Дипломат, керівник Центру досліджень росії, екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко розповів Главреду, що змінила зустріч Трампа і Зеленського у Вашингтоні, які карти, здатні змінити хід війни, з’явилися у Зеленського, чи змусять Україну поступитися територіями, чому вже за кілька місяців війна може бути заморожена, які гарантії безпеки отримає наша країна, а також чому путіна з’їдять свої ж, а росія розвалиться.

Перед зустріччю Зеленського, Трампа та європейських лідерів у Вашингтоні  у всіх нас були насторожені очікування: чи не повториться така сама ситуація, що й наприкінці лютого цього року, коли в Овальному кабінеті вибухнув скандал. На щастя, і тональність, і атмосфера, і підсумки цієї зустрічі дають підстави для оптимізму щодо підтримки української позиції, причому не лише європейськими партнерами України, але й США.

Якщо порівняти зустрічі Трампа і Зеленського в лютому і серпні, то еволюція Трампа стає дуже і дуже помітною. Якщо в лютому він розповідав про якісь карти, яких немає в руках Зеленського, про те, що росія дуже велика і її неможливо перемогти, то тепер він став більш обережним і розуміє неможливість вирішити такі проблеми нахрапом та необхідність урахування при цьому інтересів не лише України, але й європейських країн, бо від європейської безпеки певною мірою залежить і безпека США.

Трамп еволюціонував за останні місяці, став більш обережним і почав розуміти необхідність урахування інтересів України та Європи, зазначив Огризко

До заяв Трампа про неможливість повернення Криму і вступу України до НАТО варто ставитися спокійно, ба більше, я би просто пропустив їх повз вуха. Людина має право на власну думку. Нехай собі Трамп вважає на здоров’я, що Україна не буде в НАТО. Адже мине час, і те, що вважалося неможливим, стане можливим.

Мене значно більше цікавлять ті практичні питання, про які йшлося на цій зустрічі у Вашингтоні. Передусім вперше у практичній площині заговорили про гарантії безпеки для України. Восени минулого року Зеленський презентував свій План перемоги, де питання про гарантії було центральним. Але тоді на нього подивилися так, наче Зеленський впав із дуба чи прилетів з Марса, і сказали, що жодних гарантій бути не може. І тема гарантій безпеки зникла з порядку денного. Аж раптом за пару днів до зустрічі у Вашингтоні це питання знову постало. Чому? Тому що адміністрація Трампа зрозуміла, що без гарантій безпеки розмови про мир – це просто політична фантазія, бо мир без гарантій неможливий. Та й ні Європа, ні Україна не приймуть такого підходу, тому що гарантії росії, написані на папірці і нічим не підкріплені, є просто нікчемним і нічого не вартим папірцем. Ми вже мали такі папірці у вигляді Будапештського меморандуму, двостороннього договору України та росії про непорушність кордонів від 1997 року та Мінських угод – нам більше прикладів не потрібно.

Тому перехід до практичного наповнення цих гарантій є дуже серйозним позитивним зрушенням. Зауважте, Трамп призначив Рубіо, який зараз виконує функцію державного секретаря та секретаря Ради національної безпеки США, координатором підготовки цих гарантій. А це означає, що всі пропозиції, які будуть передані, координуватимуться Сполученими Штатами Америки. Трамп не сказав, що американські війська з’являться на території України, але першим пунктом структури цих гарантій є саме присутність військ членів НАТО на українській території. Можливо, США забезпечать оборону українського неба, можливі різні варіанти, але це важливий елемент гарантій, бо це означає, що будь-яка ракета, яка летітиме в бік України, буде збита американськими засобами протиповітряної оборони.

Якщо озвучені ідеї підуть у роботу (а начебто так і буде, бо йдеться про найближчі 15 днів, які стануть вирішальними для України в контексті безпеки), все це перетвориться на конкретну програма дій. Якщо все це буде узгоджено і підтверджено, путін може розповідати, чи то він за, чи то він проти, але його це не буде стосуватися.

Також в рамках цієї зустрічі була низка інших важливих моментів. Найголовніший із них – це консолідація Європи. Присутність у Вашингтоні Урсули фон дер Ляйен як представниці Євросоюзу і Рютте як представника НАТО, а також лідерів ключових європейських країн – це важливо. Це справжня коаліція країн, які чітко показують, що всі російські забаганки Путін може залишити собі.

Мене вразило, що “уставшая лошадь”, яка продовжує виконувати функції начебто міністра закордонних справ, проіржала, що росія ніколи не хотіла ні Криму, ні Донбасу, ні “Новоросії”, а лише прагнула захистити права “русских” в Україні. Це якийсь фантастичний кульбіт! Не знаю, наскільки потрібно бути безпринципним, щоб спочатку говорити про “першопричини української кризи”, а тепер запевняти, що нічого подібного у них навіть у думках не було, і це просто була допомога російськомовним, щоб вони могли говорити російською.

Зараз відбуваються дуже важливі процеси. Можливо, Трамп говорить усе те, що він виголошує, щоби заспокоїти путіна, який дуже хвилюється через те, що відбувається в політичній і військовій площинах. Попри всі просування російських окупаційних військ на сто метрів за тиждень з’явилася вкрай обнадійлива інформація про те, що в України з’являються серйозні засоби впливу на глибокий тил росії. Йдеться про ракету “Фламінго”, яка летить на 3 тисячі кілометрів і має бойову частину вагою 1-1,5 тонни.

Якщо буде запущено серійне виробництво “Фламінго”, і ця ракета почне застосовуватися, то за пару місяців від російської оборонки залишаться тільки рога і копита та спогади, що ця оборонка колись була. А якщо росіяни воюватимуть лопатами та граблями, далеко вони не просунуться.

Відтак, ця заява Лаврова сигналізує про серйозну зміну в підходах путіна і його злочинної зграї – тепер там замислилися: мабуть, треба закінчувати. І тепер головною метою для Путіна буде намагання зберегти те, чого в нього немає, тобто обличчя.

Поки що ми не знаємо, яким саме практичним змістом будуть наповнені гарантії безпеки для України, що вони собою являтимуть. Тому виникає питання, чи не може під прикриттям цих гарантій готуватися певна пастка для нас у вигляді чергового “Мінська” або Будапештського меморандуму? Адже навіть путін чомусь погодився з тим, що Україні необхідно надати гарантії безпеки. В чому тут підступ і хитрість кремля?

путін хоче, щоб гарантії безпеки Україні в тому числі надали росія і Китай. Але нехай забуде про це раз і назавжди, бо нам їхні гарантії абсолютно не потрібні. Адже той, хто надає гарантії, може перевіряти, спостерігати, втручатися у справи, тобто брати участь у тому, що відбувається. Нам цей варіант треба відрізати одразу. Ні росія, ні Китай – ніхто, крім західних країн, навіть на гарматний постріл не повинен бути допущений до списку гарантів. росія і Китай уже були нашими гарантами, і ми бачили, чим це закінчилося. Досить.

Тепер щодо того, що може ховатися в гарантіях безпеки. Зараз без України та європейців неможливо протягнути рішення, які будуть неприйнятними і невигідними для нас. Зрештою, ми самі беремо участь у підготовці цих гарантій і маємо право ветувати те, що нас не влаштовує. Ми можемо вимагати не загальних положень, а конкретних прописаних дій. Наприклад, що в разі нападу росії буде робити британський контингент, який перебуватиме на відстані 100 км від лінії розмежування? Палити цигарки, дивиться на небо, читати The Sunday Times чи автоматично включиться в боротьбу, висунеться вперед і братиме участь у бойових діях? Це і буде конкретика. Або інший приклад: що в цей момент робитимуть сили, які закривають українське небо? Сидітимуть без діла в літаках чи здіймуться в повітря і почнуть атакувати агресора з неба? Тобто це цілий комплекс заходів, яких, до речі, немає у 5 статті Вашингтонського договору.

