Як і чим зустрічає курортний Бердянськ. Подробиці «Азовського літа»

Тетяна Дзюба
Тетяна Дзюба

У Бердянську відбувся XX-ий ювілейний Всеукраїнський фестиваль журналістів «Азовське літо». Його проведення зазвичай збігається у часі з відкриттям курортного сезону та професійним святом медійників. Цьогоріч із творчого форуму до Чернігова привезено дві почесні нагороди: журналістку Тетяну Дзюбу відзначено за кращий матеріал і влучні заголовки, а Сергій Дзюба, заступник редактора газети «Деснянська правда», став найактивнішим учасником фестивалю. «Український репортер» попросив розповісти про цю подію Тетяну Дзюбу.

– Мандрівка розпочалася з незвичного запрошення: «Пакуйте валізи, ми гріємо море»! Невдовзі у потязі моя випадкова попутниця мала білявка Оксанка перепитає: «А як вони гріють те море? Великими кип’ятильниками?» Дівчинка ще ніколи не бачила водної стихії. Тож як їй пояснити, що море буває пінистим, наче кава мак’ято; тихим, ніби схлип сплаканої дитини; незбагненним, ніби посмішки авгурів із мого вірша. Що море це – літо, відпочинок: життя, поставлене на паузу; короткочасне щастя. А ще, як виявилося, прохолода – із розпеченої сонцем Північної України ми потрапили в літепло Півдня.

На Азові, порівнюючи з минулим роком, привертають увагу зміни: сезонний потяг «Київ-Бердянськ» почав курсувати раніше, дорога на косу відремонтована, у багатьох лікувально-оздоровчих закладах запроваджена система харчування «шведський стіл». Щоправда, «шведка», як тут її називають, з національним колоритом: у меню немає екзотичних страв, приміром, таких, як суп із чечевиці, але є смачні їства української кухні – борщі, вареники, пироги.

В санаторії «Арктика», на місці нашого розташування, гостей зустрічали Юлія Тисленко, голова Бердянської міської організації Національної спілки журналістів України; Віктор Михайличенко, головний редактор газети «Південна зоря»; вже зібралися в гурт колеги з Одеси, Черкас, Слов’янська, Миколаєва, Запоріжжя, Дніпра. Тут ми познайомилися з секретарем головного офісу НСЖУ, керівником проекту «Крим-реалії», журналісткою радіо «Свобода» Оленою Юрченко.

А взагалі, на фестиваль приїхали 60 представників найрізноманітніших друкованих, електронних та інтернет-видань із 10 областей України. Фестивальне життя зануртувало: тематичні дискусії, екскурсії, участь у загальноміських заходах з нагоди відкриття курортного сезону. Літо в приморському містечку стартувало фестивалем «Розумні діти», суперфіналом вокального талант-шоу «Кращий голос Азова. Діти», виступом музичного гурту «Тік».

Особливістю цьогорічного зібрання журналістів стала презентаційна складова. Демонструвався фільм про Бердянськ, створений за підтримки голови фонду «Рідна країна», ініціатора Всеукраїнської акції „7 чудес України. Історичні міста і містечка” Миколи Томенка. Екс-депутат приїхав на його показ і став зіркою фотосесій. Охочих сфотографуватися з ним (див. світлину) виявилося навіть більше, аніж тих, хто прагнув мати світлину з дельфінами.

Також відбулося представлення укладеної до 190-річниці заснування міста енциклопедії Бердянська і ювілейної книги «190 фактів про Бердянськ». Випадки з минулого та сучасного життя міста, довідкова інформація, велика кількість ілюстрацій викликали бажання переглянути книгу відразу.

«Чемпіон чемпіонів» ризикує життям

На одній із її сторінок натрапила на історію столітньої давності – тоді махновці вперше захопили місто, відтіснивши з нього білогвардійців. Напередодні до Бердянська прибула атлетично-циркова трупа відомого організатора таких турнірів Івана Лебедєва. Спроба відмінити виступ не вдалася – атлетів змусили розважати повстанців та самого «батька» Махна. Проте поєдинки борців ватажку анархістів видалися нецікавими. Нестор Махно наказав найсильнішому бійцю зі свого оточення – рудому велетню Грицьку – показати цим гастролерам, як потрібно боротися. При цьому він нахвалявся власноруч спровадити на той світ підлеглого у випадку його поразки.

Лебедєв, щоб не ризикувати, «бо ще стріляти почнуть», попрохав борця Стецуру швиденько програти махновцю. Вже через 10 хвилин «батько» обіймав переможця – вояка зі свого загону. Захмелілий від легкої перемоги Грицько, обіцяв розіпнути, як Ісуса, кожного, хто вийде проти нього. І одному з борців трупи здалося, що це вже занадто. Ним виявився неодноразовий абсолютний чемпіон світу, славетний «чемпіон чемпіонів» – 48-річний полтавчанин Іван Піддубний. Через хвилину поєдинку він підняв велетня Грицька над головою і гепнув ним об підлогу так, що той надовго втратив тяму. Видатний спортсмен, звісно, усвідомлював, що це може коштувати йому життя, але не відступив від свого принципу: завжди боротися за перемогу! Сила та майстерність Піддубного вразили отамана, тож артист замість кулі отримав його особистий приз – купу «махновських» грошей, а вся група – 20 пляшок вина, 5 кілець ковбаси та 3 фунта «керенок».

