На думку Яковлєва, сьогодні Федерацією «в ручному режимі» керує Андрій Грівко, і це не на корись велоспільноті, заважає налагодженню співпраці з Міністерством молоді та спорту України. Василь Яковлєв в інтерв’ю «Українському репортерові» розповів не тільки про своє негативне ставлення до «позачергової «конференції» Федерації велоспорту України, але і про деякі питання міжнародної допомоги, надходження коштів, які хвилюють велоспільноту. Яковлєв з колегами того дня, 24 травня, не зміг узяти участь у «конференції» Федерації велосипедного спорту України. Вів «конференцію» через інтернет-зв’язок із Князівства Монако Андрій Грівко.

Кореспонденти «Українського репортера» були присутні під час бурхливо-емоційних діалогів біля «зачинених дверей» спортсменів з функціонерами Федерації. Побачивши обурення групи «небажаних спортсменів, громадськості», а також присутність журналістів, гендиректор ФВСУ Олег Ярошенко терміново став телефонувати в Монако президенту Федерації Грівку. Що робити?

Ярошенко повідомив результат дзвінка в Монако: «Допускаються (на «конференцію» -ред.) делегати, члени ФВСУ з ліцензіями і штатні тренери… Всі інші – вибачте…». Про це читайте в матеріалі  “Як із Монако керували «конференцією» Федерації велоспорту України (+відео)”.

У наступних випусках «Українського репортера» ми докладно розкажемо про все, що відбувалося на цьому заході.

Сообщение Знаменитий велогонщик Яковлєв став небажаною персоною у Федерації велоспорту України (+відео, фото) появились сначала на Український репортер.

Сьогодні Владислав лікується у Києві після поранення. Дізнавшись, що у столиці 24 травня відбуватиметься «позачергова конференція» ФВСУ, він прибув сюди, щоб узяти у ній участь. Однак побачив зачинені двері. На захід пропускали лише тих, хто був «у списку».

Небажаними персонами також виявилися чемпіони світу, заслужені тренери. Зубенко (він – на відео) разом із однодумцями вважають таку «конференцію» нелегітимною. Тим більше, що керує нею із Князівства Монако Андрій Грівко, який після повномасштабної російської агресії жодного разу не відвідав Україну. На фото (нижче) показано, як Грівко через інтернет-зв’язок 24 травня керує позачерговою “конференцією” велоспорту з Монако.

В інтерв’ю «Українському репортерові» Зубенко сказав, що спортсмени наполягають на проведенні демократичних виборів очільника Федерації велосипедного спорту України, щоб цією громадською організацією керував законно обраний президент ФВСУ.

Кореспонденти «Українського репортера» були присутні під час бурхливо-емоційних діалогів біля «зачинених дверей» спортсменів і функціонерів Федерації. Побачивши обурення групи «небажаних спортсменів, громадськості», а також присутність журналістів, гендиректор ФВСУ Олег Ярошенко терміново став телефонувати в Монако президенту Федерації Грівку. Що робити? Ярошенко повідомив результат дзвінка в Монако: «Допускаються (на «конференцію» -ред.) делегати, члени ФВСУ з ліцензіями і штатні тренери… Всі інші – вибачте…».

Як проходила «конференція» і які рішення було прийнято – у наступних випусках «Українського репортера».

Сообщение Як із Монако керували «конференцією» Федерації велоспорту України (+відео, фото) появились сначала на Український репортер.

Ось фрагмент Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, Башенко, як свідчить офіційний документ, є президентом Федерації велосипедного спорту України.

Чому сьогодні ми пишемо про це, інформуючи громадськість, спортсменів, усіх читачів? Бо це історія про те, що правда всеодно перемагає кривду, а закон рано чи пізно неодмінно бере гору над беззаконням, маніпуляціями. І сягає уся ця справа корінням у 2019 рік; саме тоді у Федерації стався великий і крутий розлом, спричинений, на думку авторитетних людей зі світу спорту, штучно, інспірований зовні.

У 2019-му Олександр Башенко працював президентом Федерації. Його добре знають у спортивних колах, в міжнародних організаціях. Бізнесмен, меценат. Саме за його ініціативи в Україні, зокрема у Києві та області, упродовж семи років проводилася престижна міжнародна велогонка Race Horizon Park.

Чи тримався Башенко за свою посаду, скажімо, щоб керувати за будь-що? Ні. Навпаки. У 2018 році він несподівано заявив, що з метою «забезпечення чесних, прозорих та неупереджених виборів президента ФВСУ» з власної ініціативи склав повноваження президента і скликав позачергову виборчу конференцію Федерації.

На переконання Башенка, Федерація має стати рушійною силою реформаторських перетворень у даному виді спорту, вона повинна перестати бути у ролі прохача, обиваючи пороги чиновників Мінмолодьспорту й випрошуючи кошти для розвитку велосипедного спорту.

Башенко неодноразово закликав колег бути принициповими й наполегливими у відстоюванні інтересів велосипедного спорту, діяти за велінням серця, а не так, як підказують “рішали”, ділки, які “варять” бюджетні та народні кошти, прикриваючись громадськими турботами, аматорським велосипедним рухом.

Того ж 2018 року, на позачерговій виборчій конференції колеги Башенка зробили свій вибір – проголосували за його кандидатуру. До речі, конкурентом Башенка на тих виборах був колишній знаний велогонщик Ярослав Попович. Тоді ж першим віцепрезидентом Федерації було обрано велогонщика Андрія Грівка, кандидатуру якого запропонував Башенко.

Кореспонденти “Українського репортера”пам’ятають, як Грівко (ще до обрання на цю посаду) у 2018 році добре відгукувався про міжнародну велогонку Race Horizon Park, хвалив Башенка, як організатора змагань.

Відео про це можна подивитися ТУТ.

У 2019 році успішну діяльність Федерації,  а відтак персонально Олександра Башенка було раптом атаковано, власне це була атака без правил. Громадськості, велоспільноті було “подано” “вагому” підставу такої атаки – президент Федерації Башенко у своєму пості на Фейсбук-сторінці образив велогонщицю Ганну Соловей. В соцмережах було розгорнуто кампанію шельмування Башенка (“Геть з посади!”) так би мовити “ображеною велоспільнотою”, яку підтримували деякі тодішні корумповані функціонери профільного міністерства, так звані “рєшали” і їхні довірені особи.

Результатом цієї  брудної кампанії стало те, що у 2019 році Олександра Башенка було незаконно, з порушеннями зміщено з посади президента Федерації. Сам Башенко переконаний, що було сфальшовано засідання Президії Федерації велосипедного спорту, а також протокол засідання Президії.

Відеосюжет про те, як проходило засідання Президії можна подитися ТУТ. Це дійство було схоже, швидше за все, на розправу, нагадувало якесь знущання над законністю.

“Протокол Президії, образно кажучи, «малювали на коліні», відтак назвати це засідання Президією я не можу, – говорить Олександр Башенко. – Адже Президія скликається президентом Федерації, а не будь-ким. Представництво делегатів не було належним чином визначено. Хто був на цій конференції – мені невідомо, хто цих людей делегував сюди – теж. І я ж недаремно акцентував увагу на тому, яким чином було «намальовано» один протокол конференції”.

Зрозуміло, що Башенко подав позовну заяву до Печерського районного суду. У ній зазначив, що 20 серпня 2019 року перший віцепрезидент Федерації Андрій Грівко організував та провів, як голова зборів, засідання позачергової конференції Федерації велоспорту України – було прийнято рішення про припинення повноважень Башенка як президента Федерації.

Натомість Грівка було обрано новим президентом цієї громадської організації. Таке рішення оформлено протоколом від 20 серпня того ж року, який Башенко важає неправомірним. До того ж, Федерація не дотримала процедури скликання позачергової конференції, яка передбачена статутом.

Печерський суд задовольнив позов до Федерації велосипедного спорту України, визнавши неправомірним рішення позачергової конференції Федерації від 20 серпня 2019 року і скасував його.

Ось фрагменти рішення суду.

А потім, у 2021 році Апеляційний суд Києва підтердив законність рішення Печерського суду. Ось фрагменти судового рішення.

****

Знову ж акцентуємо увагу: чому ж так сталося, що Федерація потрапила у такий дикий шторм? В Олександра Башенка є, звичайно, обгрунтований погляд на причини. Про це він розповідав в інтерв’ю ще у 2021 році.

