Холодний Яр зустрічає убогими селами

Місцеві жителі Холодного Яру хоч і пам`ятають своїх славних земляків, але, на жаль, давно вже не вірять у те, що їм житиметься найближчим часом краще.

В останні дні квітня патріотична громадськість з усієї України побувала в Холодному Яру Чигиринського району на Черкащині.

Зустрічає батьківщина повстанців

У холодноярських селах Медведівка, Ільківці, Мельники, Буда ось уже понад два десятиліття вшановують пам`ять вояків Холодноярської Республіки, які в двадцятих роках минулого століття боролися проти чужої для українських селян більшовицької влади. У Холодному Яру був і свій прапор – чорний, як український чорнозем, а на ньому – вишите гасло: «Воля України або смерть». Боротьбу українських повстанців проти поневолювачів досить повно описав в історичному романі «Холодний Яр» хорунжий армії УНР Юрій Городянин-Лісовський, більше відомий як Юрій Горліс-Горський.

Цьогорічне дійство в Холодному Яру було особливим, адже співпало зі столітнім ювілеєм Української народної революції та вільного козацтва. Тож лише з Києва до місця нашої слави виїхали близько десяти автобусів. Побувала в Холодному Яру і кореспондентка «Українського репортера».

Автобус із рівної дороги, над якою з обох боків розляглися розорані чи нерозорані українські чорноземи, раптом опускається різко вниз, а потім піднімається вгору. Тож навіть той, хто ніколи не бував у цій місцевості, зрозумів, що приїхав у Холодний Яр. Бо й справді, з вікна автобуса видно помережаний ярами і долинами краєвид.

Місцевість мальовнича й унікальна, та ще й якою славою повита. Здавалося б, і люди живуть тут особливі, мужні, гордовиті. Проте… ось автобус в`їжджає в саме село Медведівку. Зарослі бур`янами двори, лише де-не-де побачиш більш-менш упорядковане подвір`я, а то – хати з повибиваними вікнами, похилені, є і під соломою, мабуть, ще шевченківських часів. Складається таке враження, що в цій хаті майже століття ніхто не живе. Ніби потрапив у якийсь інший, паралельний світ, де спинився час.

Ось над дорогою на невеличких клаптиках розораної землі люди садять картоплю. Як сто, двісті, триста літ тому. Ніхто й не глянув у бік колони автобусів, які прямували зовсім поруч. Здавалося б, ті люди живуть десь в іншому столітті. Ну принаймні в часи Івана Гонти та його побратима, уродженця села Ільківці, що входить нині до Медведівської сільської ради, Максима Залізняка.

Далекого травня 1768 року він збирав у Холодному Яру гайдамаків на боротьбу з поневолювачами українського люду. Ці події описав Тарас Шевченко у вірші «Холодний Яр», в якому є такі рядки:

В яру колись гайдамаки
Табором стояли,
Лагодили самопали,
Ратища стругали.

А ось у центрі Медведівки гості з Києва зустрілися і з самим Максимом Залізняком, вірніше, не з ним, а з пам`ятником народному герою, який відкривали 29 квітня у Медведівці. Тут уже ми потрапили знову в сучасність – гасла, прапори різних патріотичних політичних сил, палкі промови…

Кінострічки від Михайла Іллєнка

Далі в програмі холодноярських заходів було відтворення бою, який ведуть вояки в зоні АТО. До речі, так уже співпало, що якраз через майже сто років українці знову були змушені взяти до рук зброю і захищати виборену болем і кров`ю незалежність та територіальну цілісність. Тому серед гостей Холодного Яру було багато бійців АТО, а всі охочі мали змогу ознайомитися з екіпіруванням легендарного полку «Азов», що веде бойові дії на Донбасі.

У наш час на честь героїв-холодноярівців названо два військових підрозділи, які діють у зоні АТО: штурмовий загін «Холодний Яр» у складі добровольчого батальйону «Айдар» та бронетанковий батальйон «Холодний Яр» у складі полку «Азов».

Гостем Холодного Яру був також відомий український режисер Михайло Іллєнко. Він приїхав на вшанування героїв із програмою ігрових та документальних фільмів, режисером яких був або він сам, або студенти з Київського університету театрального та кіномистецтва імені Карпенка-Карого, де Михайло Іллєнко викладає.