Перебування Нестора Махна у Бердянську художньо відтворене у трилогії Олексія Толстого «Ходіння по муках». Письменник гротескно зобразив ватажка повстанців і його нестямні витівки – отаман велосипедом роз’їжджає містом в експропрійованій у гімназиста формі, катається на дерев’яній каруселі і п’є так гірко, що того й гляди проп’є армію. За іншими розповідями, саме в цей час «батько» вдосконалив свої знання з української мови, сприяв тому начебто і шлюб, який він узяв із вчителькою початкових класів Галиною Кузьменко.

У запорізьких степах, де колись миготіли тачанки і ватаги виспівували: «Наш Махно і цар, і бог з Гуляйполя до Полог», тепер лише повіває свіжий вітер. А на станції Пологи курортні поїзди здійснюють найтривалішу зупинку. На пероні йде жвава торгівля домашніми наїдками, мандрівники купують смачнючу південну черешню…

Бердянськ, славний своїми бабами

У порівнянні з іншими містами Бердянськ має не найдавнішу історію, проте в зібраннях старожитностей цього міста зберігаються досить вартісні експонати. Приміром, колекція кам’яних баб краєзнавчого музею вважається однією з кращих в Україні. Вона налічує понад 20 половецьких статуй XI–XIII століть. Коли на початку минулого століття у Таврійській губернії проводився облік цих сакральних пам’яток кочового народу, то найбільше їх виявилося у Бердянському повіті – близько 140. Сторожі українського степу, чоловічі й жіночі силуети зі складеними на грудях руцями – з чашами для жертвопринесення або «пригощання» – нині зустрічають відвідувачів на подвір’ї музею.

Журналісти побували і в Меморіальному будинку-музеї П. П. Шмідта (див. світлину), точніше сказати б, двох Петрів Шмідтів: батька і сина. Старший – контр-адмірал Петро Шмідт – керував у 1876-1886 роках портом і містом Бердянськом, чимало зробив для їх благоустрою. Молодший – лейтенант Шмідт – був талановитим капітаном і романтиком революції. А ще він – батько «тридцяти синів і чотирьох дочок» у романі «Золоте теля» Ільфа і Петрова. Вислів «діти лейтенанта Шмідта» завдяки популярності книги давно став синонімом до слів: шахраї, ошуканці, самозванці.

В музеї Шмідта

Потім у пошуках маленьких відкриттів ми забрели до картинної галереї. Як з’ясувалося, деякі полотна Бердянського художнього музею колись прикрашали музей Імператорської Академії мистецтв у С.-Петербурзі. За однією з версій засновник музею І. І. Бродський врятував ці шедеври від знищення, коли старе «буржуазне» мистецтво ліквідовувалося новою владою. Так, до приморського містечка потрапили твори Айвазовського, Лагоріо, Рєпіна, Саврасова, Сєрова, Полєнова, Маковського, Верещагіна, Кустодієва та інших великих майстрів. Окрасою колекції музею є Жак Куртуа Бургіньон, Іван Мясоєдов, Павло Шмаров, Микола Фешин.

Рибко моя

Утім, пізнавати Азов можна й інакше. Минулого року з якоїсь дитячої цікавості ми вирішили з Середньої коси (а вона є: Ближня, Середня й Дальня) дійти узбережжям до виступу суходолу у відкрите море. Хвилі бавилися біля наших ніг, пляжі ставали дедалі пустельнішими, вкритими острівцями срібно-зелених розквітлих у цю пору олив. Поодинокі рибалки казали, що оголовок коси далі. Все скидалося на випадок з горянами, яких запитували: де гуцули? А ті відповідали, що вище. За кілька кілометрів до нашої цілі почало сутеніти – і ми змушені були повернутися назад.

Цьогоріч чимала журналістська сімейка на край курортного світу вирушила автобусом. Наприкінці коси розкинулося рибальське селище, з човнами «на колесах» у дворах. Трудівники моря забезпечують рибою місцеві базари та заклади харчування. Недарма ж рибалкам лише у Бердянську встановлено 8 пам’ятників, рибці-годувальниці монументів споруджено, мабуть, ще більше.

Неподалік від голови коси заховалося джерело; копанок з прісною водою на цій смузі землі збереглося лише дві. Про криничку розповідають, що вона давніша за місто Бердянськ, і смак води у ній залежить від напряму вітру – змінюється з солодкуватого на солонкуватий.

А ще на шпилі Бердянської коси знаходиться один із двох місцевих маяків – Нижній (Верхній – у Бердянському порту). Він споруджений на палях, висота 23 метри. Спочатку дороговказ працював за допомогою гасових ламп, згодом – електричних. Також маяк мав паровий ревун, який у тумані та під час заметілі попереджав кораблі про мілину. З XIXстоліття носій світла майже не змінився. Щоправда, нині він у риштуванні, причепурюється. Кожний із маяків сигналізує різним кольором світла: Нижній білим сповіщує, що близько мілководдя і берег, Верхній червоним вказує, де гавань.

Морська тематика знайшла продовження, коли учасники журналістського фестивалю відвідали феєричне шоу в Бердянському дельфінарії «Немо» й океанаріум, у якому мешкають золота та інші, зібрані з усіх кінців планети, риби – сіамський окунь, скат, піранья.

Ну ось, здавалося б, і все. Однак, моя розповідь виявиться неповною, якщо я наостанок не згадаю про залишене на мокрому піску наше колективне живе серце. Репортери створили його із власних постатей і увічнили за допомогою безпілотного літального апарату – дрону.

Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × five =