Про це повідомляє пресслужба поліції Чернігівської області у Фейсбуку.

“Поліція Талалаївсього району притягнула до відповідальності школярок та їх батьків за хуліганські дії біля меморіалу загиблим воїнам АТО.

Поліцейські склали адміністративні матеріали на двох 16-річних школярок та на батьків двох 13-річних дівчат, що вчиняли хуліганство”.

Повідомляється, що 29 вересня під час моніторингу соцмереж поліцейські Талалаївського відділення поліції виявили відео, на якому школярки танцювали тверк біля меморіалу загиблим воїнам АТО на вулиці Центральній у Талалаївці.

Поліція встановила особи дівчат і склала відносно двох 16-річних школярок адмінпротоколи за статтею 173 КУпАП (дрібне хуліганство). Ще два адмінпротоколи склали відносно батьків двох 13-річних дівчат (за ст.184 КУпАП – невиконання батьками, або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей).

Також поліція провела профілактичну роботу з адміністрацією школи, де навчаються дівчата, і з учнями.

Пізніше очільник “Талалаївської спілки учасників АТО” Богуслав Борсук виклав відео з вибаченням дівчат.

Сообщение Дикунство на меморіалі українським героям (+відео) появились сначала на Український репортер.

“Буча” став відомий широкій громадськості 12 грудня 2019-го. В МВС було проведено екстрений брифінг щодо затримання осіб, яких підозрюють у причетності до вбивства журналіста Павла Шеремета. На брифінг прибули президент Володимир Зеленський, генпрокурор Руслан Рябошапка, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Суспільству розповіли, що вбивство журналіста Павла Шеремета розкрито. Затримано групу: лідера гурту Riffmaster, сержанта Сил спеціальних операцій Андрія Антоненка, дитячу лікарку та волонтерку Юлію Кузьменко і медсестру військового батальйону, волонтерку Яну Дугарь. Серед фігурантів справи назвали також «Пуму» (Інну Грищенко) і «Бучу».

Читайте матеріал

• Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України

Утім, подружжю Грищенків ніхто ніякої підозри щодо вбивства Шеремета не пред’являв. Однак в багатьох ЗМІ їхні прізвища відразу ж після брифінгу стали фігурувати в контексті підозрюваних. Якщо “нагорі” сказали про “причетність”, то й покотилося страшне колесо облудних звинувачень на різних інформресурсах.

Сьогодні “Буча” проходить як свідок у “справі Шеремета”. А затримали його після події в місті Косів Івано-Франківської області. За версією слідства, 13 липня 2018 року в Косові «Пума» і «Буча» нібито здійснили невдалий замах.

Начебто на приватному домоволодінні підприємця Михайла Чекурака під автомобіль “Range Rover” було закладено вибухівку, однак вона не спрацювала. «Пума» і «Буча» називають це обвинувачення сфальшованим і винними себе не визнають.

Раніше в суді «Буча» зробив сенсаційну заяву, що за гратами правоохоронці запропонували йому узяти “одну зі справ на себе” (йдеться про декілька кримінальних інцидентів на території країни), пообіцявши навзаєм звільнити дружину з-під арешту.

Зокрема, одна із справ стосувалася вбивства журналіста Павла Шеремета. Однак Владислав не погодився на цю пропозицію.

Сьогодні адвокат Владислава Грищенка Віталій Ковальчук розповів “Українському репортерові”, що упродовж кількох місяців з його підопічним було проведено лише одну слідчу дію у косівській справі – у нього узяли зразки ДНК. Було проведено також один допит Грищенка у “справі Шеремета” (адвокат підтвердив, що Владислав є лише свідком).

Захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печерського суду щодо перебування Грищенка під вартою. Він вважає цей вердикт необгрунтованим, говорить, що наполягає на будь-якому іншому запобіжному заході, не пов’язаному із триманням в ізоляторі. Наприклад, на домашньому арешті.

Між іншим. 23 січня суддівська колегія під головуванням Валерія Лашевича частково задовольнила скаргу адвокатів, обравши Інні Грищенко (“Пумі”) більш м’який запобіжний захід – цілодобовий домашній арешт.

На фронті «Буча» спочатку був добровольцем у «Правому Секторі». Потім воював, як контрактник, у 95-й бригаді Збройних сил України.

Підтримати Владислава сьогодні прийшов до суду його бойовий побратим Ростислав Черненко. Він говорить, що “Буча” – надзвичайно сміливий воїн, він не знає таких слів, як “крок назад”. Цей чоловік також не з тих, хто здатен обмовити своїх товаришів. Повернувшись з доріг війни Владислав, за словами Черненка, допоміг багатьом людям, бо він – безвідмовний… Сам “Буча” називає себе “адекватним солдатом Української армії”.

Фото на головній: “Буча”.

Фото з відкритих джерел

Сообщение Апеляційний суд не зміг розглянути справу “Бучі” появились сначала на Український репортер.

Дещо про гуманність

На три, а то й на п’ять штихів закопують в землю одвічний принцип гуманізму. Тому забудьте, що сей основоположний правничий постулат торжествує у тій чи іншій справі беззаперечно, твердо, як аксіома.

Погляньмо, як ставиться держава до Інни Грищенко, що має позивний «Пума».

Інну разом з чоловіком Владиславом (позивний «Буча») підозрюють у замаху на вбивство Михайла Чекурака в місті Косів на Прикарпатті. Начебто цього чоловіка намагалися підірвати в автомобілі, однак «бомба» не вибухнула. «Пума» і «Буча» стверджують, що до цього злочину вони не причетні.

