За деякими даними, загинув начальник Оленівської колонії терористичної “днр” Сергій Євсюков. Також постраждала його дружина — їй відірвало ногу, вона у важкому стані. За попередньою інформацією, під днище Toyota Land Cruiser  було закладено пластид — приблизно 100 грамів у тротиловому еквіваленті, повідомляє радник мера Маріуполя Петро Андрющенко.

Вибух прогромів у той момент, коли до авто підійшли чоловік з жінкою. Український військовий журналіст Андрій Цаплієнко додає, що чоловік, якого було підірвано у центрі Донецька, є начальником Оленівської колонії. У 2022 році на території  колонії російські окупанти здійснили теракт, в результаті якого загинули українські воїни, які боронили “Азовсталь”.

Нагадаємо:

Україна вимагає, щоб місія ООН якнайшвидше відновила свою роботу або була створена нова місія задля ретельного розслідування російського теракту в Оленівці на Донеччині, де було масове вбивство українських військовополонених.

Про це заявив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.

“Україна вимагає, щоб місія ООН якнайшвидше відновила свою роботу або була створена нова місія задля ретельного розслідування теракту в Оленівці”, – сказав омбудсмен.

У ніч із 28 на 29 липня 2022 року росіяни атакували колонію в Оленівці, де утримувалася частина українських військовополонених із Азовсталі. Унаслідок удару загинули понад 50 українських військових, ще близько 130 отримали поранення, повідомив Лубінець.

Загиблі мали офіційний статус військовополонених та були верифіковані Міжнародним комітетом Червоного Хреста. На них поширювалася дія Женевської конвенції про поводження військовополоненими, сказав уповноважений.

“Масове вбивство українських військовополонених в Оленівці є проявом слабкості окупантів, їхнього страху навіть перед беззбройними українськими оборонцями. На жаль, недостатня реакція міжнародних організацій та лідерів світу проявляє і їхню слабкість також”, – заявив омбудсмен.

3 серпня 2022 року генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш заявив, що організація готує групу експертів для розслідування загибелі полонених в Оленівці. Через п’ять місяців Гутерріш розпустив місію зі встановлення фактів удару по колонії в Оленівці, нагадав Лубінець.

“Росія не надала доступу до Оленівки ні Україні, ні міжнародним організаціям. Однак ще одним фактором, який, імовірно, може бути причиною розпуску місії, це те, що із трьох осіб-іноземців, які входять до її складу, фактично всі перебувають під впливом Росії”, – заявив омбудсмен.

Місія ООН жодного разу не погодилася ознайомитися із українськими матеріалами щодо вибуху у колонії, сказав Лубінець.

11 жовтня на підконтрольну Україні територію повернули тіла 62 українських військових. Серед них – загиблі в Оленівці. Також вдалося повернути декількох поранених, які перебували у підірваному бараку, повідомив омбудсмен.

Вибух в Оленівці 29 липня 2022 року, де перебували українські військовополонені, був спричинений застосуванням реактивного термобаричного гранатомета, повідомляв Офіс генерального прокурора.

Сообщение В окупованому Донецьку підірвали автомобіль із зрадником – начальником Оленівської колонії появились сначала на Український репортер.

Борис Горошко народився 31 серпня 1984 року у місті Вишнівець Тернопільської області.

Після закінчення школи вступив до Харківського інституту Повітряних Сил. Потім служив у 301-му зенітному ракетному полку зенітних ракетних військ Повітряних сил ЗСУ та у 12-й окремій бригаді Армійської Авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка. Займав посаду начальника штабу-заступника командира вертолітної ескадрильї 12-ї окремої бригади.

У вільний час любив займатися гірськолижним спортом, плаванням, бігом та йогою.

Із 2014-го року був учасником бойових дій, за що нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Льотчик 1-го класу. Брав участь у миротворчих місіях Організації Об’єднаних Націй у Республіці Ліберії та Демократичній Республіці Конго.

Із початком повномасштабного російського вторгнення продовжив боронити Батьківщину у лавах 12-ї окремої бригади Армійської Авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка Сухопутних військ Збройних Сил України. 29 березня 2022 року був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Загинув при виконанні бойового завдання у Повітряній операції на “Азовсталь” як командир екіпажу.