На думку Огризка, тепер головною метою для путіна буде намагання зберегти те, чого в нього немає, тобто обличчя
До речі, саме тому наші європейські партнери з країн НАТО в непублічних розмовах часто зізнаються, що вони бояться, бо не розуміють, що записано в 5 статті. Адже якщо її почитати, то виходить, що навіть дві цистерни з дизелем від членів НАТО будуть вважатися допомогою. Тому для багатьох ця тема є дуже актуальною. Свого часу я пропонував, щоб наші європейські партнери поставили питання про розробку розуміння 5 статті Вашингтонського договору, тобто щоб група аналітиків із військової сфери, розвідки та дипломатії зібралася й розробила параметри, що насправді означає 5 стаття.

Якщо, не доведи Господи, в гарантіях безпеки Україні знову будуть загальні речі типу “за все хорошее, против всего плохого” й не буде визначення, що означає “все плохое”, з такими гарантіями ми далеко не заїдемо.

Якщо відштовхуватися від того, що ми почули під час саміту на Алясці (маю на увазі вимоги путіна вивести українські війська з Донбасу і визнати суверенітет росії над Кримом), а також досить обтічні фрази, які пролунали у Вашингтоні про території, який ми можемо робити висновок – чи будуть Україну змушувати до територіальних поступок росії? До яких саме? Чи вдалося Зеленському, який показував Трампу карту України, пояснити, де саме має проходити російсько-український кордон?

Кордон, яким був, таким і залишається. Ми за жодних обставин не можемо і не будемо визнавати окуповані території російськими. Це не в прерогативі ні Зеленського, ні парламенту, ні уряду, ні всіх разом узятих. Це питання в прерогативі українського народу, який тільки на референдумі може сказати, що він відмовляється від якихось територій.

Цього разу Зеленський приїхав до Трампа не тільки з географічною картою, але й з картами в руках. Перша карта – нова українська ракета “Фламінго” (дай Боже, щоб вона літала точно, швидко, і щоб таких ракет було у нас багато). Друга карта – це єдина позиція Євросоюзу та лідерів цього союзу, а також присутність на зустрічі Рютте. Тож цього разу під час зустрічі у Вашингтоні карт у Трампа було менше, ніж у Зеленського. І ці дві карти ключові: вони зараз можуть і повинні змінити хід війни, причому не на користь росії.

Розуміючи це, Трамп, вибачте, “зіскочив із теми” і тепер говорить, що його мета – посадити Зеленського та путіна за стіл переговорів, бо він не може домовлятися за них, і якщо Зеленський і путін домовляться, далі відбудеться тристороння зустріч із Трампом. На щастя, Мерц і Макрон тут одразу зауважили, що без них таких перемовин не може бути, бо йдеться про європейську безпеку. Тому буде не тристороння, в чотиристороння або багатостороння зустріч, тому що не можна говорити про Європу без Європи. Все правильно. І Трамп одразу починає відтанцьовувати назад, говорячи, що було б чудово швидко все вирішити, але якщо не складеться, то що він тут може зробити.

Саме тому Зеленський так легко погоджується на двосторонню зустріч із путіним. До речі, зараз виглядає так, начебто цю зустріч запропонував путін, та насправді це була ініціатива Зеленського – він ще в Стамбулі заявив про свою готовність до участі у двосторонній зустрічі з путіним.

Путін у цій ситуації почуватиметься дуже погано. Ще пару днів тому російська пропаганда трубила на весь світ, що відбулася зустріч двох наддержав, що Трамп і путін поділять світ і розкажуть усім, як треба жити. А тепер Трамп каже, щоб росія спускалася на землю зі своїх фантазій, на рівень практичної дипломатії, і говорила з Україною на рівних. росія тут – не той, хто диктує, в той, хто обговорюватиме і думатиме про пошук компромісу.

Також багато залежить від того, де відбудеться ця зустріч. Зараз обговорюється Швейцарія як найбільш оптимальний варіант. Тим більше, швейцарський уряд заявляє, що він дозволить приїхати військовому злочинцю на свою територію і не буде його заарештувати. Хоча, як на мене, найкращим місцем для зустрічі Зеленського і путіна була б Гаага, де військовий злочинець путін перебував там, де має перебувати, тобто за ґратами. Так колись і буде. Не будемо забігати наперед, але путін сяде за ґрати.

Тож якщо путін ризикне, їхня зустріч із Зеленським відбудеться. Що буде її підсумком? путін і Зеленський певний час пробудуть в одній кімнаті, а потім вийдуть і розкажуть, що інша сторона є неадекватною та не хоче йти на компроміси. Відтак підсумки цієї зустрічі можна спрогнозувати прямо зараз.

Після цього Трамп скаже, що умиває руки, бо він уже зупинив шість воєн – цього достатньо, щоб його номінували на Нобелівську премію миру. Нам він скаже робити далі що захочемо, але додасть, що США більше продавати зброю Україні не будуть, а продаватимуть її НАТО, і що Альянс робитиме з цією зброєю – це його справа. Та насправді нам, Україні, більше нічого від Штатів не треба, хіба що ще розвідувальні дані.

Під час потенційної розмови Зеленського з путіним, путін буде говорити, що хоче це, це і це. На що Зеленський йому скаже, що це, це і це – українське, тому Путін зі своїми “хотелками” може їхати назад.

На думку Огризка, Зеленський не може навіть пообіцяти територіальні поступки росії, бо це має вирішувати український народ на референдумі.

Це – процес: спочатку треба закінчити війну, адже тільки в мирний час можливий референдум, де українці можуть ухвалити відповідне рішення. Відтак, першим кроком у будь-якому випадку має бути завершення бойових дій, потім скасування воєнного стану, але при цьому потрібні гарантії, що путін не нападе. Поки ми організуємо оборону, запросимо наших західних партнерів, наситимо все, що потрібно, відповідними збройними силами, мине не один день. Лише після цього ми зможемо говорити про те, що президент може винести питання на всеукраїнський референдум. Від моменту оголошення референдуму до його проведення пройде півроку, а це вже щонайменше 9-10 місяців. То про що ми говоримо? Які швидкі угоди?

Та найголовніше – інше. Хіба ми, українці, напишемо в бюлетені, що погоджуємося віддати свою територію росії? Переконаний, що 99,9% українців напише “ні”. Тож усе це настільки фантастичні сценарії, що про них говорити просто не доводиться.

Найбільш реалістичний варіант полягає в заморожуванні війни на нинішній лінії розмежування, після чого кожна сторона триматиме за спиною ножа, який вона в майбутньому захоче встромити в тіло противника. На жаль, така цинічна історія. Подивіться на Азербайджан, який тримав “ніж за спиною” 35 років, а потім встромив у тіло противника та зрештою відновив свою територіальну цілісність. Але в нас усе буде набагато швидше, оскільки у путіна немає 35 років, по-перше, його власного життя, а, по-друге, його режим стільки не проживе. Щойно путін ослабне, його з’їдять свої ж, а потім режим швидко розвалиться, а з ним і все, що поки що називається “російською федерацією”.

Якщо зараз путін усіма силами буде відмовлятися від припинення вогню, якщо у нас з’являться нові потужні засоби ураження, і якщо упродовж найближчих місяців ми зможемо поламати російську військову та енергетичну інфраструктуру, то у путіна вже за кілька місяців не буде можливості вести війну. При цьому він знатиме, що ми не скорочуємо чисельність своєї армії, а, навпаки, зміцнюємо її разом з американськими та європейськими партнерами. Адже Зеленський у Вашингтоні зробив дуже грамотний тактичний хід, коли сказав Трампу: “Ти хочеш заробляти? Ось тобі пакет на 100 мільярдів доларів. Давай, ми готові купувати за європейські гроші твою зброю”.

Звичайно, було б вищим пілотажем, якби ці 100 мільярдів були не європейськими, а замороженими російськими активами, які зараз перебувають у європейців. Тож нам важливо переконати європейців не витрачати їхні власні гроші, які будуть корисними для їхніх внутрішніх потреб, а згадати, що в їхніх банках лежить купа російських грошей, тому краще знайти 1001 юридичну підставу, щоб усе це було конфісковано в росії і передано американцям в обмін на ту зброю, яка потрібна Україні. От і все.