На журналістське запитання, хто стояв за цією брудною кампранією, хто, можливо, смикав за ниточки, координував Олександр Борисович відповів так:

“Нічого тут суперсекретного нема. Перебуваючи на посаді президента Федерації велосипедного спорту України, я дотримувався стратегічної лінії – направляти зусилля організації на постійний розвиток спортивної складової, а також дитячого спорту. Тим часом у Києві сформувалася певна група осіб, яка побачила, що на шкільну освіту йде громадське фінансування (з громад).

Це і зарплати тренерів, і утримання приміщень, і поїздки дітей на змагання, і харчування… Отже, є кошти. Відтак забаглося спробувати ліквідувати фінансування шкіл, направивши його до своїх так званих велосипедних клубів. Але ж велоклубів – робочих, реально діючих, бойових – дуже мало (в мене на руці вистачить, мабуть, п’ять пальців, щоб полічити їх).

Водночас клубів на зразок «Роги і копита» чимало, певно, і десяти рук не вистачить, аби їх полічити. Адже як буває? Такі організації (на папері) друкують статут, реєструють його, а потім біжать до департаментів органів влади й слізно просять: мовляв, давайте нам гроші, бо ми займаємося розвитком велоспорту і так далі. Я цьому завжди протистояв.

Життя показало (це ж минуло два роки після винесення неправомірних рішень так званої позачергової конференції Федерації велоспорту), що клуби на кшталт «Роги і копита» діють лише на папері. Тобто сьогодні приватні особи не готові фінансувати велоклуби не тільки спортивної складової, а й клуби по інтересах. Чому? Тому що в цих клубах присутні не професійні спортсмени, а люди, яким цікаво їздити на велосипедах, тренуватися, зміцнювати своє здоров’я. Але це ж не спортивна складова.

Уявіть собі, якби зараз на Євро-2020 за ту чи іншу національну збірну з футболу виступали добре вгодовані дядьки, яких узяли в головну команду тільки тому, що вони вміють ловко писати у Фейсбуці. Це ж було б посміховиськом. Так ось, група осіб, про яку я згадав, мабуть, думала, що я заважав їм дістатися до бюджетних коштів. А сьогодні дісталися цих грошей, запитаю? Чи багато бюджетних коштів освоїли? Який ваш клуб приїхав на Чемпіонат України і показав високий результат?

Між тим, минуло вже два роки після кадрових змін у Федерації велоспорту. Можливо, аматори провели якісь солідні, високого рівня змагання, наприклад, організували першість України серед велоклубів? Єдина точка їхнього дотику – це так звані велосипедні Сотки, де організатори запровадили внески з учасників. Як приклад – річна ліцензія для участі в усіх змаганнях Федерації велосипедного спорту України коштує умовно тисячу гривень, для школярів – набагато менше. Для ветеранів спорту – теж символічні суми. А ось за участь у Сотці треба заплатити тисячу гривень лише за одне змагання”.

Радимо також подивитися відеоінтерв’ю “Світло і тінь велоконфлікту” з Олександром Башенком, у якому він грунтовно пояснює свою позицію щодо ключових обставин та аспектів штучно інспірованого та резонансого “землетрусу” у Федерації.

Що сьогодні відбувається у Федерації ведосипедного спорту України? Президент Федерації Олександр Башенко підписав декілька важливих наказів. Зокрема, звільнив генерального директора ФВСУ Олега Ярошенка.

Також видано наказ щодо генерального секретаря ФВСУ Тетяни Дзядевич.

“Українському репортеру” відомо, що очікується проведення аудиту діяльності Федерації.

Хочеться вірити, що всі “заколоти” вже позаду, закон торжествує і вітчизняний велосипедний спорт буде розвивався так, як це практикується у цивілізованих країнах.

Леонід Фросевич

Сообщение Подія: Федерацію велосипедного спорту України очолив Олександр Башенко появились сначала на Український репортер.

Так, змусив про себе говорити молодий велогонщик з Ерітреї Беніма Гірмай (йому 21 рік), який у спринтерській гонці на 161-кілометровій дистанції випередив потужного спортсмена з Нідерландів Олава Коя і завоював срібну медаль. Для маленької африканської Ерітреї ця нагорода стала першою в історії світових чемпіонатів з велоспорту.

А друга сенсація стосується резонансного виступу на змаганнях спортсмена з Узбекистану Данила Євдокимова (йдеться про гонки серед чоловіків до 23-х років). Коли розпочалися перегони, то уболівальники були ошелешені побаченим – Євдокимов їхав у веломайці з написом “Uzbekistan” і шортах з написом “Ukraine” в кольорах національного прапора України. Хто ж насправді вийшов на старт – узбек чи українець? Яку державу представляє? Подивіться й ви, шановні читачі, на це фото. Чий спортсмен мчить на дистанції – узбецький чи український?

До речі, на цьому чемпіонаті світу змагалися й українські велогонщики, але як пояснити появу на дистанції гонщика у якійсь гібридній формі? Може, спортивні делегації щось наплутали з формою одягу? Чому вчасно й оперативно не проінформували уболівальників ні спортивні комісари цих престижних перегонів, ні функціонери від велоспорту Узбекистану, України? Невже на світовій першості дозволено подібну комбінацію спортивних форм різних країн? Не хочеться думати, що в узбецьких спортсменів банально не вистачило шортів для участі в перегонах (забракло коштів для придбання одягу?) і вони вони якимсь чином позичили у хлопців з національної збірної України. Але ж напередодні світової першості узбецькі велогонщики хизувалися, як все у них добре (див. світлину).

І раптом такий прокол! Впадає у вічі, що сенсаційне фото з виступу узбека Євдокимова першими розповсюдили російські ресурси. Вони саркастично коментували цю подію, принижуючи, як це вони зазвичай роблять, українців. Тим часом українські державні мужі з Міністерства молоді та спорту (міністр Вадим Гутцайт) як в рот води набрали. Ані звуку про цей нестандартний випадок. Як це розуміти? Бодай би слово сказали, з якого раптом дива узбек одягнув на Чемпіонаті світу форму національної збірної України. Звідки вона у нього взялася? Українці підставили плече? Тоді скажіть про це! І тоді не з’являлися б лихі домисли та версії з боку агресора – Росії. Ані пари з вуст і Федерація велосипедного спорту України, яку очолює Андрій Грівко. Може, Федерації не стосується цей інцидент з переодяганням? Між тим, якщо треба показати діяльність (у світлинах) керівника Федерації Андрія Грівка, то ця організація тут як тут. Ось, приміром, читаємо свіже повідомлення з Фейсбуку Федерації.

Отже про “грандіозну зустріч великої велосипедної родини” в Бельгії за участю Андрія Грівка можна розповісти, а про подію зі спортивною формою для узбецького спортсмена на чемпіонаті у тій же  Бельгії чомусь не захотілося. Може, факт з переодяганням є дрібним? Ну, не скажіть…  Трішки згодом узбецька федерація велоспорту публічно заявила, що ця подія викликала “бурю обговорення в усьому світі”. Україну ж ця буря не зачепила.

І ось яке дивне пояснення гібридній формі знайшли в Узбекистані. Читаємо:

Можна тільки уявити, як узбецькі функціонери за лічені хвилини до старту мчать до спортивних крамниць… Ви повірили?

Читачі відгукнулися коментарями у Фейсбуці:

Що цікаво. Ще не встиг завершитися Чемпіонат світу в Бельгії як 24 вересня президент Узбекистану видав указ “Про комплексні заходи щодо розвитку велоспорту”. Мабуть, позичені Україною шорти сприяли цьому. У нас поки що не видають указів щодо ситуації у велосипедному спорті. Може, пора?

Між іншим. Заміна велосипедної форми не допомогла узбецькому спортсмену Євдокимову увійти до списку лідерів цьогорічного Чемпіонату світу.

Сообщение Узбецький велогонщик на чемпіонаті світу виступив у гібридній формі – національна збірна України “позичила” йому шорти появились сначала на Український репортер.

Було б справедливо, щоб звертали увагу, в тому числі державні функціонери, керівники профільних федерацій не тільки на відомі спортивні організації з гучними назвами, але й на успішні колективи з невеликих міст країни.

Скажімо, у Вишгороді Київської області Олексій Касьянов об’єднав навколо себе, згуртував і дитячу велосипедну школу, і професійний велоклуб «Eurocar-Grawe SkyFitness Ukraine cycling team», і аматорську команду.

Він розвиває організацію за моделлю академії, щоб молодь мала можливості «виростати» до рівня професіоналів, здобувати престижні міжнародні нагороди.

