Микола Кузнєцов: “Комбінацію з побиттям студентів було продумано на багато ходів уперед”

В Україні є люди, яких можна назвати моральними авторитетами нації. Такими, вважаємо, є кияни, родина науковців Кузнєцових, вони – майданівці. У 2014-му батько і син Кузнєцови стали символами Майдану — три роки тому світлина з їхніми закривавленими обличчями (після побиття лиховісним “Беркутом”) облетіла, шокуючи, весь світ.

Миколі Кузнєцову поцілили гумовою кулею в голову та зламали лопатку, а Ігореві після потужних ударів довелось накладати шви на голову. Сьогодні доктор технічних наук, член-кореспондент Національної академії наук України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки Микола Кузнєцов і його син Ігор, кандидат фізико-математичних наук, завітали до редакції “Українського репортера”, аби поділитися думками про Майдан, про непросте сьогодення.


– Багато людей запитують: чому не покарано жодного корупціонера з найближчого оточення Януковича? Чому не сидять за гратами ті, хто поцупив з бюджету мільярди гривень?

– Думаю, що влада у цьому не зацікавлена, – розповідає Микола Юрійович. – Бачу тут кілька причин. Якщо людина – маленька, то вона відкупиться, з неї просто візьмуть гроші. А ось великих людей чіпати не можна, бо якщо їх посадять, то почуємо правду про нинішню владу. Тобто, або люди відкуповуються, або ж у них відбирають бізнес (як, наприклад, екс-міністр Злочевський – він платить газом. До нього тепер претензій немає, він може з ким завгодно зустрічатися, мешкає десь у Австрії).

І якщо людина дуже багато знає, то її також можна не посадити. Наприклад, утік до Лондона нардеп Онищенко. А він же обіцяв викриття: мовляв, покаже плівки, розкаже… Але ж ніякого розвінчування “від Онищенка” не чуємо. Отже, домовилися. До нього вже немає претензій, його вже ніхто не шукає. Певно, спрацьовує правило: сиди собі там спокійно, тебе ніхто не чіпає – і ти нікого не чіпай. От і все. Так само випустили з країни і братів Клюєвих, інших. Певна домовленість є, адже дивіться: держава не конфіскує ні їхніх маєтків, ні землі.

Це ж величезні гроші! Зло не покарано. Навіть випустили із СІЗО командира “беркутівської” роти Садовника, якого обвинувачують у вбивстві майданівців. На волю його відпустила суддя Волкова. Ми не бачимо, що Волкова сидить за це у в’язниці. Припускаємо, що була вказівка звільнити цього “беркутівця”. Сама Волкова цього зробити не могла, отже усе було погоджено.

– На лаві підсудних Святошинського райсуду Києва — п’ятеро екс-міліціонерів з “Беркуту”. Які думки зринають у вас щодо цього процесу?

– А чи саме вони винні? Адже була купа “беркутів”, які били людей, знущалися… Де вони? жодного не показали: дивіться, мовляв, ось саме цей садист у погонах бив людей, ми його встановили, він засуджений до 15 років. На жаль, влада не зробила нічого за три роки. Звичайно, напрошується висновок, що усе домовлено, що це все неспроста. В одному з інтерв’ю прочитав, що Майдан був… як шахова гра. Придумали цю партію кілька людей, їхні прізвища усі знають. Але це була на сто відсотків продумана операція.

– Що особливо вражає вас у тій “грі”?

– Те, що бити студентів біля монумента Незалежності, на мою думку, було вирішено задовго до того, як молодь почала збиратися на Майдан. Цю комбінацію було продумано на багато ходів уперед. Бо збирати студентів біля стели не було жодного сенсу. Перше враження, коли студенти зібралися, було таке: це потрібно для тиску на Європу, і влада їх усіляко підтримує. Сюди доставили звукову апаратуру, туалети, аби було зручно. Тобто, це були “вівці” на заклання. І були організатори, які, певно, отримали гроші… Питання: чи хоч один із цих ініціаторів зібрання біля монумента Незалежності постраждав? Подію знімали на телекамери. Думаю, що багато телекамер там невипадково опинилося.

“Інтер” не був випадковим ( Фірташ – один із власників телеканалу). Тобто, там були репортери, які знімали відеосюжет про те, що б’ють, щоб потім це розповсюджувати. Можливо, хтось із тележурналістів і випадково примчав сюди. Ідея комбінації була, думаю, такою: студентів побили для того, аби зібрався Майдан.

– До такої версії ви дійшли, мабуть, згодом.