Такі процеси показали би путіну, що він один. Ну, добре, з Китаєм. А коли путін один проти всього цивілізованого світу, навіть при тому, що США наче й підтримують його, але все одно стають на бік цивілізованих країн, шансів на продовження війни у нього. А якщо так, то у нас з’являються зовсім інші можливості для переговорів і примусу росії до того, що нам потрібно. Адже якщо зараз ми вийдемо на стратегічний паритет з росією у питаннях озброєння, нам навіть ядерна зброя не буде потрібна, бо конвенційною зброєю ми зможемо знищити все, що треба. Тактична ядерна зброя – це дуже страшно, але якщо в одну точку летить 5-10 “Фламінго”, то за потужністю вибуху вони мало чим будуть відрізнятися від застосування тактичної ядерної зброї.

Тому зараз ми підійшли до дуже важливого моменту, коли перелам у війни може мати дуже швидкі наслідки. І тому у путіна навіть без ножа за нашою спиною може з’явитися розуміння, що краще відповзти назад, відновити зруйноване і заплатити контрибуцію, ніж побачити на власні очі, як його режим паде під його ж ногами.

Якщо на шальках терезів будуть два варіанти – або відповзти назад, пояснивши через пропаганду рабам, що росія домоглася всього, чого хотіла, і перемогла, щоб у такий спосіб зберегти себе й режим на певний час, або вперто йти вперед, спостерігаючи за крахом власного режиму, коли сам путін під цими уламками загине, то навіть такі божевільні, як путін, у секунду просвітлення зрозуміють, який вибір зробити. Або оточення делікатно, але твердо скаже путіну, що якщо він хоче бути самогубцем, це його проблеми, і він може стрибнути з високого поверху вниз головою, але вони не мають наміру гинути разом із ним.

Насправді є кілька варіантів. Але оточення путіна діятиме, якщо зрозуміє, що навколо росії стискається кільце, а водночас спостерігається “розквіт” російської економіки, через який невдовзі в росії запровадять картки на продукти першої необхідності, зокрема, на бензин. Як зазначають російські економісти, це прямий шлях до встановлення фіксованих цін, а це – “госплан СССР”, і ми знаємо, чим закінчив СРСР. А все, що відбувається в росії і з росією зараз, цілком можна порівнювати з тим, що відбувалося з СРСР перед розвалом.

Сообщение Думка експерта: в України з’явилися два козирі, здатні змінити хід війни появились сначала на Український репортер.

Про це пише Sky News.

«володимир путін — майстер переговорів, який займається цим десятиліттями. Він розповість про всі деталі, історію та юридичні аргументи. І він знатиме, що його опонент — ні. Його стратегія полягатиме в тому, щоб використати це», — пише видання.

Саме тому під час переговорів «фюреру» кремля «доведеться створити враження, що він йде на поступки». Адже Трамп не може втратити тут обличчя, а навпаки — йому має бути що показати з цього саміту.

«Цим „чимось“ може бути обіцянка зустрічі з Володимиром Зеленським, про шанси на яку Трамп говорив. Я підозрюю, що це буде невиразна обіцянка з певними умовами. Щось таке, що Білий дім може називати прогресом, але це може виявитися недосяжним», — пише автор Айвор Беннетт.

Він вважає, що президент путін спробує зіграти на прагненні Трампа до швидкого вирішення війни та його бажанні приписати собі це досягнення. Зокрема, саме тому путін підбадьорював очільника Білого дому напередодні зустрічі, хвалячи «енергійні та щирі» зусилля Трампа щодо пошуку миру.

Не виключено, що путін «спробує апелювати до транзакційної природи Трампа», пише Sky News. Зокрема, може йтися про угоди щодо рідкісноземельних ресурсів та спільні проєкти в Арктиці. Саме тому до складу російської делегації входять міністр фінансів Антон Сілуанов та інвестиційний посланець кремля Кирило Дмитрієв.

Окрім того, у складі делегації рф є міністр оборони Андрій Бєлоусов, а це може свідчити про серйозність намірів путіна запропонувати угоду про контроль над ядерними озброєннями.

«Завдання путіна полягає в тому, щоб Трамп відчув себе головним. Для колишнього агента КДБ це може бути не надто складно», — констатує автор британського видання.

Нагадаємо, The New York Times пише про те, що реальна мета путіна на саміті з Трампом — не мирна угода. Перш за все «фюрер» прагне заручитися підтримкою президента США для просування російських пропозицій. Російський диктатор хоче заспокоїти обурення американської адміністрації через зволікання кремля з припиненням вогню.

Натомість держсекретар США Марко Рубіо запевняє, що Трамп таки сподівається домовитись про припинення бойових дій в Україні. Це буде кроком до подальших переговорів щодо мирної угоди.

Сообщение путін знає слабкі сторони Трампа і спробує їх використати появились сначала на Український репортер.

Про це йдеться у щорічному звіті World Happiness Report, пише CNN.

Всього у рейтингу щастя 147 країн. Наша держава отримала 4,68 бала з 10 можливих.

Минулого року Україна розташовувалася на 105 місці. “Найщасливішим” роком для українців був 2012-й (87 місце), а 2017-й побив антирекорд (138 місце).

До топ-20 країн за рівнем щастя увійшли:

Фінляндія – 7,736 бала;
Данія – 7,521 бала;
Ісландія – 7,515 бала;
Швеція – 7,345 бала;
Нідерланди – 7,306 бала;
Коста-Рика – 7,274 бала;
Норвегія – 7,262 бала;
Ізраїль – 7,234 бала;
Люксембург – 7,122 бала;
Мексика – 6,979 бала;
Австралія – 6,974 бала;
Нова Зеландія – 6,952 бала;
Швейцарія – 6,935 бала;
Бельгія – 6,910 бала;
Ірландія – 6,889 бала;
Литва – 6,829 бала;
Австрія – 6,810 бала;
Канада – 6,803 бала;
Словенія – 6,792 бала;
Чехія – 6,775 бала.

США вже другий рік поспіль не потрапляють до 20 найщасливіших країн – вони посіли 24 місце.

Найнижче у рейтингу опинився Афганістан (1,364 бала). Перед ним розташовувалися Сьєрра-Леоне (2,998 бала), Ліван (3,188 бала), Малаві (3,260 бала) та Зімбабве (3,396 бала).

Звіт World Happiness Report ґрунтується на даних глобального опитування людей у 147 країнах світу. Країни ранжуються за рівнем щастя на основі їхніх середніх оцінок життя за три попередні роки – цьогоріч йдеться про період з 2022 по 2024 роки.

Звіт враховує ВВП на душу населення, соціальну підтримку, тривалість здорового життя, а також рівні свободи, щедрості та корупції.

Доповідь про щастя також виявила, що:

незнайомці добріші, ніж ми вважаємо – у ході експерименту із втраченими гаманцями виявилося, що рівень повернення їх власникам був майже вдвічі вищим, ніж прогнозували люди;

зниження рівня щастя та соціальної довіри у США та деяких частинах Європи відбувається через політичну поляризацію;

розмір домогосподарства тісно пов’язаний зі щастям – у Європі та Мексиці найщасливішими були родини з 4-5 людей.

Нагадаємо, у 2023 році Україна посіла 92 місце у рейтингу найщасливіших країн. У 2022 році в нашій країні різко зросла доброзичливість людей.

Сообщение Україна посіла 111-те місце у світовому рейтингу щастя появились сначала на Український репортер.

– Як конкуренція впливає на розвиток бізнесу в сучасних умовах? Чи є вона рушійною силою для інновацій?

– Якщо бізнес розуміє конкуренцію як демпінг, тобто грає в гру «хто дасть найнижчу ціну та менше за всіх заробить» – про які інновації та розвиток, вихід на нові ринки, модернізацію, створення нових продуктів, оновлення матеріально-технічної бази, запрошення до співпраці топових спеціалістів може йти мова?

Та на жаль, більшість українських підприємців в будь-якій ніші саме низьку ціну вважають своєю найбільшою конкурентною перевагою. Демпінг – це дорога в нікуди. Це вбивство бізнесу.

Чому це так? Якщо ви продаєте дешевше конкурентів, ви не тільки не зможете розвиватися, ви приречені працювати завжди з економ-сегментом, з так званими клієнтами ціни. Але вони не будуть вам «зберігати вірність», й як тільки хтось дасть на 3 копійки дешевше, ніж ви, вас покинуть і підуть туди.