Його підопічні вже мають вагомі та солідні перемоги. І, звичайно, мріють про олімпійське «золото», про найвищі сходинки світової першості. Велосипедна академія Касьянова є яскравим прикладом справжнього ставлення безпосередньо його керівника до велоспорту, своєорідним місочком до спортивної слави.

Утім, сам він не схильний виокремлювати лише себе як головного керманича організації, каже, що пліч-о-пліч з ним йдуть й інші соратники, які душею вболівають за спільну справу.

Отож якби в кожному українському місті працювали такі великі ентузіасти і подвижники велосипедного спорту як Олексій Касьянов, то, мабуть, представники нашої країни щороку виборювали б нагороди високої проби на найпрестижніших світових змаганнях.

Хто ж він, Олексій Касьянов? Титулований велогонщик, майстер спорту міжнародного класу з велоспорту, чемпіон України, призер міжнародних змагань. Закінчив Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка (факультет фізичного виховання). Два роки тому змінив місце проживання з Києва на Вишгород.

У цьому місті Олексій розпочав справу, за яку раніше тут ніхто не брався. Чотири роки тому він створив аматорську команду. Якось в одному з інтерв’ю сказав: «Ми хотіли дати любителям відчути смак професійного спорту. Тренування, змагання, екіпірування, підтримка – все як у профі. У підсумку вийшло дуже добре».

Це вже з висоти часу здається, що у Касьянова на цьому шляху було все гладенько. Звичайно, було чимало труднощів, серед яких традиційна «головоломка» – яким чином переконати спонсорів вкладати кошти у фінансування велосипедного аматорського гурту. Але Касьянов наполегливо шукав до меценатів стежки-дороги, переконував їх…

Наполегливість – ось що характерне для Олексія. І тверда віра, що зможе створити спортивну організацію за прикладом вже випробуваних європейських практик. Так у Вишгороді з’явилася дитяча велошкола, а згодом і професійний велосипедний клуб. Тобто три в одному! Хто ж не мріє про це?!

Одного разу журналісти поцікавилися, навіщо йому ця велика морока – професійний велоклуб? А ось і відповідь: «Професійна команда була створена для підтримки молодих хлопців, які не змогли знайти команду за кордоном. Я на собі відчув це свого часу. Дуже добре розумію всіх хлопців, які виходять з віку юніорів в «Under-23» (чоловіки до 23-х років) і залишаються без команди. Їм доводиться брати участь тільки в українських гонках, які мало хто дивиться. Відповідно майбутнього у цих молодих спортсменів немає».

Касьянов проти такого підходу. Він дає цим спортсменам шанс знову бути в центрі уваги, в тому числі на міжнародних аренах, проявивши себе там якнайкраще. Він згуртовував їх в одну потужну команду, яка вже здобуває солідні нагороди. У хлопців є хороша мотивація, вони знову торують свій шлях до вершин.

Чому ж в Україні не поспішають поширювати досвід Касьянова, чому так мало ентузіастів, які з нуля створюють подібні професійні велоклуби? Зате час од часу з різних трибун чуємо гучні розмови про те, як не вистачає Україні професійних велоклубів, а дехто з функціонерів вважає, що такі організації можна легко створити ледве не за помахом чарівної палички. Мовляв, нехай держава, спонсори лише виділяють великі гроші. Стара пісня. Так, можна «намалювати»… на папері лише.

Треба бути великим ентузіастом спорту, аби створити таку «махіну» як успішний професійний велоклуб. Касьянов про себе каже, що він – трудоголік. А й справді: щоденна напружена діяльність – від організаційних клопотів до непростих ділових перемовин зі спонсорами, до повсякденної роботи з юними спортсменами, дітьми. А ще ж і самому треба тренуватися, щоб бути у хорошій спортивній формі, виступати на турнірах.

Чимало часу в робочому графіку Касьянова займає робота з дітьми. Він добре розуміє, як важливо розвивати цей стратегічний напрям. Адже ми бачимо, як в Україні занепадає дитячий велоспорт, як хлопчики і дівчатка втрачають інтерес до шосейних гонок, до треку. Відтак дуже багатьох «забирає» вулиця і там «виховує». Хіба так має бути?

Касьянов пропонує хорошу альтернативу вулиці. І до нього постійно горнуться діти! Вишгородська академія ніби потужним магнітом притягує сюди юних. І вони вже мріють про перемогу в елітних багатоденних перегонах «Тур де Франс», про олімпійські нагороди.

Діти постійно спілкуються на тренуваннях з професіоналами велоспорту, наприклад з чемпіоном України Максимом Васильєвим, чують доброзичливі поради та мудрі настанови. Це також добре мотивує. Тому серед них вже є чемпіони.

«Добропорядних і праведних людей виховуємо», – каже тренер Володимир Яценко.

Ось вони, таланти твої, Україно!

Леонід Фросевич, Світлана Ковальова

Фото: «Український репортер»

Сообщение Вишгородська академія велоспорту торує шлях до вершин (+відео) появились сначала на Український репортер.

Олена Старікова виборола срібло у змаганні найсильніших спортсменок-спринтерів світу. Це перша трекова медаль у велоспорті після успіху команди тренера В. Осадчого на Олімпіаді в Сіднеї 20 років тому.

Олена програла 1/8 фіналу і мала лише один шанс у спринтерському заїзді увірватися до 1/4 фіналу, і вона його не змарнувала, залишивши за бортом олімпійську чемпіонку Токіо в командному спринті Тіанши Жонг з Китаю та Еллєс Ендрюз з Нової Зеландії, срібну призерку Олімпіади в Токіо в кейріні.

У чвертьфіналі на Олену чекала потужна Софія Фрідріх з Німеччини, яка теж виборола срібло на нинішніх Іграх в командному спринті. За сумою фінішних секунд трьох заїздів долю виходу Олени до полуфіналу вирішили дві тисячних секунди. Дві тисячних, але ж наші дві тисячних!

Півфінал нічого доброго не обіцяв. Проти Олени виступала семимиразова володарка подіумів чемпіонатів світу, в тому числі трьох золотих нагород, бронзова призерка Ігор в Лондоні, спортсменка з Гонконгу Лі Ваі Сзє. Тричі у своїй кар’єрі Олена змагалася з Лі і всі три рази, на жаль, програвала. Але цього разу Олена була на висоті – і психологічно, і фізично. Гонка це й показала: два заїзди – дві перемоги і довгоочікуваний фінал!

Двобій із спортсменкою з Канади Келсі Мітчел був жорстким та безкомпромісним.

Лише 6 сотих секунди не вистачило Олені до золотого олімпу. Але її потужний шлях до олімпійської висоти – на вагу золота, адже Старікова перемогла двох олімпійських чемпіонок, чотирьох чемпіонок світу, тому, безумовно, це надає золотої ваги ії срібній медалі.

Експрезидент Федерації велоспорту України Олександр Башенко згадує:

«Коли я вперше познайомився з Оленою, вона склала враження цільоспрямованної і достатньо сфокусованої спортсменки.

Окремо вбачались людська стабільність характеру, за якою стало вміння стійко витримувати життєві негаразди і упевнено рухатись до поставленої мети. А скільки було розмов в нашій велосипедній спільноті, мовляв, хто вона така, ця Старікова і що тренер Євген Болібрух ніколи в житті не зможе її підготувати до великих перемог.

Ну і що, хотілося б запитати сьогодні тренера Миколу Скибу? Дорозмовлялися? Де ваш темп, Миколо Скиба? А Євген з Оленою йшли своїм, дуже не легким шляхом. І дійшли! Молодці!».

Як повідомили із джерел Мінмолодьспорту, дехто у відомстві взагалі шокований тим, що, не маючи жодного сучасного треку в Україні, Старікова змогла все ж виграти фінальний заїзд в найелітнішому виді програми. Хоча, може, Львівській трек СКА і є ключиком до успіху, і Старікова з Болібрухом це довели!

Ця нагорода стала 19-ю для української команди на Олімпійських іграх 2020 (1 золота, 6 срібних та 12 бронзових).

Відео. Інтерв’ю з Оленою Старіковою. З архіву “Українського репортера”.

Читайте також:

• Таємниця за сімома замками. Як Федерація велоспорту України сформувала команду на Олімпіаду
• Чому “провалилися” на Олімпіаді деякі українські велогонщики?
• Експрезидент Федерації велоспорту Башенко розповів, чи планує повернутися на посаду президента організації

Сообщение Олімпіада: велогонщиця Олена Старікова здобула срібну медаль “золотого” гатунку появились сначала на Український репортер.

