Чиновники стали на шлях драконівських заходів замість створення сервісної служби для сумлінних надрокористувачів, тих, хто турбується про наповнення держбюджету, нові робочі місця, реалізує продукцію у Європі. Про це, зокрема говорив генеральний директор ТОВ «Керамейя» Іван Телющенко. За його словами, контролююча служба займається паразитуванням у сфері надр.

Голова правління Кам’янець-Полільського ПАТ «Гіпсовик» Володимир Постовий акцентував увагу та такому факті: два десятиліття тому чимало підприємств провели акціонування, одержали спецдозволи на користування надрами, успішно працювали, наповнюючи бюджет країни. А сьогодні їх зупиняють, бо потрібні, бачте, нові спецдозволи. Отже, різко змінили правила гри. Виходить, раніше підприємства діяли «не так»?

Блокування діяльності економічно активних виробництв – велика шкода, упевнений голова комітету з надрокористування Федерації роботодавців України  Валентин Шеветовський. Адже завдано удару по ділових партнерах, споживачах, зрештою люди втрачають робочі місця, заробіток.

Підприємці, члени Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів, особливо наголошували, що правила гри повинні бути прозорими, чесними й однаковими для усіх надрокористувачів.

Президент Спілки Іван Салій акцентував увагу на тому, що сьогодні держава має потурбуватися про підготовку нової редакції Кодексу про надра, залучивши до цього і громадськість.

Під час дискусії у Федерації роботодавців лунали пропозиції взагалі ліквідувати Державну службу геології та надр. Однак виробничники зійшлися на тому, щоб запропонувати урядовцям тимчасово (до створення Міністерства промисловості) підпорядкувати цю Службу Міністерству економічного розвитку і торгівлі.

Степан ІВАНЧЕНКО

Фото «Українського репортера»

Сообщение У Федерації роботодавців України назвали Державну службу геології та надр гальмом економіки появились сначала на Український репортер.

Президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Іван Салій офіційно звернувся з листом до керівників держави. Тема – гостра ситуація на ринку мінеральної вати. Цитуємо:

«У 2018 році склався гострий дефіцит утеплювачів на основі мінеральної вати – попит зростає, потужності недостатні. Ринок відреагував класично: ціни різко зросли, бо дефіцит, дилерам встановили квоти, зменшили експорт; лавиноподібно і безконтрольно зріс імпорт, в тому числі з Росії.

Російська продукція продається за цінами, що значно нижчі вітчизняних. Демпінг став можливим ще й тому, що ввізне мито української аналогічної продукції в Російську Федерацію складає 10%, а в Україну ввізне мито мінеральної вати з Росії становить лише 5%, тобто, удвічі менше.

Для запобігання демпінгу цін мінеральної вати  просимо встановити ввізне мито 10% (замість 5%), що буде дорівнювати ввізному миту на українські товари та поповнюватиме  бюджет держави.»

Яким же було реагування? Адміністрація Президента направила цей лист до Кабміну «для опрацювання».

Далі – за ланцюжком. Наприклад, Міністерство регіонального, розвитку, будівництва та жкг за підписом заступника міністра Льва Парцхаладзе перенаправило лист будівельників до іншого міністерства – економічного розвитку і торгівлі.

А яку ж «бойову позицію» зайняло Мінекономрозвитку? Надіслали відповідь, згадавши Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі, пояснюючи, чому ми не можемо підвищити ставик ввізного мита на мінеральну вату. Ось фрагмент цього листа:

Тобто Мінекономрозвитку стверджує: підвищувати ставки ввізного мита на мінеральну вату ніяк не можна, бо це буде суперечити міжнародним зобов’язанням України. Ми ж бо є членами Світової організації торгівлі. Але до чого тут СОТ? Замість того, щоб ефективно захищати вітчизняного товаровиробника, чиновники з міністерства шукають виправдання власній бездіяльності в циркулярах СОТ.

Пишіть скарги – до такої поради зводиться відповідь будівельникам. Мовляв, тільки на підставі ваших скарг може бути проведено антидемпінгове розслідування. А ви тоді навіщо, чиновники? Яка ваша роль? Давати “корисні” поради? Між тим, в міністерстві є навіть департамент торговельного захисту.

Туди ж гне й Міністерство фінансів – «це не відповідатиме міжнародним зобов’язанням України в рамках Світової організації  торгівлі».

Міністерські клерки ніби загіпнотизовані цією назвою – СОТ. А як же Закон «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»?

Але що цікаво. Заступник міністра фінансів Сергій Верланов повідомляє, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі має повноваження проводити антидемпінгові розслідування, готувати пропозиції щодо митно-тарифного регулювання. І що думати з цього приводу Всеукраїнській спілці виробників будматеріалів? Адже Мінекономрозвитку відповіло – пишіть скарги…  Нагадаємо, шо міністерство очолює Степан Кубів, який також обіймає посаду голови міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі.

Пане Кубів, може вам вдасться розгіпнотизувати міністерських клерків, щоб нарешті зрозуміли: українські товари – перш за все, наші, вітчизняні, виробники – найголовніші, саме їм потрібно давати зелену вулицю.

