Може, ліс замість цвинтаря?

Людство давно розсіялося зоряними світами, а свою прабатьківщину перетворило лише на місце поховання.

У відомого американського фантаста Кліффорда Саймака є роман «Cemetery World» («Світ-цвинтар»). Твір цей філософський та багатоплановий, а події розгортаються на нашій планеті Земля, яка вже багато тисячоліть є… цвинтарем.

Людство давно розсіялося зоряними світами, а свою прабатьківщину перетворило лише на місце поховання.

Корпорація «Матінка Земля» володіє флотом зорельотів-катафалків, які перевозять труни з тілами тих, хто прагне упокоїтися поряд із далекими пращурами, утримує бригади копачів могил (ніяких екскаваторів – традиції треба берегти!) та величезний штат священиків усіх існуючих релігій і вірувань… Але на Землі вже майже не залишилося місця, вільного від надгробків… Це, звісно, плід фантазії автора, але чи може насправді наша цивілізація вирішити цвинтарне питання, яке, як виявляється, псує людей не менше, ніж квартирне?

Трошки цинічної арифметики. Площа земної суші – приблизно 150 млн кв. км. Одна могила займає в середньому 2 кв. м. Висновок: матінка Земля може прийняти до свого лона близько 75 трильйонів тіл. Звісно, за умови, що вся її поверхня буде перетворена на цвинтар…

Ритуали поховання померлих сформовані давно і дуже важко піддаються реформуванню. Значний вплив на традиції має релігія. Але й вона змушена була вносити корективи залежно від природного середовища, кліматичних умов, величини громад.

Добре відоме правило муміфікації мертвих у Давньому Єгипті, яке поширювалося навіть на котів і пташок. Звісно, у бога смерті Анубіса була своя логіка, але, мабуть, цей досить складний спосіб переходу в Царство Тіней первинно був пов’язаний із санітарно-гігієнічними міркуваннями – Ніл розливався двічі на рік, і тіла з так би мовити «класичних» поховань вимивалися б і ставали поживою для голодних шакалів, які поширювали б країною епідемії. Тому для поховань обирали штучні або природні печери чи будували кам’яні гробниці, найбільш відомі з них, звісно, піраміди Гізи. Вони надійно захищали від усіх стихій і чотириногих хижаків, але не від двоногих…

У автора є своя версія причин зведення пірамід. Фараони були мудрими, далекоглядними правителями, які усвідомлювали, що через тисячоліття на землі Єгипту будуть жити надто багато людей, яких родючий нільський мул уже не забезпечуватиме харчами. А до пірамід потягнуться туристи з усього світу, за розумної організації справи – це завжди свіжа копійка…

Такий знайомий багатьом Єгипет...
Такий знайомий багатьом Єгипет…

Всі знають про індуїстську традицію спалювання померлих і викидання незгорілих останків у річку (бажано в Ганг). Але в тих частинах країни, де був дефіцит лісу, побутувало і традиційне поховання. Інколи над могилами, особливо видатних людей, насипали кургани на кшталт наших скіфських (є версія, що цю традицію принесли в Індію переселенці з Причорноморських степів). Був і такий моторошний спосіб поховання: тіла за допомогою високих драбин піднімали на верхівку кам’яної циліндричної споруди без вікон, дверей і даху. Після короткої прощальної церемонії братська могила поповнювалася, а птахам і зміям з’являлася нова пожива.

А от у далеких і холодних магаданських краях, де вічна мерзлота перетворює землю на граніт і не дає можливості викопати могилу достатньої глибини, труни колись ставили на дерев’яні щити, покладені на палі. Невблаганний час руйнував ці опори, труни падали на землю і розбивалися…

Первинна ісламська традиція поховання досить демократична, на цвинтарі часто не відрізнити могилу шейха і простого кочівника. Поховання має відбутися в день смерті до заходу сонця, труни через дефіцит дерева не використовуються. Поклоніння могилам не заохочується. Молитва мусульманина спрямована на Мекку, в якій народився Магомет, а не на Медіну, в якій він похований.

Християнські кладовища мало чим відрізняються від античних некрополів. Можна вважати, що єдиним нововведенням стало лише активне використання символу хреста і відмова від саркофагів. Цвинтарі зазвичай розташовувалися біля храмів.

Поховання на території Іонинського монастиря в Києві. Фото Ганни Смаль.
Поховання на території Іонинського монастиря в Києві. Фото Ганни Смаль.

Ця традиція створила безліч проблем при зростанні населення міст. Так, у Парижі вже в середині ХVIII століття було заборонено виділяти нові території під поховання. Старі цвинтарі не витримували перевантаження, і 1780 року трапилася катастрофа – підпірна стіна кладовища Невинних немовлят, на якому було вже близько двох мільйонів поховань, обвалилася, і навколишні вулиці та будинки, мов під час Страшного Суду, залило багнюкою, наповненою черепами, кістками, уламками трун та надгробків.

Паризький муніципалітет прийняв радикальне рішення: майже півтора року люди в чорному викопували, дезінфікували і сортували людські останки, які потім було перенесено у паризькі катакомби, в яких колись добували камінь для будівництва міста. Там вони спочивають і сьогодні. Правда, спокій відносний, бо катакомби є одним із туристичних маршрутів…

Цвинтар Пассі. Париж. Франція
Цвинтар Пассі. Париж. Франція

Звичайно, найкраще знайти останній притулок десь на гімалайській вершині під буддійською ступою, вислуховуючи до чергового перевтілення мантри, що долинають з далекого монастиря… Але не кожен може дозволити собі такий «привілей». Нині у перенаселеній Європі починають поширюватися ідеї, які можуть влаштувати всіх, і в першу чергу тих, хто не хотів би, щоб Земля перетворилася на суцільний могильник. Це зведення… піраміди, кожен камінь якої буде містити частку праху померлого.

Непал. Гімалаї. Ступа в місті Покхара
Непал. Гімалаї. Ступа в місті Покхара. Фото Ганни Смаль.

Але найпрогресивнішою, з точки зору автора, є така пропозиція: в капсулу з попелом вкладається зернина, з якої потім виростає дерево, яке потім дасть нові зерна… Може, ліс замість цвинтаря і є найбільш людським шляхом до Життя Вічного?

Олег СМАЛЬ

Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nine − 4 =