Приємно, що у скарбничці нинішніх олімпійських здобутків вже є нагороди, отож пишаємося посланцями країни. Дзюдоїстка Дар’я Білодід виграла бронзову медаль, фехтувальник Ігор Рейзлін також виграв “бронзу”. У змаганнях змішаних команд у стрільбі з пневматичного пістолета на дистанції 10 метрів український тандем Олена Костевич та Олег Омельчук здобули бронзову нагороду.

А чим можуть похвалитися представники велосипедного спорту? Як відомо Україна направила до Токіо змагатися: Яну Беломоіну – маунтенбайк, Олену Старікову, Любов Басову – трек, Анатолія Будяка, Валерію Кононенко – шосе.

Вже відгриміли дві елітні шосейні гонки на Олімпіаді в Токіо. Старували наші посланці – Анатолій Будяк і Валерія Кононенко. Однак на офіційному сайті Федерації велосипедного спорту України, яку очолює Андрій Грівко, про ці важливі події світового рівня чомусь немає ані жодного слова. Як розуміти це? Забули? Чи не хотілося повідомляти про результат українців?

Валерія Кононенко, на жаль, не фінішувала в гонці на 137 кілометрів. А переможницею змагань стала Анна Кізенгофер (Австрія). Аннемік ван Влетен (Нідерланди) та Боргіні Лонго (Італія) здобули срібну та бронзову нагороди.

Прикро, що Валерія Кононенко не подолала і 80 кілометрів 137-кілометрової дистанції.

З телетрансляцій ми бачили, що чоловіча велогонка в Токіо була важкою. Скажені підйоми, буревій… А хіба Олімпіада це – “all inclusive”- розвага? Як же виступив Анатолій Будяк?

На нашу думку, 56 місце українського спортсмена не витримує жодної критики.

Ми вже писали, що якимось дивним чином до Токіо не потрапив переможець двох гірських етапів Джиро д’Італія талановитий спортсмен Марк Падун з Білої Церкви. До речі, на нинішній Олімпіаді у Токіо переміг гонщик з Еквадору Річард Карапас, який, власне, у 2019 році і виграв престижну гонку Джиро д’Італія. Можливо, Марк Падун склав би гідну конкуренцію цьому еквадорцеві. Але…

Не потрапив на Олімпіаду в Японії й інший успішний український гонщик з Чернігова – Андрій Пономар. Варто також нагадати, що під час цьогорічного чемпіонату України у Львівській області на фініші велогонки Андрій Пономар десь на 5 хвилин випередив Анатолія Будяка. Але Федерація велоспорту України чомусь вирішила, що в національній олімпійській команді в Токіо має бути саме Анатолій Будяк.

Не зрозуміло, чому опинився поза списком вітчизняних посланців на Олімпіаду Андрій Пономар. Наголосимо: хвилини, яких не вистачило Будяку, щоб фінішувати на Олімпіаді в групі лідерів, можливо, “наверстав би” Андрій Пономар (що він і показав під час чемпіонату України у Львівській області). За умови, якби Пономар поїхав на Олімпіаду.

Українець Анатолій Будяк став 56-им з відставанням від чемпіона Річарда Карапаса на 11 хвилин і 27 секунд. Можна було б використати улюблений термін президента Федерації велосипедного спорту України Андрія Грівка: «Нога не пішла».  Чи то нога, чи щось інше, але, схоже, щось не так пішло в керівництва Федерації велосипедного спорту.

Як згадує експрезидент Федерації велосипедного спорту України Андрія Олександр Башенко, раніше весь тренерський склад, вся федерація умовляла Грівка (він – професійний велогонщик) відступити участь в груповій гонці на чемпіонаті світу 2018 року в Інсбруці Анатолію Будяку.

В такому разі Анатолій, по-перше, гідно виступив би за Україну і, по-друге, отримав би безцінний досвід участі в змаганнях елітного дивізіону з прицілом на участь в Олімпіаді-2020 у Токіо. І що зробив Грівко? Не дослухався до порад колег. Гору взяли амбіції – отримати контракт у казахському велоклубі Астани. Поїхав на старт в Інсбруку, і що? Як то кажуть, ні собі, ні людям, навіть до фінішу не доїхав.

Мабуть, чимало уболівальників мали надію, що в Токіо олімпійську нагороду здобуде Яна Бєломоіна (маунтенбайк). Але Яна, на жаль, показала лише 8-й результат у змаганнях. Українка подолала дистанцію за 1.19,40. Від лідерки зі Швейцарії Йоланди Нефф, яка здобула золоту олімпійську медаль у цій гонці, Беломоіна відстала на 3.5 хвилини. «Срібло» й «бронзу» здобули Сіна Фрай і Лінда Індерганд зі Швейцарії.

Тим не менш, Федерація велоспорту втішається і восьмою сходинкою Яни Бєломоіної.

Прикро, що виступ Яни Біломоіної став по суті провальним. Стабільне статистичне 8 місце протягом останніх олімпіад ставить під питання компетентність головного тренера міністерства Ігоря Ткаченка. Думається, слушним є запитання, скільки ще бюджетних коштів повинна виділити держава за чергові восьмі місця?

Що ж, не виправдали уболівальницьких надій Валерія Кононенко, Анатолій Будяк, Яна Біломоїна. Звичайно, у спорті все буває. Але ж ми пам’ятаємо, яким чином формували список українських велогонщиків для участі в Олімпіаді-2020. (Читайте статтю “Таємниця за сімома замками. Як Федерація велоспорту України сформувала команду на Олімпіаду”)

Нагадаємо, що до президента Федерації велоспорту України Андрія Грівка направив звернення тренер-викладач велосипедного спорту Київської міської школи вищої спортивної майстерності Роман Ткачівський.

Цитуємо: «Звертаюся стосовно тренерської ради, яка відбулась після чемпіонату України з олімпійських видів (шосе) в м. Турка, Львівська область, а також з приводу того що відбувається на сьогоднішній день у велосипедному спорті (шосе, трек) . За висновками тренерської ради, відповідно до системи відбору на ХХХІІ Олімпійські ігри в Токіо-2021 усно було прийнято рішення, що буде визначено склад кандидатів серед жінок, які продовжать відбір через низку міжнародних змагань на прикладі Туреччини, де заплановано чотири класичні гонки в категорії класу UCI 1.2. відповідно до скорегованого календаря СOVID -19…»

Здавалося б, усе зрозуміло: міжнародні змагання також покажуть, у якій спортивній формі перебувають кандидати для участі в Олімпійських іграх.

І ось на чому акцентував увагу тренер Ткачівський:

«На 29 червня 2021 року не було жодного документу в групі Vaiber (шосе) стосовно списку кандидатів на ХХХІІ Олімпійські ігри в Токіо-2021 (жінки) та критеріїв відбору, як було усно домовлено, що ці списки ми побачимо. Жодної інформації в системі Vaiber (шосе) я не побачив…»

Якими ж тоді критеріями відбору на Олімпіаду керувалася Федерація велосипедного спорту України, яку очолює Андрій Грівко? Чому навіть тренер (ми вже не кажемо про громадськість) не має жодної (!) інформації про те, які показники та інші чинники брала до уваги Федерація?

У цьому зверненні тренер проаналізував результати гонщиць у спортивному сезоні відповідно до системи відбору на Олімпіаду в Токіо з січня 2021 року до 20 червня 2021-го, а саме Валерії Кононенко, Ганни Соловей, Ольги Шекель, Олени Шарги. Він просив президента ФВСУ Андрія Грівка взяти це до уваги під час формування складу спортсменок-кандидатів для участі в Олімпійських ірах.

Отож, судячи зі звернення тренера, склалося враження, що нашу країну на Іграх в Японії будуть представляти не найсильніші гонщиці в шосейному велоспорті.

Лист тренера Ткачівського у Федерації велоспорту залишили без уваги і, як наслідок, – провальні виступи на токійській Олімпіаді. Керівні функціонери Федерації зробили все можливе і неможливе, щоб на Олімпіаду не потрапила, скажімо, відома гонщиця,  чотириразова чемпіонка Європи в гонках на шосе та треку Ганна Соловей. 

А скільки було гарних слів із вуст Андрія Грівка про те, яким має бути вітчизняний велоспорт, які прекрасні гасла лунали! Тільки ось результат невтішний.