І є ж чимало прикладів, коли Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, розглянувши подані Міністерством економічного розвитку і торгівлі матеріали антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну деяких російських товарів, приймала рішення про захист вітчизняного виробника. Наприклад, це стосувалося імпорту соди каустичної з Російської Федерації. Було встановлено, що існує причинно-наслідковий зв’язок між демпінговим імпортом товару та істотною шкодою, що була заподіяна національному товаровиробникові.

Залишається загадкою, чому чиновники вирішили відсидітися в окопах бездіяльності у ситуації щодо імпорту російської мінеральної вати.

Микола СЕРДЮК

Сообщение Українські чиновники заплющують очі на демпінг російських товарів появились сначала на Український репортер.

Тоді ж, в Одесі під час брифінгу Луценко конкретизував тему: за його словами, більшість із забудовників не мають повного комплекту документів, «і користуються близькістю до влади для того, щоб отримати той чи інший шматок землі».

«Ті хто ближче до влади – отримують це швидше. Той, хто далі від влади – використовує різні методи, щоб своїх конкурентів «придушити», – або в судах, або на вулиці. Яка відповідь може бути від держави? Всі будівництва мають бути законними; у кожного забудовника має бути повний комплект документів. Хоча також інколи при цьому я чую будівельників, які кажуть, що їм влада «штучно гальмує видачу дозволів». У такому випадку, звичайно, маємо допомогти і їм», – сказав Генпрокурор.

Виступаючи в Одесі перед правоохоронцями, Юрій Луценко виніс вердикт: «Незаконне будівництво в Одесі без усього, передбаченого законом, пакету документів велося і ведеться. Прізвища – відомі…»

Генпрокурор вимагав (цитуємо Укрінформ): «Провести зупинку усього будівництва, провести перевірки документів, причому розпочати це буквально через тиждень…».

10 грудня 2018 року президент Всеукраїнської спілки будівельних матеріалів Іван Салій звернувся до Генерального прокурора з відкритим зверненням, у якому просив публічно проінформувати його щодо деяких ключових питань, пов’язаних з реагуванням влади на ситуацію з будівництвом в Одеській області. Він також звернув увагу Юрія Луценка на важливу обставину: «Проблема не в забудовниках чи архітекторах. Все зло – від державних та муніципальних чиновників, монополій на енергоресурси та… від силовиків, включаючи прокуратуру і СБУ, їх «тітушок» та громадських активістів».

Як відреагував Юрій Луценко?  Він не вважав за необхідне особисто надати відповідь президентові Всеукраїнської спілки будівельних матеріалів Івану Салію. На звернення відповів листом начальник першого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Генпрокуратури Роман Аузін.

Але це – банальна відписка. Роман Аузін інформує, що звернення президента Всеукраїнської спілки будівельних матеріалів надсилає «для розгляду» Національній поліції України. А кому саме? До кого потрапить?

Прокурорський працівник додає традиційну фразу: «Перевірку доводів, викладених у заяві, необхідно провести згідно з вимогами чинного кримінального процесуального законодавства. За наявності порушень вжити заходів реагування».

Геніально! Відфутболив, висловлюючись спортивною термінологією. І нема проблеми? І вже питання зупинки будівництва в Одесі не хвилює начальника першого відділу Романа Аузіна? Нехай болить голова у начальника поліції?

Подивимося глибше. Напрошується висновок, що в такому стилі – відфутболювання! – працює, схоже, система Генпрокуратури. І такий стиль панував, на жаль, завжди у стінах цього відомства. Коли Луценко узяв до рук головну прокурорську булаву, він неодноразово заявляв, що змінить прокуратуру на краще. Ось хоча б фрагмент з його інтерв’ю «Високому замку» у 2016 році:

Запитання журналістки «Високого замку»:

«На початку розмови ви сказали, що прийшли на посаду генпрокурора на півтора-два роки. Як збираєтесь за такий короткий час встигнути почистити авгієві стайні?»

Відповідь Луценка: «Почистити стайні маю до кінця цього року. На наступний рік у мене вже інша, творча програма, яка називається «новий запуск». У місцеві прокуратури мають прийти нові люди. Бажано, з-поза системи, або молоді принципові прокурори, які хочуть принципового росту. Сподіваюсь, їх кількість переросте в якість і вони створять нову атмосферу у місцевих прокуратурах. Розумію, це ще не буде західна атмосфера, де чиновник служить людям, але вже не буде радянською, що карає і визискує. Наступної весни в прокуратурі має запрацювати самоврядування, конкурси на всі посади.»

Юрію Віталійовичу, де ж «новий запуск» прокуратури? Коли нарешті чиновник буде служити людям? І чи не здається вам, що саме ви повинні подавати у цьому найперший приклад? Це ж саме ви, а не ваш підлеглий Роман Аузін, влаштували гучний «розбір польотів» в Одесі. (Див. відео: https://youtu.be/pdcrG3w7fhA)

А сьогодні  звіт про результати роботи на цьому напрямку перекидаєте на поліцію. Чи вам нині вигідно дотримуватися принципу: моя хата скраю?

Що дивує у відповіді Романа Аузіна президенту Всеукраїнської спілки будівельних матеріалів? Він пише: «За наявності порушень вжити заходів реагування».

Тобто Аузіну невідомо, чи є порушення, чи немає. Виходить, він не звернув уваги на висловлювання свого начальника – Генпрокурора, що «незаконне будівництво в Одесі… велося і ведеться». 