Ціна – не єдиний показник, чому споживач обирає ту чи іншу компанію чи продукт. З людьми треба вибудовувати стосунки цінностями, якістю, сервісом, асортиментом, підходом, правильними маркетинговими активностями та майданчиками для піару. А також транслювати їм цінності, які співзвучні вашій цільовій аудиторії.

Ось тоді вам не треба буде конкурувати ціною, і тоді у вас будуть ресурси для того, щоб модернізувати свій бізнес. Й буде можливість для впровадження інновацій.

– Які основні переваги конкуренції для бізнесу, а які негативні наслідки вона може викликати?

– Почнемо з негативних наслідків. Найбільший ризик для бізнесу – це відсутність навички у підприємців й менеджерів з продажів правильно відпрацьовувати заперечення клієнтів щодо конкурентів.

Найпоширеніші фрази клієнтів – це: «А в конкурентів дешевше, ближче, швидше, вони більш приязні, працюють за постоплатою та в них є можливість розтермінування, чого у вас нема». Ці заперечення здаються непереборними, й є найпоширенішим запитом від компаній під час навчань та тренінгів з продажів, які я проводжу.

– І як це заперечення можна подолати?

– Ніколи не сварити конкурентів! Навіть якщо вони поводяться непорядно стосовно вас й ви маєте всі причини так про них говорити.

Негативна та емоційна оцінка конкурентів миттєво руйнує вашу репутацію. Таким чином ви доводите співрозмовнику, що вони – сильні гравці й ви на них дууже зважаєте.

Окрім того, якщо ви постійно згадуєте назви компаній-конкурентів у розмовах, клієнт може зацікавитися саме ними. Наприклад, ви говорите: компанія «АВC» не надійна, непорядна, й така, й сяка, –клієнт запам’ятовує саме цю назву, а не вашу. Це ще більше шкодить вашим продажам.

Під час одного інтерв’ю мене попросили прокоментувати діяльність одного відомого, але скомпрометованого суспільного діяча, який зараз став інфобізнесменом й продає свої курси. Я відповіла: «Навіщо ви зараз згадали його ім’я? Більшість глядачів навіть не знала про ці курси, а тепер вони побіжать гуглити та купувати». Згадка про нього в медійному просторі (а він нам конкурент, хоч й непрямий, ми з ним конкуруємо за увагу споживачів) навіть у негативному контексті, стає для нього рекламою.

– А можете навести позитивні наслідки конкуренції?

– Зараз хочу виділити їх три:
1.Коли ви отримуєте заперечення про конкурентів, це насправді хороша новина. Це означає, що клієнт ще у них не купив! Якщо він уже працює з конкурентом, навіщо йому дзвонити вам і цікавитися вашими пропозиціями? Отже, заперечення про конкурентів показує, що клієнт шукає щось краще. Це ваш шанс закрити угоду.

2.Клієнт, який порівнює вас із конкурентами, вже розбирається у вашому продукті. Його не потрібно вчити з нуля. Це економить ваш час і дозволяє швидше підвести його до покупки.

3.Конкуренція стимулює вас удосконалювати свої послуги, продукти та комунікацію. Якщо ви вмієте професійно відпрацьовувати заперечення, вам жодна конкуренція не страшна.

– Як ви оцінюєте важливість аналізу конкурентів для побудови успішної бізнес-стратегії?

– Наші підприємці настільки зайняті операційними питаннями й вдосконаленням продукту, що часто забувають про базові речі – провести аналіз конкурентів. Але саме цей аналіз дозволяє зрозуміти, на чому будувати рекламну стратегію, які аспекти продукту потрібно змінити чи покращити, щоб зробити його конкурентоспроможним.

Це найкращий спосіб уникнути помилок інших, знайти їхні слабкі місця й використати це для власного зростання.

– Чому підприємці уникають аналізу конкурентів, якщо він настільки важливий?

– Їм це здається складним – оці таблиці, звіти, розбори займають багато часу й ресурсів. Але я, як бізнес-тренер і практик – пропоную максимально простий і ефективний спосіб, який одразу дає результат.

А саме:

1. Перегляньте відгуки на Google.

Знайдіть основних конкурентів у вашій ніші – найпомітніших гравців ринку. Перегляньте відгуки, які клієнти залишають про них.
• Що людям подобається? Це їхні конкурентні переваги. Наприклад: швидке обслуговування, якість продукту, зручна локація тощо.
• Що людям не подобається? Тут описані слабкі сторони, наприклад: неуважний персонал, зависока ціна, довгий час доставки.

2. Використовуйте отриману інформацію.

• Візьміть на озброєння сильні сторони конкурентів і вдоскональте їх у своїй пропозиції.
• Покажіть у своїй маркетинговій стратегії, що у вас немає недоліків, які є в конкурентів. Якщо клієнтів у конкурентів дратує, що адміністратор відповідає довго, наголосіть у своїй рекламі на швидкому обслуговуванні. Якщо скаржаться на відсутність парковки чи складну логістику, зробіть акцент на тому, що у вас є парковка та зручний доїзд з будь-якого району міста.

– Дійсно, дуже проста порада. А чому цей метод мало хто використовує?
– Наші підприємці та менеджери часто настільки занурені в свій бізнес, що не помічають очевидних речей. Вони вважають, що переваги їхнього продукту і так зрозумілі для клієнтів. Але це не так! Якщо ви не висвітлюєте свої сильні сторони, не доносити їх на всіх ваших ресурсах й по кілька разів, клієнт може їх навіть не помітити.

Іноді найпростіші, але правильні дії дають потрібний результат.

– Чи варто тим, хто хоче започаткувати нову справу, йти в нішу, де є велика конкуренція? Чи краще зайнятися чимось таким, де конкурентів мало або взагалі нема, швидко стартанути і зняти всі вершки?

– Коли ви тільки на старті своєї справи і вам здається, що ви придумали щось таке, чого ніхто не робить, це величезна помилка, яка вбиває більшу левову частину стартапів. Продукт, не знайомий й не зрозумілий людям потребуватиме від вас вкладення величезної кількості енергії, часу та грошей. Які не завжди є у великих компаній, а в маленьких й поготів.

Йдіть туди, де вже є конкуренція. Це означає, що в цій ніші є гроші, що ринок знайомий з продуктом. Не треба людям пояснювати, для чого це їм взагалі треба. Вони в курсі. Треба з ними просто правильно комунікувати й доносити, чому купити треба саме зараз і саме у вас. Якщо люди це купують, значить ринок обов’язково витримає ще одного гравця – вас. Але в жодному разі не починайте свій шлях з демпінгу. Краще уважно вивчайте конкурентів та вибудовуйте стосунки довіри з клієнтами. Розвивайте свою присутність у всіх медіа та створюйте позитивну репутацію. І саме в такій ніші у вас якнайшвидше з’являться прихильники, а ваш проєкт – комерційно успішним.

– Чи змінюється ставлення до конкуренції в бізнес-середовищі під час війни? Чи помітили ви зростання солідарності між підприємцями?

– У сучасних умовах, коли кількість платоспроможних клієнтів зменшується щодня, конкуренція за кожного споживача загострюється до максимуму. Йдеться не лише про боротьбу за гаманець клієнта, а й за його довіру, лояльність і прихильність до бренду. Війна кардинально змінила правила гри, додавши новий вимір конкуренції – репутаційну боротьбу.

Тепер компанії конкурують не лише якістю чи ціною, а й своїм ставленням до суспільних викликів. Бізнеси, які активно підтримують волонтерські ініціативи, допомагають армії чи постраждалим від війни, отримують значно більше лояльності від клієнтів. Натомість ті, хто мовчать чи публічно не висвітлюють свою участь у волонтерстві, ризикують втратити репутацію.

– Чи стала бізнес-спільнота більш солідарною?

– Коли кількість платоспроможних клієнтів стрімко зменшується, бізнеси намагаються вижити за будь-яку ціну, і зростання солідарності між прямими й навіть непрямими конкурентами не спостерігається. Скорше навпаки.

– А які маркери ви ще можете назвати, окрім активної публічної підтримки ЗСУ? Як іще клієнти обирають, з ким працювати?

– Це публічна позиція бізнесу – трансляція віри в Україну, її майбутнє, стійкість і готовність працювати далі, попри всі труднощі.