У воїна залишилися дружина, дочка, мати, брат та сестра.

Борису Горошку присвоєно звання Герой України(посмертно).

Нагадаємо, під час блокади Маріуполя навесні 2022-ого Україна організувала евакуаційні та рятувальні місії повітрям на “Азовсталь”. За офіційними даними, загалом українці здійснили сім вильотів до Маріуполя. Були задіяні 16 гелікоптерів Мі-8. Кожен вертоліт був завантажений їжею, водою, медикаментами та боєприпасами. Також одного разу вдалося на підмогу захисникам перекинути 72 бійці полку «Азов».

Сообщение Пам’яті Героя України Бориса Горошка, який загинув під час повітряних місій на “Азовсталь” появились сначала на Український репортер.

Про це повідомили в Асоціації родин захисників “Азовсталі”

“Рівно рік тому, 16 травня, українськими військовими, які 86 днів тримали позиції й захищали Маріуполь від окупантів, було отримано наказ припинити оборону “Азовсталі” та скласти зброю.

Завдяки їхній мужності та професіоналізму загарбники стягнули в Маріуполь значну частину своїх військ, що дало можливість українським військам перегрупуватися і дочекатися озброєння від партнерів.

Героїзм Маріупольського гарнізону допоміг вистояти іншим великим містам нашої держави. Багатьом це коштувало найдорожчого. Вони пожертвували своїм життям, щоб вижили ми. І ми не маємо права забувати про їхній подвиг”.

Із 16 до 20 травня 2022 року, після 3-х місяців оборони й боїв, 2 439 військовослужбовців вийшли з підземель заводу “Азовсталь”, сподіваючись на обмін між росією та Україною. Частину бійців згодом вдалося визволити з полону.

За даними родин захисників Маріуполя, уже рік у російському полоні перебувають більше, ніж 1900 військових-захисників “Азовсталі”, з них – понад 700 бійців полку “Азов”.

“І тепер наш обов’язок зробити все, аби вже кожен полонений повернувся додому. Їх чекають не лише близькі, а й вся країна. І весь демократичний світ”, – наголошують вони.

Сообщение Рік у полоні: родини захисників “Азовсталі” просять повернути воїнів додому появились сначала на Український репортер.

Пана Анатолія щойно виписали зі шпиталю і він попросив просто пройтися парком. Це було єдине бажання – після 2 місяців на “Азовсталі”, 10 місяців у російському полоні й ще місяця в шпиталі.

До повномасштабного вторгнення росіян Анатолій Волошин жив у Маріуполі, був пастором у протестантській церкві і його ранок 24 лютого розпочався з роздумів. “Мій дім, на мій город зайшли пацюки і їх треба виганяти з того городу, щоб вони не шкодили мою городину. З таким думками я прийшов до військкомату”, – пригадує чоловік.

Так пастор Анатолій потрапив до територіальної оборони в Маріуполі. Його син Тимофій так само вчинив в Києві, де вже давно живе. Анатолій Федорович завантажував боєкомплекти, рив окопи, траншеї та бліндажі. 14 березня потрапив під мінометний вогонь. “Удар, мені стало дуже боляче і важко дихати. Скло в машині повибивало. На руці я бачив свою кістку”, – каже Анатолій.

Далі лікарня, яку згодом теж обстріляли, бункер “Азовсталі”, а після – полон. І увесь цей час його двоє синів намагалися дізнатися про долю батька. Бачили його у списках полонених, але зв’язку з ним не було. “Коли розбомбили на Оленівці, передали інформацію, що батько там був”, – пригадують сини.

Офіційної інформації в них не було, але кожен зробив висновки. Зараз пан Анатолій пояснює: на момент теракту в Оленівці, його там уже не було. Ще за півтора місяця до того, разом із іншими полоненими, його перевезли до Свердловська. Сини про це не знали, але вірити в загибель батька відмовлялися. “Ми шукали по групах, бувало таке, що я вночі сяду і годину-дві гортаю всілякі групи в телеграмі, щоб хоча б обличчя побачити”, – пригадує син.

Увесь цей час полонений Волошин був упевнений, що сини його чекають, але не шукають. “Я думав, що Женя знає, що я в полоні і зі мною все добре і цим я жив”, – згадує Анатолій.

