Президент Росії Путін вкотре вже виступає із агресивною заявою про ідентичність українського й російського народів. Начебто вони з однієї колиски, в якій старша сестра – Росія. І це при тому, що перша згадка про Москву, як про дрібне поселення на березі однойменної болотистої річки з прозвиськом Гнила, датується 1147 роком.

Москва вбивалася в колодочки й вивищувалася опісля як столиця в осередді угро-фінських племен. А Київ не лише зі слів видатного французького письменника Оноре де Бальзака рівний Римові як за давністю, так і за значущістю на білому світі, а постає таким і в писемних джерелах найвизначніших римських та візантійських істориків, географів, письменників.

Що ж стосується імперського утворення з назвою Росія, то воно введене указом Петра І в 1721 році за напоумленням від німецьких дорадників. Вони, як сказав пізніше Тарас Шевченко, довкруж царського трону «блекотою сіли».

Історія, коли її не перевертати з ніг на голову зумисне, здатна спростувати будь-які інсинуації. «У рік 6415 [907]. Пішов Олег на Греків… І прибув він до Цесарограда… І попустошив він довкола города… І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов [Олег] до города.

Побачивши ж [це], греки убоялися і сказали, виславши [послів] до Олега: «Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш… Олег тоді, відступивши од города, почав мир ладнати з обома цесарями грецькими, з Леоном і Олександром» (Літопис руський. – К., 1989. – С. 16-18).

В ухваленій хартії проголошувалося: «Хай заборонить князь людям своїм, русам, які приходять сюди, щоб не творили вони капості в селах і в землі нашій… і тоді [хай] візьмуть вони місячину (провіант на місяць – В. П.) свою: спершу [ті, що] від города Києва, а тоді з Чернігова, і [з] Переяславля, і [з] інших городів (там же. – С.18).

Тоді ні про яку Москву, а тим паче ні про яку «старшу сестру Росію» ніхто не міг відати ні сном, ні духом. Бо не існувало в природі ні такого міста, ні царату з такою назвою. Ішлося в угоді, укладеній з «цесарями грецькими», про міста, в яких «сиділи князі, під Олегом сущі». Там, де постав Петербург-Петроград-Ленінград-Санкт-Петербург, О. Пушкіну на початку ХІХ ст. «на берегу пустынных волн» впав в око «приют убогого чухонца».

Мабуть, якась остогидла сатанинська сила розпорядилася так, що на козацьких кістках зводив «Северную Пальмиру» самодержець, натуру якого показав людству Л. Толстой:

«С Петра І начинаються особенно поразительные и особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории. Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казни, жжет, закапывает живьем в землю, заточает жену, распутничает, мужеложствует. Сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста и с чубуком в виде детородных органов и подобием евангелий – ящиков с водкой. Коронует блядь свою и казнит сына. И не только не поминают его злодейств, но до сих пор не перестают восхваления доблести этого чудовища и нет конца всякого рода памятников ему» (Л. Толстой. Полное собрание сочинений. – Москва, 1936. – Т. 26. – С. 568).

І ось на зорі ХХІ ст. н. е. чиїйсь уяві привиджуються ніякі не українці з наголосом на «ї», а «украинцы» з наголосом на «а», місце яким – «на окраине» російської цивілізації. Від російської мови сущий з Мезинської і Трипільської археологічних культур народ начебто зуміли силоміць відірвати австрійські можновладці й польська шляхта.

За князювання в Переяславі Володимира Мономаха Новгородська земля зобов’язана була платити йому щорічно 300 золотих або 3000 срібних гривень. Варяги ж для того і заявилися, як і до Цесарограда підступалися, щоб мати зиск та вчиняти так звані «полюддя» – збирання з підданих чи приневолених «належної їм» данини. Вони ж «архонти» – правителі, як написав у середині Х ст. в трактаті «Про управління імперією» візантійський басилевс Костянтин Багрянородний.

Не виключено, що Новгород, як і Псков, – то відгалуження Трипільської археологічної культури. Імовірно, якраз із тієї причини Іван Грозний, проголошений після опитування на московському телебаченні «Гордістю Росії», винищив носіїв предковічної пам’яті так, як хижий вовк, що перегризає горлянки усім вівцям підряд, коли вдирається в кошару.
Звернімося до авторитетного джерела: Н. И. Костомаров. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. – М.: Эксмо, 2005. Подаю за оригіналом, щоб відчувалися найтонші нюанси первинного:

«В декабре 1569 года предпринял Иван Васильевич поход на север… По царскому повелению тотчас окружили город со всех сторон, чтоб никто не мог убежать из него. Потом нахватали духовных из новгородских и окрестных монастырей и церквей, заковали в железа и в Городище поставили на правеж. Всякий день били их на правеже, требуя по двадцять новгородских рублей с каждого как бы на выкуп. Так продолжалось дней п’ять… Это делалось в первых числах января 1570 года…

6 января, в пятницу, приехал государь в Городище с остальным войском и с 1500 московских стрельцов. На другой день дано повеление перебить дубинами до смерти всех игуменов и монахов, которые стояли на правеже, и развезти тела их на погребение, каждого в свой монастырь. 8 января, в воскресенье, царь дал знать, что приедет к Святой Софии к обедне…
Иван отслушал обедню со всеми своими людьми, а из церкви пошел в столовую палату. Там был приготовлен обед для высокого гостя. Едва уселся Иван за стол и отведал пищи, как вдруг завопил. Это был условный знак (ясак): архиепископ Пимен был схвачен, опричники бросились грабить его владычную казну…

Вслед за тем Иван приказал привести к себе в Городище тех новгородцев, которые до его прибытия были взяты под стражу. Это были владычные бояре, новгородские дети боярские, выборные городские и знатнейшие торговцы. С ними вместе привезли их жен и детей. Собравши всю эту толпу перед собою, Иван приказал своим детям боярским раздевать их и терзать «неисповедимыми», как говорит современник, муками, между прочим, поджигать их каким-то изобретенным им составом, который у него назывался «поджар» («некою составною мудростью огненною»), потом он велел измученных, опаленных привязывать сзади к саням, шибко везти вслед за собою в Новгород, волоча по замерзшей земле, и метать в Волхов с моста. За ними везли их жен и детей. Женщинам связывали назад руки с ногами, привязывали к ним младенцев и в таком виде бросали в Волхов. По реке ездили царские слуги с баграми и топорами и добивали тех, которые всплывали.

«Пять недель продолжалась неукротимая ярость царева», – говорит современник. Когда наконец царю надоела такая потеха на Волхове, он начал ездить по монастырям и приказал перед своими глазами истреблять огнем хлеб в скирдах и в зерне, рубить лошадей, коров и всякий скот. Осталось предание, что, приехавши в Антониев монастырь, царь отслушал обедню, потом вошел в трапезу и приказал побить все живое в монастыре.

Расправившись таким образом с иноческими обителями, Иван начал прогулку по мирскому жительству Новгорода, приказал истреблять купеческие товары, разметывать лавки, ломать дворы и хоромы, выбивать окна, двери в домах, истреблять домашние запасы и все достояние жителей. В то же самое время царские люди ездили по окрестностям Новгорода, по селам, деревням и боярским усадьбам разорять жилища, истреблять запасы, убивать скот и домашнюю птицу».

Не виключено, що Іван, як неймовірно набожний, напоказ, безтямно приміряв на себе сказане в Біблії. Второзаконня 14:

«16. Немилосердно вистинаєш вістрям меча мешканців того міста й приречеш на цілковите знищення вістрям меча його й усе, що в ньому, навіть і скотину».

Безумству немає меж. На лихо, подібне учинялося віками. Страшніших у безумстві звірів, ніж вищі створіння, вічність не являла. Після «вікторії» під Полтавою сім шкур лупив з поверженої України скажений Петро І.

Та чи не ще більшим лиходійством був Геноцид 1933-го року, спровокований комуністами-інтернаціоналістами, вишколеними не в лігві якихось людоїдів, а в благополучному швейцарському місті Ланжюмо. Набиралися розуму інтернаціоналісти не в глухих нетрях Австралії, де напівголі аборигени «съели Кука», а в бібліотеках Лондона та на партійному з’їзді в тій же столиці Великобританії. І по всьому за таємними наказами тих, що були «никем, а стали всем», було по-звірячому, інакше не скажеш, розстріляно царську родину – всіх без розбору, від старших до малолітніх.

Та повернімося до М. Костомарова:

«В Новгородской «повести» говорится, что царь топил в день по 1000 человек и в редкий по 500… Псковский летописец говорит, что Волхов был запружен телами. В народе до сих пор осталось предание, что Иван Грозный запрудил убитыми новгородцами Волхов и с тех пор, как бы в память этого события от обилия пролитой тогда человеческой крови, река никогда не замерзает около моста, как бы ни были велики морозы. Последствия царского погрома еще долго отзывались в Новгороде. Истребление хлебных запасов и домашнего скота произвело страшный голод и болезни не только в городе, но и в окрестностях его. Доходило до того, что люди поедали друг друга и вырывали мертвых из могил. Все лето 1570 года свозили кучами умерших к церкви Рождества в Поле вместе с телами утопленных, выплывавших на поверхность воды…

С Иванова посещения новгородский край упал, обезлюдел. Недобитые им, ограбленные новгородцы стали нищими и осуждены были плодить нищие поколения… Этим разорением московский государь обессилил Новгород и на будущее время подготовил себе легкое уничтожение всякой его самобытности». Те ж саме учиняв 1709 року в Україні син дочки татарського мурзи в Москві Наришкіна. Його спадкоємець досі свій у коридорах московської влади.

Івану ІV вдалося вирвати з Новгорода й Пскова предковічну пам’ять. Імовірно, саме пам’ять порідненості з Трипільською археологічною культурою. Викорінив кат одвічне, природне. Те ж саме намагався зробити з Україною Петро І після «вікторії» під Полтавою в 1709 році. А ще більше силувалася знищити виплекане протягом багатьох тисячоліть Катерина ІІ. Не вийшло. Та, на превелике лихо, згубне не вдавилося. Роззявляє пащу на чуже й у ХХІ столітті нової ери. У вік космічних досягнень. Та хай там що, народна віра непохитна: «ще не вмерла козацька мати». І не вмре.

Непросвіщенні «от Москвы до самых до окраин» всмоктують не з молоком матері, а зі штучною підміною від рибакових і лихачових наркотичне: Київ з усією українською землею – одвічна власність Росії…

Та ось новина. 2015 року в Нью-Йорку видано книгу Plokhy S. The Gates of Europe: a History of Ukraine. Автор – професор історії та директор Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергій Плохій. Переклад українською мовою – «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн і до незалежності» – 2018 року удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Деяким традиційним трактуванням історії видання запускає їжака під череп:

«Сьогодні більшість науковців вважають, що слово «Русь» має скандинавське походження… «Руські» вікінги… являли собою за теперішніми географічними ознаками конгломерат норвезьких, шведських та, можливо фінських норманів».

За належного бажання те ж саме, на що вказує С. Плохій, можна угледіти в літописах:

«… коли почав Михайло цесарствувати, стала називатися [наша земля] – Руська земля. А про се ми довідалися [з того], що за сього цесаря приходила Русь на Цесароград, як ото писав [Георгій] у літописанні грецькому». (Літопис руський. – С. 11).

До «у літописанні грецькому» упорядник видання М. Махновець подає примітку: «Про це написано в анонімному продовженні «Хроніки Амартола»; з інших джерел також відомо, що напад русичів на Константинополь стався 18-25 червня 800 р.» Того, що не вкладалося в теорії Б. Рибакова та корифеїв іже з ним, науковці воліли не помічати й, головне, не привертати до неугодного найменшої уваги.

Політикам ліпше б не вторгатися в незвідане, а фахівцям з’ясовувати б, що діялося на обширах угро-фінських племен, а не посягати на історію української землі, не маніпулювати нею, не натягувати абсолютно чуже на свій копил.

І коли вже освячувати «славянское единство», то з якого ж дива залишати за бортом «русского мира» безліч інших народів Російської Федерації. Хоча б і тих же чеченців, які відзначаються, нікуди від правди подітися, найжорстокішими звірствами у загарбницькій війні на сході багатостраждальної України.

Та війна з подачі кремлівських верховодів трактується як «гібридна». А по суті вона така ж, як і Друга світова, коли мільйонна «РОА» – «Российская Освободительная Армия» воювала на боці Гітлера. Доказом цього є хоча б те, що Російська православна церква освятила символічну могилу повішеного комуністами генерала Власова, проголошує убієнного «стратотерпцем» за «Святую Русь».

Розлога ревізія од Путіна українсько-російських взаємин, як би тут м’якше сказати, абсолютно антиісторична. Від довільних тлумачень до правди минулого, а тим паче сучасного, – як до неба пішки.

Лихо з лих через те, що квіт національно свідомої української інтелігенції за понад сімдесят років нещадної «диктатури пролетаріату» було винищено до ноги. Через те нині занадто тонкий прошарок відданої рідному народові еліти в Україні. Навіть твори визнаних у всьому світі геніїв – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки препарувалися на догоду гнобителям.

Один з найбільших європейських народів усе ще докладає титанічних зусиль, аби виборсатися з трясовини як духовного поневолення, так і державотворчого гноблення, придушення святих людських прав.

Та хай там що, тримаймося заповіданого предками. Биймо лихом об землю. Як і вони, за найскрутніших обставин борімося за виживання, за існування. Усупереч страшним напастям бережімо рідну землю для наступних поколінь, для спадкоємців омріяної віками волі, для надій на світліше майбутнє. Пророчі прозріння Великого Кобзаря, вшанованого на всіх обширах третьої від сонця життєдайної планети, указують, хто ми й звідки, чиїх батьків та ким і за що закуті. За лічені місяці до останнього подиху в зачині поезії «Саул» Тарас Шевченко віщим словом проголосив, що український рід з такого ж давнього давня, як і вищі створіння «В непробудимому Китаї, В Єгипті темному… І понад Індом і Євфратом».