Прикро, що до однієї із найважливіших проблем такий підхід – не по державному, тобто.

Між тим, Іван Салій у своєму зверненні до Юрія Луценка писав, що зупинити будівництво, навіть безпідставно, – запросто. А відновити – дуже складно, бо зупиняється технологічний процес будівництва, втрачаються робочі місця. А ще ж не забуваймо: сьогодні галузь переживає стагнацію.

Генпрокурор вимагає, щоб у цій сфері також торжествував закон. Водночас він уникає відповіді на запитання про корупцію. А картина, як стверджує Іван Салій, така:

«Силовики і «смотрящі» від «коаліції» управляють дозволами, створюють проблеми,
і за побори (з кожного квадратного метра) видають ці папірці з купою проблем, які потім самі ж і перевіряють, і забирають» .

Кого із силовиків і «смотрящих» від «коаліції» покарано? Нікого, здається. Хоч Генпрокурор Юрій Луценко заявив в Одесі: «Результати силових структур області – нижче критичної відмітки».

Ось така картина маслом, як кажуть в Одесі.

Микола СЕРДЮК

Сообщение Чому Генпрокуратура відфутболює звернення будівельників? появились сначала на Український репортер.

З цієї точки зору найбільш значущим був виступ на з’їзді нинішнього голови Держлісагентства Володимира Бондаря. І хоча відчувалося, що цей керівник – «чиновник з дитинства», настільки його доповідь була перенасичена казенщиною, низка тез заслуговує на неабияку увагу.

Про що ж розповів головний лісівник? Перш за все, це були бравурні доповіді про «стабільність і  позитивні тенденції». Голова похвалився, що обсяги реалізації продукції лісовим господарством цьогоріч збільшаться майже удвічі порівняно з 2013 роком. Щоправда, у 2013-му курс долара був не удвічі, а в 3,5 рази менший…

«Переконливим фактором є вагомий внесок лісової галузі до бюджетів усіх рівнів. Лише за 6 місяців 2018 року сума сплачених податків підприємствами галузі перевищить 4,5 мільярда гривень, при цьому надходження коштів до місцевих бюджетів у 2016 році вперше перевищили мільярдний рубіж, а у 2018-му очікується на рівні 1,6  мільярда гривень.

Сьогодні кожне третє лісогосподарське підприємство має районоутворююче значення і є потужним, стабілізуючим чинником розвитку територіальних громад, перш за все, в регіонах українського Полісся та Карпат», – каже Бондар. Утім, забув додати, що таку позицію лісгоспи займають не стільки через свою економічну потужність, скільки через відсутність взагалі будь якої роботи для населення в депресивних районах.

Але насправді головною тезою виступу було цілковите відкидання критики на адресу галузі, яка звучить все голосніше навіть від міжнародних організацій.

Володимир Бондар стверджує, що «лісгоспи, підпорядковані Держлісагентству, дотримуються мораторію і експортують виключно дозволену до вивезення дров’яну сировину довжиною до 2 метрів, заробляючи валюту, так необхідну державі. Звісно, за відомим висловом «хто безгрішний хай перший кине в мене камінь» не варто стверджувати це однозначно, але навіть можливі порушення жодним чином не можуть мати ні масштабних ознак, ні відчутної шкоди».

Теза про нешкідливі порушення – справжній шедевр бюрократичної логіки!

На думку чиновника, всі проблеми – від населення, і від тих лісів, що не знаходяться під «дахом»Держлісагентства:

«У нас відсутня повна інформація щодо заготівлі та збуту деревини в усіх лісах, тому що система електронного обліку не діє в 27 відсотках лісів, які не підпорядковані Держлісагентству. Крім того в Україні працює велика кількість незаконних, або пилорам сумнівного походження, що заохочує населення вдаватися до протиправних дій та незаконних рубок. За оцінками БРДО в Україні їх налічується 12 тисяч».

Тобто ліс для 12 тисяч нелегальних пилорам тихенько крадуть сільські п’янички з кравчучками, а не постачають лісовози з лісгоспів!

З виступу керівника Держлісагентства можна було зрозуміти, що рубати найближчим часом будуть багато. Обійти нормативні обмеження планується дуже просто – посилаючись на трохи дивну тезу, що тільки рубки врятують ліс.

«Проблема всихання лісів відома… Головна перепона – за діючими санітарними правилами провести у загиблих насадженнях суцільну санітарну рубку, а це єдиний вихід, підтверджений вітчизняними і закордонними науковцями, в українських реаліях, дуже і дуже не просто.

Необхідно організувати комплексне обстеження із залученням спеціальної комісії, а в осередках псевдо-екологічної активності та розігрітого невдоволення рубками лісу, і громадські обговорення.

Втрачається значний час на узгодження та документальне оформлення. Тим часом короїд розвивається і заселяє нові дерева, які потім масово всихають».

Чиновник забув додати, що корінь проблеми всихання лісів – не стільки у короїді, якому так допомагають екологи, скільки в нездорових насадженнях монокультури одного віку. Такий ліс не здатен витримати стрес, який несуть зміни клімату. Але пропонується не терміново змінити стратегію відтворення лісів, а дозволити лісгоспам рубати багато, швидко, без перевірок.