У часи війни люди шукають не лише товар чи послугу, а й моральну підтримку, впевненість, що життя продовжується. Бізнеси, які показують стійкість і рішучість, викликають довіру. Наприклад:
• Відновлення роботи після обстрілів, попри пошкодження.
• Запуск нових проєктів і найм персоналу навіть у складних умовах.
• Демонстрація віри в майбутнє через відкриття нових точок чи розширення асортименту.

Такі дії не лише надихають людей, а й мотивують їх підтримувати бізнес, який тримається і бореться. Люди голосують за таких підприємців своїми грошима, тому що вони бачать силу, рішучість і підтримку.

А от бізнеси, які публічно демонструють зневіру, жаліються чи заявляють, що все пропало, ми закриваємось, розганяють на своїх ресурсах «зраду» та «все пропало» ризикують втратити клієнтів. У важкі часи люди шукають тих, хто знає, що робити, коли цього не знає ніхто. Хто підтримує та надихає, а не демотивує.

Ось такі поради нам дала Людмила Калабуха – краща бізнес-тренерка України 2023 за версією UkrainianBusinessAwards,
почесна амбасадорка ООН з розвитку жіночого підприємництва, експертка з продажів державної програми Дія.Бізнес та письменниця (Кращі книги України 2017, 2020, 2023 та 2024, номінація на Шевченківську премію 2025).

Катерина ГУК

https://www.instagram.com/kalabukha.l/

Сообщение Як бізнеси змагаються за довіру та гаманець споживачів? Інсайти від бізнес-тренерки Людмили Калабухи появились сначала на Український репортер.

До української елітарної когорти належить і мій сьогоднішній візаві – видавець Марко Мельник.

Навіть коротка біографія цієї людини – більш ніж промовиста. Судіть самі.

Народився і зростав у Кривому Розі. Там і пройшов школу студентського самоврядування та здійснив перші кроки у підприємництві. Спробував заробітчанського хліба у Польщі та США. Під час Революції гідності став сотником самооборони Майдану, а 18 лютого 2014 року був поранений під час боїв з «Беркутом». З початком московитської агресії проти України – рушив на фронт добровольцем та отримав позивний «Вирій», а згодом став військовим журналістом. Заснував перший в Україні фронтовий часопис. Безпартійний.

Настільки багатогранна особистість, що через брак водіїв у підрозділі служив також водієм-парамедиком на військовому реанімобілі медичної служби. Брав участь у Широкинській наступальній операції.

2016 року після звільнення зі служби офіційно зареєстрував перше в Україні ветеранське видавництво – Видавництво Марка Мельника (markobook).З 2016 до 2020 року у Видавництві Марка Мельника побачили світ більше 100 книг загальним накладом понад 60 000 примірників. Основна тематика: мемуари, ідеологія, історія, дитячі патріотичні книжки, філософія, українська художня література, мотиваційна література.

2018 року став керівником видавничої референтури, а через два роки – віце-президентом Історичного клубу «Холодний Яр».

Коли московити рушили на Україну великою війною – Марко Мельник вступив добровольцем до 206-го батальйону Територіальної оборони ЗСУ міста Києва. Брав участь в обороні столиці та боях в Ірпені. Заснував медіа-проєкт «Україна мілітарна».Створив та координував міжнародну волонтерську групу Ukraine Direct Support, яка забезпечила воюючі підрозділи автомобілями, розвідувальними дронами, електронікою, спорядженням та медичними засобами на загальну суму понад 12 млн. грн. / 400 тис. доларів (станом на кінець 2022 року).

З 2023 року Марко Мельник відновив та активізує видавничу діяльність. То є людина, якій є що сказати всій Україні. Людина, яка і словом, і дією вже нині докладається до формування омріяної Української України. Втім, про все докладно розповідає він сам.

УКРАЇНСЬКОМУ ВІЙСЬКУ ПОТРІБНА ІДЕОЛОГІЯ ПЕРЕМОЖЦІВ

– Хотілося б розкрити тему ідеології у війську. Пане Марку, не раз доводилося чути від досвідчених людей, що в українському війську не вистачає людей-мотиваторів, ідеологічних наставників. Чому так відбувається, на Ваш погляд?

-Спершу окреслю проблему. Ми програємо савєцькому союзу в ідеології попри факт, що тієї країни не існує. В якому сенсі? У совєцькій армії були політруки. Вони шикували особовий склад військових підрозділів та пояснювали солдатам:
1. За що воюють?
2.Чому кожному воїну потрібна Перемога?
3. Які завдання є наразі (не просто відвоювати певну територію чи здійснити якусь кількість пострілів).

Воякам давали розуміння, що кожен з них – має значення, а всі разом – наближають Велику Перемогу. І люди готові були жертвувати собою заради перемоги.

Це вдавалося з різним ступенем ефективності. Але робота провадилася.

Що маємо в українському війську?

Існує така інституція як МПЗ – морально-психологічне забезпечення. Майже в будь-якому підрозділі є фахівці, офіцери, які займаються морально-психологічним забезпеченням.

Точому ж ми програємо ідеологічно?

Тому що робота зводиться до бюрократії.

Як минає день у офіцерів підрозділів морально-психологічного забезпечення?

Щодня зранку упродовж двох годин пишуть звіти про те, що мають зробити протягом дня. Потім – поїздки на наради. Другу частину дня витрачають на звіти про те, що зробили за день.

У вільний час – займаються СЗЧ (тими, хто самовільно залишили частину), службовими розслідуваннями, порушниками дисципліни: оформляють на кожного звіти, доповідні, проводять службові розслідування.

Тобто фахівці з МПЗ фізично не мають часу на те, щоб працювати над ідеологічною складовою українського війська та війни. Їм просто ніколи працювати з розумом і душею воїна.

Тому ідеологічною роботою займаються часто командири взводів, рот, бригад. І також капелани (там, де вони є). Але це зазвичай особиста ініціатива. А систематичної і систематизованої роботи немає.

Наразі в Генштабі організовується підрозділ, що займається морально-психологічним забезпеченням. У Міноборони також створюється новий відділ МПЗ, що має бути більш зорієнтований на психологічну підтримку й реабілітацію бійців. Але це – не ідеологія.

Ідеологія – це можливість доступу кожного військовослужбовця до інформації, яка дасть мотивацію та бажання воювати. Коли воїни розумітимуть, що кожен з них – важливий елемент у наближенні Перемоги. Коли віритимуть, що перебуваючи на фронті, захищають тих, хто в тилу, насамперед свої родини.

-У контексті нинішньої мобілізації були випадки, коли людей «ловили» на блок-постах та пакували в мікроавтобуси. Але це не додасть мотивації громадянам. Де ж вихід ?

– Справді є величезна різниця: людина, яку змусили щось робити (наразі служити Батьківщині, захищати її), і людина, яка сама йде у військо добровольцем або одразу погоджується на пропозицію вступити до якогось підрозділу. Коли є особисте рішення, то воїн у сотні разів ефективніший, ніж той, якого«заламали» і змусили.

Я таких зустрічав дуже часто. Минулого року їздив на Харківщину і Донеччину. В окопах сидів з чоловіками і запитував:
– Чи довго тут перебуваєте?
-Близько місяця, – кажуть.
– А мобілізували коли? – питаю.
-Пять тижнів тому.
– Навчання тривало тиждень?
– Та не було ніякого навчання: нам видали автомати, форму і – в окоп…
Такі воїни часом не вміють користуватися автоматами. Що вже казати про ідеологію…

-Аби у кожного воїна були підстави вважати себе важливим фактором наближення Перемоги, важливим елементом цієї війни, йому необхідна мотивація. Водночас потрібно вселяти надію на Перемогу в душі людей…

– А причини воювати проти московитіву нас прості. Вони відображені і в недавній нашій історії, і в трохи давнішій нашій історії. Це – наш досвід.

Мало хто знає серед військовослужбовців, що:

1. Ми вже звільняли Крим військовим шляхом від московитської окупації. Сто років тому. Постать Болбочана досі не в усіх на слуху, хоча це той, на кого ми рівняємось і ким пишаємося.