Українські пращури залишили для досліджень рукотворні сліди свого буття в Мезинській археологічній культурі на березі річки Десни. То одне з найдавніших у Європі поселень пізнього палеоліту – кам’яного віку. До зачину вікопомного десь понад двадцять три тисячі років. Мисливці на мамонтів, північних оленів, носорогів та іншу крупну дичину жили-були на берегах більших і менших річок в Україні – Десни, Сейму, Дніпра, Західного і Південного Бугу, Дністра та врешті Дунаю, оспіваного українськими предками з таким високим натхненням, як ніким, ніде, і ніколи.

У пізньопалеолітичній епосі зароджувався тотемізм – звертання людини до тварин, як до своїх захисників і покровителів. На підтвердження цього чех за походженням Вікентій Хвойка на вулиці Кирилівській у Києві знайшов уламок бивня мамонта з вигравіруваним зображенням голови птаха та черепахи. А в Мезині найбільша з-поміж інших споруда, певно, призначалася для загальних зібрань та, мабуть же, для ритуальних відправ і священнодійств. У центрі жевріло чи палало вогнище. Довкола нього грілися холодними зимними вечорами дорослі, старі й малі. І не тільки тулилися одне до одного, щоб було тепліше. Біля того, сказати б, вівтаря, знайшлися не сякі-такі кістки мамонта, а оброблені людськими руками. Вони ще й позначені всіляким різьбленням та прикрашені геометричним орнаментом, нанесеним червоною вохрою.

Довго не вдавалося з’ясувати, для чого ж призначався один, з усього видно, таки ж зумисне підібраний набір кісток. Врешті-решт археологи разом із музикознавцями дійшли висновку, що то не щось інше, як знаряддя для видобування звуків – ударні музичні інструменти. Чулося різне звучання кісток, коли вдаряти їх одну об другу, при чому, доволі голосне. Отож, фахівці дійшли згоди, що можна говорити про найдавніший оркестр ударних музичних інструментів. Коли вже прислухатися, то не залишається сумніву, що при ударах спеціально дібрані та винахідливо оброблені лопатки мамонта подають звуки виразних тонів і тембрів.

Дотепер народні умільці на чому тільки не приграють під час веселих гулянь. Що тільки не бряжчить, бринить або гучить у їхніх руках та не надає мелодіям особливої принадності. Виходить, що й за бозна-якої давнини наші пращури, не біймося такого висновку, пробували розважати себе так само, як і дотепер ведеться. Відбувалося це в тій будові, яка, ймовірно, призначалася для культових відправ.

Воскресити ритми, звучання яких тішило слух кроманьйонців, узялися митці з оркестру народних інструментів та композитор Леся Дичко, народна артистка України. Врешті, подав голос найдавніший із досі будь-де виявлених «шумовий оркестр». Московська фірма «Мелодія», бо в Україні не було такої можливості, випустила платівку, яка відтворює таки ж музичні поклики з кам’яного віку.

Навіть коли вдалося видобути лише якусь дещицю з того, що понад двадцять тисяч років тому тішило слух предків українського народу, то й частки від достовірного достатньо, аби заявити про неабияке відкриття. Наскільки воно важливе, судімо з того, що науковий світ визнав мелодійні ритми «шумового оркестру». На основі цього в усі енциклопедії, вітчизняні й іноземні, вписано: людина почала відчувати, сприймати ритми, тони, мелодійність набагато раніше, ніж доти вважалося. По-науковому це трактується так: танці у Східній Європі наявні з часів палеоліту, себто кам’яного віку.

У тій же будівлі для священнодійств, а отже й для ритуальних відправ, виявлено ще й «шумливі браслети». Вони виготовлені з пластин, відтятих од бивня мамонта й зігнутих так, щоб трималися на зап’ястку. Як це вдалося зробити прадавнім умільцям, за якою «технологією», досі не з’ясовано. Не дійшли спеціалісти до єдиного висновку й щодо того, чи не залишили перші на білому світі меломани позначок більшої чи меншої висоти звуків на окремих кістках шумового оркестру, себто, чи не йшлося вже тоді про якісь спроби, по-сучасному кажучи, розрізняти ноти.

Понад столітні пошуки на місці Мезинського поселення увінчалися ще одним чи ж не визначним відкриттям. Знайдено гребінець, на якому вгадується стилізоване зображення танцівниці. За виявленими артефактами виходить, що на загальних сходинах не лише подавав голос перестук спеціально підібраних кісток мамонта, а й потішала присутніх танцівниця з «шумливими браслетами» на зап’ястках. Від них, мабуть же, сприймали на слух налаштовані чути й відчувати не сякий-такий безладний брязкіт, а, певно, щось уже нехай навіть примітивно, та все ж якось гармонізоване.

Погодьмося: таки ж розгадано щось суттєве з таїн музики кроманьйонців – мисливців на мамонтів та інших великих ссавців у поселенні на березі річки Десни, однієї із повноводих в Україні. Хай там що, а відтворено щось із мелодій, під які понад двадцять тисяч років тому в українських предків просилися ноги до танцю. І хіба ж це не диво з див! Невже воно не заслуговує на те, щоб саме про це значуще все нові покоління читали в шкільних підручниках, а тим паче в посібниках для навчальних закладів вищих ступенів.

Але на це дотепер немає благословення від української науки. Донині не заявлено про головне, про те, що то – далекі, а щодо Трипілля – то й не такі вже далекі, доісторичні періоди буття родів, племен, з яких або від яких – український народ. Усе ще не зжите горе від гвалтувань долі українського народу всілякими супостатами. З його душі вирвано неміряні тисячоліття сонцепоклонницьких, як і в еллінів, вірувань. Доісторичні безміри буття українських родів, племен приглушено, а в багатьох випадках, як ножем, відрізано. Та хай там що, нічого сумніватися у з’яві українського роду на земній кулі від «сотворіння світу» – як за біблійним визначенням. Новітні дослідження наближаються до цього висновку. Поза всяким сумнівом, майбутнє, й не таке вже далеке, це підтвердить.

В усе тому ж Мезині привертають увагу неоціненні зразки матеріальної культури. Особливо ж вражають прикраси для вже тоді вибагливих модниць: підвіски з бивня мамонта, намистини-підвіски, браслети з меандровим орнаментом. Схематичні статуетки жінок-рожаниць і птахів позначені закрученими лініями, нанесеними червоною вохрою. Для народознавців не секрет, що археологічні орнаменти – ялинкові, шевронні, кутами – милують зір протягом неміряних наступних тисячоліть у тканні, вишивках, мереживах, килимарстві та особливо ж на рушниках.

Український етнос, мова якого незрівнянно багата й милозвучна, Мезинською археологічною культурою заявляє про себе не з дикунства, не з відсталості, а з того ж рівня розвитку, як і елліни, близькі йому за світоглядом і тісними взаєминами ще перед п’ятим століттям до нової ери. Хіба ж не це засвідчив «батько історії» Геродот? Ніякі не скіфи, не прийшлі кочовики із бездонної Азії, а гіпербореї – аборигени із Подніпров’я приносили «дари, загорнуті в пшеничну солому» до храму Артеміди на острові Делос в Егейському морі. І знаходили ж спільну мову! Від гостей «навчилися острів’яни та іонійці співати гімни».

Наші пращури ще з Мезина не лише танцювали під ритми «ударників» із кісток мамонта а, певно ж, і співали, щоб через багато тисячоліть народ їхнього роду визнавався співучим та дивовижно багатим піснями.

Тож нам на роду написано являтися перед очі світу не унтерменшами, не упослідженими, а духовно відродженими попри всі нещастя. Є що цінувати. Внесок геніальних синів і дочок українського народу в світову культуру вагомий і незаперечний.

Нарешті, звідки ж етнонім – гіпербореї? Пояснює Іван Котляревський у «перелицьованій» «Енеїді» римського поета-епіка Вергілія. Не бозна-де, а на землі українських предків «Борей недуж лежить з похмілля». Та коли Зевс накаже, спричинить хіба ж яку бурю. Бо ж Борей – холодний вітер грецької міфології – дме з півночі. І десь там, як уявляв Геродот, «живуть скіфи оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж». Та не будь-кому, а саме грекам.

Мезинську археологічну культуру сповна успадковує Трипільська, як на моє переконання, цивілізація. Сім тисяч років тому мисливці та умільці в риболовлі й збирачі дармових плодів природи заходилися скородити землю та сіяти жито, пшеницю і всяку пашницю. Колядки та щедрівки й пісні календарно-обрядових дійств доносять до сучасності відлуння від тих таких же життєдайних або золотих, як і в еллінів, віків. Осмислення світобудови предками українського роду дивовижно суголосні з тим, як про те ж саме йдеться в «Метаморфозах» римського поета Овідія.

Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі,
А но лем було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати…

Записав Іван Вагилевич в 1830-х роках у селі Кальниця, Галичина. У менше доступній для кочівників Західній Україні та в майже неприступних нетрях Полісся збереглося найбільше предковічного. І воно підтверджує існування українського етносу «від сотворіння світу», як заявлено в Біблії про синів Ізраїля.

Мова зароджується з появою перших родів, які розростаються до племен. Після тисячоліть природного розвитку єдинокровні об’єднуються та проголошують себе народом. Перша писемна згадка про Україну датується VІІІ століттям. А перед тим були неміряні тисячоліття невпинних змагань за святі права на життя. І якщо мова – душа народу, то колядки й щедрівки, як і вся поетична творчість – святе письмо українського роду. В генній пам’яті криється натхненна щедрість слова-співу, прославляння родючої Матері-Землі й усього, що вона дає роботящим рукам.

Колядки та щедрівки – явище суто українське. Немає їх ні в кого із християн інших держав. Одвічне рік у рік, віками звучить лише в Україні та впевняє у вічності народу на своїй рідній, благодатній землі, ні від кого не віднятій, не загарбаній. Рідна земля – святий спадок від попередніх поколінь наступним. Як за прореченням від Лесі Українки: «Люди й покоління – се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може».

Земля Черкащини досі відкриває таїни Трипільської археологічної культури з високорозвиненими протомістами, з двоповерховими будинками, яким десь 6 тисяч років. У селищі Тальянки виявлено унікальні для енеолітичного (мідного) періоду двокамерні горни. Верхня частина заповнювалася сирими глиняними виробами, а знизу палав вогонь. Античні умільці спромоглися на подібне значно пізніше – через дві з половиною тисячі років.

Наш найвидатніший історик Михайло Грушевський, тотально замовчуваний колишньою компартійною владою, визнає антів предками українського народу. При цьому слушно послатися на візантійського історика й письменника VІ століття. Прокопія Кесарійського:

«…племена ці, склавини й анти, не управляються однією людиною, але зстародавна живуть у народовладді, і від того у них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно… вони вважають, що один з богів – творець блискавки – саме він є єдиний владика всього, і йому приносять в жертву биків і всяких жертовних тварин… Однаково шанують вони і ріки, і німф, і деяких інших божеств і приносять жертви і їм усім, і при цих же пожертвах здійснюють гадання… Та й ім’я в старовину у склавинів (від первини скавів – копачів, землеробів – В. П.) і антів було одне. Бо ж і тих, і других з давнього-давня називали «спорами» (розсіяними, розпорошеними – В. П.) якраз через те, гадаю, що вони заселяють країну, розкидано розташувавши свої житла. Саме тому вони й займають неймовірно обширну землю, адже вони живуть на більшій частині другого (коли дивитися із заходу – В. П.) берега Істру (Дунаю – В. П.)». (Переклад із Свода древнейших письменных известий о славянах. – М.,1991. Т.1. – С. 183-185).

Доле праведна! Як же затуманено, поперекручувано багато що, коли воно стосується українських предків. Хтозна-хто бозна-коли обернув скавинів – копачів, рільників – на склавинів – рабів. Насамкінець Б. Рибаков з однодумцями перехрестив їх на слов’ян. Легко це далося, бо ж дохристиянські тисячоліття українських пращурів відчужувалися, як «поганські». По суті, вилучалися із всесвітньої історії. Тож винищене можна тлумачити як завгодно.

На жаль, великою втратою для української національної свідомості є те, що Прокопій Кесарійський не вказав, яким же було наймення «творця блискавки» – «єдиного владики всього». На моє переконання, головним божеством, якому поклонялися українські пращури, був Кий. Намагаюся доводити це наполегливо і послідовно. Заявлено важливе, як за моїм розумінням, у виданні 2015 року «Перед очима істини». Продовжено в наступних книжках: «Майстер-клас з імператором» (2017), «Щедрик летить із Києва» (2018), «Віч-на-віч з вічністю» (2019), «Слово про антського короля Божа» (2019). Маю надію не помилитися.

Ніякий Сатана, ніякий Диявол не придумав і не придумає нічого більш згубного, ніж вирвати з душі етносу доісторичні тисячоліття його буття на білому світі. Оголосити їх «поганськими», викинути із всесвітньої історії. Щоб за царату душити позбавлених історичної пам’яті валуєвським, емським та ще чортзна-якими указами, а по накатаному сліду після 1917 році ганьбити, переслідувати, тероризувати, розстрілювати без суду і слідства за рішенням скажених «трійок» «українських буржуазних націоналістів – злісних ворогів українського народу». І навіть у ХХІ ст. н. е. вішати всіх собак на «українських націоналістів». Терпіть, обкрадені й поневолені, як прикуті ланцюгами до весел на галерах. Хіба що тепер не ланцюгами, а законами та розгулом беззаконня на додачу. Невже ніколи не засяє перед очима вищих створінь зоря самоврядного господарювання у власній оселі й на одвічно рідній землі, а не під наглядом чужинського наброду?

Наприкінці ХІІ століття безіменний автор «Слова о полку Ігоревім» заявив себе спадкоємцем духовних надбань Трипільської цивілізації. Очевидно, піснетворець чернігівського князя Ігоря не знічев’я заявив: «Чи не гоже було нам, браття, почати старими словами…?» Не виключено, що описав він невдалий похід супроти половців тими «старими словами», які збереглися в колядках і щедрівках. Одвічне звучало тоді, мабуть же, набагато голосніше, ніж тепер. А вже догідливі прислужники Катерини ІІ учинили переклад геніального церковнослов’янським наріччям.