«Українські лісівники мають право проводити суцільну санітарну рубку на ділянці, де повнота живих дерев становить менше 0,1. Тобто оперативне вилучення нещодавно заселених шкідниками дерев за чинним законодавством є неможливим», – бідкається Володимир Бондар.

 Перевірки взагалі дуже не подобаються представникам лісової галузі – хоча, здавалося б, саме вони дозволяли б говорити про незаплямовану репутацію.

«Досить переглянути перелік документів, які необхідно заповнити щоб провести лісозаготівельні роботи тільки на одній лісовій ділянці. Додайте до цього аналогічний лісокультурний, лісозахисний, протипожежний пакет і стане зрозуміло, чому за паперами ми все частіше не бачимо лісу…

Все це відбувається на тлі безкінечних перевірок, коли кожен з папірців… вимагається для перегляду та перевірки. І спробуй не надати…», – знову майже не плаче керівник галузі.

Враховуючи, що Держлісагентство показує площу всихання лісів – майже 400 тисяч гектарів, – зрозуміло, чому так хочеться обійти всі формальності – це фантастичні обсяги деревини.

Що ще не подобається керманичам Держлісагентства? Будь які розмови про радикальні реформи. Наприклад, їх дуже непокоїть ідея створення єдиного суб’єкта господарювання у лісовому господарстві.

«В Україні діє 381 лісогосподарське підприємство і за умов стовідсоткової державної власності на ліси приватизувати їх простіше, «схлопнувши», як казав класик в одне. Ми дуже вдячні, що проти цього хибного рішення виступили депутати місцевого й загальнодержавного рівня. Вдячні президенту країни за підтримку в цьому питанні». Іншими словами, чиновники дуже бояться, що ліси почнуть віддавати в концесію.

«Задекларований окремими силами рух до приватизації лісів, до створення єдиної компанії, до передачі лісового господарства у концесію – це рух, який в кінцевому своєму варіанті означає знищення українських лісів», – запевняв на з’їзді підлеглих Володимир Бондар. Така реакція якраз зрозуміла – адже керувати концесійними лісами чиновники більше не зможуть, що значно зменшить їх доступ до ресурсів.

І наостанок  про ефективність і облік. Як пояснив голова Держлісагентства, національної інвентаризації лісів, про яку говорять вже багато років (адже ніхто точно не знає, де, чого і скільки у нас росте і скільки вже зрубали), не варто очікувати й у 2019 році – проектом бюджету такі роботи знову не передбачені.

До теми.

Хоча Володимир Бондар вже майже рік керує Держлісагентством – після того, як у листопаді 2017-го зі скандалом пішла з посади Христина Юшкевич, – формально на сайті відомства він зазначений все ще як заступник голови.

Шлях Володимира Бондара до лісових ресурсів країни дуже дивний, адже за першою освітою він вчитель історії, і до 2016 року з лісом ніколи не працював. (У 2007 році він також закінчив Волинський держуніверситет імені Лесі Українки, спеціальність «Економіка і підприємництво/Фінанси»). Після вишу (1996 рік) одразу подався в чиновники, спочатку до управління в справах молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Волинської обласної держадміністрації. Аж поки, попрацювавши ще на кількох незначних посадах, не став у 2002-му директором Центру муніципальних реформ «Луцьк 1432». Того ж року йому вдалося розпочати стрімку політичну кар’єру…

Але у 2002 році він отримав підтримку від Ющенка по мажоритарному округу і пройшов до Ради – звичайно ж, за віддану роботу на «Нашу Україну» по регіону. Великий успіх цієї партії на виборах у Волинській області приніс і велику нагороду – Бондаря призначили керівником області у 2005 році. У 2008-му він – радник президента.

Але політична кар’єра після цього стрімко пішла донизу, і ми вже можемо найти цього діяча на скромній, але цікавій посаді  директора державного підприємства «Теплий дім». З 2013-го по 2016-й він сидить у кріслі заступника директора ТОВ «Енергосервісна компанія «Луцькі комунальні системи», а згодом – заступника директора ТОВ «Українська теплогенеруюча компанія «ЕСКО-Волинь».

І от диво – у 2016-му його призначають заступником голови Держагентства лісових ресурсів України.

Микола СЕРДЮК

Сообщение Чи збираються лісівники реагувати на тиск суспільства? Що показав з’їзд галузі появились сначала на Український репортер.

Декларація Ганни Віталіївни може шокувати навіть шкільного викладача математики. Саме тому вчитель математики і живе так, як живе, а пані Старикова катається на Jaguar F-pace за 1 млн. 663 тис. 743 грн.

Диво у тому, що зарплатня чиновниці за 2017 рік – 376 тис. 046 грн. Це, звичайно, немало – і значно більше того, що офіційно заробляла Ганна Віталіївна раніше. Наприклад, у 2016-му – це було 229 тис. 526 грн., а в 2015-му взагалі тільки 26 тис. 633 грн.

Як відомо з біографії Ганни Старикової, вона ніколи не займалася бізнесом. Не володіє комерційними структурами. В неї немає чоловіка-бізнесмена. Вона не вказує в декларації інформацію про членів сім’ї – отже, ті її не підтримують грошима.

Але гроші самі знаходять талановитих! На банківських рахунках голова облради задекларувала близько 20 тисяч гривень, але ще 4,5 мільйона гривень – просто готівкою. У 2016 році готівки було задекларовано 2,6 мільйона гривень.

