Cьогодні Європа наражається на синдром Аттіли
Знаходяться ті, що не гребують успадковувати «подвиги» «руйнівника Європи». Позирають вовком, щоб урвати щось від правічної української землі. І претензії не лише до України, а й до Словаччини, Румунії. Маніакальні зазіхання перекроїти усталені, утверджені міжнародними угодами кордони.
Що ж означає «синдром Аттіли»? Гадаємо, вам буде цікавим це дослідження.
Не хтось там сумнівної репутації, а визнаний польський історик Мацей (Матвій, коли по-українському) Стрийковський повідав із ХУІ ст. для майбутніх поколінь, що за одні угри і як вони опинилися в Європі. Уславлений у себе на батьківщині й відомий у світі вчений епохи Відродження надрукував 1582 р. у місті Кролевці (Крулевці за польською вимовою. – В. П.), яке після захоплення його хрестоносцями стало Кенігсбергом, а тепер – Калінінград, головну працю свого життя під назвою, коли перекласти буквально, «Кроніка Польська, Жмудська, Литовська і всієї Русі».
Отже, свідчення від автора про події, які вжахнули й перекроїли Європу:
«Року Божого 401 повстав Аттіла, званий Бичем Божим, котрий вийшов від ріки Югри… У той час везли з Британії королівну на ім’я Орсула віддавати заміж за сина англійського короля. При цій королівні було 11 тисяч дівчат. Аттіла вбив королівну і всіх тих 11 тисяч дівчат при ній… Потім обійшов Французький та Італійський край і пішов морем до Хорватського краю. Там він вийшов з моря і силою взяв Хорватський край… збудував замок Будзин і назвався угорським королем…
А коли будував Будзин та обводив мур навколо міста, вбив свого третього брата Бледу, а сам королював у всьому Угорському краю та підкорив під свою владу багато держав, загарбавши їх, і як спочатку переслідував християнство, так і осівши в тій державі, в жодній зі справ не змінив свого наміру, а став ще більшим переслідувачем християн…» /Мацей Стрийковський. Літопис Польський, Литовський, Жмудський і всієї Руси. // Львів, 2011. // С. 116-117./
Перед тим у розділі про походження різних народів таке повідомлення:
«…Угри, названі так від ріки Угри, або Югри, що є в Московській державі. І, переправившись через ріку Волгу, вони розгромили готів… Потім… прибули до Панонії (римської провінції. – В. П.) … і, вдруге вигнавши готів з Панонії та кілька разів розгромивши дощенту римські й німецькі війська… силою захопили і заселили всю Панонію, яку від своєї батьківщини Югарії, з якої вийшли, або ріки Угри й від свого імени назвали Югарійським й Угорським краєм. І сьогодні москва і русичі звуть їх уграми, поляки – венграми, латиняни – гунгарами, а самі себе називають мадярами, а турки ж іменують їх мадзерами і т. д.» (Там же. – С. 73).
За дослідженнями сучасних істориків, чисельне об’єднання кочовиків утворилося в ІІ-ІУ віках у Приураллі з тюркомовних хунну й місцевих угрів і сарматів. Масовий рух цього збору на Захід з 70-х років ІУ ст. спричинив так зване Велике переселення народів. Не уявити, перед якою страшною загрозою опинялася Європа – бути ввергнутою в безпросвітну дикість і звіряче варварство.
Певно, щоб дохідливіше сказати про жахіття, М. Стрийковський увів у прозовий текст поетичні відображення того, що витворяв Аттіла:
Повернувсь до угрів та вбив Буда, свого брата,
Що Сікамбрію посмів власністю назвати.
Будзином її однак досі іменують,
Де, (ох, угри!) ось тепер турки владарюють.
Потім до Італії міць мечів направив,
Стирію, Каринтію, Істрію скривавив,
У Далмації міста розорив, твердині,
Жертв і шкоди не злічить – ні тоді, ні нині.