«Пуму» затримали торік, 5 листопада, вона – в Київському ізоляторі тимчасового тримання.

Жінка воювала з російськими окупантами, пішла добровольцем на фронт (Правий Сектор), її було тяжко поранено. Інна є інвалідом III групи.

Тим не менш її беруть під варту. Суд першої інстанції геть відкинув клопотання про обрання більш м’якого запобіжного заходу, на якому наполягають адвокати, – домашній арешт. Нехай сидить? Так зручніше для слідства? Типова практика, на жаль.

Жорна слідства мелють, перемелюють долі. З яких років це ще тягнеться? З тридцятих минулого століття? Скільки ж доль вже зламано, зігнуто, розчавлено, розтрощено, розбито, понівечено, спаплюжено, оббріхано! Чи ж на таке заслуговує наш трудолюбивий, героїчний, волелюбний і прекрасний народ?

Починаючи з 5 листопада і по сей день жодні слідчі дії з підозрюваною Інною Грищенко не проводилися, аргументовано довели адвокати. Зате є інша ситуація – ганебна. Сьогодні Інні дуже потрібні ліки, медичне обстеження у шпиталі. Вже більше десяти разів до неї в ізолятор викликали екстрену меддопомогу.

Адвокат Олександр Широковський подав слідчому клопотання щодо проведення профільного медобстеження Інни Грищенко. Додав до цього відповідні медичні документи про погіршення стану здоров’я підзахисної, про виклики до ізолятора бригад меддопомоги. Знаєте, яку відповідь отримав? «Клопотання належним чином не обґрунтоване».

Інні Грищенко категорично відмовлено навіть одержати ліки, які «прописали» лікарі екстреної меддопомоги. Тому й утверджуємося в думці що лише у книжках торжествує правило: кримінальне законодавство проявляє людське, гуманне ставлення до підозрюваних. І що гуманізм є невід’ємною засадою кримінального права. Забудьте!

В Печерському суді люди бачили, як під час розгляду клопотань у справі Грищенко суддя час од часу писав комусь есемески в телефоні, прикривши його томиком матеріалів. І робив вигляд начебто уважно слухає, з’ясовує, вивчає, прагнучи прийняти справедливе, зважене, обґрунтоване і мотивоване рішення.

Через деякий час інша суддя у цій же справі (того ж Печерського) винесла ухвалу, в якій зовсім не зазначила, які ж ризики існують, що Грищенко може ухилятися від слідства, втекти, впливати на свідків. А навіщо?

Простіше повторити, пробубоніти прокурорський документ про те, що «ризики при обранні запобіжного заходу продовжують залишатися», а потім, потупивши очі в підлогу, залишити суддівську залу. Фраза про «ризики» повторюється від суду до суду, перекочовує з ухвали до ухвали.

А які ризики, дозвольте поцікавитися? «Пума» була на передовій, під обстрілами, життям ризикувала заради України, бойових побратимів. Невже вона буде уникати викликів на допит до слідства? Навпаки – Інна заявила в суді, що дає згоду навіть на відеофіксацію під контролем поліції свого перебування під домашнім арештом. Однак їй все одно не ймуть віри. Це ж як треба не поважати захисницю України, як треба не любити свій хоробрий, войовничий народ, щоб пролопотіти: «Залишити під вартою»!

А ми ж знаємо, як восени 2014-го суддя Печерського суду Світлана Волкова звільнила із СІЗО екс-командира “Беркута” Дмитра Садовника, якого обгрунтовано підозрюють у розстрілі 39 Героїв Небесної Сотні.

Катюга Садовник відразу ж втік до Московії. Волкову лише звільнили з посади, однак не посадили за грати. Це і є справедливість по-українському?!

«Пума» на Майдані була із Садовником по різні сторони барикади. Сьогодні цей злочинець – в шоколаді, Інна – в камері-одиночці. Ось такі жахливі контрасти.

Українці звикають до цих контрастів, хоч в душі лають, клянуть цей слідчий каток, який «утюжить» людські долі. Але що вдіяти можуть? Тебе не чують. Глухо як у танку.

Кажете, є міжнародна Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод? Так, наша держава ратифікувала цей документ, і там закарбовано:

« Кожен, кого заарештовано або затримано згiдно з положеннями підпункту с пункту 1 цiєї статтi, має негайно постати перед суддею чи iншою службовою особою, якiй закон надає право здійснювати судову владу, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звiльнення до початку судового розгляду…».

Вже декілька місяців жодних слідчих дій з Інною Грищенко не проводиться. В Київському апеляційному суді «Пума» заявила, що її тримають за гратами як заручницю з тим, щоб здійснювати тиск на чоловіка, Владислава Грищенка. Якщо він обмовить людей, на кого вказує слідство і візьме на себе «вину», то Інну звільнять з-під варти.

«Це ж явно ненормально – тиснути на моє здоров’я, щоб отримати свідчення у справі, до якої не маю жодного відношення, – промовила Інна в суді.

Коли адвокати подали суддівській колегії клопотання про те, щоб під час слухання у судовій залі підозрюваній дозволили тимчасово вийти зі скляного «акваріму» і сісти на лаву поруч зі своїми захисниками (це ж гуманно!) суд поцікавився думкою прокурора. Той відповів: «На розгляд суду».

Прокурор не має навіть власної позиції щодо цього – чи варто випускати зі скляної клітки жінку-інваліда, ветеранку, захисницю України. Він має сумнів, чи не втече вона часом від конвою? А конвой же посилений: четверо воїнів Нацгвардії, стільки ж поліцеських. Сила ж яка! І усі бдять, пильно слідкують, аби чогось такого не трапилося.