Крім того, Старикова за минулий рік додатково заробила більше двох мільйонів гривень, продавши рухоме і нерухоме майно. Частину цього майна – колишньому босу і нинішньому патрону, екс-нардепу Костянтину Бондарєву. Чи може це бути схоже на підкуп? Ні в якому разі! Просто невідомо як придбане майно у одного політика дорого купує інший політик – хіба ви вбачаєте тут якісь корупційні ризики?

Тим більше що Ганна Старикова з 2007-го по 2014 рік працювала помічником-консультантом у Костянтина Бондарєва – що дивного, якщо в скрутні часи той вирішив підтримати матеріально одного з керівників області.

У 2016 році Ганна Старикова також продала майна на 1,64 мільйона гривень – просто вражає, як багато непотрібного майна можна накопичитися в депутата за восьмирічну службу!

Тож якщо вам здається, що грошей не вистачає, беріть уроки у можновладців – просто продайте щось коштовне і непотрібне! Бачите, як просто?

Микола СЕРДЮК

Фото: kor.gov.ua

Сообщение Не живи на зарплату, або уроки домашньої економіки від голови Київської облради Старикової. появились сначала на Український репортер.

Олександр Любомирович навіть згідно офіційної інформації – дуже небідна людина. На нього та  близьких родичів записано чотири земельні ділянки – приблизно 7 400 кв. м.,  чотири будинки загальною площею 706 кв. м., а також квартира у Києві – 36 кв.м.

Разом з дружиною він володіє чотирма машинами, серед яких, наприклад, є Land Cruiser 200, вартістю майже  мільйон гривень – він придбав цю модель у 2016 році, коли заробив, згідно з декларацією, лише 110 тисяч гривень.

Навіть велосипед у Олександра Любомировича непростий – Argon 18 E-118 Ultegra Di2, що обійшовся на момент придбання в 107 000 грн. (це у 2013 році, сьогоднішню ціну ви самі знаєте, на скільки потрібно помножити).

На готівкових рахунках у Горгана зберігаються 305 тисяч доларів та 105 тисяч гривень.

Все це чудово, але жити поважний діяч змушений майже на одну зарплату. І хоча вона немаленька – за 2017 рік склала 153 411 грн, витрати Олександра Любомировича навряд чи покриває. Тільки рушницю в минулому році він купив за 102 тисячі гривень. Не дивно, що пан Горган, не дивлячись на статки, отримує від держави матеріальну допомогу – наприклад, 10 320 грн на народження дитини.

Дивно інше – як і коли молодий керівник, в недалекому минулому громадський активіст, встиг накопичити стільки майна, що його ймовірним продажем можна покривати розкішний стиль життя? Адже  Олександр Любомирович, як бізнесмен, володіє тільки товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «ЮСТІНІАН», вартістю 810 гривень, яка вже певний період часу нічого не приносить йому.

А з  2011 року цей керівник працював директорам комунального підприємства «Київський водний стадіон» – аж до 2015-го. Чомусь в офіційній біографії про це, правда, ні слова – можливо, через низку скандалів, пов’язаних з цим об’єктом. Звісно, комунальні зарплати не дозволяють шикувати, а з  2015 року Олександр Любомирович – вже на державній зарплатні.

Всі свої статки, виходить, він заробив значно раніше – за допомогою тієї ж фірми ЮСТІНІАН – яка якимось дивом не дає прибутку сьогодні.

І чому бюджетники весь час так скаржаться на злиденне життя? Керівник Київщини доводить – це скиглення не має під собою підстав!

Микола СЕРДЮК
Фото “Українського репортера”

Про обіцянки Олександра Горгана читайте тут:

• Доленосне рішення Київської обласної держадміністрації (+аудіо)

Сообщение Голова Київської обласної держадміністрації Горган заробив півмільйона. Що в декларації чиновника появились сначала на Український репортер.

Візьмемо, наприклад, освіту. Згідно з даними Київської обласної державної адміністрації (solidinfo.ua), різниця між районами щодо наповнюваності закладів освіти складає приблизно 4,6 разів! Якщо в Києво-Святошинському районі місць в школах не вистачає, і вони перевантажені (наповнюваність 105%), то в Поліському районі школи стоять пусті – замість чотирьох учнів там ходить до класу в кращому випадку тільки один (наповнюваність 23%). А в Бучі класи переповнені взагалі на 138 відсотків!

Звісно ж, це приводить до дуже неефективного використання коштів. Навіть більше, це розбещує місцеву владу. Якщо в Броварському районі школи споживали в 2017 році в середньому 21 Квт*год/м.куб., то школи Баришівського району – більше ніж у 6 разів на той же обсяг, 134 Квт*год/м.куб!

З дитячими садочками прірва ще більша. У тому ж Броварському районі показник 12 Квт*год/м.куб, а у Баришівському – 164 Квт*год/м.куб. Різниця майже в 14 разів! В Баришівському районі можна знайти садочки, де споживання перевищувало норму на 649%! Але й цей показник можна легко перебити – Лизовогубослобідський садочок у Згурівському районі показав перевитрати у 1041% від нормативного споживання.

Не дивно, що в цьому районі витрати на одного учня в деяких закладах можуть перевищувати 57,8 тис. грн на рік – але зовсім не тому, що тут працюють філіали Сорбонни. Просто це дорожче майже у 7 разів, ніж в аналогічних закладах деяких інших міст Київщини.

