В Україні 100 жінок повинні народжувати 213–215 дітей

Олександр КАРПЕЦЬ

Населення країни скоро занесуть до Червоної книги?

Підсумки 2016-го вже майже підведено. Вони є дуже невтішними та продовжують украй загрозливі тенденції останніх років, власне, навіть десятиліть. Щорічно населення України зменшується приблизно на 200 тисяч. Якщо так піде далі, то скоро громадян нашої країни доведеться заносити до сумнозвісної Червоної книги, незалежно від того, хто і якою мовою розмовляє. Причиною є скорочення народжуваності і зростання смертності як із соціально-економічних причин, так і через огидний стан системи охорони здоров’я, яка розвалюється буквально на очах під розмови про реформи.

Складається враження, що переслідується мета якщо не повністю знищити населення України, то принаймні суттєво зменшити його чисельність, аби звільнити «життєвий простір» та скоротити соціальні видатки.

Старіємо, хворіємо, вимираємо…

За даними Міністерства юстиції, у 2016-ому в Україні померло на 184,3 тис. громадян більше, ніж народилося. Крім того, неухильно скорочується народжуваність. Така тенденція має місце протягом останніх десятиріч, що загрожує фізичним вимиранням населення України. Наприклад, торік дітей народилося на 14,9 тисячі менше, ніж у 2015-му. Щоправда, у 2016 р., порівняно з 2015 р., дещо знизилася смертність – на 11,6 тис. Якщо у 2016 р. померли 583,6 тис. чол., то у 2015 р. померли 595,3 тис. чоловік.

У цілому ж, протягом кількох десятків років, в Україні зберігається вкрай негативна тенденція до скорочення населення. За даними Держслужби статистики, лише у далекому 1990 р. кількість новонароджених перевищувала кількість померлих на 27,6 тис. чоловік. Потім смертність знову випередила народжуваність. Найбільші темпи скорочення чисельності населення мали місце у 1995–2005 роках, пік спостерігався у 2000 р., коли смертність перевищила народжуваність на 373 тисячі чоловік. Потім ця тенденція пішла на спад, і в останні роки зменшення населення коливається на рівні 150–180 тис. чол. на рік.

Таким чином, протягом більше чверті сторіччя населення України щорічно скорочується майже на 200 тисяч. Відтак – депопуляція, простіше кажучи, повзуче зникнення населення України.

Передусім це відбувається через низьку народжуваність. Директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи НАН України Елла Лібанова пояснила це так:

«Для того, аби покоління дітей замінило покоління батьків, з урахуванням дитячої смертності, 100 жінок повинні народжувати 213–215 дітей, а більшість сімей – мати по три дитини. А у 2001 році було по 108 дітей на 100 жінок – пік самої низької народжуваності. За сприятливих обставин можна розраховувати на деяке зростання, скажімо, до 170–180 дітей на 100 жінок через 10–15 років. Але не більше».

Таким чином, не варто у найближчі роки чекати зростання населення за рахунок збільшення народжуваності. Найбільше чого можна сподіватися – це деяке зростання народжуваності та, відповідно, деяке скорочення темпів падіння чисельності населення.

А причини цього криються у соціально-економічних проблемах, що неухильно загострюються, та й не лише у них. Очевидно, що війна, економічна криза, знецінення доходів, безробіття, загальна нестабільність та безнадія у країні очікувано та закономірно ведуть до падіння народжуваності.

Не меншою проблемою є соціально-психологічні настанови у суспільстві. Адже у так званих розвинутих та вельми заможних, принаймні у порівнянні з Україною, країнах, перш за все у Європі, спостерігається таке ж падіння народжуваності та старіння населення. Місце тих, хто не народився, активно займають мігранти переважно з країн Азії та Африки, що призводить до міжнаціональних, етноконфесійних, соціально-економічних та політичних конфліктів. У цьому сенсі бідність України є, як це не парадоксально, її спасінням, оскільки у нас немає такого напливу мігрантів.

Що стосується зниження народжуваності через соціально-психологічні умови у суспільстві, то демограф Елла Лібанова характеризує цю проблему таким чином:

«Молоді сім’ї мають високий рівень освіти, доступ до сучасної контрацепції, налаштовані на високі стандарти розвитку дітей, а також самі сформувалися у сім’ях, в яких були одна-дві дитини.

Такі пари не будуть масово народжувати».

Говорячи про шляхи збільшення народжуваності, Лібанова пропонує:

«Можливі непрямі грошові виплати, наприклад, погашення державою кредиту, взятого сім’єю на придбання житла. Або розвиток системи дитячих садків для дітей до трьох років. Розвиток форм зайнятості, орієнтованих на батьків маленьких дітей, причому не лише на мати, але й на батька».

Та при всій повазі до відомого демографа, подібні заходи видаються вельми сумнівними з точки зору досягнення ними поставленої мети, тобто збільшення народжуваності в Україні. Спроби стимулювати народжуваність значними грошовими виплатами вже були у 2000-х роках, але ні до чого доброго не привели. Усі ці пільгові кредити на житло в умовах сучасної України або не працюють, або призводять до зловживань та корупції.

У цілому, якими б не були виплати на новонароджених дітей, причому у гривні, що знецінюється, та які схеми кредитування сімейного житла не вигадували б чиновники, перш за все аби набити свої кишені, – все це дурниці на тлі неухильного погіршення соціально-економічного стану, нескінченної війни, пограбування країни владою та олігархами, загальної безнадії та безперспективності буття в Україні.