А «Пума» і не збирається зникати, «проходити» крізь стіни. Суд дозволяє їй залишити скляну «клітку», вона бере милицю, шкутильгає до адвокатської лави. Присідає з трудом, по її обличчю видно, що це їй дається важко. Болить (важке поранення ноги, мінно-вибухове).

Суд надає їй можливість виступити, просить не підніматися з лави. Однак Інна все ж піднімається. «Мене так виховали батьки», – зринає з її вуст. А вони ж тут, поруч, у залі – Петро Миколайович Смоляр, Євдокія Калениківна.

«Дєд» – воєнний псевдонім Петра Смоляра. Йому за 60. У лютому 2014-го Петро Миколайович був на армійському полігоні. Доброволець.

– Мені наказали зайти до кімнати, на співбесіду до командирів, – торує стежину Петро Миколайович. – У приміщенні побачив чотирьох командирів. Вони поцікавилися, як я сюди потрапив і чому взагалі пішов воювати.

Відповів: хочу у 12-й батальйон, бо там воює син Микола. І донька також на фронті, а я прийшов допомагати дітям. Раптом усі офіцери, ніби по команді, стали струнко і віддали мені честь, подякували, сказали, що нікуди мене не відпустять. Так я і залишився у них… Ми були у навчальному центрі спеціальних операцій ВМС України.

Смоляр-старший воював у підрозділі, який займався глибинною розвідкою у ворожому тилу.

Сьогодні він приходить на кожне судове засідання до доньки, до зятя Влада Грищенка («Бучі»). Майже уся сім’я Смолярів боролася з путінською ордою. Зять також пішов на фронт добровольцем, захищав Донецький аеропорт, потім воював в армійській бригаді.

Під час обшуку в оселі Смолярів слідчі вилучили частину особистих речей Петра Миколайовича – черевики-берці, форму київської муніципальної варти (Петро Миколайович працює охоронцем в комунальному підприємстві), простенький фронтовий мобільний телефон, який колись подарували волонтери. «І навіщо їм мої армійські берці?», – все дивується старий солдат.

А слідчий каток без жалю, він не зважає на сентименти. «Пума» про це знає, вона жорстко і різко говорить про те, як з нею поводилося слідство. Стоїть, спираючись на милицю, знемагаючи від болю. Жінка-воїн.

Для контрасту наведемо різкість на іншу картину. Торік, в суді під час чергового засідання донька Інни Грищенко Даринка, поклавши руку на серце, разом з усіма заспівала Державний Гімн. «Пума» також співала, ледве стримуючи сльози.

Співали і дідусь Даринки – Петро Миколайович Смоляр, і бабуся – Євдокія Калениківна, і волонтерка Ореста Бріт, і громадський активіст Назар Приходько, й працівники суду, й інші, інші. Лише представник державного обвинувачення прикипів до своєї лави, навіть не підвівся. Ані пари з вуст.

Наші люди спостережливі, вони все бачать, схоплюють навіть найдрібніші деталі. Вони ж підмітили, що в Печерському суді у представника обвинувачення тремтіли руки. А суддя «грався» есемесками. Так і судять… Ні, не на три штихи закопують справедливість, гуманізм. На всі десять! Глибоко беруть, щоб не дістати…

Адвокат Альона Помазановська стверджує, що в матеріалах слідства немає жодного доказу про перебування Інни Грищенко на місці злочину в Косові Івано-Франківської області, взагалі причетності до цієї події. Експертиза вивила, що на вибухівці є залишок жіночого волосся. Але водночас немає точного підтвердження, що це волосся з голови Інни Грищенко.

Мелють слідчі жорна, перемелюють людські долі. І кінця краю цьому не видно.

Підтримати «Пуму» приходять до суду не тільки знайомі, рідні, побратими, але й зовсім чужі для неї люди. Ось на цьому засіданні ми познайомилися з чоловіком, який працює в столичній пожежній частині. Каже, що після зміни приїхав сюди з почуття солідарності з ветеранами АТО. «Вони ж захищали нас на фронті. Тепер мусимо їх захищати!».

Благородно. З такими українцями не закопають правду. Віримо у це.

Цього дня досить несподівано завершилося судове засідання в Київському апеляційному суді. Розглядали адвокатське клопотання про зміну запобіжного заходу Ірині Грищенко.

Суддівська колегія пішла до нарадчої кімнати. А невдовзі вийшла і заявила, що судове засідання… продовжується. І ось чому. Суд зобов’язав прокурора до 23 січня надати розсекречені матеріали негласних слідчих дій щодо Інни Грищенко, а також копії протоколів з підписами понятих щодо проведення обшуків. Адже Грищенко у своєму поясненні заявила про фальсифікацію, на її думку, певних моментів, зв’язаних з понятими.

***

Донька «Пуми» Дарина навчається в дев’ятому класі. Бабуся каже, що дівчина начебто мріє про військовий інститут.

Хоче захищати країну, як її мама. Хтозна як воно буде, як складеться її доля.

А поки що мама у в’язниці.

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

Фото «Українського репортера»

Читайте також:

• Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України
• Фронтовичка “Пума” і всі-всі. Репортаж із зали суду (+відео)
• Справа «Пуми» і «Бучі»: несподіваний поворот (+відео)
• Рідні “Пуми” влаштували акцію протесту в столичному суді (+відео)

Сообщение “Пума” і слідчі жорна. Несподіване рішення Апеляційного суду (+відео) появились сначала на Український репортер.

