Іван Салій: «Наша політична еліта така ж, як і київське “Динамо”…

У Національній спілці письменників України в центрі уваги був Іван Салій. На суд громадськості він виніс свою нову книгу, двотомник – «Від утопії до утопії: 100 років експериментів. Досить ілюзій».

Іван Миколайович – відома людина. У його трудовій біографії було чимало відповідальних посад, але, мабуть, знакові – це керівник Київської міськдержадміністрації, заступник міністра транспорту України.

Це про нього і досі можна почути, що він – норовистий і бунтівливий за характером, якщо брався за якусь ділянку роботи, то тягнув як віл, міг бути різким у висловлюваннях, якщо це стосувалося принципових речей.

Вітання з новою книгою. Володимир Макеєнко (ліворуч) з Іваном Салієм
Вітання з новою книгою. Володимир Макеєнко (ліворуч) з Іваном Салієм

Яким же постав Салій у книзі? Які події охоплює? Як оцінює діяльність українських керманичів? Що його хвилює сьогодні? Ось про це, певно, й хотіли почути із вуст автора люди, які завітали на презентацію двотомника. Творчий вечір вів голова Спілки письменників Києва Володимир Даниленко.

Виступає славетний Анатолій Паламаренко
Виступає славетний Анатолій Паламаренко

У залі – чимало відомих співвітчизників, серед яких народний артист України Анатолій Паламаренко, уславлений співак, поет Віктор Женченко, директор Інституту літератури НАН, академік Микола Жулинський, екс-прем’єр-міністр України Юрій Єхануров, колишній головний редактор газети «Вечірній Київ» Віталій Карпенко, знаний фахівець будівельної галузі Анатоль Кармінський, академік Дмитро Мельничук, бізнесмен, екс-народний депутат Володимир Макеєнко.

Салій був  би не Салієм, якби не загострював свій виступ тезами не тільки про те, що ж вийшло з-під його пера і як це «накладається» на наше бурхливо-кризове сьогодення. Він штрихами пояснював своє, здебільшого критичне, ставлення до ситуації у різних сферах.

Ми знаємо, що Салій заявив про себе, як бунтівник, ще в компартійні часи, коли він, тодішній перший секретар Подільського райкому Компартії кинув виклик самому Володимиру Щербицькому – запропонував йому публічні дебати.

«Щербицький одного не зробив, – згадує Іван Салій, – не пішов шляхом литовського керманича Бразаускаса». Нагадаємо, що керівник литовських комуністів Альгірдас Бразаускас підтримав рух країни до незалежності.

Утім, Салій ділиться і таким спостереженням:

«Після Щербицького у нас не було і немає керівника такого масштабу… Чим слабкішою ставала Україна, тим слабкішими були її керівники».

Ось деякі розмірковування Івана Миколайовича.

Про сьогоднішніх урядовців:

«Більша половина міністрів – нуль!»

Про еліту:

«Вони називають себе лідерами… Який «лідер»?! Лідер – це народ, це ми з вами!».

«Вожді – звичайні люди. А у стосунках між собою ще гірші, ніж сварливі сусіди».

«Наша політична еліта за сто років така ж, як і київське «Динамо» – ніби грає, але забивають нам».

Про Київ:

«Слухаючи Віталія Кличка про те що Київ стає «туристичною меккою», хочу йому сказати: «Віталію, приїдьте у Париж і зайдіть у тамтешні музеї, подивіться хоча б, які там меблі. А потім, розкажете, яку «мекку» ви створюєте». 700 будинків-розвалюх у Києві! На Хрещатику історична будівля Центрального гастроному (біля мерії!) скоро впаде».

«В Мінську на дорогах навіть латки не побачиш, не те що ям. А погляньте на київські вулиці!».

«Не кіоски ставте, а станції метро будуйте!»

Про державу і суспільство:

«Де наші провідні галузі: приладобудування, електроніка? Натомість ресторани та кафешки виростають».

«Можна збожеволіти, якщо переглядати наші телеканали».

«Серед народу є набагато розумніші люди ніж ті, що при владі».

«От нам казали: «Якщо щось підпишемо, то будемо жити як у Європі. Підписали… Живемо?» (Мова про Євросоюз. – Авт.).

«Чим більше демократії, тим більше охорони».

«Давайте зробимо так, щоб у владі з’явилися таланти».

«Раніше українців примусово вивозили на роботу за межі, а сьогодні самі біжимо туди…»

Іван Салій ще у ті часи був неручним для влади. І коли бачив фальш, то про це й говорив. Віталій Карпенко, узявши слово під час обговорення книги, розповів, що Салій був єдиним, хто на бюро Київського міському Компартії виступив на захист «Вечірки» та її редактора – проти цькування та переслідування.

А як оцінює книжку Івана Салія літературна критика? На думку академіка Миколи Жулинського, цей двотомник можна розглядати «більше як намагання автора пізнати самого себе, чи правильно я робив… Не випадковим є і глибокий екскурс в історію: що не так… Це спроба проаналізувати, як ми йшли цим шляхом і чому ми не на коні, чому немає такого розквіту, як у сусідніх країнах, що також були в соціалістичному таборі. І як над політичною елітою тяжів комплекс меншовартості».

«Іван Салій показав, що українцям треба бути самим собою, незалежними, твердими… Треба мати національну аристократію, яка мислить вільно і шукає шляхи добробуту для свого народу». Так підсумував враження від прочитаного Микола Жулинський.

Іван Салій і головний редактор “Українського репортера” Леонід Фросевич
Іван Салій і головний редактор “Українського репортера” Леонід Фросевич

Того вечора пролунала й новина від Івана Салія, який загадково сказав, що переходить «на письменницьку роботу». Івана Миколайовича прийняли до Національної спілки письменників України. З чим ми його і вітаємо.

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

Фото на головній: Іван Салій (праворуч) і Анатолій Паламаренко. На задньому плані: Віталій Карпенко (ліворуч) і Віктор Женченко

Фото «Українського репортера»

Про книгу Івана Салія також читайте:

Леонід Фросевич

Леонід Фросевич

Головний редактор “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two + five =