При тому прогледіли, що син рідної йому київської землі пробудив згадки про «часи Бусові», себто про нещасливу долю українських предків у V столітті. Вони під проводом «антського короля Божа», як назвав його історик готів Йордан, у кривавих битвах проти пришельців із острова Скандзи – нині Готланд у Балтійському морі зазнали гірких невдач.

Вірогідно, геніальний творець «Слова» був обізнаний з римськими й візантійськими писемними джерелами так само, як Іван Котляревський, котрий «перелицював» «Енеїду» римського поета-епіка Вергілія. З-під його пера зблискують образи з давньогрецької міфології й римської історії: хоча б і «рищучи в тропу Трояню», «на сьомім віці Трояні». Та понад усе поєднано неміряні тисячоліття буття на білому світі українського роду найменуваннями божеств правічних язичницьких вірувань: «гинуло добро Даждь-Божого онука», «уже звергся Див на землю», «Стрибожі онуки», «Бояню, Велесів онуче», «великому Хорсу», «Встала Обида в силах Даж– Божого онука, вступила бідою на землю Трояню»,
«Уже впала Хула на Хвалу,
Уже тріснула Нужда на Волю,
Уже звергся Див на землю».

Усе це – з правічних вірувань українських предків. Нічого подібного немає ні в угро-фінів, ні в так званих «скіфів» – цією шапкою невидимкою накривали всюдисущі греки людність українського роду на його споконвічній землі. Художні образи «Слова» суто українські:

На Немизі снопи стелять головами,
молотять ціпами харалужними,
на току життя кладуть,
віють душу од тіла.

Нічого подібного не вгледіти в народній творчості ніяких північних сусідів.

Наостанку про релігію. Для з’ясування істини звернімося до різних джерел. За ними не важко простежити, як утверджується неправдиве. Для прикладу – «Изборник. Повести Древней Руси». Віддруковано 1986 року в Москві, у видавництві «Художественная литература». Тираж 700 тисяч примірників. Вступна стаття найуславленішого знавця давньоруської літератури Д. Лихачова. Його ж перекладом сучасною російською мовою із церковнослов’янської фрагмента з «Повести временных лет» відкривається чимала добірка «памятников искусства слова Древней Руси».

Видатний академік, возвеличений як «совість російського народу», перекладає те місце з «Повісті», до якого у нас посилений інтерес, довільно, але дохідливо для масового читача:

«В год 6390 /882/… И сел Олег, княжа, в Києве, и сказал Олег: «Да будет матерью городам русским».

А вже нижчого рангу видання, без академічного благословення, зовсім не церемоняться – «мать городов российских». І квит. Саме так і в доступному мільйонам зацікавлених Інтернеті нині подається.

Проситься до з’ясування істини скупий, лаконічний запис у Київському літописові, список якого було знайдено в Іпатіївському монастирі, збудованому в місті Костромі:

«И сѣде Олегъ в Києві. и реч Олегъ. се буди мт/и/ городом Русскымъ». Над «мт» – титло. Себто – «мати».

І що ж розуміли при цьому автори заявленого? Який зміст укладали у висловлене? Чи не підкажуть та й чи не дадуть відповідь реалії дев’ятого століття? Ті реалії, які відображені в «Повісті…»

Найперше, украй необхідно заперечити сонмищам тих учених та друкованих, котрі сліпо товчуть воду в ступі: «мати» та й «мати». А коли замислитися, поміркувати, то чи ж не візьме сумнів? Хіба ж не ясно, що того часу Олег навряд чи міг сформулювати те, що йому приписано. Він же – з далекої Півночі, зі Скандинавії. Грубої сили завойовник. А сказане, за всіма ознаками, – з розуму церковнослужителів. Від мудрості Візантійської імперії, яка вийшла з Римської і відділилася від неї. Від ромеїв, в основі мови яких – давньогрецька. А в ній місто – polis. Іменник жіночого роду. Ось чому – «мати».

Безсумнівно, проголошене – візантійське за політичним осмисленням. Навіть не запозичене, а принесене місіонерами християнської релігії. І упроваджене при слушній нагоді. В грецькій мові метрополіс – метрополія. Так називалися міста-держави, які мали колонії. Отже, йшлося про Київ як про метрополію в «стране варягов».

Так воно й учинилося. Київ – центр. Головна цитадель варягів після вбивства Аскольда й Діра, а з часом – обитель найманої, належним чином оплачуваної дружини при головному князеві. Звідси виступали загони добре озброєних воїнів, щоб поживитися за рахунок нагнутих до покори. Збирання данини називалося «полюддям». Як це здійснювалося, повідано в тому ж літописові, до осучаснення якого доклав рук академік Д. Лихачов.

Мільйонам легковірних протягом не одного століття нав’язується думка, що нібито Олег заявив у Києві: се буде мати містам російським. Саме так – російським – трактує всеохоплююча пропаганда. А обиватель охоче сприймає. Той, який упритул не бачить і не хоче бачити ні України , ні українського народу. Його гординю розпирає від того, що багатовікової історії Київ – мати усіх, без винятку, міст великої Росії – не тільки давніших, таких, як Новгород, Псков, Твер, а й Хабаровська, Комсомольська-на-Амурі, Калінінграда… І сам Київ – мати не якась інша, а російська. А його «старша сестра» – Москва. Дарма, що ні 882 року, ні протягом двох з половиню наступних століть її і в помині не було. Болотиста місцина довго залишалася безлюдною, без поселенців, без будівничих.

Але факт такого «родства» як у давнину, так і дотепер всіляко виправдовується. В церковнослов’янській писемності десь так із ХІV ст. поширюються легендарно-політичні казання про родовід московських князів од Августа-кесаря. Для прикладу, джерело із другої половини ХVІІ століття: «О зачатии царствующаго града Москвы и о Крутицкой епископии, како бысть»:

«В лето 6714(1206) князь великий Данил Ивановичь, после Рюрика, короля римскаго въ 14 колене, пришед из Великаго Новограда в Сузъдаль. И въ Сузъдале родися ему сынъ, князь Георгий, и нареченъ Юрьи. И созда во имя его градъ Юрьевъ Польской… И взя съ собою некоего греченина, именемъ Василия, мудра и знающа зело, чему впредь быти. И въехавъ съ нимъ во островъ теменъ и непроходимъ зело. В нем же болото велико и топко… И сказа ему Василий греченинъ: «Великий княже, на семъ месте созиждется град превеликъ и распространится царствие троеугольное, и в нем умножаться различных ордъ люди…» (Памятники литературы Древней Руси. ХV 11 в. Книга первая. – М.: Художественная литература, 1988).

Так нібито постала Москва. За напоумленням від «греченина». Себто, за благословенням од візантійської мудрості. За тією ж схемою, що й легенда од візантійського розуму про виникнення Києва. І те й те – як апокрифи. Фантасмагоричне. Із зумисне зміщеним, обрізаним датуванням. Не кажучи вже про одвічний Київ, першу згадку про Москву зафіксовано в Іпатіївському літописові року 1147-го.

Та до якої там історичної правди казанням з римо-ізраїльсько-єрусалимським прицілом. Хтось занадто зажерливий їх вимудрував – з такими далекосяжними експансіоністськими й космолітичними замірами, що тільки дивуйся. Тому ж Данилу з тим же «греченином» у тих же болотах являється «человек римлянинъ, имя ему Подонъ». А ще натрапляють на «мужа именем Сара, земли Иверские» (з Грузії – В. П.). Хоч впадай у містику і трактуй, як пророцтво. Бо ж наче на те виходить, що передбачається, кому ж у тій Москві всевишній даруватиме аж у ХХ ст. найвищу владу – вихідцю з Грузії Джугашвілі-Сталіну.

Як і в Києві за міфопереказами, так і в Москві, віросповідування східного обряду започатковує прибулець «із грек», котрий «многії чудотворні мощі з собою принесе». Звичайно ж, казання – плід вигадливого фантазування. В дійсності було не так. До хрещення киян 988 року князем Володимиром, пам’ятник якому нещодавно поставлено на Воробйових (Гороб’ячих) горах у Москві, Російська православна церква не мала ні найменшого стосунку. Візантійська імперія добувалася до душ майбутніх московитів обхідним шляхом – через Золоту Орду. В своїй столиці Сарай-Бату (Старий Сарай – ред.), а це в пониззі Волги, завойовники позволили заснувати єпархію, яка дістала назву Сарайської.

Церковнослужителі полегшували долю християн, звезених з усіх усюд для будівництва пишного міста. В ХІV столітті єпархія поширила свій вплив на землі по Дону, і єпископи стали іменуватися «сарськими й подонськими». А в ХV столітті єпископство переноситься в Москву «на Крутицы». То вивищена місцина на лівому березі Москви-ріки. У «Казанні» ж, вимудруваному пізніше, вимисли з переінакшеннями реального й підмінами фактів подані для того, щоб уникнути дражливої пов’язі з бусурманством і переконати: Крутицька єпархія утворилася біля Москви сама по собі, «изначала».

Монгольський хан улусу Джучі, себто Золотої Орди, на початку ХІV століття нахиляв єдинокровних до ісламу. Та водночас не забороняв проводити релігійні відправи у православних храмах: «бо ці люди молитвою своєю бережуть нас і наше воїнство зміцнюють. Хай будуть вони покірні єдиному митрополиту згідно з давнім законом їхнім і грамотами колишніх Царів Ординських».

Бувало, що й ординці переступали пороги церков із хрестами на банях. Але при цьому не знімали шапок із звіриного хутра, переважно вовчого.

Якби ж то було більше тих, що читали щоденники Олеся Гончара. На жаль, значній більшості не до того. 27 лютого 1968 року Олесь Терентійович записав: «Протестує душа. Таки не підходить нам ця дивна цивілізація». Бо вона, пояснює письменник, «замішана, на крові та вбивствах».

На просторах Російської Федерації проживає багато вихідців з України. Та чи мають вони такі ж права на свою мову і вірування, як росіяни в Україні? В чиїй власності Києво-Печерська, Почаївська, Свято-Успенська – Сятогірська лаври? А збудовану гетьманом Іваном Мазепою церкву неподалік Москви зросійщено, богослужіння українською мовою заборонено. Так само вчинено з усіма церквами в Криму й з українським ліцеєм, відкритим за президентства Віктора Ющенка. На окупованому півострові не залишилося жодної української школи. Наче й не було їх. Діяльність українських громад, товариств, об’єднань як у Москві, так і в інших містах украй обмежено, придушено, а то й заборонено.

Натомість в Україні чужого заводу недоброзичливці знущаються з національної свідомості, гудять, кому тільки не лінь. То що ж це за вишкір «братньої любові»? З якого боку не глянь, натикаєшся на одне й те ж: північний брат – щоб брать. І вбивать.

Та яка б темінь не налягала, обрії неодмінно мусять прояснитися. Має зійти і засяяти зоря добросусідських і рівноправних стосунків між гідними світлішої долі народами.

Вадим ПЕПА, письменник

На фото: цю картину написав відомий український художник Олександр Мельник.

Статті Вадима Івановича Пепи на сайті “Український репортер:

• Сон розуму. Роздуми письменника
• Беріть приклад, товстосуми, з київського князя Володимира. Наслідуйте його доброчинність
• З душі й серця українського роду вирвано предковічну пам’ять. Роздуми письменника
• До спадщини загребущої Росії «Слово о полку Ігоревім» не має жодного стосунку
• Рятуймося від затоптування української національної свідомості. З історії георгіївської стрічки
• Правда проти безпросвітності. Відповідь Путіну про “ідентичність” українського й російського народів
• Допекли шкурники та гнобителі України. Дещо про зажерливість
• Прокидаймося! Розплющуймо очі! Прозріваймо! Роздуми письменника
• Про телеплавний електорат. Роздуми письменника
• Багатьох українців варто назвати Праведниками народів світу. Роздуми письменника
• Варто б запитати, хто та з яких партій служив в українській армії. Роздуми письменника
• Державці в Україні настільки змаліли, що нема на кого й рівнятися. Урок гетьмана Мазепи
• Письменник Вадим Пепа: “Відплата за будь-коли вчинені злодіяння неминуча”

Сообщение Відповідь Путіну “про історичну єдність росіян та українців” появились сначала на Український репортер.

Скажімо, Трамп прийшов до влади не тільки через малу популярність Хілларі Клінтон, а й завдяки безпрецедентній російській активності в соцмережах і в інших ЗМІ, не кажучи вже про влізання в бази даних виборчих дільниць.

Відомий історик і аналітик Юрій Фельштинський, людина обізнана, нагадав про це в нещодавній передачі “Голосу Америки”. Та й підготовка до захоплення Капітолію 6 січня йшла в мережах же. Тому 25 березня Марк Цукерберг (Фейсбук), Джек Дорсі (Твіттер) і Сундар Пічаї (Гугл) давали пояснення комітету Сенату США.

Ці імена все більше знані, а назви їх компаній навіть у лапки брати не треба (просто Гугл, як Ленін чи Христос), особливо після вигнання Трампа і його найбільш одіозних і агресивних прихильників з цих соціальних мереж. Це вигнання стало проявом різкого зростання значення мереж – і симптомом негараздів з ними. Або з нами. Точно так і сам Трамп не був причиною загострених оголившихся виразок Америки, але їх симптомом як, вибачайте, чиряк на дупі є ознакою інфекції в організмі…

До речі, Трамп не один потрапив ухалепу: тільки що заморозили Facebook-сторінку президента Венесуели Ніколаса Мадуро – за дезінформацію. Тобто брехню. Він просував засіб, який, за його безпідставним твердженням, може вилікувати COVID-19. Згадайте, Трамп точно так рекламував хлорку або як там її… Всі вони одним миром мазані.