А ще нам пригадується із публікацій у ЗМІ дещо про амбіції нинішнього керманича Федерації і про його колишні старти. Ось деякі цитати з давнішніх відповідей Андрія Грівка на запитання журналістів:

Як би там не було, але ми всеодно продовжуємо уболівати за українських спортсменів у Токіо. Після завершення Олімпіади вже традиційно у профільному міністерстві, спортивних федераціях, Національному олімпійському комітеті будуть підбиватися підсумки виступів наших посланців. Дочекаємося, що з цього приводу скаже Федерація велосипедного спорту України, хотілося б, принаймні, щоб ця розмова була принциповою та об’єктивною.

Сообщение Чому “провалилися” на Олімпіаді деякі українські велогонщики? появились сначала на Український репортер.

«Олімпійські ігри – це дуже хвилююча подія, тому спортсмени перебувають під колосальним тиском. Я не чарівник, тому не можу передбачити, скільки медалей ми отримаємо, але прагну, щоб український гімн часто лунав на Олімпіаді в Токіо», – сказав президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка.

Нагадаємо, що в Японії виступлять 158 спортсменів, які змагатимуться у 26 видах спорту. Оскільки «Український репортер» чимало матеріалів присвятив розвиткові велоспорту та подіям у цій сфері, то, звичайно, ми звернули увагу на спортсменів, які представлятимуть нашу країну.

Отже за найвищі нагороди у Токіо змагатимуться: Яна Беломоїна – маунтенбайк, Олена Старікова, Любов Басова – трек, Анатолій Будяк, Валерія Кононенко – шосе. Усі вони – досить відомі українці, мають престижні нагороди, високі спортивні титули.

Утім, як стало відомо «Українському репортерові» з інсайдерських джерел, до президента Федерації велоспорту України Андрія Грівка направив звернення тренер-викладач велосипедного спорту Київської міської школи вищої спортивної майстерності Роман Ткачівський.

Цитуємо: «Звертаюся стосовно тренерської ради, яка відбулась після чемпіонату України з олімпійських видів (шосе) в м. Турка, Львівська область, а також з приводу того що відбувається на сьогоднішній день у велосипедному спорті (шосе, трек) . За висновками тренерської ради, відповідно до системи відбору на ХХХІІ Олімпійські ігри в Токіо-2021 усно було прийнято рішення, що буде визначено склад кандидатів серед жінок, які продовжать відбір через низку міжнародних змагань на прикладі Туреччини, де заплановано чотири класичні гонки в категорії класу UCI 1.2. відповідно до скорегованого календаря СOVID -19…»

Здавалося б, усе зрозуміло: міжнародні змагання також покажуть, у якій спортивній формі перебувають кандидати для участі в Олімпійських іграх.

І ось на чому акцентує увагу тренер Ткачівський:

«На 29 червня 2021 року не було жодного документу в групі Vaiber (шосе) стосовно списку кандидатів на ХХХІІ Олімпійські ігри в Токіо-2021 (жінки) та критеріїв відбору, як було усно домовлено, що ці списки ми побачимо. Жодної інформації в системі Vaiber (шосе) я не побачив…»

Цікаво, якими ж тоді критеріями відбору на Олімпіаду керувалася Федерація велосипедного спорту України, яку очолює Андрій Грівко? Чому навіть тренер (ми вже не кажемо про громадськість) не має жодної (!) інформації про те, які показники та інші чинники брала до уваги Федерація? Не хочеться думати про кулуарний підхід до цієї справи особливої державної ваги, але такий висновок не може не напрошуватися.

Відкриємо офіційну Фейсбук-сторінку Федерації. «Найсвіжіше» повідомлення датоване ще першим липня 2021 року. Це інформація про успішних спортсменок Олену Старікову та Любов Басову.

Якщо переглянути Фейсбук-сторінку Федерації, скажімо упродовж кількох місяців, то не побачимо інформації про те, які конкретно були критерії відбору для участі в Олімпійських іграх.  Це і є гласність, прозорість дій? Яким чином у Федерації було прийнято рішення про склад гонщиків для участі в Олімпіаді? За одноосібним рішенням Грівка?

Федерація велоспорту пише у Фейсбуці, що на цьогорічному чемпіонаті України (шосе), який проходив у Львівській області, успішно виступили Ольга Шекель і Андрій Пономар. Їх привітали з чемпіонськими нагородами. Але ж сьогодні ми бачимо, що Шекель і Пономар не потрапили до олімпійської збірної України, яка відправляється до Токіо. Це знову до питання про критерії відбору. Може, лише Андрію Грівку відомі якісь особливі критерії цього відбору?

Додамо також, що за нашими даними під час цьогорічного чемпіонату України у Львівській області на фініші велогонки Андрій Пономар десь на 5 хвилин випередив Анатолія Будяка. Але Федерація велоспорту України чомусь вирішила, що в національній олімпійській команді в Токіо має бути саме Анатолій Будяк.

За рамками національної олімпійської збірної, яка вирушає до Японії, опинився й відомий гонщик Марк Падун, який успішно виступає за кордоном. Чому?

Ось що відомо про Марка Падуна з відкритих джерел:

Марк – 24-річний український велосипедист, представник команди Bahrain Victorious.
Тричі змагався на гонках рівня Гранд туру: двічі у Вуельті (одного разу фінішував), один раз – на Джиро д’Італія. Він також є переможцем кількох етапів на багатоденках рівня Європейського туру (вигравав етап Tour of the Alps у 2018 році та Adriatica Ionica Race у 2019 році), уперше в кар’єрі виграв етап (одразу два!) гонки рівня Світового туру.

Наголосимо: українському суспільству, спортивній спільноті, вважаємо, необхідна чесна розмова про ситуацію у вітчизняному велоспорті, гласність у цій сфері.

Мабуть, не з доброго дива звертається до Андрія Грівка тренер Роман Ткачівський:

«Хочу зазначити, що потрібно розглядати результати хоча б на чемпіонатах України, які проходили в цей період, або їх враховувати, щоб побачити хоч якусь активність (стабільність) спортсменок-кандидаток на участь у ХХХІІ Олімпійські ігри в Токіо-2021 (велосипедний спорт, шосе, жінки), бо картина по національним чемпіонатам також невтішна”.

Тренер аналізує спортивні результати гонщиць у спортивному сезоні відповідно до системи відбору на Олімпіаду в Токіо з січня 2021 року до 20 червня 2021-го, а саме Валерії Кононенко, Ганни Соловей, Ольги Шекель, Олени Шарги. Він просить Андрія Грівка взяти це до уваги щодо формування складу спортсменок-кандидатів для участі в Олімпійських Іграх.

Судячи зі звернення тренера, складається враження, що нашу країну на Іграх в Японії будуть представляти не найсильніші гонщиці в шосейному велоспорті. Тож питання риторичне, чи здійсниться бажання президента НОК України Сергія Бубки, щоб «український гімн часто лунав на Олімпіаді в Токіо».

Ми не побачимо на олімпійських дистанціях в Токіо зокрема і Ганну Соловей, чотириразову чемпіонку Європи в гонках на шосе та треку.

Про попередні досягнення Ганни Соловей  відомо:

-вересень 2014 – срібна призерка чемпіонату світу з велоспорту на шосе, індивідуальна гонка із роздільним стартом, Понферрада, Іспанія;
-червень 2015 — на Європейських іграх в Баку фінішувала другою в індивідуальній гонці з роздільним стартом;
-червень 2019 — на Європейських іграх в Мінську у гонці за очками здобула перемогу;
-жовтень 2019 — на чемпіонаті Європи з трекових велоперегонів 2019 в Апелдорні, Нідерланди, фінішувала третьою у груповій гонці з 38-ма очками.

Але попередні заслуги – це одне, вагомі здобутки, безсумнівно, але варто вести мову і про сьогодення.

Експрезидент Федерації велосипедного спорту України Олександр Башенко говорить:

«Особисто я останніми роками підтримував спортивний розвиток Ганни Соловей. Мабуть, багато хто пригадує конфліктну ситуацію, яка виникла декілька років тому – мені публічно докоряли, що я написав начебто образливі коментарі на адресу цієї спортсменки у Фейсбуці після її перемоги на Європейських іграх у Мінську. Квінтесенцією того скандалу була моя фраза: «Ти відкрила рота, тепер будеш платити». Я мав на увазі, що спортсмен, член національної збірної команди повинен бути зразком скрізь, включаючи висловлювання у соцмережах. Безумовно, Соловей – найсильніша спортсменка України, чемпіонка Європи, срібна призерка чемпіонатів світу, але погоня за популізмом, як вона казала: «Чиновники, чого ви боїтеся, я вже вийшла…», відправила її на «узбіччя» участі в Олімпійських іграх. На мою думку, Валерія Кононенко чесно виборола право поборотися за олімпійські нагороди в Японії».

