Досягнення зареєстроване у Книзі рекордів України в категорії «Кількість і новаторська якість». До обліку включено 120 культових споруд – каплиць, церков, соборів і храмових комплексів. Враховано і зведені об’єкти, й погоджені проєкти, створені архітектором в Україні та за її межами, йдеться на Фейсбук-сторінці університету.

Експерти Книги рекордів відзначили новаторську якість, що ґрунтується на авторських підходах до формування сакрального простору.
Урочиста церемонія нагородження відбулася на території Храмового комплексу ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» – першого храму, побудованого за проєктом професора КНУБА.

Наразі триває виставка макетів церков, які спроєктував Олег Слєпцов. Виставку можна відвідати до 4 грудня 2025 року за адресою: вулиця Симиренка, 12 (Храм на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело»).

Фото із сайту університету.

Сообщение Прізвище столичного архітектора занесено до Книги рекордів появились сначала на Український репортер.

Коли переглядаєш фотографії окремих будинків і парків Києва, то місто видається імпозантним і привабливим, доки не зіштовхнешся з архітектурою радянської доби – безликими понурими сталінками, бідними хрущовками і не менш потворними будинками епохи Брежнєва.

В усьому світі будують сучасні архітектурні шедеври, не менш величні, ніж будинки доби класицизму, ампіру, бароко, рококо, готики чи модерну, а в Києві за потурання всіх міських голів будівельники продовжують множити безликість, що є продовженням сірої радянської архітектури, покликаної в зародку знищити індивідуальність, аби виховати таку ж сіру людську масу.

Після зарубіжних поїздок завжди переживаєш шок від повернення до Києва. Особливо якщо повертаєшся з країни, де до архітектури ставляться як до амбітного національного проєкту. Після Столичної Брами в Абу-Дабі, Культурного центру Гейдара Алієва в Баку, Великої арки оборони в Парижі чи «Атаки будинку» у Відні множити дешеві київські коробки із скла й бетону і при цьому говорити, що Україна має якісь світові амбіції, здається шляхом у нікуди.

Володимир ДАНИЛЕНКО, письменник

Від редакції “Українського репортера”.

Київ щодня зазнає тотального плюндрування. Немов увімкнено систему знищення історичної, культурної спадщини. “Смотрящі” регулюють в ручному режимі, що, де, коли, кому і як… Це ж вони кажуть, що “князю Володимиру землі ще вистачить…” А ось їм, новітнім манкуртам, – ні…

Тому й гребуть, розвалюють, знищують, насаджують жахливих бетонно-скляних монстрів. Набивають кишені, стають мільярдерами. А древні історичні будиночки у Києві вже у “списку очікування”… на ліквідацію. Сплине час – і їх “візьмуть”, звісно з волі “смотрящого” за Києвом. І жодна депутатська душа в Київраді не скаже: “Гвалт! рятуйте!”

Система розору, шахер-махеру, окозамилювання й підкупу крутиться на повну, діє за різних депутатських каденцій і різних правителів. Тільки упродовж квітня у Києві впали декілька історичних будівель.

Погром триває. З кого спитати? З головного архітектора Києва? А ви знаєте його прізвище? Яку роль відвели йому “смотрящі”, правлячий клан забудовників? Ви чули десь (на ТБ можливо?) протестний і потужний голос цього фахівця, який мав би відповідати за “обличчя” міста? Отож бо! Щезає Київ, тане древнє місто на очах. А мер радить “не шастать”…

Сообщение У столиці множать коробки із скла й бетону. Дещо про вбогість сучасної київської архітектури появились сначала на Український репортер.

Так прокоментував факти масованої забудови столиці декан архітектурного факультету Київського національного університету будівництва і архітектури, доктор технічних наук, професор Олександр Кащенко.

Олександр Володимирович нещодавно виступив на форумі «Інноваційні технології в дизайні житлової та комерційної нерухомості», який організувала Всеукраїнська спілка виробників будматеріалів (її очолює Іван Салій).

