Сучасна квартирна історія з кримінальним акцентом

Сусіди називали його мільйонером. Він мав квартиру в Переяслав-Хмельницькому, одержував хорошу пенсію, почувався, словом, непогано. Але одного дня втратив геть усе. І навіть найдорожче – життя… Але чи з власної волі?

Про цю загадкову історію з кримінальним акцентом тривалий час говорять в Переяслав-Хмельницькому. У квартирі на вулиці Покровська мешкав самотній пенсіонер – Микола Ілліч Спіжевий. У Києві у нього були син, рідна сестра, а в Переяславі проживала племінниця.

Сусіди про нього добре відгукувалися, знали як освіченого, інтелігентного чоловіка, що він безкорисливо допомагав багатьом, адже був заможнім. Колись Микола Ілліч працював на півночі Росії, в Сургуті, повернувся на батьківшину, при хороших грошах, звичайно. Подейкують, що був мільйонером. Але так сталося, що колишні екстремальні, сурові умови праці та життя й наклали певний відбиток на його поведінку – інколи Микола Ілліч у себе вдома прикладався до чарочки.

Одного дня сусіди з великим подивом дізналися, що Спіжевий помер, а його квартиру продано.

Ми зустрілися з його сестрою, Вірою Іллівною, і почули майже детективну історію. Тема – одинокі пенсіонери та їхні статки, нерухомість. Подібні історії, на жаль, є типовими для сьогодення і трапляються в кожному місті.

Отже, 6 лютого 2015 року в Переяслав-Хмельницькому, у своїй квартирі по вулиці Покровська, 45 помер Микола Спіжевий.

– Про цю сумну подію нам, рідним, повідомили пізно увечері,- згадує Віра Іллівна. – Був дзвінок від когось із сусідів. Наступного дня, вранці, ми вже були в Переяславі. Разом із сином покійного Миколи Ілліча зайшли до квартири. І бачу: покійний брат лежить на дивані, а поруч, на столику – пляшка недопитого коньяку й пігулки клофеліна. В кімнаті – якась незнайома жінка. Згодом з’ясувалося, що це – Олена Миколаївна Жуль. Звичайно. я запитала, що вона тут робить. І чому покійний не в морзі?

– І що почули?

– Ця жінка каже, що має всі документи для похорону (від усіх відповідних служб, в тому числі з поліції). І що насильницької смерті не вбачається. Я попросила показати усе це. Потім я підійшла до схованки в шафі, про яку знали лише ми з братом (він зберігав там гроші, золоті вироби, важливі документи, банківські картки, паспорт, пенсійне посвідчення, військовий квиток). Там було порожньо. Олена Жуль мені й каже, що… «документи в сина Петі», тобто в сина цієї жінки. За якусь мить і він заходить до квартири. Я до нього: «Віддайте нам документи покійного. Треба з’ясувати причину смерті, організувати похорони…»
У відповідь почули: «Ні!». Документи віддати відмовилися. А пояснення було таким: мовляв, покійний Микола Ілліч дружив з сім’єю Жуль і продав їм квартиру. От Петро Жуль і сказав, що відтепер він тут – хазяїн.

Це вже згодом стане відомо, що угода купівлі-продажу квартири була зафіксована задовго до смерті брата – 24 червня 2014 року. Запитується, на якій підставі брат проживав у квартирі, яку начебто продав, з 24 червня 2014 року до 6 лютого 2015 року, ще й сплачуючи за комунальні послуги? До того ж, він за цією адресою і був прописаний…

Підійшовши до вхідних дверей, я побачила, що замки хтось змінив.

Тим часом, рідні покійного – син, племінниця – поїхали до відділу ЗАГСу, до лікарні, щоб узяти свідоцтво про смерть, відповідну медичну довідку. Але ці документи їм відмовилися надати, сказали, що будуть на цю тему розмовляти лише з Петром Жулем.