Це просто неймовірно, але голова КОДА Олександр Горган та місцеві ради не звертають увагу на такі чорні діри, що висмоктують бюджетні кошти.

Лідером в спалюванні грошей в енергозабезпеченні закладів охорони здоров’я є Білоцерківський район – тут вдалося досягти показника в 243 Квт*год/м.куб. Тобто різниця, наприклад, з Вишгородським районом (19 Квт*год/м.куб) – майже 13 разів!

Але справжнім апофеозом енергетичної нерівності є різниця в споживанні громадськими спорудами Кагарлицького і Миронівського районів – останній «зжирав» на одиницю об’єму в 18,5 разів більше!

Така диспропорція існує не тільки між районами (де представники влади можуть спробувати пояснити її «бідними селами», на модернізацію яких немає коштів). Але як пояснити майже шестикратну різницю в питомому споживанні енергоресурсів між Славутичем та начебто не бідним Обуховим?

До речі, за індексом фінансової спроможності на особу Обухів займає непогану позицію з показником 6757 грн, не дуже поступаючись лідеру – Борисполю (8272 грн). Біла Церква з 3715 грн демонструє, що прірва і тут може бути величезна.

І це знову ж таки, стосується не лише окремих населених пунктів, але й районів. Що неочікувано — близькість до столиці не гарантує багатства. Один з найбідніших районів — Бородянський, з показником 2584 грн на особу. А офіційно найбагатший – Бориспільський, з 10 919 грн. Хіба це не шалена, несправедлива різниця, над подоланням якої треба працювати?

Фастівський район за населенням майже на третину більший за Володарський, але безробітних тут у 5 разів (!) менше, ніж в останньому.

Макарівський район більше Рокитнянського за населенням лише в 1,3 рази, а за пільговиками з оплати жкг – в 43 рази!

Всі ці цифри демонструють нерівність між населеними пунктами та районами часом більшу, ніж між бідними африканськими країнами та державами золотого мільярду. Але різниця в тому, що між нашими районами часом – декілька кілометрів, і існують вони в однакових умовах.

Така нерівність не може буди виправданою. Це – найжорсткіша оцінка ефективності місцевих влад. І що найбільш вражає – про цю катастрофічну проблему ви навіть не почуєте під час передвиборчих мандрів чиновників глибокими хуторами і далекими селами.

Микола СЕРДЮК

Фото Олексія ІВАНОВА

Сообщение Київщина перетворилася на область аномальної нерівності. Про чорні діри для бюджетних коштів появились сначала на Український репортер.

«Український репортер» проаналізував декларації деяких представників місцевих адміністрацій та рад у Київській області, і знайшов чудові приклади – як витрачати на життя значно більше, ніш заробляєш. Знайомтеся, наші герої.

Тетяна Олександрівна Скаленко – сільський голова дуже маленького села Червоне в Яготинському районі, де офіційно проживає близько 500 осіб. Здавалося б, не дуже висока посада. Але як вона впливає на добробут!

Тетяна Олександрівна задекларувала в 2017 році (декларацію подано 28.01.2018) 90 тис. 358 грн. заробітної плати. Ще близько 27 тис. грн вона отримала від здачі майна в оренду – адже тільки на неї записано сім земельних ділянок загальною площею більше 126 тис. кв. метрів.

Крім того, чоловік Тетяни Олександрівні, Петро Іванович Скаленко, отримував за минулий рік дві зарплати – за основним місцем роботи 81 тис. 750 грн, а також заробітну плату за сумісництвом – 38 тис. 730 грн. Крім того, він також здавав майно в оренду – на 9 тис. грн. До речі, Петро Іванович також володіє вісьмома земельними ділянками загальною площею близько 1 млн. 157 тис. м. кв.

Ще у сім’ї є київська квартира, житловий будинок на 190 м. кв., а чоловік також володіє готельним комплексом на 820 м. кв. та 40-ма відсотками СГ ТОВ “Причиське”. Останній актив, до речі, подружжя оцінило в 16 тис. 800 грн.

А тепер – найцікавіше. За минулий рік сім’я Тетяни Олександрівні придбала земельну ділянку вартістю 50 тис грн., готельний комплекс вартістю 4 млн. грн і напівпричеп вартістю майже 223 тис. грн.

Ще раз – доходи сім’ї близько 250 тис. грн. Видатки тільки у вигляді великих покупок – 4 млн. 273 тис. грн.

Можливо, це були витрачені накопичення? Зовсім ні. В 2017 році було задекларовано готівкових коштів на 150 тис. грн. До речі, в 2016-му накопичень було тільки 100 тис грн! Тобто в скарбничку клали, а не брали звідти.

Як же працює магія? З точки зору Тетяни Олександрівни, дуже просто. Її чоловік начебто взяв безвідсоткову фінансову допомогу в підприємства, часткою якого володіє – 4 млн. грн. Нагадаємо, оцінка вартості цього актива – 16 тис. 800 грн. А от цю фіноперацію вже ніхто не пояснює – секрет фірми.

Звісно, баланс все одно не сходиться  – витрат більше (навіть не рахуючи вартості життя), ніж доходів. А ще подружжю вдається економити і відкладати на чорний день.