До речі, Іван Салій вважає, що бізнесмени також повинні бути патріотами свого міста. І наголошує: “Поменше політики – побільше муніципального господарювання”.

Олександр Кащенко  -член Національної спілки архітекторів України, дійсний член Української академії архітектури – член президії (2009).

Він – учасник міжнародної Європейської програми TEMPUS 530197-Tempus-1-2012-1-IT-TEMPUS-JPCR «Архітектура і стійкий розвиток міст без втрати ідентичності на основі еко-гуманістичних принципів та інноваційних технологій».

Постійний учасник всеукраїнських та міжнародних науково-практичних, методичних конференцій з питань теорії архітектури дизайну, організації архітектурної освіти, зокрема: Міжнародної наукової конференції «Освіта України»(Бонн, Німеччина , 1997), Міжнародної науковій конференції «Conjectural Interference in Construction» Hellenic National Commission for UNESCO (Греція, Патра, 2007).

Учасник виставок художніх робіт з 1980 року, в тому числі персональних. Є автором понад 100 наукових, науково-методичних праць.

Сообщение “Йде руйнація історичного, архітектурного обличчя Києва” – професор Олександр Кащенко появились сначала на Український репортер.

Керівник групи архітектурного відділу Українського державного науково-дослідного і проектного інституту Анатолій Ізотов зазначив, що Воронцовський палац – це єдиний в Україні об’єкт цілісної реконструкції. Він також зазначив, що такі масштабні комплексні роботи в Одесі ще не проводилися.

На сьогодні вже вдалося відкрити частину підвалів Орловського корпусу, який був зруйнований внаслідок бомбардування в 1941 році, приміщень під колонадою і прохід в нинішній Грецький парк. Також фахівці змогли ідентифікувати алеї саду, колись розташованого в поглибленні перед колонадою. Від Орловського корпусу Воронцовського палацу вниз вели сходи, а двометровий самшит навколо саду закривав тих, хто гуляє, від поглядів сторонніх, – йдеться на офіційному сайті міста Одеси.

Реставратори, вручну розкриваючи шар за шаром, дійшли до позначки 1,46 м, а щоб дійти до історичного рівня розташування саду, необхідно розчистити в глибину ще близько 60 см.

Також в результаті архітектурно-археологічних досліджень були виявлені: облицювання ступенів колонади часів 30-х років XIX століття, кераміка і предмети побуту, фрагменти, цікаві для історії архітектури Одеси. Всі вони стануть об’єктами майбутньої музейної експозиції.

Як відзначають фахівці, архітектурно-археологічні дослідження об’єкта триватимуть протягом усього періоду реставрації, який може подарувати ще нові цікаві відкриття і знахідки.

Мер Одеси Геннадій Труханов зазначив, що міська влада планує відновити Воронцовський палац і повернути історичний вигляд прилеглим до нього територіям, щоб відтворити образ комплексу на момент проживання в ньому князя Михайла Воронцова.

Сообщение Одеський палац знову буде таким, як за часів князя Воронцова появились сначала на Український репортер.

46-річна Дженніфер придбала садибу Bel Eir,  збудовану в 1965 році за 21 мільйон доларів.

Разом із величезною командою дизайнерів та архітекторів акторка взялася за модернізацію будинку: “Кожен куточок, який ви бачите в цій будівлі, кожна стіна мають свою історію. Ми дуже довго працювали, щоб досягнути цього”, – розповідає Еністон виданню AD.

Дизайнер садово-паркового мистецтва Марчелло Вильяно і ландшафтний архітектор Енн Аттінгер реорганізували простір на вулиці, перетворивши його з виноградника на низку взаємопов’язаних зовнішніх кімнат, терас і садів, де щонеділі родина Еністон з домашніми улюбленцями зустрічає друзів.