Ми знову повернемося до звернення тренера Романа Ткачівського. Він акцентує увагу Андрія Грівка і на такій злободенній проблемі:

«Прошу… навести лад в плануванні та участі у міжнародних змаганнях з метою підготовки до чемпіонату Європи, світу (трек, шосе) у 2021 році…»

Запитується, і коли ж «найамбітніший президент за всю історію велоспорту України» Андрій Грівко, як його називають соратники, наведе лад? Після Олімпіади?

Невдовзі у Токіо запалять Олімпійський вогонь. Звичайно, ми уболіваємо за посланців України, в тому числі й представників велоспорту, зичимо їм успішних стартів і перемог. Не хочеться й думати про якісь невдачі (хоча у спорті все буває). І все ж… З огляду на те, яким чином було сформовано команду з велоспорту для участі в Олімпіаді і в разі можливих небажаних для України результатів змагань чи вистачить мужності у президента Федерації велоспорту Андрія Грівка піти з посади у відставку?

Микола Іванчук 

Фото: AFLO/SHUTTERSTOCK

Сообщение Таємниця за сімома замками. Як Федерація велоспорту України сформувала команду на Олімпіаду появились сначала на Український репортер.

– Почнімо з львівських перегонів на шосе, Олександре Борисовичу. Які думки зринають у вас після ознайомлення з результатами змагань?

– Наприклад, за підсумками індивідуальної групової гонки серед чоловіків перше місце в Андрія Пономаря (Чернігівська область), друге – в Анатолія Будяка і третє – в Андрія Кулика (обидва з Донеччини). У жіночих змаганнях визначилася трійка лідерів – Ольга Шекель (Житомирська область), Валерія Кононенко (Донецька) і Олена Шарга (Миколаївська). Фахівці прогнозували, що Андрій Пономар підніметься на найвищу сходинку п’єдесталу пошани на Львівщині.

Приємно, що він у відмінній формі. Вам, певно, відомо, що Андрій потрапив до складу італійської команди Androni Giocattoli-Sidermec на знамениту багатоденку Джиро д’Італія-2021 (перший етап відбувся 8 травня 2021 року). Він став наймолодшим за останні 91 рік велогонщиком, який змагався на Джиро д’Італія. Сподіваюся,  Андрій успішно представлятиме нашу країну на Олімпійських Іграх в Токіо. До речі, за підсумками Чемпіонату України у Львові якраз і визначали, хто з вітчизняних спортсменів одержить путівку на Оліміпіаду.

Щодо олімпійських змагань на велотреку, то тут маємо справу з індивідуальними ліцензіями – сьогодні є одна ліцензія у нашої уславленої велогонщиці Олени Старікової. Змагання на шосе у Львівській області серед жінок показали, що перше місце – в Ольги Шекель. Певно, скоро дізнаємося, хто саме з велогонщиць поїде на Олімпіаду – Ольга Шекель чи Валерія Кононенко. Але я ось про що думаю.

Під час львівських перегонів середня швидкість у жінок склала 33 кілометри на годину. Водночас у Бельгії в аналогічній гонці середня швидкість була 38 кілометрів на годину. Тому чи так вже важливо, хто саме із наших спортсменок потрапить на Олімпіаду? А ось Андрій Пономар за умов потужної та грамотної підготовки до Ігор має всі шанси піднятися на олімпійський п’єдестал пошани.

Повертаючись до змагань на львівських дистанціях мене прикро вразило, що на чільних місцях немає спортсменів з Києва. Між тим пригадується, що за нинішнього керівництва Федерацією велоспорту багато розмов велося щодо розвитку велосипедного спорту в столиці.  Сьогодні на Львівщині протоколи змагань засвідчили цей «розвиток»…

– Під час чемпіонату у Львівській області хтось з присутніх уболівальників зняв на відео, як суддівська колегія розпочала нагородження переможців чоловічої гонки у той час, коли змагання ще не закінчилися. Група велосипедистів врізалася у гурт людей. Як зазначають очевидці, на жаль, є травмовані. Чому, на вашу думку, це сталося?

– Відповідно до правил, в зонах старту-фінішу спортсменів повинні бути встановлені відповідні бар’єри, огородження для безпеки життя і здоров’я спортсменів, глядачів. Міжнародний союз велосипедистів встановив, що під час змагань зона довжиною мінімум 300 метрів до фінішу і 100 метрів після фінішної межі повинна бути обмежена бар’єрами.

У цій зоні можуть знаходитися тільки представники організаторів перегонів, гонщики, медперсонал, менеджери команд і акредитовані представники ЗМІ. Судячи з цього аматорського відео, обмежувальних бар’єрів не бачимо. На мою думку, правоохоронцям варто було б розпочати кримінальне провадження по факту грубого порушення правил змагань, що спричинило тілесні ушкодження.

На цьому відео бачимо, що тренери Микола Мирза з Донецька і Анатолій Весєлов зі Львова першими кинулися надавати допомогу. Ще один момент: під час нагородження видно тренера Володимира Павелка, який мав би попередити суддів, що змагання ще тривають. До речі, на змаганнях був і керманич Федерації велоспорту України Андрій Грівко.

І є питання: чи вчинив він конкретні, принципові дії для дотримання правил? Дивимося це аматорське відео про падіння спортсменів – і нам багато що стає зрозумілим. Мені відомо, що майже на кожних змаганнях з велоспорту в Україні порушуються правила, відтак постійно існує загроза для життя і здоров’я спортсменів та уболівальників. Звичайно, це неподобство і у цій справі треба наводити лад.

– Минуло кілька років з тих пір, як відбулися резонансні кадрові зміни у Федерації велосипедного спорту України. Сьогодні цією громадською організацією керує Андрій Грівко, який до цього обіймав посаду першого віцепрезидента Федерації. Раніше ви говорили, що у 2019 році вас було зміщено з посади президента Федерації незаконно, з порушеннями. Свою думку не змінили з плином часу?

– Річ не в тому, чи змінив я свою думку щодо цього. Є хронологія подій і є судове рішення. Після того, як було сфальшовано (на моє переконання) засідання Президії Федерації велосипедного спорту, а також протокол засідання Президії, я подав до Печерського районного суду позовну заяву.

У ній зазначив, що 20 серпня 2019 року перший віцепрезидент Федерації Андрій Грівко організував та провів, як голова зборів, засідання позачергової конференції Федерації велоспорту України – було прийнято рішення про припинення моїх повноважень як президента Федерації.

Натомість Грівка було обрано новим президентом цієї громадської організації. Таке рішення оформлено протоколом від 20 серпня того ж року, який, я вважаю, є неправомірним. Вважаю також, що Федерація не дотримала процедури скликання позачергової конференції, яка передбачена статутом.

До речі, цей документ передбачає, що конференція є органом громадської організації, в роботі якого беруть участь всі осередки Федерації. Більше того, Президія має дуже важливу функцію визначення представництва обласних організацій на конференцію. Але враховуючи те, що протокол Президії, образно кажучи, «малювали на коліні», то назвати це засідання Президією я не можу.

Адже Президія скликається президентом Федерації, а не будь-ким. Представництво делегатів не було належним чином визначено. Хто був на цій конференції – мені невідомо, хто цих людей делегував сюди – теж. І я ж недаремно акцентував увагу на тому, яким чином було «намальовано» один протокол конференції.

Його подали до Міністерства юстиції, але в реєстрації було офіційно відмовлено. Після чого з’явився інший протокол про те, що конференція нібито була. Мінюст, на мій подив, зареєстрував цей протокол. Отож було підготовлено папірець «під Мінюст», а не з урахуванням того, щоб документ відповідав рішенню конференції. Якби ж вона була… І згідно другого протоколу було внесено зміни до Реєстру і Грівка названо президентом Федерації.