2. Мало хто знає, що ми, українці, двічі палили москву під орудою Сагайдачного. Цей факт теж досі не є для нас чимось очевидним і загальновідомим. Чомусь. Хоча вже десять років воюємо з московитами знову.

3. Мало хто знає, що ми спільно з поляками «ставили» свого царя в москві.

4.Мало хто знає, що Україна воювала з московією щонайменш 30 разів та у 18 війнах здобула перемогу.

5. Факт, що у 100% випадків, коли навколо України об’єднувалися міжнародні сили – Європа, США – ми здобували Перемогу.

Ці факти дають нам реальні документальні підстави вважати: у нас є істотний шанс перемогти московію.

А панічні настрої розвинуться самі: московія їх посіє і без нашої допомоги. Про те, що все пропало. Мовляв, звільнили Залужного – ми програємо. Або американці не проголосували за надання допомоги і ми програємо. Панічні настрої завжди будуть. Це те, проти чого маємо боротися. І ставити на противагу цій інформації наш історичний досвід.

НА УКРАЇНСЬКИХ ГЕНЕРАЛІВ МОЖЕ РІВНЯТИСЯ ВЕСЬ СВІТ

-Акцентуймо увагу на безпосередньому внеску Видавництва Марка Мельника у справу мотивації Українського Воїна. Адже Вам є що розповісти.

-Насправді ми, українці, маємо когорту досвідчених воїнів. Зараз я готую серію книжок, серію інтерв’ю з людьми, які служать з 2014 року та пройшли шлях від рядових до генералів або комбригів. То не «кабінетні» генерали, а ті, які отримували численні поранення, звільняли міста, часом навіть пережили полон. Українські генерали, на яких може рівнятися весь світ. Насамперед – наші співвітчизники. Ті ж американські військові сприймали б досвід бойових українських генералів як надзвичайно цінний. Україна зараз у плані військового досвіду – найбагатша у світі щонайменше за минулі 50 років.

Щодо конкретних кроків і практичної діяльності.

Я з побратимами запускаємо проєкт. Він уже по суті працює. Досягнуто домовленостей з Міністерством оборони, з Верховною Радою, з керівництвом Нацгвардії, з різними бригадами. Хочемо налагодити співпрацю з МЗС. Мета – систематично проводити ідеологічні тренінги – для особового складу різних підрозділів, щоб давати воїнам доступ до важливої інформації. Не лише у вигляді книг, що є моєю основною спеціалізацією (бо не всі читають книжки), а й у вигляді аудіокниг, ютуб-контенту, контенту соцмереж, електронних книжок.

Тому що нині знову почалася тенденція, яку ми спостерігали в 2014- 2018 році: чимало українських військових на дозвіллі почали використовувати московитський контент. «Камеді-клаби» різні. Їм потрібно доносити істину: все вороже стовідсотково містить пропагандивний елемент. Деструктивний. Ми воюємо не тільки з московитською армією, й з «рускім міром», щоб він не поширився на нас, на нашу територію, на наш мозок, на нашу свідомість. Московити це чудово розуміють. І тому ми поки що ідеологічне протистояння програємо. Але у нас є величезна перспектива виграти. Для цього треба, щоб державницька ідеологія стала державною політикою.

А доки державною політикою це не стало, я хочу бути першим, хто створить прецедент. Щоб ми могли з приватного сектору як активісти, волонтери, видавці, письменники, лідери думок системно поширювати переможну ідеологію. По-перше, на військові підрозділи. А по-друге, сподіваємося на співпрацю з МЗС, Кабміном і Верховною радою.

СВІТОВІ ТАК САМО ПОТРІБНІ ПІДСТАВИ ВІРИТИ В НАШУ ПЕРЕМОГУ

– Не секрет, що московія вкладає величезні кошти в інформаційні операції на теренах Європи і світу, поширюючи власні смисли й наративи. Україна має протистояти ворожій пропаганді в тому числі в царині ідеології…

– Авжеж. Ще один ідеологічний аспект пов’язаний з нашими партнерами – американцями, європейцями. Без зовнішньої підтримки наші шанси на Перемогу зменшуються. Не кажу, що їх немає. Але шанси перемогти, або, принаймні, зупинити московію, відбити у неї бажання воювати меншають.

Американцям так само потрібні підстави вірити в нашу Перемогу.

А що може бути кращою підставою вірити в перемогу України, як не наш історичний досвід?

Наші західні партнери мають отримати доступ до знань про Україну в контексті того, що ми 18 разів перемагали московію .

Усвідомити: коли ми, українці, об’єднували світові держави навколо себе в коаліцію , то у 100% випадків здобували перемогу.

Дізнатися про те, що звільнити Крим – це не наша безпідставна мрія, бо ми його вже звільняли військовим шляхом. Також зрозуміти, що у нас є чудовий досвід зміни політичної верхівки в москві.

І якщо ми нині кажемо, що розвалимо московію, поставимо інше керівництво, дезінтегруємо її, розіб’ємо на багато держав, то це не порожні слова, не мрії. Це те, в чому ми маємо досвід. Бо навіть у московитській імперії значну частину політичної еліти складали українці. Саме українці розвалили імперію зсередини. І савєцький саюз розвалили в тому числі українці. У нас є досвід дезінтеграції росії. Ми це здійснювали власними силами. І оце треба американцям та європейцям доносити.

То і є ідеологічна робота.

Тому я просуваю ідеологію Української Перемоги.

Зараз ми налагодили роботу з керівником департаменту міжнародної оборони і співпраці МЗС Генадієм Коваленком. Плануємо поширювати на 43 країни мотиваційний контент, який готуємо для українських військових. Перекладати англійською мовою книги, аудіокниги, ютуб-передачі, електронні книжки, контент для соцмереж. У перспективі – французькою, німецькою, польською.

Тобто будемо через відповідні структури посилювати ідеологічну роботу, спрямовану на світ. Тому що світу так само потрібні підстави вірити в нашу перемогу.

Більшість людей у світі мало знають про Україну. Загалом Україна зараз вважається осередком світового горя. Всі говорять про війну в Україні, наскільки ми бідні й нещасні, у нас забрали території, вбили людей, поруйнували інфраструктуру, окупували міста.

Говорити треба і про це.  Але важливо створювати баланс. Тож збалансовуємо цю інформацію фактами, що ми здатні здобути Перемогу, у нас є історичні приклади, коли ми це робили. І у нас є досвід повноцінних перемог над росією. Ця інформація конче потрібна.

Також неоціненним є досвід, який зараз здобувають українські військові. Їхні спогади про військові операції, їхній життєвий шлях, історія деокупації населених пунктів.

Війна має надзвичайну кількість цікавих, неймовірних, карколомних історій. І всі ці історії ми маємо, по-перше, зафіксувати, а по-друге – втілити у контент абсолютно різної форми – від книжок до ютуб-передач та тік-ток контенту. І зробити все це доступним не тільки для українського суспільства, а й для світової спільноти.

-Чому, на Вашу думку, ця робота не провадиться на державному рівні? Чому подібні ініціативи не стають державною політикою?

– Питання риторичні. Але я маю надію, що згода на співпрацю, яку я отримав від різних державних структур (оборонних, дипломатичних, владних) , не буде просто декларативною, а перетвориться з нашою допомогою і на нашому прикладі на державну політику.

Звісно, один колектив видавництва не може охопити весь світ і навіть все українське військо. Тому нам потрібні партнери, за допомогою яких ми могли би це масштабувати. Щоб книги виходили не накладами тисяча примірників, які я можу дозволити собі з особистих заощаджень надрукувати, а щоб були наклади 100 – 500 тисяч примірників. Про Українські Перемоги. Про звільнення Криму. Про історії наших бійців. Про долю наших командирів. Про деокупацію українських міст. Про досвід полону. Про історичний досвід перемог над москвою.

Оце все необхідно масштабувати. Електронний контент легше поширювати: там потрібна тільки реклама і просування. А друкувати книги – затратно. Хоча створення контенту теж доволі затратна річ.

Тому зараз я розраховую виключно на власні сили. Та у недалекому майбутньому хочу залучити людей, які допоможуть масштабувати проєкт до рівня держави і до рівня міжнародної політики. Буду наполягати на всіх майданчиках, у різних державних структурах, щоб українська ідеологія стала державною політикою. Бо поки що ідеологічна державна політика України полягає в тому, що нам треба вижити, не програти. Натомість потрібна ідеологія переможців.