Невеличку залу сільського клубу було повністю заповнено. Тут зібралися люди різних поколінь, щоб почути правдиве слово про нашу дійсність відомого режисера і побачити фільми про бойові будні вояків АТО. Особливо зворушливою була кінооповідь про героя Антитерористичної операції, двадцятип`ятилітнього офіцера Мирослава Мислу, який загинув у бою в зоні АТО у жовтні 2016 року. На жаль, у залі сільського клубу не було місцевих жителів, яким, здавалося б, байдужа і історія, і майбутнє України.

Розмови про землю

Вийшли з клубу, коли вже зовсім стемніло. Проте того дня, 29 квітня, Медведівка ще не спала. Над селом лунали патріотичні пісні у виконанні співаків та різних гуртів, найвідоміші з яких – Тарас Компаніченко, Василь Лютий, Максим Трубніков, Валерій Мартишко, Тарас Силенко, гурт «Тінь сонця» тощо. Всі вони – учасники музичного фестивалю «Холодний Яр».

Уже пізно ввечері у наметове містечко, де розташувалися учасники заходів із вшанування героїв Холодного Яру, завітали відомі громадсько-політичні діячі, серед яких народний депутат України Андрій Іллєнко, депутат міськради Юрій Сиротюк, народний депутат попереднього скликання Андрій Міщенко. Оскільки це була зустріч на споконвічній землі селян-хліборобів, то й розмова, зрозуміло, того вечора була про землю, про українського селянина, для якого вона є годувальницею. На думку громадсько-політичних діячів-патріотів, нині в жодному разі не потрібно приймати закон про продаж землі, мова може бути лише про довгострокову оренду.

– Якщо ми запровадимо ринок землі, то, можливо, задовольнимо інтереси селянина на даний момент, але нам треба думати не про окремих людей, а про інтереси всієї нації, яка від такого закону лише програє. Ну продасть селянин свої гектари орної землі за якісь 10 тисяч доларів. І що з того? Приїде він із тими грошима в місто і… поповнить лави міського пролетаріату. А земля – найбільше багатство України – опиниться в руках олігархів, яким часто-густо байдужа доля України, – наголосив Юрій Сиротюк.

На жаль, палкі промови і пана Юрія, і його побратимів чула лише невелика групка політично грамотних людей, а не самі селяни. Але наступного дня кореспондентка «Українського репортера» мала змогу поспілкуватися і з місцевими жителями. І перше враження про холодноярівців підтвердилося – це люди ніби із паралельного світу. На питання, чи змінилося їхнє життя після того, як держава визнала і вшанувала подвиг героїв-холодноярівців, журналістці відповіли твердо: «Ні».

– Мені 56 років, пенсію ще не дають, а роботи в селі немає. Бо ж землі Медведівки орендує сусідня агрофірма. Щоправда, дають ділянки для обробітку, але вони далеко від домівки, у нас з чоловіком немає здоров`я туди добиратися. Тож і живемо на одну пенсію чоловікову та незначними підробітками, як хто куди покличе.

Молоді у селі майже немає, бо з роботи лише пилорама, ПМК, де ріжуть дерево на паркет, а ще невеличкий свинарник, але там працюють всього десять чоловік, – розповідає місцева жителька Ольга, яку запросили організатори дійства «Холодний Яр», щоб приготувала обід для гостей.

Ось така вигода місцевим жителям від традиційного вшанування їхніх героїв. І все ж самі холодноярівці не забули про своїх славних земляків. Наприклад, вони знають, що 4 липня – день народження Максима Залізняка, якого вшановують кожного року сільською громадою. Знають, що отаман Холодноярівської республіки Василь Чучупака – з села Мельники.

Холодний Яр є символом усього українського, повстанського

Саме в цьому населеному пункті 30 квітня зібралися на мітинг-реквієм по загиблих повстанцях-холодноярівцях під проводом Василя Чучупаки сотні українських патріотів із багатьох куточків нашої України. Серед них і відомий український письменник, автор бестселера «Чорний ворон» Василь Шкляр. Кореспондентка «Українського репортера» попросила його розповісти про те, що для нього є Холодний Яр.

– Холодний Яр є символом усього українського, повстанського. Ще зовсім недавно представники попередньої влади, зокрема одіозний Дмитро Табачник, намагалися переконати нас, що повстанці були лише на Галичині, а це цілковита неправда, адже відомо: повстанські загони діяли на всіх теренах нашої країни – і на сході, і на заході, і на півдні. Я нещодавно повернувся зі Львова, де в Університеті імені Івана Франка якраз відбувалася конференція на цю тему. Так ось, багато доповідувачів відзначали, що вояки УПА під керівництвом Юрія Шухевича якраз виховувалися на досвіді героїв Холодного Яру.