Десь влітку він дійсно мав змогу зателефонувати – він виміняв дзвінок сину на хліб, але помилився. “Три перші йдуть 099, потім я дзвонив на 743, а треба 473. Я думав, що це мій син, голос схожий”, – розповідає чоловік про помилку.

Про те, що батько живий, вони дізналися лише за 7 місяців після трагедії в Оленівці. “Мені надіслали фотографію. Я спочатку не сильно повірив, а потім мені надіслали фотографію побільше”, – показують сини фото, на якому впізнали батька.

Не встигли вони отямитися від цієї новини – як на них чекала ще одна приємна несподіванка. “Кожен обмін, ми постійно виглядали. Тут перша фотографія на телефоні вискакує – батько”, – пригадує син.

“За 4 години після того, як я дізнався, що батька звільнили, батько мені телефонує і каже: Женя, я на території України. Кажу: я знаю, тату, я знаю, що ти тут. Я радий тебе чути”, – додає ще один син.

Пастор Анатолій був одним із 130 звільнених із полону українців, яких обміняли 7 березня. Український стяг, бо нарешті вдома, і телефон, щоб про це сказати рідним – перше, що йому подарували на рідній землі. “Знаєш, що тебе не забули. Нам там кричали, шо Україна вас не чекає і забули за вас. Ви їй не потрібні, ви непотріб”, – згадує пастор.

Це те, що тепер позаду, попереду – лікування руки, а після цього пан Анатолій планує доєднатися до батальйону капеланів. Дуже хоче повернутися до рідного Маріуполя, але тільки після того, як звідти виженуть останнього російського окупанта. Поки ж насолоджується тим, що може нарешті бути поруч із дітьми. “Я мріяв про те, щоб побути з вами отак за столом посидіти, у лазню обов’язково підемо”, – каже синам чоловік.

Сообщение Анатолій Волошин, пастор із “Азовсталі”, якого сім місяців вважали загиблим в Оленівці, живий! появились сначала на Український репортер.

Про це повідомив Телеграм-канал Андрія Єрмака:

«Повертаємо додому 100 наших людей – це військові, моряки, прикордонники, нацгвардійці. Серед них є оборонці Маріуполя, «Азовсталі», Гостомеля. Деякі люди отримали серйозні поранення, мають захворювання. Зробимо все необхідне, щоб кожен з них отримав всю необхідну допомогу», – зазначив Єрмак.

Це був непростий обмін, інформує Єрмак, він висловив подяку всій команді: “Координаційному штабу з питань поводження із військовополоненими за те, що кожен робить те, що часто багатьом може здаватися неможливим. Робить свою роботу, дуже важливу сьогодні”.

“Особливо радий повідомити чудову новину про обмін родичам звільнених з полону людей. Вони довго чекали своїх чоловіків, жінок, батьків вдома. Очікування – це завжди дуже складний та нервовий процес. Наші – вдома. І ми повернемо всіх. Бо люди – головна цінність України”, – підкреслив він.

Станом на квітень від початку повномасштабного вторгнення московії Україна повернула з російського полону 2005 осіб.

Фото: Андрій Єрмак/Телеграм

Сообщение Україна провела черговий великий обмін полоненими: додому повернулося сто наших людей (+відео) появились сначала на Український репортер.

Вже багато місяців їхні орди штурмують це місто, що стало фортецею, передмістя та поля навколо нього завалені їхніми трупами, там уклали десятки тисяч гарматного м’яса: есесівців-вагнерівців, зеків, еленерівців, чмобиків та кадрових армійців. Військові експерти навіть запровадили новий термін для тактики людських хвиль: “м’ясні атаки”. Хоча тактика ця старовинна, споконвічно російська, згадайте подібні атаки під Ржевом, в яких Жуков уклав близько півмільйона солдатиків і сказав знамениту фразу: «Баби нових народять».

Зрозуміло, що внаслідок багатомісячних боїв та обстрілів від затишного Бахмута залишилися лише кістяки будівель, оточені місячним пейзажем. Точно так були знищені Попасна, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Маріуполь та безліч інших міст і селищ, а серйозні руйнування завдані Харкову, Херсону, Миколаєву, Запоріжжю, Дніпру та іншим містам. Що викликало масову втечу населення від «братів-визволителів», які прославилися вбивствами, тортурами та мародерством. За різними даними, покинуло країну від 6 до 7,5 млн осіб. Це колосальна гуманітарна катастрофа.