Це не перший вимушений візит керівників мережевих медіагігантів на Капітолій. Ще 10 квітня 2018 року Цукерберг п’ять годин давав свідчення в Сенаті, але і то був не перший випадок. А в останній раз їх з Дорсі викликали до столиці в листопаді минулого року. Бували там і Пічаї, і Безос (Амазон).

Всі вони апелюють до статті 230 Закону про етику в сфері комунікацій, згідно з якою соцмережі не несуть відповідальності за контент користувачів. Однак деякими інструментами вони все-таки володіють, і ця стаття дозволяє їм обмежувати доступ до контенту, який вони вважають непристойним, образливим або небажаним. Ну а сенатори, відповідаючи на виклики часу, хотіли б покласти на компанії більше відповідальності за управління контентом, а також за його ранжування.

Про це дійсно слід задуматися. Взяти того ж Цукерберга: так, він заявив ще під час слухань в нижній палаті Конгресу, що напад на Капітолій був ганебним моментом американської історії і що Трамп повинен нести відповідальність за штурм 6 січня 2021 року. Так, він додав: «Ми зробили все, що в наших силах, щоб забезпечити чесність виборів…»

Все це прекрасно, але чи все, що в його силах, він зробив? Хто ж тоді повинен нести відповідальність за безкарну діяльність в його Фейсбуці багатотисячних груп підтримки Трампа, створених Росією і керованих з неї, що поширювали брудні наклепи на Байдена і демократів? Чому лише в жовтні минулого року, вже перед самими президентськими виборами, вони були заблоковані? Марк каже, що найняв фірму, яка стежить за чистотою контенту, але невже ці профі так довго не могли збагнути, хто стоїть за розгнузданою кампанією дезінформації в Фейсбуці і до чого вона може призвести? Іноді навіть виникало враження ангажованості мережі Марка росіянами…

Я стежу за цим фронтом з кінця 2012 року. Путін тоді виділив багатомільйонне фінансування відразу на три програми для двох силових відомств, хоча добре відомо, наскільки цей ненависник Навального не любить Інтернет. І якщо боротися з Мережею у нього руки короткі, то скористатися нею у своїх цілях він дуже не проти. Ці програми були націлені на інформаційну, в тому числі і мережеву війну, та на кібервійну (в тому разі й на хакерство). Що ж, вкладені мільйони принесли плоди, вже в 2013 році активно запрацювала відома фабрика тролів в Ольгино, і важко не скласти два і два і не пов’язати цю діяльність з підготовкою нападу на Україну невдовзі після такого фінансування.

Між іншим, перший в Фейсбуці місячний бан (блокування акаунта) я заробив саме в 2013-му за інтерес до діяльності на цьому напрямі росіян в цілому і ольгінців зокрема і, наскільки мені відомо, руку до цього доклав Медведчук. Я вів тоді підривну роботу на сторінках його антиукраїнського «Українського вибору»…

Потім настав час наступу на США, а в 2016-му вже і в неньці з’явилися свої ботоферми. Вони стали особливо активними в 2018-2019 роках, під час передвиборної президентської кампанії. Тоді ж стали прозорими тісні зв’язки українських ботоферм з ольгінцями, і у вирішальні моменти росіян перекидали на допомогу цілими бригадами, ледь встигаючи міняти ники з характерних для російських ботів подвійних кличок на нові, з урахуванням місцевого колориту (Люда Люда, наприклад, змінювалося на Оксана Оксана і т.п.). Вважаю, добра частина ботоферм взагалі була створена пригожинцями… (Євгена Пригожина медійники називають “кухарем Путіна”, оскільки він є близьким до кремлівського верховоди, накопичив великі статки сумнівним шляхом, задіяний у багатьох тіньових схемах, в тому числі в інформаційній агресії, поставках зброї, зв’язках з пропутінською приватною військовою кампанією “Вагнер”. Пригожін – у санкційному спинску США. – “УР”.).

Але про вовка промовка, а він уже тут: торік мережеві вовки Пригожина, «кухаря Путіна», (це йому окрім приватної кійськової кампанії “Вагнер” належить «Агентство інтернет-досліджень», яке виросло з Ольгинської фабрики тролів) вільно почувалися на просторах Фейсбуку, ведучи тотальну війну проти Байдена.

І всупереч запевненням Цукерберга, пильна й прискіплива адміністрація компанії, яка блокує за найменшу підозру в порушенні своїх високих норм (так, свій останній бан я отримав в  лютому 2021-го за… знімок російського хору «Boyar»…), лише в жовтні спохопилася, побачивши масштаб дезінформації, і нарешті-то притиснула п’яту колону Путіна.

Чому п’яту? Тому що російські орудували в США головним чином під вивіскою російськомовних євреїв, які підтримують Трампа. По-перше, це зручно, бо ті складають значну частину російськомовної імміграції. По-друге, протидію їм можна оголосити проявом антисемітизму, що є стандартним прийомом. А по-третє, Путін, Пригожин та іже з ними таким чином проявляють специфічне почуття гумору. Вони використовують наших брайтонців, що багато про себе уявляють, в темну, як корисних ідіотів, із задоволенням підставляючи їх. Ото ж бо Марія Захарова з МЗС   РФ зі сміхом повідомляла про підтримку їхніх зусиль Брайтоном, глузуючи та перебільшуючи характерну говірку Літл-Одеси…

Заблоковані в жовтні були наступні групи: «Russian American Ashkenazi Jews» (15000 членів), «Patriotic Jewish Republicans» (8400 багнетів), «Russian Speaking Americans for Trump 2020» (16500 шабель) і «Jews of the Silicon Valley and San Francisco , United!» (18600 бійців). Їх захисники марно скиглили про цензуру, бо групи блокували за пости, що не витримують фактчекінга і розпалюють соціальну і расову ворожнечу і ненависть. Незабаром, зрозумівши, нарешті, що до чого і чим це загрожує самій мережі, адміністрація Фейсбуку взагалі закрила ці групи.

Багато хто тоді вважав, що більшість в них становили місцеві простаки і расисти (цього добра тут вистачає, таких 80% нашого брата), а політику визначали і тон задавали російські боти. Але коли на прохання трудящих 7 листопада розблокували отих “Силіконових», там залишилося всього 2,8 тис. млявих багнетів, а зараз і зовсім 1,2 тис., та й ті чомусь мовчать. Кудись весь жар подівся. Кому ж належали інші акаунти? Звісно кому! Як і в 2016-му російські кинули сюди сотні мережевих бійців. Це багато, враховуючи, що найактивніші мають 5-10 і більше акаунтів і роблять по 3-5 тисяч постів і коментів на добу! Згадайте ботоферму, яку нещодавно накрила в Україні СБУ, – вона працювала з 5-10 тисяч акаунтів.

Але ж не мережею єдиною! Дезінформаційна павутина обплутала майже всі основні російськомовні ЗМІ США! Я не раз виступав на “Девідзон Радіо”, писав в головні американські тижневики «Вечірній Нью-Йорк» і «Новий Світ» (це, до речі, донька «Московського комсомольця»…), публікувався на популярному порталі Forum-Daily – і всі вони люто трампівські. Редактор отієї московської доньки (років зо три тому, готуючись до виборів-2020, росіяни вижили попереднього ліберального редактора і замінили трампістом) навіть не приховує, що політику газети визначає «червоний» московський телефон.

Так що «руській мір», про який так турбується Путін, річ дуже небезпечна, а російська мова воленс-ноленс є інструментом в боротьбі Росії проти західної культури і цивілізації. Тому розумний і послідовний Байден не має наміру спускати Путіну його витівки і не тільки розробляє комплекс нових санкцій, а й обіцяє завдати ударів на кіберфронті. Сподіваюся, це охолонить запал росіян та й російськомовних ЗМІ в США. Яким давно треба накрутити хвоста, бо час вже зрозуміти, що підтримка Трампа означає роботу на Путіна! А той – найлютіший ворог Америки.

Це ж стосується і України, де ганебно багато симпатиків Трампа. На жаль, ненька з великим запізненням перейшла до рішучих дій на цьому фронті, ввівши санкції проти Медведчука і проросійських ЗМІ. Треба наполегливо продовжувати боротьбу, бо в тому ж Фейсбуці з’явилося багато провокаторів, що мусують тему нещасної російської мови в Україні. Вони працюють за підтримки цілих бригад кремлеботів – після краху зусиль в США, їх перекинули на український фронт.

Юрій КІРПІЧОВ, США

Читайте також інші статті автора:

• У США перемогли не ліві, а нові. Аналітичний погляд з-за океану
• Занулення Трампа. Дональда можуть силоміць вивести з Білого Дому
• Крах економіки Трампа. Погляд із США
• Чи загрожує Америці розпад? Погляд з-за кордону
• Замерзаючий Техас і брехня республіканців про альтернативну енергію – що відбувається в Америці

Сообщение Інформаційна війна: Байден має намір відповісти Росії не тільки санкціями, а й її ж зброєю появились сначала на Український репортер.

Повернімося на сім років назад та згадаймо, що в основному люди з Майдану одразу ж пішли захищати територіальну цілісність країни, коли виникла така потреба. Незаперечним фактом є те, що завдяки добровольцям, волонтерам, які возили та возять на фронт усе необхідне, завдяки народу – звичайним українцям, які віддавали останні крихти, щоб прогодувати армію, Україна була збережена як держава.

Давайте у цей день вшануємо хвилиною мовчання усіх, хто віддав життя за незалежність України, відвідаємо друзів, скалічених війною, вшануємо матерів, які втратили своїх синів на війні, втішимо сім’ї загиблих захисників Вітчизни. Давайте згадаємо й тих, хто пропав безвісти, і тих солдатів, які досі томляться у тюрмах.

Для тих, хто пройшов пекло війни у добровольчих підрозділах сьогоднішній день це не свято. Це день світлої пам’яті за побратимами.

А нам, хто залишився живий та на свободі, потрібно довести нашу спільну справу до логічного кінця – завершити революцію, зберегти територіальну цілісність України, покінчити з корупцією.

Слава Україні!

Роман ФЕДЬКО, історик, воїн-доброволець

Статті автора на цю тему:

• 12 українських добровольців проти чотирнадцятьох окупантів. З історії знищення російських диверсантів
• “Надька, звані в сауну, у нас бєндєри…”. Розповідь воїна-добровольця
• Розмова зі зрадниками на чужині про війну і патріотизм
• Як у Польщі шанують українських добровольців

Фото на головній сторінці: “Український репортер”

Сообщение Завдяки добровольцям, волонтерам Україна була збережена як держава – Роман Федько появились сначала на Український репортер.

Багато хто помітив, що після інавгурації Байден як ніби помолодшав! Він в гарній формі, енергійний, багато і плідно працює, благо, команду зібрав відмінну, і на лихо необачних огудників демонструє прекрасну пам’ять.

Взяти хоча б Коломойського, який з усією родиною потрапив під санкції, або оголошення в розшук Пригожина, «путінського кухаря», чия контора розпускала про Байдена гидоти…

Минуло всього півтора місяці його роботи на посаді президента, а зроблено багато і результати в наявності: Європа зітхнула з полегшенням -Америка повертається до клубу цивілізованих країн, в саму Америку повертаються самоповага і порядок, кількість вакцинацій від COVID-19 досягла 2,1 млн. на день і деякі штати знімають пандемічні обмеження, кількість нових робочих місць в лютому вдвічі перевищила прогнози – зростання на 379 тис., рівень безробіття скоротився до 6,2%, і експерти очікують рекордного підйому економіки в цьому році. І так далі. Міцніє надія на те, що каденція Байдена буде успішною, незважаючи на важкий спадок, який дістався йому.

А вже контраст з попередником просто разючий: ні тобі десятків щоденних безграмотних твітів, ні постійних скандалів і образ всіх і вся, ні постійного ж сорому за одіозного квартиранта Білого Дому, ні плазування перед Путіним, ні п’ятничних польотів на гольф бортом № 1, що коштували Америці $200 млн.

Замість балагану марнославства бачимо наполегливу працю, контакти з керівниками важливих для Америки країн, з лідерами бізнесу, Конгресу і простими людьми, а також регулярні прес-конференції як прес-секретаря Білого Дому, так і самого президента.

Все це засмучує Москву, особливо атака ВПС США на терористів в Сирії, в зоні контролю Росії, а також введення санкцій проти керівництва її силових відомств і жорстке попередження, що це лише початок (планується серія кiбератак проти Москви). Співаки путінського режиму наскочили на власні граблі: вони ліпили образ дементного старця і, схоже, самі повірили в свою брехню, а тепер з подивом бачать, що в Білому Домі звив гніздо яструб, спраглий крові! (З розгубленої риторики одного із соратників Соловйова-Помьотного).

Операція – наступник

Не без задоволення відзначаючи ці метаморфози, звернемо увагу і на той незвичайний аспект нинішнього правління, який може якщо не визначити, то убезпечити майбутнє Америки від повторення соціально-політичної кризи 2016-2020 років. Так, 4 лютого президент був зайнятий переговорами з Урсулою фон дер Ляйен, головою Єврокомісії, виконавчого органу ЄС. Результатом стало зняття взаємних мит на багато мільярдів, що полегшить роботу економік Старого і Нового світу.

Але цікаво, що паралельно віце-президент США Камала Харріс також вела переговори – з Біньяміном Нетаньяху, прем’єр-міністром Ізраїлю. Вона підкреслила непохитну прихильність США до американо-ізраїльського партнерства і безпеки Ізраїлю, а також висловила рішучу підтримку недавнім новаторським угодам Ізраїлю щодо нормалізації відносин з країнами мусульманського світу. Сторони погодилися з важливістю продовження тісного партнерства в питаннях регіональної безпеки і розвитку наукового співробітництва, включаючи стримування пандемії COVID-19, а також відзначили опозицію своїх урядів спробам Міжнародного кримінального суду здійснити юрисдикцію щодо ізраїльського персоналу.