Захід такого формату було проведено вперше. Приїхали люди з багатьох міст і сіл, яких об’єднало велике горе – на війні з російськими загарбниками загинули їхні рідні. «Держава нас не чує!», – кажуть вони і ставлять закономірне запитання: чому досі немає закону про захисника України? Чому на законодавчому рівні не впорядковано статус родин полеглих оборонців рідної землі, а також воїнів, які пропали безвісти?

Про ці гострі проблеми якраз і говорили на форумі, наголошуючи на світовій практиці системного вирішення питань такого характеру – якщо військовослужбовець загинув, захищаючи свою країну, то його сім’ю держава (військове відомство) на підставі відповідного законодавства бере під свою соціальну опіку. На жаль, в Україні цього нема, є лише хаотична практика надання «подачок», так зване піклування вряди-годи.

Тому родини полеглих героїв і кажуть, що соціальні «подачки» не потрібні. Необхідно узяти за основу досвід цивілізованих країн, поставивши це на міцну законодавчу базу, комплексно вирішуючи проблеми, покінчивши з несправедливістю і безправ’ям. Держава нарешті має почати належним чином виконувати свої обов’язки перед оборонцями Вітчизни. А щоб підштовхнути її до цього, родини полеглих захисників вже готують ділові пропозиції, вони також скоординують свої зусилля, щоб наступної весни провести всеукраїнський з’їзд.

На фото: учасники конференції – родини полеглих героїв, а також воїнів, що пропали безвісти.

Фото: «Український репортер»

Сообщение Чому держава не дбає про своїх захисників? (+відео) появились сначала на Український репортер.

Як відомо, правоохоронці повідомили про розкриття вбивства журналіста Павла Шеремета.

Сьогодні, 13 грудня, на початку судового засідання адвокат Юлії Кузьменко Владислав Добош заявив відвід судді Сергію Вовку, пославшись на його нібито упереджене ставлення до фігурантів справи Шеремета.

Юлія Кузьменко заперечує причетність до злочину:

“Вчорашній день, напевно, почався звичайно. Я була на роботі, у мене було 3 дитини в операційній. Найнеприємніше – це зараз постфактум розуміти, що коли я ще перебувала в операційній, в цей момент уже готувався брифінг. Я вже стала вбивцею… Я вперше про Шеремета почула у день, по-моєму, його вбивства. Я сиділа на роботі, відкрила Фейсбук, прочитала, що вбили Шеремета. Я тоді ще полізла читати, хто це… Я не знаю, як закінчиться моє життя, але вчора закінчили мою кар’єру. У мене тисячі пацієнтів… Що повинні думати батьки дітей, яких я оперувала, що хірург був вбивця? Кому вони віддавали своїх дітей? ”

Як зазначає “Українська правда”, “Кузьменко розкритикувала експертизи, за якими слідчі встановили її нібито причетність. Зокрема, жінка обурилась, що опис її та вбивці склали і співставили за нечіткими записами відеокамер. Підозрювана зазначила, що “навіть в 19 столітті система антропометрії складалася з дуже багатьох показників”.

Коментуючи іншу експертизу, яка порівняла ходу Кузьменко та вбивці на записах, підозрювана сказала, що хода може змінюватись, якщо людина несе щось важке. На думку Кузьменко, вибухівка МОН-50, яку несла вбивця Шеремета, важить близько 5 кілограмів. Тому, на думку підозрюваної, неправильно було порівнювати ходу вбивці з кадрами, де Кузьменко не несла тяжких сумок. Водночас, волонтерка каже, що в день убивства була на роботі. Хоча того дня вона виклала у Фейсбук фото, написавши у коментарях, що перебуває у відпустці”.

Іншу підозрювану  у причетності до вбивства журналіста – Яну Дугарь – сьогодні суд відправив під цілодобовий домашній арешт строком до 8 лютого 2020 року.

Дугарь зобов’язана прибувати до прокурора та суду за першою вимогою, утриматись від спілкування з підозрюваними та свідками, здати на зберігання у органи державної влади свій паспорт/паспорти для виїзду за кордон.

Прокуратура клопотала про запобіжний захід для Дугарь у вигляді цілодобового домашнього арешту.

За версією слідства, організатором злочину був АТОвець Андрій Антоненко.

Мотивом злочину прокурор назвав “ультранаціоналастичні погляди” Антоненка, який “хотів привернути увагу до певних політичних переконань”.

Захищали у суді Дугарь адвокати Віталій Коломієць і Микола Ореховський. За версією слідства, Дугарь нібито фотографувала відеокамери біля будинку Шеремета за кілька днів до вбивства. Поліція називає її “розвідницею”.

Адвокати дівчини наполягали на тому, що з 16 червня до 13 липня 2019 року Дугарь не було в Україні, про що свідчать відмітки у її закордонному паспорті та авіаквитки. За словами адвоката, слідчі для фотоекспертизи використовували фото нібито Дугарь, яке зробили 11 липня 2019 року, але в цей час її не могли зафіксувати в Україні.

Також, адвокати заявили, що з 03.06.16 по 26.09.16 року перебувала на території військової частини військового госпіталю.

Сообщение Вбивство Павла Шеремета: волонтерка і лікарка Юлія Кузьменко заперечує причетність до злочину появились сначала на Український репортер.