Біженці з України з’явилися і тут, за океаном: мій син, монреальський адвокат, допомагає їм у Канаді, є вони й у наших флоридських місцях: курси з англійської мови при церкві баптистів у сусідньому містечку, ближче до Джексонвілла, відвідують троє чи четверо. До речі, церква неодноразово проводила мітинги на підтримку України та збирала кошти на допомогу їй.

Війна в особистому вимірі

Мій давнішній друг по університету (випуск 1978-го), який утік у 2014 році з Донецька до Києва (в ту хвилю окуповані райони Донбасу залишило понад мільйон прихильників України), останні роки жив у благословенному Ірпені, але через вісім років росіяни дістали його і там . Довелося із сусідами майже сорок днів провести у підвалі їхньої п’ятиповерхівки, рятуючись від обстрілів (сусідня, наприклад, обвалилася).

Готували на багатті, жили без світла, але найнебезпечніше було ходити по воду до колодязя – могла зустрітися російська солдатня, яка вже була відома своїми звірствами. Після того, як інтервентів відігнали, ірпенський цвинтар поповнився сотнями свіжих могил… Коли стало зовсім несила, Микола з дружиною по лісах пробрався до доньки до Києва. Зараз щоп’ятниці їздить в Ірпінь та відновлює із сусідами будинок. Розбитий снарядами п’ятий поверх змогли відремонтувати, а на дах грошей не вистачає.

Не тільки він, а й багато інших університетських друзів тікали з Донецька у 2014-15 роках. Більшість осіло в Києві і знову відчувають всі тяготи війни: повітряні тривоги, ракетні удари, нальоти дронів-камікадзе, відімкнення електроенергії та води, довгі години у бомбосховищах та метро. Такою є плата за сусідство з росією.

Дісталося і моїм родичам. Племінниця з Дніпра виїхала з родиною до Австрії, де невдовзі й народила – важко даються такі мандрівки на дев’ятому місяці вагітності. Але правильно зробила – місто постійно обстрілюють і б’ють по житлових кварталах ракетами (згадайте недавнє влучання ракети в багатоповерхівку, що прогриміло в середині січня, коли загинуло безліч жителів). Після таких нальотів довго збираюся з духом, щоб подзвонити двоюрідному братові (йому 77 і він вирішив залишитися вдома), дізнатися, чи живий…

Родичі з Миколаєва теж поїхали, одні до Болгарії, інші до Німеччини – не зумівши взяти місто, росіяни із помсти посилено обстрілювали його. Не заспокоїлися й зараз, коли їх викинули за Дніпро. Нелюди.

Але найдовша, найважча і найнебезпечніша одіссея дісталася моїй маріупольській кузині та сім’ї її дочки. 18 березня мешканцям оточеного та наполовину знищеного російським артогнем та бомбардуваннями міста оголосили про досягнення домовленості на виїзд колони власних автомобілів.
Будинок кузини на той час був побитий осколоками, вікна довелося зашити дошками та залізними листами, але він уцілів – єдиний на весь квартал. Навколо одні руїни.

Це Лівий берег, район навпроти Азовсталі, останнього оплоту героїчних захисників Маріуполя, тож там війна вирувала особливо люто: комбінат посилено обстрілювали з усіх видів зброї та бомбили тонними бомбами. Лівому берегові теж дуже перепадало, у результаті багато сусідів моїх родичів загинули. Хтось під снарядами, а когось і завалило у підвалах. Загалом, слід було будь-якою ціною вирватися.

По виїзді з Маріуполя старші поїхали до Криму (на неокуповані території інтервенти не пускали), а онука кузини, хвацька мотогонщиця з юності, таки зуміла на своєму старенькому «Вольво» прорватися до Запоріжжя через лінію фронту і вивезла до Німеччини сім’ю свого хлопця! Старші ж через Крим, Кубань, всю європейську Росію, Латвію, Литву та Польщу теж дісталися Німеччини. Кузина ― в одних домашніх капцях. На збори їм дали 40 хвилин…