Печерський суд задовольнив мій позов до Федерації велосипедного спорту України, визнавши неправомірним рішення позачергової конференції Федерації від 20 серпня 2019 року і скасував його. Процитую фрагмент судового рішення:

«Протоколи про обрання делегатами від Рівненської, Харківської, Хмельницької, Чернівецької, Миколаївської, Вінницької, Херсонської, Чернігівської, Запорізької, Львівської, Волинської, Тернопільської громадських організацій на спірну позачергову конференцію не є підтвердженням повноважень цих делегатів. За таких обставин внесені до протоколу №3 від 20 серпня 2019 року відомості щодо повноважень присутніх на Конференції делегатів не відповідають вимогам Статуту ФВСУ… Рішення про припинення повноважень Башенка О.Б., як президента Федерації, не вмотивовано і не обґрунтовано належним чином… Повноваження осіб, які підписали протокол №3 засідання позачергової конференції від 20 серпня 2019 року – Грівка А.А., як головуючого, та Поповича Я.П., як секретаря, не підтверджені, що своєю чергою стало підставою для зупинення розгляду державним реєстратором документів щодо внесення змін до відомостей щодо юридичної особи до Єдиного державного реєстру».

Тому я вважаю: якщо Конференція не є дійсною, то Грівко не є президентом Федерації. Він оскаржив рішення Печерського суду в апеляційній інстанції. Це тільки питання часу, щоб розставити всі крапки над «і», дочекавшись остаточних правових висновків.

– Але ж Мінюст також прийняв рішення, зареєструвавши протокол.

– Давайте дочекаємося вердикту апеляційної інстанції. Сьогодні некоректно вимагати від Мінюсту тих чи інший дій, коли справа ще в суді. Безумовно, коли справу буде остаточно розглянуто, тоді можна буде звертатися до міністерства.

– У вас є версія, хто стояв за вашим зміщенням з посади, хто, можливо, смикав за ниточки, координував?

– Нічого тут суперсекретного нема. Перебуваючи на посаді президента Федерації велосипедного спорту України, я дотримувався стратегічної лінії – направляти зусилля організації на постійний розвиток спортивної складової, а також дитячого спорту. Тим часом у Києві сформувалася певна група осіб, яка побачила, що на шкільну освіту йде громадське фінансування (з громад).

Це і зарплати тренерів, і утримання приміщень, і поїздки дітей на змагання, і харчування… Отже, є кошти. Відтак забаглося спробувати ліквідувати фінансування шкіл, направивши його до своїх так званих велосипедних клубів. Але ж велоклубів – робочих, реально діючих, бойових – дуже мало (в мене на руці вистачить, мабуть, п’ять пальців, щоб полічити їх).

Водночас клубів на зразок «Роги і копита» чимало, певно, і десяти рук не вистачить, аби їх полічити. Адже як буває? Такі організації (на папері) друкують статут, реєструють його, а потім біжать до департаментів органів влади й слізно просять: мовляв, давайте нам гроші, бо ми займаємося розвитком велоспорту і так далі. Я цьому завжди протистояв.

Життя показало (це ж минуло два роки після винесення неправомірних рішень так званої позачергової конференції Федерації велоспорту), що клуби на кшталт «Роги і копита» діють лише на папері. Тобто сьогодні приватні особи не готові фінансувати велоклуби не тільки спортивної складової, а й клуби по інтересах. Чому? Тому що в цих клубах присутні не професійні спортсмени, а люди, яким цікаво їздити на велосипедах, тренуватися, зміцнювати своє здоров’я. Але це ж не спортивна складова.

Уявіть собі, якби зараз на Євро-2020 за ту чи іншу національну збірну з футболу виступали добре вгодовані дядьки, яких узяли в головну команду тільки тому, що вони вміють ловко писати у Фейсбуці. Це ж було б посміховиськом. Так ось, група осіб, про яку я згадав, мабуть, думала, що я заважав їм дістатися до бюджетних коштів. А сьогодні дісталися цих грошей, запитаю? Чи багато бюджетних коштів освоїли? Який ваш клуб приїхав на Чемпіонат України і показав високий результат?

Між тим, минуло вже два роки після кадрових змін у Федерації велоспорту. Можливо, аматори провели якісь солідні, високого рівня змагання, наприклад, організували першість України серед велоклубів? Єдина точка їхнього дотику – це так звані велосипедні Сотки, де організатори запровадили внески з учасників. Як приклад – річна ліцензія для участі в усіх змаганнях Федерації велосипедного спорту України коштує умовно тисячу гривень, для школярів – набагато менше. Для ветеранів спорту – теж символічні суми. А ось за участь у Сотці треба заплатити тисячу гривень лише за одне змагання.

Що мене обурює? Мої опоненти заявляють, що їхні зусилля спрямовані на розвиток велоспорту. Категорично не погоджуюся і наголошую: ви турбуєтеся про розвиток своєї кишені. Робите бізнес… Заробляйте, але тоді не суньте носа до спортивної складової. Мене здивувало, що Андрій Грівко і Ярослав Попович (чемпіон світу, заслужений майстер спорту України. – Ред.) не погоджуються зі мною, маючи щодо цього іншу думку, яка, гадаю, збігається з позицією моїх опонентів.

Переконаний: питання розвитку дитячого велоспорту не можна знімати з порядку денного, його не замінити жодними хвалебними постами у Фейсбуці. Будь-яка улеслива похвальба у соцмережах не наповнить бюджет дитячої спортивної школи. До цих роздумів додам і таке: батько Ярослава Поповича очолює хорошу велошколу в Дрогобичі, де і тренери працюють, і приміщення є. І проблеми є, звісно. Але школа реально діє.

Я не знаю, чи погоджуються у Дрогобичі з хибними підходами – мовляв, варто школи закривати, а все фінансування направляти на велосипедні клуби. У мене запитання: на які саме клуби направляти кошти?

Наприклад, є велоклуб у Київській області, який створив майстер спорту міжнародного класу, чемпіон України Олексій Касьянов. Добре, що у хлопців вистачає ентузіазму в складчину підтримувати свій клуб. А щоб хтось допоміг, в тому числі з Федерації велоспорту – годі й говорити. Нуль уваги. Я завжди відстоював позицію, що клуб повинен розвинутися до того формату, коли він органічно «увіллється» у спортивну частину.

– Чи спілкувалися ви з Андрієм Грівком і Ярославом Поповичем після того, як два роки тому було змінено керівництво Федерації велоспорту?

– Попович взагалі-то проживає за кордоном і я так розумію, що український велосипедний спорт його, можливо, не дуже цікавить. Хоч, певно, він цікавить теоретично, як ностальгія, ну, мабуть, йому хочеться, щоб велосипедний спорт на батьківщині все ж розвивався. А не цікавить, як мені здається, у тому плані, щоб приїхати і займатися…

А як він може приїхати, якщо у нього контракт з іноземним велоклубом? Він там працює, отримує солідну зарплатню. Щодо Андрія Грівка, то мені з ним важко спілкуватися. У мене склалося враження, що йому близька ідея: діяльність Федерації велоспорту і взагалі сфера велоспорту України це може бути бізнес-проєктом, який дасть змогу заробляти гроші.

Річ у тому, аби усе це стало бізнесовим проєктом, треба щось зробити для його розвитку. Між іншим, на цій тезі я наголошував і раніше, в тому числі й тоді, коли на конференції за моїм поданням Грівка призначили першим віцепрезидентом. Після цього кадрового призначення він за рік жодного дня не з’явився на роботі.

Можна ж було зайти подивитися, як працює офіс Федерації, поцікавитися, які завдання вирішує колектив, які цілі поставлено, які нагальні проблеми є. Ну а потім сталося те, що сталося. Грівко – біля керма Федерації. З цього приводу Печерський суд вже сказав своє слово, знову процитую:

«Рішення про припинення повноважень Башенка О.Б., як президента Федерації, не вмотивовано і не обґрунтовано належним чином…». На мою думку, сьогодні розвалено роботу адміністрації Федерації велоспорту, офісу як такого не існує. Хоч керівник одержує зарплату. А з яких джерел надходять кошти Федерації? Це гроші від ліцензій, які сплачують спортсмени, тренери, школярі…

– Держава допомагає Федерації?

– Так, допомагає взагалі велоспорту дуже активно в останній період. А саме в таких питаннях, як придбання велосипедів, інвентаря. Державні структури на рівні міністерства, обласних рад, особливо там, де тренерський склад має єдину консолідовану позицію, уважно слідкують і опікуються потребами спортсменів і тренерів. Майже всі замовлення тренерів і спортсменів щодо національної збірної виконуються. Щодо обласних структур, то багато в чому все залежить від активності обласних федерацій. Якщо у Вінницькій, Львівській, Кіровоградській, Донецькій, Київській, Харківській областях тренерський склад активно працює, готує спортсменів, дітей, то відповідно і обласні управління спорту надають велику допомогу.