А ви кажете, маленькі села вмирають!

Але якщо ви вважаєте, що це неймовірний приклад, то помиляєтеся. Коли ти знаходишся близько до процесів, які впливають на розподіл землі, диво може статися з кожним.

Наприклад, подивіться, як пощастило Арестовій Валентині Олегівні, секретарю сільської ради Литвинівки  Вишгородського району. Вона отримує зарплатню в 90 тис. 952 грн. на рік. Її чоловік – 38 тис. 400 грн. Ще сім’я отримала в минулому році благодійну допомогу в 24 грн.

Але усміхнулася доля – подружжю подарували земельну ділянку вартістю 348 тис грн. та житловий будинок, який в декларації скромно оцінили в 287 ис. грн.

Значно простіше, якщо в тебе є родичі – тоді магію грошей пояснити дуже просто. Наприклад, сім’я депутата Димерської селищної ради Чалого Сергія Юрійовича заробила у 2017 році досить непогано – майже 190 тис. грн. Але майна йому вдалося за цей вдалий рік придбати на 2 млн. 663 тис. 900 грн – побудувавши житловий будинок, магазин, СТО та мийку.

Як пояснює депутат, все просто – 2 млн. 700 тис. грн позичив Чалий Юрій Іванович – очевидно, батько.

Але якщо вас люблять оточуючі – ваше життя взагалі може перетворитися в казку. Про це може з гордістю розказати подружжя депутата Святопетрівської сільської ради Старовойта Валерія Віталійовича та Старовойт Оксани Миколаївни, яка одночасно є депутатом Святопетрівської сільської ради та начальником відділу в Шевченківській райдержадміністрації м. Києва.

Успішна сім’я задекларувала тільки зарплатню Валерія Віталійовича в розмірі 42 тис.727 грн, та Оксана Миколаївна отримала дохід від відчуження рухомого майна в 29 тис. грн.

І хоча Валерій Старовойт є власником третини таких компаній, як  обслуговуючий кооператив «Польовий 2010» та обслуговуючий кооператив «Святопетрівське», а сім’ї належить  два будинки та дві квартири, навіть державні органи дуже полюбляють допомагати хорошим людям.

Так, управління соціального захисту Києво-Святошинського району надало допомогу в розмірі 29 тис. 298 грн., Києво-Святошинський районний центр зайнятості – 8 тис.680 грн., Святопетрівська сільська рада – двічі 1 тис. грн., кожному з подружжя.

Приватні структури та особи також не залишилися осторонь. Вони надали подарунків на 409 тис. 800 грн. Таким чином, подарунки та допомога становлять левову частку в доходах родини Старовойт.

А це для деяких осіб – стиль життя. Наприклад, сім’я Сергія Олеговича Мамчура, депутата Гостомельської селищної ради, заробила в 2017 році з усіх джерел близько 79 тис. грн. А ось подарунків (з соціальними виплатами) отримала на 530 тис. грн! До речі, депутатом цієї ради є також батько Сергія Мамчура – Олег Мамчур.

Тому переставайте жалітися на життя. Надто маленька зарплатня, не вистачає? В чому проблема, користуйтеся лайфхаком успішних людей – отримуйте подарунки!

Микола СЕРДЮК

Фото із сайту kurs.if.ua

Про ситуацію на Київщині читайте тут: 

• Прокиньтеся: Київщина вимирає!

Сообщение Як багатіють депутати і чиновники на Київщині. Видатки й доходи мільйонерів появились сначала на Український репортер.

Ось про що бадьоро повідомляє сайт цієї поважної установи: «Васильківщина стала вісімнадцятим районом Київської області, де голова Київської обласної державної адміністрації Олександр Горган презентував активу громади унікальну систему комунікації між владою та громадянами…

…В числі учасників зустрічі голова Васильківської районної державної адміністрації Владислав Одинець, голова Васильківської районної ради Наталія Баласинович, керівники структурних підрозділів Київської обласної державної адміністрації, начальники служб, управлінь, відділів райдержадміністрації, начальники служб, управлінь, які забезпечують життєдіяльність району, голови сільських та селищних рад, депутати районної ради, представники громадських організацій та засобів масової інформації…

За результатами обговорення проблемних питань, Олександр Горган дав відповідні доручення відповідальним підрозділам Київської обласної державної адміністрації та Васильківської районної державної адміністрації».

А тепер людською мовою. Існує інтернет-сервіс uvaga.ua, де можна на інтерактивній карті залишити скаргу, що стосується місцевої влади – на погані дороги, звалища, комунальні негаразди та інше.

Концепція зовсім не нова – така карта-сервіс давно існує, наприклад, у Києві. Є подібна карта звалищ, якою опікуються Мінприроди тощо. Сервіс, якщо його дійсно підключити до комунальних служб, дуже зручний і потужний. На жаль, частіше за все проблема «вирішується» відпискою, або косметичними заходами.

Наприклад, ось яку характеристику дав сервісу користувач з Вишгорода під скаргою на засмічений сквер (звернення #241): «Схоже, даний ресурс працює, як і вся влада – НІЯК. Москаленко тільки зі своєю лялькою, перепрошую, Горганом їздить та піариться сайтом, який, по факту – пустишка».