Згодом начальник Управління військово-цивільного співробітництва Ноздрачов публічно перепросив за свої слова:

“Я відверто помилився у своїх висловлюваннях і прошу мені пробачити цю помилку. Я абсолютно не висловлював думку керівництва Збройних Сил України, це моя провина і я її усвідомлюю.”

https://www.facebook.com/nozdrachov.alex/videos/10157737938158116/

Не забарилося з реагуванням й керівництво військового відомства:

“Оціночні суб’єктивні судження, у тому числі політичного характеру, що висловлені сьогодні, 12 грудня, полковником Олексієм Ноздрачовим під час круглого столу в Національному інформаційному агентстві “Укрінформ” — не є позицією Генерального штабу та Збройних Сил України.

Начальник Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України полковник Олексій Ноздрачов не мав повноважень оприлюднювати будь-які заяви, що виходять за межі його службових обов’язків та компетенції очолюваного ним підрозділу.

За даним фактом начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України призначено службове розслідування, про результати якого буде поінформовано додатково”.

Від “Українського репортера”додамо: ніякого братання з лютим ворогом не може бути! Мусимо бути пильними, адже московити підступно і хитро намагаються “пролізти” в серця і душі українців. Ось читаємо свіжу новину з Москви:

“Поздно вечером 11 декабря в Центральном театре российской армии состоялась финальная игра армейского КВН, на которой присутствовал министр обороны РФ Сергей Шойгу. В финал прошли пять команд из военных вузов Минобороны России, а также две зарубежные команды – курсанты Военного института Сухопутных войск Министерства обороны Казахстана и сборная курсантов военных вузов Узбекистана.

Победителем стала команда «Пензенские артиллеристы»… Сергей Шойгу, выступая после игры перед ее участниками, предложил в следующем сезоне расширить состав зарубежных участников, в том числе за счет команд из Прибалтики, Израиля и Украины. Министр обороны Попросил капитанов команд КВН бросить вызов своим сверстникам из этих стран, подписав и отправив им свои перчатки…

Я сегодня хотел бы предложить капитанам команд сделать одно, на мой взгляд, важное, нужное дело, чтобы на этой сцене на будущий год стояло гораздо больше тех, кто являются нашими друзьями, соседями», – сказав Шойгу.

Оце так КВН! А може «Пєнзєнскім артілєрістам” слід готуватися до засідання Міжнародного трибуналу? Хіба нам не упам’ятку, як російська артилерія гатила по українських підрозділах, по мирних жителях?! Не пробачимо! Не забудемо ніколи! Тепер, бачте, вони хочуть з нами грати в КВН. А дідька лисого!

І вже Шойгу мріє:

«Если вы это сделаете, на мой взгляд, они (українці. – ред.) не смогут отказать вам. Ну, а если смогут, тогда придется нам включаться», – пошутил министр. Он пояснил, что предложит эту идею своим коллегам-министрам”.

Ось куда завертає! Український міністр оборони вже для нього… “колега”. Бачте, як гібридне слово цього зловорожого крука Шойгу заповзає до нашої хати. Це той покидьок Шойгу, який віддавав накази окуповувати Крим, вдиратися на Донбас. Мусимо пам’ятати, хто перед нами. І боронити свою Україну від погані, від чужинецьких зайд, потужно давати відсіч інформаційним гібридним атакам. Російським “геббельсам” не місце на нашій землі.

Фото: “Український репортер”

Сообщение Ніякого братання з ворогом! Cкандал з полковником Збройних Сил України (+відео) появились сначала на Український репортер.

Київський апеляційний суд розглядає скаргу адвоката Масі Найєма на рішення Печерського райсуду про обрання запобіжного заходу Інні Грищенко. Її було узято під варту 5 листопада 2019 року. В ізоляторі має перебувати упродовж двох місяців.

Представники обвинувачення вважають, що начебто вона допомогла своєму чоловікові Владиславу Грищенку («Бучі») виготовити саморобний вибуховий пристрій. «Бомбу» було начебто прикріплено до автомобіля одного із прикарпатських комерсантів, але вона не вибухнула. Родина Інни (і вона сама) називають цю справу сфальшованою.

Що скаже апеляційний суд? Чи замінить камеру ізолятора, де нині «Пума», домашнім арештом, як і просить адвокат? Хтозна.

В судовій залі, а також в коридорі – хмари людей. Ніхто не хоче прогнозувати, яким буде вердикт. Тривожно. Якесь колюче затишшя перед бурею.

А до скляного «акваріуму», де видніється «Пума», не дістатися. Багато хто хоче крізь малесеньке віконечко потиснути руку фронтовичці, привітатися особисто, підтримати добрим словом, підбадьорити. Інна тішиться, що прийшли милі серцю бойові побратими, друзі, що так багато правдивого українства на цій казенній території.

Почувши, що донька, дев’ятикласниця Даринка (на прохання людей!) почала співати Гімн України, Інна ледве стримала себе, щоб не розплакатися. Її очі стали вологими. Але тільки на мить. Вона знову опановує себе. Знову емоції під контролем.

І в Даринки на очах сльози. Позавчора вона прийшла до будівлі суду з плакатом: «Мамо, я тебе люблю!».

Одразу після арешту мами дідусь з бабусею десять днів переховували Даринку – вважали, що таким чином убезпечують Інну від можливого тиску слідства через доньку.

Сьогодні Даринка, поклавши руку на серце, разом з усіма співає: «…Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля». «Пума» також виконує Гімн.

Співає і дідусь Даринки – Петро Миколайович Смоляр, і бабуся – Євдокія Калениківна, і волонтерка Ореста Бріт, і громадський активіст Назар Приходько, й працівники суду, й інші, інші.

Лише представник державного обвинувачення прикипів до своєї лави, навіть не підвівся. Мовчить. Ані пари з вуст. Відвертається.

