар якійсь редакції викривальну статтю про витівки олігарха Рижова?

Зрештою, з підтексту п’єси розуміємо, що йдеться не тільки про журналістський заробіток за вельми кримінальних обставин у провінційному готелі (саме тут мешкає журналіст Роман), але й про людські вчинки, коли доводиться вибирати між добром і злом, між правдою і брехнею. І як вчинити журналістові, коли над нам нависає «тягар правди», бо мусить розкрити світу очі на щось  жахливе?

«Украдена краса» – глибока п’єса, соціально загострена. Це – яскраве театральне слово популярних і талановитих українських митців про нашу особливу політику.

– Ми живемо в такий час, коли неможливо бути поза політикою, – вважає Анатолій Гнатюк. – Він – дуже важкий для країни, утім, це ще й час нових можливостей, час героїв. Тому письменники, драматурги, режисери, актори  мають гостро відчувати його.

***

Сьогодні, 12 червня в Анатолія Гнатюка – День народження. Ми щиро вітаємо уславленого народного артиста України зі славною датою і зичимо йому сонячного настрою, творчого натхнення, нових чудових ролей в театрі і кіно! І нехай завжди у вашому виконанні, пане Анатолію, лунає прекрасна, дивовижна пісня на струнах добра, любові та щастя!

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

Фото «Українського репортера»

Про Анатолія Гнатюка читайте також:

• Народний артист Анатолій Гнатюк: “Шельменко-денщик” дарує воїнам оптимізм, надію і віру” (+відео)
• Анатолій Гнатюк найбільше любить зустрічати Новий рік із сім’єю
• В «Кафе «Республіка» показали філію Верховної Ради

Сообщение Творчий тандем Анатолія і Богдана Гнатюків показує на сцені сучасну політичну драму появились сначала на Український репортер.

Подивилися “Украдену красу” за п’єсою Богдана Гнатюка. Прем’єра вистави пройшла на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» (художній керівник – Народний артист України Олексій Кужельний).

Про сюжет твору наперед було відомо лише в загальних рисах, навіть не здогадувалися, що головним героєм є журналіст.

Отже, сцена…

У провінційному готелі поселяється журналіст Роман (у головній ролі – народний артист України Анатолій Гнатюк), який спеціалізується на підготовці матеріалів для туристичного видання, рекламних буклетів. Його тематика – подорожі, а вона, як розумієте, аж ніяк не зв’язана з політикою чи кримінальною хронікою.

Й очевидно, Роман більш-менш задоволений, що має такий шматок хліба з маслечком: пиши собі в темпі, який далекий від скаженого, про незвідані шляхи, «малюй» словом картинки про діамант природи – озеро Уакатіпу на острові Південний в далекій Новій Зеландії, що своєю формою нагадує блискавку, переповідай легенди про монстра на дні цієї водойми.

https://www.facebook.com/pressa.fr/videos/2021032791342990/

У глибині душі Роман все ж мріє про славу політичного оглядача, солідні гонорари, які дозволять на власні очі побачити оте неймовірне, глибоководне озеро Уакатіпу. Так, статті про подорожі – не бозна які заробітки, але все ж…

Однак з темою криміналу журналістські стежки-дороги у цій виставі все ж перетинаються.

Несподівано творчі роздуми Романа, який полюбляє і 50 грамів чогось міцненького для натхнення та легкості думки, перебивають непрохані гості, які раз-по-раз, один за одним «випадково» з’являються у його номері. Серед них – і Вероніка, офіціантка з рибного ресторану, що розташований неподалік (грає Ірина Сопіт). Вона ховається від переслідування… Наростають інтрига, загадковість, автор п’єси підводить глядача до думки: ось-ось має щось статися, пролунати якась сенсація.

І ця сенсація лунає із вуст Вероніки, яка з переляком на обличчі «по секрету» розповідає Романові про своє перебування у палаці  олігарха Миколи Рижова і про втечу звідтіля. Не маєток, а химерна споруда у вигляді білої кулі, купол якої закриває від народу майже райський дім і таку ж територію неземної краси, де літають екзотичні птахи.

І що чує Роман? У цьому маєтку – багато картин, автори  яких – світові величини, і ці роботи – крадені, з музеїв. В колекції Рижова є навіть такий шедевр, як «Казашка Катя». Робота геніального Шевченка?

