Відтепер на призначення сільських старост не впливатимуть місцеві “царі” та “феодали”
Президент України Володимир Зеленський підписав Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку інституту старост», який парламент ухвалив 14 липня після повторного розгляду з пропозиціями Глави держави.
Документ удосконалює правове регулювання інституту старост задля його подальшого розвитку.
Зокрема закон передбачає, що перед винесенням кандидатури старости на розгляд ради громади, яка його затверджує та звільняє, обов’язково проводиться громадське обговорення з мешканцями.
Входження старости до складу виконавчого комітету ради громади вже не є обов’язковим, однак він матиме гарантоване право на участь та виступ на засіданнях ради, виконкому, інших органів ради. За рішенням органу місцевого самоврядування, за старостою закріплюються окремі завдання адміністратора Центру надання адмінпослуг.
Документ також урегульовує порядок створення старостинських округів з метою запровадження інституту старост, зокрема для міст, які не є адміністративними центрами громад, затвердження радою громади положень про старосту, суміщення посади старости тощо.
“Український репортер” вже розповідав: якщо раніше сільських старост в об’єднаних територіальних громадах призначала селищна рада, міська рада винятково за поданням керівника ради, то відтепер поставлено заслін такому вузькоколегіальному, а загалом – одноосібному рішенню.
Відтепер сільських старост зобов’язані призначати тільки на підставі думки громади. Як громада скаже, так і буде.
Цитуємо закон:
“Староста затверджується сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови, що вноситься за результатами громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю), проведеного у межах відповідного старостинського округу.
Кандидатура старости вноситься на громадське обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю) сільським, селищним, міським головою та вважається погодженою з жителями відповідного старостинського округу, якщо в результаті громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю) отримала таку підтримку у старостинському окрузі:
з кількістю жителів до 1500 – більше 20 відсотків голосів жителів від загальної кількості жителів відповідного старостинського округу, які є громадянами України і мають право голосу на виборах;
з кількістю жителів від 1500 до 10 тисяч – більше 17 відсотків голосів;
з кількістю жителів від 10 тисяч до 20 тисяч – більше 14 відсотків голосів;
з кількістю жителів від 20 тисяч до 30 тисяч – більше 10 відсотків голосів;
з кількістю жителів більше 30 тисяч – більше 7 відсотків голосів жителів від загальної кількості жителів відповідного старостинського округу, які є громадянами України і мають право голосу на виборах…
Кандидатура старости відповідного старостинського округу, не підтримана сільською, селищною, міською радою, не може бути повторно внесена для затвердження в цьому старостинському окрузі протягом поточного скликання відповідної сільської, селищної, міської ради…”
“Український репортер” писав також, що керівники територіальних громад призначили старост здебільшого не тих, кого хочуть бачити на цих посадах люди у селах, а “своїх”. На призначення впливало те, хто кому кум, сват, брат, хто кому догоджає…
Особливо це проявилося на Київщині, де обласна влада мовчки і з дивовижною байдужістю спостерігала як розквітає свавілля керівних панів у громадах. А на всі скарги громадян сліпа влада відповідала, що її це не стосується і жодних важелів впливу на корумповано-мафіозних ділків місцевого калібру вона не має.
Ми розповідали, що, наприклад, в Баришівському районі (сьогодні – Броварський) Київської області до КМДА, до Київради були направлені звернення багатьох громадян про те, що голос громад місцева влада абсолютно не чує і призначає “своїх” старост. Обласна влада навіть пальцем не поворохнула, аби бодай якось стати в обороні громадян. Отаке безправ’я!
Звичайно, за таких обставин місцеві керманичі раптом відчули, що вони все можуть, у них – вся повнота влада. Ще й сотні мільйонів бюджетних гривень (от де колосальні можливості для фінансових маневрів-комбінацій!). Відчули себе такими собі феодалами з “діамантовими” зятями, сватами, кумами, дітьми з депутатськими значками. Тому й пішла наперекіс реформа місцевого самоврядування.
А чому ж раніше законодавці не виправили недолуге законодавство? Не відали, до яких ганебних наслідків може привести така “децентралізація”? Чи дали можливість феодалам попризначати на посади усіх, кого “треба”?
Мабуть, депутати з великими групами консультантів, радників, знали, що, кидаючи в безодню норму про обрання старост, вони тим самим на ниві самоврядування сіяли отруйне будяччя, яке візьме у страшний зашморг волю народу вільно обирати собі поводиря.
Сьогодні законодавство з великими запізненням змінили. Але ж “призначенці” керують, “рулять”…
До речі, колишній голова Верховної Ради України Олександр Мороз у своєму виступі в парламенті з нагоди Дня Конституції висловив чимало критичних зауважень та міркувань щодо суспільно-політичних, економічних процесів.
Серед ключових чинників, які негативно впливають на розвиток країни – хиби та перекоси в реформі місцевого самоврядування. Олександр Мороз обурюється, що у територіальних об’єднаних громадах сільських, селищних старост призначають, а не демократично та прозоро обирають люди. Призначенці не знають ні проблем на місцевому рівні, не є авторитетними людми у громадах, вони кланяються тим, хто їм дав ці портфелі. Мороз зауважив, що самоврядування повинно “бути справжнім, а не мальованим”.
Олександр Мороз виокремив надзвичайно гостру тему – бутафорне самоврядування. Нам відомо, що в багатьох регіонах села киплять від обурення – їхню думку про обрання місцевих лідерів розтоптано, закопано на три штихи в землю. Їм “подали” кота в мішку – старост з волі і примхи керамнича тієї чи іншої територіальної громади.
Малюнок Андрія Петренка