Це прекрасно, скажете ви, але ж переговори такого рівня є прерогативою і навіть обов’язком глави держави, і Байден вів такі з Путіним, Сі Цзіньпіном, Трюдо і іншими лідерами. Чому ж Нетаньягу він доручив Камалі Харріс? У віце-президента інше коло обов’язків, він більше зайнятий представницькими функціями, зв’язками з громадськістю, участю в різного роду потрібних заходах, але… не критично важливих, його навіть можна порівняти з весільним генералом. До того ж, на відміну від досвідченого Байдена, який працював в сенатському комітеті з міжнародних відносин і був його головою, у Харріс немає досвіду зовнішньої політики. Чи не зарано довіряти їй переговори на настільки серйозному напрямку?

Байден вважає, що не рано. Може бути, таким чином він розквитався з Бібі за образи часів адміністрації Обами? Навряд чи, Байден пам’ятливий, але не дріб’язковий. Справа в іншому. Уважні спостерігачі вже звернули увагу на інтенсивне і систематичне залучення віце-президента до участі в справах і зустрічах президента, особливо тих, що стосуються зовнішньої політики. При цьому помітна активна роль Ентоні Блінкена, Держсекретаря, досвідченого дипломата, який працював у Клінтона і Обами, який керував апаратом демократичної фракції Комітету Сенату з міжнародних відносин. (Між іншим, його прадід – уродженець Переяслава і випускник Київського комерційного училища) Ентоні явно вводить Камалу в курс політичних справ, ділиться досвідом, натаскує її.

Схоже, Камалу Харріс готують до виконання президентських функцій, що начебто підтверджує побоювання щодо слабкого здоров’я глави американської адміністрації і дає грунт конспірологічним теоріям.

Мовляв, на неї-то і була ставка залаштункових ляльководів, мовляв, вона-то і буде справжнім президентом при згасаючому Байдені. Що ж, якщо це і так, то зайвий раз свідчить про розум, далекоглядність і патріотизм Байдена, який в разі проблем зі здоров’ям хоче залишити батьківщину на піклування досвідченого і вмілого лідера.

З турботою про майбутнє Америки

Однак є ще одна сторона питання, що стосується майбутнього Демпартії і Америки в цілому. Зрештою, Камала і без такої підготовки впорається з президентськими обов’язками – їй допоможе відмінна команда Байдена. Але що далі? Час летить швидко, оком моргнути не встигнеш, як настане 2023 рік, і почнеться нова передвиборча кампанія. І хто понесе до перемоги стяг демократів?

Питання надзвичайно важливе. Чому вони програли вибори 2016 року і до влади прийшов Трамп? Та тому що партфункціонери поставили на непопулярну Хілларі Клінтон. Чому вони це зробили? Та тому що думали про особисті інтереси, а не про партію (Трампа тоді ніхто не сприймав серйозно). Мало того, крім надто старого та радикального за американськими мірками Берні Сандерса у партії не було перспективних кандидатів, в ній не думали про пошук і висунення нових Кеннеді.

Даремно. А ось Байден задумався. Бо ситуація ще більше погіршилася до виборів 2020 року. Важковаговиками серед кандидатів демократів були лише сам 78-річний Байден, та його ровесники Сандерс і Блумберг. Їх основним суперником стала 70-річна Елізабет Уоррен, що не страждає надлишком харизми, а що стосується молодого і розумного Бутіджіча, то Америка поки занадто консервативна, щоб вибрати президентом гея.

Байден зробив висновки і стає зрозумілим його бажання бачити віце-президентом даму, бажано кольорову. Так вийшло, що серед них більше яскравих особистостей і у них більше шансів консолідувати демократів і побити Трампа в 2024 році, тоді як серед чоловіків поки не видно героїв, готових схрестити з цим монстром списи, і не факт, що вони скоро з’являться.

До речі, треба віддати належне прозорливості старого сенатського бійця, який набагато раніше самих республіканців оцінив високу ймовірність, практично неминучість повернення Трампа – вже очевидно, що його можуть зупинити тільки довгоочікувані судові рішення, бо суперників серед республіканців у нього немає. Тому старина Джо заздалегідь готує сильного кандидата, здатного принести перемогу демократам. Вибір гарний: Камала Харріс і так популярна, а здобувши політичний авторитет і досвід успішного і ефектного віце-президентства (переговори з відомими зарубіжними лідерами вельми тому сприяють), зможе повторити успіх старого вчителя. Тим більше що помилок 2016 року демократи повторювати не мають наміру.

Характерна в цьому зв’язку недавня історія, коли сенатори-республіканці відмовлялися обговорювати білль про допомогу американцям у зв’язку з епідемією COVID-19 (двотрильйонна “Програма Байдена”) – голоси розділилися навпіл, 50 на 50. Тому вже вдруге в цьому році довелося втрутитися віце-президенту Камалі Харріс, яка за посадою є також Президентом Сенату і має право голосу. Вона додала вирішальний голос і змусила республіканців перейти до обговорення білля.

При цьому стався примітний казус: лідер демократичного крила Сенату при офіційному привітанні повинен був звернутися до неї «Madam President» (бо вона Президент Сенату). Але Чак Шумер звернувся інакше: «Mr. President », що є офіційним привітанням Президента США, і так можна звертатися тільки до Байдена. Потім він посміхнувся і виправився, Камала Харріс теж посміхнулася. Сподіваюся, 20 січня 2025 року вона посміхнеться ще раз – вступаючи на посаду президента США.

Юрій КІРПІЧОВ, США 

Читайте також:

• Свято розуму i вчений в кабінеті президента. Про кадрові призначення Байдена

Сообщение Містер-мадам президент США! Погляд з Америки появились сначала на Український репортер.

«Несподіваний Бунін» – так називається книга, електронна версія якої вийшла восени минулого року у видавництві Стрельбицького в Києві. Скоро вона з’явиться і на папері у видавництві «Культура і життя».

Присвячена 150-річчю нобелівського лауреата і показує його з тієї вельми цікавої і важливої сторони, якої майже не приділялося уваги ні в царській Росії, ні в Радянській імперії, ні в Росії нинішній.

Причини цього замовчування зрозумілі, їх ми торкнемося далі, а поки віддамо данину подяки автору, Ользі Пугач, яка зуміла залучити чимало людей для роботи над книгою, в тому числі  вашого покірного слугу, що відзначено у вступній частині.

Річ в тому, що справ було багато, оскільки чи то пані Ольгу, чи то містера Макса осінила ідея, навіяна Розеттським каменем: опублікувати книгу трьома мовами: українською, англійською та російською.

Книга вийшла непоганою, багато в чому завдяки шановному Максиміліану Каммереру, який, наскільки я знаю, надихнув пані Пугач на цю працю, він же взяв на себе переклад англійською. А вивіряв переклад мій старий знайомий Гарі Голдберг, досвідчений професіонал, автор кількох книг, редактор спеціального американського журналу, відомий криптолог, який чимало потрудився за часів холодної війни на ниві протистояння СРСР і США… Тема його зацікавила з двох причин: по-перше, він великий цінитель російської літератури і мову вивчив для того, щоб вільно її читати. А тут Бунін, останній класик! По-друге, його дід родом з Кременчука.

Ось і виходить, що крім автора та її розумної і талановитої онуки Аліси Пугач над книгою грунтовно попрацювали три американці (Макс, Гарі і я), чим і пояснюється епіграф статті – “З Америки з любов’ю”. Що стосується того боку життя і творчості І. Буніна, якому довгий час не приділялося уваги в російськомовних джерелах, то деякі особливості, пов’язані до того ж з генезисом російської літератури як такої, добре описані М. Каммерером в його епілозі.

Літературознавчий епілог

Reversus domum

Що можна додати на завершення, прощаючись з нашим героєм і нашою темою? Дещо можна i навіть треба, бо після ознайомлення з книгою випливає нагальна необхідність поставити одне важливе літературознавче запитання. Воно стосується не манери письма Буніна, не характерних особливостей його творчості, ні, воно набагато серйозніше i ґрунтовніше, це принципове питання генезису російського мистецтва красного письменства, тобто літератури як культурного феномена – i як інструменту самоствердження та експансії держави. Якої? Російської імперії!

Як з’ясувалося завдяки цій книзі, вплив України на Буніна був безсумнівним і значним, та все ж не настільки великим і очевидним, як у випадку Гоголя. Однак і того ніяк не можна назвати суто українським письменником, як би комусь цього не хотілося, незважаючи на походження генія і тематику багатьох (і, мабуть, кращих) його творів. З відомих обставин віднедавна йде запекла полеміка з цього приводу, але в неї ми вступати не будемо, вважаючи за краще звернути увагу на характер даних обставин.

А полягають вони в тому, що велика російська література зросла з імперської шинелі, що і підкреслював Достоєвський. Так, так! Зверніть увагу, коли, власне кажучи, ця література з’являється? У другій половині XVIII століття, коли Російська імперія починає вести одну з головних партій у концерті найсильніших держав світу. Неважко помітити, що французька та англійська літератури пройшли той же шлях і теж розцвітали під час становлення імперій, що дозволяє зробити наступне узагальнення: індикатором величі держави були велика армія, флот і… література! Можна навіть вважати це триєдине поєднання аксіомою теорії будівництва імперій. Їх створювали флоти й армії, а література виправдовувала й обґрунтовувала експансію, підбиваючи ідеологічну базу. Тобто вона – це одна з опор імперій, вид зброї. Це зброя інтелектуальної привабливості і цивілізаційної вищості, що вельми важливо.

Однак російська література досить довго залишалася провінційною, не мала своїх тем, корінного ґрунту, не мала головного – розвиненої мови. Зусиль Кантемира, Тредiаковського, Сумарокова і навіть Ломоносова з Державіним виявилося мало як для надбання величі і блиску літератури, так і для здобуття великодержавного шарму. І так було, допоки не з’явилися Пушкін, який створив сучасну російську мову, і Гоголь, що дав цій мові колір і смак, рельєфність та яскравість, барви, їхні тони і відтінки!

За що треба подякувати Україні – в цьому сенсі Гоголь таки український письменник. А оскільки Достоєвський недарма казав про його шинель, з якої вийшла вся російська література, то логічний висновок ви можете зробити й самі. І про Буніна можна говорити в зв’язку з цим: він захоплювався ненькою, її землею і народом, поезією Шевченка – і непогано знав українську мову, якщо перекладав з неї.

Але продовжимо узагальнення. Великі літератури не тільки народжуються синхронно з імперіями, але і згасають разом з ними, і Бунін – це світло згаслої зірки. Радянське красне письменство вже не віднесеш до великих, а пострадянське російське й поготів, незважаючи ні на яких Пелевіних. І ось що цікаво в нашому контексті: завдамося ще одним запитанням, а чи великий внесок колоній в англійську або французьку літератури? Відповісти на нього неважко: внесок практично нульовий, що зрозуміло – метрополії в культурному розвитку стояли набагато вище. А як з цим у російської літератури? Адже на порожньому місці подібний культурний феномен з’явитися не може, тому копнемо до коріння, поглянемо на базис.

Ні, часи билинні, «Слово о полку Ігоревім» і «Моління Данила Заточника» ворушити не будемо, їхній вплив не треба перебільшувати. Хоча б тому, що література починається не тільки з письменників, а й з читачів, а головним ковалем їхніх кадрів завжди і всюди було студентство. На жаль, у цьому схід Європи відставав: перша православна слов’яно-греко-латинська школа відкрилася в 1576 році – й аж ніяк не в Москві. Її заснував князь Острозький. У 1615 році православна школа з’явилася в Києві, в 1632-му вона стала колегією (на чотири роки раніше заснування Нового коледжу в Кембриджі, штат Масачусетс, майбутнього Гарварда!), а в 1658-му – Києво-Могилянською академією. І тільки в 1687 році в Москві відкрилася Слов’яно-греко-латинська академія. Між іншим, в проекті її статуту ректору і викладачам доручався вищий контроль над справами віри й освіти, боротьба з єресями, і за багато злочинів перед православ’ям передбачалось вогнище…

Хто ж викладав у цих школах і академіях? У XVI-XVII століттях усі лектори, всі православні вчені, теологи, філософи та релігійні діячі навчалися в католицьких (часто єзуїтських) школах і в європейських університетах. Так, Арсеній Грек, споборник патріарха Никона, навчався у Венеції і Римі, потім у Падуанському університеті. Ректор Київської академії Петро Могила, який фактично повернув православ’я в Україну (відновив богослужіння в Софійському соборі, домігся визнання прав православної церкви в Речі Посполитій), навчався в католицьких університетах. І сама його академія, як і Слов’яно-греко-латинська в Москві, була точною копією шкіл єзуїтів, починаючи з організації і закінчуючи назвами класів, предметів і мовою навчання – воно відбувалось виключно на латині та грецькою. Навіть церковнослов’янська, робоча мова православ’я на Русі, там практично не вивчалася!

Мелетій Смотрицький, який створив першу граматику церковнослов’янської мови (1619 р.), закінчив Віленську єзуїтську гімназію, навчався в європейських університетах. Касіян Сакович, соратник Могили, навчався у Краківській католицькій і Замойській єзуїтській академіях. Саме київські випускники потім склали основу викладачів Московської слов’яно-греко-латинської академії. Вчення йшло з Києва!

З цими двома академіями і вступила Росія в імперське XVIII століття – щоби за весь цей час зуміти відкрити ще лише один вищий навчальний заклад – Московський університет. У результаті за часів Пушкіна в ній були такі університети: Московський, Петербурзький, Казанський, Харківський, Варшавський, Віленський, Дерптський і Гельсінський. Разом вісім, причому безпосередньо до самої Росії належало всього чотири, та й то якщо вважати Казань російським містом. Для довідки: в бездуховних і ще недавно колоніальних США їх було вже 13, тоді як Києво-Могилянську академію імперська влада в 1817 році дбайливо закрила.

Який же висновок випливає з нашого невеликого аналізу? Він очевидний: dieu est toujours pour les gros bataillons, тобто літературний бог завжди на боці великих батальйонів. Мало університетів – тонкий шар культурних, освічених людей, мало читачів і письменників. Ergo: на відміну від Англії і Франції, метрополія Російської імперії не могла похвалитися інтелектуальним блиском і тому базис майбутньої російської літератури формували більш розвинені й освічені колонії, у тому числі Україна.

Повторюю: саме кияни склали базис викладачів Слов’яно-греко-латинської академії в Москві. Симеон Полоцький, випускник Києво-Могилянської колегії, письменник, богослов, поет, мистецтвознавець, драматург і перекладач, був наставником дітей царя Олексія Михайловича, а першодрукар Іван Федоров утік з Москви в Руське воєводство Речі Посполитої.

Ось і шляхтич Семен Бунікевський, який у XV столітті виїхав з литовської Волині на Полтавщину, мав, мабуть, якусь освіту і знав латину, як багато хто з шляхти і козацької старшини, недарма Буніни дали країні стільки славних імен саме в сфері культури і науки. Ні, не випадково Буніна тягнуло на південь, його подорожі Україною були певним чином поверненням до витоків, до коріння, додому і, підбиваючи підсумки, можна навіть сказати, не дуже схибивши проти істини, що Україна дала йому крила, поставила на крило!

М.Г. Каммерер

Книги вийшли окремо кожною мовою, хоча корисніше, мабуть, було б дати їх разом. Наводимо посилання на них, а також на статтю М. Каммерера, присвячену літературі.

• https://www.yakaboo.ua/nespodivanij-bunin.html
• https://www.amazon.com/Unexpected-Bunin-Olga-Pugach-ebook/dp/B08HMTMRJ8
• Неожиданный Бунин – Ольга Пугач – Google Books
• Макс Каммерер. Прощальный сонет – ОРЛИТА

Ілюстрація на головній сторінці: із сайту svoboda.org

Сообщение Бунін і американці. Погляд із США появились сначала на Український репортер.

Наприклад, політолог Володимир Пастухов у блозі на «Ехо Москви» пише: «Велика американська революція. Чи зможе Байден осідлати ліву хвилю»? Хоча за європейськими мірками нинішні спадкоємці партії рабовласників є центристами і навіть правими.

Соціальна держава і тоталітарний “соціалізм”

Очевидно, що масована трампутінська пропаганда, яка зробила в цій виборній кампанії головним пугалом саме вигадану лівизну демократів і жахливий соціалізм, який вони запровадять, мала деякий успіх і знайшла грунт серед не дуже освічених і успішних білих жителів серединних і південних штатів. Незважаючи на те, що (ось такий казус!) вони становлять більше половини велферщиків, тобто одержувачів соціальної допомоги.

Російськомовні ж іммігранти і без пропаганди ненавидять соціалізм усіма фібрами душі і переконують всіх (і себе теж), що бігли з імперії зла не за ковбасою, а від неї. Але від себе не втечеш і 80% їх (стільки голосувало за Трампа) принесли в Новий Свiт радянську ментальність. Вона характерна чорно-білим баченням світу, тягою до простих рішень складних питань, любов’ю до стереотипiв, кліше, ярликів і жупелiв, бажанням сильної руки, брехливістю, расизмом і асоціальністю. Ще забув тягу до шахрайства і схильність до хамства. Загалом, совок.

Але ж перед нами портрет Трампа! Тож не дивно, що нашi в США – його затяті прихильники і шанувальники. Вони бачать в ньому свого, більш того, бачать зразок успішності за їхніми мірками і в міру їхнього розуміння. На жаль, саме здатності висловлювати здорові судження їм і не вистачає – навіть розуміння того очевидного факту, що терміни радянський соціалізм і тоталітаризм були синонімічними.

Якби вони читали документи, а не навішували на вуха пригожінську локшину,  то знали б, що немає нічого спільного між совковим “соціалізмом” і божай якимось пунктом у передвиборній програмі Байдена та в пропозиціях інших демократів! (Євгена Пригожіна медійники називають “кухарем Путіна”, оскільки він є близьким до кремлівського верховоди, накопичив великі статки сумнівним шляхом, задіяний у багатьох тіньових схемах, в тому числі в інформаційній агресії, поставках зброї, зв’язках з пропутінською приватною військовою кампанією “Вагнер”. Пригожін – у санкційному спинску США. – “УР”),

Ніхто з них не пропонує відмовитися від капіталізму і його основ: ринку і приватної власності. Вони хочуть лише підвищити податки для багатих і допомогти нужденним, що економічно виправдано і свідчить про їхню турботу, про майбутнє країни.

Вони пропонують інвестувати в освіту, науку, інфраструктуру, захист навколишнього середовища і в нові технології. Простіше кажучи, схожість між демократичною соціальною державою і «соціалізмом», яким лякає неосвічений Трамп та велика Литл-Одеса, така ж, як між каналом і канавою.

Візьмімо податки – російськомовні іммігранти пишаються вмінням Трампа не платити їх, хоча це основа основ американського способу життя! Лише дві речі неминучі в ній – смерть і податки, казав Бенджамін Франклін. Та коли податки не платять, держава нездатна повноцінно функціонувати і допомагати громадянам.

Наші раділи, коли Трамп і республіканці знизили податки для багатих і для корпорацій. Але це призвело до зростання дефіциту бюджету і урізування соціальних і життєво важливих наукових програм, в тому числі витрат на CDC (центри з контролю і профілактики захворювань). А відділ по боротьбі з епідеміями (The Global Health Security and Biodefense unit) взагалі був розпущений. До того ж економіка замість обіцяного зростання загальмувала.

Вона, особливо нова економіка, і зіграла головну роль у перемозі Байдена, а не висмоктана з путінського пальця лівизна або правизна. Ну і розуміння більшостi народу того, якою згубною є політика Трампа для самих основ американської демократії і системи правління.

Нова економіка голосувала за Байдена

Що за нова економіка? Влітку редакція CNN Business провела експеримент, склавши портфелі акцій Трампа і Байдена. У першому – вуглеводи, військова промисловість і лідери Уолл-стріт (Morgan Stanley, Bank of America). У другому – відновлювана енергетика, Tesla, виробники чіпів, медичне страхування та німецький інвестфонд (Байден обіцяв поліпшити відносини з ЄС). В результаті фондовий ринок проголосував за байденоміку ще в жовтні: портфель Байдена подорожчав на 53,3%, а портфель Трампа подешевшав на 1,9%.

Ринок передбачив не просто перемогу Байдена, але і розклад голосів: старий Джо переміг у десяти найбільших містах США з високотехнологічними бізнесами: робототехніка, генетика, тонка хімія, IT галузі. За нього голосували 50 з 50 виборчих округів з вищою часткою осіб з вищою освітою.

З топ-10 інноваційних штатів Америки (згідно US Innovation Index, який складають Bloomberg і MIT), за Трампа був лише Техас – за рахунок округів з нафтовими і газовими свердловинами. В цілому за Байдена округи, що дають 70% ВВП США!

Крім того, за нього віддали голоси 61% молоді у віці від 18 до 29 років – і лише 36% за Трампа. За цього літнього джентльмена i найпродуктивніший вік від 30 до 44 років (54% проти 43%). Схоже, ці покоління краще орієнтуються в сучасному світі і на них менше діє пропаганда. Так, можливо, що нова економіка і молода Америка не стільки підтримали Байдена, скільки голосували проти Трампа, але й це говорить на їхню користь! Майбутнє за ними.

Лідерство Америки спирається не стільки на долар, скільки на інтелектуальний потенціал і високі технології, вона з Японією і Німеччиною в першій трійці технологічно складних економік. У топ-10 американських мільярдерів, згідно Bloomberg Billionaires Index, вісім зробили капітал на технологіях.

Однак саме оновлення економіки стало одним з факторів, які загострили ситуацію в Америці і привели до появи Трампа! Бо така економіка вимагає чималих знань і умінь, вона поляризує ринок праці: від технологізації виграють найкваліфікованіші працівники і, як не дивно, самі низькокваліфіковані, праця яких настільки дешева, що автоматизувати її немає сенсу, і вони зберігають свої місця.

Але при цьому нижні верстви населення втрачають мотивацію до підвищення кваліфікації і шанс піднятися нагору. Головна ж біда в тому, що робочі місця середнього рівня економічно вигідно або замінити роботами, або передати до інших країн.

Так, загальний рівень безробіття в Америці низький, як ніколи (не будемо брати до уваги вплив пандемії, після перемоги над нею експерти пророкують наприкінці 2021-го і в 2022-му бурхливе зростання економіки). Але більшість робочих місць не дуже приваблюють через відсутність перспектив і постійне роздратування цим, особливо на тлі сяючого життя вищого класу, яке демонструють соціальні мережі.

Трамп обіцяв їм повернути старі часи, коли вони жили прекрасно. Та й Байден на самому початку своєї виборчої кампанії сказав: «Цю країну побудували не банкіри, генеральні директори та менеджери хедж-фондів з Уолл-стріт. Її побудував американський середній клас».

Чого ж американці чекають від нього? Рішення не стільки економічних, скільки інституційних проблем. Коли Байден каже про нерівність, мова не стільки про нерівність доходів, скільки про нерівність можливостей. Для тривалого зростання економіки перше не критичне, а от друге представляє серйозну проблему.

Річ не тільки в ризиках політичної нестабільності, коли люди, позбавлені можливостей піднятися нагору працею і талантом, можуть спробувати досягти цього насильством, але і в тому, що ситуація закріплюється і поглиблюється. У країнах з високою нерівністю доходів низька мобільність між поколіннями загрожує довготривалому економічному зростанню. Трамп цього не розуміє і погіршує ситуацію, знижуючи податки для багатих і для корпорацій.

В останні 40 років республіканці защораз робили це – і регулярно кидали економіку в кризу, з якої її витягували демократи. Життя показало, що найкращі темпи зростання економіка США демонструвала в періоди підвищення податкового тягаря. Тому плани податкових реформ Байдена мають глибокий сенс, це не просто підвищення податків для багатих, щоб як Робін Гуд віддати ці гроші бідним (93% тягаря підвищення податків будуть нести 20% верств з найвищим доходом, а 1% найбагатших сімей – майже 75% ).

Сенс в тому, що доходи різних верств не рівнозначні для економіки. Бідні, та й середній клас всі доходи витрачають на життя, тоді як багатий може робити накопичення. Тобто витрати перших формують попит на товари і послуги, а багаті свої доходи інвестують, переважно на фондовому ринку, де потенційні доходи перевищують відсотки за банківськими вкладами.

Отож виникає цікава ситуація: підвищивши податки на доходи багатих, перерозподіливши їх через соціальні програми, адміністрація підвищує доходи всіх інших, а з ними і споживчий попит, який стимулює збільшення пропозиції товарів і послуг, а тим самим зростання ВВП. Це викликає підйом фондового ринку, що веде до зростання доходів багатих.

Тобто, поділившись грошима, вони повернуть їх з лишком. Багато тутешніх виборців це розуміють – на відміну від затятих російськомовних. Технологічній Америці вигідно поділитися з тими, хто поки не вписався в новий світ. Залишається сподіватися, що у Байдена все вийде. У всякому разі, нова економіка вірить в нього. Я теж.

Юрій КІРПІЧОВ, США

Читайте також:

Крах економіки Трампа. Погляд із США

Сообщение У США перемогли не ліві, а нові. Аналітичний погляд з-за океану появились сначала на Український репортер.

Українцям корисно буде зрозуміти цю радість, щоб не повторювати наших помилок! Серед жителів неньки, на жаль, шанувальників Трампа не набагато менше, ніж серед росіян або мешканцiв Брайтон-Біч. Невже радянськість-совковiсть незнищенна?! Ні, панове, країна, яка викотила гарбуза своєму демагогу, не повинна опускатися до захоплення нашим! Залиште це росіянам, тому вони і заслужили Путіна і тому він там вічний.

Демократія встояла, але насилу…

Слава богу, наш Трампутін програв – цього разу демократія встояла. І не варто сподіватися на його перемогу в судах, переграти вибори не вдасться. Для цього немає ані найменших підстав, як би Трамп ні звільняв чесних чиновників. Треба, до речі, подякувати виконувачому обов’язки міністра держбезпеки Чеду Волфу, який відмовився звільнити на вимогу президента главу Cybersecurity and Infrastructure Security Agency (CISA) Крістофера Кребса.

Це федеральне агентство інформувало громадськість, що нинішні вибори були «одними з найбезпечніших в історії США», що «ніякого шахрайства з голосами виборців не було». Фактично це означає, що Трамп бреше про перемогу, яку у нього вкрали. Досить ознайомитися з технічними деталями наших виборів, щоб зрозуміти це. Заведений путінський апельсин продемонстрував свою необізнаність і в цій справі – навряд чи він взагалі голосував коли-небудь!

Компанія FairVote проаналізувала результат всіх перерахунків голосів в різних штатах США, починаючи з 2000 року. З’ясувалося, що в середньому вони приносять кандидатам не більше 430 додаткових голосів. Найбільший зареєстрований за останні 20 років результат склав менше 2600 голосів. Але в Мічигані різниця 146 тис., а у Вісконсині Байден випереджає Трампа на 20,5 тис. За даними останнього опитування агентства Рейтер і компанії Ipsos, 79% виборців, включаючи республіканців, вважають переможцем Байдена. Лише 13% заявили, що підсумки голосування ще не підведені, а 3% назвали переможцем Трампа.

Всі лідери світу, включаючи китайського, але виключаючи Путіна, привітали Байдена з перемогою. І те, що Трамп не здатний на джентльменські вчинки – це вже його проблеми. А мовчання російського тирана зайвий раз підтверджує той очевидний факт, що Трамп його креатура. Путін з Трампом демонструють повну відсутність політичної культури. Втім, у них і з іншими культурами (поведінки, мови, спілкування etc) величезний дефіцит.