Військові паралелі

Що цікаво, будинок кузини (в ньому свого часу народилася і жила моя мама) і справді везунчик, але з радянсько-російським везінням. У Другу світову він теж уцілів! У серпні 1943-го радянські аси літали бомбити Азовсталь (традиція у них така – будь що бомбити комбінат), але німецькі зенітники свою справу знали, і сталінські соколи воліли звільнятися від бомб на підльоті – якраз над житловими кварталами Лівого берега. Одна бомба вибухнула поруч із будинком, мало не розколовши його навпіл, я бачив цю тріщину. Впади вона трохи ліворуч за курсом і писати ці рядки було б нікому… Втім, не нагнітатимемо, осторонь будинку було влаштовано капітальний підвал, а у предків, гадаю, вистачало розуму ховатися в ньому під час привітів від радянської батьківщини. Як і у нащадків.

Між іншим, через рік, влітку 1944-го, точно так від російської бомби мало не загинула моя майбутня теща, незабутня Марія Петрівна, тоді зовсім юна дівчина-підліток. Більшовики навіщось бомбили їхнє молдавське містечко, в якому жодних військових цілей не було, і її батько відрив у винограднику щілину, ховатися від нальотів. Так ось, уже сховавшись у щілині, Маруся раптом згадала, що забула свій неабияк цінний іграшковий сервіз німецької роботи і метнулася за ним у хату. В цей час у щілину і вдарила бомба…

До речі, на Азовсталі я працював у середині 80-х, коли Горбачов затіяв прискорення, інтенсифікацію, автоматизацію та роботизацію. Ми ставили там верстати з програмним управлінням та з роботами. Гарний завод був! Для тих, хто розуміється на цій справі, звичайно, хто розуміється на індустріальній красі.

І ось що я думав щодо радянських нальотів серпня 1943-го: навіщо? Навіщо бомбардувати новенький, цінний для військової промисловості завод, якщо зрозуміло, що твої війська впевнено наступають і скоро він повернеться до ваших рук (Маріуполь звільнили 10 вересня)? Адже уцілілим він був би набагато кориснішим. А чорт його знає, навіщо. Мабуть, давалася взнаки, як і зараз, вікова звичка росіян до руйнування, що стала другою натурою: ламати не будувати, душа не болить.

Роботи заходу сонця

І в Бахмуті я працював на відомому заводі шампанських вин – писав про це. І на Авдіївському коксохімі і, будучи класним налагоджувачем, працював на більшості заводів Донбасу. На жаль, немає більше левової частки тих заводів. Деякі були з обладнанням і персоналом вивезені (вкрадені) до Росії ще 8 років тому, багато зачахли без зв’язків з Україною і були зупинені, як ДМЗ, на якому я починав своє трудове життя, або взагалі розпродані на металобрухт, а по багатьох вогняним валом прокотилася війна, не залишивши каменю на камені.

Олексій Арестович війну восьмирічної давнини називав «війною зруйнованих заводів», то як її називати зараз, коли розмах бойових дій і масштаб руйнувань на порядок більше? Того Донбасу, який я пам’ятаю з дитинства, того могутнього, мальовничого та багатого індустріального краю, опорного краю держави, яким ми пишалися, більше немає.

Але що заводи – немає цілих міст! У Маріуполі знищено 75% будинків, у Сєвєродонецьку та Лисичанську 85%, ну а в Бахмуті та Вугледарі всі 100%. Як і в Мар’їнці, де жорстокі бої не затихали з 2014 року, і вже кілька місяців лінія фронту проходить через центр міста. Я жив неподалік, сотні разів проїжджав через це затишне містечко, тримав рахунок свого кооперативу в місцевому банку, а тепер Мар’їнки немає.

Чи відродиться Донбас у всій силі та славі після перемоги України? Навряд чи. Ненька так, вона отримає шанс розцвісти та стати окрасою Європи, але колишнього Донбасу вже не відновити. Дав би Бог сил руїни прибрати, щоб нові покоління не лякати. Хоча дещо слід залишити, щоб не забували про те, що росія була, є і завжди буде найлютішим ворогом вільної України.

На закінчення повернуся до тих роботiв, що ми налагоджували в середині 80-х. Чому? А тому, що вони дозволяють зробити темпоральний прогноз. річ у тому, що вже через шість років після початку масової роботизації СРСР розвалився. А тепер згадайте, що днями путін доручив уряду до 1 липня розробити та запустити федеральний проект із розвитку вітчизняної робототехніки та впровадження роботів у промисловому виробництві.