Реформи ведуть до знищення?

Очевидно, що, крім падіння народжуваності, другим найважливішим фактором скорочення населення виступає зростаюча смертність. До того ж мова йде про смертність не лише серед старих, але й серед відносно молодих людей, 50-річних, 40-річних і ще молодших.

Останнім часом ця проблема набула нового розголосу у зв’язку з так званими реформами охорони здоров’я, а також повним та остаточним розвалом цієї сфери.

Саме смертність, перш за все серед відносно молодого та придатного до праці населення, є найбільш кричущим явищем, відповідальність за яке несе пануюча владно-олігархічна верхівка та в цілому система суспільних відносин.

У ЗМІ вже лунають апокаліптичні пророцтва про те, що скоро в Україні залишаться 32 або навіть 24 мільйони громадян. І хоча подібні прогнози поки що видаються надто перебільшеними, загальна тенденція стає все безрадіснішою та такою, що загрожує існуванню української нації взагалі.

Деякі політики використовують ситуацію з метою піару. Наприклад, лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко оголосила, утім, доволі обґрунтовано, що у країні – геноцид українського народу, а олігархи провадять «зачищення України від українців».

У тому ж сенсі висловилася народна артистка України Ніна Матвієнко, вельми далека від політики та піару. Вона закликала громадян «схаменутися», оскільки олігархи провадять справжній геноцид українського народу.

Та мабуть більше всього шокують одкровення лікарів, що почасти виливаються в Інтернет:

«Нам нічим лікувати, влада робить усе для того, аби нам не було чим і за що лікувати людей. Це геноцид нації, а не реформи».

Деякі свідчення про медицину в Україні варті того, аби їх навести.

«Ситуація у лікарнях на грані катастрофи. Самі лікарі кажуть, що нічого спільного з реформами цей геноцид не має», – говорить оперуючий лікар-гінеколог із Луцька у коментарі для одного інтернет-видання.

За словами цього лікаря, на хворого виділяються 25 гривень на місяць, а усі необхідні ліки мусять купувати самі пацієнти навіть під час операції, оскільки препаратів у лікарнях фактично немає.

«А що ви хотіли? Про яку якісну медицину за 25 гривень на місяць на пацієнта ви хотіли чути? У кого немає грошей, хворіють далі, у кого є гроші – ситуація більш-менш. Нам доводиться під час операції посилати рідних пацієнта за препаратами і ліками. Іноді доводиться чекати, поки ці препарати рідні придбають, оскільки препаратів від держави немає взагалі! Люди скаржаться, що ми такі, що ми сякі. А ми тут до чого? Лікувати немає чим, у країні геноцид під назвою «реформи». Вони нічого не реформують! Все, абсолютно все робиться для того, аби пацієнта не було чим лікувати!» – зазначає в Інтернеті один із лікарів.

Одна з пацієнток, яку оперували у луцькій міській лікарні, розповіла, що навіть бинти і пелюшки треба було купувати, а поки не купиш, або береш у сусідки по палаті, або чекаєш.

«Найпростіша операція по жіночій лінії потягнула на 35 000 гривень. Абсолютно за все треба платити! Нічого безкоштовного! Навіть якщо помитися хочеш у нормальних умовах та, вибачте, скористатися туалетом, платиш медсестрі, аби вона повела тебе у вбиральню для персоналу. Гроші у мене, на щастя, були, але довкола мене страждали від болю жінки, в яких грошей не було! Їм доводилося, як у середньовіччя, тужитися від болю, допоки все не заживе природним шляхом, або поки хтось не пожаліє і не допоможе.

Одна жінка з села втратила свідомість від болю, і їй усім відділенням збирали гроші на ліки. Про умови вже ніхто не згадує, аби лише знайти гроші на ліки. Багато хто бере кредити і відверто плаче, не знаючи, як далі жити та виплачувати їх. Адже кожен місяць доводиться віддавати майже всю зарплату на комуналку. Сидять і плачуть, через півроку знову на операційний стіл, оскільки економлять, як можуть, купуючи лише найнеобхідніше», – говорить одна з пацієнток.

Таке твориться у лікарнях обласних центрів, а влада піариться на «реформах» охорони здоров’я, зокрема на запровадженні якихось «європейських протоколів лікування», коли бинтів та йоду немає!!!

Очевидно, що у таких умовах годі говорити про зменшення смертності, збільшення народжуваності та чисельності населення. Постає питання про існування нації та держави як такої!

У рамках так званої медичної реформи закриваються лікарні та інші медичні заклади по усій країні.

Наприклад, не так давно у Харкові спалахнули протести з перекриттям доріг державного значення. Так само у Вінницькій області десятки тисяч людей обіцяли знести владу, якщо вона закриватиме лікарні.

Водночас лікарі на умовах анонімності стверджують: усе робиться для того, щоб лікувати людей було нічим, щоб люди бунтували проти лікарів, щоб зіштовхувати пацієнтів та медиків. Причому кожен, хто мав справу з лікарнями останнім часом, часто наводить шокуючі факти, що нагадують справжній геноцид у ХХІ сторіччі.

Усе це дуже нагадує зачищення території України від «зайвого» населення. Й об’єктивно зацікавлені у цьому, здається, практично всі: і західні «друзі», і східні «браття», і, найголовніше, вітчизняна владно-олігархічна верхівка.

Олександр КАРПЕЦЬ

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Олександр Карпець

Олександр Карпець

Публіцист, журналіст.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − 7 =