Дивлюся на деяких людей з влади, які реально «запалені» українськими перспективами, і бачу , що у них немає можливості розкрити свій потенціал через те, що вони – держслужбовці. Чиновницький механізм тяжіє до бюрократії та формалізованих правил. І є протидія. Тому не хочу у владу зараз. Хочу показати владі приклад, щоб це стало прецедентом.

Також розумію, що маю можливості, амбіції і бачення, як зробити певні речі , які вплинуть не тільки на мене чи мій підрозділ, а на державницьку площину. Я – професійний економіст-менеджер, здатен організовувати процеси. І хочу, щоб був результат в масштабах країни. Насамперед у Збройних силах.

У перспективі – поширити вплив на всю Україну і на міжнародну політику. Бо, на мою думку, наша міжнародна політика – провальна: ми лише просимо, благаємо, апелюємо, що можемо не вижити. Нам потрібно демонструвати свій потенціал. Він у нас є.

В Україні й українцях сконцентрований такий потужний потенціал, що будь-яка країна світу може позаздрити. Але наше завдання перетворити цей потенціал на реальну перспективу. Наше майбутнє.

Коли ми візуалізуємо майбутнє, якого хочемо досягти, тоді у нас з’являється шанс його здобути. А коли ми впевнені що все пропало, то жодних шансів і не буде. Упадницькі настрої – це найгірше, що може бути. Будь-які заклики до зневіри й опускання рук сприймаю як вороже ІПСО.

Переможемо!

Розмову вела Ольга ДУБОВИК,

світлини з відкритих джерел

Сообщение Марко Мельник: “Я просуваю ідеологію української перемоги” появились сначала на Український репортер.

Про це повідомив міністр закордонних справа Дмитро Кулеба у соцмережі Х (Twitter)

“Жахи Голодомору мають служити чітким нагадуванням нинішнім і майбутнім поколінням про необхідність запобігання подібним звірствам і спробам використання їжі як зброї, яка є одним із ключових компонентів триваючої агресії Росії проти України”, – зазначив Кулеба.

За його словами, Голодомор привертає підвищену увагу в ООН, а кількість підписів різко зросла з часу попереднього такого документа у 2018 році.

“Українська дипломатія продовжуватиме працювати над відновленням історичної справедливості та вшануванням жертв Голодомору”, – зазначив міністр.

Нагадаємо: Європейський парламент визнав Голодомор, спричинений радянським режимом в Україні у 1932-1933 роках, геноцидом.

Резолюцію ухвалили 15 грудня.

“Депутати Європарламенту рішуче засуджують ці дії, що призвели до смерті мільйонів українців, і закликають всі країни та організації, які ще не зробили цього, наслідувати їхній приклад і визнати його геноцидом”, – йдеться у заяві.

У резолюції наголошується, що відбілювання та прославляння тоталітарного радянського режиму та відродження культу радянського диктатора  Сталіна призвело до того, що росія сьогодні є державою-спонсором тероризму.

Нагадаємо також окремі фрагменти із статті письменника Івана Забіяки на сайті “Український репортер”:

“Голод – страшне соціальне явище, спричинене багатьма факторами. Природними – також. Голодомор – ще страшніше соціальне явище, спричинене людським фактором. І в цьому найбільша суспільна трагедія. І ця трагедія полягає не лише в тому, що не було чого їсти, а в тому, що цю їжу в одних людей свідомо відбирали інші люди, точніше – нелюди.

Не дати людині води, не дати людині хліба – в українському суспільстві вважається гріхом. А відібрати в людини наявний у неї харч – злочин. Очевидно-що – найбільшого такого злочину проти людини у світі немає.

Під час насильного голодування людина деградує психологічно і морально, вона приречена на повільну смерть. Ім’я цьому злочину – ГЕНОЦИД.
Цей злочин, вчинений 90 років тому, ще й досі не покараний. І ця безкарність породжує інші злочини, інші методи геноциду: ХОЛОДОЦИД, ЕКОЦИД, СВІТЛОЦИД. У цьому нас переконують злочинні дії, які здійснює московщина на території України сьогодні…

Фото: село Андріївка. Київщина, 2022.

Світлина “Українського репортера”.

Сообщение Понад пів сотні держав в ООН підтримали Декларацію до 90-х роковин Голодомору появились сначала на Український репортер.

За підрахунками івентагенції, приблизно мільйон доларів могло коштувати одруження експрокурора Ростислава Ільницького і колишньої працівниці Держбюро розслідувань Роксолани Москви.

7-8 жовтня п’ятизірковий комплекс Emily Resort біля Львова відвідали багато гостей, зокрема депутати, правоохоронці та податківці, бізнесмени та юристи.

Про це повідомляє LVIV.MEDIA.

Ільницький – колишній прокурор. У Радехові 2019 року був заступником місцевого прокурора. Хотів стати головним прокурором Херсонщини. Працював прокурором прокуратури Печерського району Києва, але звільнився звідти кілька місяців тому.

Власниця цікавого прізвища Москва – експрацівниця відділу кадрів Територіального управління ДБР у Львові. Донька відомої у місті адвокатки Богдани Москви та родичка колишньої дружини ексочільника ДБР Романа Труби.

Роксолану Москву звільнили із бюро у березні 2022 року. Однак вона через суд вирішила повернутися на роботу. У вересні того ж року Восьмий апеляційний адміністративний суд поновив її на посаді та стягнув на її користь 231 тисячу гривень за вимушений прогул. Однак зараз ДБР оскаржує це рішення у Верховному суді.

У перший день весілля було близько трьохсот гостей, у другий – п’ятсот. Для них співали Олександр Пономарьов, Оля Полякова, «Дзвони сонця» і Дзідзьо.

На святкуванні були помічені:

депутати Львівської міської ради Юрій Ломага та Олексій Різник;
Василь Телиця — екскерівник управління з організованою злочинністю МВС України у Львівській області;
Святослав Мазурик — чоловік з таким ім’ям та прізвищем працював у прокуратурі, погорів на хабарі у 100 тисяч доларів;
Сергій Мальков — скандальний експодатківець (його матір фігурує в справі про крадіжку львівського комунального майна, так званої Афери століття, а чоловіка звільнили із ДФС «після розголосу історії з купівлею Maserati, щоправда, йому вдалося поновитися у структурі»).

Окрім того, на гулянні була донька Григорія Козловського Софія Максимець, відомі бізнесмени і кандидати в депутати: Олег Лакіш, який від ЄС спробував стати депутатом у Кам’янці-Бузькій та Роман Побурко, який намагався зайти у Львівську міську раду від “Варти”.

За даними видання, cеред кількох сотень гостей були бізнесмени, підприємці, юристи та адвокати та колишні правоохоронці.

Журналісти LVIV.MEDIA кілька разів намагалися зв’язатися із Ростиславом Ільницьким, аби розпитати його про весілля та скільки воно коштувало, також цікаво було почути, звідки у колишнього прокурора гроші на таке масштабне свято, але він не відповідав на дзвінки. Ми також спробували сконтактуватись із матір’ю молодої — відомою адвокатесою Богданою Москвою, можливо це батьки профінансували дітям розкішне весілля, однак вона також не відповіла на телефонні дзвінки. Через деякий час до журналістів зателефонував батько молодого Василь Ільницький і просив не публікувати розслідування, мовляв, він багато допомагає армії.

Сообщение Депутати, податківці, юристи… Хто був серед гостей помпезного весілля у Львові? появились сначала на Український репортер.

Таку думку висловив у дописі на Фейсбуку Олег Тягнибок, лідер ВО “Свобода”.

Аналізуючи нинішні американсько-московські переговори на платформі «Стратегічного діалогу з безпеки» в Женеві, Тягнибок пише: “Очевидно, що саме до цієї події Путін шантажував Захід, підтягуючи війська до українського кордону, а також – затіяв казахську спецоперацію. Що в нього на меті?

