Справа про шахрайство: прокуратура проти Юрія Прилипка

Торік прокуратура Київської області повідомила Гостомельському селищному голові Юрію Прилипку про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Обвинувачення було пред’явлено на початку 2016-го, однак Ірпінський суд досі не може розглянути це провадження по суті. 28 листопада Феміда перенесла розгляд матеріалів провадження на 8 грудня. Це вже було третє за рахунком судове засідання, яке ніяк… не розпочнеться.

Коли і чому Прилипко зацікавив правоохоронців? Як йдеться в повідомленні облпрокуратури, справа — вельми серйозна. Йому інкримінують заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), до того ж в особливо великих розмірах.

Цитуємо прокурорське повідомлення:

“Під час досудового розслідування встановлено, що посадовець пообіцяв громадянину придбати та оформити на нього право власності на земельні ділянки в адміністративних межах Гостомельської селищної ради за ціною по 500 доларів США за 0,01 га. У подальшому громадянин з метою отримання земельних ділянок передав посадовцю кошти у сумі 148 тисяч доларів США (згідно офіційного курсу НБУ станом на 13.12.2006 – 747 400 гривень).

Втім, вже після отримання коштів від громадянина посадовець жодних дій щодо придбання та оформлення права власності на земельні ділянки не провів, а коштами розпорядився на власний розсуд.

Прокуратура Київської області у суді вимагала взяти під варту підозрюваного, втім суд обрав інший запобіжний захід, а саме – особисте зобов’язання. Не погоджуючись із таким рішенням суду, прокуратура області подала апеляційну скаргу.

Крім того, оскільки санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 12 років з конфіскацією майна, прокуратура подала клопотання до суду з вимогою накласти арешт на майно підозрюваного. Суд задовольнив клопотання прокуратури”.

Замислимося. Під варту Прилипка не взяли. Проявили гуманність? Чому? Стаття — тяжка, а запобіжний захід — всього лишень “особисте зобов’язання”. Прилипко має особливі заслуги перед Батьківщиною? Що це за вибірковий підхід?

Отже, сьогодні вкотре не відбулося засідання суду. Судді — О. Шестопалова, Д. Кухленко, О. Пархоменко. Державне обвинувачення підтримує С. Кочетов. Однак засідання не відбулося. Причина: відсутність адвоката, який захищає Прилипка — він начебто був задіяний в іншому судовому процесі. Потерпілому від такого перебігу подій не легше, бо, на його думку, відбувається навмисне затягування справи.

Кореспондентові “Українського репортера” вдалося поспілкуватися з потерпілим Миколою Петровим (з етичних міркувань ми змінили прізвище цієї людини).

Історія взаємин Петрова з Прилипком давнішня, загалом їй десять років. Петров колись мешкав на Донбасі, в Горлівці. Так сталося, що став невгодним під час президенства Ющенка, а потім — і в період прем’єрства Тимошенко, розповідає. Переїхав до Києва. Влаштувався на нову роботу. Хотілося мати ділянку землі, можливо, й хату збудувати.

Знайомі порадили поговорити з впливовим місцевим депутатом із Гостомеля Юрієм Прилипком, обіцяли познайомити. Мовляв, Прилипко “може все”…

І така зустріч відбулася. Прилипко справив на Петрова гарне враження. А чому б і не справити? Місцевий. Заможний. Є діти. Всі міцно стоять на землі. Бачте, мають і круті машини, і будинки… Ну, хіба ж глава такої сім’ї може обманювати, запитував себе Петров.

А Прилипко, знай собі, вихвалявся: мовляв, на гостомельській землі збудували маєтки і міністри, і політики. Називав прізвища. Показував котеджі. Казав Петрову, що і він “може собі такий дім збудувати”.

От Петров і втратив пильність — дав Прилипку гроші, розраховуючи натомість отримати документи на землю. Як і годиться, Прилипко написав розписку. Він тицьнув мені якісь два доручення на землю, одне з яких було сфальшоване, як я згодом дізнався. Каже, що це — земля сільгосппризначення, мовляв, згодом допоможе змінити цільове призначення. Я ж цієї ділянки і в очі не бачив, де вона знаходиться, чим приваблива… Словом, зрозумів, що оті доручення — лише папірці, не варті уваги.

Минав час, а із земелькою, яку обіцяв Прилипко, щось “не клеїлося”. Петров терпляче очікував. Може, випадкові труднощі? Але ні, час остаточно розставив крапки над “і” – Петров дійшов висновку, що його банально обманули. Тим більше дізнався, що не він один хоче в рамках закону стягнути свої кревні з Прилипка.

Якось я приїхав до Прилипка з тим, щоб повернути борг, – згадує Петров. – А він давай мені казочки розповідати: мовляв, мої кошти інвестували в якісь проекти, що зможу на пенсії мати хороші дивіденди. Отож не треба сумувати. О, думаю, як хитро затуманює голову! Декілька разів я навідувався до нього. Було, що він скаржився на кризу, мовляв, скрутно.

Я ж розмірковував: це хто у скруті? Прилипко? Чому ж ти, пане Прилипко, багатієш — купуєш розкішні машини, твої діти збільшують свої статки? Якщо у тебе — біда, то пересідай із розкішного джипа на “Таврію”, розрахуйся з тими, кому винен.

Ось так з року в рік він водив мене за ніс. А ще я дізнався, що Прилипко — не новачок в таких справах, що це… його життєве кредо… Терпець мені увірвався і я написав заяву про шахрайство. Сподіваюся на справедливість, що закон врешті-решт скаже своє слово і покладе край схемам Прилипка. А в певних установах виправного характеру, можливо, у нього з’явиться час подумати над своїм стилем життя.

Леонід ФРОСЕВИЧ


Леонід Фросевич

Леонід Фросевич

Головний редактор “Українського репортера”