Поки ми з’ясовували ці організаційні моменти щодо похорону, сім’я Жуль стала виносити покійного з помешкання, бо, як ми дізналися, вже замовлено катафалк. Я стала кричати: «Що ви робите?» А мені й відповідає хтось із сім’ї Жуль, що господарями квартири є саме вони, отож і вирішують, як бути далі… Чужі люди, тобто. Я тоді – до водія катафалка: «На який цвинтар везете покійного?» Каже: «Куди замовлено і заплачено – туди й веземо». Знову – шок. Ми хотіли поховати Миколу Ілліча в селі Хоцьки, де на місцевому кладовищі покоїться прах деяких членів нашої родини. Але ж не вдалося.

Словом, катафалк швидко рушив… Ми стали наздоганяти його. Наздогнали біля Андрушівського цвинтаря, що на околиці Переяслава. Вийшло так, що й попрощатися, як і годиться, не змогли з Миколою Іллічем.

А його племінниця, між іншим, проживає у цьому місті, майже поруч з будинком дядька. Сім’я Жуль її навіть не повідомила про смерть дядька… А потім дуже поспішали поховати його – незаконно, без документів. Ми заперчували, адже треба було направити покійного до моргу. Не буду розповідати усіх подробиць, як того ж дня, в кафе, після поминального обіду (а його, до речі, я оплатила) мені довелося почути на свою адресу лайливі слова – бо там я знову стала вимагати документи покійного брата. Далі вже стало зрозуміло, що без втручання правоохоронних органів не обійтися.

Важливий момент: а хто викликав швидку, побачивши, що Миколі Іллічу стало зле?

– Це вже згодом я дізналася, що до швидкої потелефонувала донька Олени Жуль Антоніна, назвавши себе… «донькою Миколи Ілліча». А у заяві до комунальної служби про виділення місця на кладовищі ця ж «донька» вказала, що є «племінницею Миколи Ілліча», попросивши поховати Спіжевого біля її… «батька».

В матеріалах цивільної справи зафіксовано пояснення Петра Жуля. Він розповідав, що його мати – Жуль Олена Миколаївна – познайомилася із Спіжевим приблизно вісім років тому. А десь років три тому, як він пояснював, вони стали проживати разом у цивільному шлюбі. На мою думку, цивільний шлюб – вигадка. Періодично Микола Ілліч навідувався до Києва, де мешкав син. А той, своєю чергою, час від часу провідував батька. Словом, родинні зв’язки не втрачалися. В суді свідки стверджували, що брат мешкав сам. Наприклад, медсестра з районної лікарні, яка час від часу надавала йому медичну допомогу, розповіла в суді, що «сім’ю Жулів вона ніколи у Спіжевого не бачила, з Жуль Оленою Миколаївною він ніколи не проживав, мешкав сам, і квартиру ніколи не планував продавати».

Ви написали заяву до поліції та прокуратури?

– Звичайно, але розповім ще про деякі перипетії. З’ясувалося, що немає свідоцтва про смерть Миколи Ілліча Спіжевого. У день похорону я повідомила поліції Переяслав-Хмельницького, а також обласній поліції про це правопорушення, зателефонувала до відділу ЗАГСу, до районної лікарні. Пізніше повідомила також в Генеральну прокуратуру, МВС. Однак правоохоронці жодних слідчих дій не провели.

– А яким же чином було надано дозвіл на поховання без свідоцтва про смерть?

– Про це й намагалася дізнатися в тих, хто відає Андрушівським цвинтарем. Начальниця показала нам відповідний реєстраційний журнал, у якому була лише інформація про рік народження і прізвище Спіжевого. Ні копії свідоцтва про смерть, ні довідки з лікарні – не було нічого. Яка ж тоді підстава для поховання? І після цього запитання я чую від цієї жінки жахливу образу – вона кидає мені у вічі, що буцімто, я приїхала до Переяслава, щоб прибрати до рук братову квартиру.

– У відділі ЗАГСу теж щось подібне було?