Актриса намагалася створити максимально затишний будинок. І незважаючи на те, що Еністон не допустила свого чоловіка до дизайну дому, вона зізналась: “Я дивлюся на чоловіка, наших трьох собак та на наш дім і розумію, що мені більше нічого не потрібно”.

Фото видання AD

Сообщение Дженніфер Еністон запросила журналістів до свого будинку мрії появились сначала на Український репортер.

Так звані екскурсоводи ніби й молоді, а від повіданого ними так і тхне пропагандою з радянських часів – облудною і фальшивою. Ось конкретний приклад прихованого одурманення необізнаних: на всі заставки вихваляється мовби унікальний скульптурний витвір на Подолі в Києві – біблійний Самсон роздирає пащу лева. Ніби-то мало не мистецький шедевр.

А що ж насправді? На тому місці спрадавна било цілюще джерело. Багато поколінь найдавніших предків киян вважали його священним. Поклонялися йому.

Учиняли біля нього такі ж відправи, як і скрізь в Україні біля криниць. Велелюдно сходилися до нього у засушливі літа, зверталися з покликами до всемогутніх сил небесних, просили дощу.

Після хрещення киян у воді річки Почайни правічне сакральне аж ніяк не могло залишитися поза увагою церкви. З часом було споруджено примітне накриття. Під ним постала дерев’яна скульптура ангела.

Він тримав у руках чашу, з якої витікала вода. Щоб напитися та взяти чим більше у якусь посудину, приходили тепер уже прочани з усіх кінців міста. Їх благословляло ще одне святе зображення – на даху височіла двометрова дерев’яна статуя апостола Андрія. В його руці виблискував, коли сяяло сонце, хрест із позолоченої міді.

Та історичнаупам’ятку було вилучено з альтанки, спорудження якої звеличене ім’ям незабутнього зодчого І. Григоровича-Барського. Артефакт зберігається в Національному художньому музеї України.

Отже, появі Самсона передували різні трансформації. Було, що об’являлося священне джерело-фонтан з назвою чужоземної закваски «Феліціан». У Санкт-Петербурзі панівна влада чіплялася за будь-що західноєвропейське, аби «окультуритися».

«Скажений сват» України Петро І, якщо перекласти висловлене ним українською мовою, заявляв із звірячим запамороченням ось що: «З іншими європейськими народами можна досягати мети людинолюбними способами, а з російським – не так. Я маю справу не з людьми, а з тваринами, яких хочу переробити в людей».

А яке ж нутро у того культуртрегера? Його правдива характеристика від Льва Толстого (подаю у власному перекладі, бо іншого не знайти. – В. П.»):

«З Петра І починаються особливо разючі та особливо близькі й зрозумілі нам жахи російської історії. Скажений, п’яний, що згнив од сифілісу, звір чверть століття губить людей, страчує, палить, закопує живцем у землю, ув’язнює жону, блудить, мужолозтвує. Сам, забавляючись, відрубує голови, блюзнірствує, їздить із подобою хреста і з чубуком у вигляді дітородних органів та подобами євангелій – ящиків з горілкою. Коронує блядь свою і свого невільника, розоряє Росію і страчує сина. І не тільки не споминають його злодіянь, а й до сих пір не припиняються вихваляння доблесті цього чудовиська і немає кінця всілякого виду пам’ятників йому».

Хто визначить, що з того варварського увійшло в плоть і кров не тільки наступних  самодержців, самодурів, тиранів, а загалом усіх імперських зверхників. Принаймні, явним є те, що теперішнє загарбницьке безумство на сході України є не чим іншим, як ординсько-імперським синдромом.

За несамовитими наказами біснуватого в поверженому Батурині знищено без розбору кожну живу душу – від немовлят до найстаріших. Після битви під Полтавою за сатанинською вигадкою оскаженілих переможців бенкет учинявся на дерев’яному настилі, під яким стогнали, стікали кров’ю, задихалися укладені рядами поранені, закривавлені, недобиті козаки.

Звідтоді до волелюбної України культивується тваринна ненависть ось уже четверте століття. Її вишкір на зорі двадцять першого віку нової ери такий же дикий і загрозливий, як і від «скаженого свата», як і від «голодної вовчиці», «вражої баби, клятої суки», як і від Леніна, Сталіна, як і від різномастих фрунзе-кагановичів-постишевих-хатаєвичів-мехлісів і т. д. і т. п.

Якби ж лише в своїх кордонах царат божеволів. Ні, накривало осоружне, як градові хмари, довколишні землі. Назнущалися з віковічної Полтави. Втулили в осереддя міста копію Сенатської площі – щоб так, як у Санкт-Петербурзі. Чужорідне блекотою сіло на українську національну свідомість.

І чи ж не ще більша наруга – імперське уславлення поля кривавої битви. А нащадки завойованих мусять терпіти, замкнувши вуста. Бийте, пригноблені, поклони перед… орлом на вершині пам’ятника «Полтавській битві», скнійте в неволі.

І в Києві уславлення «вікторії» під Полтавою причаїлося, як змія в незотлілому черепі того коня, від якого, за віщуванням волхвів, прийняв смерть князь Олег, варязьке ім’я котрого – Хельге.

Біля «Самсона» на Подолі гуртуються студенти Києво-Могилянської академії. Приходять фотографуватися  молодята. А тим, хто відає, що й до чого, себто хитромудрим колонізаторам, чому б і не насміятися з легковірних.

Чи ж багато таких, що відкриють на сторінці 55-й книгу  четвертого тому «Історії українського мистецтва» (1969 рік). Чорним по білому про цю скульптуру написано так:

«Встановлена 1809 р. в Києві на Контрактовій площі: на зразок фонтана Самсон у Петергофі вона мала символізувати перемогу над шведами в Полтавській битві… Автор композиції невідомий».

Якийсь ремісник – по всьому видно. Впадає в око неспівмірність піднесеної ввись ротонди – досконалої, вишуканої, як повітряний замок, – з вовтузінням під її куполом дрібного чоловічка із зовсім не царем звірів, а з чимось твариноподібним.

Причина неспівзвучності зрозуміла. Ротонда від зодчого І. Григоровича-Барського призначалася для зовсім іншого, ніж те, що було підкинуте, як яйце сороки, в чуже гніздо.

У столиці горьованої України вистачає екскурсоводів, що хизуються обізнаністю у злій для українців історії. Не проминуть нагадати непросвіщенним, що перемогу над Карлом ХІІ у Полтаві увічнено  пишним комплексом із хижим двоголовим орлом на верхів’ї: поклоняйтеся, нащадки убієнних, колесованих, четвертованих, замордованих, замучених, закутих у кайдани, нидійте в неволі.

А в Києві для увічнення «вікторії», безмежно дошкульної для закабаленої України, виставлено напоказ лева з роздертою пащею. Бо ж лев – гордий символ подоланих шведів. Саме «цар звірів» красувався на гербі Карла ХІІ.

Невже байдужість усім поспіль затуманює зір? Чому змиряємося з незчисленними проявами антиукраїнського, антинародного, антидержавного? Самсон з роздертою пащею лева в столиці України – це ж лише крапля в морі. Чому б звідси не подавати приклад, як очищатися від скверни?

За наказом спадкоємців «скаженого свата» Самсон з подоланим левом закрив проблиск предковічної давнини. Де ж прозірливість сучасних київських інтелектуалів? Хіба ж гріх – замінити імперський символ?  Чому б його не перенести в якийсь заповідник артефактів – символів спотвореного минулого?

А в альтанку від І. Григоровича-Барського увести б легендарну Либідь. То образ із вірувань астрального культу тих тубільців, аборигенів, які розвинулися до народу з назвою – український.

Саме до цього символу приходити б з душевним трепетом студентам, а тим паче – зарученим і парам, що побралися.

Вадим ПЕПА, письменник

Сообщение Заберіть «Самсона» з Подолу появились сначала на Український репортер.