Екс-мер Києва Іван Салій розповів про українських президентів. І не тільки про них
Сьогодні колишній голова Київської міської держадміністрації Іван Салій презентує свою книгу «Від утопії до утопії: 100 років експериментів. Досить ілюзій».
Йдеться про двотомник. В першому томі автор фокусує увагу читача на таких тематичних блоках, як «Вожді. Лідери. Стратегія. Генеральна лінія». В другому розповідь охоплює аспекти: «Тактика, Практика: доженемо і переженемо».
Що ж виносить на суд публіки Іван Миколайович? Він зробив «спробу підсумувати і проаналізувати шлях, пройдений Українською Державою упродовж 100 років реформ-революцій-перебудов. Зрештою, дати відповідь на питання: «хто ми? і «де ми?».
Нитки розповіді ведуть до діяльності як видатних історичних осіб, державників, так і до знаних українців доби сучасної країни, які, «долаючи спротив багатьох чиновників, попри всі негаразди сьогодення, вимуровують «свої цеглини» у величну будівлю незалежної України».
Цікавим є погляд автора на роль в історії Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, Петра Порошенка. Не оминув увагою і втікача Януковича.
Ось про Кравчука читаємо: «Ідеолог Компартії України став ідеологом української незалежності, європейського вибору, і сьогодні він – активний політик, залишаючись вищою інстанцією і головним фахівцем з багатьох ідеологічних питань. Щоправда, вагається, як завжди: і «за», і «проти», але проти так, що це – не боротьба, це – застереження для одних і заохочення для інших…»
Є і такий штрих до портрета Леоніда Макаровича: «Саме у компромісності, умінні витіювато пояснити або заговорити проблему – демократична сутність Л. Кравчука (де вже тому Горбачову!). І саме ці якості дозволили йому уособити роль і місце Президента, окреслити перші уявлення про адміністрацію Президента».
Не забудемо, що за президентської каденції Леоніда Кравчука ми позбулися ядерної зброї. Івана Салій не оминає цієї гострої теми:
«Підривати підземні шахти сучасних ракетних носіїв, утилізувати інженерні об’єкти, які вже не здатні відтворити – це я особисто сприймав, як зраду молодої держави, добровільно-примусову ампутацію сили і міцності, втрати гордості і слави, безпекових перспектив!».
Мені було цікаво прочитати, а як же характеризує автор Леоніда Кучму. Бо ж з його згоди Іван Салій певний час працював керівником Контрольної служби президента України. Утім, Салій впав у немилість і його «пішли» з посади.
У книжці він пригадує ті моменти:
«Боротися та заповзято за успіх Президента з наближеним президентським оточенням було вельми небезпечно. Вони «до тіла» мене не допускали, а я не доріс до рівновеликих масштабів його оточення…»
Про Віктора Ющенка:
«Звідки взявся-виник Віктор Андрійович Ющенко і як «месія», і як надія, і як феномен – не знає, мабуть, і він сам… Та насправді В.Ющенка вели до влади, а не сам він за неї боровся… Віктор Андрійович царював і лікувався, піарився в Україні й у світі, та не мав звички глибоко розробляти тематику і доводити ефекту народногосподарського».
Характерну деталь вихопив Іван Салій з одного лише дня того «царювання»:
«У Віктора Андрійовича усе було особливим. Інавгурацію провели на історичному Майдані: президент України у князівському довгому з хутряним коміром пальті, герої його перемоги стоять, наче бояри, далеко і нижче – відстань, як від землі до неба. Я записав того дня: «Невже підтвердиться народне: від любові до ненависті – один крок?» Не вірив і не сподівався та, на жаль, підтвердилось».
Натрапляємо у книзі й на оцінку діяльності Януковича. Автор пише, що на фоні Ющенка Янукович – феномен навпаки. «Влада абсолютна, уряд, парламент, регіони надсилають інформацію, що рейтинги зростають, Партія регіонів стала прообразом КПРС – абсолютна підпорядкованість, кадри, але тут ще й гроші. Знакові постаті культури і журналістики опоетизовують. А він самозаспокоївся, зазнався, розженився, розцарювався… Довелось тікати: страх за життя виявився вагомішим за долю України і виборців, які у нього повірили».
А що сьогодні болить Україні? Автор також шукає відповідь на це питання. Розмірковує:
«Втрата моральних цінностей і культурної глибини, відставання в економіці із-за втрати патріотизму влади-бізнесу, поєднання бізнесу і влади – головні проблеми України. І до сьогодні – ілюзіями і утопіями приховується хижа і жорстка боротьба за корупційні гроші, а не за Україну чи щасливу долю «малого» українця.
Леонід ФРОСЕВИЧ
На фото: Іван Салій
Фото автора