Оце так психологічна картина. Хоч кіно знімай про чорне і біле! Державна людина з прокуратури абсолютно не реагує на Державний Гімн! Люди виконують наш Славень-Гімн, а прокурор мов язика проковтнув. Боїться, що перепаде на горіхи від начальства? Чи, може, відомчими інструкціями не передбачено гуртом з народом виконувати національний гімн? Це – принципова позиція чи – тотальний страх, який побиває в душі все?

Треба було бачити очі людей, якими вони споглядали цю мовчазну фігуру, що представляє державне обвинувачення.

А які ж слова красиво-щемкі, клятвенні: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…»! І в кого ж вони одвічно на серці лежать? В простого народу. В народу-воїна.

Поруч з тим клятим «акваріумом» стоїть батько Інни – Петро Миколайович Смоляр (на фото), з пишними козацькими вусами, що вже вбралися у срібло, у вишиванці з червоним і чорним мереживом. Каже, що вишиванку подарував побратим на фронті.

«Червоне – то любов…». Батькові не те що болить страждання доньки, його це ріже по живому. Ген Інна зіперлася коліном пораненої ноги на лаву – так легше. Це вже згодом нам скаже мама Інни, що інша нога в доньки також є проблемною: «Останнім часом їй і кілька східців важко було здолати. Вона ж постійно на ліках». «А чорне – то журба…»

Інну було поранено на фронті – прикривала товариша під час ворожого обстрілу. Там, на передовій, до неї й притулився-пришпилився незвичний позивний «Пума». Мама Інни каже, що в цивільному житті з цим псевдо вже всі звиклися, зріднилися. От «Пумою» і кличуть-величають.

Певний період Інна працювала у «Veterano Pizza». Потім стала на стежку власного малесенького господарювання, її «коньок» після війни – сфера харчування. До цього душа лежить, і це те, що вона уміє. Її часто можна було побачити у шпиталях, бо допомога пораненим воїнам – закон для «Пуми», як і для усієї їхньої родини. До речі, Інна – юрист за фахом.

Ось у цій сім’ї сповна відчувається оголений нерв російсько-української війни.

«Дєд» – фронтовий позивний Петра Миколайовича Смоляра. Знову про давнішнє сказане, як одного дня пенсіонер Смоляр зібрався на фронт…

– Чоловік дуже конспірувався – поклав свої речі до рюкзака внучки Дарини і заховав, щоб я не здогадалася… У нас – двоє дітей, усі – воювали, зять також – на фронті, і чоловік туди ж… Ви не уявляєте, які у мене були відчуття. Але я знайшла той рюкзачок.., – згадувала дружина Петра Миколайовича пані Євдокія.

Сьогодні, в приміщенні суду Євдокія Калениківна спонтанно знову торує доріжку до давнішнього вчинку свого чоловіка, стиха кажучи нам:

– Я ж боюся, щоб він знову тишком-нишком не зібрався на фронт. Він такий, що може…

На передовій «Дєд» був центрі спеціальних операцій ВМС України. Служив у підрозділі, який займався глибинною розвідкою у ворожому тилу.

У лютому 2014-го доброволець Петро Смоляр прибув на армійський полігон.

– Мені наказали зайти до кімнати, на співбесіду, – згадував Петро Миколайович. – У приміщенні побачив чотирьох командирів. Вони поцікавилися, як я сюди потрапив і чому взагалі пішов воювати. Відповів: хочу в 12-й батальйон, бо там воює син Микола. І донька Інна також на фронті, а я прийшов допомагати дітям. Раптом усі офіцери, ніби по команді, стали струнко і віддали мені честь…

Знову ж психологічна картина. І яка! Офіцери-воїни віддали честь добровольцю-пенсіонерові. Не по інструкції. І не по команді. За велінням серця!

У нашій же ситуації з прокурором править бал інше: нема вказівки – Гімн не співається. Прокурор не співає Державний Гімн, навіть не підніметься з лави, бо нема інструкції. Дико.

У 2016 році сержант Петро Смоляр повернувся з доріг війни. У чорній формі з шевроном «морських коників» (спецпризначенці!), в тільнику, в чорному береті.

Коли усю сім’ю Смолярів столична влада запросила до Колонної зали Київради для вручення нагороди Київського міського голови «Честь. Слава. Держава», юна Даринка одягнула чорний берет дідуся. Ось вам і спадкоємність поколінь! У якій державі ще є подібне?!

З тих під дівчинка вже підросла, вже й до фінішу котяться шкільні роки. Сьогодні вона, ніби між іншим, каже, що уроки «не лізуть до голови», бо ж всі думки про маму. Й печуть душу оті ненависні обшуки упродовж семи годин, ота жахлива невідомість, з якою зіштовхнулася її родина.

Досі сім’я не може відігнати у непам’ять візит слідчих із судовою ухвалою «Ім’ям України». Петро Миколайович дивується, навіщо під час обшуку слідчі вилучили його форменний одяг, у якому він щодня ходить на роботу (працює охоронцем в комунальному підприємстві). Вилучили навіть його черевики-берці 44-го розміру. Фронтові берці. Невже вони можуть бути речовими доказами у кримінальному провадженні стосовно доньки Петра Миколайовича Інни Грищенко?

Інна носить 38-й розмір взуття. У її батька – 44-й. Це ж яку треба мати фантазію, щоб чинити такі слідчі дії?! «Ім’ям України», кажете?

Але не це пропікає душу бувалого солдата.

– Вони забрали ще й старенький мій кнопковий телефон. Його мені на фронті волонтери подарували. А там – всі контакти побратимів, моїх бойових товаришів, – бідкається Петро Миколайович. – Я ж їм постійно дзвоню.