– Відмовилися надати оригінал свідоцтва про смерть брата. Через чотири дні післі похорону в коридорі ЗАГСу я побачила Петра Жуля – він прийшов за цим свідоцтвом з пасротом Спіжевого. Нам, рідним покійного, була видана лише копія свідоцтва про смерть. А чому відмовляли? Не було довідки з лікарні, протоколу з поліції.

А ви повідомили правоохоронцям, що зникли банківські картки, гроші?

– Так. Знаю, що у брата, у схованці лежала велика сума – до ста тисяч гривень, до 20 тисяч доларів, коштовності, а ще були дві боргові розписки – йому були винні 5 тисяч доларів і 17 тисяч гривень. Якось він мені розповідав, що позичив гроші сім’ї Жуль.

– Розпочалося розслідування?

– Так, кримінальне провадження. А правоохоронців до цього підштовхнули ще й сусіди, які були дуже здивовані раптовою смертю Миколи Ілліча Спіжевого. Вони не вірили, що він помер від хвороби. Утім, цю справу постійно волокитили, належним чином не хотіли розслідувати. Ми стали наполягати на ексгумації. З таким зверненням звернулися до Генеральної прокуратури й МВС також сусіди покійного. З великими зусиллями вдалося провести таку ексгумацію. Висновки медекспертів: у Спіжевого – черепно-мозкова травма, крововилив у мозок, перелом ребра, а ще три ребра було зламано після смерті… Були сильні вм’ятини на голові, гематоми на шиї, на спині. Було також встановлено наявність алкоголю в крові – 1.4 проміле.

Я переконана: в той період, коли брат тимчасово знаходився під дією алкоголю, у нього було викрадено документи. І переоформлено квартиру. А він цього не знав, думав, що все ще приписаний за цією адресою, що квартира належить йому. Тому й справно протягом семи місяців сплачував за комунальні послуги. А тепер скажіть, який господар дозволить, щоб у його квартирі мешкала чужа людина? Маю припущення, що одного дня він виявив цю комбінацію з переоформленням…

Є докази, що у цей період, коли він начебто продав квартиру, йому лікарі надавали медичну допомогу.

Що це за докази?

– В матеріалах цивільної справи про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним (а з позовною заявою до суду звернувся син Миколи Ілліча Спіжевого) зазначено: свідки – медпрацівники – стверджують, що в період з 22 по 27 червня 2014 року Спіжевий отримував крапельниці – медики таким чином допомагали йому вийти з алкогольної залежності. Отож є свідчення, що в цей період Спіжевий «був неадекватним, не впізнав людей, не пригадував подій, відповідно перебував у стані, коли не міг усвідомлено укласти договір, про який в подальшому ніколи не пригадував».

Коли розпочали в суді слухати цю цивільну справу?

– У грудні 2015 року. Відповідач – Петро Жуль. Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд того ж року наклав арешт на квартиру Спіжевого. Було допитано свідків, призначено судову експертизу. Судові засідання неодноразово було відкладено з різних причин. І ось вже четвертий рік триває розгляд цієї справи.

Квартиру було продано через нотаріуса? І за яку суму?

– На документах стоїть підпис нотаріуса Ткаченка О. А. Не можу повірити, щоб нотаріус не запідозрив, що у цій справі – лихе. Згодом, в судовому засіданні Ткаченко буде пояснювати, що не помітив нічого незвичайного у поведінці Миколи Ілліча Спіжевого. Але експерти Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології, провівши посмертну судово-психіатричну експертизу Спіжевого, дійшли висновку:

«Свідчення нотаріуса Ткаченка О. А. стосовно психічного стану Спіжевого М. І. є двоякими з точки зору судово-психіатричного аналізу… Спіжевий Микола Ілліч в момент підписання договору купівлі-продажу квартири… від 24 червня 2014 року страждав на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю з синдромом залежності, стан відміни з емоційно-вольовими та когнітивними розладами, тому не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».
В так званому договорі купівлі-продажу зазначено, що квартиру продано за 140 тисяч гривень, хоч її оціночна вартість – 318 тисяч 614 гривень.