Так, бункерний ушльопок живе в ірреальному перпендикулярному світі, але роботи прикмета правильна і РФ неодмінно розвалиться. Оскільки ж зараз ситуація набагато гірша, ніж у 1991 році, то й станеться ця радісна подія набагато швидше.

Юрій КІРПІЧОВ, публіцист, письменник, США 

Сообщение Війна зруйнованих міст появились сначала на Український репортер.

Про це повідомила дружина командира полку “Азов”, Героя України Дениса Прокопенка Катерина під час почесної лекції Київського безпекового форуму з нагоди Дня Соборності України.

“Серед них багато поранених ще з часів “Азовсталі”, або ж від тортур. Також чимало жінок. Прошу кожного прикласти максимум зусиль і долучитись до визволення героїв з полону, долучитись до підтримки сімей загиблих, до підтримки тих, хто вийшов з полону, тих, кому потрібна реабілітація”, – звернулася дружина Героя до всіх українців.

Катерина Прокопенко нагадала, що до полону наші захисники в нерівних умовах героїчно тримали оборону Маріуполя 86 днів.

“Можна довго говорити про злочини росії в Маріуполі. Просто уявіть, що всі злочини світу локалізувались там: мародерство, насилля, використання цивільних в якості щита, ведення вогню по цивільних та критичних об’єктах, вбивство військовополонених на місці”, – зазначила вона.

Дружина командира полку “Азов” нагадала, що досі не покарані винні за терористичний акт в Оленівці, де загинуло близько 50 бійців і зазнали поранень близько 100 військовополонених: “Чи буде покарання винних? Місія ООН з розслідування трагедії розформована, а Червоний Хрест досі не може з’явитися у таборах військовополонених українців”.

Катерина Прокопенко зазначила, що дружини Героїв створили Асоціацію родин захисників “Азовсталі”, аби боротися за права своїх чоловіків. “І я зрозуміла що не можна применшувати значення жіночого визвольного руху. За життя коханих, за покарання винних жінки, які чекають, можуть досягти хоч Марса, аби повернути рідних, покарати винних і досягти справедливості”.

Вона закликала увесь цивілізований світ не стояти осторонь, коли росія грубо порушує Женевську конвенцію, і навіть в прямому ефірі принижує військовополонених.

“Маріуполь і Азовсталь показали всьому світу, на що здатні ті, хто вірить у Батьківщину, її свободу, хто ніколи не зрадить, хто буде боротись до останнього за кожен клаптик української землі. Живі повинні боротись за полеглих, здорові за поранених, а вільні за полонених!”, – переконана Прокопенко.

Сообщение Близько двох тисяч воїнів з “Азовсталі” досі в полоні появились сначала на Український репортер.

Протягом тривалого часу захисники заводу “Азовсталь” у Маріуполі перебували в облозі російських військ. У них не вистачало боєприпасів, їжі та медикаментів, а кількість важко поранених зростала щодня.

За таких умов у Головному управлінні розвідки МО України був підготовлений план з надання допомоги захисникам “Азовсталь” із застосуванням вертольотів, який американські журналісти оцінили, як зухвалий та дуже ризикований.

“Важливість першого польоту полягала в тому, що багато людей дивилися на цю операцію, як на неможливу, тому ми хотіли показати іншим льотчикам і військовим, що це можливо”, – розповів виданню “The WARZONE” представник ГУР МО України з позивним “Флінт”.

Всі учасники операції цілком усвідомлювали її небезпеку. Щоб завантажити більше корисного вантажу для захисників “Азовсталі” з вертольотів було знято озброєння, щоб зменшити їх вагу.

Враховуючи неможливість повністю прихованого проведення операції, задля введення ворога в оману було проведено складну операцію з дезінформації противника.

Розуміючи значний ризик операції, декілька пілотів відмовилося брати в ній участь. Але перший пілот, який погодився, мав особисту причину.

“Основною причиною, з якої він погодився це зробити, було те, що його дружина була бойовим медиком на “Азовсталі”. Вона працювала з важкопораненими бійцями, і завданням першого польоту була евакуація важкопоранених, а також її з території заводу”, – розповів “Флінт”.