Як до Аквілеї вже його рушили обози,
Полководець римський перестрів з військом на дорозі,
Та Аттілова орда смілих постинала.
Тричі й кесаря громив Валентиніана.
Тож венети, рід котрих від троянців, з Трої,
До Адріатичного подалися моря.
Там Венецію на островах славну збудували,
Інші також де могли, там і рятувались.
В Аквілею, щоб узять, двинув силу незліченну,
Розоряв довкруг, палив волості дощенту.
Довго місто облягав, добував твердиню,
Штурмував, вигадував хитрощі предивні.
Виявивсь міцним горіх, був би відступився,
Аж лелека, як віщун, в небі появився.
Голих діточок своїх він виносив з міста,
Бо ж кінець передчував: що ні пить, ні їсти.
Вмить Аттіла зміркував, лави підкріпивши
Та круг мурів вогнища з сідел розпаливши,
Безперервно нападав, кидав свіжі сили.
Тридцять тисяч та ще сім, місто взявши, вбили…
Все в Італії здобув завойовник грізний,
Там «O, Dio!» (О, Боже! – В. П.) лементують слізно…
Вже й на Рим був посягнув, та Лев, світлий папа,
Злий той умисел одвів, зупинив той напад.
Хоч Аттіла й завернув, та вбивав і нищив,
Все ховалось перед ним, як підходив ближче…
/Там же. – С. 121 – 122/.
В назві нинішньої угорської столиці Будапешт – спомин про замордованого Аттілою його рідного брата на ім’я Буда. Замордувати та опанувати всю Європу гунам не вдалося. 451 р. об’єднані сили різних європейських народів на Каталаунських полях у Франції дали достойну відсіч загарбникам. Після наглої смерті Аттіли 453 р. великий союз кочових племен розпався. Пришельці з Приуралля, коли вдатися до літописного вислову, «згинули, як обри». Зачепилися лише там, де нині Угорщина.
Українська земля натерпілася як від орд Аттіли в давнину, так і від їхніх нащадків за пізніших часів. У березні 1939 р. угорські агресори жорстоко задушили проголошену президентом Августином Волошиним Карпатську Україну. Нелюди полювали на юнаків і молодших чоловіків, здатних тримати зброю, мордували, по-звірячому розправлялися. Шістсот схоплених передали на Ворітському (Варецькому) перевалі полякам, а ті одразу ж, вдосвіта, розстріляли захисників одвічної материзни, оборонців своєї справіку рідної землі.
Знову ж таки в березні, та вже 1943 р., угорські жандарми знищили дощенту Корюківку на Чернігівщині. Стерли з лиця землі союзники Гітлера 1390 будівель. Розстріляли, спалили, знищили понад 7 тисяч місцевих жителів. Це жахіття увійшло в історію як найбільш масова розправа над мирним населенням під час Другої світової війни. Найбільш масове побоїще й найбільш замовчувана трагедія в новітній історії Європи. Це при тому, що за кількістю жертв Корюківка в 45 разів перевищує білоруську Хатинь, в 41 – чеську Лідіце, в 12 – французький Орадур…
І ось у наш час та ж Європа наражається на синдром Аттіли. Знаходяться ті, що не гребують успадковувати «подвиги» «руйнівника Європи». Позирають вовком, щоб урвати щось від правічної української землі. Претензії не лише до України, а й до Словаччини, Румунії. Маніакальні зазіхання перекроїти усталені, утверджені міжнародними угодами кордони.
Якби Аттілі не було дано належної відсічі на Каталаунських полях, то не знати, в якому б чаду задихалися дотепер не тільки Італія, Франція, Хорватія тощо. Тож так само, як і 451 р., необхідно протистояти посяганням зажерливих диктувати країнам Європейського Союзу, щоб удовольнили забаганки на вигоду загребущого.
Вадим ПЕПА, письменник
Малюнок Олега СМАЛЯ