– Акцентуємо увагу на таких моментах: є дві справи – цивільна (позов сина Спіжевого щодо квартири), і – кримінальне провадження. Ось про останнє прошу розповісти докладніше.

– Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснює слідчий відділ Бориспільської поліції. Воно відкрито за фактом смерті Спіжевого Миколи Ілліча, таємного викрадення його майна та документів, а також заволодіння шахрайським шляхом квартирою по вулиці Покровська в Переяслав-Хмельницькому. Слідство розпочинали за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 115, 185, 190, 357 Кримінального кодексу України. Стаття 115 – це умисне вбивство… 185 – крадіжка… Ми, рідні покійного, не задоволені, як триває розслідування. Матеріали справи, на нашу думку, в поліції поклали до довгої шухляди. Про яке ефективне розслідування можна говорити, коли слідчий Переяслав-Хмельницького міськвідділу поліції Руслан Качайло не виконав низку судових ухвал. У вересні 2016 року слідчий прийняв рішення про закриття розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 115. Ми лише випадково дізналися, що розслідування по 115-й статті (тобто вбивство) вже не ведеться. Стали писати скарги.

Ось процитую відповідь прокуратури Київської області:

«Стан слідства у вказаному провадженні заслухано на оперативній нараді в Бориспільській місцевій прокуратурі, за результатами якої встановлено, що органами поліції неналежно виконуються вимоги КПК України та допущено тяганину у кримінальному провадженні. Місцевою прокуратурою направлено лист керівнику слідчого відділу Бориспільського ПВ ГУ НП в Київській області про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та здійснення його у відповідності із вимогами законодавства щодо повного, всебічного, неупередженого дослідження обставин провадження у розумні строки».

Прокурорський лист датовано 23 червня 2017 року. Після наших скарг розслідування по 115-й статті поновили.

Тобто минув рік. Слідство усе ще триває «в розумні строки».

– На жаль. Прокуратура мені також повідомила, що було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом зловживання службовим становищем слідчим СВ Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області. Прокуратура побачила тут «внесення завідомо неправдивих відомостей до висновку щодо ненасильницької смерті Спіжевого, а також факт невиконання ухвали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду. Це так «якісно» слідчий «проводив» розслідування справи Спіжевого. Розслідування загальмувалося. Думаю, що в поліції «прикривають» один одного. Є версія, що поліцію хтось «попросив» загальмувати справу за 115-ю статтею про навмисне вбивство Спіжевого. І понині ніхто не проводить слідчих дій у цьому кримінальному провадженні. Не розслідують, з якої причини були одержані травми Спіжевим Миколою Іллічем, чому і хто підробив (а я переконана, що так було) історію хвороби покійного.

Може, пора вже втрутитися генеральному прокурору Юрію Луценку?

У цій історії є ще одна складова. Мені відомо, що син покійного Миколи Ілліча Спіжевого звертався до суду з позовом морального характеру до Петра Жуля – про те, що його батька було поховано незаконно. Чим закінчилася ця цивільна справа?

– Суд задовольнив позов, зобов’язавши виплатити незначну матеріальну компенсацію за моральний збиток. Мене вразило пояснення Петра Жуля, на якій підставі він узявся за організацію похорону Спіжевого. Сказав, що вони були… друзями. Друзі? Спіжевому було 73 роки, а Жуль приблизно удвічі молодший за нього. Така відповідь здивувала й суддю…

Вже більше трьох років минуло після смерті мого брата. І мені дуже сумно, що за цей час правоохоронні органи так і не змогли завершити розслідування. Ця справа яскраво показує, що закон у нашій країні не працює. А є профанація, робота слідчих вхолосту або на чиєсь «прохання» пригальмувати розслідування.

Розмову вів Микола ІВАНЧУК

Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 + 20 =