Іван Салій: «Наша політична еліта така ж, як і київське “Динамо”…
У Національній спілці письменників України в центрі уваги був Іван Салій. На суд громадськості він виніс свою нову книгу, двотомник – «Від утопії до утопії: 100 років експериментів. Досить ілюзій».
Іван Миколайович – відома людина. У його трудовій біографії було чимало відповідальних посад, але, мабуть, знакові – це керівник Київської міськдержадміністрації, заступник міністра транспорту України.
Це про нього і досі можна почути, що він – норовистий і бунтівливий за характером, якщо брався за якусь ділянку роботи, то тягнув як віл, міг бути різким у висловлюваннях, якщо це стосувалося принципових речей.
Яким же постав Салій у книзі? Які події охоплює? Як оцінює діяльність українських керманичів? Що його хвилює сьогодні? Ось про це, певно, й хотіли почути із вуст автора люди, які завітали на презентацію двотомника. Творчий вечір вів голова Спілки письменників Києва Володимир Даниленко.
У залі – чимало відомих співвітчизників, серед яких народний артист України Анатолій Паламаренко, уславлений співак, поет Віктор Женченко, директор Інституту літератури НАН, академік Микола Жулинський, екс-прем’єр-міністр України Юрій Єхануров, колишній головний редактор газети «Вечірній Київ» Віталій Карпенко, знаний фахівець будівельної галузі Анатоль Кармінський, академік Дмитро Мельничук, бізнесмен, екс-народний депутат Володимир Макеєнко.
Салій був би не Салієм, якби не загострював свій виступ тезами не тільки про те, що ж вийшло з-під його пера і як це «накладається» на наше бурхливо-кризове сьогодення. Він штрихами пояснював своє, здебільшого критичне, ставлення до ситуації у різних сферах.
Ми знаємо, що Салій заявив про себе, як бунтівник, ще в компартійні часи, коли він, тодішній перший секретар Подільського райкому Компартії кинув виклик самому Володимиру Щербицькому – запропонував йому публічні дебати.
«Щербицький одного не зробив, – згадує Іван Салій, – не пішов шляхом литовського керманича Бразаускаса». Нагадаємо, що керівник литовських комуністів Альгірдас Бразаускас підтримав рух країни до незалежності.
Утім, Салій ділиться і таким спостереженням:
«Після Щербицького у нас не було і немає керівника такого масштабу… Чим слабкішою ставала Україна, тим слабкішими були її керівники».
Ось деякі розмірковування Івана Миколайовича.
Про сьогоднішніх урядовців:
«Більша половина міністрів – нуль!»
Про еліту:
«Вони називають себе лідерами… Який «лідер»?! Лідер – це народ, це ми з вами!».
«Вожді – звичайні люди. А у стосунках між собою ще гірші, ніж сварливі сусіди».
«Наша політична еліта за сто років така ж, як і київське «Динамо» – ніби грає, але забивають нам».
Про Київ:
«Слухаючи Віталія Кличка про те що Київ стає «туристичною меккою», хочу йому сказати: «Віталію, приїдьте у Париж і зайдіть у тамтешні музеї, подивіться хоча б, які там меблі. А потім, розкажете, яку «мекку» ви створюєте». 700 будинків-розвалюх у Києві! На Хрещатику історична будівля Центрального гастроному (біля мерії!) скоро впаде».
«В Мінську на дорогах навіть латки не побачиш, не те що ям. А погляньте на київські вулиці!».
«Не кіоски ставте, а станції метро будуйте!»
Про державу і суспільство:
«Де наші провідні галузі: приладобудування, електроніка? Натомість ресторани та кафешки виростають».
«Можна збожеволіти, якщо переглядати наші телеканали».
«Серед народу є набагато розумніші люди ніж ті, що при владі».
«От нам казали: «Якщо щось підпишемо, то будемо жити як у Європі. Підписали… Живемо?» (Мова про Євросоюз. – Авт.).
«Чим більше демократії, тим більше охорони».
«Давайте зробимо так, щоб у владі з’явилися таланти».
«Раніше українців примусово вивозили на роботу за межі, а сьогодні самі біжимо туди…»
Іван Салій ще у ті часи був неручним для влади. І коли бачив фальш, то про це й говорив. Віталій Карпенко, узявши слово під час обговорення книги, розповів, що Салій був єдиним, хто на бюро Київського міському Компартії виступив на захист «Вечірки» та її редактора – проти цькування та переслідування.
А як оцінює книжку Івана Салія літературна критика? На думку академіка Миколи Жулинського, цей двотомник можна розглядати «більше як намагання автора пізнати самого себе, чи правильно я робив… Не випадковим є і глибокий екскурс в історію: що не так… Це спроба проаналізувати, як ми йшли цим шляхом і чому ми не на коні, чому немає такого розквіту, як у сусідніх країнах, що також були в соціалістичному таборі. І як над політичною елітою тяжів комплекс меншовартості».
«Іван Салій показав, що українцям треба бути самим собою, незалежними, твердими… Треба мати національну аристократію, яка мислить вільно і шукає шляхи добробуту для свого народу». Так підсумував враження від прочитаного Микола Жулинський.
Того вечора пролунала й новина від Івана Салія, який загадково сказав, що переходить «на письменницьку роботу». Івана Миколайовича прийняли до Національної спілки письменників України. З чим ми його і вітаємо.
Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА
Фото на головній: Іван Салій (праворуч) і Анатолій Паламаренко. На задньому плані: Віталій Карпенко (ліворуч) і Віктор Женченко
Фото «Українського репортера»
Про книгу Івана Салія також читайте:
