Нині він перебуває в одній із європейських країн, де попросить політичного притулку. Про це Антін написав у Фейсбуку. Пояснює, що це рішення стало “абсолютно спонтанним”. Він пише, що “до останніх хвилин свого перебування в Україні чекав і вірив” у те, що його почують можновладці.

Писав відкриті листи Представнику Президента у Верховній раді Ірині Луценко і міністру юстиції Павлу Петренку, звертався з офіційними заявами до всіх можливих інституцій, які опікуються дотриманням справедливого судочинства в Україні.

Мухарський зазначає:

“…Єдине, чого я просив у держави останнім часом — це справедливості. Але сучасна Українська держава не може мені цього дати. Ось чому я їду… Майже чотири роки в Оболонському суді розглядається мій первісний позов про перегляд розміру аліментів та порядку побачень з дітьми. Ще раз повторю (бо цю інформацію сотні разів перекручували): я є батьком 5 (п”ятьох) дітей від двох шлюбів. Софії та Іванки від першого шлюбу й Андрія, Орисі та Івана від другого. І якщо з першою дружиною я не маю жодних проблем у порядку спілкування, побачень та участі у вихованні й утриманні дітей, то у другому варіанті подібні проблеми існують”.

“Вони почалися у 2012 році із появою у моєму житті вищезгаданого проекту “Орест Лютий”, адже колишня дружина виступила категоричною противницею критики існуючої на той момент в Україні влади.

Це призвело до того, що у жовтні 2012 року мені було відмовлено у праві бачитися із моїми дітьми, з мотивацією – “буцімто тато збожеволів на політичному ґрунті”. З того часу ми проживали окремо.

У жовтні 2013-го, після року(!!!) заборон на побачення з дітьми, мені було висунуто умови матеріального характеру, на які я заради можливості спілкуватися з дітьми погодився. Зокрема: я мав залишити матері моїх дітей все спільно нажите в шлюбі майно — великий приватний будинок на Осокорках, чотирикімнатну квартиру у Святошині та два автомобілі.

А також взяв на себе зобов’язання виплачувати матері утримання на трьох неповнолітніх дітей у розмірі, еквівалентному 3000 доларів США (три тисячі доларів США), що на той момент становило 24300 грн (двадцять чотири тисячі триста гривень).

Всі ці положення було зафіксовано у шлюбному контракті, який містив пункт 5.3.1,. згідно з яким, у разі зміни мого матеріального стану, сторони упродовж місяця можуть переглянути фінансові умови контракту.

На момент підписання договору я мав високооплачувану роботу (контракт з телеканалом), а також власну агенцію з організації свят, тому сума, зазначена у договорі, була для мене цілком прийнятною.

Проте революція і війна, або те, що називають “форс-мажорними обставинами непереборної дії”, реально вплинули на мої заробітки. Проект “Зелена лампа” на каналі ТВІ було закрито. Утримання концертної агенції стало неможливим.

Натомість почалася суцільна благодійність і волонтерство. Єдине, про що я просив у колишньої дружини, трохи послабити фінансовий зашморг на моїй шиї та дати можливість бачитися з дітьми. Але на всі мої прохання отримував відмову.

20 травня 2014 року я звернувся до Оболонського районного суду з первісним позовом про перегляд суми аліментів, зазначеної у контракті, та визначення порядку побачень з дітьми. Позов досі не розглянуто”.

Мухарський пояснює, у чому суть конфлікту із державою, через який він вимушено залишив Україну.

“7 грудня у Верховній Раді у другому читанні в рекордно швидкі терміни було прийнято законопроект #7277 про посилення відповідальності неплатникам аліментів, який у народі вже охрестили “Законом Сніжани Єгорової”. 18 грудня його підписав Парубій. А 4 січня і Президент України.

Згідно з нововведеннями, державні і приватні виконавці можуть на власний розсуд встановлювати боржникам по аліментах заборону виїзду за кордон, відбирати водійські права і право користуватися зброєю (тобто право на самозахист), доправляти до виконавця в кайданках в автозаку, відправляти на соціальні роботи і навіть запроторити до в’язниці, порушуючи цим не тільки Конституцію України, а й Женевську конвенцію.

За декілька місяців до прийняття закону в ЗМІ було розгорнуто цілу кампанію з промоутування цих нововведень. А в ролі “головного злісного аліментника країни” було обрано вашого покірного слугу.