– Мені на той момент це навіть на думку не спадало, бо план видавався надто цинічним. Для того, щоб усе йшло за сценарієм, щоб на Майдан вийшло багато людей, треба було бити якомога жорстокіше. А бити їх взагалі не було ніякого сенсу. Студентів можна було б просто витіснити звідти або взагалі не чіпати – через кілька днів вони і самі б розійшлися. А ще було обрано дуже зручний момент, перед вихідними: у п’ятницю побили, субота — день на розкрутку, а в неділю – мітинг. Було прийнято рішення встановлювати намети. Привезли обладнання для сцени. А потім забрали… Студенти запитували, чому забирають обладнання. Їм відповідали, що завтра, мовляв, ми вам поставимо кращу сцену. Співачка Руслана збиралася ночувати із студентами, але її умовляли не робити цього (цікаво, хто?) і практично змусили піти на ніч додому. Отже, знали, що людей будуть бити. Чомусь жодного депутата там не було. Апаратуру всю “випадково” прибрали (щоб не потрощили), репортери “випадково” там перебували і їм “випадково” не побили камери. І не відібрали. І на Банковій “випадково” були репортери. І на Грушевського. Багато що ми тоді не розуміли.

А тепер усе це говорить про певну комбінацію.

Якщо уважно подивитися на ті події, то Майдан, певно, міг бути “зачищений” без особливих проблем. Силовики просто зайшли б одночасно на головну площу з усіх боків. А вони тиснули то з одного напрямку, то з іншого. Це більше нагадувало імітацію розгону Майдану (я маю на увазі 10 грудня, а не трагічні лютневі події). Це були провокації.

Тепер, аналізуючи дії “Беркуту” через три роки, маючи більше інформації, складається враження, що вплив на його дії мала людина з найближчого оточення Януковича, яка не була зацікавлена у розгоні Майдану. А чи це не та сама особа, яка віддала наказ жорстоко побити студентів? А чи не було в неї таємних зв’язків та домовленостей із так званими “лідерами” Майдану? Питань виникає багато, на які немає жодних спроб дати відповідь.

Придивіться до дій “Беркуту”. Надмірна жорстокість (показова!) чергувалась з нерішучістю. Всі дії були направлені на розхитування суспільства, Майдан повинен був перейти межу незворотності.
Чи переможе Майдан було під великим питанням. Але автори комбінації вже тоді продумували, хто буде винен, якщо “щось піде не так”. Звичайно, це народ, він буде за все відповідати. А вони ні за що відповідати не будуть.

Фото з сайту strana.ua

– Але ж народ все одно зруйнував цю “гру”.

– На мою думку, тут працювало три сили. Перша — Майдан, активісти, щирі патріоти, які віддавали і душу, і життя за світле майбутнє України (саме для них, найкращих синів і дочок України, це була Революція гідності!), друга — це “верхівка” Майдану, у якої були певні зв’язки та таємні домовленості із деякими найближчими соратниками Януковича (ось чому проти них немає жодних судових справ), і третя сила — це сам Янукович, який не зрозумівши, що його вже “здали”, через Захарченка та інших грав свою вже програну партію. Потім, уже в Москві Янукович сказав, що йому “воткнули нож в спину”. Тобто до нього тільки тоді дійшло, що той чиновник грав поза його спиною.

– Протестну ходу Інститутською також було сплановано ворогами України?

– Бракує інформації. Але організатори могли б розказати чимало цікавого. У цій протестній акції вже було багато такого, що не підлягало контролю. Народ вже було не зупинити. Ситуація, як кажуть, уже пішла “в разнос”.

– А коли почався момент неконтрольованості?

– Я думаю, що цю ситуацію весь час розхитували. Але вже з 18 лютого вона стала неконтрольованою. На Грушевського йшла гра, там дві сторони грали проти третьої, а третя думала, що тут — лише одна сторона. Підозрюю, що протестувальники, які стояли на Майдані, знали, коли їх атакуватиме “Беркут”. Тобто їм цю інформацію зливали. На жаль, дуже багато чого робилося поза лаштунками, всього достеменно не можемо знати.

– Чи вийшли б, якби була така необхідність, на новий Майдан?

Проблема в тому, що нема варіантів. А який вихід? Я сповідую принцип: ти маєш робити те, що мусиш, а далі буде, як буде. Я не можу спрогнозувати, чи буде Майдан. Бо коли люди повернуться з фронту, то вони повернуться із зброєю і тоді вже буде не до Майдану…

(Далі буде)

Автограф для “Українського репортера”

Леонід ФРОСЕВИЧ
Світлана КОВАЛЬОВА

Фото на головній сторінці Леоніда ФРОСЕВИЧА

Фото Олексія ІВАНОВА

Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five + 20 =