Журналіст не може отямитися, його шокувала ця інформація. Він гарячково розмірковує, як бути, що робити, його думки збурені ще й розповіддю Вероніки про те, що олігарх може, знявши  зі стіни  картину «Вічні соняшники», дозволити собі… «справити нужду» на ній. А потім знову повістити на стіну. Такі собі забавки із шедеврами.

Цей психологічний злам у свідомості свого героя (журналіста) напрочуд майстерно передає Анатолій Гнатюк.

Роман замислюється, вголос розмірковуючи, а які ж тоді художні полотна зберігаються в музеях? Підробки? Відвідувачі упродовж десятиліть приходять до музейних залів і милуються… фальшивками, не відаючи  про це. Страшно від такого обману, від того, що стільки років тішився від споглядання «липи», навіть відкривав для цієї «краси» душу. І тепер, після почутого, якесь душевне спустошення…

Але ж не забуваймо, що Роман – журналіст, нехай і провінційний. Підробки шедеврів – це ж сенсація, тема для журналістського розслідування, яке може принести автору великі гроші. І Роман обговорює з Веронікою, яким чином можна розбагатіти на суперсенсації про «украдену красу».

Утім, сюжетна канва п’єси є глибшою, аніж простий факт – бажання продати якомусь виданню статтю викривального характеру й заробити дуже солідний гонорар. Тут і філософські роздуми, і детективна «спіраль» дещо в англійському стилі, і підтексти, і барвисті монологи персонажів, і яскраві та промовисті деталі.

Кожен персонаж по своєму є цікавим, колоритним: це і «коридорний Веніамін» у чорному фраку, із вуст якого чуємо історію про невдаху-комівояжера, що колись рекламував «мазь від старіння» (виконує роль Заслужений артист України Олексій Паламаренко), це і водій- далекобійник Євген «з абсолютним зором, який бачить навіть в абсолютній темряві» (Заслужений артист України Володимир Ніколаєнко), це і дивакувата Анна у весільній сукні, яка «загубилася у стосунках і в житті» (грає Лідія Семесюк).

А хіба можна забути такого яскравого персонажа, як Ігор (грає Назар Борушок)?! Ігор працює аніматором в рибному ресторані й дружить з офіціанткою Веронікою. Головною стравою тут є м’ясо акули. Ігор з’являється на сцені в… костюмі акули.

А над журналістом нависає «тягар правди», бо він мусить розкрити світу очі… Але що важливіше: правда чи – гонорар за статтю-розслідування? (До того ж «у наш час безкомпромісність дуже дорого продається».)  І чи варто ганятися за славою, яка, за висловлюванням одного з героїв, «може стати кісткою в горлі»?

І справді, журналіст відчуває смертельну загрозу, адже він дізнається, що у готелі – загадкові убивства, і хтось «прибирає» саме випадкових знайомих, які опинилися у його номері. Усі вони дивним чином знали, що репортер готує сенсацію (а вона коштує дуже хороших грошей) про викрадені полотна.

Чи відбулася сенсація? Принаймні, бачимо несподіваний фінал. Але що важливо? Драматург Богдан Гнатюк цим твором реагує на типові явища та злободенні події у суспільстві. Ось вам і соціальна роль театру! Хіба ми не знаємо, що час од часу з’являються викривальні факти про крадіжки в музеях? У чиїх приватних колекціях зберігаються викрадені шедеври?

І далеко за прикладами не варто ходити. У 2008 році було розпочато кримінальне розслідування про крадіжки картин у музеях Умані та Ямполя (протягом 2004-2006 років замість художніх полотен у цих музеях «повісили» фальшивки).

Окремі штрихи до теми про олігархів. Багатій Рижов – типовий представник цього класу, де так багато циніків, хамів, різної продажної наволочі, для яких простий народ є таким собі «кормом», а високе мистецтво – цяцьками-забаганками. Для таких нічого не вартує «замовити» журналіста, який став поперек горла своїми статтями, «роздушити» його, а потім підкупити правоохоронців, щоб «закрили» справу.

Олігархи і мистецтво – лише один пазл у картині “Олігархат”. Один мільярдер прибирає до рук низку обленерго, інший – стратегічні заводи, а ще інший – тисячі гектарів чорнозему. Явище! Майже три десятиліття спостерігаємо вседозволеність і безкарність олігархату.