А є регіони, де, на жаль, діяльність обласних організацій не призводить до суттєвого розвитку дитячого й професійного велоспорту. В Одеській області взагалі ліквідували спортшколу. Утім керівництво області запевнило, що діяльність школи буде відновлено. Але ж обласні чиновники водночас запитують: коли юні спортсмени, тренери покажуть результати роботи?

Тим часом обласна федерація зробила акцент на велосотках, залишивши спортивну складову десь позаду. Викликає  занепокоєння розвиток дитячих велошкіл у Чернігівській, Рівненській областях. На жаль, ще живучі підходи до спорту з радянської доби: щось із коштів дали сьогодні, то і добре. А що буде завтра – не важливо. Головне, що отримали сьогодні.

– А є однодумці у сфері велоспорту, які підтримують вас, солідарні з вами щодо неправомірності рішень позачергової конференції Федерації (як зазначено судом) і зміщення вас з посади?

– Якщо відверто, то після спілкування з усіма представниками велоспільнот усіх областей склалося враження: людям не подобається, що їх просто обдурили. Якби була належним чином організована конференція у 2019 році, то люди зібралися б, висловили свої думки, бачення. За потреби провели б і вибори, і перевибори.

Я не знаю людей, які б не відчували себе пошитими в дурні. Стосовно Грівка – його програми, планів, мабуть, ніхто не знає. Він себе позиціонував як людина з професійного велоспорту, де всі рецепти розвитку вже «на робочому столі». А де ж ті «рецепти»? Мої пропозиції про те, як збільшити фінансування (або через спонсорів, громади, профільне міністерство або як завгодно) розвитку велоспорту були залишені поза увагою Грівка.

А люди ж це бачать. Підсумовуючи сказане, вважаю, що настане час і буде дано правову оцінку всьому тому, що відбулося у Федерації велоспорту. Грівко оскаржує рішення Печерського суду в апеляційній інстанції.

Якщо вона залишить рішення чинним, то вважаю, що Грівко має відверто сказати про це, вибачитися за неправомірні рішення. Якщо апеляційний суд не підтримає рішення першої судової інстанції, адресувавши вирішення спору на рівень Федерації, то, безумовно, будемо збирати загальні збори і давати оцінку тому занепаду, до якого доведено спортивну складову.

– Якщо буде бажання колективів, тренерів, ви згодні повернутися?

– Щодо повернення на роботу у Федерацію. А я з її лав і не виходив, не покидав її. Те, що хтось сфальшував документи – не є правдивим вирішенням питання. Якщо в когось є сумніви чи я підходжу на цю посаду чи ні, то давайте, розставивши усі правові крапки над «і», проведемо консультації з усіма обласними осередками, тому що це ж громадські організації, а не чиясь приватна власність.

І організуємо конференцію, на якій дамо оцінку всьому тому, що відбулося. Якщо раніше і громадськість, і спортсмени відчували себе частиною якогось спортивного організму, який знаходиться у фазі розвитку і кудись рухається, то останні два роки, вважаю, – зубожіння, якась чорна діра. Так, спортсмени, тренери працювали. Деякі велогонщики непогано виступили на різних аренах, проявивши самовідданість, характер. Це й Олена Старікова, й Любова Басова, і Яна Беломоіна, інші… За кордоном радіємо виступам Марка Падуна,  Андрія Пономаря.

Але з точки зору розвитку проєкту під назвою національний велосипедний спорт все це звелося до того, що спортивну складову кинули, зробили в Києві Сотку (по тисячі гривень, будь ласка, з учасників), у Львові також щось подібне…

Не можу не сказати і про те, що, «реформуючи» офіс Федерації, Грівко почав з того, що звільнив з посади деяких працівників. Звичайно, люди обурилися. Якщо скорочуєте посади, то вчиніть відповідно до законодавства – направте повідомлення, сплатіть зарплату і скорочуйте. Тому звільнені подали до суду. Федерація найняла юристів, щоб захищатися в суді від цих позовів. Але ж юристам треба платити за їхню роботу. А з яких джерел? Хіба не зрозуміло, що з коштів, які Федерація виручила від продажу ліцензій спортсменам, тренерам.

Тепер члени Федерації логічно запитують – а куди ж поділися гроші з ліцензій? Хіба це не є порушенням статуту – направляти кошти від продажу ліцензій не на виконання статутних цілей Федерації (наприклад, на розвиток велоспорту, пропаганду здорового способу життя і так далі), а на юридичну підтримку правників, які «відбивають» судові позови звільнених працівників? Моя думка, що це є порушенням.

– Про Київський велотрек. Ми пам’ятаємо, як його гучно відкривали. Що думаєте про його розвиток?

– Тільки завдяки заслуженому тренеру України Віктору Осадчому існує дитяча велошкола, але вона не на велотреку, а є відділенням велоспорту в 7-й спортивній школі Шевченківського району. Досі нікого не хвилює розвитку велошкіл у столиці, ніхто не хоче цим займатися.

Раніше була спеціалізована школа, міська, при Київському велотреці, ми у Федерації порушували питання про її відновлення, наполягали, щоб була безпосередньо на муніципальному велотреку. Але… Враховуючи критику, що велотрек не використовується за призначнням для розвитку дитячого велоспорту, мерія міста вирішила передати його взагалі в Шевченківський район.

А район, природньо, не має відповідних ресурсів для належного утримання, модернізації, ефективного розвитку споруди такого рівня. Мені прикро, що деякі функціонери, які мають дотичність до велотреку, сприймають його як нібито свій комерційний об’єкт (але ж київська громада витратила приблизно 150 мільйонів гривень на реконструкцію треку). Якщо це вважається розвитком велотрекової структури, велоспорту й влаштовує мера такий стан речей, тоді добре – збудували “подарунок” для кількох функціонерів.

– Щодо Міжнародного союзу велосипедистів. Чи відомо, як там реагують на кадрові зміни в українській Федерації?

– Тамтешнє керівництво, на мою думку, розуміє ситуацію, знає про неправмірність рішень позачергової конференції нашої Федерації, але ні в кого немає зацікавленості брати участь у вирішенні чиїхось внутрішніх справ. Міжнародний союз велосипедистів, безумовно, стоїть на ґрунті розбудови велоспорту.

Відомо про ситуації, коли на фоні конфліктів в деяких країнах формувалися альтернативні федерації. Не думаю, що це наш шлях, у нас є Федерація велоспорту, робоча, є члени Федерації, є осередки, обласні, міські структури, нам, повторюю, просто треба розставити всі правові крапки над «і».

– Дякую за розмову.

Бесіду вів Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото “Українського репортера”

Сообщение Експрезидент Федерації велоспорту Башенко розповів, чи планує повернутися на посаду президента організації появились сначала на Український репортер.

Хтось з присутніх уболівальників зняв на відео, як суддівська колегія розпочала нагородження переможців чоловічої гонки у той час, коли змагання ще не закінчилися. Група велосипедистів врізалася у гурт людей. Спочатку чути чиїсь захоплені вигуки : «Браво! Браво, чоловіки», а потім – схвильовані: «Швидку! Швидку!».

Офіційні інстанції поки що не повідомляють про кількість постраждалих, але, як зазначають очевидці, на жаль, є травмовані. Відповідно до правил, в зонах старту-фінішу спортсменів повинні були бути встановлені відповідні бар’єри, огородження для безпеки життя і здоров’я спортсменів, глядачів.

Як відомо, Міжнародний союз велосипедистів встановив, що під час змагань зона довжиною мінімум 300 метрів до фінішу і 100 метрів після фінішної межі повинна бути обмежена бар’єрами. У цій зоні можуть знаходитися тільки представники організаторів перегонів, гонщики, медперсонал, менеджери команд і акредитовані представники ЗМІ. Судячи з цього аматорського відео, обмежувальних бар’єрів не бачимо.

Чи відомо міністру молоді та спорту України Вадимові Гутцайту та керівним функціонерам відомства про цю ситуацію? Які заходи вживає міністерство для того, щоб не порушувалися правила, аби спортсмени та уболівальники перебували в безпеці під час велосипедних перегонів?

Чемпіонат України з велоспорту на Львівщині проходив під патронам Мінмолоді та спорту, Федерації велоспорту України, Управління молоді та спорту Львівської облдержадміністрації, Львівської обласної федерації велоспорту.

Відео з відкритих джерел.

Фото на головній сторінці: прес-служба Нацгвардії

Сообщение Чемпіонат України з велоспорту: група спортсменів врізалася у гурт людей (+відео) появились сначала на Український репортер.