Байдена чекає величезна робота, щоб повернути Америці велич

Трампісти втішають себе відносною невдачею демократів в Конгресі. Тим не вдалося виграти Сенат? Не страшно. Одіозний сенатор Ліндсі Грем, союзник Трампа, який спершу закликав не визнавати перемогу Байдена, незабаром заявив, що його слід допустити на брифінги розвідки. Джон Тьюн з Південної Дакоти також заявив про те, що Байден повинен мати доступ до секретних брифінгiв. Їх підтримав сенатор Роб Портман з Огайо, а також сенатор від штату Айова Чак Грасслі. Не треба вважати мікроскопічну перевагу республіканців в Сенаті чимось постійним і абсолютним – далеко не всi там настільки одіозні, як Московський Мітч. Багато хто тримає ніс за вітром і лишень варто Трампу забратися з Білого Дому, як їх перестане сковувати партійна дисципліна. Є надія, що корпоративний дух Сенату ще не вивітрився, незважаючи на розкол країни! Байден свій там на відміну від чужого політиці і політесу Трампа. Старий сенатор, який очолював комітет зовнішньої політики, прекрасно знає цю кухню, зберіг всі зв’язки і швидко знайде спільну мову з потрібними людьми.

До речі, одна з причин, яка допомагає легко розкривати брехню Трампа про фальсифікації виборів, полягає в тому, що прізвища кандидатів у президенти і в сенатори розташовані на одній сторінці бюлетеня. І якщо Трампа влаштовує підсумок виборів в Сенат, то він повинен визнати і свою поразку!

Але не визнає. I в Вашингтоні всерйоз обговорюють можливість того, що він відмовиться залишати Білий дім. Представники штабу Байдена назвали такий сценарій «малоймовірним», але уточнили, що за Конституцією США повноваження президента Трампа припиняються опівдні 20 січня 2021 року і після цього його перебування в резиденції глави держави стає незаконним. «Уряд Сполучених Штатів має достатню кількість можливостей для того, щоб із супроводом вивести порушника з Білого дому», – йдеться в заяві штабу обраного президента.

Важку спадщину залишає нам Трамп! Саме його непрофесіоналізм і безвідповідальність призвели до розгулу епідемії ковід в країні, а масові «трампінги» наприкінці жовтня, під час яких ніхто не носив масок і не дотримувався соціальної дистанції, погіршили ситуацію. Третя хвиля стає дев’ятим валом! З 6 листопада кількість нових випадків перевищує 100 тисяч на добу, а в п’ятницю 13 листопада сягла 187 тисяч! Причому прогнози найпохмуріші.

Лідирують в основному республіканські штати. Попереду Північна Дакота з приголомшуючим результатом: 83 тисячі iнфікованих на мільйон населення! За нею Південна Дакота, Айова, Вісконсин, Небраска, Юта, Міссісіпі, Алабама, Теннесі, Арканзас, Іллінойс, Луїзіана, Айдахо, Монтана і моя Флорида. За загальною кількістю попереду Техас – понад мільйон випадків! До речі, даним Флориди про смертність вірити не можна – в штаті при владі республіканці і вони змушують занижувати цифри смертності. Як в Росії. Реальні дані набагато вище. Трамп путінізував Америку і в цьому!

Зрозумілою мовою дефініцій

Ось що цікаво: визначення трампізм і трампісти з’явилися самі собою і миттєво. Розквітнувши незабаром до більш колоритних, але менш літературних. А ось обамістiв-обамівцiв або клінтоністiв-клінтоновцiв (язика зламаєш, поки вимовиш) в природі не водилося. Як і кеннедістiв або рузвельтівцiв. Але рейганісти були…

Так що справа не тільки в хльосткому німецькому прізвищi (Маркс – марксисти, але Гегель – гегельянці) – троцькісти теж цілком відповідали фонетиці, і не в невимовляємості або немилозвучностi спочатку. Так, цілком звучний бушизм відразу викликає посмішку і часто вся Америка веселилася над перлами американського Чорномирдіна. Справа в феномені і в його масштабі.

Трампізм став і політичним і соціальним феноменом, за нього в США проголосувало майже 73 мільони дорослих начебто людей, а в Росії відсоток підтримки ще вище! Так що Росія цілком заслужила свого вічного Путіна. Аристотель не дарма кваліфікував людину як політичну тварину – за Трампа це визначення заграло яскравими фарбами завдяки другій частині.

Так, трампізм став соціально-політичним явищем, як фашизм, з яким у нього чимало спільного. Як путінізм. І це дуже небезпечно. Люди, звертайте увагу на визначення! Будьте уважні!

Даєш молодь!

Поки на перерахунках голосів Байден забиває останній цвях в труну кар’єри Трампа, торкнемося питання важливого, питання майбутнього Америки. Виявилося, що трампутінська локшина швидкого приготування (про немочі Байдена і його лівацтво) повисла лише на розлогих вухах старшого покоління. Молодь виявилася розумнішою, вона не клюнула на таку примітивну пропаганду і серед виборців молодше 30 років за Байдена віддано вдвічі більше голосів, ніж за кремлівську маріонетку!

У трампізма немає майбутнього. Раболіпним республіканцям доведеться це врахувати. Врахував це, а також оцінив по заслугах масштаб дезінформації «Агентства інтернет-досліджень» Пригожина і Фейсбук. У жовтні він прихлопнув п’яту колону Путіна в США, яка масовано орудувала під вивіскою російськомовних євреїв, що підтримують Трампа. Це групи “Russian American Ashkenazi Jews” (15000 членів), “Patriotic Jewish Republicans” (8400), “Russian Speaking Americans for Trump 2020” (16500) і “Євреї Силіконової Долини і Сан Франциско, Об’єднуйтеся!” (“Jews of the Silicon Valley and San Francisco, United!”, 18600). Їх захисники скиглять про цензуру, але ФБ просто блокував їх пости,бо вони не витримували фактчекінга. А потім взагалі закрив групи.

Звичайно, більшість в них становили місцеві простаки і расисти, але політику і тон визначали російські боти. Як і в 2016 році на американський напрям кинули всі сили, кілька сотень мережевих бійців. Це багато, враховуючи, що найактивніші роблять 3-5 тисяч постів і коментiв на добу! Шкода, не ліквідували ці гнізда російських тролів і їх місцевих посібників хоча б кількома місяцями раніше.

Lock him up!

Зараз Трамп займається дрібними і великими капостями і робить все, щоб очорнити наступника і утруднити передачу влади новій адміністрації. У своїх посланнях і виступах він постійно апелює до патріотизму, але це звичайна його демагогія, інтереси Америки його абсолютно не хвилюють. І знаєте, це навіть непогано! Він доведе Байдена до того, що той порушить традицію спускати на гальмах справи колишніх президентів і вдаватися до помилування.

Трампа категорично не можна прощати! Занадто багато він накоїв, занадто великої шкоди Америці завдав. Експерти-юристи вважають, що навіть при найактивнішому та вмілому захистi перед Трампом стелиться доріжка до в’язниці неминуче найпізніше наприкінці 2022 року. «Захоплюючий дух» термін! Не з одним нулем. Занадто багато серйозних справ на ньому висить. Що ж, це буде закономірним завершенням його кар’єри і корисним застереженням новим пройдисвітам.

Юрій КІРПІЧОВ, США

На цю тему:

• Ніхто не думав, що дрібна пітерська моль може визначати долю Америки. США перед виборами

Сообщение Занулення Трампа. Дональда можуть силоміць вивести з Білого Дому появились сначала на Український репортер.

Спробуй допекти їхній свідомості словами обожнюваного ними вождя? «Ліберали і до питання про мови, як і до всіх політичних питань, підходять як лицеміри і торгаші, що простягають одну руку (відкрито) демократії, а другу (за спиною) кріпосникам і поліцаям» (Ленін, 24, 1972, 115).

“Дан приказ ему на запад,

Ей – в другую сторону,

Уходили комсомольцы

На гражданскую войну”.

Для загарбників немає нічого святішого, ніж розпалювати «громадянську війну». Наскільки тверді вони в своїх переконаннях, судімо хоча б із того, як із 1917 року будівники «світлого комуністичного майбутнього» нацьковували темні маси скидати з церков хрести й позолочені бані, грабувати храми, розправлятися зі священиками з такою ненавистю і люттю, щоб їхні нащадки «здригалися до десятого коліна». А на зорі ХХІ століття ті ж самі правовірні з таким же завзяттям перекинулися до православ’я. То ж чим вони керуються – ідеями чи жадобою власної вигоди?

Доле праведна! Чи не потонув би в непроглядній темені білий світ, якби не осявала жорстоку юдоль земну подвижницька діяльність Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка, Ліни Костенко та рівних їм на всіх обширах земної кулі?

Наслідувачів геніїв і видатних особистостей та ж сама позавчорашня комуністична й комсомольська зловорожість ганьбить тепер наліво й направо як «радикалів», «бандерівців», «фашистів».

1494 року в місті Базель було опубліковано сатиричну поему Себастіана Бранта «Корабель дурнів», написану ранньою нововерхньонімецькою мовою. Автор сміливо користувався мовою, успадкованою від корінного роду свого, хоч нею заборонялося трактувати «вчені предмети». Як пояснюють літературознавці, Брант «ніби дає людям у руки дзеркало, щоб вони впізнавали самих себе поміж дурнів і, набираючись розуму, ставали кращими». Невмирущий автор нещадно висміював Дурляндію «задля… заохочення до мудрості й… викорінення дурості та в ім’я виправлення роду людського».

Вадим ПЕПА, письменник.

Сообщение Перефарбовані комуністи усе ще шкодять Україні появились сначала на Український репортер.

Свій бюлетень з голосом за Байдена я відіслав на ділянку ще два тижні тому і тепер з великими надіями і чималими побоюваннями очікую 3 листопада.

Небачено напружена зараз ситуація в Америці! Вона стала закономірним підсумком правління Трампа, підходить до своєї кульмінації і час вже торкнутися теми гострої, але для українців важливої і цікавої.

Так, я можу йти на ризик та писати гостро, бо Трамп, як Гітлер свого часу, скасував химеру толерантності.

От i питаю: чому «російська вулиця» Америки в більшості за нового фюрера? У тому числі українці? Адже очевидно, що він неосвічений, малограмотний хам, що він брехливий, безчесний, поганий бізнесмен з мільярдними боргами, шахрай, який краде гроші у хворих на рак дітей, шанувальник диктаторів і сам схильний до авторитарності, оточує себе такими ж аморальними типами і т.д. і т.п. Абсолютно одіозний персонаж!

Але «нашим» він до серця. Чому? Та тому що самі такі. Колись Дантон відмовився їхати в еміграцію, сказавши, що батьківщину не понесеш на підошвах черевиків. Він був неправий. Батьківщину – так, не забереш. Але рідного бруду скільки завгодно. Всі перераховані «якості»Трампа були необхідні для успіху в покинутих «нашими» радянських і пострадянських палестинах. В цілому вони характерні для радянського менталітету або як його зараз називають коротко – для совка.

Чим саме характерні «наші»? Не буду нариватися на відомі звинувачення, просто наведу гучні в Фейсбуці тези Наума Альпера (Naum Alper) –прізвище дозволяє йому різкі висловлювання. Не всі 22 тези наведу, оскільки багато їх до суто американської кухні, а найважливіші для розуміння даного неприємного феномена. Який стосується і тутешніх українців. До речі, всіх з СРСР і країн, на які розпалася ця імперія зла, в США узагальнено називають російськими, посміюються над ними і дивуються ім.

Наум пише, що історію світу вони знають за радянськими підручниками і то погано. Як і дикий Трамп, який вважав Україну частиною Росії. Історію Америки і особливо історію боротьби євреїв і інших меншин за права людини практично не знають і тому відокремлюють себе від інших меншин, зараховуючись до білих (мова про євреїв, що складають більшість російськомовних іммігрантів). Диктаторський радянський режим вперто вважають соціалізмом, як і будь-які дії, спрямовані на поліпшення становища народу, на зменшення різниці між багатими і бідними. Незважаючи на те, що в США соціальне розшарування за останні 40 років зросло багаторазово.

Належачи в бiльшостi до середнього класу, вони чомусь захищають зниження корпоративних податків, тобто годують жируючих топ менеджерів, що обжерлися призначеними самим собі зарплатами і бонусами. При цьому абсолютно не віддають собі звіту в тому, що класичний капіталізм власників епохи Айн Ренд давно вже канув в лету. Багатьма найбільшими компаніями Америки розпоряджаються топ-менеджери, а оскільки середній термін їх служби менше 5 років в одній компанії, то в основному вони стурбовані тим, як набити свої кишені сьогодні и влаштувати «золоті парашути».

Участь у політичному житті Америки «наші» беруть виключно за столом з пляшкою і закускою. Незважаючи на зростання числа антисемітських витівок, переконані в тому, що вони – білі і це їх не стосується. З тієї ж причини в боротьбі за права людини участі не беруть. Це для меншин. Ніяк не розпрощаються з жагою сильної руки. Декларують себе євреями, але голосують за партію, яка в сенаті не має жодного єврея. Вони у демократів, яких нашi культурально звуть лiберастами и дерьмократами!

Гарячі противники диктатури, але диктаторські замашки Трампа вітають, сліпо вірять будь-якому слову свого фюрера і всі як один – затяті прихильники Республіканської партії. Ізраїль зі слів таких же тамтешніх колишніх співвітчизників бачать монолітною масою, що підтримує Нетаньяху і рветься знищити всіх арабів. Що категорично не відповідає дійсності. Впевнені, що якщо прибрати програми соціальних допомог (велфер), то людей, що “сидять” на них, неосвічених, unemployable (непрацездатних), ненадійних, хтось візьме на роботу. Ототожнюють бідність з афроамериканцями і впевнені, що на велфері в основному чорношкірі, хоча насправді білих 50%, а чорношкірих близько чверті.

Не володіють економічним поняттям unemployable (непрацездатний). Не розуміють, що роботодавцю потрібні надійні люди, які хочуть працювати, які ходять на роботу щодня і якщо необхідно, працюють 10-12 годин. Решту роботодавцю вигідніше утримувати на велфері. Не знають і не хочуть знати, що більшу частину боргів Америки створили республіканці, починаючи з Рейгана і Буша, які в сумі почетверили борг. А їх нинішній фюрер за 4 роки додав до боргу 7 трильйонів.