Реальний приклад із сьогодення. Один із багатіїв – власник цукрозаводів – по тіньовій схемі привласнив 20 гектарів лісу майже на околиці Києва. Селяни протестували проти цього свавілля, однак правди і справедливості не домоглися. Невдовзі, коли хвилі протесту зійшли, цьому мільйонерові було присвоєно звання Героя України, він став народним депутатом. А після цього суспільство дізналося, що багатія називають замовником убивства відомого журналіста з Черкащини. Як усе типово…

Детективний сюжет п’єси “Украдена краса” тримає глядачів у напрузі аж до фіналу. Утім, краще все побачити самому.

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

Фото «Українського репортера»

Сообщение Вистава про викрадені шедеври. Театральна новинка від драматурга Богдана Гнатюка (+відео) появились сначала на Український репортер.

«Кафе «Республіка» – це політична драма за твором молодого письменника і драматурга Богдана Гнатюка. Раніше ця п’єса вже йшла у деяких театрах, але цього разу за режисуру та сценографію узявся її автор. 10 та 11 травня на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» на суд публіки було винесено прем’єру «Кафе «Республіка». Художній керівник театру, народний артист України Олексій Кужельний.

Яку «страву» подали тут відвідувачам? Свіжу та гостру. Себто про вулканічне сьогодення, нагадавши таким чином про закулісну кухню вітчизняного парламенту. Автор не побоявся «проникнути» на цю кухню, підмітивши особливості політичного життя та поведінки народних обранців. Він побачив типову картину, яку щодня спостерігаємо під час скандальних телешоу за участі депутатів, засідань парламентських комітетів, бійцівських з’ясовувань стосунків у кулуарах Ради.

Ця тема, що називається, в десятку. Бо дуже зачіпає людей в усіх усюдах, які давно називають Раду… «зрадою». Ми неодноразово ставали свідками, як слуги народу загравали з виборцями, обманюючи їх, обіцяючи золоті гори… А ще дивуємося з їхніх декларацій: звідки у тих панів з депутатськими значками десятки мільйонів доларів під подушкою, на банківських рахунках? Це ж вони, діячі парламенту, час од часу звинувачують один одного в політичній зраді (за великі гроші!), називаючи опонентів перекинчиками, перебіжчиками, тавруючи їх останніми словами, виключаючи з лав тієї чи іншої партії.

Тому не можна не аплодувати драматургові, режисерові Богдану Гнатюку, який виніс типову ситуацію з партійно-політичного життя на мистецький щабель. Поставив виставу «по гарячих слідах», що, мабуть, непросто, адже матеріал, як прийнято вважати, має певний час «відлежатися» на творчій полиці.

Успіх? Безумовно!

Головний герой – Харитон Дальній (актор Назар Борушок), молодий політик з опозиційної партії «Оборона ідеалів». Він постає перед електоратом, як запальний оратор, полум’яний трибун, що захоплює яскравими гаслами про рівність, соціальну справедливість; у нього є купа амбітних планів, як змінити країну, швидко реформувавши її. Актору Назару Борушку вдалося майстерно показати динамічний характер героя, передавши його емоційний стан.

Партійні однодумці навіть не замислюються, що Харитон може їх зрадити, перейшовши за великі гроші до іншої парламентської фракції. Харитон закохується у дівчину Беллу (грає Ірина Сопіт), яка має супермету в житті – стати поп-зіркою номер один. Молодята зустрічаються в загадковому і дивному «Кафе «Республіка», де подають каву на будь-які смаки, ще й неодмінно пропонуючи вишуканий чизкейк.

О, треба бачити і чути, як офіціант Леопольд (грає заслужений артист України Олексій Паламаренко) защораз промовляє це слово – чизкейк, що звучить рефреном майже до усіх «кавових» пропозицій. Неочікувано в сюжетній лінії з офіціантом зринає зовсім «некавове» прохання Леопольда, з яким він звертається до голови політпартії «Оборона ідеалів» – записати його до партійного списку на виборах.

Голову партії грає народний артист України Анатолій Гнатюк. Грає у виставі свого сина.