Минулого вівторка підтримати родину свого сержанта приїхав його колишній командир з отих мужніх спецпризначенців («морських коників»). Він – Народний Герой України. «Дєд» каже, що у його командира – більше 70 бойових розвідувальних рейдів в тил противника. Відчайдух, профі, володіє блискучою військової майстерністю. Він солдатське життя цінує понад усе.

Командир з «Дєдом» тепло обнялися, привіталися. Свої!

– Бачите, що коїться…, – стиха промовив сержант Смоляр.

«Встати, суд іде!». Суддя бубонить рішення. Ніби шмагає тим казенним словом, навідліг б’ючи. Інну Грищенко продовжать тримати під вартою.

Чому? Чому? Гришенко може зникнути, це – один із аргументів прокурора. Овва! Інна заявляє, що тисячу разів вже мала можливість виїхати з Києва, навіть на фронт. Але ж залишається в рідному місті. Тут – її домівка, її земля. За цю землю вона проливала кров. Тепер держава наказує Інні Грищенко: за грати! У жахливі часи живемо. “Душу й тіло ми положим..”?

***

Коли закінчився суд, мама Інни того вечора сказала нам, що зараз з чоловіком їдуть до шпиталю. Там лікується Смоляр-молодший, Микола, також фронтовик.

А наступного дня стежка-доріжка – до ізолятора тимчасового утримання, де перебувають діти: донька Інна, зять Владислав. Смоляри повезуть харчі, ліки… Так круто повернулося колесо долі.

І коли розвидниться в державі?

Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото «Українського репортера»

Читайте також:

• Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України

Сообщение Фронтовичка “Пума” і всі-всі. Репортаж із зали суду (+відео) появились сначала на Український репортер.

Як розповіла “Українському репортерові” мама Інни Грищенко Євдокія Смоляр, сьогодні Феміда мала розглянути скаргу адвокатів на рішення Печерського райсуду про обрання запобіжного заходу.  Інну Грищенко було узято під варту 5 листопада 2019 року.

Інна перебуває в ізоляторі тимчасового утримання на Подолі. Однак сьогодні суд не розглядає адвокатську скаргу, бо суддя… у відпустці. Немає і представника прокуратури. Сім’я Інни Грищенко вважає, що це затягування є навмисним.

Працівники суду не надали родині заарештованої аргументованих пояснень щодо  цієї, більш ніж дивної, ситуації. Мама Інни каже, що родина не піде з будівлі суду на знак протесту.

Відео:

Сообщение Рідні “Пуми” влаштували акцію протесту в столичному суді (+відео) появились сначала на Український репортер.

Ті, що в поліцейських мундирах, кажуть, що є матеріали розслідування – начебто Пума і Буча порушили закон. Але ж судового вироку немає. Водночас воїни-добровольці вже за гратами. Система шалено поспішає заперти туди, у сірі, жахливі камери… Навіть незважаючи на заслуги перед Вітчизною, на поранення, на те, що подружжя виховує неповнолітню доньку. Страшно.

Сьогодні ми розповімо про цю неймовірну родину воїнів Грищенко – Смолярів. Щоб люди знали, хто мешкає з ними в одному місті, ходить одними й тими ж вулицями… Хто серцем і душею уболіває за неньку Україну.  І прагне перемоги над путінським військом.

Батько Пуми – Петро Миколайович Смоляр. Мама – Євдокія Калениківна.

А ще такий штрих – уся родина (Петро Миколайович, син Микола, донька Інна Грищенко та зять Владислав Грищенко) нагороджена відзнакою Київського міського голови «Честь. Слава. Держава» (на скрін-фото).

Дєд – воєнний псевдонім Петра Смоляра. Йому – за 60. Одного дня зібрався на фронт…

– Чоловік дуже конспірувався – поклав свої речі до рюкзака внучки Дарини і заховав, щоб я не здогадалася… У нас – двоє дітей, усі – воювали, зять також – на фронті, і чоловік туди ж… Ви не уявляєте, які у мене були відчуття. Але я знайшла той рюкзачок.., – згадувала дружина Петра Миколайовича пані Євдокія.

– Я все одно поїхав би, знайшла б ти його чи ні, бо вже усі документи були готові, – глава сім’ї коментує репліку своєї половинки.

Познайомимося ближче з Петром Смоляром. Колись працював на будівництві, в міліції, водив тролейбуси,трудився у супермаркеті.

– Одного разу мені на роботу потелефонував син. І попросив прийти наступного ранку до військкомату, – пригадує Смоляр. – Я захвилювався: «Синку, тебе що, забирають в АТО?» Приїхав, щоб провести його… Від Миколи я дізнався, що донька Інна – на передовій. Нам вона казала, що хлопцям продукти на фронт возить, а насправді воювала у Правому секторі. Тоді я і вирішив: не можу сидіти удома, на дивані, коли мої діти воюють. На наших з дружиною плечах була внучка Даринка. І я почав Даринку «готувати»… Говорив, що, мовляв, вона вже велика дівчинка, і я можу їй доручити бабусю. І пішов до військкомату…

У лютому 2014-го Дєд вже був на армійському полігоні.

– Мені наказали зайти до кімнати, на співбесіду до командирів, – торує стежину Петро Миколайович. – У приміщенні побачив чотирьох командирів. Вони поцікавилися, як я сюди потрапив і чому взагалі пішов воювати. Відповів: хочу у 12-й батальйон, бо там воює син Микола. І донька також на фронті, а я прийшов допомагати дітям. Раптом усі офіцери, ніби по команді, стали струнко і віддали мені честь, подякували, сказали, що нікуди мене не відпустять. Так я і залишився у них… Ми були у навчальному центрі спеціальних операцій ВМС України.