Ненавидять політкоректність і з задоволенням використовують N-word, забуваючи про те, що не називати євреїв жидами це теж політкоректність. Впевнені, що проживши частину свого життя в умовах глибокої інформаційної ізоляції в СРСР, пізнали якусь велику істину, невідому в нормальному світі. І готові пояснити будь-якому американцеві, від сусіда до президента, що таке свобода і що пора вже всіх ліберал-свободо-рiвноправолюбiв терміново посадити, вигнати і заборонити.

І подивіться на натовпи татуйованих «інтелектуалів», які збираються на мітинги фюрера. З ким ви? З ними? Так. Не дивно, що вони голосують разом зі скінхедами, білими супрематистами, антисемітами, расистами і іншим непотребом. Тобто, будучи професійно доволі вивченою масою, політично «наші» абсолютно безграмотні, як і ті 30% американців, з якими вони в одному культі.

Що можна сказати з приводу цих пунктів? Дещо можна додати, дещо уточнити і розширити, але в цілому – в яблучко. Уточнимо лише: в Сенаті на даний момент вісім євреїв. І серед них – жодного (!) республіканця. Сім демократів і один незалежний – палкий Берні Сандерс. У палаті представників 17 євреїв. І серед них лише один республіканець, інші демократи. 70% американських євреїв за демократів. Так хто у нас тут антисеміти? До речі (точніше, зовсім недоречно), при Трампi в США різко зросла кількість антисемітських витівок…

На жаль, американських українців це також стосується, трампістiв і серед них більшість. Нічого не поробиш, вони теж вихідці з совка. Хоча зовсім неважко озирнутися, подумати і зрозуміти, що при Обамі такого не було. Ні протестів, що охопили всю Америку, ні розколу і ненависті, ні грабежів і масового повалення пам’ятників, ні загального пошкодження моралі і занепаду культури, ні падіння міжнародного авторитету великої країни, ні краху економіки, ні розгулу пандемії і сотень тисяч смертей від ковід, ні підриву інститутів демократії, ні..

Перераховувати лиха і проблеми можна довго і все це приніс Трамп. Він обіцяв ліквідувати бюджетний дефіцит – той виріс вчетверо! Він балакав про скорочення державного боргу – той перевищив ВВП США. Він обіцяв перемогти Китай в торговельній війні? Замість перемоги Америка отримала розорення фермерів. Ринки збуту зникли, $28 млрд. грошей платників податків пішли здебільшого великим латифундистам, а не традиційним сімейним фермам, ті в кризі, змушені продавати свої землі і в результаті Америка втрачає ще одну зі своїх традиційних опор.

Трамп лякає нас соціалізмом, який чомусь неодмінно настане при Байденi? Гм. З чого б це? З того, що повторює він один в один темники контори кухаря Путiна? Бандюка Пригожина?Що ж, тут багато хто працює на контору, починаючи, наприклад, з Леона Вайнштейна, який співпрацював з Собчаком і курирував його фонд в США, а зараз рве тільник за Трампа. Але смішно: Байден заплатив $3,7 млн. податків в минулому році, тоді як заводний путінський апельсин всього… 750 доларів! І хто, як не Трамп будує корпоративний соціалізм для багатих, залишаючи всю красу дикого капіталізму для бідних?

До речі, про російські зв’язки Трампа: відомий юрист (він був головою Верховного суду однієї з республік СРСР, потім працював в Москві і в США) писав мені, що один з клієнтів його колег, пов’язаний з “Крокодилом”, розповідав про хабарі в два з гаком мільйона доларів, отримані Трампом за корону Міс Всесвіт для Оксани Федорової, протеже “Крокодила”. Це зловісне земноводне – великий пітерський кримінальний авторитет, який постав при Путіні і пов’язаний з ним. Доктор наук, між іншим – така вже путінська Росія. Але, судячи з усього, контора взяла Трампа на гачок ще раніше.

Хто ж думав, що дрібна пітерська моль може визначати долю Америки!? Так, шанси Байдена ростуть i розцінюються як 88 до 12, що вселяє надію, але мораль республіканців впала так низько, що можливі махінації з їх боку. Наприклад, в Каліфорнії вони вже ставили фальшиві ящики для бюлетенів і всіляко спекулюють на підрахунку голосів. Навіть свого кандидата до Верховного суду поспішають проштовхнути з цією метою в порушення домовленостей. Ця партія все більше нагадує корпорацію із захоплення і експлуатації влади – типу «Єдиної Росії». Нас лякають міфічним соціалізмом, але в реальності Трамп советизує Америку!

Господи, спаси і збережи нашу державу!

Юрій КІРПІЧОВ, США

Сообщение Ніхто не думав, що дрібна пітерська моль може визначати долю Америки. США перед виборами появились сначала на Український репортер.

Аналітики прогнозували уповільнення зростання кількості нових робочих місць в США в 2019 році. Серед причин – загальне гальмування світової економіки, негативний вплив тарифних воєн Трампа, вичерпання резерву робочої сили, посилене антиімміграційною політикою нинішньої адміністрації та інше. Але є один сектор, в якому спостерігається бурхливий сплеск зайнятості.

Це індустрія легального канабісу. За інформацією компанії Leafly, в 2018 році спостерігалося стрімке зростання зайнятості в цьому секторі – на 44% по США. Це тривало і в 2019 році. Особливо бурхливо бізнес розвивається у Флориді: з 1290 чоловік, зайнятих в ньому на початку 2018-го, чисельність збільшилася до 9068 – в сім разів!

Про користь лібералізму

Такий ось ефект зняття заборони на використання марихуани в медичних цілях у 2016 році. Тепер достатньо взяти рецепт у лікаря і зайти в спецмагазин. У 2018 році такий з’явився і в нашому місті. У підсумку за 2018-й чисельнiсть пацієнтів у Флориді майже потроїлася і досягла 165 тисяч. У 2019-му Leafly не очікував такого бурхливого росту робочих місць, пов’язаних з канабісом, але все ж передбачав їх збільшення на 5136 позицій, або на 50%, що також зовсім непогано. Ці прогнози базувалися на очікуванні зростання числа нових пацієнтів в штаті на 100 тисяч Багато? Як сказати. Трохи більше відсотка від чисельності населення Флориди, так що пуританам не варто панікувати.

Наприклад, Швейцарія, а вона славиться розважливістю та якістю життя, підійшла до проблеми ще рішучіше і дозволила видавати за рецептами безкоштовний метадон, замінник героїну. І що ви думаєте? В країні вдвічі зменшилася кількість злочинів на грунті наркозалежності, а метадонова програма виявилася на порядок дешевше, ніж лобова боротьба з наркотиками.

Загальнофлорідське зростання робочих місць за 2018 рік теж було непоганим, але далеко поступалося проривному маріхуановому– всього 2,6%. Навiть торгівля нерухомістю, а Флорида інтенсивно будується і переманює жителів з дорогого Нью-Йорка, здорово поступається – 6,7% приросту.

Федерали поки не збирають даних про індустрію каннабісу в масштабах всієї країни, оскільки в багатьох штатах вона ще заборонена, як і на федеральному рівні. Але це реальна робота, що дозволяє тисячам американців утримувати себе і свої сім’ї. І вони нічим не гірші виробників і продавців тютюну і алкоголю. Це до початку 2018-го зрозуміли вже в 29 штатах, а ще чотири штати і округ Колумбія легалізували медичну марихуану для дорослих.

Процес набирає ходу і за рік ще п’ять штатів повністю легалізували травичку. За цей час продаж канабісу виріс на 34% і досяг $10.8 млрд., а загальна чисельність зайнятих в цій індустрії становить 64 389 осіб, що працюють повний робочий день, і 211 тияч. що так чи інакше зайнятi цією справою.

Так що дійсно можна говорити про солідну індустрію марихуани. Для порівняння: її продажі вже складають майже третину від продажів такого традиційного і вгодованого кита торгівлі, як пиво!

Країна зеленого листа

У Канаді закон про легалізацію канабісу набув чинності 17 жовтня 2018 року і всім громадянам старше 18 років можна купувати, зберігати (до 30 грамів) і вирощувати травичку (не більше чотирьох рослин, але Квебек і Манітоба не погодилися з федералами–нi і все). Реакція мас була вражаючою: марихуани не вистачило! Її розкупили за кілька днів. Черги були такі, що поліції довелося втихомирювати тих, кому не дісталося травички.

Бо держава поганий бізнесмен. У магазини Квебеку (їх всього 12 на величезну провінцію) пускають тільки за посвідченням особи, товар завозять броньовані вантажівки інкасаторської компанії і чергує охорона. У Квебеку ці магазини (Societe Quebecoisde cannabis) стали філією SAQ, мережі магазинiв з продажу алкоголю. Реклама практично заборонена і порушникам загрожують штрафи. А такі міста, як Шербрук, залишаються бастіонами моралі, хоча алкоголь п’ють і тютюн курять не гірше інших. Перепони чинять і лендлорди, господарі багатоквартирних будинків. Марихуана для них як маленькі діти, кішки і собаки.

Але процес пішов. Так, більшість людей не схвалюють наркотики. При цьому алкоголь продають у кожному кварталі в величезному асортименті і в будь-якій кількості, як і тютюн, який шкідливіший марихуани, але набагато дешевший. Лише недавно стали обмежувати його куріння в громадських місцях, а канабісу, навпаки, помаленьку дають зелене світло. Канада пузяла за приклад Нідерланди, де після легалізації канабісу різко впало споживання важких наркотиків.

Легалізація веде до декриміналізації, бо підриваються позиції наркомафії, поліція не втрачає час на дурниці, розвантажуються суди і полегшується тягар бюджету. Більш того, країна починає отримувати дохід – з тіні виводиться мільярдний бізнес, який починає платити податки. З’являється можливість стежити за якістю продукту і розвивати виробництво на експорт!

Ринок великий – джерела стверджують, що Канада вирощує трави на $20 млрд. на рік, хоча сама споживає “всього” на $5 млрд. Куди йде решта? До південного сусіда, не дивлячись на те, що федеральними законами США перевезення марихуани через кордон заборонено, що свідчить про неефективність боротьби з наркотиками. Дозвіл купувати її в медичних цілях за півтора десятиліття отримали близько 100 тисяч канадців, але покупців значно більше, бо сірі диспенсери продають всім бажаючим без всяких довідок, а їх самих було близько 25 тисяч. Вважається, що канадці дуже схильні до цього захоплення, а Нью-Йорк в цьому плані можна порівняти з ними. У ньому ж, згідно Gallup, регулярних курців марихуани (мінімум раз на тиждень) – близько 300 тисяч, тоді як в Канаді їх не менше мільйона, що добре корелює зі світовими даними: кожен 23-й землянин не проти смикнути “косячок”.

Акциз на травичку в Канаді встановлено щадний: долар за грам або 10%, якщо грам коштує більше $10. У магазинах ціна помірна, всього $6 – чорні і сірі дилери поки нікуди не щезли і з ними треба конкурувати. Для порівняння: в Нідерландах “a pre-rolledone” коштує, залежно від сорту начинки, від трьох до п’яти євро. Втім, Канада федеративна країна і в деяких провінціях ціна буде в півтора-два рази вище – традиційна мораль завжди дорого обходиться.

Бюджет має намір отримати від легалізації до $0,5 млрд на рік. При акцизі в 10% обсяг продажів дійсно складе 5 млрд., врахувавши же фактор США, приходимо до спочатку озвученої цифри в 20 млрд, причому американських баксiв, а не канадських, що важливо, враховуючи нинішній курс валют.

Ще один плюс легалізації в тому, що повним ходом пішов експортний бізнес! Глобальна торгівля травою лише питання часу, і Канада заявила про намір стати постачальником №1 легального каннабісу в світі. Вона хоче скористатися законодавчими перепонами США, чиї федеральні закони забороняють експорт-імпорт марихуани і перевезення її через кордон і відрізає американських ділків від міжнародного ринку. А він, на кінець 2017 року, оцінювався в $7,7 млрд. з перспективою надшвидкого зростання (щорічно на 60%!), i до 2021 року досягне $31,4 млрд.

Акції канадських виробників зростають шаленими темпами! Вони активно освоюють ринки в Європі, Латинській Америці, Африці і Океанії, благо, в останні роки послаблення в законодавстві щодо марихуани взяли Німеччина, Грузія, Чилі, Перу, Італія, Польща і Чехія. Вони об’єднуються з місцевими компаніями для будівництва плантацій в Португалії, Данії та Австралії. Широко крокує Канада!

Так, є і скептики, що передрікають захоплення лідерства південними країнами, такими, як Колумбія. У Боготі заявили, що самі збираються стати головним експортером в Західній півкулі. І тому є підстави – там більш сприятливий клімат і продукт може виявитися дешевше. Але це ще не факт, в Канаді кращі технології та дешева енергія.

Суспільство хвилюється, чи продумано, зокрема, розроблені заходи боротьби з водінням у стані наркотичного сп’яніння? Але тут немає великих проблем. За аналогією з алкоголем вже встановлені суворі покарання за водіння в обкуреному вигляді залежно від вмісту тетрагідроканнабінолу в крові.

Гей, Україно!

До речі, у зв’язку з ще однією зеленою хвилею: чому б Україні не піти стопами Канади? Чи її бюджет тріщить від надлишку коштів? Адже традиція споживання каннабісу тут дуже давня! Думаю, за бажаннм її можна простежити до трипільців, у всякому разі, вже скіфи знали сенс у цій справі. Геродот писав: «Взявши це конопляне насіння, скіфи пiдлізають під повстяну юрту і потім кидають його на розпечене каміння. Від цього здіймаються такий сильний дим і пар, що ніяка еллінська парова лазня не зрівняється з такою лазнею. Насолоджуючись нею, скіфи голосно кричать від задоволення».

Генетики стверджують, що внесок скіфів і сарматів в генофонд українців досить значний. Так чому б не організувати вирощування канабісу хоча б на експорт? Даєш зелену хвилю в неньці!

Юрій КІРПІЧОВ, США

Сообщение Канабіс і зелена хвиля. Погляд із США появились сначала на Український репортер.