Це дійсно дуже смішно та гірко – голова Київської облдержадміністрації Олександр Горган особисто їздить по районах, містечках і селах, презентуючи інтерактивний (!) сервіс, суть якого – не контактувати особисто з чиновником. Навіщо його взагалі «презентувати» місяцями, якщо можна за п’ять хвилин “спустити” розпорядження?

І тим більш дивно, що Олександр Любомирович – не програміст, йому немає що пояснювати підлеглим, адже сервіс фактично розробляли і ведуть спеціалісти з Києво-Могилянської бізнес-школи.

А тепер – найцікавіше. З підпису на головній сторінці можна дізнатися, що сайт і права на нього належать не облдержадміністрації, а ТОВ “SATURO”. І створений сервіс начебто «Міжфракційним депутатським об’єднанням “Київщина” Верховної Ради України», а Київська обласна державна адміністрація йде тільки другим рядком.

Як в схему роботи з державними документами та зверненнями громадян влізли політичні гравці і комерційні структури? Чому роботу, яка згідно із загальними планами повинна системно вестися всіма держорганами, “приватизували” якісь особи в своїх інтересах?

Що станеться з сервісом, якщо «міжфракційного депутатського об’єднання» в наступному парламенті більше не буде? Якщо пан Горган втратить своє крісло? Якщо ТОВ “SATURO” просто вирішить, що досить?

Всі ці питання навіть не виникали б, якби керівництво області дійсно бажало запровадити зручний для громадян державний сервіс. Але, вочевидь, мета була зовсім іншою – феодальний контроль над піар-можливістю хизуватися перед камерами.

Але навіть і форми такого хизування – це щось смішне і бридке одночасно. Керівник області приїздить до васалів і пояснює їм, що на звернення громадян треба реагувати! А хіба це не було їхнім обов’язком до візиту начальника?

Вчить вивозити сміття? Латати дороги? Це яскраво демонструє як рівень професіоналізму самого Олександра Любомировича, так і натхненне підлабузництво підлеглих – адже ніхто з сотень людей, що брали участь вже у вісімнадцяти нарадах, не сказав: «Не заважайте працювати, а краще – попрацюйте самі!».

Причина, звісно, в фантасмагоричних формах бюрократичного феодалізму, що нагадує в Україні невдалу екранізацію Салтикова-Щєдріна. Чиновник у нас давно забув, що має виконувати сервільну функцію – він твердо переконаний, що свою посаду отримав заради збагачення, його посадили, як казали в Середньовіччі, «на кормлєніє». І платити за це він повинен не працею на громаду, а вірністю сюзерену – навіть якщо це дрібний голова району чи начальник департаменту.

В цьому сенсі, хоча це й неприємно звучить, ми копіюємо найгірший приклад Росії – там бюрократичний феодалізм давно став навіть не державним ладом, а панівною релігією.

Але знаєте, про що забувають нові регіональні барони? Про те, про що попереджав Ернандо де Сото, якого ми згадували на початку: біднота, яку експлуатують бюрократи, насправді контролює величезну частину нерухомості й виробництва, навіть якщо не розуміє цього.Тобто вона насправді могла б використовувати і політичні, суспільні важелі!

Можливо, саме час дати це зрозуміти владі. Наприклад, зареєструвати на uvaga.ua звернення до Олександра Горгана – перестати кочувати по районам з передвиборчим окозамилюванням, а спробувати реалізувати хоч-якийсь реальний проект на своєму рівні. І бажано без участі кишенькових ТОВ.

Микола СЕРДЮК

Фото: “КиевВласть” http://kievvlast.com.ua

Про ситуацію в Київській області читайте також:

• Доленосне рішення Київської обласної держадміністрації

Сообщение UVAGA – керівник Київщини Горган вчить вивозити сміття і латати дороги появились сначала на Український репортер.

Вітчизняні політики дуже полюбляють говорити про перехід на ці стандарти, але ж чи хтось із них дійсно знає, що це таке? У НАТО діють два важливих документи – Угода про стандартизацію та Рекомендації щодо стандартизації.

Перший вважається більш важливим – очікується, що кандидати на вступ до організації будуть виконувати близько 75-80% стандартів з цієї Угоди – точніше, адаптують свої нормативи до загально-альянсних. Що стосується Рекомендацій, тут вимоги більш м’які – як показує досвід відносно нових членів блоку зі Східної Європи, від них чекають виконання 40-50% цих нормативів.

Як зазначає Ігорь Тишкевич, аналітик Українського інституту майбутнього, у відкритому доступі знаходиться 1659 стандартів НАТО (окрім секретних), і 892 з них можна вважати ключовими.

Втім сайт вітчизняного Міноборони повідомляє тільки про те, що станом на 2015 рік ми почали застосовувати п’ять стандартів, що стосуються обмундирування і його розмірів. Аналітики роблять припущення, що у кращому випадку сьогодні ми можемо мати до 25 адаптованих стандартів. Тобто швидкість «впровадження стандартів» — від 1 до 5 на рік.

Рухаючись таким темпом, нам, схоже, буде потрібно від 120 до 600 років, щоб зібрати мінімально необхідну кількість стандартів. Вражаюча швидкість реформ!

Микола СЕРДЮК

На фото: військові навчання: Україна – НАТО.

Фото evromaidan2014.com

Сообщение Україна вступить до НАТО через 120 років. Якщо буде поспішати появились сначала на Український репортер.