Дєд служив у підрозділі, який займався глибинною розвідкою у ворожому тилу.

– Я проводжав хлопців, зустрічав, забезпечував усім необхідним. Ставився до них, як до своїх синів.
У 2016 році Петро Миколайович повернувся з війни. Його рік не було у Києві, а вже стільки навинулося на життєвому витку. Кинувся оформляти пенсію – проблема…

– Фірма, де я працював, – збанкрутіла, документи, зокрема мою трудову книжку, горе-підприємці десь загубили, – згадував Петро Миколайович. – Написав заяву до поліції Солом’янського району. Їздив, щоб дізнатися, якому слідчому передали справу. Його звати Денис Яхненко. Він був дуже зайнятий. Він узяв у мене пояснення і на цьому все закінчилося, потім я телефонував йому декілька разів. Марно. Через якийсь час поїхав до прокуратури №9 – може, допоможуть вплинути на слідчого? Пані прокурорша пообіцяла, що ледь не завтра вирішать моє питання. Коли я через декілька днів приїхав до неї, вона була дуже незадоволена – мовляв, заважаю працювати. А дружині згодом взагалі сказали у цій прокуратурі: «Ідіть геть звідси!».

На фронт би таких чинуш у мундирах!

Якось Смоляри забажали одержати бодай клаптик землі. Щоб вирощувати городину, а може, колись і хатинку збудують. У земельному відомстві порадили поїхати подивитися, де та земля… Це аж під Чернігівщиною. Подивилися, а там – яр… Вирощуйте помідорчики?

– На душі шкребе від такої несправедливості, – зізнавався Петро Миколайович.

Смоляри – люди з великий оптимізмом у серці. Але він з часом, можливо, десь розвіюється. Бо ж як гнуть-рвуть Україну різні лиховісні вітри.

Смоляри – це також і щедрість, і щирість.

– Квартира – двокімнатна, її називаємо «рукавичкою», усі поміщаються, – бере слово Євдокія Смоляр. – На Воскресенці, живемо, як усі. Приїжджають волонтери, хлопці з фронту, треба переночувати чи пожити, то куди їм дітися? Усі – до нашої хати. І не тісно! Радіємо, що вони живі-здорові. Це – службова квартира. Я у 1980-му пішла працювати двірником, щоб заробити помешкання.

Ще одна риса в характері Смолярів – безкорисливість. Продали автомобіль, щоб «одягнути і взути» сина, коли йшов на фронт. Купили бронежилет. Потім Смоляри іншим бійцям допомагали з одягом. Кажуть: «Нашій доньці люди також допомагали, коли її було поранено».

Євдокію Смоляр можна часто побачити у шпиталях… Волонтер! І донька Інна – на волонтерській стежині, часто збирала кошти для фронту, продуктові передачі для шпиталів.

– А вона ж – після поранення, з ногою – проблема, – промовляє Євдокія Смоляр. – Донька ставить поранену ногу на стілець біля плити і працює. Трішки відпочила і далі працює – готує їсти пораненим солдатам. Я бачу, як їй тяжко, але ж не зізнається.

А по хвилі:

– Ось на фотографії наша донька, її позивний Пума, була начальником оперативного відділу контррозвідки Правого сектору.

Із Владом, зятем, вони вінчалися на фронті. Зять був кіборгом, захищав Донецький аеропорт.

Чим ще живе ця родина? Петро Миколайович якось був влаштувався охоронцем, зарплата – мізерна. У собезі пообіцяли, що пенсію йому будуть все ж виплачувати. Дружина Петра Миколайовича каже, що вона «тимчасово не працює.

Петро Миколайович сумує дещо за справжньою роботою. Каже:

– У нас є військкомат, я ж міг би служити там… Чому б таким як я, які ще при доброму здоров’ї, не дозволити служити далі? Я, наприклад, допомагав би військкомату під час призову, з хлопцями розмовляв би, вчив би їх. Чи нам не потрібні професіонали?

Врізалося у пам’ять розмірковування Дєда:

– Хіба про таку Україну ми на Майдані боролися? Ви знаєте, я досі, коли приходжу на Алею Героїв Небесної Сотні, не можу спокійно там знаходитися. Після Революції Гідності, на жаль, інколи доводилося чути, що ми, мовляв, – ті «правосєки, яких не добили на Майдані». Але поки ми живемо, не списуємо себе у запас. В мене батько дві війни пройшов: фінську і Другу світову. Він був сином кулака, їх гнали на фінську війну, радянська влада нікого не жаліла.

Такі вони, Пума, Буча, Дєд…

Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ

На фото: Інна і Владислав Грищенко (на передньому плані).
Фото із Фейсбук-сторінки Інни Грищенко, а також з відкритих джерел.

Сообщение Пума, Буча і Дєд. Особлива історія київської родини – захисників України появились сначала на Український репортер.

Це сталося 22 жовтня близько 23-ї години. До Шевченківського управління поліції надійшло повідомлення про те, що чоловік почув вибух на вулиці Пушкінскькій. На місце події прибули слідчо-оперативні групи районного та головного управлінь поліції, вибухотехніки та лікарі.

Згодом ЗМІ повідомили: загинув учасник АТО Віктор Дегтярьов “Сенсей” та охоронець офісної будівлі Михайло Микитин.

Фото із Фейсбук-сторіник Поліції Києва.

Сообщение У Києві від вибуху гранати загинули люди появились сначала на Український репортер.