Дістатися до “Азовсталі” було непросто. Швидкий і низький політ над місцевістю з горами та перешкодами, такими як дерева та телефонні дроти, вимагали великої майстерності пілота. Крім того, у деяких випадках рейси здійснювалися вночі за допомогою приладів нічного бачення, що потребувало від пілотів відповідного досвіду користування ними.

“Перше прибуття вертольотів здивувало захисників “Азовсталі”. Вони сказали, що ми не знаємо місця вашого відправлення, але ви прилетіли до нас з неба. Це абсолютно особливі емоції, коли після повернення, ти віддаєш поранених лікарям і розумієш, що зробив щось абсолютно неможливе. Ви відчуваєте гордість і щастя за своїх людей”, – згадує “Флінт” свій емоційний стан після приземлення.

Але наступні польоти ставали дедалі складнішими, оскільки росіяни почали посилювати свою протиповітряну оборону.

“Під час другого польоту вертоліт був обстріляний, але він зміг досягти точки заправки та успішно здійснив посадку”, – каже “Флінт”.

Намагаючись обходити російську ППО, льотчики змінювали маршрути, то літаючи над землею, то над водою.

“Мені відома ситуація, коли наш гелікоптер пролетів між двома російськими кораблями, а потім повернув праворуч і перемістився над морем на територію України”, – пригадав він.

“Про ці операції треба писати книги та знімати фільми про останнє місце оборони Маріуполя. І я думаю, що цю історію перекажуть наші діти, – зазначив на завершення “Флінт”.

https://twitter.com/i/status/1531584425389182978

Сообщение У військовій розвідці розповіли, як з повітря допомагали оборонцям “Азовсталі” (+відео) появились сначала на Український репортер.

Як повідомляє Associated Press, росія розпочала передачу тіл українських бійців, які загинули на металургійному заводі “Азовсталь”.

Екскомандир “Азова” Максим Жорін повідомив, що десятки тіл бійців, витягнутих з руїн розбомбленого заводу, були доставлені до Києва, де проводиться аналіз ДНК для ідентифікації останків.

Про вилучення останків бійців з руїн “Азовсталі” український уряд не повідомляв, але родичі солдатів, які загинули на заводі, обговорили процес із журналістами.

Жорін підтвердив, що останки, витягнуті з “Азовсталі”, були серед тих, які обміняла Україна та рф  у кількості 160 на 160. Обмін відбувся 4 червня, але в українському міністерстві деталей не повідомляли.

Брат бійця “Азова”, який зник безвісти і імовірно загинув на заводі, розповів, що як мінімум дві вантажівки з тілами з “Азовсталі” були доставлені у військовий шпиталь у Києві для впізнання.

В’ячеслав Дрофа повідомив, що останків його старшого брата Дмитра Лисеня серед знайдених наразі немає.

За його словами, минулого тижня з території заводу було вилучено тіла, деякі сильно обгоріли.

Нагадаємо, що президент Володимир Зеленський підтвердив, що в руках російських окупантів перебувають понад 2,5 тисячі українських бійців з “Азовсталі”. Їхнім визволенням займається ГУР Міноборони.
Українська сторона та країна-агресор 2 червня провели обмін тілами загиблих військових за формулою “160 на 160”.

Сообщение Україна отримала перші тіла бійців, які загинули на “Азовсталі” появились сначала на Український репортер.

Ще 211 осіб через гуманітарний коридор були доставлені в Оленівку.

Для подальшого повернення їх додому буде здійснено процедуру обміну.

Щодо оборонців, які все ще залишаються на території «Азовсталь», спільними зусиллями вище названних відомств проводяться заходи з порятунку.

Завдяки оборонцям Маріуполя ми отримали критично важливий час на формування резервів, перегрупування сил та отримання допомоги від партнерів.

Всі поставлені командуванням завдання оборонці Маріуполя виконали у повному обсязі.

На жаль, ми не маємо можливості деблокувати “Азовсталь” військовим шляхом.

Найважливіше спільне завдання всієї України та всього світу – зберегти життя оборонців Маріуполя.

Заступник Міністра оборони України Ганна Маляр.

Сообщение З «Азовсталі» до шпиталю евакуйовано важкопоранених для медичної допомоги появились сначала на Український репортер.