Я приїжджаю на вшанування подвигу холодноярівців із 1996 року. Спочатку тут було небагато людей. Але мені особливо приємно усвідомлювати, що після виходу в світ мого роману «Чорний ворон» значно побільшало людей, які виявили бажання відвідати святу холодноярівську землю. Ось сьогодні багато людей, а бувало і значно більше, і не лише із Центрального та Західного регіонів України, а й із Донецька, Криму, – говорить відомий літератор.

Василь Шкляр також поділився своїми творчими планами і набутками. Нагадаємо, що після виходу в світ «Чорного ворона» автор видав роман «Маруся» – про отамана повстанців періоду УНР Олександру Соколовську, а також твір про сучасні події в Україні «Чорне сонце». Нині Василь Шкляр працює над романом про бандерівське підпілля 1947 року на Тернопільщині – «Троща». Назва майбутнього роману, як розповідає його автор, це діалектне, багатозначне слово, так на Тернопіллі називають очерет.

Вшановуємо Василя Чучупаку

А тим часом мітинг-реквієм продовжується. Його ведучий, президент клубу «Холодний Яр», запрошує представників патріотичної громадськості покласти квіти до могил Василя Чучупаки й інших холодноярівців, його побратимів. Як розповідає пан Роман, цікавою є історія постання цих поховань. Так, ще в дев`яності роки минулого століття під час вшанування пам`яті Василя Чучупаки до гурту активістів, спираючись на палицю, підійшла 92-літня бабуся. Вона дуже обурювалася, що вшановують лише одного Чучупаку, адже тут, у Холодному Яру, є могила іншого повстанця – замученого більшовиками її брата. Активісти вибачилися перед бабусею і попросили показати те місце, де лежать останки її брата. Так постала ще одна могила холодноярівця.

І знову лунають патріотичні пісні, заклики. Слово беруть вояк УПА з Білої Церкви, якому в березні виповнилося дев`яносто років, Теодор Дячун, народний депутат України Юрій Левченко, бард Валерій Мартишко. Всі говорять про спадкоємність поколінь, вічність слави героїв. Але особливо запам`яталися, запали в душу виступи лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока та вояка 72-ї бригади, дислокованої у Білій Церкві, учасника боїв під Авдіївкою, старшого лейтенанта Євгена Гаркавого.

Тут святили свої ножі гайдамаки

– Холодний Яр – це святе місце, місце української сили і звитяги. Є наукова гіпотеза про те, що багато мільйонів років тому сюди упав великий астероїд, отже, сам Господь освятив цю землю і передав її українцям, – наголосив Олег Тягнибок. – Тут жили давні трипільці, скіфи, тут святили свої ножі гайдамаки під проводом холодноярівця Максима Залізняка. Саме з Холодного Яру в 2013 році розпочалася Революція Гідності. Цього року вшанування героїв Холодного Яру співпадає із 100-літтям Української революції. Проте революція ця ще не завершилася, бо українець і досі не є господарем на своїй землі. Тож завершенням Української революції є не зменшення ціни на газ, не безвіз, а – вільна українська самостійна держава, де українець господарював би на своїй землі і жив би багато і щасливо.

Поки що це лише мрія. Місцеві жителі Холодного Яру хоч і пам`ятають своїх славних земляків, але, на жаль, давно вже не вірять у те, що їм житиметься найближчим часом краще.

І все ж… Ось слово бере вояк 72-ї Чорної бригади, яка героїчно б`ється з ворогом під Авдіївкою в зоні АТО, старший лейтенант Євген Гаркавий. Він запевняє всіх присутніх на мітингу-реквіємі пам`яті героїв Холодного Яру, що 72-га бригада повернеться на своє місце дислокації в Білу Церкву лише з перемогою, а до того не залишить своїх бойових постів.

Такі заяви обнадіюють. У холодноярівців з`явилися гідні нащадки, послідовники, які завершать розпочату ними боротьбу.

Алла ТОПЧІЙ
Фото Олександра ВАКУЛЕНКА

Алла ТОПЧІЙ

Журналіст “Українського репортера”