Згадаймо Віктора Чанова. Яким він був…
Народився футбольним воротарем. Саме так можна сказати, певно, про Віктора Чанова.
З майбутнім фахом Віктор визначився ще у ранньому дитинстві, адже виховувався не просто у футбольній, а у «воротарській» сім’ї.
Батько Віктора, Віктор Гаврилович Чанов, ще до війни почав грати за луганську команду «Трудові резерви». У 18 потрапив на фронт, а після війни довгі роки захищав ворота московського «ЦДКА» та донецького «Шахтаря». Рідний брат Віктора Чанова-молодшого, В’ячеслав, був воротарем «Шахтаря» та московського «Торпедо».
Тому стати у футбольні ворота Віктору Чанову веліла сама доля.
Віктор Чанов пішов стопами батька та брата і перші свої професійні кроки робив у донецькому «Шахтарі», за який успішно виступав з 1978 по 1981 роки.
Чанов не був високого зросту, як для воротаря – всього 184 см. Цю «ваду» Віктор Вікторович компенсував неймовірною стрибучістю, реакцією, вмів «читати» гру. Успіхи молодого донецького голкіпера помітив Валерій Лобановський, який у 1982 році запросив Чанова до київського «Динамо».
У одному із своїх інтерв’ю Чанов розповідав:
«Мене кілька разів запрошували до «Динамо», але я не наважувався на перехід. На п’ятий чи шостий раз Лобановський дав папірець і сказав: “Підписуй!”. Я глянув, там була заява від мого імені на перехід до «Динамо», написана Лобановським. Не підписати її я не міг».
У «Динамо» Віктор Чанов провів довгі та успішні 9 сезонів, у яких зіграв 202 матчі. В той час Чанов конкурував з іншим видатним воротарем Михайлом Михайловим. Обоє голкіперів були настільки сильними, що ніхто з них не вважався основним.
Грали по черзі, залежно від того, хто в якій формі перебував. У складі київського клубу Чанов тричі ставав чемпіоном СРСР, п’ять разів вигравав Кубок Союзу та одного разу Кубок кубків.
Віктор Чанов – учасник трьох чемпіонатів світу: 1982, 1986, 1990. Щоправда, на мундіалях українець зіграв всього один матч – проти Канади у 1986. На «лавці» у збірній Чанов сидів зовсім не з футбольних причин.
Тоді команду очолював Лобановський, який, звісно, більше довіряв своїм динамівцям. Одинадцять киян у складі збірної було занадто – у Москві такого не розуміли, тому у воротах здебільшого грав спартаківець Ринат Дасаєв.
Хоча за футбольними характеристиками Дасаєв не завжди був кращим за Чанова. Віктор Вікторович розповідав:
«Напередодні матчів Лобановський інколи проводив анкетування, де футболісти мали назвати свій варіант складу на наступний матч. Були випадки, коли за мене було 15 голосів, за Дасаєва 3. Але я сидів у запасі».
Найбільш несправедливим для Чанова став чемпіонат світу 1990 року в Італії. Тоді Віктор перебував у фантастичній формі, але грав завжди Дасаєв. Після повернення до Києва Чанов тиждень приходив на тренування, але не перевдягався.
Лобановський все розумів, а згодом визнав свою провину, що не поставив Чанова бодай на один матч.
«Одного разу в аеропорту мене хтось постукав по плечу. Я обернувся і побачив Лобановського. «Годі дутись», – сказав Валерій Васильович. По-інакшому вибачитись Лобановський не вмів», – згадував Чанов.
У 1990-му Віктор Вікторович переїхав до Ізраїлю, де успішно грав чотири роки. Там він привчав місцевих футболістів до культури. «Приїжджаю на перший матч. Все як має бути: костюм, краватка. Решта гравців хто в чому». Мене питають: чому ти в костюмі? Як чому, відповідаю, сьогодні ж гра, а це важлива подія. Після того вся команда їздила на матчі у ділових костюмах», – розповідав Чанов.
У 1994-му Чанов повернувся до України, де ще відіграв один сезон за «ЦСКА-Борисфен», після чого «повісив» рукавиці на «гвіздок». Потім Віктор Вікторович відійшов від футболу – успішно займався бізнесом. У 2006 році став тренером воротарів київського «Динамо», але надовго на цій посаді не затримався – повернувся до бізнесових справ, якими і займався до останнього.
Редакція «Українського репортера» висловлює щирі співчуття рідним, близьким, друзям Віктора Чанова.
Попередній матеріал на цю тему читайте ТУТ
