Пенсіонери потерпають від чиновницького свавілля. Історія поневірянь

Якщо в Європі літні люди на схилі днів здійснюють мрії чи не всього свого життя (подорожують, відпочивають, займаються собою), то в Україні це період неабияких випробувань. Передусім матеріальних, але не тільки. Стара бюрократична система, яку нібито реформують, вибудовує ще більше бар’єрів на шляху стареньких до елементарних послуг.

Здолати таку систему, яка є вдосконаленою моделлю совітської, непосильне завдання. Автоматизація процесів, усунення чиновників від безпосереднього спілкування з громадянами мало що дає, а деякі нюанси в чинному законодавстві створюють додаткові випробування літнім людям. Приміром, автоматизований зв’язок пенсійного фонду, фіскальної служби та роботодавців виглядає досить дивно. Ось конкретний приклад того, як він функціонує.

Якщо пенсіонер влаштувався на роботу, то роботодавець про це повідомляє у податкову службу, а та ­- у пенсійну, й відрахування тут же автоматично йдуть у всі фонди. Однак, якщо пенсіонер звільнився, то роботодавець нікуди не повідомляє, а просто перестає платити свою частку у фонди, і з нього ніхто нічого не вимагає і не вираховує. Зате зі звільненого будуть стягувати відсотки, аж доки він особисто не звернеться з відповідною заявою у Пенсійний фонд й документально підтвердить звільнення.

Але й після цього ще має пройти зо два місяці, щоб відрахування припинили й перевели заявника з працюючих у непрацюючі пенсіонери. Нагадаю, це попри те, що між відомствами електронний зв’язок і база даних комп’ютеризована.

Скільки коштів вирахували незаконно з непрацюючого пенсіонера за час цієї тяганини, скільки повернули і чи взагалі щось повернули, добитися неможливо. Все треба з’ясовувати в управлінні з координації та контролю за виплатою пенсій. Але туди не потрапити: двері зачинені (принаймні так в Лівобережному об’єднанні ПФУ в Києві), а працівники, якщо на них вдасться натрапити, й слухати нічого не хочуть: одразу відсилають в управління Пенсійного фонду.

А там свої заморочки – ­ в одному кабінеті приймають усіх, і черга туди кілометрова. У ній стоїть як той, кому потрібна довідка про розмір пенсії чи про стаж (на неї витрачають пару хвилин), так і той, кому пенсію призначають уперше (на це знадобиться до години часу).

Що ж до нашого працюючого-непрацюючого пенсіонера, то відповідь йому на питання про розрахунки шокує: фінансові питання не в їхній компетенції. Тому треба знову звертатися до того ж таки управління з координації та контролю за виплатою пенсій, де йому вже відмовили у наданні інформації.

Скаржитися на таких горе-фахівців у вищі інстанції – марна справа. А якщо точніше, то така можливість досить обмежена. Приміром, у столичному міському управлінні вимагають письмової відповіді, яка не задовольнила заявника, з районного управління, а в Пенсійному фонді України – з районного і міського управлінь. Проте якщо прохач навіть вступив в активне листування з ними з метою отримання відповіді, яка його наперед не влаштовує, справа не зрушиться з місця. Витративши купу часу (на відповіді кожна інституція бере місяць), міське управління надсилає заявнику цидулку, повідомивши, що направило його звернення в районне управління!

Коло замкнулося, й постраждалому від чиновницького свавілля і недосконалих законів та нормативно правових актів киянину, який розповів мені свою історію поневірянь та показав документи, що підтверджують його ходіння по муках,  оббивання порогів та листування протягом восьми місяців, розставити крапки над «і» так і не вдалося.

Олександр ВИГОВСЬКИЙ

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 2 =