Олесь Ульяненко повернувся з мандрів на батьківщину кам`яним барельєфом
У містечку Хорол Полтавської області 30 серпня на фасаді Центральної районної бібліотеки встановили меморіальну дошку письменнику, лауреату Малої Шевченківської премії Олесю Ульяненку. Колись це приміщення було середньою школою №2, в якій із 1969 по 1977 рік навчався видатний земляк хорольців.
Того дня на відкриття барельєфа письменнику зібралися керівництво району і міста, представники місцевої інтелігенції, а головне – прості мешканці Хорола, його близькі і рідні, зокрема двоюрідні брати Олеся – Віталій Усенко, Анатолій Лісовий, двоюрідна сестра Таміла Олексієнко. Всі вони говорили про письменника, який відійшов у вічність, не доживши два роки до полудня віку, як про людину складної долі, яка за те, щоб бути собою, поплатилася власним життям.
Олесь Ульяненко у своїх творах безжально і жорстко викривав лицемірство можновладців, негаразди суспільних явищ, недоліки і вади своїх героїв, які жили або на самому дні суспільства, або в елітних будинках, але душу мали однакову – ницу і нікчемну.
Проте, як стверджують його друзі, ті, хто добре знав і любив Олеся, зокрема режисер Володимир Тихий, у житті письменник був м`якою, доброю і щирою людиною, та в душу впускав далеко не всіх.
Нагадаємо, Олесь Ульяненко (справжнє прізвище Олександр Ульянов) народився 14 серпня 1962 року в місті Хорол Полтавської області, помер 17 серпня 2010 року у власній квартирі в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
У 1997 році за роман “Сталінка” письменник отримав Малу Шевченківську премію. На основі цього твору Олесь Ульяненко спільно з Володимиром Тихим написав сценарій фільму, основу якого, за словами самого письменника і його друзів, несанкціоновано використав московський режисер Сельянов для свого фільму “Жмурки”.
Олесь Ульяненко є також автором низки знакових творів, серед яких “Знак Саваофа” – про кримінальні схильності та збочення служителів Московського патріархату, “Жінка його мрії”, який у 2009 році Нацкомісією з моралі був визнаний ледь не порнографічним і вилучений з обігу. За свого молодшого колегу заступився тодішній голова Національної спілки письменників України і народний депутат Володимир Яворівський, зауваживши, що такий підхід до оцінки роману є хуторянським і совдепівським, який лише шкодить свободі творчості письменників.
Олесь Ульяненко не мав родини, тому кореспондентка “Українського репортера” поцікавилася долею творчої спадщини цієї неординарної особистості в його літературного агента – письменниці Євгенії Чуприни. Пані Євгенія не лише розповіла авторці цих рядків, хто опікується творами померлого письменника, а й поділилася своїми міркуваннями про те, хто був справжнім його другом, а хто лише вдавав такого, навіть висловила сумнів щодо того, що Олесь Ульяненко помер власною смертю.
– Я і друзі Олеся Ульяненка, серед яких режисери Володимир Тихий, Мирослав Слабошпицький (до речі, це завдяки йому було встановлено меморіальну дошку письменнику на приміщенні школи, де він навчався) не віримо в те, що Олесь помер від серцевої недостатності.
Він був цілком здоровою людиною, напередодні своєї смерті розмовляв зі мною і почувався добре. Про це і було сказано слідчому, який вів справу щодо обставин смерті Ульяненка, – розповідає Євгенія Чуприна. – На думку про неприродність відходу в інший світ Олеся наштовхує і той факт, що за кілька годин до того, як він помер, з оселі Ульяненка виходили якісь незнайомі чоловіки, двері в квартирі були відчиненими.
Авторці цих рядків також було відомо про нелегкий і суперечливий життєвий шлях письменника й неординарної людини. Олесь Ульяненко часто не мав даху над головою, був напівголодним, офіційно ніде не працював. І при тому за будь-яких обставин писав і писав. І це було справжньою потребою душі, що болить.
За словами Євгенії Чуприни, доля творів письменника видалася кращою за його власну долю.
– Незважаючи на те, що в Олеся вкрали вінчестер до комп’ютера, його твори залишилися в мене, адже саме я розсилала їх до різних періодичних видань і видавництв, – говорить пані Євгенія. – Права на літературну спадщину Олеся Ульяненка оформлені на його сестру, яка мешкає в Америці, проте вона лише виконує технічну і юридичну роботу, тобто підписує договори, а готую до друку твори в основному я.
Євгенія Чуприна повідомила авторці цих рядків, що вже після смерті Олеся Ульяненка було перекладено чеською мовою і видано в цій країні його твір “Там, де Південь”. Також вийшов білоруською мовою знаковий роман письменника “Сталінка”. В Україні у видавництві “Люта справа”, де працює Євгенія Чуприна, видали збірку коротких оповідань письменника “Яйця динозавра” та книжку повістей “Там, де Південь”.
За твором Олеся Ульяненка “Серафима” молода режисерка Марися Никитюк знімає художній фільм. Режисери Володимир Тихий та Мирослав Слабошпицький створили про письменника фільм. Є також літпремія імені Олеся Ульяненка, яку вручають авторам нонконформістських творів.
Алла ТОПЧІЙ