Я вже не кажу про зграї осатанілих від запаху крові хижих жінок-месниць, що виливали на своїх колишніх мегатонни бруду, водили хороводи в ефірах телеканалів і радіостанцій, співаючи дифірамби  тюнінгованій прокурорші…”

Антін стверджує, що не має боргів перед дітьми.

“За ці три з половиною роки я сплатив їм понад 1 000 000 (один мільйон гривень аліментів), в оплату цих фіктивних боргів з аукціонів продають моє майно. Адже поки контракт діє, я маю десь заробляти ці 24300 гривень, на які щомісяця нараховується пеня. А ще утримання дітей від першого шлюбу, а ще старі батьки і комунальні платежі…

Я не можу заробити такі гроші у країні, де йде війна, де українським артистам (на відміну від проросійських колег або тих, що користуються російською мовою) платять в рази менше.

Але я принципово не буду повертатися на російськомовні пасовиська. Я не можу добитися правди у судах, я не можу бачити дітей, я не можу жити у країні, де найвищі державні чини оббріхують і водять за носа простих українців, я не можу достукатись до брехливих журналістів, аби вони не ширили наклепи…”

На думку Мухарського, “нинішня держава всіма своїми інституціями і механізмами нищить сильного, активного, творчого, дієздатного, відповідального чоловіка, що нічого не потребує від держави взамін, окрім справедливості і чесного правосуддя.

І поки в Україні цього не буде, громадяни їхатимуть звідси, забираючи в серці своєму лише мрію про ту Україну, за яку ми боролися і воювали”.

Сообщение Співак Антін Мухарський шукає політичного притулку в Європі появились сначала на Український репортер.

А у коваля Вакули своя біда – Оксана крутить ним, як їй заманеться, а в Різдвяну ніч їй взагалі захотілося черевичків, як у самої королеви!

Це – епізоди з класичної п’єси, яка вже з перших хвилин налаштовує на різдвяні дива. Однак цьогорічного Різдва на киян чекало дійство, сповнене ще неймовірніших, ще загадковіших і веселіших пригод “Вечорів на хуторі… Відрадному”.

Може, тому, що у таку дивовижну пригоду вів усіх казкар Сашко Лірник? Він був не лише ведучим, а й режисером-постановником.

Дійство заполонило увагу тисяч глядачів уже з перших хвилин. На сцені – українські зірки. Інтриги додавала ще й осучаснена версія вистави – військово-патріотична. Судіть самі – козаками були справжні воїни зі сходу України, а Вакула з коваля перекваліфікувався на конструктора українських ракет.

Примхи Оксани виконував Тарас Компаніченко, відомий кобзар, лідер гурту «Хорея Козацька». Чи не тому Чортик, якого блискуче зіграв Антін Мухарський (Орест Лютий), підпорядковувався такому Вакулі без будь-яких ультиматумів? За черевичками вони літали не до Пітера, а до Європи, до самої британської королеви! Роль Єлизавети виконувала письменниця Світлана Поваляєва.

У “преподобну” Солоху майстерно перевтілилася письменниця Лариса Ніцой. Оксану грала співачка Анжеліка Рудницька. “Різдво – це час зустрічей старих друзів, знайомства між собою гарних людей і взагалі єднання”, – написала про це дійство на своїй сторінці у Фейсбуку Анжеліка.

Особливо на святковий лад налаштовували іронічні образи, яких у виставі було чимало. Наприклад, “Вірус Петя” підірвав ракету в самому лігві окупанта. Його блискуче зіграв поет Артем Полежака.

Етнограф Аліса Шрамко перетворилася на “нас тут нєту”, або нечисту силу. Як справжні професійні актори, грали і письменники, брати Капранови. Їм дісталися ролі феесбешників – полковника Штірліца та полковника Ісаєва. Актор Богдан Бенюк мав роль Почекуна і радив усім: “Почекай, чекати треба стільки, скільки треба…”.

І таки дочекався перемоги над ворогом. Бо, як годиться у добрій казці, а особливо у різдвяній, уся нечисть має зникнути. І вона “втекла задніми дворами”. А над столицею заіскрилося свято. Свято Різдва Христового.

Фото із соцмереж

Сообщение Зірковий вертеп-2018. Дивовижна вистава на Софійській площі (+відео) появились сначала на Український репортер.