Це зрозуміло. Відбудувати імперію – совєцький союз і повернути НАТО до кордонів 1997 року, як московити ультимативно заявили США після останніх переговорів Байдена з Путіним. При чому це стосується не лише України, Грузії чи Молдови. Це стосується всього постсовєцького простору. У тому числі – виведення військ НАТО із країн Балтії. Путін показує, що домовлятися про що-небудь на території колишнього Союзу можна лише з ним. І те, що він не бажає хоча б ім’я своєї шістки Токаєва («агента Кємєла») запам’ятати – чергове тому підтвердження. Путін демонструє своє імперське самодурство навіть публічно”.

Олег Тягнибок називає причини, чому вдалася ця спецоперація Кремля у Казахстані.

“Токаєв – кадровий совєцький дипломат. Навчався у Московському інституті міжнародних відносин МЗС СССР. До розвалу московської імперії 20 років працював винятково на дипломатичних посадах. А 1992-го московське керівництво направило його в Казахстан, де він швидко злетів по кар‘єрній драбині. Така була тоді тактика КҐБ – запускати агентів у владу в колишніх республіках і вести до керівної посади.

А місяць тому в Москві знайшли елітну нерухомість Токаєва. І виявили зв’язки з ФСБ. Тому і не дивно, чому він так оперативно звернуся по «братню допомогу» до Московії, яка цього тільки і чекала. Бо сценарій таки писався у Кремлі. От вам і вся розкладка. Тепер українців мало би цікавити, скільки таких токаєвих є в українській владі. Очевидно, що багато.

Ще у часи Януковича московська агентура очолила всі силові підрозділи (усі міністри-силовики були громадянами Московії) і цілеспрямовано знищила не тільки армію, розвідку й контррозвідку, а весь напрямок протидії Кремлю. І після Революції Гідності ця агентура нікуди не ділася. Вона й далі у владі. Вона вихолостила закон про люстрацію, викинувши свободівські правки до цього закону.

І врешті саму «Свободу» очорненням і фальсифікаціями не пустила у постмайданний парламент саме із цих причин. А нині кремлівська агентура блокує свободівський закон про кримінальну відповідальність за колабораціонізм та встановлення обов’язкової перевірки для всього вищого керівництва держави на детекторі брехні на предмет можливої співпраці з московськими спецслужбами”

Читайте також:

• США і Росія завершили 8-годинні перемовини про “гарантії безпеки” в Женеві
• Казахстан: російські солдати кричали у гучномовці: “Освободите площадь, будем расстреливать”. Свідчення очевидця (+відео)

Сообщение Після подій у Казахстані українців мало би цікавити, скільки таких токаєвих є в українській владі – Олег Тягнибок появились сначала на Український репортер.

Річ у тому, що сьогодні Росія не є ключовим гравцем європейського енергетичного ринку. Але «Північний потік-2» може кардинально змінити як економічний, так і геополітичний розклад сил.

Частка «Газпрому» на газовому ринку Європи у 2020 році склала 32,2%. До речі, у 2019 році частка норвезького газу знизилася до 33% з 38% – це багаторічний мінімум, показують підрахунки Refinitiv. Тому якби норвезький Equinor та Алжир під час кризи скористалися ситуацією, вони б, напевно, збільшили свою частку та зменшили російську присутність завдяки постачанню додаткових обсягів газу.

Однак цього не відбулося.

Примітно, що п’ять країн ЄС на чолі з Францією та Іспанією закликали розслідувати стрибок цін на газ. Вони опублікували спільну заяву, запропонувавши Європейському союзу розробити набір інструментів для «негайного реагування на стрибок цін» та, головне, розслідувати його причини.

Своєю чергою, Росія вправно скористалася цією помилкою газотрейдерів, а також певними прогалинами в європейській судовій практиці.

Що запропонував Путін? Укладати довгострокові угоди. Росія пообіцяла постачати газ учетверо дешевше за гуртові ціни. І це – економічна пастка Кремля. Друга хитрість полягає у використанні прогалин в європейській правовій системі. Москва гратиме на двох моментах.

Перше: газогін може бути запущений навіть без сертифікації. Подібні випадки вже траплялися раніше. Наприклад, трубопроводи NEL і EGL 401 вводилися в експлуатацію до прийняття рішення про сертифікацію.

За інформацією Німецького федерального мережевого агентства (BNA), росіяни отримають лише 1 млн євро штрафу, якщо почнуть працювати без сертифіката. На тлі того, що Росія вже вклала у «Північний потік-2» приблизно десять мільярдів, така сума штрафу є смішною.

Друге: Росія погодилася на сертифікацію за німецьким законодавством, але винятково тієї ділянки газогону, яка проходить територією Німеччини, і 15 км у територіальних водах Балтійського моря.

На цьому тлі занепокоєння викликає позиція Німеччини, яка відстоює власні економічні інтереси та де-факто лобіює «Північний потік-2».

Називаймо речі своїми іменами: фактично Німеччина зіграла на боці Кремля. На мій погляд, невипадковою є й поява в Bild статті щодо заборони на постачання летальної зброї в Україну саме напередодні Саміту східного партнерства й зустрічі Володимира Зеленського з новообраним канцлером. Як на мене, Bild озвучила офіційну позицію Німеччини щодо її подальших планів стосовно України. Тобто вона стала: Україні не дадуть летальної зброї. Це – дуже показовий момент.

На мою думку, це питання мало б бути порушене Зеленським під час зустрічі. Зауважу, що публікація Bild розкриває низку підводних каменів, а позиція офіційного Берліна розглядається виключно з точки зору дотримання національних інтересів німецької держави.

З одного боку, закидаючи попередньому канцлерові Ангелі Меркель фактичну заборону на постачання зброї до України, з іншого боку Bild акцентує на тому, що власне як сама зброя, так і її застосування нібито суперечить домовленостям 2020 року. Відповідну домовленість у межах ТКГ передбачала, зокрема, заборона на ведення снайперського вогню і діяльність диверсійно-розвідувальних груп.

Ця стаття фактично підкреслила, що позиція Німеччини щодо України є незмінною у моменті ненадання летальної зброї. І головне – «Північного потоку-2». Попри зміну канцлера, позиція Німеччини у цих питаннях залишається суто прагматичною.

Нагадаю:

21 липня США та Німеччина оголосили, що офіційно домовилися про завершення будівництва російського газогону “Північний потік-2, опублікувавши спільну декларацію з обіцянками Україні.

Натомість Президент України Володимир Зеленський вважає, що зобов’язання за угодою між США та Німеччиною щодо «Північного потоку-2» можуть бути не виконані. Він просив президента Сполучених Штатів Джо Байдена втрутитися в ситуацію з газопроводом.

В інтерв’ю виданню «The Washington Post» Зеленський зазначив, що він не задоволений цією домовленістю і не вірить у виконання зобов’язань за угодою. «Звичайно, я не задоволений цією домовленістю, якщо я можу її так назвати, і форматом, в якому вона була досягнута», – заявив він.

В свою чергу Держдепартамент США надав до Конгресу звіт про нові обмеження проти учасників проєкту російського газогону «Північний потік-2».

Дмитро Снєгирьов.

Малюнок Андрія Петренка.

Сообщение Про «Північний потік-2»: Німеччина підігрує Кремлю через власні економічні інтереси появились сначала на Український репортер.

Зокрема, евакуатор перевіз на штрафмайданчик автомобіль “Ferrari Portofino” зі швейцарськими номерними знаками через порушення правил паркування.

З Вікіпедії. Чотиримісний купе-кабріолет названий на честь італійського порту Портофіно. Новий Portofino відсвяткував прем’єру на Міжнародній автомобільній виставці у Франкфурті-на-Майні у вересні 2017 року.

Водночас “Український репортер” нагадує київській міській владі, що у столиці є чимало вулиць, проїжджа частина яких перетворена у незаконні паркувальні майданчики.

Такі вуличні артерії повністю “запаковані” машинами, проїзд тут надзвичайно ускладнений, виникають постійні затори. Чомусь мер Кличко і його правляча команда упритул не бачать цих тромбів.

Чому тут не працюють оперативні евакуатори? Ви тільки в районі бессарабського кварталу наводите порядок, пане Кличко?

Сообщение Команда Кличка похвалилася наведенням порядку в районі бессарабського кварталу. Цього разу не пощастило “Ferrari” появились сначала на Український репортер.