«Він режисер. Я – актор», – написав Анатолій Васильович на сторінці у Фейсбуку. І передав синове побажання:

«Тату, боронь Боже, лукавити з людьми, тримати їх за тих, кому можна згодувати трюки, фантики-бантики й порожнечу. То все мертве, а театр – це щось живе. Завжди живе. Я хочу розказати їм історію і вона має бути цікавою».

Богданові Гнатюку вдалося спіймати цю хвилю цікавості. Є інтрига, таємничість і навіть штрихи спецоперації проти Харитона Дальнього (жінка в чорному – акторка Лідія Семесюк – невідступно ходить тінню за ним, пропонуючи угоду: гроші в обмін на зраду). Харитон мучиться, страждає – втопитися у болоті зради, що типово для політиків, чи бути самим собою, виправдавши довіру лідера партії, якого називають «батьком».

Харитону потрібні великі гроші – таку умову для одруження поставила кохана дівчина Белла. А дуже солідні кошти запропонували лише політичні конкуренти. Але чи справді Белла кохає Харитона? Знову загадка… Інтрига з непередбачуваним фіналом. І знову – жінка в чорному, тінь. Її одкровення про те, що Харитона вже намагалися заманити у пастку підставні дівчата. Хтось диригує, плете павутину зради. Белла також із цієї обойми підставних?

Про цю павутину спочатку не здогадується аксакал від політики, старий дисидент, голова парламентської фракції (Анатолій Гнатюк). Гнатюк-старший яскраво, з притаманним йому акторським куражем показав на сцені образ цього зубра від політики: бачимо і людину, що смакує «вершками» безбідного парламентського життя, і розлюченого керівника партії, який ладен розтерзати відступника Харитона, оскільки партія розпадається, і досвідченого бунтівника, який підтримує рішучі дії з блокування парламентської зали. Гнатюк грає витончено, у нього усе дуже вдало: і жести, і міміка, це упізнаваний почерк великого театрального майстра.

У керівника партії «Оборона ідеалів» є помічник (цю роль чудово зіграв знаний актор Сергій Калантай), який повсякчас намагається наставити Харитона на путь істинний, просить викинути з голови своє кохання. Своєю експресивністю, манерою поведінки і навіть копіюванням стилю лідера партії, готовністю до радикальних дій (чого вартий лише епізод з двома «гранатами») помічник підтримує динамічність вистави і ту цікавість глядачів, про яку напередодні спектаклю говорив Гнатюк-молодший.

А інтерес публіки зберігається до самого фіналу. Автор і режисер не обирає простого й повсякденного варіанту: побачив гроші – махнув рукою на партійні ідеали. Ні, він показує своєрідну філософію переродження політика, залишаючи глядачеві самому домислити, чи є шанс у Харитона Дальнього знову стати правдивим політиком після каяття, і чи можлива взагалі щира покута.

Багатьом українським політикам потрібно покаятися перед народом за те, що жадоба і ґешефти засліпили їм очі, за брехню і лукавство, за політичне шулерство і зраду…

На музичній ноті у виконанні Ірини Сопіт закінчується вистава, і лунає відома пісня «Де дитинство моє». Може, як чергове нагадування політикам про «батьківську споконвічну Вкраїнську землю», де «безмежна краса, щедрий дім і земля…». І що не все на цій землі вирішують гроші.

Леонід ФРОСЕВИЧ
Світлана ФРОСЕВИЧ

Фото на головній: актори вистави «Кафе «Республіка». Фото зі сторінки у Фейсбуку Анатолія Гнатюка

На цю тему читайте також

• Батько і син Гнатюки презентують виставу «Кафе «Республіка» (+відео)

Сообщение В «Кафе «Республіка» показали філію Верховної Ради появились сначала на Український репортер.

Раніше вистава йшла на сцені деяких театрів, однак сьогодні Богдан Гнатюк вирішив сам узятися за режисуру.

П’єcа – про політику і зраду, якої так багато в політичному житті країни, про перебіжчиків із однієї парламентської фракції до іншої.

Що цікаво, на роль голови політпартії Богдан Гнатюк запросив свого батька – популярного актора театру імені Івана Франка, народного артиста України Анатолія Гнатюка.

Отже, чекаємо на успішний дебют.

Фото Ігоря ІВАРОВСЬКОГО

Сообщение Батько і син Гнатюки презентують виставу «Кафе «Республіка» (+відео) появились сначала на Український репортер.